“Господь моя скеля… Він башта моя та моє пристановище! Спасителю мій”. — 2 Самуїлова 22:2-3
У шкільному спортзалі проходив баскетбольний матч між командами шестикласників. Поки батьки на трибунах вболівали за своїх хлопчиків, молодші брати та сестри гралися в шкільному фойє. Раптом замиготіли лампочки і почувся звук сирен. Спрацювала пожежна сигналізація. Через декілька секунд до спортзалу забігли діти в пошуках своїх батьків.
Пожежі не було; сигналізація спрацювала випадково. Однак мене вразила поведінка дітей. Відчувши небезпеку, вони одразу побігли до батьків. Яка чудова картина дитячої впевненості в тих, хто міг дати їм відчуття безпеки та захищеності у хвилини страху!
Біблія розповідає про час, коли Давид відчував сильний страх. Цар Саул та інші численні вороги (2 Сам. 22:1) переслідували його всюди. Втім Господь урятував його від усіх загроз, і вдячний Давид заспівав пісню хвали про Божу допомогу: “Господь моя скеля й твердиня моя… Спаситель Він мій” (в. 2). Коли “тенета шеолу” і “пастки смертельні” (в. 6) обплутали його, він покликав до Бога, і Бог його почув (в. 7). Зрештою, Давид проголосив: “Він мене врятував” (вв. 18, 20, 49).
У часи страху та невизначеності ми можемо прибігти до “скелі” (в. 32). Якщо ми кличемо до Бога, Він дає нам притулок (вв. 2-3).
З яким страхом ви зараз намагаєтесь впоратися? Як Бог може допомогти вам впоратись із ним?
Дорогий Боже, коли я боюся, нагадуй мені про необхідність довіряти Тобі, покладатися на Тебе і славити Твоє Ім’я.
“Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового”. — Галатів 6:2
Коли жінка в нашій нещодавно сформованій групі з вивчення Біблії зазнала проблем, ми всі неочікувано для себе почали ділитися глибоким особистим досвідом. У когось помер батько. Хтось пережив розлучення. У когось народилося зовсім глухе немовля. Хтось ледве встиг вчасно привезти дитину до лікарні. Це все тягарі, які важко в собі носити. Усвідомлення власної вразливості спонукало нас відкритися одна одній. Ми разом плакали і молились. Усього за декілька тижнів ми з малознайомих людей перетворилися на близьких друзів.
Будучи членами одного Тіла, віруючі можуть особливим чином підтримувати один одного під час труднощів. Ми стали братами і сестрами в Христі, і наші взаємини не визначаються спільними інтересами чи періодом часу нашого знайомства. Ми покликані, як писав апостол Павло, “носити тягарі один одного” (Гал. 6:2). Покладаючись на Божу силу, ми слухаємо, співчуваємо, допомагаємо і молимось. Ми намагаємось “усім [робити] добро, а найбільш одновірним” (в. 10). Апостол Павло каже, що так ми виконуємо закон Христа (в. 2) – любити Бога і ближніх, як самих себе. Життєві тягарі можуть бути важкими, втім Господь дав нам церкву, аби їх полегшити.
Хто страждає навколо вас? Як ви можете сьогодні полегшити їхні тягарі?
Дорогий Боже, дякую, що якими б не були мої обставини, Ти завжди ідеш поруч зі мною. Допоможи мені виявляти цю любов і до інших людей.
“Нехай буде нагорода твоя повна від Господа… що ти прийшла сховатися під крильми Його!” — Рут 2:12
Марія вирішила пообідати в ресторані фастфуда. Коли вона сіла за вільний столик і почала їсти гамбургер, то звернула увагу на молодого чоловіка, який сидів неподалік. Його одяг був брудним, волосся – скуйовджене, а в руці він тримав порожній паперовий стакан. Вочевидь він був голодний. Втім як допомогти? Дати йому грошей навряд чи буде розумним рішенням. Якщо купити йому обід, він може відчути себе приниженим.
Раптом Марія згадала історію Рут, знедоленої вдови з Моаву, яку Боаз, заможний землевласник, запросив збирати колосся на його полі. Своїм слугам він наказав: “І між снопами нехай збирає, і не кривдьте її. І також конче киньте їй зі снопів, і позоставте, і буде вона збирати, а ви не лайте її” (Рут. 2:15-16). В культурі, де жінки могли вижити лише завдяки чоловікам, Боаз показав ставлення і турботу Самого Бога. Зрештою, він одружився з Рут і врятував її від скрути (Рут. 4:9-10).
Зібравшись іти, Марія поклала на сусідній столик цілий пакетик зі смаженою картоплею і привітливо подивилася на молодого чоловіка. Якщо він був голодний, то міг зібрати “колосся” на її “полі”. У біблійних історіях розкривається Боже серце; в них завжди можна віднайти творчі рішення для підбадьорення.
Чи є той, кого ви можете сьогодні запросити “зібрати колосся” на рясному полі вашого життя? Просіть Бога показати вам потреби оточуючих людей, аби ви могли проявити Його турботу.
Дорогий Отче, покажи мені тих, хто потребує, аби я виявила до них Твою любов.
“Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя”. — Псалом 22:6
Одного разу я йшов по вулиці, а десь за квартал від мене йшов інший чоловік. У його руках було декілька пакетів. Раптом він спіткнувся і впав. Перехожі допомогли йому піднятись і зібрати розкидані речі. Втім дещо вони не помітили – гаманець, який лишився на тротуарі. Я підняв його і побіг за незнайомцем, аби віддати йому цю, безумовно, важливу річ. “Сер! Сер!” – кликав я і, нарешті, привернув його увагу. Він повернувся якраз у ту мить, коли я до нього підбіг. Ніколи не забуду його погляд, в якому подив змінився на радісну вдячність.
Спочатку я просто йшов за цією людиною, однак потім моє слідування перетворилось на переслідування. У заключному вірші Псалма 22 сказано: “Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть” (в. 6). Слово “супроводити” добре узгоджується із загальним контекстом уривка, втім оригінальне єврейське слово має більш динамічне значення. Воно буквально означає “переслідувати чи гнатися”, наче хижак, який полює на жертву (уявіть, наприклад, як вовк переслідує вівцю).
Боже добро й милосердя не слідують за нами повільно, наче пес, який ліниво йде за своїм господарем. Ні, вони переслідують нас! Як я наздоганяв перехожого, аби віддати йому гаманець, так нас наздоганяє й Добрий Пастир, Який любить нас вічною любов’ю (вв. 1, 6).
Чи вірите ви, що Боже милосердя справді вас “переслідує”? Якщо ні, тоді чому в Біблії вжите це слово?
Добрий Пастирю, дякую, що Твоє добро та милосердя завжди мене переслідує.
“Вона… говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав”. — Луки 2:38
Метушливого дня перед Різдвом у відділення пошти зайшла літня жінка. Спостерігаючи за її повільною ходою, терпеливий працівник пошти привітав жінку: “Вітаю, молода леді!” Його слова прозвучали по-дружньому, втім декому, можливо, почувся в них натяк на те, що якби вона була молодшою, то було б краще.
Біблія показує, що літні люди можуть відродити нашу надію. Коли Йосип та Марія принесли до храму Ісуса, щоб посвятити Його Господу (Лк. 2:23; див. Вих. 13:2, 12), в центрі уваги раптом опинились двоє літніх віруючих.
Спочатку Семен, який роками чекав на мить, коли зможе побачити Месію, “взяв… на руки [Ісуса], хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами»” (Лк. 2:28-31).
А потім до них долучилася Анна, пророчиця, яка “дожила до глибокої старости” (в. 36). Вдова, яка прожила в шлюбі лише сім років, до вісімдесяти чотирьох років ніколи не залишала храм, “служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами”. Побачивши Ісуса, Анна почала славити Бога і говорити “про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав” (вв. 37-38).
Ці двоє оптимістично налаштованих служителів закликають нас завжди і в будь-якому віці надіятись на Бога, покладаючи на Нього великі сподівання.
Чого ви навчились у літніх людей стосовно Божої вірності? Як їхня надія надихає вас?
Дорогий Отче, якщо ми втрачаємо надію, нагадуй нам про необхідність надіятись на Тебе.
“Хліба нашого насущного дай нам сьогодні”. — Матвія 6:11
Якось суботнього ранку наші маленькі діти вирішили встати раніше і самостійно приготувати собі сніданок. А ми з дружиною після важкого тижня намагалися поспати хоча б до сьомої ранку. Але тут раптом пролунав гуркіт на кухні. Я підскочив і кинувся сходами вниз, де перед моїм поглядом постала розбита миска, розсипані вівсяні пластівці і наш п’ятирічний Джонас, який відчайдушно намагався прибрати липку масу з підлоги. Діти були голодні, але вирішили не просити допомоги. Їм хотілося бути незалежними. Результатом цього став не кулінарний шедевр.
У земному житті діти, дорослішаючи, мають стати незалежними від батьків. Але у взаєминах із Богом зрілість означає рух у зворотному напрямку: від незалежності до залежності від Нього. Одна зі сфер, де ми практикуємо цю залежність, – молитва. Коли Ісус навчав Своїх учнів (і всіх, хто повірив у Нього) молитися: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні” (Мт. 6:11), то навчав молитві залежності. Хліб – це метафора турботи, рятування та керівництва (вв. 11-13). У всьому цьому та багато іншому ми залежимо від Бога.
Немає самодостатніх християн. І ми ніколи не перестанемо потребувати Христової благодаті. Все своє життя ми починатимемо щодня з прийняття залежного становища перед нашим Небесним Отцем (в. 9).
Про який “хліб” ви молитеся сьогодні? У чому проявляється ваша надія на Бога, коли ви звертаєтесь до Нього?
Господи Ісусе, Ти мій Творець і Охоронець. Будь ласка, допоможи мені довіритися Тобі.
“І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!” — Колосян 3:23
Ребека Лі Крамплер була першою чорношкірою американкою, яка отримала докторський ступінь в галузі медицини. Однак, за словами самої Ребеки, протягом життя (1831–1895) її “ігнорували, зневажали і вважали ні за що”. І все-таки вона залишалася вірною своєму покликанню. Багато хто ставився до неї погано через расу і стать, а вона завжди була сповнена “рішучості та мужності йти туди, куди кличе обов’язок”. Вона вірила, що турбота про жінок і дітей, а також лікарська допомога звільненим рабам – це спосіб послужити Богові. На жаль, Ребека не отримала визнання за свої досягнення при житті. Воно прийшло до неї лише через століття.
Бувають часи, коли оточуючі люди не помічають і не цінують нас. Але Святе Письмо нагадує, що коли Бог покликав нас на якусь справу, ми не повинні шукати слави земної, а робити все “від душі, немов Господеві, а не людям” (Кол. 3:23). Зосередившись на служінні Богу, ми можемо виконувати навіть найважчу працю зі старанністю та радістю завдяки Його силі та керівництву. Крім того, ми будемо менше думати про визнання від людей і чекати нагороди, яку може дати лише Господь (в. 24).
Як часто люди не помічали добро, яке ви зробили? Як ви можете, виконуючи свою роботу, зосередитись на Бозі?
Небесний Отче, дякую Тобі за покликання робити добро заради Тебе. Допоможи мені бути вірним у тому, до чого Ти мене покликав.
“Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті… і Я зійшов, щоб визволити його”. — Вихід 3:7-8
Здавалося, що ялинка охоплена вогнем. Не штучним, з електричних гірлянд, а справжнім! Друзі запросили нашу сім’ю на традиційне німецьке свято, “як у давні добрі часи”, з національним частуванням та справжніми свічками на ялинці (з міркувань безпеки свічки запалювалися на свіжозрубаній ялинці і лише один раз).
Дивлячись на “ялинку, що горить”, я згадала, як Бог з’явився Мойсею в терновому кущі. Той пас овечок у пустелі, коли побачив кущ, що горить і чомусь не згорає. Мойсей підійшов подивитися, і тоді Бог заговорив із ним. Хоча вогонь у Біблії – символ Божого гніву, з полум’я куща пролунала звістка не осуду, а спасіння для народу Ізраїлю. Господь побачив страждання і приниження Свого народу в єгипетському рабстві і вирішив “визволити його” (Вих. 3:8).
Бог вивів ізраїльтян з Єгипту, але порятунку потребували всі люди землі – і не лише порятунку від фізичних страждань, а й від впливу зла та смерті на весь світ. Через багато століть Бог послав у світ Світло – Свого Сина Ісуса Христа (Ів. 1:9-10). Господь послав Його не для того, “щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Ів. 3:17).
Як ви можете радіти спасінню в Ісусі Христі? Які різдвяні традиції вказують на Нього?
Небесний Отче, дякую Тобі за Ісуса Христа, Світло світу.
“Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!” — 1 Тимофія 4:12
У 2011 році після десяти років бездітності ми з дружиною вирішили переїхати в іншу країну. Хоча було цікаво переїжджати, але мені довелося залишити роботу на радіо, яку я любив. Відчуваючи себе спустошеним, я попросив поради у свого друга Ліама.
– Я більше не знаю, в чому покликання, – засмучено сказав я йому.
– Тут на радіо варіантів немає? – запитав він. Я відповів, що ні.
– А як сім’я?
Здивований такою зміною теми, я відповів, що в нас з Мерін усе гаразд. Ми важко переживали відсутність дітей, але зблизилися одне з одним.
“Посвячення – це ядро Євангелія, – з усмішкою відповів Ліам. – Світу треба бачити такі шлюби, як у вас! Можливо, ви цього не усвідомлюєте, але ви більше впливаєте тим, ким ви є, ніж тим, що робите”.
Коли через труднощі в служінні Тимофій теж почав сумувати, апостол Павло не поставив перед ним високих цілей у кар’єрному зростанні. Натомість він закликав його жити угодним Богу життям і подавати людям приклад своїми словами, поведінкою, любов’ю, вірою та чистотою (1 Тим. 4:12-13, 15). Тимофій найкраще міг вплинути на інших своєю вірністю.
Люди схильні оцінювати значущість свого життя успіхами в роботі, тоді як найважливіше – характер. Я про це забув. Але слово істини, добра справа та вірність у шлюбі можуть зробити дуже багато. Через них Божа благодать торкається цього світу.
Хто вплинув на ваше життя? Які якості мали ці люди? Як ви можете показати приклад вірності?
Боже, допоможи мені пам’ятати, що моя праця не така важлива, як характер. Будь ласка, зроби мене більше схожим на Тебе.
