Одна громада, один Пастир / Гедрюс Саулітіс
автор: Гедрюс Саулітіс
переклад Б.Рауби
У тексті апостола Павла (1Кор. 15), що читається цього року під час Молитовного тижня за християнську єдність йдеться про кінцеву перемогу Христа над смертю – коли весь світ буде змінено Божою силою, і смертні стануть безсмертними. Маючи на увазі міжконфесійні християнські зв’язки, цей текст наводить нас на думку, що церква зрештою буде єдиною. Не людською силою, а Божою. Тому цього екуменічного молитовного вечора я вибрав вірш з Євангелія від Івана, де Ісус прямо говорить: «Маю й інших овець, які не з мого стада; і їх мені треба навести; вони будуть чути мій голос, і будуть одна череда, і один пастир» (Івана 10:16). Відразу зауважу, що один пастир єдиної церкви – Христос, а не людина. Контекст недвозначно нагадує про це: «Я є Пастир добрий і за своїх овець вважаю життя своє» (Ів. 10:14,15).
По-друге, я хотів би звернути увагу на те, що Христове стадо одне, але воно живе в різних місцях. Відмінності конфесій – це реальність, яку не легко побачити, а побачивши – прийняти. Тому впродовж історії церкви, християн, які живуть в інших загонах, намагаються звернути, переманити у свою череду, а якщо не виходить – обмовити чи знищити. Досі важко зрозуміти, що слово «єдині» не означає «однакові».
Феномен самовираження іншого брата чи сестри треба розуміти як Божу волю. Риторично запитуючи Ісус як би сам і підказує, чого нам треба прагнути: «Якщо любите лише тих, хто вас любить, то яка вам відплата? Чи так само не чинять збирачі податків? Або якщо вітаєте тільки ваших братів, то чим ви кращі за них? Чи те саме не роблять і збирачі податків?» (Мт. 5:46, 47). «Якщо робите добро тим, хто це робить вам, то яка вам від цього заслуга? І грішники так роблять» (Лк 6:33). Полюбити християн з іншого стада, не руйнуючи свого – великий виклик, але йти саме цим шляхом нас закликає Ісус. Карл Рахнер християнську єдність назвав відмінністю примиреної церкви. Нехай Господь почує нашу молитву цього вечора і зблизить нас, і примирить, не знищуючи відмінностей.
Без сумніву, в Євангелії від Івана Ісус говорить про віруючих з язичників, яких він покличе так само як євреїв. Але сьогодні, вівці з іншої кошари це поки що сестри та брати з інших церков. Різні конфесії сьогодні можемо причислити до різних культур, а зіткнення з теологічними відмінностями – до культурного шоку. Треба мати терпіння і смирення для того, щоб побачити не те, що роз’єднує, а те, що об’єднує. В очах Христа церква одна, але до неї входять усі християнські церкви. На небесах не так як у Литві, немає традиційних та нетрадиційних, визнаних та невизнаних релігійних громад. Іронізую. Так само малоймовірно, що у Небесному Граді є район для православних, католиків і наприкінці для євангеликів. Божу близькість не виміряєш конфесією. Чи не приналежність до однієї чи іншої конфесії, а пізнання Ісуса визначає духовність на землі та на небі. Не думаю, що на небі існує щось подібне до Берлінського муру.
Як у політичному, так і в церковному житті стіни вишиковуються через незахищеність і пошук своїх амбіцій. Але люди, які йдуть за Ісусом, повинні від цього відмовитися. Нерозп’яте прагнення влади, мій погляд, є основною причиною християнських розбіжностей. Павло говорить, що якщо серед вас є розбіжності, розбрат, заздрість, злість, плітки, це все говорить про те, що ви керуєтеся тілом (Гал. 5:20). У кожній конфесії ми знайдемо і святих, і грішників. Одні підбадьорюють іти за Ісусом, інші, навпаки, Його дискредитують.
Поранене схізмізмом і знищене розривами тіло Христа може зцілити лише Божа сила. Але, терпляче чекаючи «часу загального відновлення» (Дії 3:21), все-таки і ми повинні щось робити. Ми можемо молитися, як це робив Ісус, «щоб ми були єдиними». «Як ти, Батько в мені і я в Тобі» (Івана 17:21). Ми можемо припинити наклеп і обливання брудом овець з іншої кошари, нагадуючи собі, що за них Ісус теж пролив свою кров. Ми можемо простягнути один одному руки, в ім’я дружби, як вчинили Єрусалимські апостоли – Яків, Кефа, Іван з Павлом, хоча наші, як і їхні місії, можуть бути різними. Перестанемо зводити стіни, як це робив у Рамі Ізраїльський король Баша, збудувавши стіну для того, щоб його вівці не перебігали до Юдиного коліна. Краще давайте ламати стіни недовіри, як це робив король Юди Аса. Пам’ятаймо, що Ісус благословляє миротворців.
Глобальна єдність між конфесіями малоймовірна доти, поки пише Павло «смерть не буде поглинена перемогою», але досягти єдності локально легше. Візьме Бог і відповість на наші молитви. Знаю одне – що будь-яка праця заради Господа не марна, навіть якщо Його плід дозріває набагато пізніше, ніж нам хотілося б. Нехай слова Господні, нехай «буде одна череда, один Пастир» надихнуть нас трудитися заради цього.
джерело: btz.lt
