Церква Божої Слави

Давид, який був ізраїльським царем близько 1000 року до нашої ери, є споглядальною душею, яка написала наш вірш для цього дня:

«… то й там мене б Ти взяв правицею й повів».
Псалми 139:10

Примітка: щоразу, коли вірш починається з середини речення, доцільно досліджувати ширший контекст історії. У цьому випадку Девід досліджує приголомшливий факт, що він ніколи не зможе уникнути присутності Бога.

Девід усвідомлює, що не має значення, сидить він чи стоїть, подорожує за кордон чи відпочиває вдома, на небесах чи в могилі, висловлює свою думку чи тримає свої думки при собі, або навіть якщо він якимось чином опиняється поруч із найвіддаленішим океаном на землі.

Саме тоді Давид продовжує:

«… то й там мене б Ти взяв правицею й повів».

Навіть там, навіть тут, навіть скрізь—Бог завжди присутній, щоб вести та направляти, зміцнювати та підтримувати.

Навіть якщо ми намагаємося уникати Бога або тікаємо від Його покликання в нашому житті, Він терплячий і не полишає нас, виправляє нас, направляє нас.

Одне можна сказати напевно: Він ніколи не покине нас.

Отже, коли ви миєте посуд, дивитеся в телефон або приймаєте складне рішення; коли ви важко працюєте, ледарюєте вдома або проводите час з людьми, яких любите; коли ви розбиті серцем, коли радієте, коли сумніваєтеся, коли маєте надію, і навіть коли прийняли жахливе рішення …

“… то й там мене б Ти взяв правицею й повів».

Де б ви не опинилися сьогодні, знайте, що ви не самотні. Ви не в безвиході. Ви не без того, хто піклується і хто може врятувати. Слава Богу, від Його присутності не втекти.

Бо живу Я і ви жити будете! — Івана 14:19
Слова батька глибоко ранили серце Раві. “Ти нікчема. Ти – тягар для нашої родини”, – сказав він. У порівнянні з іншими талановитими братами Раві здавався цілковитим невдахою. Він намагався досягти успіхів у спорті – і досяг. Але все одно почувався неповноцінним. “Що з мене вийде? – переймався він. – Я цілковитий нікчема? Може мені піти з цього життя якимось безболісним способом?” Ці думки переслідували його, але він нікому про них не казав. Це було неприйнятним у його культурі. Його вчили особисту біль тримати при собі й нікого не впускати у свій внутрішній зруйнований світ.

Отже, Раві самотньо страждав. А потім сталося, що після невдалої спроби самогубства він опинився у лікарні, і один відвідувач приніс йому Біблію. Він відкрив йому 14 розділ Євангелія від Івана. І мати прочитала йому слова Христа: “Бо живу Я і ви жити будете!” (Ів. 14:19).

“Мабуть, це моя єдина надія, – подумав Раві. – Це шлях до нового життя. Такого життя, яким його задумав Творець”. І він помолився так: “Ісусе, якщо Ти справді є Той, Хто дарує таке життя, яким воно має бути, то я хочу такого життя”.

В житті бувають відчайдушні моменти, але ми можемо знайти надію тільки в Ісусі, Хто є “дорога, і правда, і життя” (Ів. 14:9).

Дорогий Господи, я визнаю себе грішником і потребую Твого прощення. Дякую, Ісусе, за те, що Ти вмер за мене і пропонуєш вічне життя. Зміни моє життя, щоб Тобі єдиному я міг приносити славу і честь.
Лише Ісус може дати нове життя.
Автор: По Фанг Хіа

Якщо прийде на нас зло… будемо кликати до Тебе з нашого утиску, і Ти почуєш, і спасеш. — 2 Хронік 20:9
Французький художник Генрі Матісс вважав, що останні роботи в його житті найкращим чином виражали його сутність. Протягом того періоду він експериментував з новим стилем, створював великі кольорові картини, часто використовуючи замість фарби кольоровий папір. Цими яскравими образами він прикрасив стіни своєї кімнати, що було важливим для нього – адже у нього виявили онкологічне захворювання і він часто був прикутий до ліжка.

Важка хвороба, втрата роботи, велике нещастя – все це приклади “проходження долиною темряви”, в якій здається, що всюди панує лише жахливий морок. Юдейський народ опинився у такій долині, коли почув, що ворожі армії наближаються (2 Хр. 20:2-3). Їхній цар молився: “Якщо прийде на нас зло… будемо кликати до Тебе з нашого утиску, і Ти почуєш, і спасеш” (2 Хр. 20:9). І Господь відповів: “Узавтра виходьте перед них, а Господь буде з вами!” (2 Хр. 20:17).

Коли ж юдейська армія дійшла до поля битви, то з’ясувалося, що ворожі армії вже знищили одна одну. Три дні Божий народ збирав полишені ворогами цінні речі, одяг та зброю. І перед тим, як повернутись додому, вони прославили Бога й назвали те місце “долиною Бераха”, тобто “долиною благословення”.

Пам’ятаймо, що Бог крокує з нами поруч у найважчі моменти нашого життя.

Дорогий Боже, допоможи мені не боятися, коли стикаюсь з різними труднощами. Допоможи вірити, що Твоя ласка й любов завжди зі мною.
Бог – Майстер з перетворення тягарів на благословення.
Автор: Дженіфер Бенсон Шульдт

Хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її. — Матвія 10:39
Коли я вийшла заміж за свого нареченого-англійця і поїхала до Великобританії, то гадала, що то буде така собі п’ятирічна пригода в іншій країні. Я ніколи не думала, що проживу там майже 20 років, що інколи буду почуватись, наче втрачаю життя – адже кинула свою родину, друзів, роботу і все що було таким знайомим, рідним. Але, втрачаючи старе, я знайшла нове життя. Значно краще життя.

Парадоксальний дар знаходження життя за умови втрати життя – це те, що Ісус обіцяв Своїм апостолам. Коли Він посилав 12 учнів нести людям Благу Звістку, то просив їх любити Його більше навіть за свою матір, батька, синів та дочок (Мт. 10:37). Ці слова були сказані в культурі, де родина була наріжним каменем суспільства й цінувалась надзвичайно високо. Але Господь пообіцяв, що якщо вони втратять “старе” життя заради Нього, то отримають “нове життя” (Мт. 10:39).

Непотрібно їхати закордон, щоб знайти себе в Христі. Через служіння й посвячення ми на власному досвіді можемо побачити, що отримуємо більше, ніж віддаємо, завдяки великій любові Господа, що ллється на нас рясним дощем. Звісно, Ісус любить нас незалежно від того, скільки ми служимо Йому, але коли віддаємо самих себе заради благополуччя інших, ми знаходимо глибоке задоволення, відчуття змістовного, не даремно прожитого життя.

Коли я бачу хрест голгофський, Де слави Цар за нас вмирає, Я скарб найбільший там знаходжу, Презирством гордість покриваю. — Ісак Уоттс
Кожна втрата містить повноту Божої присутності.
Автор: Емі Бушер Пай

Одна з найвідоміших історій із життя Ісуса — це втихомирення бурі (Матвія 8:23-27, Марка 4:35-41 і Луки 8:22-25).

Подумайте про учнів, які пливуть на човні з Ісусом, коли на воді вирує небезпечний для життя шторм. Вони не готові зіткнутися з цим. У паніці вони розуміють, що можуть померти. Весь цей час Ісус мирно спить.

Замість того щоб подивитися як Ісус реагує на їхню ситуацію, учні дозволили ситуації диктувати свою реакцію.

Після того, як вони попросили Ісуса щось зробити, Він заспокоює бурю, перш, однак, запитавши їх: “Чому ви боїтеся?”

Він висловив цей м’який докір не тому, що вони не вірили, що Ісус може врятувати їх від бурі, а тому, що їм важко було повірити, що Він допоможе їм пройти через неї.

Вони знали, що Ісус був у їхньому човні, просто не розуміли, на що Він був повною мірою здатний.

Ісус був їхньою Силою під час бурі та над бурею.
Ісус був їхнім Годувальником, Захисником, Цілителем і Лідером.
Ісус був для них Джерелом миру і сили.

І з нами той самий Бог, Який був з учнями в човні. Який би вигляд не мала ваша нинішня буря — Ісус поруч. Немає ситуації, через яку ви пройшли, яку не зазнав би Ісус поруч із вами.

Ісус був, є і гряде. Він був там на початку часів, і Він буде в їхньому кінці. Він бачив кожну подію в історії людства і не кинув нікого, хто волає до Нього і сподівається на Нього.

Для Бога немає нічого неможливого, і Його характер ніколи не змінюється. Він за вас, а не проти вас, тому вам нема чого боятися. І саме тому сьогодні ви можете зробити обіцянку з Ісаї 41:13 своєю особистою:

“Тому що Я, Господь, твій Бог, тримаю твою праву руку. Це Я тобі кажу: “Не бійся, Я допоможу”.

Коли ми стали християнами і вперше повірили в Ісуса, ми почали подорож віри. Ми взяли на себе зобов’язання стати учнями Ісуса, які дотримуються Його заповідей і довіряють Йому.

Апостол Павло у своїх настановах Тимофію заохочує його до доброї боротьби віри. Це означає, що шлях віри часто буде важким. Іноді це буде брудно, важко і боляче. Слова Павла служать нагадуванням про те, що іноді віра виглядає як боротьба.

Однак ця подорож віри є боротьбою за добро, красу та вірність, а не боротьбою з людьми. Ми боремося проти нашої зламаної природи, а також проти ворогів Бога в духовній сфері.

Боротьба часто виглядає як прийняття правильного рішення, навіть якщо це не найлегше рішення. Це може означати бути ніжними, коли ми хочемо бути суворими. Це може означати вибір любові, коли легше бути егоїстом.

Добре боротися означає залишатися вірним Ісусу протягом усього життя. Ви були покликані до нового життя у Христі, коли прийшли до віри, і вас покликано залишатися вірними протягом усього життя.

Отже, як залишатися вірними? Один зі способів розвивати вірність – це щоденне читання Божого Слова. Коли ви регулярно проводите час з Ним, ви починаєте любити те, що любить Бог, і ненавидіти те, що ненавидить Він.

Але коли ви шукаєте Бога таким чином, також важливо мати дружбу з людьми, які можуть підбадьорити вас. Наявність двох-трьох людей у житті, які можуть допомогти вам бути підзвітними, є необхідною частиною вашого шляху до віри. Коли ви обдумуєте, які наступні кроки вам потрібно зробити, щоб добре боротися, пам’ятайте, що ви не боретеся поодинці. Бог з вами, і коли ви наблизитесь до Нього, Він наділить вас силою, необхідною для успішного завершення вашої подорожі вірою.

У Євангелії від Матвія записано, що Ісус сказав такі слова:

«Бо там, де двоє чи троє збираються разом в ім’я Моє, Я теж буду серед них» (Матвія 18:20).

Завдяки багатьом іншим текстам у Біблії ми знаємо, що здатність Бога бути з нами не залежить від переповненого стадіону чи порожнього залу. Він здатний бути так само присутнім, незалежно від того, більше чи менше 2-3 людей зібралися.

Отже, конкретно в цьому випадку, що мав на увазі Ісус?

Коли ми дивимося на навколишній контекст, Ісус насправді пояснює Своїм учням, як виправити віруючого, який згрішив проти них. Він заохочує їх:

• По-перше, піти поговорити з людиною наодинці
• По-друге, якщо здається, що вони не слухають з першого разу, візьміть з собою одного або двох інших
• По-третє, якщо вони все одно не слухають, подайте це питання до церкви
• По-четверте, якщо вони все ще відмовляються прислухатися до мудрості та поради церкви, ставтеся до них так, як до невіруючого.

Отже, коли Ісус каже: «Бо там, де двоє чи троє збираються разом в ім’я Моє, Я теж буду серед них», Він нагадує їм, що коли вони керуються ситуаціями церковної дисципліни зі смиренням, благодаттю та любов’ю, Він буде з ними в цьому процесі.

У всьому Божому Слові ми отримуємо вказівки, як вирішувати різні ситуації—чи то гроші, стосунки, гріх, проблеми зі здоров’ям тощо. І навіть коли речі не здаються чорними чи білими, ми можемо прислухатися до Святого Духа і дослухатися до керівників, яких Він призначив.

Ісус знав, що конфлікти та проблеми неминуче виникатимуть, тому Він навчав Своїх учнів просити все, що їм потрібно (див. вірш 19), і пообіцяв бути з ними під час подорожі.

Смерть і воскресіння Ісуса є основою християнської віри. Саме через Ісуса ми отримуємо безплатний дар спасіння. Смерть Ісуса не тільки спокутує всі наші погані вчинки, але й дає нам можливість мати стосунки з Богом.

Однак є і багато інших переваг, які прийшли через смерть і воскресіння Ісуса. Один з аспектів, на якому Павло зосереджується в 1 Коринтян 15, — це перемога, яка приходить через Ісуса.

Писання говорить, що смерть Ісуса не тільки розв’язала проблему наших гріхів, але й перемогла силу гріха. Це означає, що ми можемо проживати наповнене життя силою Святого Духа, який живе в нас.

Смерть і воскресіння Ісуса також перемогли наслідок нашого гріха — смерть. Нам більше не потрібно боятися смерті, бо Ісус має владу над нею. Він воскрес із мертвих, і тепер Він дарує вічне, наповнене життя тим, хто вірить у Нього.

Ось чому Павло заохочує своїх читачів твердо стояти у вірі. Перемога вже здобута Ісусом, і як християни ми є учасниками цієї перемоги. Ніщо не може забрати Божу любов. Ніщо не може усунути нас від Його плану спасіння.

Попри це, Павло заохочує нас продовжувати працювати для Господа, оскільки справа Божа ніколи не буде марною. Оскільки Ісус вже здобув перемогу, вся робота, виконана в Його ім’я, також принесе перемогу.

У чому ж полягає робота Господня? Це продовжувати ділитися надією і любов’ю Ісуса з іншими людьми. Це любов до Бога і любов до інших. У кожного з нас є сфера служіння — вдома, по сусідству чи на роботі. І оскільки Ісус переміг, ми повинні бути впевненими виконуючи роботу, яку нам дав Бог.

Тож давайте будемо екстравагантними в прояві нашої любові до інших у нашому житті. Не сороммося ділитися Його доброю звісткою з іншими людьми.

Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! — Матвія 11:28
Один чоловік якось їхав сільською дорогою на вантажівці і побачив жінку, що несла величезну сумку. Він зупинився й запропонував підвезти її. Щиро подякувавши, жінка вилізла до кузова.

Але через хвилину водій помітив дивну річ: жінка все ще тримала на руках свою велику ношу, хоча вже сиділа в машині! Вкрай здивований, він благально сказав їй: “Пані, будь ласка, покладіть свою ношу на підлогу й спочиньте! Моя машина цілком спроможна везти вас і ваші речі. Просто розслабтеся!”

Що ми робимо зі своїми тягарями страху, неспокою й тривоги, коли в житті трапляються важкі дні? Ми вперто тягнемо їх на собі, немов та жінка, чи віддаємо Господу, знаходячи в Ньому спокій? Ісус сказав: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!” (Мт. 11:28). Та все одно я часто ловлю себе на тому, що тягну на собі тягарі, замість того щоб звільнитись від них, віддавши Ісусу.

Ми звільняємося від тягарів, коли приносимо їх Господу в молитві. Апостол Петро каже: “Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!” (1 Петр. 5:7). Господь дійсно турбується про нас, тому ми можемо спочити душею в Ньому. Замість того щоб нести ці тягарі, що важко тиснуть на нас і змучують, ми можемо віддати їх Господу. Дозвольте Йому нести ваш тягар.

Я так втомився, Господи. Я приношу Тобі сьогодні свої тягарі. Візьми їх, будь ласка, й понеси замість мене.
Молитва – то місце, де Бог бере наші тягарі на Свої плечі.
Автор: Лоренс Дармані

Чи були у вас коли-небудь запитання або сумніви, які, на вашу думку, потрібно було вирішити самостійно?

Іноді ми соромимося ставити запитання, бо думаємо, що вже маємо знати відповіді. Але Ісус пропонує нам принести Йому всі наші сумніви, страхи та запитання.

У 3-му розділі Євангелія від Іоана ми бачимо, як Никодим, шановна і впливова релігійна людина, одного вечора прийшов до Ісуса наодинці, щоб поставити йому кілька запитань.

Багато хто думає, що Никодим прийшов до Ісуса вночі, бо боявся, що інші фарисеї, які завжди шукали способи позбутися Ісуса, побачать Никодима і засудять його.

Будучи фарисеєм, Никодим усе своє життя вивчав Святе Письмо. Але в нього ще не було відповідей на всі запитання. Замість того, щоб покладатися на свої здібності та знання, Никодим відмовився від своєї гордості та статусу і пішов до Ісуса.

Хоча Никодим, можливо, боявся суду фарисеїв, Ісус не судив його. Він вітав питання Никодима і відповідав йому істиною.

Відповідаючи Никодиму, Ісус каже таке: «А хто живе в істині, той приходить до світла, щоб розкрилися його вчинки, бо були зроблені в Бозі». (НПУ)

Ісус каже, що всякий, хто живе істиною і йде за Ним, живе у світлі. Ті, хто не живуть, як Ісус, тікають від світла і живуть у темряві.

Никодим прийшов до Ісуса вночі, побоюючись того, що можуть подумати інші. Але Ісус закликав його жити у світлі та йти за Ним. Ця зустріч з Ісусом змінила життя Никодима. Він більше не слідував за Ісусом у тіні. У 7-му розділі Іоана він захищав Ісуса перед іншими фарисеями, а в 19-му розділі Іоана він прийшов, щоб поховати тіло Ісуса.

Як і Никодим, коли ми вирішуємо йти з Ісусом, ми йдемо від темряви до світла і від страху до мужності. І коли ми приходимо до Ісуса, Він приймає нас такими, якими ми є, і веде нас до Своєї істини.