“Господь – мені помічник, і я не злякаюсь нікого”. — Євреїв 13:6
Мій друг Рейлі наближається до свого 85-го дня народження! Ще з моменту нашої першої розмови понад 35 років тому він для мене завжди був джерелом натхнення. Коли він нещодавно розповів, що після виходу на пенсію завершив рукопис книги і розпочав ще одну ініціативу в служінні, я був заінтригований, однак не здивований.
У свої 85 років біблійний герой Калев теж не був готовий зупинятися. Віра і відданість Богу підтримували його протягом багатьох десятиліть життя в пустелі, аби отримати обіцяну Богом спадщину. Калев сказав: “Сьогодні я ще сильний, як того дня, коли Мойсей посилав мене, – яка сила моя тоді, така сила моя й тепер, щоб воювати, і виходити, і приходити” (Єг. 14:11). Яким чином він планував перемагати? “Господь буде зо мною, і я повиганяю їх, як говорив був Господь” (в. 12).
Незалежно від віку, етапу життя чи обставин, Бог допоможе всім, хто Йому цілковито довіряє. В Ісусі Христі, нашому Спасителі, Бог став видимий для нас. Завдяки Христу Євангеліє надихає нас на віру в Бога. Ісус показав Божу турботу і співчуття до всіх, хто звертався до Нього за допомогою. Автор Послання до євреїв сказав: “Господь – мені помічник, і я не злякаюсь нікого” (Євр. 13:6). Молоді чи старі, слабкі чи сильні, ув’язнені чи вільні, бігаючі чи кульгаві – що заважає нам попросити Його про допомогу сьогодні?
Хто надихнув вас на віру в Бога? Як ви бачите Бога джерелом допомоги в усьому?
Всемогутній Боже, допоможи мені бачити Тебе джерелом допомоги в усіх обставинах.
“Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів”. — 1 Коринтян 12:18
У своєму есе “Служіння і спектр” професор Даніель Боумен-молодший пише про складність прийняття рішень стосовно того, як служити в церкві людині з аутизмом. Він пояснює: “Люди з аутизмом повинні кожного разу прокладати новий шлях вперед, унікальний шлях, який враховує… розумову, емоційну та фізичну енергію… час на усамітнення/перезарядку; сенсорні можливості та рівень комфорту… час доби; чи цінують нас за наші сильні сторони і чи пристосовуються до наших потреб, а не виключають через уявні недоліки; і багато іншого”.
Боумен вважає, що належним рішенням ситуації може стати взаємодопомога, про яку апостол Павло говорить у 12-му розділі 1-го Послання до коринтян. У віршах 4-6 Павло описує, як Бог унікально обдаровує кожного віруючого “на користь” (в. 7). Кожен є “потрібним” членом тіла Христового (в. 22). Якщо церкви зрозуміють унікальність покликання та обдарування кожної людини, і не будуть вимагати від усіх однакового служіння, вони зможуть підтримувати своїх членів у служінні відповідно до їхніх дарів.
Отже, кожна людина може віднайти процвітання та цілісність у тілі Христа, а також бути впевненою у власній цінності (в. 26).
Як ви отримали благословіння завдяки унікальним дарам інших? Як церкви можуть заохочувати християн до різних способів служіння?
Дорогий Боже, дякую, що створив нас усіх унікальними. Допоможи мені цінувати кожного члена Христового тіла.
“Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені”. — Івана 16:33
У США вирувала Громадянська війна. 30 грудня 1862 року війська Союзу та Конфедерації розташували табори за сімсот ярдів один від одного на протилежних берегах річки Стоун у штаті Теннессі. Зігріваючись біля вогнищ, солдати Союзу взяли до рук скрипки та губні гармошки і почали грати “Янкі-дудл”. У відповідь солдати Конфедерації заграли “Діксі”. Примітно, що обидві сторони об’єдналися для фіналу, граючи в унісон “Дім, милий дім”. У темну ніч закляті вороги ділилися музикою; то були проблиски неуявного миру. Однак це перемир’я було недовгим. Наступного ранку вони відклали свої скрипки і взяли до рук гвинтівки, і 24 645 солдатів загинули.
Наші людські зусилля, спрямовані на встановлення миру, неминуче вичерпуються. Бойові дії припиняються в одному місці, щоб потім спалахнути в іншому. Один конфлікт в родині затихає, а через кілька місяців виникає нове непорозуміння. Святе Письмо говорить, що Бог – наш єдиний надійний миротворець. Ісус сказав: “Мир у Мені” (Ів. 16:33). Хоча ми беремо участь у Його миротворчій місії, саме Боже примирення та оновлення роблять можливим справжній мир.
Христос каже, що неможливо уникнути конфліктів. “Страждання зазнаєте в світі, – але будьте відважні: Я світ переміг” (в. 33). Хоча наші зусилля часто виявляються марними, люблячий Бог (в. 27) творить мир у цьому розділеному світі.
Де ви бачите людей, які працюють заради миру? Чим відрізняється Божа миротворчість?
“Нитка потрійна не скоро пірветься”. — Еклезіястова 4:12
“Я знав, що єдиний спосіб досягти успіху – це забути про дім, дружину, сина та доньку, – сказав Джордон. – Однак я зрозумів, що не можу цього зробити. Вони вплетені в тканину мого серця і душі”. Перебуваючи наодинці у віддаленій місцевості, Джордон брав участь у реаліті-шоу, де учасникам пропонувалося якомога довше прожити на відкритому повітрі з мінімальними запасами ресурсів. Вони мусили витримати не загрозу від зустрічі з ведмедями, холод, травми чи голод, а цілковиту самотність без друзів та родини.
Ми можемо володіти всіма навичками виживання, необхідними для перебування серед дикої природи, однак відокремлювати себе від спільноти – це вірний шлях до невдачі. Мудрий автор книги Еклезіястова сказав: “Краще двом, як одному, бо… підійме одне свого друга” (Екл. 4:9-10). Заради нашого процвітання ми потребуємо спільноту, яка любить Христа, навіть якщо ця громада недосконала. У нас немає шансів протистояти випробуванням цього світу, якщо ми намагаємося впоратись із ними самотужки. Хто трудиться на самоті, той трудиться даремно (в. 8). Без спільноти ми більш вразливі до небезпек (вв. 11-12). На відміну від однієї нитки, “нитка потрійна не скоро пірветься” (в. 12). Дар люблячої, зосередженої на Христі громади – це дар, який не лише підбадьорює, але і дає нам силу процвітати попри будь-які складні обставини. Ми потребуємо один одного.
Як ви можете взяти на себе зобов’язання проводити час з іншими віруючими? Хто навколо вас є самотнім та нужденним?
Небесний Отче, дякую за дар громади! Відкрий моє серце для вияву любові та проведення часу з іншими християнами.
“Хліб з неправди солодкий людині, та піском потім будуть наповнені уста її”. — Приповістей 20:17
У Німеччині злодії викрали рефрижератор-причіп з понад 20 тоннами шоколаду. Вартість викрадених солодощів оцінили у 80 000 доларів. Місцева поліція звернулася до всіх, кому запропонують велику кількість шоколаду через нетрадиційні канали, негайно повідомити про це. Безумовно, ті, хто вкрав величезну кількість солодощів, зіткнуться з гіркими і неприємними наслідками, якщо їх спіймають і притягнуть до кримінальної відповідальності!
Книга приповістей підтверджує цей принцип: “Хліб з неправди солодкий людині, та піском потім будуть наповнені уста її” (Пр. 20:17). Речі, які ми здобуваємо несправедливим способом, можуть на перший погляд здаватися солодкими – приправленими азартом. Однак з часом смак вивітрюється, і наш обман призводить до того, що ми залишаємось ні з чим та потрапляємо в біду. Гіркі наслідки провини, страху та гріха можуть зруйнувати наше життя і репутацію. “Навіть юнак буде пізнаний з чинів своїх, – чи чин його чистий й чи простий” (в. 11). Отож, нехай наші слова та вчинки відображають чисте серце, віддане Богові, а не гіркоту егоїстичних бажань.
Якщо приходить спокуса, просімо Бога зміцнити нас і допомогти нам залишитися вірними Йому. Він може допомогти нам зазирнути за короткочасну “солодкість” спокуси і направити до ретельного обмірковування довгострокових наслідків нашого вибору.
Чи призводила спокуса вас до гірких наслідків? Як залишитися вірними Богу?
Дорогий Боже, мені потрібна Твоя сила, щоб долати спокуси і зберегти вірність Тобі.
Моя сестра, мій брат і я прилетіли з різних штатів на похорон дядька і зупинилися, щоб відвідати нашу дев’яносторічну бабусю. Вона була паралізована після інсульту, втратила здатність говорити і могла користуватися лише правою рукою. Коли ми стояли біля її ліжка, вона простягнула руку, взяла кожну з наших рук, поклала одну на іншу над своїм серцем і поплескала по ним. Цим безсловесним жестом моя бабуся наче промовила: “Родина важлива”, що було особливо актуально в контексті наших дещо розірваних і далеких стосунках між братом і сестрами.
У Божій родині, в церкві, віруючі також можуть віддалятися один від одного. Ми можемо дозволити гіркоті відокремити нас один від одного. Автор Послання до євреїв згадує ту гіркоту, яка розлучила Ісава з його братом (Євр. 12:16), і закликає нас, братів та сестер, триматися разом у Божій родині: “Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа” (в. 14). Слово пильнуйте вказує на свідоме та рішуче сприяння миру з нашими братами та сестрами в Божій родині. Це стосується кожного.
Родина важлива. Як земна родина, так і Божа родина віруючих. Чи можемо ми всі докласти необхідних зусиль, аби триматись один за одного?
Що для вас означають слова “пильнуйте про мир зо всіма”? Чи є людина, з якою вам, можливо, треба примиритись?
Дорогий Боже, дякую, що покликав мене до Себе. Допоможи мені докладати всіх зусиль, аби жити в мирі з усіма у Твоїй родині.
“Був Я для них, немов ті, що здіймають ярмо з-над їхньої шиї”. — Осії 11:4
Відео 2017 року, на якому батько заспокоює свого двомісячного сина, коли дитині роблять планове щеплення, привернуло увагу багатьох глядачів у світі, бо воно передає любов батька до своєї дитини. Після того, як медсестра закінчила робити щеплення, батько ніжно притиснув сина до своєї щоки, і хлопчик перестав плакати за лічені секунди. Немає нічого більш заспокійливого, ніж ніжна турбота люблячих батьків.
У Святому Письмі є багато прекрасних описів Бога як люблячого Отця, які нагадують про глибоку любов Бога до Своїх дітей. Старозавітному пророку Осії було дано послання, яке він мав передати ізраїльтянам, що жили в Північному царстві в часи розділеного царства. Він закликав їх повернутись до стосунків із Богом. Осія нагадував ізраїльтянам про Божу любов, змальовуючи Його як ніжного Отця: “Як Ізраїль був хлопцем, Я його покохав” (Ос. 11:1); “і був Я для них, немов ті, що здіймають ярмо з-над їхньої шиї” (в. 4).
Ця обнадійлива обітниця Божої люблячої турботи стосується і нас. Незалежно від того, шукаємо ми Його ніжної опіки після періоду, коли ми відкинули Його любов, чи, можливо, шукаємо Його через біль та страждання в нашому житті, Бог називає нас Своїми дітьми (1 Ів. 3:1), і для нас відкриті Його втішні обійми (2 Кор. 1:3-4).
Як ви відчули любов Бога як турботливого Отця? Які переживання ви можете принести Йому сьогодні?
Небесний Отче, дякую, що Ти називаєш мене Своєю дитиною і виявляєш до мене ніжну турботу, коли я лину до Тебе.
“Буває, дорога людині здається простою, та кінець її – стежка до смерті”. — Приповістей 14:12
У розкладі пастора Даміана було заплановано відвідування двох людей, які перебували при смерті, але вирішили рухатись двома різними життєвими шляхами. В одній лікарні лежала жінка, яку любила вся її родина. Її самовіддане громадське служіння припало до душі багатьом. Віруючі в Ісуса зібралися навколо неї, і поклоніння, молитва та надія наповнили кімнату. В іншій лікарні помирав родич члена церкви пастора Даміана. Закам’яніле серце цього чоловіка призвело до важкого життя, а його родина жила в розпачі від його поганих рішень та вчинків. Різниця в атмосфері, яка панувала навколо кожного з цих двох, відображала разючу відмінність їхніх способів життя.
Ті, хто не замислюється над тим, куди вони прямують, часто опиняються в незручних і самотніх місцях. У Книзі приповістей зазначається, що інколи “дорога людині здається простою, та кінець її – стежка до смерті” (Пр. 14:12). Молоді чи старі, хворі чи здорові, багаті чи бідні – ще не пізно переглянути свій шлях. Куди він веде? Чи прославляє він Бога? Допомагає чи шкодить іншим? Чи це найкращий шлях для християнина?
Вибір має значення. Небесний Отець допоможе нам зробити найкращий вибір, якщо ми звернемося до Нього через Його Сина Ісуса, Який сказав: “Прийдіть до Мене… і Я вас заспокою” (Мт. 11:28).
Що на вашому життєвому шляху потребує перегляду або виправлення? Що вам заважає попросити Божої допомоги та сміливості у виправленні свого шляху?
Дорогий Ісусе, Ти – джерело життя. Дай мені відвагу та силу присвятити Тобі своє життя і робити лише те, що приносить Тобі славу.
Є в Святому Письмі одна історія, яка для мене є однією з найулюбленіших серед усіх інших біблійних оповідань. Якщо ви мене запитаєте, а що це за історія? То я вам відповім – це розповідь про Йосифа, одного з 12 синів Якова.
Читаючи про нього, особисто у мене виникає багато запитань. Як так сталося, що у патріарха Якова виросли 10 синів, які настільки не любили свого брата, що хотіли його вбити? Можливо Яків мало приділяв їм уваги і погано їх виховував? А можливо він недостатньо їм розказував про Бога, що являвся йому особисто? А може він занадто виділяв серед усіх своїх синів Йосифа і саме це спровокувало спочатку заздрість, а потім і бажання позбутися любимчика батька? Насправді я не бачу якоїсь однієї відповіді на всі ці запитання. Єдине, що я бачу в цій біблійній історії, що все що вже відбулось і ще трапиться з нами – це сукупність наших виборів і реакцій у різних життєвих обставинах. Хтось, як брати Йосифа, під впливом сьогоднішніх потрясінь стає жорстоким і носить у серці бажання помститися, а хтось, більше схожий на Йосифа, і бачить в усьому злі навколо Божий промисел. Як в цьому розібратися? Чи можливо взагалі побачити в злі, щось добре? Давайте спробуємо відповісти на ці запитання.
Я не буду переповідати сьогодні всі перепитії життя Йосифа, але хочу разом з вами подивитися на його другу зустріч з братами в Єгипті і на те, що саме при цій зустрічі відбулось. В 45 розділі книги Буття ми читаємо:
«Та Йосиф заговорив знову до своїх братів: Підійдіть же до мене! І коли вони наблизилися, він продовжив: Я – ваш брат Йосиф, якого ви продали в Єгипет.
Однак тепер не сумуйте і хай не здається вам жорстоким те, що ви мене сюди продали; це заради збереження вашого життя Бог послав мене перед вами». (Буття 45:4-5 CUV)
На що ви звернули увагу в цьому невеличкому фрагменті? Не знаю як ви, але мене дуже дивує реакція Йосифа на те, що колись вчинили щодо нього його рідні брати. Чи можна сказати, що бажання вбити і продаж його у рабство не було проявом жорстокості? Ні. А він каже: «хай не здається вам жорстоким те, що ви мене сюди продали…» Ви теж це бачите? Як так? Чи можна сказати сьогодні росіянам: «хай не здається вам жорстоким, що ви вбиваєте, гвалтуєте, викрадаєте людей і знущаєтесь над полоненими?» Я так гадаю, що ні в кого язик не повернеться таке сказати. А Йосиф це говорить. Він не тільки це говорить, він насправді так думає. Невже він якийсь мазохист, якому подобається несправедливо страждати? Ні, він здорова людина при своєму розумі. Чому ж тоді він таке каже? Тому, що він побачив щось більше, ніж зло, яке вчинили щодо нього брати.
Що саме побачив Йосиф? Він побачив кінцеву мету – для чого Господь допустив всі ці страждання в його життя. Але виникає ще одне питання: «Чи можна цим виправдати зло, що вчинили його брати? Ні. Чи можливо з цього вивести, що зрада – це нормально? Ні. А може розуміння Божого покликання повернули Йосифу 13 років які він був рабом і сидів у в’язниці? Також ні». Єдине, що дало це відкриття Йосифу – це розуміння як йому жити далі без постійного жалю за втраченими роками і болю, що він не може змінити своє минуле.
Це саме те відкриття, якого так потребують дуже багато людей в нашій країні. А можливо сьогодні цього відкриття потребуєш саме ти?
Ти не можеш змінити своє минуле і неможливо виправдати зло. Але можна обернути зло, зроблене тобі, на добро для інших. Як? Коли ти розумієш, що покликаний Богом служити людям і допомогати їм отримати спасіння. Саме це зрозумів для себе Йосиф і це дало йому силу простити братів.
Що було б якби Йосиф цього не зрозумів? Напевне, що тоді б ми нічого не знали про 12 патріархів і про Ізраїльський народ. А ще б ми не знали про Христа, що також народився з коліна Юди від діви Марії.
Тому перше відкриття, яке я бачу в історії таке:
Сьогодні ти в церкві, бо Бог послав тебе перед кимось, щоб люди поруч з тобою отримали спасіння.
Можна вам розповісти про одну звичайну дівчину? Точніше вона для мене не зовсім звичайна, бо зуміла побачити в своїх життєвих обставинах щось більше, ніж те зло, яке спіткало її родину. Якщо ви спитаєте як звати цю дівчину, то я вам скажу, що її звуть Лєра і живе вона в Дніпрі. Я мав можливість познайомитися з нею особисто на нещодавньому семінарі для дитячих служителів в Радомишлі. Можливо у вас виникло питання, а чим саме особлива ця дівчина? Вона особлива тим, що виховує особливу дитину. В її старшого сина аутизм і хто стикався з такими дітьми, той знає наскільки важко батькам і самим дітям в нашому суспільстві, а особливо зараз під час війни. Що зробила ця молода дружина і мама, коли вони з чоловіком дізналися про діагноз свого сина? Спочатку вони боролися з розчаруванням і нерозумінням, як так сталося, що в них народилася дитина з цією особливістю? В них було багато запитань. Чому це саме в них? Вони служать Богу, чоловік – пастор церкви… І багато різних чому. Але була відповідь від Господа і сьогодні вони служать таким діткам і їх батькам. Вони відкрили садок для таких дітей, де займаються їх реабілітацією і адаптацію до звичайного життя. Випробування, яке спіткало цю родину, обернулося на добро для них і на служіння іншим.
А ще чи знаєте ви, що сьогодні за кордоном України перебувають 8 мільйонів 177 тисяч громадян. З 41 мільйона громадян понад 20% населення знаходяться не в Україні. І це не просто факт, а наша дійсність, а також основа нашої місіонерської діяльності тут. Наша місія — свідчити про тим, хто, був вимушений залишити свою домівку тут в Україні і тим, хто виїхав за кордон і тому позбавлений підтримки та спілкування. Сьогодні по всій Європі відкрилися сотні українських церков, а скільки ще повинно відкритися знає тільки Бог. Так само і в Україні є потреба в тому, щоб розпочинати нові домашні групи та нові церкви для тих людей, хто був вимушений залишити свій дім і, як Йосиф, починати все з чистого аркушу. Хто це буде робити? Це Боже покликання для вас і для мене дорога церква.
Знаєте з чого розпачалося служіння Лєри особливим дітям? З того, що їх церква після початку повномасштабної війни почала приймати біженців. Саме з цих людей Господь підняв служителів, що зараз працюють з особливими дітками.
Та на цьому наша сьогоднішня історія не закінчується. Тому давайте подивимось на її продовження. В 45 розділі з 6 вірша ми читаємо:
«Нині лише другий рік голоду на землі, й залишилося ще п’ять років, коли не буде ні оранки, ні жнив.
Тож послав мене Бог перед вами, щоб залишився наш останок на землі, – зберегти ваше життя завдяки великому спасінню.
Отже, не ви послали мене сюди, а Бог. Це Він зробив мене наче батьком фараонові й управителем над усім його домом та володарем усієї єгипетської землі». (Буття 45:6-8 CUV)
Чим далі я читаю цю історію, тим більше дивуюся висновкам Йосифа. Чому? Бо, на перший погляд, вони ніяк не стосуються тих реалій в яких він жив. Я думаю, що ви звернули увагу, як в попередніх віршах він нагадує братам, що саме вони продали його в Єгипет. А тут, вже якимсь чином у цій справі виявився замішаним Господь. Як так? Невже це Бог задумав вбити Йосифа? Невже Бог отримав за його продаж 20 срібняків? Ні. А може це Господь потім набрехав батькові Йосифа, що його вбили дикі звірі? Ні, всього цього Бог не робив. Тоді яким чином Він виявився причетним до всього, що вчинили брати Йосифа? Насправді, Бог обернув все зло, зроблене братами, на добро щодо самого Йосифа, а потім і на добро для його братів. Саме в цьому Йосиф і побачив Боже покликання в своєму житті. Тому він і каже: «не ви послали мене сюди, а Бог».
Але як це зрозуміти? Як побачити в ваших сьогоднішніх обставинах Божу руку? Зараз, коли йде війна, коли ваші знайомі, а може й ви самі втрачають близьких людей, чи можливо в цьому побачити щось добре? Якщо дивитися тільки на втрати і на саме зло, то я скажу чесно – в цьому ви нічого доброго не побачите. Але якщо ви зможете подивитися на ці обставини так, як подивився на них Йосиф, то Господь обов’язково відкриє вам для чого все це трапилось з вами. Так, ви не зможете повернути всього, що ви втратили, але ви зможете знайти мир від Бога, а ще зможете допомогти людям поруч з собою примиритися з Господом.
Тому правильне запитання яке ви можете задати собі – не чому це трапилось в вашому житті, а для чого? Якщо ви зможете на нього дати собі відповідь, то ви, як Йосиф, побачите в цьому Божу руку і Його покликання для вас.
Чи міняються обставини в нашому житті, коли ми розуміємо, що це Бог дозволив цим випробуванням прийти в наше життя? Ні, обставини не міняються. А можливо від цього розуміння якось змінюється наше минуле і з нашої пам’яті стикаються всі минулі болі, зради і розчарування? Також ні. Що ж тоді ми отримуємо, коли розуміємо, що Бог нас послав стати відповіддю для інших? Ми отримуємо силу жити далі. Жити так, щоб бути благословенням для інших.
Не обставини послали тебе і не інші люди, Бог послав тебе, щоб ти став благословенням!
І на завершення сьогоднішньої проповіді хочу вам розказати історію про одного військового. Це реальна людина і реальне диво, яке Господь через нього зробив.
Цей військовий служить на Авдіївському напрямку і всі ми знаємо наскільки важка ця ділянка фронту. Все почалося з того, що він повіз своїх побратимів на нуль. Їхали вони вночі, без світла, проте він дуже гарно знав дорогу і на позицію вони добралися без жодних перешкод. Він висадив своїх побратимів і став вертатися. Саме в цей час почався дуже сильний обстріл, тому водій звернув з основної дороги і поїхав в об’їзд. Об’їзжаючи, його машина наїхала на міну. Машину сильно пошкодило, а сам він отримав поранення, проте був у свідомості і вирішив доповзти до основної дороги, де їздили наші військові. Вже добрашись до основного шляху, військовий втратив свідомість, проте його знайшли і оперативно доправили в шпиталь. Там він прийшов до тями і почав відновлюватися. Перебуваючи в лікарні на десятий день він дізнався, що його побратими так і залишаються на нулі. Ніхто в підрозділі толком не знав на яких саме вони позиціях, зв’язок увірвався, а командування не дуже поспішало щось робити. І знаєте, що зробив цей військовий? Він відпросився зі шпиталю на день, взяв свою власну автівку і поїхав за хлопцями. Диво в тому, що він поранений зміг евакуювати всіх своїх побратимів живими і неушкодженими.
У чому суть цієї історії? Можливо ти, як цей військовий, ще не відновився від своїх власних ран, але поруч з тобою є люди, яким потрібна твоя допомога і саме ти можеш їм послужити.
Перед молитвою я хотів би нагадати дві сьогоднішні істини.
Перша: Сьогодні ти в церкві, бо Бог послав тебе перед кимось, щоб люди поруч з тобою отримали спасіння.
Ти не можеш змінити своє минуле і неможливо виправдати зло. Але можна обернути зло, зроблене тобі, на добро для інших. Як? Коли ти розумієш, що покликаний Богом служити людям і допомогати їм отримати спасіння.
І друга істина: Не обставини послали тебе і не інші люди, Бог послав тебе, щоб ти став благословенням!
Ви не зможете повернути всього, що ви втратили, але ви зможете знайти мир від Бога, а ще зможете допомогти людям поруч з собою примиритися з Господом.
Хтось сьогодні, як брати Йосифа, стає жорстоким і носить у серці бажання помститися, а хтось, більше схожий на Йосифа, і бачить в усьому злі навколо Божий промисел. Що обираєш ти?
“Благаю вас я… щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас”. — Ефесян 4:1
У книзі “Приховані фігури” розповідається про підготовку Джона Гленна до польоту в космос. У 1962 році комп’ютери були ще схильні до збоїв. Гленн не довіряв їм і хвилювався за розрахунки для запуску. Однак він знав, що одна розумна жінка може прорахувати необхідні цифри. Він їй довіряв. “Якщо вона скаже, що все гаразд, – говорив Гленн, – я готовий іти”.
Кетрін Джонсон була вчителькою і матір’ю трьох дітей. Вона любила Ісуса і служила в церкві. Бог благословив Кетрін видатним розумом. Наприкінці 1950-х років НАСА звернулося до неї з проханням допомогти з космічною програмою. Вона була “розумною жінкою” Гленна, одним із “живих комп’ютерів”, яких вони найняли в той час.
Не всі ми покликані бути геніальними математиками, однак Бог закликає нас до інших речей: “Кожному з нас дана благодать у міру дару Христового” (Еф. 4:7). Нам треба поводитись “гідно покликання” (в. 1). Ми також є частиною тіла, кожна частина якого виконує свою роботу (в. 16).
Розрахунки Кетрін Джонсон підтвердили траєкторію польоту. Запуск Гленна на орбіту був наче “влучання в яблучко”. Але це було лише одне з покликань Кетрін. Пам’ятайте, що вона також покликана бути матір’ю, вчителькою і церковним служителем. Ми можемо запитати себе, до чого Бог нас покликав. Чи ми “готові йти”, застосовуючи дари благодаті, якими Він нас обдарував, і жити гідно нашого покликання?
До чого Бог вас покликав? Чим Він вас обдарував?
Дорогий Боже, допоможи мені прийняти те, що Ти дав, і жити життям, гідним Твого покликання.
