Церква Божої Слави

І нас сьогодні в гостях дорогий пастор, служитель Едуард Опаленик. Він у нас вже давненько не був і слава Богу, що в нас є сьогодні можливість його приймати. Тому запрошую вас. Дякую. Всіх вітаю. Радий бачити. Я був якраз до війни, десь 5 років назад. А що згадав, бо згадав зі мною, я не знаю, хто був тоді, зі мною хлопець був. І він покаєвся. В общем, історія була така. Я тільки в 18-му приїхав в Київ, сам з міста Ужгорода. Тут служив в 90-х і вчився і в семінарі, і в біблініці, і все таке. І, в общем, я, коли приїхав, в 18-му таксував, і ранком взяв хлопця, ну, він їхав зі мною, він був на підпитку, і він мені розказував, як вони там водку, красною кров’ю запивали, то є, ну, то є, в такому плані. І ми так їхали, він каже, можна водичку? Я кажу, та бери, коротше, він, видно, сушняк, і він лупашив ту воду по дорозі, і потім їхав, каже, був колись спортсменом, а робив якраз до вини, підвозив оці гральні апарати, там сидів, коротше, і там видно, таке життя, отак його там уже мололо. І я кажу, слухай, він уже коли виходить, я йому кажу, слухай, якщо ти захочеш, є вихід для тебе, у Бога є щось для тебе. так йому, візьми мій телефон. Він взяв телефон, і якраз ваш пастор запросив мене, і він, а це було якраз на одному тижні, і він мені дзвонить там за два дні, каже, я, ну, хотів би, каже, слухай, я щас не в мене служіння, поїхали зі мною. І я його взяв з собою, і він був на служінні, і тоді було покаяння, він вийшов на покаяння, покаєвся, і ми вийшли, і він каже, я, каже, ще таки не переживав. От його торкнуло, каже, я ще таки не переживав. Він йшов На той період він вийшов тоді з цього зральних апаратів, вернувся, став опять тренером, опять набрав форму, став приходити на служіння. І коли почалася війна, він пішов, із перших він пішов на фронт, отримав поранення, штурмував, писав мені, тому що у нього був такий важкий стан, тому що загинула вся його підрозділ, і він так тяжко це переживав, якби вину на себе брав, такий, ну, от, внутрішній стан. А потім ми десь потірялися, він десь в госпіталі, і це, і буквально, я чому згадав, десь 3-4 тижні назад він набрав, каже, хочу прийти на служіння. Каже, маю відпустку, приїхав і був на служіння. Ну, це якось отак, ну, якось воно, так, трошечки, трошечки істої. Тому, друзі, хочу сказати, що будьте надією теж, будьте для когось з благословінням. Знаєте, як сказав святий Франциск, він молився і сказав, що, може, не по-сучасному, він сказав, що не так шукати втішення, як втішати, не так шукати розуміння, як розуміти, не так шукати любові, як любити. І так і в мене такий голос, що я мікрофон перекручу, так що не переживайте, я поняв. Тому кожна людина, і психологи говорять, що кожна людина хоче тепла, безпеки, іпатії, але насправді проблема, коли людина тільки це шукає для себе. І от тут оця молитва Франциска, вона відкриває шлях до зрілості, щоб бути зрілим. Хоч, щоб тебе слухали, навчися слухати. Хоч, щоб тебе розуміли, порозумій іншого, бо іншого ми комусь пораду даємо, недослухавши, вже ми все знаємо, все відповіли, все розказали. І я все говорю, що інколи, що Бог нам дав два вуха, один рот. І я себе вчу, бо я, знаєте, як пасторей, як служителя, то вони ж все знають. Ми ж все знаємо, що людина не розказала, ми вже даємо якісь, можна сказати, якісь, да. Хоча б тебе підтримали, будь підтримкою. Друзі, тому, коли ми перестаємо чекати добра від інших, саме починаємо чинити, от тоді ми стілюємося, от тоді ми маємо благословіння. Тоді церква, я не планував це, я так чисто сьогодні ранком читав, думаю, і от за хлопцем говорив, тому таке підбадьорення, тому що дійсно ми чекаємо тільки для себе, але давайте будемо, не дивлячись на все, будемо благословінням для інших. Приповісті, значить, тема проповіді буде сьогодні такою, що здоровий і вражений дух людини. Ми підемо спочатку слово зачитаємо і підемо далі. Приповісті 18.14, або там різні переклади, є 15. Написано так, дух людини, внутрішній стан, дух людини підтримує її у хворобі. Але хто підтримує її підпалий дух? В іншому перекладі, там в приповістях 18-15, трошечки там в СУ, вроді 18-14, дух людини підтримує у хворобі. А в іншому перекладі, в 15-му вірші, говориться, що дух людини, отут більше якось підходить до проповіді, дух людини переносить її немочі. А вражений дух, хто може підкріпити його? Про що говорить ця притча? Воно говорить, звісно, за духовний стан. І я думаю, у кожного з нас різний духовний стан. Ми його не бачимо, інколи можна бачити по людині, коли вже воно, ну, духовний стан, він впливає на емоції, він впливає на розмову, на інші речі. І от він тут говорить, що дух людини, він переносить немочі. Якщо він здоровий дух, якщо там внутрі все добре. А якщо дух вражений, він тут задає питання, то хто може підкріпити його? Про що говориться притча? Що немає нічого важливого, як догляд за своїм внутрішнім станом. І я вам хочу сказати, сьогодні дуже модно, а що ти їш? ПП, не ПП, правильне харчування, неправильне. І ми дуже дивимося. Я не думаю, що ти будеш брати, ти дивишся, коли там сусідські в магазині, чи я не знаю, сусідські – це взагалі зло, мається в виду, ну, або м’ясо, або ще щось. Ну, я образно говорю, ти дивишся, я не знаю, ну, ви дивитесь на сроки. Я один раз МТБ взяв, открив оттуда, як дало, ну, і потім ходи, а я ж живу там за містом, потім їхати, міняти. Тому ти дивишся на упаковці, і то в нас так запакують там старе, що заново от миють, покриють, зроблять, що це. Але, дивіться, ці приповісти, і багато є приповістей, наприклад, я просто зачитаю, не обов’язково відкривати, може, я не давав, дивіться, приповісти 12-25. Туга на серці людини пригановлює її, а добре серце звеселює її. Ці приповісти, вони говорять теж за внутрішній стан людини. Дивіться, туга, що робить? Коли ми тужим, коли ми в такому стані, і сьогодні в нас у багатьох такий стан, тому що війна, обставини, новини, особливо люди чим сьогодні живуть? От, допустимо, давайте візьмемо не людину, яка не слово Божо починає, а звичайну пенсіонерку, яка вдома. От як починає цей день, як ви думаєте? Новини, правильно, встала, включила телевізор, новини, що ж там говорять? Добре, а після новин що вона робить? Як думаєш? Ні, вона бере телефон, може поснідує, і дзвонить дітям своїм. Ви ж чули, там от таке от твориться, новини ж треба передати оці, правильно? Ти ж чули там оце. Ви знаєте, і, звісно, коли людина, дивіться, вона сама в цьому, вона в цьому знаходиться, вона це передає. А я вам хочу сказати, на вечір взагалі не дивіться новини, а скажу чому. Тому що цілий день ти ходив, чим старше, то розумієш, що психіка, воно теж як орган якийсь, вона теж втомлюється. І вечором, я вам хочу сказати, якщо ви дивитесь новини, ваш дух буде, ви вражите себе, ви вражите свого духовного людину. Чому? Тому що психіка вже так вечором не впорається так правильно обробити це. і ви будете пригнічені встанете раном і отак і вниз і вниз і вниз тому він каже Дивіться туга на серці людини пригноблює її а добре серце звеселює приповісті 13-12 Надія що довго не справжнюється Арестович розказував другий розказував третій розказував Гордона Вовче там уже війна закінчилася ну слухав Да він там уже всі послухає його все у нас вже війни і все нема і кожна це їхня робота вішати лапшу на вухо Ну вибачте говорю так да але дивіться Надія ще довго не справжнюється і ми о все десь поймали Надію приту притлумлює серце а справжнє бажання мов дерево життя серце Приповістю 4.10. Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втручається чужий. Приповістю 14.13. Іноді і від сміху болить серце, і закінчить радості смуток. Ну, в общем, я не за це, але дивіться, ми підемо трошечки далі, і ви зрозумієте, за що, зараз я підготавлюю, до чого я хочу привести, щоб ми зрозуміли. І ці приповісті, вони, якщо роздивитися, вони говорять про те, що це дуже важливо, щоб ми дивилися за внутрішнім станом людини. Друзі, що таке дух в єврейських? Це руах. У євреїв це визначає буквально вітер. Тобто руах-вітер – це сила, потужність, енергія. Тобто, коли ми використовуємо це слово, воно означає емоційну енергію. Що це значить? От здоровий дух, оцей вітер, руах, ця сила, це значить у нас є ентузіазм до життя. Сьогодні оці всі новини, обставини, ситуації, вони вбивають оцей ентузіазм. Замітьте, у людей нема такого ентузіазму, як було до війни, нема такого життя. І дивіться, вбиває цей ентузіазм, який підштовхує нас жити, бажання жити. І саме особливо розбиратися з викликами життя. Тому що що до війни, що зараз, нічого не міняється. Виклики будуть, ти будеш рухатись далі. І це нормальний стан. Колись мені було 40, і я по набережній, ми гуляли, приїхали вчителя, які вчили за сім’ю. Інститут сім’ї, вони викладали за сім’ю, а їм було 60. Ми гуляли по набережні, і вони мені сказали, Ерік, ти знаєш, коли тобі зараз 40, а нам, це було дуже давно, а нам 60. І ми тільки зараз поняли, зрозуміли, що проблеми, які є, періодично, це частина нашого життя. Якщо б ми поняли це в 40, нам було б набагато легше. Я так для себе взяв і інколи я теж став міняти свій погляд, свою психологію, що це треба пройти, це треба вирішити. Але головне це, якісь обставини будуть, проблеми, я не наганяю, це є факт життя і ми сьогодні поговоримо, з чим ми стикаємось, ми поговоримо за це сьогодні. Але дивіться, коли немає, давайте ми з вами зараз подивилися, що таке дух, який живий, здоровий, він, є бажання жити, є бажання розбиратися з викликами життя. Ти сприймаєш ці проблеми, ти внутрішній, ти говориш, ага, я це пройду, ми підемо далі. Тепер давайте подивимося, що таке зламаний дух, вражений дух, зламаний дух. Це коли ми дивимося на життя і не відчуваємо бажання жити далі. Опускаються руки, бачимо мало радощі, нам не вистачає ентузіазму, сил розбиратися з викликами життя, розбиратися з тими проблемами, які постійно накопичуються навколо нас. І тоді приходить такий стан, зламаность може бути різною, від вялості та неспокою, від смутку та пригніченості, до дуже великої пригніченості, та навіть втрати всякого бажання жити. І сьогодні ми навіть бачимо людей, які, я не знаю, навряд чи вони в церкві, але сьогодні ми бачимо, наскільки самогубство, вчора новини, які люди не розбиралися, непонятно, що там психологічно і далі-далі. Ми бачимо навколо. Чому? Тому що коли зламаний дух в людини внутрі пропадає, нема оцього внутрішнього стану, нема того ентузіазму вирішувати оці виклики, які поки ми тут на землі, до кінця свого життя ми поговоримо за ці виклики, вони будуть. Тому, дивіться, дух людини, він переносить її немочі. Якщо я розумію, що нема, як настільки важливе, щоб мати догляд за своїм внутрішнім станом. І якщо ви так добрались до церкви сьогодні, а потім цілий тиждень, ви ніякого догляду не маєте. Ви ж йшли сюди, ви ж догляд маєте за собою, ви ж збираєтесь, подкрасились, жіночки, тобто душик прийняв, все, щоб виглядався. Ми дивимося, більшості людей, вони дивляться за зовнішнім, дивляться за харчуванням, Але нема такого розуміння у людей навіть, я не говорю в церкві, ми це більше розуміємо, нема розуміння, як доглядати за внутрішнім станом. І дивіться, що цікаво, що я хочу сказати до цього. Дивіться, десь є ще в приповідях, що Дух Божий, а можна 14, 18-14 відкрити. Дивіться, дух людини підтримує її у хворобі. А хто підтримує підпалий дух? Дивіться, що я хочу сказати на це. Якщо людина має навіть даже хворобу, чи має щось фізичне, Столкнулося. Навіть є люди, як Нік Вуйчич, який не має рук. Ми бачимо сьогодні воїнів, які десь приходять і втрачають ноги чи руки, але вони починають якийсь бізнес. Вони рухаються далі. І тепер дивіться, тут написано, дух людини підтримує хвороби. Якщо у тебе здоровий дух, а у тебе навіть буде хвороба, будуть якісь речі, це дасть тобі силу рухатись далі. І скажу інше, якщо у тебе буде здорове тіло, ти правильно харчуєшся, ти все робиш правильно, ти займаєшся, ти все робиш, но в тебе буде пригнічений дух, у тебе буде втрачатися оцей ентузіазм. Розумієте, в чому різниця? Оце дуже возливо. Тому, друзі, сильний дух може, може і важко, но може підтримати зламане тіло. Чи там людина в аварію попала, чи ще кудись, і він викорабкується, він йде. А зламаний дух навпаки не зможе підтримати навіть найсильніше тіло. Якщо внутрішній стану цієї енергії нема. Тому, друзі, ми зациклені на думці, ну, в основному, ми так живемо, ми так створені, і це десь, ну, якби, ми так реагуємо, але ми зациклені на думці, що, ну, наша радість залежить від зовнішніх обставин, наприклад, як виглядає наше тіло, чи достатньо грошей, як ідуть справи, Якщо не добре, ми сумуємо. І це нормально. Щось не так, ми сумуємо. Але я розумію, що я це пройду, я розумію, що я буду рухатись далі, і мої цінності зовсім інші. Тому дуже важливо зрозуміти, як ми підходимо до них зсередини, і як ми приймаємо ці обставини, як відносимося до них. От це важливий варіант із внутрі. Хтось може дивитися, і все, завал. А хтось каже, слухайте, рішимо всі питання. Порішаємо і рішимо. Це говорить про внутрішній стан людини. Дві людини дивляться на одні і ті ж обставини. Одна говорить все, а друга говорить, що тут рішимо і тут, і підуть далі. Це говорить про внутрішній стан людини. Тепер дивіться, Павло, відкриємо єфесіанам 3.16, і Павло писав церквам, він писав послання церквам, яких переслідували, тоді влада, вона видавалася по закону, влада могла, представте собі, от зараз влада без стуку, без звуку, от просто ви нормально живете і до вас прийшли. І бачите, ви молитесь, ага, все. І тоді, на тот період, влада могла зайти в дім, або хтось сказав, о, тут моляться, тут збираються, влада могла прийти і всіх просто заарештувати, і всіх відправити просто в тюрму. А тюрма не така, як була. Тому, дивіться, і кидали візницю цілі сім’ї. Представте собі, які страждання. І дивіться, тепер Павло, він молиться за ці церкви, і дивіться, він не молиться про те, щоб влада, там нема такої молитви, господи, я молюсь, щоб не заарештовували їх, або господи, я молюсь, дай там достаток, дай там ще щось. Ну, інколи це нормальні молитви. Але дивіться, на що робить Павло. І отут він молиться і говорить, щоб за багатством своєї слави він дав вам через свого духа, от дуже важливо, дивіться, от тільки через свого духа. Тому що розумом це теж важко. Ти можеш говорити, я зможу, я зможу, я зможу, настановка. А потім, коли ситуація прийшла, знаєте, це як в анікдоті, коли в село каратіст приїхав. Ви чули це, напевно? В село приїхав каратист, а в селі там Вася був найголовніший. І всі зібралися і сказали, що там якийсь каратист приїхав. І ті кажуть, Вася, давай йди, ти його, каже, поб’єш. Вася каже, та йди. Вони Вася накрутили, коротше, Вася вийшов. Цей каратист як дав з ноги, коротше, Вася упав, лежить. А всі його обступили, ну, Вася ж там главар такий, всі дивляться, він очі відкрив, каже, каратіст пішов? Каже, ні. Каже, ну, чекайте, як піде, я вам дам, каже. Ви розумієте? Ну, інколи, це не за це, але, дивіться, Павло говорить, щоби за багатством своєї слави, багатством його слави, Він дав вам через Святого Духа, не через новини, не через ці обставини, а під то, що я з’єднаюсь через прославу, через слово. Я вам хочу сказати, навіть не через знання. Люди багато читають, навіть писання нормально багато читати. Але я вам хочу сказати, писання для мене – це не тільки знання. В основному, знаєте, для чого дав Бог нам писання? Основне, щоб я мав стосунки з ним. І якщо я просто читаю його, якісь формули видумую, я в семінарі вчився, ну, я зрозумів одного, і це дуже важливо десь почути, це дійсно так, щоб читати так, щоб через це послання, ви знаєте, ти можеш говорити з людиною так, що у тебе не буде з цією людиною ніяких стосунок. Навпаки, ви ще розсоритеся, хоча ви будете розумні речі говорити. Але іменно читати Писання так, для мене Біблія – це не просто, щоб книга знань, а через це його слово, щоб я мав з ним стосунки. І тому Павло говорить, він молиться, він не просить, Господи, спаси їх там від тюрми, спаси їх від того, помили їх від того. Він каже, я молю, щоб за Бога своєму слави через Святого Духа змітницяся з силою у внутрішньої людині. От що, Павло, ціль Бога, не просто, щоб ми були такі круті, крута ми церква, там крута церква. Я вам скажу чесно, всі ці побутови, вибачте, в кавичках церковні, які як вавилонські, строяться як вавилонські ці, Бог вавилон зруйнував, і ти бачиш, сьогодні от така велика корпорація, Бачиш? Тому що Бог свої слави нікому не віддасть. Тому для Бога ціль, не яка в мене крута церква, на який я буду мати успіх, щоб показати, який я буду мати успіх. Ні. Ціль Бога – зробити мене цілісною, сильною людиною, яка внутрі. І ця людина, яка, я кажу, господи, я не знаю, як я тут буду проходити, якщо війна ще ближче підійде, як ми будемо реагувати. Ну, кожний по-різному. Але Павло, він молиться. Люди проходили труднощі тоді. Церкву гнали, було важко, але він каже, я молюся, щоб за багатство мого слави, його сили через Духа Святого ви укріпилися внутрі, щоб Дух вас став цілісним, сильним. І це завдання церкви, за чим ми маємо дивитись не тільки за харчуванням, не тільки за цим видом, не тільки як це, але зрозуміти це. Воно, само собою, не приходить. Тому що тут теж праця, щоб твоя внутрішня людина не була зламаною. Треба бути зламаним перед Богом, але я не маю це ввиду, щоб твій дух був в поразці. Коли ти вже відчуваєш, що ти тухнеш, коли ти відчуваєш, що в тебе вже нема сил впоратися з якимись речами, Бог просто говорить, зупинись, зупинись. А ти кажеш, та ні, ні, ні, а я? І це говорить про те, що ти не довіряєш Йому. Я, знаєш, я скільки раз каявся, я кажу, Боже, отут я думав не рішитися, отут я думав не рішитися. А ви знаєте, коли Ісус сказав молитву «Отче наш», а після молитви Він сказав прийшти, Він говорив такими простими речами. Він сказав, що якщо хтось прийде, попросить у вас хліба, то не вже ви не встанете і буде стукати. І цю причту толкували по-різному. Інколи хтось думає, треба так стукати, треба так стукати, і Бог так сидить і чекає, поки ти будеш стукати. І є багато приповістей, які нам говорять, або історії, жінка, яка йшла до Ісуса і казала, «Сціли мою доньку», а Ісус каже, «Я посланий до інших». Є багато історій, де жінка приходить до судді, Ісус розказує, і цей неправідний суддя, вона докучала, докучала, і нам інколи здається, що нам Богу теж треба докучати, доставати Бога, бити, якщо не стучати, не лупасити, то нічого не буде. Але я вам скажу іншу формулу. Дивіться, коли я каявся цьому, тому що ти молишся, знаєш, як один молився, подивився, каже, Боже, щоб доща не було, щоб доща не було. Встав дощ і каже, я так і знав. І пішов, ви знаєте, да. І от інколи, от такі у нас молитви бувають. Ти молишся, Господь зробив, потім я знав, що не вийде, що щось не буде. А потім раз, воно через тиждень приходить, через два, ти говориш, Боже, прости, прости, десь якась обставина тебе жахає, очі круглі, ти думаєш, а що, і ти вже в розпочі, а потім раз, все наладилось, все супер, і ти говориш, Господи, прости мене, такого недовіру, недовіру тебе. І от Павло, він говорить, ці приповісті, вони говорять за хліб, за прохання, це не за то, щоб викручувати Богу руки, а це говорить за те, що якщо я прошу в Бога і я попросив в Бога, то слідущий мій етап, якщо я попросив в мій етап, стояти вже в вірі, в вірі в тому, що мій батько, він свій час дасть мені відповідь. стояти в вірі, що це мій батько. Я до нього постачав, що він, якщо ця людина відкрила двері, мій батько дасть. Але я не буду йому руки крутити, знаєте. Він дасть мені. І я буду стояти. Це внутрішній мій стан. І це треба в молитві внутрі рішити. І внутрі, самим собою, що Господь, я довіряю тобі повністю. І ти ходиш тим станом. І тоді ти побачиш реально руку Божу. Сто процентів так і буде. Але давайте подивимось далі. Зараз ми, що ми, ну, це, скільки в мене ще, пастор, є хвилин? Щоб я, а? Є. Да, дивіться, є, добре. Тому наше життя не буде мудрим, якщо ми не розуміємо не тільки пріоритетів, но і складнощі внутрішнього життя. Ну, може так заумну сказу, як нам підтримувати своє внутрішнє життя, чому дух може бути розбитий, чому наші емоції та відчуття можуть виходити з-під контролю, чому ми іноді так занепадаємо і втрачаємо бажання жити. І дивіться, зараз я коротенько назву фактори, які хотів би ти, або не хотів, ці фактори, вони впливають на твоє життя. У нас є один у всіх основний фактор – війна. Він теж впливає на наші емоції, впливає, де опускаються руки. Ми думаємо, коли це все закінчиться. Коли ти слухаєш історії, хто втратив свої будівлі, несправедливість з боку держави. Ми бачимо, я одного часу поняв, що справедливості ти тут не найдеш. Нема справедливості. Не шукайте, я вам серйозно говорю. Але Бог справедливий. Бог справедливий. І рано чи пізно Він воздасть. Але не чекай, бо ти будеш тільки розчаровуватись. Ти тільки будеш на цього понадіявся, там понадіявся, там. Іди за Господом, довіряйся Йому повністю. І дивіться, які фактори, які впливають на нас в нашому житті. Перший фактор – це фізичні фактори. Наприклад, ти живеш-живеш, все нормально, раз якийсь вірус, хвороба, ногу подвернув, ще щось – фізичний фактор. Чи бувалося таке, ти такий радий, господа славиш, а потім, коли захворів, чи бувалося таке, якось не славиться, якось не так молиться, тіло ламає, і ти думаєш, господи, ну, я думаю, що кожен стикався з фізичним фактором, з фактором втомленості. Знаєш, коли ти втомлений, то якщо я там втомлений сильно, то я дружину прошу, щоб не чіпала мене, бо тоді я бистро взриваюся, як шарик цей надутий, знаєте, то треба десь, можна сказати, спуститися. Тому фізичні фактори приводять до емоційного занепаду. Друге – це емоційні стосункові фактори. В приповістях 12.25 написано, туга на серці людини придушує її. Туга, коли людина тужить, придушує її. А добре слово звеселяє його. І тут ліки не допомагають. От хтось там ліки, ще щось. Воно теж добре, якісь природні, м’ята, валеріаночка, габа є хороша штука, природна. Друзі, послухайте, я за реальність говорю, тому що я говорю, що наша нервова система – це як рука і нога. Ми кажемо, що все поможе. Є речі, які нормальні, які Бог дав в природі, щоб ми їх могли використовувати. Я не буду тут сильно видавати себе за духовного, що я проснувся, все з неба взяв, без ліків живу і без нічого. У нас у всіх, знаєте, 4-5 років прожили, психіка підкошена, знаєте, можна сказати так. Але, друзі, дуже важлива іменно наша емоційна природа. Чому? Тому що нам всім потрібен соціум. Нам всім потрібно, щоб хтось підставив плече інколи. Інколи ти собі можеш накрутити, жити в своєму вакуумі, а в церкву прийшов, поспілкувався, другу позвонив, слухай, ну така-то ситуація, а ти такий пригніжений, а він тобі, слухай, ну, все деяке, от одне слово, і ти якось, опа, точно, слухай, переключило, якось класно, і я вам скажу, слава Господу, що ти в церкві, слава Богу, що я в церкві, Слава Богу, що я маю братів, маю пасторів, маю друзів, з якими можу поспілкуватись. Комусь я можу підставити плече. Підставляйте плече один одному. Дуже просто інколи послухати людину. Не треба їй нічого говорити. Просто вислухав людину, сама поговорила з собою, тобі розказуючи, вона точно слухає і сама собі відповідь получила. Інколи і так навіть даже приходить. Тому, друзі, це є фактори, які на нас впливають, фізичний фактор. Вона теж туга на серці людині. Емоційні фактори. Коли людина, ти думаєш, ми в церкві, слава Богу, а є люди, які самі на самі. Я недавно спілкувався з жіночкою, я її підтримував, в неї були суїцидні думки, такі дуже важкі, в неї донька, 16 років, закінчила школу на медалі, поступила, все. І коли були атаки, то в неї був серцевий напад, і вона померла. І мама, звісно, після цього… Знаєте, я думаю, купа є різних історій, купа є різних навколо нас таких обставин, ситуацій. Вона пару разів прийшла в церкву, в мене цієї не була, щоби в церкву, я її посів, бо вона взагалі була невіруча ця жіночка, взагалі абсолютно успішна така, бізнесмен. Вроді би ти дивишся зі сторони, у тебе успіх, будинок, але все, внутрішній стан настільки після цього впав, вона каже, я не хочу жити, я от просто не хочу жити, молода там 45 років, ну для мене молода, для когось, бо я коли одружувався, тєстю було 40, я думав, от старічок, а зараз думаю, де мої 40, де мої 40, да, да, да, рахуюся я молодим, Богдан сидить, думає, от старічки зажигають, ні, Ви знаєте, просто десь позвонив, просто десь поспілкувався, просто десь підтримав. Підтримуйте, будьте теж надійні. І сьогодні багато таких. Це кого я знаю. Я там поміг сину, у неї ще син старший, я поміг сину виїхати. Я маю це введу в Англію, у нього якраз там 22 було чи 21. І вона така вдячна. Та, як ви в діток сієте, треба в інших сіяти. Просто служити, і це буде благословлення. Наступний фактор, який впливає, це моральні причини. І в приповістях 21.8 написано «Нечистивий бій жить, коли ніхто не жениться за ним, а праведник сміливий як лев». І, звісно, коли є відчуття провини, тоді людина сприймає критику як напад і все. І якщо людина там щось робить і щось не то, то, звісно, теж буде такий стан. Четвертий фактор, це дуже важливий такий фактор, це фактор обуття, я зараз його поясню. Я згадую дитинство своє, і воно було таке, для мене, я сам з Закарпаття, з Ужгорода. І в нас кінець 70-х років, бабулька моя місна, вона Новий рік не святкувала, але Різдво, Пасха, то вся сім’я збиралася. І я так згадую, як всі сиділи, це як я під стол залазив, я думаю, хто під стол лазив, дитинці пам’ятають, трогали. Але знаєте, дивіться, фактор бутя в чому? У мене є дружина, син, і в дружини є теща, тєсть, але з моєї сторони вже нікого нема. Абсолютно всі пішли. Слава Богу, тату перед смертю покаялася, мама колись покаялася за мене, молилася, Сестра молодша за мене пішла, оця брата. Нема нікого. От з моєї сторони. І, друзі, дивіться, це так важливо, щоб зрозуміти, є фактори, які я назвав, фізичний, емоційний, коли людина робить щось недобре, воно по-любому рано чи пізно буде впливати на неї. Але цей фактор, ніхто не може вийти з черги на кладовище, ніхто. Ти не можеш сказати, стоп, стоп, почекай, я зараз прийду, вернусь. Ні, ні, ні, ми всі стоїмо в черзі, це треба просто зрозуміти. І цей фактор, інколи людина, вона, ну, якось, ми не хочемо про це думати. Ну, це нормально, хоча Соломон, як і Ліас, він сказав, що краще бути в домі плача, ніж в домі, де висіляться. Чому? Бо коли ти бачиш, що людина померла, ти задумуєшся над вічностю. Ти розумієш, що ти тут не живеш вічно. Але, дивіться, люди, які навіть даже стараються не думати. Я одній дівочці проповідував, їй 22 роки, і я їй сказав, ну, а як ти стикнешся, якщо вона каже за тату, у мене такий тату. А я просто їй сказав, я навіть даже за це боюся думати. Але питання буде в тому, що вона стикнеться. І треба інколи сказати правду людині. Хоч ти не хоч, може чоловік перший втратить жінку, а може жінка чоловіка. Не дай Бог, я бачив по мамі, яку вона пережила біль, коли в 30 років моя сестра, вона мала своє ательє, мала машину, вона не була якась там, ну, знаєте, як люди, від залежності, від цього. Але вона пішла, я бачив, як мама страждала, тому що це фактор буття, але це не дуже природній фактор буття, бо спочатку діти хоронять батьків, правильно, а не батьки хоронять дітей, це саме страшно. Коли ми стикаємося, коли мама ховає своїх дітей, я не переживав цю біль і не хотів би, але я бачив, як мама з цим мучилась, переживала. І я просто хочу вам сказати, що це впливає на пригніченість нашого духу. І ми бачимо, скільки людей, які просто, коли втратили якусь близьку людину, вони потім не впоралися з внутрішнього, чому? Чому? Іхній дух став подавленим внутрі. Чому? Тому що вони не були готові до цього фактора. Тому, друзі, дуже важливо розобратися навіть з думками про смерть. Дуже важливо перемогти оцей страх смерті. Дуже важливо розібратися тут. Бо наше серце все на щось спрямовано. Але оці фактори, які я назвав, вони впливають на наше життя, на кожну людину. Нема людини, яка би не страждала. Але якщо ми починаємо дивитись на життя через призму вічності, через призму того, що звершив Христос, І ми святкували Пасху з вами. І через призбу того, що не Будда, не Мухаммед, не хто, хто би представляв іншу, другу релігію, ніхто не воскрес. Але Христос воскрес. І коли ми починаємо оце ставити для себе, коли ми починаємо дивитись на Христа, і ми починаємо дивитись на ці всі обставини, на хвороби, на емоційний стан, на фактор бутя, воно важко. Да, коли приходить фактор бутя, але я знаю, що я зустрінусь своїми рідними на небесах, я знаю, що буде зустріч, я знаю, що життя тут коротке, я знаю, що в мене є місія, я знаю, що мені її треба виконати. І тому, друзі, нехай дивись за своїм внутрішнім станом. Якщо ти не готовиш себе до різних обставин, якщо внутрі, ти не перебуваєш в слові, ти не дивишся на події через вічність, ти не дивишся через це, ну, все життя війни були, все життя люди вбивали, тому що гріх прийшов, все, і він буде тут до кінця, поки не прийде Христос, і ми не будемо в Його царстві вічно з ним.

Знаєте, свята Господнього Воскресіння – це свята, коли дійсно Бог радий бачити вас на цьому місці. І важливо також, щоб ми раділи, тому що наш брат, сестра, наш друг, знайомий, а можливо не знайомий, він теж сьогодні разом з нами, він теж сьогодні на цьому місці. І назва сьогоднішньої проповіді, якщо можна, цей слайд на екрані, проповідь називається «Два учні». Два учні. Хто з вас взагалі любив, або якщо ви ще вчитесь в школі або в якомусь вищому навчальному закладі, хто з вас любив вчитися? Чи любить вчитися? Не всі, слава Богу. Дякую вам за чесність. Ну, це така справа, розважатися, якось гарно проводити час, відпочивати, ми всі любимо, а є речі, які ми так робимо, ми розуміємо, що це потрібно, воно там в житті, можливо, знадобиться, в магазині здачу порахувати або в якійсь майбутній твоїй професії, певні знання, вони знадобляться. Але, в принципі, є речі, які ми знаємо, вони корисні, але вони нам не дуже подобаються, якщо бути чесними. А хотів би вас запитати, що приходить вам на згадку або який образ постає перед вами, коли вас вітають або сьогодні вітали і казали «Христос воскрес». Що ви згадували з івангельської історії? Які події ви згадували? Хтось просто відповідав, вистану вас крест. А хтось, можливо, згадував якісь кадри, якщо ви дивилися, зараз, слава Богу, багато чудових фільмів, екранізацій про життя Ісуса Христа. І хтось з вас згадував момент, коли відкочується камінь, і ця порожна гробниця, то є Сяйво, стоять всі воїни такі завмерші. Хтось з вас, можливо, уявляє картину, як жінки, які йшли помазати тіло Ісуса Христа до гроба, вони приходять і бачать оцей відбалений камінь, бачать ангелів, і вони теж стоять такі, ну, оторопіли, не розуміють, що їм робити, як на це реагувати. Можливо, хтось з вас згадує Голгофу, да, і три Христа, можливо, момент, коли Ісус ще був распятий, або вже момент, коли Голгофа пуста, і просто стоять три порожні Христа, які якраз і говорять про те, що передувало цьому святу, що перед Воскресінням насправді були страждання, були муки, були розп’яття, і хрест, на якому висів Христос, він нагадує нам, що ціна викуплення вона була достатньо велика. Це було життя святого, безгрішного Божого Сина. Неважливо, що саме, який образ повстає в вашому голові, в ваших думках, я вірю, що те, що приходить нам найперше на згадку, воно якраз і є найважливіше саме для вас. Або порожня гробниця, або христина, яких були розп’яті Ісус і розбійники. Але спробуйте відчути ці події трохи з іншого ракурсу. Сьогодні ми дивимося на таку історію, яку знають майже всі. Хтось більше, хтось менше, але в принципі в нашій країні, яка вважається християнською, всі знають, що був такий, була така людина Ісус Христос, по-різному до нього ставиться. хтось просто його сприймає як якогось великого вчителя або пророка, хтось дійсно вірить, що це Божий син, але, в принципі, більшість людей визнають, що це історична особистість, історичні події. Але давайте поглянемо на ці події, якщо би ви нічого цього не знали. Ви би були одним з учнів Ісуса Христа, і ви би проживали ці події, і ви не знали, що Христос насправді воскрес. Ви бачили розп’яття, коли Ісуса розп’яли на хресті, ви бачили Його смерть, ви бачили, як Його тіло поклали в труну, але ви не бачили Його воскресіння. І ось настає ранок третього дня, жінки пішли до гробу і вертаються переполохані і кажуть, що ми бачили ангела, ми бачили відвалений камінь і ми бачили порожню труну. Що би ви в цей момент подумали? Ви нічого не знаєте. Ви бачили все, що передувало тому, що Христос був розп’ятий, він помер, його поклали в турну, але ви ще нічого не знаєте про Воскресіння. Що би ви подумали, почувши таку звізку? Ну, мабуть, найперше у вас була би така думка, ну, щось там жінки, вони такі, ну, на емоціях щось наплутали, кудись не туди прийшли, не до тої гробниці, щось не те побачили. Скоріше за все у вас і у мене, ну, давайте будемо чесними, ми би це сприйняли скептично. Ми ж всі розумні люди, так? Ну, хто бачив колись, щоб людина, яка померла, і померла ще не вчора, ні позавчора, а вже три дні назад, щоб вона оживала і воскрешала. Знаєте, єдина людина серед усіх учнів, хто був в той ранок присутній при цих подіях, коли жінки повернулися, і хто не ставився до цього скептично, це була Марія Магдалина Знаєте чому? Хто знає чому? Тому що вона вже зістрілася з Ісусом, вона вже його побачила, воскресла Але як ви думаєте, на цю звізку, коли Марія Магдалина повернулася трошки пізніше, ніж інші жінки, і сказала, я бачила Господа, воскресла Як ви думаєте, як до цього поставилися інші учні? Вони повірили Марії? Вони сказали, Марія, класно, це така гарна новина, це така гарна звістка. Як ви думаєте, як вони це сприйняли? Вони їй не повірили. Вони знали вже багато-багато часу. Вони знали, що Марія дуже емоційна людина, і щось в неї подумали, ну якась фантазія розігралася дуже бурхлива, і щось вона там побачила, те, що вона хотіла побачити. Ніхто їй не повірив. І знаєте, всі учні, вони перебували, я думаю, в той час в смутку, тому що вони втратили для себе найдорожчу для них людину. Вони були всі розчаровані, тому що в них були певні очікування стосовно Ісуса Христа. І ці очікування, вони померли разом зі смертю Ісуса Христа. І вони також були всі розгублені, хоча вони перебували разом, але вони зовсім не знали, що їм далі робити. Чи залишатися, чи кудись іти, чи чогось чекати. Знаєте, насправді серед усієї цієї групи учнів тільки дві людини знали, що їм робити. Вони для себе вже все вирішили. Вони вирішили повернутися до себе, додому. І про це ми сьогодні прочитаємо. Давайте ми разом відкриємо. Євангелія від Луки, 24 розділ. Знаєте, дуже важко в житті, коли ти не знаєш, що тобі робити. Коли ти знаєш, що тобі робити сьогодні, завтра, післязавтра, набагато простіше жити, правда? І от просто вивіть собі таку ситуацію, оці учні зібрані, вони все ще перебувають в смутку, вони все ще розгублені, вони не розуміють, куди мити, що робити. І оці двоє учнів побалакали, хтось з них жив поруч з Єрусалимом, і він каже, доста горювати, пішли додому. І давайте ми прочитаємо з 13 по 17 верші. Ось що там написано. Двоє з них ішли того дня, ну це, нагадую, це третій день, якраз день Воскресіння, ішли того дня до села, віддаленого на 60 стадій від Єрусалима. 60 стадій – це приблизно 10-12 кілометрів. Тобто це неподалеку від Єрусалима було. До селища, яке називалося Емаус. Вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони розмовляли і обмірковували, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними. Та очі їхні були стримані, щоб його не впізнали. Тож він запитав їх, що це за справа, над якою міркуєте між собою ідучи, І чого ви сумні? Чому ці учні пішли з Єрусалиму? Чому вони були засмучені? Чому втікали від того, що сталося? Що було причиною їхнього розчарування? Вони самі про це говорять трохи далі у 21-му вірші. Я трошки пропускаю і просто прочитаю їхню відповідь на запитання Ісуса Христа. Ось що вони кажуть. А ми сподівалися, що він той, хто має визволити Ізраїля. І до того ж, оце третій день, відколи те сталося. А ми сподівалися, а ми очікували, а ми так цього чекали, що Він визволить Ізраїль. А на що сьогодні сподіваєшся ти? Чого ти сьогодні очікуєш від Бога в своєму житті? Ці учні очікували того, що Ісус як Месія звільнить Ізраїль від римської окупації. Їхні очікування що? Не справдилися. Вони померли разом з розп’яттям Ісуса Христа. Вони очікували, вони навіть прочекали три дні після Його смерті, і вони подумали, ну, скільки можна ще чекати? Дома, дружина, діти, хазяйство, якийсь бізнес, робота. Треба вертатися до звичайного життя. Поки Ісус був живий, можна було чогось сподіватися. Поки Він ходив з нами, проповідував, за ними йшли товпи народу, можна було очікувати, що зараз Він проголосить себе царем, піднімить повстання і звільнить Ізраїль. Але вже все. Все скінчилося. Ісус помер. Пройшло три дні. Щось там жінки розказують, щось там Марія Магдаліна каже, що Він живий. Але хто це бачив? Знаєте, минулого разу я говорив, що твої мої сподівання щодо Бога, яким Він має бути і що має робити, дуже легко можуть привести до розчарування. Чому? Тому що Бог, Він, нічого ні вам, ні мені не винен. Він не повинен здійснювати всі наші сподівання. Він не повинен здійснювати всі наші мрії, навіть якщо нам здається, що ці мрії чудові, найкращі для нас особисто, для когось. Чому? Тому що Бог знає набагато краще, що буде дійсно найкращим для вас і для мене. В чому ти зараз переживаєш розчарування у відносинах із Богом? І чи насправді Він має бути таким, як ти хочеш? От задайте собі таке питання. У нас у всіх є уявлення, яким повинен бути Бог, і що Він повинен для нас зробити. А чи насправді Бог повинен це зробити для тебе, і чи насправді Він повинен бути таким, як ти собі Його сьогодні уявляєш? Чи повинен Він виконувати твої плани та бажання? Минуло вже три дні. Ці два учні вирішили, що нема чого чекати, що їх сподівання були марними. І саме тому вони залишили Єрусалим. Залишили інших учнів, залишили церкву і пішли додому. Знаєте, так трапляється. Особливо, коли ми в своєму житті з чомусь розчаровуємося, ми залишаємо. Щось залишаємо. Залишаємо роботу, де ми довгий час працювали. Залишаємо людину, з якої довгий час ми мали якісь стосунки, але ми чомусь там посварилися, десь розчарувалися в цій людині. Залишаємо навіть спільноту, хтось залишає церкву, тому що десь в чомусь розчарувався, або в своєму житті, або в стосунках з іншими людьми, хтось щось там пообіцяв, не зробив, хтось навпаки там зробив щось погане. І ми це залишаємо. А що вирішив ти сьогодні? Можливо, ти ще в церкві. Або якраз прийшов в церкву, бо сьогодні ж свято. І, в принципі, нормально в нас країна, коли люди приходять в церкву, по суті, 2-3 рази на рік. На Різдво, на Пасху і хтось ще приходить на Трійцю. Тобто, так буває. Але в серці, важливо, що в твоєму серці? Яке рішення ти прийняв? Чи схоже воно на рішення цих учнів? В цьому тексті евангеліст підкреслює, що вони розмовляли між собою. Він двічі про це каже. Вони розмовляли про те, що сталося між собою. Вони знову і знову повторювали і переказували одне на одному те, що сталося. Знаєте, це як люди, які мають якусь хворобу і сидять у черзі поліклініці чи в лікарні. Про що вони часто говорять? Не про щось хороше, про свої хвороби один одному. Вони вже по-другому, по-третєму коло, особливо, якщо там довго чекати, вже переказали один одному ці хвороби. Люди, які розчаровані, про що вони говорять, якщо вони знаходять таку саму розчаровану людину? Про своє розчарування. Люди, які в чомусь зазнали якусь біль, якусь зраду, і вони зустрічають таку саму людину, яка пережила біль, якусь зраду, хтось там когось кинув. Про що вони будуть говорити? Як ви думаєте? Про цю біль і зраду. Але чи може одна розчарована людина надихнути іншу розчаровану людину? Як ви думаєте? Ні. Чи може одна хвора людина допомогти вірити іншій хворій людині? Ну, навряд чи. Ну, тільки якщо в неї вже є якась віра, щось вона в своєму житті пережила. Знаєте, так само вам і мені. Нам треба не між собою, не сам з собою, як я говорю, тихо, сам з собою, я веду бесіду. Нам треба розмовляти про свої тривоги, про свої страждання, про свої болі з Богом. Бо що сталося, коли вони розмовляли між собою про те, що сталося? Навіть коли до них підійшов Ісус, вони сказали, клас, Ісус прийшов, все, зараз все розпитаємо, все вирішимо. Що сталося? Хто був важливий? Вони його навіть не впізнали. Сам Бог прийшов до них і пішов з ними, а вони були настільки зосереджені на своїй проблемі, на тому, що сталося, що вони його просто не впізнали. Це як буває, знаєте, ми інколи ображаємось, ми йдемо по вулиці, бачимо якусь нею людину, помахали, привіталися, а людина там пройшла, така хмура, щось собі там під ноги дивиться. Ми думаємо, як так? Навіть на мене не подивився. А от людина, вона тіха сам з собою, про щось розмовляє, вона вас навіть не бачить. Ну, взагалі нікого не бачить, щоб ви розуміли в цей момент. Знаєте, ще важливо, на що я хочу звернути вашу увагу. Слово «дорога», тут написано, що вони йшли дорогою від Єрусалиму до цього селища Емаус. Це слово «дорога» в цьому тексті перекладається з грецькою також як «іти», «прямувати», «відходити», «віддалятися». Чому це важливо знати? Бо учні гадали, що залишивши Єрусалим, вони пішли з того місця смутку, в якому вони знаходились з іншими учнями. Але насправді, коли вони залишили Єрусалим, вони почали віддалятися від церкви, від інших учнів і ледь не залишили Христа. Тому що дорога може бути як в правильному напрямку, ми розуміємо, але якщо вона десь не в той напрямок, нам указує, то ми не наближаємося, що ми йдемо дорогою. Нібито все добре, але ми в цей момент йдемо не до Бога, не до вирішення нашої проблеми, а ми йдемо від Бога, і навпаки, наша проблема, вона ще поглиблюється. Тому перша важлива істина в цій історії, яку я бачу, вона така. Не вирішуй проблеми сам із собою, бо це шлях від Христа. Скажіть комусь своїх сусідів, не вирішуй проблеми сам із собою. Я розумію, ми всі професіонали і спеціалісти. Знаєте, коли я кажу своїм дітям, або ви кажете своїм дітям, і ми в це все переживали, і ми кажемо, ну ти так не роби. І нам часто, що діти кажуть? Мам, папа, я сам знаю, я сама знаю. Ну, ми самі так казали, давайте будемо чесними. Ми самі своїм батькам так казали, якщо ми вже сьогодні там бабуся або дідусі, або мама, або папа. Ми самі так казали, ми самі все знаємо, нас не треба вчити, правда ж? Але проблема в тому, що лікар, який зламав руку, він може бути найкращим травматологом і ортопедом, але коли у нього зламана рука, кого він потребує? Він потребує іншого лікаря. Так, наші військові, і якщо ти навчений тактичною медициною, це зараз дуже важливий момент в сучасній війні, ти можеш собі накласти турнікет, жгут, оказати першу медичну допомогу, але ти ніколи не зможеш зробити щось більше, щоб по-справжньому себе вилікувати. і якщо там потрібно якесь хірургічне втручання, вправити кіску, ще щось зробити, ти цього не зможеш зробити. Навіть якщо ти закінчив університет, ти найкращий хірург, ще якийсь спеціаліст, і ти це вмієш, і знаєш, як робити. Але проблема в тому, що сьогодні в тебе ця проблема, і ти потребуєш, щоб хтось ззовні тобі допоміг. Коли ми свої проблеми, клопоти і переживання вирішуємо із собою, то насправді ми йдемо, як ці учні, від Єрусаліму. Ми йдемо від Христа, йдемо із церкви. Ми шукаємо таких самих, як я, десь в чомусь ображених, десь в чомусь зраджених, таких самих, як я, хворих. І коли ми знаходимо таку рідну душу, ми що починаємо? Починаємо їй жалітися і плакатися, яке життя несправедливе. І що це нам допомагає? Ну, ми пар випустили, на певний час нам здається, що нам стало легше. Але нічого ж не рішається. Правда ж? Давайте будемо чесними. Ми пожалілися, поплакали, як то кажуть, сіли та й заплакали. Але нічого не змінилося. Знаєте, ви скажете, пастор, ну це ж нереально, щоб жити і зовсім не розчаруватися. Так? Це нереально. Це нереально. Це життя, воно буде завжди вас і мене приводити до розчарувань. До розчарувань в людях, до розчарувань в наших очікуваннях, до розчарувань навіть в тому, що ми очікували від Бога, і ми думали, що от Бог мені обов’язково в цьому повинен допомогти або це дати. Як з цим розібратися? Чи є вихід сьогодні для вас і для мене? Насправді він є. Він у Христі. Він є. Він у тому, хто знаходиться поза нашою проблемою, хто знаходиться зовні, хто має всі навички, чи хто є спеціаліст, не тільки в медицині, не тільки в вирішенні сімейних проблем, чи якихось проблем у стосунках. Він є тим лікарем, тим порадником, тим другом, який може допомогти вам і мені саме в тій проблемі, яку ми сьогодні переживаємо. Бо він помер на Христі, але не тільки помер, але й воскрес. Знаєте, нам всім потрібна особиста зустріч з Христом. І саме це відбулося з цими двома учнями. Вони пішли з Єрусалиму, вони пішли з церкви, вони пішли від інших учнів, але Христос не пішов від них. Сам Христос прийшов до них і пішов разом з ними. Той дороги, якою вони йшли. Хоча Ісус не планував йти з Єрусалиму, але Він пішов з ними цю дорогу, щоб розділити частину їхнього життя. І знаєте, коли Христос пішов разом з ними, коли він їх розпитав, і вони пожалілися йому, розказали все, що сталося, і спитали, ну як ти не знаєш? Ти ж нібито теж йдеш з Єрусалиму. І він їм почав пояснювати з Писання і показувати з пророків всі ті пророцтва, які здійснилися через його смерть, через його розп’яття і через його розкресління. І знаєте, кульмінація всього, що трапилося, вона сталася, коли вони вже прийшли в Імаус, і хтось з цих учнів, хто в цьому Імаусі жив, запросив Ісуса, бо вже вечоріло, вже сонце сідало, і кудись далі йти, хоча Ісус там, написано, показував, що він хоче продовжувати шлях. Але вони його вмовили і сказали, ні-ні-ні, заходь, повечерям, переночуєш, а потім далі підеш. І давайте ми прочитаємо, що сталося вже, коли вони сіли вечеряти в цьому домі, в цьому невеличкому селищі Емаус. 24 розділ, і я прочитаю з 30 по 33 вірші. Там написано. І сталося, як сів він за столом з ними, то взявши хліб, поблагословив і проломивши, дав їм. І тут відкрилися їхні очі, і вони впізнали його. Та він став невидимий для них. І сказали вони один одному, хіба не палало наше серце, коли він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання. Вставши тієї ж години, вони повернулися до Єрусалиму та знайшли зібраних одинадцять і тих, які були з ними. що сталося коли ці два учні запросили Христа до себе додому що сталося що сталося відкрилися у них очі Ісус вже пройшов з ними шлях десь годину півтори або дві бо ну дорога від Єрусалима до Йомаусу вона займала приблизно дві години Я не знаю на якої ну якби ділянці їхнього шляху Ісус до них приєднався але скоріш за все недалеко десь від Єрусалима він же з ними майже дві години не проспілкувався. Вони вже прийшли до когось з цих учнів додому, вже накрили стіл, сіли вечерять. І їхні очі коли відкрилися? Коли Ісус взяв хліб, поблагосовив і приламив. Коли ми на нього примовляли, як ви думаєте, що вони побачили? Вони побачили рани на його руках. Вони згадали ту нещодавню, ми називаємо, тайну вечерю, коли Ісус поблагосовивши хліб, дав своїм учням і сказав, прийміть їжте, це тіло моє за вас ламімоє. Сіє робіть на згадку про мене. Коли вони його запросили до себе додому, їхні очі, вони відкрилися. Вони зовсім по-іншому подивилися на все, що відбулося з ними раніше. Чи змінилися події, що сталося в їхньому житті перед цим? Змінилися події? Щось змінилося? Чи Бог щось переграв? Ні. Нічого, що трапилося, те, що до цього їх якраз і призвело до розчарування, до смутку, до депресії, нічого з цих подій не змінилося. А що ж змінив Бог? Що змінив Христос, коли він з ними спілкувався? Він змінив їхнє ставлення до цих подій. Те, що раніше привело їх до зневіри, смерть Христа, його погребіння і нерозуміння, що робити далі. Це стало фундаментом їхньої віри. Розумієте? Бог не міняє наше минуле. Він відкриває вам і мені, для чого це сталося з тобою. Минуле не міняється. Може змінитися, якщо твої очі, мої очі відкриються. Може змінитися моє ставлення до минулого. І те, що мене раніше привело в депресію, в розчарування, і я поставив жирний хрест на людях, на якісь ситуації в своєму житті і сказав, ну, все, значить, нічого в моєму житті не зміниться. Але коли Бог міняє наш погляд на ці події, ми розуміємо, для чого це сталося. Це може стати фундаментом, як це сталося в житті цих учнів. Все, що він змінив, як я вже казав, це відкрив, для чого це все сталося. І саме в цьому я бачу другу важливу істину на сьогодні. Бог не змінює минуле Він відкриває, для чого це сталося з нами Бог не змінює минуле Бог може змінити майбутнє І це так, і амінь Бог навіть може повпливати на наші сьогоднішні обставини Якщо ми йому довіряємо І це так, і амінь Але Бог ніколи не міняє минуле Це вже історія Але Бог може змінити сьогодні Ваше і моє ставлення до цієї історії Для когось сьогодні історія про смерті, воскресіння Ісуса Христа – це просто історія. Просто історія. Хороша історія з хеппі-ендом. А для когось це сьогодні історія, яка міняє його життя. Приносить прощення від ірхів, приносить звільнення від залежності, приносить зцілення, свободу. Розумієте? Одна та сама історія. Але те, як ми на неї дивимося, це міняє все кардинально. Чи знаєте ви, як звали другого учня, ім’я якого євангеліст навіть не згадує в цій історії? Хто знає? Хто для себе цікавився? Одного називає, ну, учень, він навіть називається по ім’я Кліопа. Таке цікаве ім’я Кліопа. А другий якось так от скромно не згадується. Як ви думаєте, як звали другого учня? Більше ж біблістів і досліджуючи Біблію, вони сходяться до думки, що цього другого учня звали Лука. Той самий Лука, який написав Євангеліє від Луки. Це як апостол Іван, коли він пишить в своєму Євангелії, він каже, учень якого більше всього любив учень. Учень, він теж себе не називає по ім’я. Так само Лука, він скромно умолчав про свою участь в цих подіях. А як ви думаєте, чи читали б ми сьогодні Євангеліє від Луки, якщо б Ісус не підійшов до цих двох учнів по дорозі в Імаус, і якщо б вони потім не повернулися в Єрусалим. Як ви думаєте? Чи читали б ми сьогодні взагалі Евангелію від Луки? Я думаю, що ні. Саме тому Ісус підійшов до Луки, до Кліопи по дорозі в Імаус. Тому що Лука ще щось не зробив в своєму житті. Він ще не написав своє Евангеліє, він ще не написав книгу дій святих апостолів. Так він був досить поважною людиною, він був лікарем за професією, він міг повернутися до свого звичайного життя і заробляти непогані гроші і жити, в принципі, без Бога, як сьогодні живуть багато людей. Але це насправді дорога в нікуди. Це дорога з Ірусалиму, дорога від Бога. Бог сьогодні хоче, щоб ти почав писати своє Івангеліє. Я впевнений, що і ви, і я, ми ще не написали своє Івангеліє. Ми ще не написали свою книгу дій святих апостолів. І тому Ісус виходить сьогодні до тебе. Ти не випадково сьогодні в церкві. Ці учні, вони думали, ну, хтось там третій прибився, ну, добре, ще йому, так сказати, по ушам поїздимо, розповімо, що з нами трапилось, ще йому пожалімося про все, що з нами трапилось. Але насправді Ісус прийшов до них, щоб вони зрозуміли, для чого все це сталося в їхньому житті. Ісус сьогодні прийшов до тебе, щоб ти зрозумів або ти зрозуміла, для чого те, що сталося вже в тому житті. Для чого те, що відбувається в твоєму житті? Для чого все це? Чому це Бог допускає? Знаєте, ви скажете, пастор, а де я в цій історії? Я не Лука, я не Кліопа. Знаєте, в цій історії ще було дві людини, яким Ісус з’явився особисто. Це Марія Магдалина і це Петро. І він им з’явився навіть до того, як він прийшов до цих двох учнів. Що переживала Марія Магдаліна, коли Ісус прийшов до неї? Інші жінки побіжали вже назад, а вона стояла, написано, і просто плакала. Вона була в такому сумі, в такій депресії, в такому розчаруванні. Людина, яка настільки кардинально змінила її життя. Ісус звільнив її від демонів, Ісус звільнив її від блуду, Ісус подарував їй надію і сенс для життя. Вона стала одною з послідовниць тих 70 учнів, учнів, які, ну, крім 12-ти ще були разом з Христом. І тут все померло. Разом з Христом. І вона не розуміла, для чого жити, як далі жити. І Ісус найперше до кого прийшов? До Марії Магдаліни. Якщо ти себе сьогодні так відчуваєш, ти розчарований, ти йдеш в депресії, в тебе якісь невирішені проблеми в житті, ти не знаєш, як з цим розібратися. Ісус сьогодні іде до тебе. Навіть якщо ти один або одна. До цих двох учнів, я нагадую, він прийшов окремо до Марії Магдалини, а потім до Петра. Що переживав Петро? Хто пам’ятає? Людина, яка така. Мені би шашку і коня, і я би тут всіх порішав, і з цими рімлянами би розібрався. Що відчував Петро після смерті Христа і після того, як його поклали у гроб? Який він себе відчував? зрадником, нікчемою. Він обіцяв, що навіть якщо всі інші відрикуються від Христа, він ніколи не відричається. І що він зробив? Хто пам’ятає? Три рази превселюдно відрикся від Христа. І знаєте, що йому у ці три дні казав дияво? Казав, от такий ти віручий, от такий ти Божий служитель, от такий ти учень Христа. А хто обіцяв? А хто показав, що я… І знаєте, він всі ці три дні ходив з цією однією думкою, що він не здара, він нікчема і взагалі. Йому, мабуть, як юді, треба піти і закінчити своє життя нікчемне. І Ісус до другого приходить до Петра, до зрадника, до людини, яка вже на собі сама поставила хрест, до людини, яка вирішила, що вже вона ніякий не учень, ніякий не служитель, ніякий не старший серед інших апостолів, І Ісус приходить до Петра. Як ви думаєте, для чого? Щоб сказати Петру, а я казав. А ти ж обіцяв, але не здійснив свою обіцянку. Що зробив Ісус? Він Петра відновив. Не написано в жодному Євангелії. Просто згадується, що Ісус являвся Петру. Просто як згадується. І навіть Петро нікому не розказав з інших учнів. Ні Луке, ні Марку, ні комусь з євангелістів, хто описував. Він нікому про це не розказав. Це було його настільки особисто, що він не хотів ні з ким ділитися. Але те, що він повернувся до інших учнів, те, що після цього він дійсно став старшим серед апостолів, він прийняв цю відповідальність, це говорить про те, що Ісус щось для нього зробив особисто. Ісус показав, що Петро для нього важливий. Попри його зраду, попри те, що він виявився слабким, попри те, що він виявився людиною, яка не тримає свого слова, Ісус його від цього-цього звіднив, тягаря, і дозволив йому далі служити. Як я вже казав, можливо, сьогодні ви або я, ми схожі на Клеопу, можливо, сьогодні ми схожі на Луку, але Бог не хоче, щоб ми були схожі в тому, що ми йдемо від Нього. Він хоче, щоб ми повернулися до Єрусалиму і розказали іншим про те, що Ісус зробив саме для тебе. Для чого? Тому що Ісус запланував, щоб ви і я, щоб ми сьогодні писали вже своє Євангеліє. Євангеліє – це добра новина. Сьогодні багато поганих новин. Якщо ви сьогодні, я сьогодні не дивився новини, але якщо ви сьогодні відкривали новини, я впевнений, що навіть попри те, що зараз пасхальне перемір’я, я думаю, що було достатньо багато таких новин не дуже гарних. Але Ісус хоче, щоб ви і я, ми приносили в життя інших людей гарні і добрі новини. Сьогодні Ісус вийшов на зустріч тобі. Вийшов через Своє Воскресіння, бо саме через Нього Він хоче воскресити тебе. Знаєте, свято Воскресіння – це не тільки про те, що сталося, це також про те, що ще має статися в вашому і моєму житті. Бо те, що сьогодні померло, або воно вже десь так от близько помирає в вашому житті, Ісус хоче це воскресити, Ісус хоче це змінити. Для чого? Щоб ми стали оцими учнями, які також понесуть іншим цю добру новину. І давайте ми разом станемо зараз для молитви, і ми помолимось. Я хотів би попросити наших лавітів, щоб вони також нас ввели зараз в молитві, в поклонінні. Помолимось за ці дві речі, про які я сьогодні казав. Про те, щоби Бог допоміг нам ніколи не вирішувати ці проблеми, ці життєві негаразди, які сьогодні нас добивають або вже добили, щоб ми їх не вирішували сам на сам. Бо для цього ви сьогодні в церкві Для цього ви сьогодні чуєте цю проповідь І це нагадування І я хочу вам ще розказати Ісус виходить вам на зустріч Як він сам підійшов до цих двох учнів Щоб підтримати їх, щоб підбадьорити їх Щоб дати їм зумшим інший погляд На все, що відбулося в їхньому житті І я сьогодні хочу помолитися разом з вами Щоб Бог відкрив Відкрив ваші і мої очі Щоб ми подивилися на ті самі події в нашому минулому, які до цього ми згадували, і це тільки наганяло на нас смуток. Це тільки заставляло нас ще більше поглиблюватися в депресію. Щоб Бог допоміг вам подивитися на все це і зрозуміти, для чого це сталося з тобою. Я вірю, що як змінився погляд цих учнів на смерть Христа, і вони зрозуміли, що це є фундамент, ця трагедія є фундаментом віри, ця трагедія є обітницею, що кожен, хто прийде до Христа, він отримує прощення своїх грехів через його смерть і дар вічного життя через його воскресіння. І я хочу, щоб Бог сьогодні вам і мені допоміг побачити зовсім по-іншому ті трагедії, ті обставини, які сталися в вашому житті. Господь Ісус, ми дякуємо тобі за цю евангельську історію. Ми дякуємо тобі, що саме ти був ініціатором цієї зустрічі. Ти підійшов до Клеопи, ти підійшов до Луки, ти пішов разом з ними тим шляхом, який ми знайшли. Хоча вони йшли з Ірусалиму, вони йшли з церкви, вони йшли від тих стосунків, які ти запланував для них. Вони, по суті, йшли від тебе. Але ти розділив з ними цей шлях для того, щоб пояснити їм, для чого все, що відбулося, для чого це сталося в їхньому житті. І я сьогодні молюся за кожного присутнього на цьому місці, за кожну людину, яка дивиться це служіння онлайна, буде дивитися у запису. Допоможи нам не вирішувати наші проблеми самим із собою. Допоможи нам не залишатися на одинці, але завжди нам допоможи шукати допомоги у Тобі. Шукати підтримки церкві у братів і сестер. Просити, щоб за нас молилися. Просити поради і відкривати, відкривати все, що нам болить перед Тобою, перед нашим Небесним Батьком. І я сьогодні молюся за кожного тут присутнього. Дай нам побачити все, що засталося в нашому житті. Всі ті болі і страждання, які ми вже пережили, дай нам побачити їх твоїми очима. Дай нам зрозуміти, для чого це сталося. Господи, і хай зміна нашого погляду на всі ці обставини, вона допоможе нам іти далі по життю з Тобою. говорити іншим людям цю добру звістку, що в Ісусі Христі є воскресіння, в Ісусі Христі є прощення, в Ісусі Христі є той шлях, шлях і тут на землі, який принесе нам благосовіння. І найголовніше, що в Ісусі Христі є шлях на небо до вічного життя, яке ми отримуємо через Його смерть. І ми сьогодні, Господи, я молюсь тими людьми, хто потребує сьогодні цієї молитви, ми сьогодні просимо, щоби ти прости всі наші гріхи, щоби ти прости все, що ми робили, чинили, живучи без тебе, прости нас, очисти наш гріх. І допоможи нам жити з тобою, допоможи нам слідувати за тобою, і допоможи нам дійсно по-новому подивитися на це свято Воскресіння, щоб це не була просто якась цікава історія, а щоб це була наша особиста історія, історія нашого особистого Воскресіння, історія нашої особистої зустрічі з тобою. Хай в цьому прославишся Ти, наш Небесний Бог, Бог Отець, Син і Дух Святий. Амінь.

Знаєте, це свято, яке ми відмічаємо сьогодні В’їзд нашого Господа Ісуса Христа в Єрусалим або Пальмова неділя це свято, коли люди мали багато очікувань, очікувань від того, що мало статися, очікувань того, що, в принципі, говорило і говорить нам Боже Слово. І я хотів би почати сьогоднішню проповідь з одного такого запитання. Я думаю, що вам нескладно буде на нього відповісти, але я хотів би, щоб ми про це трошечки подумали. Чи бувало в вашому житті, щоб ви хоч раз в чомусь розчаровувались? Кого бувало? Можна побачити руки? Хто не підняли, ви ніколи не розчаровувались нічого, так? Ну, напевно, що мабуть немає такої людини, яка б ні разу ні в чому не розчаровувалась. Ми з кимось домовились про зустріч, для нас це було дуже важливо, ми прийшли в той час, який домовились, а людина, не попередивши, не передзвонивши, просто не прийшла. І ми думаємо, як так? У всіх є мобільні телефони зараз, слава Богу. Навіть коли там глушить GPS, все одно мобільна связь (мобільний зв’язок), вона працює. Навігатор вас може кудись не туди завезти, як мене нещодавно їхав в Білогородку, він показує, що я там десь під Покровськом. Але таке буває. Але коли ми про щось домовляємось, комусь щось обіцяємо, а потім це не відбувається так, як ми очікували, це нас розчаровує. Можливо, ви очікували, що діти, які у вас були нещодавно маленькі, а зараз вже підлітки або дорослі Можливо, ви очікували, що коли вони підростуть, вони будуть вам допомагати А вони підросли, а допомагаєте ви їм, а не вони вам І це нас теж інколи розчаровує Можливо, ви очікували, що вам на роботі піднімуть зарплату Хто любить, коли вам піднімають зарплату? Мабуть всі. Тільки зарплати, коли пенсії піднімають, коли якісь інші виплати індексують. Це завжди приємно. А вам не підняли зарплату, а навпаки починають затримувати або навіть скоротили зарплату. І знаєте, це теж нас розчаровує. Ми думаємо, як так? Інфляція, я працюю, я вкладаюся, я працюю навіть, як у нас часто буває, понаднормово, затримуюсь на роботі, щось роблю те, що не повинен робити навіть по тому штатному розкладу. І це нас розчаровує. Але, знаєте, найбільше, мабуть, те, що нас розчаровує, як віруючих, коли ми щось очікували від Бога, про щось молилися, щось у Бога прохали, але це не відбулося. Бувало у вас таке в житті? Ну, бувало, давайте будемо чесними, бувало, і, мабуть, не один раз. І, знаєте, коли ми отримуємо розчарування від інших людей, ну, так, це нас ранить, Це нас на якийсь певний час вибиває, але ми розуміємо, що люди є люди. Люди тут пообіцяв, там забув, тут щось нам, так сказати, навішав, якось трошки локшини на вуха, але від Бога ми ж очікуємо, що якщо ми щось просимо у Бога, і Ісус про це нам каже в Божому Слові, що просіть, і що? Буде вам дано. стукаєте, і що вам? Відчинять. Шукайте, і що? Знайдемо. І ми ж все це сприймаємо буквально, і буквально саме так, як ми це розуміємо. І коли ми просимо Бога, і очікуємо, ну, в якісь певні строки, а цього не відбувається, ну, це призводить нас до розчарування. Але хочу більш таки конкретно задати саме вам запитання. А яке найбільш болюче розчарування турбує вас сьогодні? От подумайте, от прямо зараз ви сидите тут, можливо, хтось вас навіть, ну, я проповідую, а ви там думаєте про щось своє, про те, що хтось вам щось не зробив, або зробив дуже боляче, і ви це зараз згадуєте, або якісь обставини такі трапилися, і ви всередині себе це крутите, крутите, крутите, себе нагнітаєте, і от прямо зараз відчуваєте таке розчарування. От просто подумайте, можете не казати, можете не піднімати руки, подумайте, що найбільше вас турбує з тих всіх розчарувань, які були, які є, що найбільше вас турбує саме сьогодні. Можливо, когось турбує те, що війна, вона все не припиняється. От хто очікує, там були чергові якісь переговори, хто очікував, що ось-ось-ось, ну от вже нарешті про щось домовиться. Є такі люди? Чи вже всі розчарувалися, що вже ніхто нічого не очікував? Я чесно скажу, я вже перестав чогось очікувати. Я просто молюся, прошу про Боже диво, але вже стараюся нічого такого не очікувати, тому що коли ти очікуєш, думаєш, ну ось-ось, ось-ось щось, ну нарешті якось воно все зупиниться, припиниться, і потім воно не зупиняється, ти думаєш, ну, опять, знову. А можливо, ви дуже зараз розчаровані тим, що хтось з ваших близьких постраждав від цієї війни, а в когось взагалі хтось загинув. І, звичайно, це не може не розчаровувати, бо ти, наприклад, молився за цю людину, це твій однокласник, це твій сусід, це якийсь твій родич. Ти молився, ти вірив, що Бог цю людину збереже, а так трапилося, що прилетіла ракета, дрон, чи щось там ще трапилося, і ця людина загинула або отримала якесь таке серйозне поранення. Можливо, що ще трапилось в вашому житті, що вас сьогодні розчаровує? Подумайте. Навіщо я вас про це питаю? Бо сьогоднішнє свято, не дивлячись на те, що воно таке радісне, на те, що воно нас понукає до прославлення Бога, воно говорить про розчарування. І назва сьогоднішньої проповіді, якщо можна, на екран, я її так і назвав – Пальмове розчарування. Не Пальмова неділя, а Пальмове розчарування. Знаєте, ця історія, яку я хочу разом з вами сьогодні прочитати, на перший погляд, як я вже сказав, починається чудово. Всі зустрічали Христа, всі прославляли Бога, всі махали цими пальмовими гілками, постелали одяг, і ці гілки під ноги цього віслючка, він, мабуть, думав, що всі прославляють його, і вся вага до нього. Ну, тварини вони такі, да? Але, знаєте, ми знаємо, що це свято, воно призвело трошечки до іншого. Але чого ж всі люди так вітали Христа? Чому всі люди були в такому радісному і піднесеному настрій? Тому що перед цим щось сталося. Хто пам’ятає, яка подія сталася буквально незадовго до свята Пальмової неділі? Хто пам’ятає? Що такого зробив особливо Ісус, що всколухнуло всі охресності Єрусалиму? Сам Єрусалим, всі про ці говорили, всіх новинах написали, в соцмережах всі запостили ці фото. Що такого зробив Ісус? Він воскресив Лазаря. Він воскресив Лазаря. І саме тому, що ця новина розійшлася спочатку навколо Єрусалима, потім в Єрусалимі, про все це говорили, всі собі перепостили фото, як Лазар виходить в цих пилинах з печери. Люди були просто в захваті І знаєте, вони задавали собі одне просто логічне запитання Якщо прийде Месія, чи зможе він зробити щось більше, ніж робив Ісус? І тому вони всі очікували, що ось-ось-ось йде той Месія, який нарешті їх звільнить від римської окупації І давайте разом ми прочитаємо місце писання, з якого хотів би сьогодні почати Це Євангелія від Івана, 12 розділ І я прочитаю 12 і 13 вірш, протягом урибачу і пропущу, і прочитаю завершення цієї історії 17 і 18 віршів. Я буду читати сучасному перекладі, він буде у вас на екрані, але інші переклади вони теж дуже гарні, дуже вдалі. Там написано. «Наступного дня велика кількість людей, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийшли на святок. Вони взяли відця пальм, вийшли на зустріч йому і вигукували, промовляючи, «Осана, благословений, хто йде в ім’я Господня, царь Ізраїлю». Свідчили люди, які були з ним, це 17 вірш, коли він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів його натовп, бо почув, що він зробив це чудо. В інших Євангеліях ми читаємо дуже схожий опис тих подій. Там різниця невелика, тому, як записали евангелісти, Асана вишніх, Асана з небес, спасіння з вишніх. Тобто, в принципі, все одне те ж саме. Всі були в захваті, всі були в очікуваннях. Чого? Чого очікували люди? Хто був важливий? Що вони, ну, як би, воскресали? Крим осана. Що вони ще? Як вони вітали Ісуса? Царь Ізраїлів. Що це говорить? Що вони очікували? Що повинен робити царь? цар повинен встановити свою владу і цар повинен викорунити все що його владі заважає А хто тоді царював Ну якщо не брати до уваги ірода цього власника хто тоді царював над Ізраїлем імператор римський імператор вони були під римською окупацією всі люди які вийшли вітати Ісуса, вони очікували, що ось він проголосить себе оцім Месією, царем, і він візьме владу у свої руки і скине нарешті цих проклятих римлян. Чи були ці очікування чимось поганим? Як ви думаєте? Чи були очікування чимось поганим? Я вас по-іншому спитаю. Чи є поганим, що ми очікуємо закінчення цієї війни? Чи це погано? Ні. Вони того ж бажали для себе. Вони вже багато-багато років біли під римською окупацією. Так, війни такої відкритої не було, але вони були під врадою своїх ворогів. Але чи справдилося ці очікування? Ну, людей. Що Ісус стане царем, що він підніме повстання проти Рима, що він скине цю римську владу. Чи справдилося ці очікування? Ну, не справдилося. Від слова зовсім. І саме в цьому я бачу першу важливу істину на сьогодні з цієї історії. «Господь не діє по нашим очікуванням». Скажіть своєму сусіду, «Господь не діє по твоїм очікуванням». Так-так. Знаєте, нам це неприємно інколи чути, і інколи нам важко це прийняти, але Господь не діє по вашим і по моїм очікуванням, навіть якщо вони добрі. Навіть якщо вони нам здаються найкращими для нас, для наших оточуючих, Але Бог, Він не повинен діяти по вашим чи по моїм очікуванням. Розумієте це? Чому важливо спитаєте ви? Бо Його плани, і про це говорить Боже Слово, вони завжди більш досконалі, ніж наші плани. Його шляхи, вони завжди вищі, ніж наші шляхи. Навіть якщо нам здається, що от той шлях, який ми собі уявили, який ми собі обрали, він найкращий для нас, він найкращий для наших рідних, близьких, для наших оточуючих. І ще трохи про очікування та розчарування. Після футбольного матчу тренер говорить гравцям своєї футбольної команди. «Недооцінив я вас, хлопці, коли сказав минулої неділі, що гірше грати ви вже не зможете». Пам’ятаєте, з чого почалася ця історія? Пам’ятаєте? Чому люди були в таких очікуваннях і так радісно зустрічали Ісуса? В 17-му вірші ми читали, що це сталося через що? Тому що люди, які були присутні на воскресінні, можна попередні вірші, Богдан? Так, так, 17-й. Так, попередні. Тому що люди, які були присутні на воскресіння Лазаря, Що вони робили? Свідчили про те, що вони бачили. Саме тому зібрався такий величезний натовп. Саме тому люди вийшли з цими пальмовими гілками, з одягом і постелали їх під ноги віслючку, на якому їхав Ісус. Тому що вони бачили на свої очі те диво, а інші люди чули від цих свідків, що Ісус зробив. Проте сама історія Воскресіння спочатку виглядала як суцільне розчарування. І давайте ми разом цю історію подивимося. Вона записана в Євангелії від Івана в тому ж таки в 11 розділі. Я прочитаю 20-й і 21-й вірші, потім трошечки пропущу і прочитаю 23-й і 25-й вірші. Ми пам’ятаємо, що Ісус мав близькі стосунки з родиною Лазаря, з родиною Марти і Марії. І саме тому, коли Лазарь був дуже сильний хворий, і сестри, мабуть, вже перепробували всі ліки, викликали найкращих лікарів з Єрусаліма, бо віфання була поблизу Єрусаліма, І ніхто нічим не зміг допомогти Лазарю. І тоді вони згадали про Ісуса і вони відправили до нього посланців. Для чого? Хто пам’ятає? Щоб його покликати для молитви за Лазаря. Тому що вони в що вірили? Що якщо Ісус прийде і помолиться за Лазаря, то він буде сілим. Але чомусь Ісус, по-перше, не пішов одразу, коли прийшли ганці, а потім запізнився настільки, що прийшов вже на четвертий день після того, як Лазаря поховала Але все ж таки прийшов, і Марта про це почула, і давайте ми прочитаємо з 20-го вірша Коли ж Марта почула, що йде Ісус, то вийшла йому на зустріч Марія ж сиділа вдома Марта сказала Ісусові, «Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат». Із 23-го вірша. Ісус каже їй, «Твій брат воскресне». Говорить йому Марта, «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Та Ісус їй сказав, я є воскресіння і життя. Хто вірить в мене, хоч і помре, буде жити. Хочу вас запитати, які очікування були у Марти? Які очікування були у Марти? Ну, оці ситуації. Ні. У Марти було очікування, що якщо Ісус прийде вчасно і помолиться за її брата, то що трапиться з її братом? Він одужає, він виздоровить. Марта молилася за це сама, Марія молилася разом з нею. Я впевнений, що вони навіть попросили в церкві, щоби всі молилися за їх брата. І саме тому Марта відправила посланців, бо вони піклувалися про брата, не могли його залишити. Вони відправили якихось друзів, сусідів чи знайомих, щоб вони пішли до Ісуса і його покликали. Навіщо? Як я вже питав. Тому що вони вірили, що Бог може зцілити їх брата. Чи було щось в її очікуваннях неправильно? Чи було щось в її очікуваннях щось неправильно? Те, що вона молилась, те, що вона вірила, що Бог може зцілити брата. Ви якісь не впевнені. Чи було щось в її очікуваннях неправильно? Ні. Це ж все було нормально, це було правильно. Ми ж коли молимось про когось, щоб Бог зцілив, ми що очікуємо? Щоб людина померла, щоб їй гірше стало? Чи ми очікуємо, щоб людина одужала, щоб Бог доторкнувся до неї і сталося диво? Ми очікуємо диво. Саме цього очікувала Марта. Знаєте, навіщо Ісус, виникає питання, навіщо Він не відповів? Навіщо Він так запізнився? Знаєте, ми знаємо закінчення цієї історії. Нам легше, ми якби так свисока дивимося, Марта така, не вірила в Воскресіння. А якщо б ви були на місці Марта? Якщо б ваша рідна людина вже чотири дні була, як померла, і не просто там десь морзі лежала, його вже поховали. Його вже поховали. Але що вони отримали? Вони отримали розчарування. Бог не відповів на їх молитву, а Ісус запізнився. Так потім він все ж таки прийшов і сталося чудо, але це все сталося потім. Я хочу вас спитати, а в чому в вашому житті сьогодні Ісус запізнився? Подумайте. В чому в вашому житті Ісус вже запізнився? Як це сталося з Мартою? Чи віриш ти, що Він може воскресити ті надії, які ти вже поховав? Знаєте, Марія і Марта, вони вірили, що якщо прийде вчасне, їх брат буде зцілений В них була на це надія, але коли Ісус не прийшов і прийшов ще з великим запізненням Я думаю, що вже на перший або на другий день вони всі ці надії поховали разом зі своїм братом Знаєте, Марта навіть не вірила, коли Ісус їй сказав, що твій брат воскресне, вона не вірила в це. Вона вірила взагалі, що Бог воскресить всіх людей у другий свій прихід. Але що станеться саме в її житті, саме з її братом, вона в це не вірила. Але Ісус це зробив для неї. Чому Марта не вірила? Бо втомилася розчаровуватися. І смерті її брата була оцею останньою краплею. В нашому житті щось може стати оцею останньою краплею. Ми один раз розчарувалися, ми другий раз розчарувалися, ми третій раз розчарувалися, і ми перестаємо за щось просити в Бога. Ми перестаємо щось вірити. Ми перестаємо за щось молитися. Чому? Тому що просто розчарувалися. Можна вам сказати дещо по секрету, яке нікому не розказувати? Чи є у вас якісь певні строки, коли ви просите у Бога про певні відповіді? Чи є у вас певні строки, коли ви ставите Богу, Господь, допоможіть це зробити до неділі? Чи хай це станеться у п’ятницю, чи хай це станеться отаку дату. Чи є у вас певні строки, коли ви про щось молитесь? Я вам скажу по секрету, якщо у вас є певні строки, ви обов’язково розчаруєтеся. Чому? Тому що саме в цьому я бачу другу важливу істину на сьогодні. Господь не діє за нашими строками. Скажіть своєму сусіду, Господь не діє по твоїм строкам. Знаєте, непогано ставити строки, непогано планувати Знаєте, треба, щоб у вас були плани в вашій родині, треба, щоб у вас були плани в вашій роботі Треба, щоб у вас були якісь особисті плани, це добре Але коли ми виставляємо Богу, це як якийсь певний дедлайн Господь, ти повинен от саме тоді, саме зараз Я вам скажу, ви обов’язково розчаруєтесь Тому що Господь не діє за нашими строками Чому так? Ми ж живемо у часі Нам треба тут і зараз Ми навіть якщо приходимо в Макдональдс Або в якомусь сидимо кафе Чекаємо замовлення і воно затримується на 5 хвилин Ми вже починаємо нервувати В Макдональдсі нас так привчили Що якщо замовлення затримувалося Нам дають там якусь карточку На безкоштовну морозиву Або ще на якийсь мілкшейк на наступний раз І ми думаємо, о, провінилися Затримали моє замовлення А тут Бог не вкладається у наші строки Це ж взагалі неподобство Як так? Бог і він не може вкластися В якісь строки Знаєте, а виявляється, що може Бо більше інколи він це робить навмисно Ісус Якщо ви прочитаєте цю історію Трошки раніше, він навмисно затримався Коли до нього прийшли посланці До Марти і Марії Він навмисно затримався І пішов пізніше, навіть якщо ніж його покликали. Неумісно це зробили. Не знаю, чи вигаданий цей енекдот, чи є в ньому якась частка правди, але говорять, що коли Ісус підійшов, щоб воскресити Лазаря, то відбулося наступне. Ісус підходить до печери і гукає, Лазарь вийде! Тиша. Ісус знову гучніше, Лазарю вийде! З печери долинає стомвлений голос, Господи, а можна я ще трошки полежу? Я тільки но засну, А вдома ніякого перепочинку. Весь час Марта щось мене просить. То дрова нарубай, то води принеси, то за хлібом на базар сходи. А тут тиша та спокій. Говорять, що в кожному анекдоті є частка правди. Тому, можливо, що Лазар не дуже поспішав вертатися до звичайного життя. А ще церковна історія каже, що Лазар після Воскресіння прожив 30 років і був єпископом церкви. Тобто після свого Воскресіння Лазар ще 30 років служив Богу. 30 років ходив, як живе свідчення про те, що Бог ніколи не запізниться. Знаєте, але не завжди так трапляється в нашому житті. Можна я з вами поділюся одною такою стрінкою з нашого з Юлію життя, надіюсь, що вона не образиться на мене, але вона була для нас така дуже неприємна, дуже важка. Коли ми одружилися, то через певний час ми дізналися, що Юля завагітнила, ми чекали дитину, і їй треба було з’їздити до себе додому, забрати певні речі. І коли вона повернулася вже в Київ, в неї почалася кровотеча, виявилося, що є загроза трати дитини, її поклали в лікарню, і після УЗІ нам сказали дуже неприємну звістку, що дитина померла, то є плід за вмер. І знаєте, якщо до цього ми молилися, ми просили про Боже диво, то в один момент все як-небудь раз і обірвалося. Здавалося, ну як так? Ми цього очікували, ми про це молилися, це не було щось таке, ну, як я вже казав, гріховне чи погане, але чомусь Бог не відповів. І я знаю, що Юлі було дуже важко, мені було дуже важко це прийняти, пройти. Я вдячний всім тим друзям, які в той момент нас підтримали. Але, в принципі, що я вам можу сказати? І по сьогодні я не можу дати відповідь, чому Бог це допустив, чому так сталося. Але знаєте, що я для себе зрозумів, коли ми проходили оцей момент, момент ну дуже важкий для нас момент втрати момент розчарування момент коли у нас було багато запитань до Бога чому Бог не зберіг чому Бог не допоміг чому Бог не зробив див я зрозумів одну таку для себе річ і якраз на минулому підлітковому ми дивлячись фільм обрані там теж обігрався схожий сюжет про Петра і про його дружину коли теж Петро був на служині І цього немає в Біблії, це, скоріше за все, вигадка режисера, можливо, що це є в якихось переданнях християнських, але там показують, що якраз в момент, коли Ісус відправив Петра інших апостолів на служення, його дружина, яка була вагітна, вона повинна була народити, і при родах вона сама ледь не померла, і дитину вони втратили. І коли Петро повернувся і дізнався про цю новину, в нього якби все в серці попірвалося, в нього виникло багато питань. Чому так? Я служив Богу, я робив Божу справу, а Бог не захистив мене і мою родину. І потім там показується така ситуація, вона теж, ну, скоріше за все, вигадана, коли він йде наздоганяти з Іваном, апостолом інших учнів, з якими Ісус пішов служити в 10 місця, і він ділиться оцею свою такою трагедією, своїм нерозумінням. І Іван задає йому таке питання. А що би було з тобою, якщо би ти був без Бога? І це саме трапилося в твоєму житті. Хто би дав тобі втіху? Хто би підтримав тобі і повернув надію? Чи було б тобі легше пройти це випробування без Бога, ніж з Богом? І знаєте, що я для себе зрозумів через ці обставини? Що інколи, можливо, ми не побачимо для себе відповіді і не зрозуміємо для себе відповіді тут на землі. Але що було б з нами, якщо ми проходили це випробування, ці втрати, цю біль без Бога? Чи було б вам легше? Чи було б вам або мені легше? Я впевнений, що мені точно не було б легше. Я впевнений, що це розчарування могло б привести мене або Юлю до такої депресії, до такого, можливо, якогось рішення, що все, більше ми цим ділом не займаємось, не треба нам дітей. Але я вдячний Богу, що Бог нам подарував аж три чудових сина. Я не знаю, чому це сталося, але я знаю, що Бог благословив мене, благословив Юлю, благословив нашу родину. Що ж тоді робити з нашими проханнями до Бога? З проханнями, коли ми просимо про щось добре, а не погане. Але з проханнями, які залишаються без відповіді. Що нам робити? Знаєте, ви скажете, що щось тут пастор вже дуже зустив фарбу. Бог так не робить. Це ж взагалі якесь гнущання. А я вам покажу ще одну історію, де Ісус саме так і вчинив. Про неї ми читаємо в Євангелії від Марка, у п’ятому розділі. Якщо у вас є Біблії, давайте разом подивимось. Я не буду всю цю історію читати, прочитаю завершення цієї історії, це п’ятий розділ з 18 по 20 віршів. Ви пам’ятаєте, що був такий випадок, коли Ісус зупинив шторм на Галилейському озері, потім вони приплили в околиці Десятимісця, І там їх зустрів один такий дуже відомий чоловік, ну в тих місцях. При нього майже кожен день писали в новинах, всі боялися проходити з того місця, де він жив. Чому? Хто пам’ятає? Тому що ця людина була біснувата, і в ній був аж цілий легіон весь. І так сталося, що ця людина, вона зустрілася з Христом, Христос вигнав цих демонів, їх наказав їм увійти в свиней, ці свині потопилися благополучно в Валилейському озері. І ось, але прийшли люди, пастухи там розказали всім, і Ісуса, так сказати, попросили піти з їхніх країв. Із 18-го вірша, ось що ми вчитаємо. І коли він сідав у човен, то просив його біснувати, щоби бути з ним. Та він йому не дозволив, але сказав йому, іди до свого дому, до своїх, і сповісти їм, що для тебе Господь зробив, як змилосердився над тобою. Тож пішов він та й почав проповідувати в Десятімісті про те, що зробив для нього Ісус, і всі дивувалися. Можна вас спитати, чи хотіли б ви почути ні від Ісуса? Хто хотів би? Хто хотів би почути на ваше прохання ні? Ніхто. Ну, я вам скажу, я в тому числі, я теж не хотів би почути ні від Ісуса. А чи хотіли б ви ходити в ту церкву, де пастор або хтось з служителів, ви щось попросили, ну, про щось добре, про якусь допомогу, молитву, а він сказав, ні-ні-ні, іди, іди. А чи ви виконали те, що Бог вас попросить, після того, як ви почули ні на якесь своє прохання або на свою молитву? Я вам скажу, викладаючи руку на серце, що я не впевнений, що я би зробив те, що би мене попросив Бог. Але ця людина, цей бувши бісноватий, я на 100% він був розчарований, коли він почув ні на своє прохання, щоби стати учнім Ісуса Христа. Але коли Ісус сказав, іди і розкажи іншим, він пішов і почав розказувати іншим. Знаєте, це дуже схоже на один анекдот. Коли зустрічаються два євреї, як зазвичай поговорили про здоров’я, про дружин, зачепили тему про дітей, і один питає іншого, а як до тебе відносяться твої діти? Як до Бога. А це як? Мене майже не слухають, мої прохання не виконують, іноді роблять вигляд, що мене не існує. Але коли їм щось треба, то відразу звуть. Що зробив цей колишній біснуват? Він не просто послухав прохання Ісуса, Він не просто образився на Його відмову, Він пішов і виконав те, що попросив Його Ісуса. І саме в цьому я бачу останню істину на сьогодні. Господь не діє по нашим проханням. Господь не діє по нашим проханням. Інколи так. Інколи так. Інколи ми просимо, і саме те, що ми просимо, так Бог нам і дає. А інколи, і це нам дуже не подобається, це ми дуже не любимо, Бог каже, ні, це тобі не потрібно, ні, це зараз я тобі не дам, можливо потім, ні, про це навіть не думай. Чому? Бо не всі наші прохання насправді будуть благословінням і для нас самих, і для наших оточуючих. Ми думаємо, що от це, що Бог мені це дасть, гроші, чи владу, чи якісь там певні зв’язки, стосунки, і все в моєму житті наладиться. Отримуєте гроші – отримуєте багато спокусу. Отримуєте якусь владу або зв’язки – ще більше спокусу. Ще щось отримуєте. Тим думаєте, що не мені треба, так? Знаєте, можна вас питати, так? Що би сталося, якщо б Ісус дозволив цьому чоловіку послідувати за ним? Що би сталося? Як ви думаєте? І щоб він сказав, так, давай, ти будеш завжди перед моїми проповідями свідчити, що я для тебе зробив. Це б людей привертало до Ісуса, як ви думаєте? Такі свідчення. Особливо тих, хто знали, що це за людина. Та привертало би, ми ж про Лазаря читали, чому люди зібралися. Люди збираються, хліб, зріляще і таке інше. Знаєте, він би отримав, я впевнений, на 100% дуже вірного учня, дуже вірного послідовника. Але чи сталося би те, що сталося потім, після відмови, після того, як Ісус сказав цьому бувшому бісноватому «ні»? Точно би не сталося. Бо саме через проповідь цього колишнього Держимова навернулося все десяте місце. І пізніше люди, що вигнали Христа, з радістю зустрічали його. Саме через проповідь цього бувшого Держимова багато-багато його співвітчизників навернулося до Бога. Але ще більше диво сталося пізніше. Я про це якось ділився на домашній групі, але не розказував на проповіді, хочу цю історію поділитися. В 70-му році в Ізраїлі почалося велике повстання і на певний час Ізраїль здобув незалежність, тобто вони скинули владу римлян і вони певний час навіть владарювали як незалежна держава. І Рим, звичайно, з цим не погодився, не змирився, вони вирішили раз і назавжди вирішити це єврейське питання. Вони відправили туди в Ізраїль декілька легіонів римлян, і вони місто за містом почали цілеспрямовано захоплювати, знищувати і руйнувати міста, бувати людей. Залишився наприкінці один Єрусалим і ще там Масата, вона трошечки пізніше впала в це місто. Єрусалим оточив син тогочасного імператора Веспісяна Тит, і він, як зазвичай тоді було прийнято, він запропонував місту здатися, відкрити ворота і впустити їх. І поки тривало цей час, щоб місцяни могли подумати, вирішити або здатися, або сказати, що вони не будуть воювати, всі, хто хотів, бажав залишити Єрусалим, всіх безперешкодно відпускали. І знаєте, що сталося з віруючими Ісуса Христа? Вони згадали пророцтво, яке казав Господь Ісус. Пам’ятаєте, яке пророцтво він казав? Коли побачите Єрусалим оточеним військами, то що робіть? І вони буквально зрозуміли, що це відбувається на їхніх очах. Вони зібрали свої речі і втекли в гори. Інші мешканці Єрусалима, вони відмовилися здаватися і почалася облога. Вона тривала декілька місяців, після чого римляни все ж таки захопили Єрусалим, і по свідченням історика Йосифа Флави, при цьому було знищено більше одного мільйона євреїв, і більше ста тисяч потрапило в полон. Тобто більшість людей взагалі вони просто знищили. Єрусалим був зруйнований, храм був зруйнований. Як ви думаєте, тим віруючим, які втекли в гори, їм було коли вертатися? Ну, на руїни тільки що, так? І хтось з цих віруючих, ну про цю історію маючи, хтось він згадав, що в 10 місці є церква, є віруючі. І він запропонував, давайте ми підемо в 10 місці. Ну, наші брати і сестри, скоріше за все, нас приймуть. І всі ці віруючі, які втекли з Єрусалимом, вони відправилися в 10 місць, і церква, яка вже на той час там існувала, вона прийняла, попіклувалася про цих біженців з Єрусалимом. І тут виникає питання, а звідки взялася ця церква? Звідки взялася ця церква? Вона взялася за розчарування. З того, що Ісус відмовив цьому обісноватому і сказав, ти не будеш моїм учнєм, ти не будеш одним з апостолів. І він відправив його назад проповідувати. І саме через проповідь цього бувшого обісноватого там виросла церква, яка потім послужила не тільки своїм співвітчизникам, а навіть віруючим Ієрусалиму. Чи сталося б це без відмови Христа? Як ви думаєте? Чи сталося б це без відмови Христа? Ні. Чи знаємо ми завжди, чому Господь нам каже ні? Чи знаємо? Та ні, не знаємо. Але я вам скажу на закінчення цієї проповіді, Боже, ні, завжди набагато краще, ніж будь-яке так, навіть від найдорожчої нам людини. Я думаю, що це важко зрозуміти, важко прийняти, але Боже, ні, якщо вам Бог сьогодні каже на щось, на ваше якесь прохання, на вашу молитву, ні, я тобі це не дам. Це не станеться в ті строки, які ти собі уявив. Це не станеться так, як ти собі уявив. Я вам скажу, Боже, ні, навіть якщо ви цього не розумієте. Воно набагато краще для вас і для тих людей, які вас оточують, ніж будь-яке так від тих людей, які для вас сьогодні дорогі. І давайте ми станемо зараз для молитви. Ми помолимось перед тим, як ми будемо приймати хліболомення. Помолимось за те, щоби Бог допоміг нам. Допоміг нам не розчаровуватися, коли ваші чими очікування, вони не відбуваються, коли вони не справжнюються так, як ми цього хотіли. Щоби Бог допоміг нам не ставити перед ним якісь свої строки, якісь дати, які приведуть нас до розчарування. І щоб Бог допоміг нам, навіть якщо ми цього не розуміємо, навіть якщо ми сьогодні цього не сприймаємо, щоб Бог допоміг нам приймати Його гул. Коли Він каже, так, я тебе чую, але на цю молитву я тобі не відповім. Я знаю, що це не буде легко і взагалі ця проповідь, можливо, вона не така підбадьорлива, як сьогоднішні свята. Але я вам скажу, що якщо ви, якщо я, ми зможемо побачити, що за всіми нашими розчаруваннями обов’язково прийде Боже Воскресіння, що за всіми нашими розчаруваннями, навіть якщо Ісус сьогодні запізнився і не прийшов вчасно, не відповів на якусь вашу молитву, навіть якщо Ісус прийде через 4 дні, через місяць, через рік, знаєте, завжди, коли Ісус приходить, це завжди вчасно. Ісус воскрешає всі надії, які ми вже поховали Скільки б вони там вже не лежали часу, в тому гробі Ісус повертає до життя все, що ми вже поховали в своєму житті Ісус це зробить для вас Як це Він зробив для Марта Як це Він зробив для Марії Як це Він зробив для цього бісноватого Як це Він зробив через цей свят Бо свято Пальмового Воскресіння Свято в’їзду Господа Ісуса Христа Воно говорить про те, що Ісус Що з думкою про вас Він знав, що він піде на Голгоф Що ці ж самі люди, які сьогодні кричать Осана, через декілька днів Вони розчаруються, будуть кричати Розпни його Але він це робив Заради вас і заради мене І саме це ми сьогодні будемо згадувати Зараз під час хліболому Що Ісус віддав своє життя Щоби ви і я Мали воскресіння.

Слава Господу! Я сьогодні трошки не тільки духовно вооружилася, а вооружилася одежою, так що слава Богу. Я хочу подякувати Богу, незалежно нічого. Перевели годинники, часів, не перевели Господь на цьому місці. Амінь! І хай Господь нас поблагословить активно сьогодні чути, бачить, переживати не тільки зустріч з одним, а й з Господом, тому що Як би воно не було, але Господь сьогодні вибрав саме нас, і ми сьогодні прийшли на це місце, щоб те слово, яке Господь хоче нам проговорити через Святе Письмо, воно було почуте нами, тому що я розумію, що воно дуже необхідне для нас. І я сьогодні буду говорити про шторм в нашому житті. І це не просто так вибрана тема. Я вам розказую, з чого це починалося. Знаєте, Бог так цікаво веде мене, коли я думаю, на яку тему поділитися. І в селі такий є звичай. Якщо щось трапляється, вони кажуть слово «штормить». І от буквально на тій неділі прибігає до мене сусідка Миколаївна, мене штормить. І я розумію, що щось трапилося. Оказується, в неї захворіли діти, і вона чотири місяці не отримує заробітну плату. І в неї проблема — вести дітей, лікувати і все. «Миколаївна, або моліться, бо мене штормить». І я вже до такого шторміння привикла, що ми так активно з Льоню попрацювали два дні назад, я прийшла, не замічаючи сама, кажу, ти знаєш, мене так штормить. Це значить, я вдумилася. Але Бог, мабуть, бачив і ці шторми, що відбуваються сьогодні, і що колись були. Тому що, на саме ділі, життя людське на землі – це боротьба. Боротьба з різними штормами – це криза, яка приходить через ті бурі, через ті обставини, які приходять в нашому житті. І спокій він не залежить від того, є буря чи нема бурі, він залежить від того, чи є Господь на троні серця в нас, чи він відсутній. Так важливо, щоб був спокій. І не завжди він є, тому що як би ми не хотіли, якщо приходять якісь обставини, що вони роблять? Вони ж крадуть цей спокій. Вони крадуть, і ми переводимо, яке вже на цьому ділилося, Любов Павловна, вони переводять наш погляд на що? На ті обставини. Про якийсь спокій можна говорити, якщо нехватка грошей. Ще що робити, там бувають якісь різні обставини. І ми переводимося, і тільки ми перевели погляд на обставини, все, Бог десь на якусь мить, день, два, можливо, на час десь зникає в нашої орбіти. І я буду саме про це говорити сьогодні. Частково говорив пастор про спокуси, я не дуже багато буду про них говорити, але нагадаю. І сьогодні разом з вами я хочу прочитати одне таке, знаєте, місце із Святого Письма, ми його дуже добре знаємо, і я не просто так взяла, я люблю брати ті місця із Святого Письма, які вже ми десь трошки знаємо, нам легше тоді почути те, що я кажу, і, знаєте, зложити в пазли, щоб було нам зрозуміло. І це буде Марка. Там буде така історія, коли Ісус з учнями був, і Він, ще це відкрию, і коли учні були з Ісусом, вони бачили Його чудеса, Він годує людей, з чим Він годує, клібом, рибом, все умножив чудово. Вони все це бачать. І тут він їм говорить, мої хороші, я ще хочу поспілкуватися з людьми, а ви беріть човен, сідайте і на той берег перепливайте, а я вас там зустрінемся з вами. І що відбувається? Мені дуже ця історія, ну так подобається, бо вона дуже похожа на нас з вами, ну на мене так точно. Вони сіли в човен, попливли, і саме цікаве починається. Це був вечір. Я зараз прочитаю. Це буде шостий розділ, і я буду читати зразу із 47-го вірша. А як вечір настав, човен був серед моря, а він сам один на землі. Дивіться, Господь залишається, де слово говорить? На землі. Ми потім складемо це, дуже цікаво буде. Коли ж він побачив, як вони висловали, то є мордуються, висловані, мордуються, мені от гарний перевод, думає, слава Богу, одне таке, знаєте, правильний перевод, бо вітер їх був супротивний. І о четвертій сторожій вночі підійшов Він до них по морю йдучи і хотів їх минути. Дивіться, Ісус створив небо, землю, воду, все. Він одночасно обозріває все. Він на землі, але бачить, що відбувається на воді. І вже чотири часи ранку, а вони все в страданнях не можуть добратися до берега. Що пишеться далі? А вони, як побачили, що йде він по морю, подумали, що то Мара, а, Мара, правильно, та й стали кричати. Як буває, дуже так інтересно. Тут бачили Ісуса, тут вони знали, мабуть, чому він був одіти, яке в нього волосся, ну, все бачили. Він мав пройти мимо, він навіть не думав до них заходити, в човен їхній, який вони плили І що відбувається далі? Якщо вони його всі побачили та налякались, а він зараз до них обізвався і сказав Будьте сміливі, це я, не лякайтесь, увійшов він у човен до них і вітер затих А вони здивувалися дуже в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби, про серце Бо серце їхнє було затверділе дивіться коли в людини немає віри вона стає сліпа в них віри не було що вони це вже було друге випробування другий шторм їхньому житті але не було віри вони сліпі а серце кам’яне каже що Господь так і не зайняв своє місце на троні тому що коли серце тверде воно іще не бачить і чує Бога такого, якого Господь чекав, щоб вони Його впізнали, щоб вони не боялися, але не було віри. І коли приходять якісь такі обставини, ми десь похоже на них. Ісуса знаємо, десь Господь когось ізцілив, десь Господь провів через якісь такі проблеми в своєму житті. Наших дітей, рідних, близьких бачимо. Я теж бачила дуже багато таких речей, І для мене навіть те, що Валіна, моя сестра-дочка, яка перенесла 9 годин операції ОНКО, вона сьогодні найчудові всі аналізи, вона прийняла Господа. Бог зробив чудо. Але, розказую, два дні назад дзвонить мені, Аня, у мене проблема. Я говорю, що ж случилося? Представляєш, треба виграти тендер, щоб праця була. Вони вікна й двері ставлять. А ми ж не дуже велика організація. Я говорю, ну і що, зато Бог великий. Ви організація невеличка, скільки чоловік? П’ять у вас. Так вже все, ви команда. Вона каже, ну ні, якщо ти не помолишся, то ми тендер не виграємо. Слухайте, а перед цим поїхала до лікаря в березні місяці, вона проходить на Святощину там вонку. І лікар каже, рідненька, що з тобою? Я не вірю, що ти колись у мене на операційному столі лежала 9 годин. Ти прекрасно виглядиш, ти здорова. Вона каже, я ж так молилася, думаю, я хай прийду, хай вона побачить, яка я здорова. Де ж твоя віра ділася в цю хвилину, коли ти тендер не виграла? І ми їдемо на лідерський семінар, це було в середу, і буквально ми доїжджаємо до Вишневого, смс-ка, Аня, ти віриш? Господь живий. Ми виграли тендер. Слухайте, сьогодні так, кожна людина хоче бачити силу і славу Божу, але вони його не впізнали. Коли приходить страх, будеш, отакі очі, кажуться, вони широкі стали, треба більше бачити, а ти нічого не бачиш. Взагалі в упор не бачиш нічого. Я вам розкажу ще одну історію, далі будемо читати, бо хочу з усім поділитися. Що таке страх? Хтось боявся коли-небудь в житті своєму? О, я запросто. Я настільки була така швидка і кругом мене було багато, скільки й боялася. І, знаєте, колись таке, у нас озеро таке, копанка, кажуть, і його викопали штучно, там рибу розводить, і такий насип здоровений насипали. Ну, може, ближче цього. І от дівчата пішли же на Івана Купала вінки кидати. А ми ж малі, треба ж провірити, як опит приймати, як там заміж вийти вовремя, як побачать, куди вінок попливе. І хтось кинув камінчика. І я дивлюся всіх, як побігли, а я одна на цю гору. І що я вилізу? По піску сповзла. Я вже доповзалась до такого, що вже згусіла, і страх пройшов. І тоді зрозуміла, що треба йти десь в другу сторону. Я вам хочу сказати, у кожній людині живе такий спокій, він має громаднішу силу, і він заражає людину, цією силою, спокою. А можна так же точно передати страх. Один злякався, і всі побігли. Слухайте, я навіть не бачила, що там булькнуло в ту воду, але кричали всі, і я побігла разом з усіма. Отак працює страх. І я хочу сказати таку річ, що от вони в страху не впізнали Господа. Як часто, коли приходять обставини в наше життя, і ми перестаємо бачити Господа. Ми його не впізнаємо. Він говорив, говорив учора до нас, в молитвах ми чули, що він нам казав, а сьогодні я його не чую, тому що гора. Отака виросла проблема, і ти тільки бачиш гору. Буря має ціль для кожної людини, і не треба проклинати свою бурю, вона багато чому нас вчить. Зачастую, ми зговорили, у нас там є такі, поприходили брати до нас, ну, так в кавичках брати, бо вони ще, ну, скажемо так, щоб прихожани прийшли. І от вони бояться. Оставить один, каже, ви знаєте, що? Я боюся пить залишити. А я говорю, а чого? Бо білка схватить. Я говорю, та вже тебе вона, по-моєму, давно схватила. Давай відпустимо її куди-небудь, цю білку. Ну як можна, ну в лісі ще пару бєлочок можна знайти, ну цю бєлку, яка залізла в тебе, давай відпустимо вже. Живе людина в страху. Я кажу, буря ця, оця проблема має для тебе ціль, щоб тебе потрясти, щоб вовремя цієї бурі все воно випало з тебе, спали всі ти гріхи. що робить буря вона показує все те що ми не бачили в тишині спокої коли все в спокій ми не замічаємо що десь якийсь гріх нас контролює щось іще в нашому житті не так буря ми ж були на березі моря бачили коли починається буря вода стає мутною все викидає на берег отак буря викидує з нас всякий гріх все те що нам мішало все те що ми не бачили коли ми були спокійні і я кажу що шторм не тільки руйнує, але він що? І ще й показує, що треба змінити в нашому житті. І випробовує перш за все нашу віру. І, як я вже сказала, цей шторм, що відбувався в Човні, ми розуміємо, Човен – це заповідь Господа з християнами, що він сказав, що я завжди буду з вами. І як важливо, що в нашому човні, на троні нашого серця завжди був Господь. А вода – це наше життя. І воно будуть ці шторми, по-любому будуть. І те, що я прочитала, як я вже сказала, воно похоже на наше життя. Приходять шторми, приходять. Перші які? Фінансові. Потім діточки. Потім робота. Служіння. Потім іще що-небудь. І саме, знаєте, і тут же приходять думки, як таракани лізуть, ну просто так, щоб когось звинуватить у цій проблемі, яка прийшла до тебе. От у тебе нема грошей, а хто ж тобі винувати, Аня, що ти пішла, накупила ковбаси, вміст того, щоб на салі посидіти, або щось на олійки, в пості зараз люди, щось таке, ніхто не винувати. Але ж ми хочемо щось крайнього знайти. Ну так хочеться, щоб хтось був винуватий в наших якихось обставинах. І думки пішли, пішли, пішли. Вони так уже, знаєте, згущаються, згущаються. А Господь хоче, щоб проговорити до тебе, щоб у тебе ж мир був у серці. Тому що коли ти втрачаєш мир, ти втрачаєш Господа. І саме страшність покуси в цю хвилину – це суди. Ми починаємо судити. На роботі щось не так? Це ж начальство таке. В церкві щось не так? Пастир, а ви взагалі бачили, що робиться в церкві? Діти не слухаються? Це ж треба таке наказання. І ми починаємо, в судах переходимо в бунт, і як я казала, не проклинать свою не судьбу, не цю бурю, вона чомусь нас учить. І якщо ми зрозуміємо, що під час бурі будуть спокуси, то ми будемо щось з ними робити. А якщо людина, ну, вона так, згласилася, ну, так воно і буде вже. Вона так і не зрозуміє. Ця буря їй буде колошмати 24 часа в сутки. І часто люди звикають до цього, що їм так класно, і вони нічого міняти не хочуть. Я хочу розказати одну історію. Один чоловік дуже захворів, він і по санаторіях їздив, де він тільки не був. Але в нього такий був характер цікавий, він дуже любив розказати, що він хворий. От він йде в магазин, розказує, що він хворий, прийшов у лікарню, сидить до окуліста, посидів коло окуліста, вже там пройшов, Він цілий день по врачах ходить, йому ж спілкування треба. І отут говорять, що якийсь суперлікар приїхав. Він приходить до нього і каже, представляєте, я такий хворий, я такий хворий. Ця хвороба влізла в мене, вона живе 24 сутки, вона штормить, вона мені не дає жити. І лікар його вислухав гарно, скільки років ви болієте, тоді каже, я вас вилікую. А тепер давайте подивимося, чи ви готові залишити вашу хворобу. А він каже, як її залишити? Ну, каже, завтра заберуть у вас інвалідність, потім вам прийдеться йти на роботу, потім ви вже не повинні, прошу ви, як далі, ви вже повинні навчитися жити, як здорова людина. Він постоїв, подумав, каже, хай я краще буду жити з нею. Інколи нас штормить, ну ми нічого не хочемо міняти в своєму житті, ну нам класно, понимаєте. Коли я сяду на лавочку і буду розказувати, і всі, так є що послухати, як ти ж нічого не будеш розказувати, з тобою цікаво не буде, хто з тобою буде дружити, ніхто. А так ти ж розкажеш і всі діагнози, знаю все, як треба. Тому я хочу сказати, що коли ми бачимо, що заповзає якийсь гріх, через якісь спокуси до нас, нам треба зрозуміти, або я хочу з ним жити далі, хай мене штурмить, або щось треба з ним робити. І ми якось оце їхали з Льонієм, в нас зараз трошки проблема з машиною, і от я дивлюся, він нажимає на газ, і машина має їхати швидко, а вона дуже цікаво їде, вроді би хтось ззаду нас хоче притримати. І от я так невольно себе сьогодні піймала, дивлюся на цей спідометр, і думаю, от які розумні інженери, все зробили для безпеки, щоб більше 300 кілометрів не поїхав, бо вже там цифр більше немає, що є ремень, що там якісь подушки в сучасних машинах. А настільки великий Бог, Він стільки придумав захисних для нас речей, щоб ми могли пройти шторми, щоб ми могли пройти всі спокуси. Як ви думаєте, в чому Він нам показав приклад в 10 заповнях перших? Він каже, я даю вам заповіді, не вбий, от пробуй пройти, щоб не спокушитися, хоч щось таке не зроби, не вкради, не побажай ближнього, не ходи на зібрання нечистивих, люби Бога, не сотвори собі ідола і так далі. можемо читати дуже багато і отут приходять до нас спокуси коли кажуть не вкради я вам розкажу одну історію я мені вже каялась мільйон раз ми ми Вроді без Льоні і не согрішили але ж ми такі праведні і вірили всьому тільки приїхали в село і ми ж хазяйни зразу Хазяйство ж давай заводить і а годувати нема і ми все разом з торбочкою на базар їдемо, щоб прокормити те, що купили. І один таку подсказочку нам каже, слухайте, тут в селі дають усе не грошима, а, ну, допустимо, нам треба якась кукурудза, от вам можуть дати товаром цим. Він каже, цей чоловік може вам завтра допомогти. Приходить, каже, з вас 100 гривень і мішок пустий. Ми даємо 100 гривень, пустий мішок, ввечері приносять кукурудзу нам. Ми ж не крали, ми ж нічого не робили, ну ми соблазнилися на таку класну річ. Ну нам так розказали, от як важливо прислухатися до серця і до свого розуму на те, що сказали. На другий день він приходить і знов стукає в калітку. Льоня каже, о, прийшов і знов каже, 100 гривень і мішок. Кажу, ну на 100 гривень і мішок був у нас, ми ж двох поросят уже купили. Зроду не держали, не знаємо, що з ними робити, ну придбали. По сьогоднішній день, не 100 гривень, не мішка. І він відійшов в вічності. Слухайте, я вам хочу сказати, отак ми випробуємося, отакі спокуси. Теж перед тим, ти купляв, іди купи. Воно тобі треба. І я вам хочу сказати, що це таке серйозне було. і ми вкаялися, і ми стояли перед Богом на колінах, кажуть, Боже, прости нас. Як важливо чути, що говорить Господь. І, як я вже сказала, в кожній із цих заповідей є те, що говорить, про які спокуси ми будемо проходити, як ми це все будемо проходити, щоб, саме главное, щоб не согрішити. І як зробити якусь дурницю, Треба сто разів подумати, що Господь за нас заплатив велику ціну, що ми вже на той період християни були, що нам треба подумати, що будуть не просто Бог думати про нас, а які відчуття всередині потім в нас залишаться. І я хочу прочитати, надіну свої ще допоміжні окуляри. Як я вже сказала, перш ніж щось зробити, подумай, що тобі принесеться. Тому що Господь не раз буде провіряти нас. Будуть шторми, і що ми будемо робити? І як важливо пам’ятати, що був час, коли ми грішили, і Він простив нам. Коли Він помирав на Христі, щоб ми були очищені від всякого гріха, і кров’ю Його ми умилися, і ранами Його ми зцілилися. Господь говорить, що все Він зробив для нас. Згадай ціну крові, згадай, яка ціна за тебе була заплочена. І пам’ятай свої невдачі і печалі, про які стидно навіть багатьом людям слух щось сказати. Я зараз хочу прочитати Римлянам 6 розділ і 21 вірш. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх – то смерть, а тепер, звільнившися від гріха і ставши рабами Бога, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя – вічне. Тобто я хочу сказати, що перш, щоб щось робити неправильне, коли штормить, Коли тобі хочеться, знаєте, сказали погане слово, і не подумаєш, буває таке відповідь досі, і сам собі викопав ту могилу. І потім думаєш, що до мене прийшли на розборки? Тому що ти за спиною засудив когось. За спиною можна тільки молитися. Засуджувати – це робота Господа, не людей. Наша, будь свідками Бога живого. І я знову ж хочу сказати, ми коїмо багато гріхів, які заповзають у нас і живуть в нас не тому, що ми їм дозволили. І з ними треба боротися. І я зараз хочу, знаєте, для себе я взяла такі, як правильно сказати, підсказки, як боротися з ними. Я дуже часто говорю за ісповідь, що треба сповідувати гріхи своїм. У мене була розмова, буквально недавно, одна людина підійшла до мене і каже, ви знаєте, там же модно слово «штормитька», мене так штормить, от проходить місяць-два, і знову мене, каже, цей шторм накриває, проходить місяць-два, і знову шторм накриває. І ми почали, кажу, давай корінь будемо шукати. Ми знайшли цей корінь. І я кажу, треба молитися, треба пуститися, але треба звертатися до людей, які пройшли вже ці обставини. Не пройдеш ти це сам. Він каже, так, не хватало, щоб і ще пів церкви знало. Слухайте, до тих пір, поки ми будемо ховати свій гріх, він буде наш. Він ніде не вдінеться. Треба набратися сміливості, підійти до тієї людини і сказати, слушай, брат, слушай, сестра, в мене такі проблеми, я сам не справлюся. І довго думав, довго голову опустив, мовчав, і я не буду ховатись від нікого. Можливо, у когось така є. Це пернографія. І людина дуже багато років цим мучається. Причому сім’я, все добре, а воно його не покидає. І це така буря, що він говорить, бувають такі дні, що я так ненавижу себе, я готовий, каже, не знаю, що з собою робити. І я хочу розказати, я поділила з ним цю історію, хочу поділитися цією історією з вами. Зараз весна, і дуже багато летять журавлів. Ось недавно над нами гусі пролітали, вони кружляли над нашим будинком. Ми з Льонієм фотографували. От летіла одна така стая, і в кінці летить лебедь. Летять качки чи гусі, я не розумію, бо високо. Ззаду здоровий лебедь летить. І я розумію, що у нього проблема. Він не летить із своїми, він не летить впереді, тому що ми знаємо, що впереді дуже тяжко летить, треба розсікати це повітря. Він не летить останній, і так тяжко летить. Але він приєднався до цієї стаї. Він приєднався, у нього була проблема, скоріше всього, або він, може, сили втратив, або ще щось, але гордість лебедя, де зділася, він став за тими качками, летить взаді один, більше там не було. Сьогодні, якщо прийшла проблема, і є люди, які можуть летіти впереді, які мають силу тобі допомогти вийти з тої бурі, можливо, нам кажеться, що таке буря? Це коли ти всередині цієї бурі, і хто бачив, і небо темне, і дощ іде, і не розумієш, що робити. Так от, що тебе на дно зовсім не затягнуло, звернися до брата і до сестри. Хочу одну цікаву річ ще сказати, що Бог діє якраз через любов брата або сестри, які пройшли цю бурю. І цей брат або сестра за тебе не вирішать цю проблему, вони словом тебе не втішать, але вони будуть рядом з тобою, вони будуть іти і розсікати цю бурю, вони допоможуть тобі, я можу себе сказати, з свого життя, що я так точно ж проходила, і дуже важливо, щоб були ти люди. знаєте я ще раз нагадаю історію коли в нас були проблеми і в домі була молитвіна приходили просто помолиться і всі йшли по домам це молитва 7-10 хвилин і нема нікого я сиділа мовчала я взагалі нічого не говорила ми з Льонію просто сиділи мовчки але я розказую таку річ що вони розсікали молитвою. Ті бурі, ті хмари, які нависли над нами. І прийшла свобода. Так, люба буря залишає шрами. Але це шлях. Він дуже болючий, але він нам потрібний. Ми стаємо сильнішими. Ми учимося терпіння. Ми починаємо дивитися на ці бурі іншими очима. І пам’ятаючи, що Бог сказав, що я вас не полишу, я не покину. Він за кожним словом стоїть, щоб швидко його виконати. І тому я кажу, слідуючи, про що хочу сказати, як підказку, якщо щось таке мутне в вашому житті є, з каламутній воді нічого не побачиш, правда ж? От так, як ми, 100 гривень і мішок, нічого, вроді би ж все класно, це каламутна вода, ні, нічого не побачиш, зразу каже ні, зразу каже ні, і на які компроміси не йди, тому що обов’язково потім пожалієш. Інше, про що я хочу сказати, як підказка. Не забувай, що прийде семеро злічних. І вони зроблять, викрутять тебе ще хуже, чим було тобі до цього. І не ходи шляхами, тими, якими ти ходив, або я ходила до цього. Тому що вони приведуть тебе знову ж туди, де ти є, будеш кричати, Боже, поможи. А чи буде Бог цю хвилину коло тебе? Чи буде він, чи не буде? Чи почує, чи не почує? Бог почує, я сто процентів знаю, але твої гріхи дозволять тобі піти до Господа. У нас знову ж про цих чоловіків, які прийшли, він каже, підходить до мене та й каже, от скажіть мені, от як мені пройти через Генделик, щоб не зайти туди. А ви знаєте, у кого що болить, той про те ж і говорить. А я кажу, а чого ж ти ходиш через той Генделик? Ти живеш тут. Отак, як, так, розумієте, мені в магазин треба пройти. Ну, спочатку я так йду, а потім в магазин. Я кажу, то ти йди через складовище. Він каже, так, там же покойники. А я говорю, та ти що? І що ж вони тобі зроблять? Вони мирно лежать, вони нікому зла не роблять. Точно. От, якщо ти научишся ходити через складовище, я, каже, боюся. Я кажу, от, найшов, кажуть, кого бояться. А ти не боїшся, що ти колись зайдеш в ганделик і не вийдеш уже з нього? І в нас така була вчора з Льонією поїздка вечерня. От дійшов, а назад треба було завозити. Якраз з пастирем ми поговорили, пастир каже, хорошого вечора, ну ми завезли. Але ж свої, свої, своїх не кидають, хоч таких, що вже і лежать, треба везти. Льонія каже, вийшли, бачу, провітрює, провітрює, бо сьогодні ж їхати, яка жена служіння, щоб благоухало в машині. І я кажу, і слава Богу, слава Богу, що це для нас теж шторм, це нас теж, ну, я то так, знаєте, Альоні трохи штормило, він каже, ну ти глянь, машину помил, все приготовив на Київ їхати, а тут треба розвозчиком бути. Теж треба змиритися Теж треба змиритися І проявити заботу Тому я хочу сказати, що хай Господь нас благословляє Можливо, у когось ще якісь підказки є Підказуйте один одному Можливо, хтось бачив більше, знає, як це робити Я от не хочу сказати Треба не боятися шторму Якщо прийшло в твоє життя, не бійтеся його Він взагалі не кусається Він просто отам перетрусить нас і розчистить наше серце для Господа. І тоді натроні серце, коли Господь вже живе, ми вже по-іншому дивимося на цей світ. Тому що в мене сусідка прийшла зразу, на що його жить на цьому світі? Зайшла, а гречка 60, а була 45. Да, жить не надо, бо гречки немає. Понімаєте, як ми так оцінюємо цю бурю. Та, слухайте, сьогодні ще ніхто з голоду ж не помер. Я не бачила, ми проїхали скільки, ніхто не лежав, не спук, не де по дорозі. Але ми попривикали до чогось такого, знаєте, тільки чуть-чуть нічого, щоб казати, Господь, а я дякую тобі за це, що ти Бог, який ніде не сказав, що християнин буде стояти з протянутою рукою. Ні, стоять, ми ось приїжджали, заїжджали до Толі, під капличкою стоять люди, ну це така робота, розумієте, це їхній заробіток, і вони теж молодці навчилися колядувати, ну у нас є друге, коли ми звертаємося до Бога, коли ми протягуємо руку туди, то в цю руку падає благословіння, в 30, 60 і 100 крат більше. Тому не забувайте протягувати руку до неба, щоб отримати благословіння, яке Господь приготував нам на землі. І, як я вже сказала, що будуть свідки, будуть свідки, які будуть дивитися на нас, як ми що робимо. Тому що в нас зараз ще трошки затримаю. Зараз пора, коли палять все. Ми позавчора купили мені цитрин, бо в мене алергій на дим страшно. А Льоня каже, ти б краще протівогаз зразу купила, коли б не продавався. Не було. Я серйозно питала, думала, може в аптекі є. Невозможна вийти. І що саме цікаве, день – нічого. День, воно розлітається, ми остатки донюхуємо. а ось коли вже тільки темніє димова зав’язка така висить і я ви знаєте я просто ну дихнуть нема чим але ж я кажу Льоні так мені хочеться запалити дождаться коли буде вітер у ту сторону дуть хай і на них подує Ну це так я подумала тоді бистренько покаялася тому що я знаю і дякую Богу що на нас дивляться наші невіруючі люди наші брати і сестри як ми себе будемо вести і слово Боже каже Це 1 Петра 2,12. Поводьтеся між поганими, добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, не мов би злочинці, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання. Слухайте, як треба нам вистояти. Як треба пройти цей шлях і не забутися, що ми приклад для тих людей. Штормить мене, штормить, позакривали всі форточки, все. І сидимо, сім часу вечора я вже сижу, так хочеться вийти на вулицю. Пташечки співають, красота така на вулиці. Сижу, в мене ще період адаптації до вдиму. Тому хай Господь благословляє кожної з нас бути людьми, які Господь випробовує через ці шторми. Я знаю, що процес шторма забирає зайве. все в нас забирає зайво. І бунт, і так хочеться щось на зло комусь зробити. І ще якісь такі речі. І Слово Боже каже, я повторююся просто, буря має ціль для нас. Це процес болючий для нас, але він нам потрібний. І в цю хвилину довірять Господу. Псалом 5, 12-13 пишеться, Бог не кидає тих, хто надіється на Господа. Як я казала, будуть сліди і шрами від бурь. Можливо, хтось сьогодні проходить бурю. Можливо, хтось сьогодні переживає або проблеми з дітьми, або можливо якась втрата, або може якась хвороба прийшла. Бурі бувають різними, але наші очі повинні підніматися до неба. Господь для кожної з нас приготував слово втіхи і не забувати, що човен – це заповідь Господа нашому з нами, де він завжди говорить Не бійся, не смущайся, я Бог твій, я вивів тебе, я не покину тебе, я до савини буду з тобою, де Бог каже, я тримаю тебе за руку. І ми повинні для себе ще іще раз передивитися, який шторм ми пройшли, а який ще нам треба пройти. Але в будь-якому випадку, якщо ми дозволимо Богу бути поруч з нами, пройдемо будь-який шторм, і я вас благословляю, і хочу побажати, хай спокій від Господа несе мир. А ми будемо тими спокійними людьми, які будемо дарити цей спокій іншим, які сьогодні, можливо, переживають щось, можливо, не знають виходу. Хай Господь нас у цьому благословляє. І я дякую Богу, що ми вже пройшли шторми. Будуть шторми, але ми вже набрали мудрості, терпіння, сили і знання Божі. І саме головне – Господь в нашому човні. Хай Господь благословляє вас, дорога церква, з міром Божим.

Сідайте, будь ласка. Дякую вам, дорогі левіти, за чудове прославлення, за такий чудовий час поклоніння. Ради вітати всіх, хто є на цьому місці. Також вітаємо тих, хто приєднався до цього служіння, дивиться його онлайн, або буде дивитися у запису, ми молимося за всіх, хто сьогодні не з нами, хто прихворів, якщо ви дивитесь онлайн цю трансляцію, то напишіть там у коментарях, якщо ви хворієте, щоб ми за вас могли молитисфя, ми обов’язково подивимось кожний коментар, помолимось, або якщо у вас просто є якась потреба, або ви хочете навіть когось привітати, підбадьорити теж, напишіть, якщо ви не можете написати, то там означає, що вам треба підписатися на канал, поставити лайк і тоді ви зможете залишати коментар. Це якби така трошечки технічна, технічний момент. Ще раз вітаю всіх, хто є на цьому місці. Давайте ми достанемо наші мобільні телефони або ваші паперові Біблії, якщо вони у вас такі звичайні. і ми звернемось до Божого Слова, і давайте з Божою допомогою постараємося бути тут, зараз, бути зосередженими на тому, що Бог бажає вам і мені сказати. І назва сьогоднішньої проповіді, якщо можна, на екран – «Камінь, ножиці чи влада?» Камінь, ножиці, влада. Хто з вас мріяв колись, ну або мріє зараз, я думаю, що це взагалі така гарна мрія або гарне бажання мати, щоби Бог духом своїм святим завжди вас направляв. Ну в усіх ваших планах, в усіх ваших справах, в якихось ваших бажаннях. Є такі люди, так? Ну в принципі, я думаю, всі, так? Ми хочемо і в нас є бажання, щоб Бог нас скеровував. Тому що ми, в принципі, як віруючі люди, я сподіваюся, що ви в їх числі, ми розуміємо, що Бог поганого для нас не побажає. І навіть Боже слово мені говорить, що Він знає наміри, які Він має до нас. Наміри які? Погані. На благо, а не на зло. щоб одарувати нам що? Будучність і надію. Щоб ми мали гарне майбутнє, і щоб у нас були гарні надії на це майбутнє, щоб ми не очікували, що завтра буде ще гірше. Тобто, коли у нас ще нещодавно були такі вище обстріли по енергосистемі, і коли по-розбивали всі електропідстанції, всі ТЕЦ, почали вже бити по тим підстанціям, які передають з атомних АЕС, електроенергію в інші частини України. І в нас не було світла, в нас у багатьох не було води, у багатьох людей не було тепла. Це коли були морози там 20-25 градусів. І це погіршувалося, погіршувалося, то в нас тільки були надії на майбутнє. зараз ще раз ударять, і у нас взагалі чи світла не буде, чи опалення не буде, ще чогось не буде. Тобто не дуже в нас були гарні надії. Але Бог знає і має на ваше і моє життя такі надії, які нас не будуть в депресію вганяти, а навпаки будуть в наше життя приносити якісь радісні, добрі бажання, плани. І знаєте, сьогоднішня історія вона теж говорить якраз про ведення Духом Святим. Але хто з вас бажає, щоб Дух Святий вас повів у пустелю? Є тут такі люди? У пустелю. Ні на екскурсію до пірамід Хеопса, або в гробницю Тутанхамона на комфортабельному автобусі з кондиціонером, з водичкою, куди вас привезли, ви там погуляли, по-фоткалися, і вас назад там відвезли до готелю на один деньок. А хто з вас бажає, щоб дух святий повів вас у пустелю на цілих 40 днів? Є тут такі люди? Я думаю, дуже мало, або якщо є, то такі дуже екстремальні. Але сьогоднішня історія якраз про це. І давайте ми разом подивимося початок цієї історії. Це Євангеліє від Матвія, четвертий розділ, перший і другий вірші я спочатку прочитаю. Там написано, я читаю з сучасного перекладу, але сьогодні буде і з іншого сучасного перекладу я буду казати. Там написано, тоді Дух, зверніть увагу, Дух навіть в наших перекладах, Він з великої літери, Тобто не просто дух Ісуса Христа, чи якийсь нечистий дух, тоді дух, дух Божий, повів Ісуса куди? На екскурсію. Ні, в пустелю, звичайну пустелю, аби диявол його випробовував. І він, постивши сорок днів та сорок ночей, зрештою зголоднів. Про що цей текст святого письма? Він про те, що Дух Святий нас може повісти в те місце, де ви і я зовсім не хотіли б бути. Як ви думаєте, Ісус після свого хрещення, коли до нього почали приєднуватися учні Івана Христителя, він дуже хотів, щоб Бог його тут раз забрав і повів в пустелю. Як ви думаєте? Так він планував. Я думаю, що коли за ним послідували Андрій, Іван, ще якісь учні, я думаю, о, клас, слава Богу, от починається моє служіння. Вже і учні навіть підтягнулися. Вже навіть підготовлені, вже їх Іван Христитель повчив. І тут його Дух забирає. Як ви думаєте, учні з ним пішли в пустелі? А їх Дух Святий не повів в пустелі. Їх Дух Святий повів додому, Тому що в них там були жінки, діти, робота, в пустелі риба не ловилася, що там можна набрати? Піску, пісок на базарі, ну може комусь можна там на будівництво продати, але це не ті гроші, які ти виручиш за рибу. І Дух забирає Ісуса на самому початку Його служіння і приводить туди, де немає ні людей, ні служіння, і немає банально навіть, що їсти. Вода там якась була, бо без води точно, бо Ісус 40 днів не протягнув. Як ви думаєте, в цей час, особливо, коли вже закінчився Його піст, написано, що був 40-й день, Як ви думаєте, Ісус відчував себе переможцем? Відчував себе переможцем? Ні, нічого про це не написано. Як він себе відчував? Як мінімум, те, що ми читаємо, він був дуже-дуже голодний. Знаєте, я на цьому тижні захворів оцим грипом А, який зараз гуляє. Чесно вам скажу, я ніколи так сильно не хворів. Навіть коли була корона, була висока температура, погано себе почував, але я пересувався по квартирі, ці жарознижуючі допомагали. В цей раз в понеділок мені стало гірше, після обіду, і вівторок, середу і четвер я взагалі не вставав з ліжка. Просто не міг вставати з ліжка. Мені було важко навіть встати йти до туалету, щоб ви зрозуміли. Просто настільки важко, знаєте, як ходячий мерець. Я не знаю, ніколи себе так не відчував. От просто вирубіло. Вівторок я взагалі пролежав, не вставав взагалі. От цілий день не вставав, навіть в туалет не вставав. Тобто настільки було погано. Я не знаю, як Ісус себе відчував. Надіюсь, що трошечки фізично краще. Але я розумію, як себе відчувати, коли ти просто розбитий, просто ніякий. І ти молишся, а він що робив 40 днів? Там, не знаю, кості кидав, в Тік-Ток листав. Так? Що він робив 40 днів? Написано, що він постував і молився. Як ви думаєте, що очікує людина, яка постує і молиться? Що вона очікує? Відповіді, сили від Бога, Божої присутності. Відчував це Ісус. Ви це бачите в цьому тексті? Він відчував себе голодним. Без відповіді, без Божої присутності. Бог до нього не прийшов. Прийшов до нього Бог? Може, ангели до нього спустилися, да? Почали йому казати, ну, Ісус, ще годинку помолись, зараз все прийде. І Божа присутність, і відповідь, і розуміння, як тобі служити. Прийшли ангели? А хто до нього прийшов? Давайте подивимось, хто до нього прийшов. Зовсім не той, кого він очікував. Трохи далі. З 3-го вірша, 34-й вірш ми читаємо. І підійшов до нього спокусник і сказав, якщо ти, син Божий, якщо ти, дочка Божа, скажи, щоб це каміння стало хлібом. У відповідь він сказав, це вже Ісус каже, написано, не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст. До Ісуса підійшов спокусник. Як ви думаєте, чому саме в цей час? Чому на 40-й день? Ні на 39-й, ні на перший день? Як ви думаєте, дочекався? Чого дочекався? Ну, на перший день Ісус точно був сповнений сил, точно був не голодний, і він знав, для чого він прийшов, що він прийшов поститися, молитися, про Божу силу, про Боже ведення в служіння, і в нього були очікування ще гарні, да? В тридцять дев’ятий день у нього точно вже не було сил, він вже точно був голодний, але він ще очікував, йому ще день треба протриматися, і він думає, ну в останній день, ну точно Бог повинен прийти, ну в останній день, ну Бог повинен точно вже всі карти розкрити і показати, як служити, кому служити, кого в учні покликати. І диявол дочекався. Чого? Того останнього дня. І прийшов самий останній день. Я думаю, прийшов якраз під кінець дня. У євреїв 6 годин вечора починається наступний день. Тобто він десь, я думаю, в п’ять або в чотири години вечора, якраз коли вже день закінчився, засонечко починало сідати, він прийшов, Сус, тук-тук, а де твої відповіді? А де Божа присутність? А може Бог тебе не чує? А може ти не про щось те молишся? В якому дні ви в цій історії? Перший день? Десь посередині? Можливо, тридцять дев’ятий? Ви чекаєте, ну, ще деньок, ще один день, і точно Бог відповість. Чи ви вже в цьому сороковому дні? Я думаю, що багато з вас, я на цьому тижні, ми в сороковому дні, ми за щось молилися, постилися. Не щось погане. Як ви думаєте, Ісус просив за щось погане? Ну, протягом цих сорока днів. Як ви думаєте? Ви якось не впевнені. Та точно він не просив за щось погане Він просив за те, щоб виконати Божу волю Він просив, щоб люди спасалися через його служення Він просив за відкриття, що йому робити Він точно не просив за щось погане Але він нічого цього не отримав Тому дуже важливо розуміти Де ти в цій історії? Якщо в тебе сьогодні все добре Скажи за все, ти в цьому першому дні Ти тільки починаєш В тебе надія, ти чекаєш, от зараз я помолююся, от зараз я в Бога попрошу, от зараз піст візьму і все точно вирішиться. Ну класно, це класно. Якщо ти вже трошечки такий втомлений, але ти ще молишся, ти ще очікуєш, можливо ти посередині. Якщо ти так от відчуваєш, ну, от піднажать, ну, трошечки, ну, день ще протримається. Можливо, у тебе 39-й день. А можливо, ти вже в сороковому дні. Ти думаєш, ну як так? Я ж вже все протримався, пропостився, промолився, не здався. Бог! Чому так? Знаєте, навіть не питайте. Чому я знаю, що багато з вас в цьому сороковому дні? Навіть не питайте. Що сьогодні каже вам спокусник? Я можу вам процитувати. Можу вам процитувати. Якщо ти віруч, якщо ти Боже дитя, то де ж відповідь? Чули такі голоси всі? Якщо ти віруч, де твої відповіді? Якщо ти Боже дитя, покажи А може ти забув про це сказати Богу? А може Господу взагалі це не треба казати? Скажи одразу цій проблемі, цьому каменю, цій хворобі Хай вона раз і перетвориться на протилежне хвороба на здоров’я, проблема на Боже диво, якісь стосунки зруйновані на те, що в тебе вже все добре. Тільки скажи, ви чули цей голос в своїй голові? Чули? Хтось чув на цьому тижні, когось, можливо, прямо зараз. Я проповідую, а ці голоси, вони там крутяться, крутяться. А хтось навіть з цими голосами змирився. Ти невдаха, Ти не спасений, ти взагалі приблуда, а не Боже дитя. Так-так, хтось з цим змирився. Вже без ніяких якщо. Диявол каже Ісусу, якщо, а вам же він каже, ти не спасений. Бог тебе не чує. Навіть, як кажуть, молить, не парся. І тут виникає запитання. Чи варто розмовляти з дияволом? Як ви думаєте? Чи варто розмовляти з дияволом? Я вам скажу, взагалі з ним розмовляти не варто. Ви його ні в чому не переконаєте. Ваші аргументи, ну те, що ви вважаєте аргументами, вони на нього не подіють від слова зовсім. Єдине, що варто йому, не йому, а цій спокусі, відповісти. Але знову ж таки, як відповісти? І в цьому Ісус показує, наприклад. Не чимось своїм, а відповісти як? Як відповідав Ісус? Написано. Написано. Треба знати, що написано, для чого написано і як воно повинно спрацювати в твоєму житті. Для чого треба відповідати на спокусу? Щоб вона не засіла в твоїй голові. Бо коли ти її приймаєш і починаєш крутити, вона що? Як ті ворони. гніздо звиває, яйця відкладає, а потім там ще купа ворончат, щоб її не пустити в своє серце і в свій розум. Як правильно реагувати на спокус? Перше, треба розуміти, що вони будуть в вашому моєму житті. Знаєте, в чому проблема нацик віруючих? Знаєте? Ми часто думаємо, що якщо я віруючий, то в моєму житті не буде ніяких спокусів. Бувало у вас таке? Ні, так? Я думаю, що бувало. Давайте будемо чесні. Якщо не в усьому, але в цьому точно в мене не буде спокус. В цьому точно в мене не повинен бути проблем. А потім раз, якраз де ми думали, що ми ніколи не спокусимося, ніколи це для нас не буде проблемою, і все. Хочу вас сьогодні підбадьорити. Можна? А то я вас трошки так і смотрю. Привір розвів, привір розвів. Хочу вас підбадьорити. Книги пророка Ісаїя ми читаємо про Христа. Я прочитаю цей вірш не в самому останньому сучасному перекладі, а в попередньому. Він в електронних Бібліях називається УМТ. Свята Біблія сучасною, по-моєму, мовою. Так воно звучить. Він буде зараз у вас на екрані. Просто, щоб ви, якщо у вас інший переклад, розуміли, чому він відрізняється. 55 розділ, третій вірш. Це пророцтво про Христа. Там написано. А люди зневажали і уникали Його, як такого, хто постійно хворів. Скажете, пастор, ну щось воно не підбадьорює, не підбадьорює. Достото він знав, що таке страждання, на кого люди відмовляються дивитися, його зневажали. Ви спитаєте мене, а де тут підбадьорення? Ну, єдине, що можна себе підбадьорити, що це про Христа, а не про мене. Як нас часто підбадьорюють. А воно, дивіться, в нього ще гірше. Ну, мені ж не легше, що в нього ще гірше, да? В мене хтось загинув, а в нього там двоє родичів загинули. В мене або я хворію, а в нього там вся родина хворіє, ще гірше, да? Ну, мені ж від цього не легше, що хтось, там, сусід, знайомий, друг, когось знає, що він теж хворіє. Ну, можу поспівчувати, да? Мені ж болить все одно від того, що мені болить, да? Тобто, ну, не легше, да? А ще тут про Христа, який постійно хворів, а в інших перекладах терпів болі та страждання, але я взяв цей переклад, бо він трошки краще пояснює наступний вірш, який я ще прочитаю з цього прироста. Бо в російській, що он мускарбєй, і зв’ядувавши болезні, в одному з українських перекладів, що він був знайомий з хворобами, ну як він з ними познайомився, і шов-шов, скаже, привіт, хвороба, тому що в його житті це траплялося, ну просто треба пояснювати. Але ж виникає питання, ми з часу думали, Христос ж не може хворіти. Хто так думав колись? Я так думав, що Христос ніколи не хворів. А це про кого пророцтво? Про кого пророцтво? Про Христа. Знаєте, Христос хворів, Христос терпів болі і страждання. Про це це пророцтво. І він не може хворіти тільки в наших фантазіях. Як в наших фантазіях, ми не хочемо хворіти, ми не хочемо, щоб наші діти хворіли, родичі хворіли, ну це нормально, але це просто фантазії. Гарні фантазії, які, на жаль, не здійснені, поки ми тут на землі. Знаєте, а ще, якщо так вірити в цю теорію, він не відчував голоду і був завжди приємний для всіх людей, правда ж? От тут якраз про це написано. Люди всі його приймали з радістю, і навіть не відмовлялися на нього дивитися, і ніколи не зневажали. Правда? От тут якраз це написано. Правда, давайте я вам покажу ще один вірш цього природства. Я сказав, що це якраз буде під бадьоренням. Ви, мабуть, не один раз його цитували, тому що ми любимо цитувати, які обітниці? Хороші, добрі, які про нас щось говорять, що в тебе буде все добре. Коли нам щось говорить якесь пророцтво, що в тебе можуть бути проблеми, тобі щось треба виправити, ну, це не про мене, це про мого сусіда, про мою дружину, про чоловіка, про дітей. Ну, от їм треба точно помінятися, а я ж хороший, я ж хороший. Знаєте, але цей вірш, одразу я обмовлюся, не працює без оцього вірша, який ми тільки що прочитали. Це той самий 53-й розділ, 5-й вірш. Там написано. Він же був зранений за наших гріхів, був катований за наші провини, завдяки перенесеному ним стражданню нам подарована мир. І тут увага, те, що ми часто цитуємо, те, що цитував Петро під час своєї проповіді вже в діях, його ранами ми що? Оздоровилися. Так і амінь. Це те, про що ми мріємо, коли хворіємо, це те, про що ми молимося за тих людей, які хворіють. І це Божа обітниця, що саме ранами Христа приходить оздоровлення, приходить зцілення. І воно працювало і до Христа, бо це було за 600 років, і воно працює по сьогодні, бо його цитували апостоли і потім пізніше віруючи в Ісуса Христа. Але як воно працює? Чому воно працює? Тому що хто хворів? Хто терпів рани? Хто? Ісус Христос. Як ми отримали прощення гріхів? Як ми отримали мир з Богом і зцілення від хвороб? Мабуть, тому що Христос не терпів ран, його ніколи не зневажали і він ніколи не хворів. Все якраз навпаки. Тому що Христос терпів зраду, рани, побої, зневагу і його ранами якраз ми що? Отримуємо зцілення. Але, вертаючись до нашого попереднього тексту, виникає інше питання. Добре, Ісус хворів, а може ми не повинні тоді хворіти? Ну, якщо Він вже, я так скажу, від нас не страждався, якби натерпівся, може в нас повинно все бути добре, так? Ну, є таке вчення, що всі віруючі повинні бути здорові, багаті, благословенні, успішні. Чули, таке вчення? Ну, так, Бог хоче. Але є апріорі без яких умов, що ми ніколи не хворіємо, ніколи в нас не буває нестачі в грошах, ніколи не трапляється ніяких хвороб? Так? Ні. Це якраз говорить, що Бог це все вирішує, але все це в нашому житті що? Час від часу трапляється. Когось частіше, когось, слава Богу, рідше. Тому суть першої спокуси така. Не проміняй Боже слово, його волю на вирішення твоєї тимчасової потреби. Що диявол запропонував Христу? Вирішити потребу. В нього була потреба, він був голодний. Так. Він міг перетворити каміння на хліб. Міг. Він потім робив такі дива, він помножував хліби, не тільки хліби, рибу, да. Тобто він міг це зробити. Але що би трапилося, якщо б він це зробив до того, як закінчився піст? До того, як він, ну там ще дві спокуси, да, забігаючи наперед, анонс, да. до того, як все це закінчилося. Що би трапилося в своєму житті? Що би він проміняв? Він би проміняв всі Божі відповіді на просто те, щоб він непогано, думаю, наївся. Він би поганого хліба точно там не зробив. Бог не проти тебе. Він за те, щоб ти був сілен. Він за те, щоб в тебе була гарна робота. Він за те, щоб ти був збережений від сьогоднішнього зла. Але все це не має ніякого сенсу без того пошуку його волі. Розумієте? Ми інколи можемо проміняти вирішення якоїсь просто тимчасової проблеми. Так нам важко, так ми від хвороби розбиті, так у нас немає сили. І ми інколи можемо вирішити оцю маленьку потребу, отримати локальну таку перемогу і програти цілу війну. Але ті, хто був уважний, помітили, що я сказав А, та не сказав Б. Сказав, що нам треба приймати факт, що спокуси будуть в нашому житті. Добре, ми це приймаємо. Це як погані новини. Ми їх інколи не хочемо чути, але все одно вони є. А що ж тоді друге? Друге, як саме на це реагувати? Змиритися? Намагатися на це не звертати увагу? Ну, можна ж так, да? Ну, ладно. Закрив очі. Все, це мене не торкається. Але особливо, коли ти хворієшся, як думаєте, це працює? Ну, ти закрив очі. Тобі легше стало. Ну, я закривав очі, лежав, не спав, і мені все одно було погано. Ну, це коли зараз я хворів. Треба відповідати, як я казав, Божим Словом. Казати написано і далі по тексту. Навіщо цитувати Біблію? Тому що всі ваші і мої слова, як я вже казав, Для диявола вони нічого. Ні аргументу. Йому наплювати, що ви їм там будете розказувати, хоч годинами йому щось там правильно розказувати. Чиєму слову він не може заперечити, як ви думаєте? Чиєму слову? Тільки Божому слову. Для нього авторитет один. Тільки Бог. Тому перша істина з цього тексту святого письма така. На всі спокуси відповідай тільки Словом Божим. Знаєте, єдине, я не міг, от коли зараз хворів, от буває таке, ти ні про що не можеш думати, от єдине, що я міг робити, це я згадав пару пісень прославлення і я їх намагався співати. І я намагався, знаєте, коли ти в такому мега поганому стані, все як відрубає, ти ні про що не можеш думати, ти тільки засереджений на цій хворобі, на цій болі. І от що мені допомагало? Пісні і декілька місць, знову ж таки, я не там згадав всю Біблію, декілька місць писання, я їх згадав і просто їх вкрутив, вкрутив, щоб оцей стан, в якому я перебував, мегакепський, щоб його просто від себе відігнати. Але ця історія не закінчилася на перший спокусь. Думаєте, добре, що все так закінчилося. От одна спокуся переміг і все. Раз, переніс без автобусів, літаків і поставив на наріжнику храму. Та й каже, якщо ти Божий син, то кинься вниз. Тут увага, увага. Диявол цитує Біблію. Адже написано, що своїм ангелам звелить, щоб оберігали тебе, і на руках піднесуть тебе, щоб ти не вдарив у камінь ногу свою. І знову ж таки, сьомий вірш, уважно. Відповів йому Ісус, ще написано, ти знаєш Біблію, хорошо, але давай послухай ще те, що написано в Біблії Не спокушатимеш Господа Бога свого Ви, мабуть, звернули увагу на невідповідність у назві проповіді Хто був важливий? Камінь, ножиці і влада Ну, я думаю, ви зрозуміли алегорію, що діти грають, там, юзіфа, і кидають ножниці, або камінь, або папір, або колодязь, ще там зараз якісь нові з’явилися речі, я там не дуже в цьому, так сказати, присвіщений. Але чому ножниці? Їх же немає. Тут нібито в цьому вірші камінь є, так? В першому вірші. Забігаючи наперед, провладу там теж є в третій спокусі. А де тут ножниці? Щось пастор тут знову ж таки намагається заплутати. Насправді якраз в цьому вірші ножниці. Ножниці. Ну, виделка, можна сказати, виделка. Диявол поставив Ісуса між лезами оцих ножниць. Він каже, якщо ти, Божий син, і віриш Боже Слово, але не кинешся з верхівки храму, бо не віриш те, що написано в Біблії, то ти хто? Брехло. Ти ж мені цитував Біблію, а тепер я тобі процитую. І тому, якщо ти віриш Боже Слово, то зроби те, що написано в Божому Слові. Якщо ти це не зробиш, ти хто? От такий ти вірить. А я так і знав. Говориш одне, а сам цього не робиш. Ну, так от, ножниці, тобто, якби на розтяжки такі. Знаєте, але чи треба взагалі обирати з варіантів, що пропонує вам диявол сьогодні, як ви думаєте? Чи треба взагалі обирати якийсь варіант, який вам пропонує диявол? Навіть якщо вам процитую, як Ісус от Біблію. Ні. Треба знати, що написано. Інш. Треба знати Біблію в контексті, а не просто вирваний, як один такий старий бородатий анекдот, молодий хлопець, який тільки увірував, і він думає, ну як от для себе знайти відповідь. І так хочеться знати, що Бог від мене очікує. Думаю, ну, відкрию Біблію на першому такому місці. Ну, є такі люди, які так от читають і так от знаходять відкриття. Він відкриває Біблію, і там якраз місце про Юду. І пішов Юда, і подивився. Думаю, ну, щось не те. Відкрию ще одне місце. І там попередляє якраз на місце, іди і роби те саме. Ну, це до того, як Біблію не треба читати, я вам точно кажу. І так не треба читати, не треба знаходити для себе відкриття. Треба знати дійсно, що написано, що Бог тобі сказав. Тому друга істина з цього тексту святого письма така. Керуйся Божим словом, не спокушайся сам та не спокушай Бога. Керуйся Божим словом, не спокушайся та не спокушай Бога. Про що взагалі цей текст? Він про те, що не треба приймати рішення під час спокусу на емоціях. Хто з вас відчував під час хвороби, або під час фарки, або під час якогось непорозуміння, відчував так, так все, кидається все. Кидається служіння. Не буду з цією людиною більше розмовляти. Ніколи її ні про що не попрошу. Відчували таке? Та, да. Та, да. Я дуже часто. Коли хтось там щось тобі пообіцяв, Потім не зробив, думаю, так, все, більше ніколи просто даже не подзвоню, нічого не попрошу. Тому що ти відчуваєш себе як? Згадженим. Ти очікував. А потім, коли емоції проходять, спокуси влягаються, ти розумієш, ми всі грішні. Ти колись когось пообіцяв, не прийшов, пісеньку склали, підманула, підвів. Звідки ж ці пісеньки беруться? Не на рівному ж місці, дійсно, хтось підманув, хтось підвів, хтось не прийшов, хтось тебе зрадив. А інколи ти від Бога очікував, що Бог тебе зцілить, Бог вирішить якусь твою потребу. А сороковий день минув, Бог не прийшов, не зцілив. Ти думаєш, так, не буду служити. Якщо би Бог хотів мені допомогти, то допоміг би Він? Ну, логічно, допоміг би, допоміг би. Що робити в такому випадку? Треба дочекатися, коли спокуса пройде Треба дочекатися, коли ви цю спокусу переможете Не приймайте рішення Багато людей, вони в своєму житті щось кинули Якраз оцей момент спокусу Яка ж цей момент, коли вони були найбільш вражені, слабкі, голодні, хворі, розбиті Як ви думаєте, вони потім повернулися, коли вони кинули це під час спокусу? Ну, якщо повернулося, дуже-дуже мало. Більшість не повертаються. Більшість не починають. Знаєте, для більшості, ми розмовляли якраз з Львов Павлим перед служінням, треба як до Майсея в гарячому кусті прийти і так дуже переконуватися поговорити. Тому що людина в 40 років кинула і на 40 років взагалі забула про Бога, про служіння, про покликання. І Богу було треба так дуже-дуже сильно постукати до Майсея. Чому? Тому що під час однієї спокуси Він просто в серці прийняв своє рішення Все, я це кидаю Якщо би Бог мене дійсно до цього покликав У мене б ніколи не трапилася халепа У мене б не хотів бити фараон Я ж був другою людиною Майже-майже принцем Єгипту Знаєте, рішення треба приймати після спокуси Саме це рішення буде твоєю перемогою Рішення треба приймати. Всі рішення. Ти можеш і після спокуси прийняти неправильне рішення. Але вже буде менше на це, так сказати, шансів. І трохи далі ми читаємо завершення сьогоднішньої історії. З восьмого вірша. Я говорив, що буде три спокуси. Слава Богу, що три. Хтось ще так здихнув з облегшенням. Я скажу, в вашому житті може бути трошки інакше. Може бути одна, може бути дві, може бути три, як у Ісуса, ну, підряд, а може бути і більш, скажете пастор, ну, обрадов. Ну, я сьогодні, бачите, трошечки така не дуже весела проповідь. А з восьмого вірша по одинадцятий, давайте ми прочитаємо, написано. Знову бере його диявол на дуже високу гору. Хто з вас був в горах? Були? В Карпатах, можливо, до окупації Криму був в Кримських горах. Знаєте, мені дуже подобається в горах. Чому? Ну, такі пейзажі, таке повітря. В Києві теж повітря, коли мені хочеться дихати. Дьявол бере Ісуса на дуже високу гору І показує йому всі царства світу та їхню славу І каже У серце дам тобі Якщо впавши ниць, поклонишся мені Тоді Ісус відказує йому Іди геть від мене, сатано Адже, що? Написано Написано, Господу Богові своєму поклонятимешся і йому єдиному служитимеш. Тоді залишив його диявол, і ось ангели підступили і служили йому. Хто керує цим світом? Хто керує цим світом? Ну, цим світом, так. В якому ми живемо? Диявол. Він не обманює. Диявол може казати правду. Ви бачите, так? Він може казати правду, коли хоче. Коли хоче. Не завжди. Але чи керує диявол насправді всім світом? Чи керує диявол насправді всім світом? Ні. Він керує тільки тими людьми, хто живе в гріху. хто віддав йому керівництво в своєму житті? Чи керував диявол Ісусом? Ні. Якщо б він їм керував, він би йому не пропонував поклонитися. Правда ж? Чи керує диявол сьогодні в житті віруючих? В вашому йому житті? Ні. Тому що кому ми поклоняємось? Ну, якщо все добре, ми поклоняємось Господу. Ну, інколи бувають нюанси. Знаєте, тому те, що говорить диявол. Це може бути правда, але, як то кажуть, не вся правда. Тобто, не вся картина. І ось тут є якраз брехня. Знаєте, це як в анекдоті. Хочу вам його сьогодні проілюструвати. Зараз от ідуть, продовжуються, да, перемовини про пропинення війни, про мир. І на жаль, да, ну, ці перемовини поки що не просувається вперед, і якщо б Америка час від часу не включалася, то, мабуть, трошки було б важкувато взагалі чогось досягти. І ось, уявіть собі таку картину, що черговий раунд перемовин, знову зустрічається, тільки вже без Зеленського, зустрічається Трамп, Путін і Лукашенко. Ну, ви скажете, звідки взявся Лукашенко? Його Путін запросив, тому що Лукашенко, ви новину думаєте, дивитесь, в нього зараз непогано виходить з Трампом домовлятися, він там вже домовився про зняття одних санкцій, других санкцій, він там за це відпускає політзаключених, І потім думаю, ну от Лукашенка виходить, візьму його, може він там щось з Трампом поговорить, якось допоможе просунути мою лінію. І ось вони там сідають на круізний лайнер, пливуть, сидять за столиком, розмовляють, але починається такий шторм, буря, і їх трьох викидає за борт. Але разом з цим штормом відривається шлюбка і вони встигають троє в цю шлюбку заскочити. Ну, посеред моря лайнер кудись там вже віднесло, треба до берега рости, а вони ж всі президенти, ніхто ж, так сказати, на веслах сидіти не хоче. Ну, Трамп перший встає і каже, я ж лідер вільного світу, а лідер повинен мати вільні руки, тому я цим ділом не займаюся. Ну, тоді встає Путін і каже, а в мене є теж чим потрясти, в мене є ці, як його, ядрьоні бейголовки, в мене теж повинні руки бути вільними. А Лукашенка сидить, думає, що в мене є. Ну, картопля є, але ж цим нікого не переконає. Ще Путін там якийсь орешник передав, але інструкцію не дав. Де його садити? Чи глибоко копати? Думаю, і орешником не можу похвалитися. І він тоді тут зрозумів, треба давити на Трампа. А давайте проголосуємо, хай буде демократія. Трамп думає, я-я, я за демократію. Вони там взяли Трампа цей копелюх, зробили папірці, проголосували, Лукашенка перед цим вибрали головою виборчої комісії, він порахував, проходить 5 хвилин, Путін сидить на веслах, грибе, потім стає, на його місці сідає Трамп, грибе, в якийсь момент так зупиняється і звертається до Путіна, каже, Володимир, я все розумію, за Лукашенка проголосувала більшість. Але ж нас троє на лоці, а за нього проголосували четверо. Ну, це про владу і про те, що нам пропонує дуже часто Дія. Як казав один з тих правителів, який у нас був у Радянському Союзі, що неважливо, як люди проголосували, важливо, як порахували нам. Тому остання істина на сьогодні така. Коли ти обираєш служити Господу, Божий Ангел служить тобі. Коли ти, коли я, ми обираємо служити Господу, хто приходить? Вже не спокусник, вже не ці думки крутяться, а де твій Бог? А якщо б Бог був, Він би вже тебе давно почув, Він би вже тебе зцілив, допоміг, спас твоїх рідних. Коли ти служиш Богу, попри все, навіть у спокусах, приходить хто? Це було в останньому якраз вірші. Приходять Божі ангели і служать тобі. Є сцена в тому, що тільки Бог має всю владу на небі і землі. Що би ти сьогодні не чув в своїй голові, що би ти сьогодні не чув від своїх обставин, що би тобі не говорив диявол, тому що він каже, та кинься, та який Бог, да де він? Але коли ти попри ці спокуси, попри хворобу, попри те, що твої рідні ще не спасені, ти продовжуєш жити за Богом і служити Йому, закінчується ця спокуса. Приходять Божі ангели і служать тобі. Як саме, коли ми обираємо Його Господом і служимо Йому. Тому як перемогти гріх із покуси в своєму житті? Чи завжди треба брати піст на 40 днів? Можливо, якщо вам Бог дасть відкриття, але насправді ні. У мене був вимушений піст під час цієї хвороби, я три дні коли лежав, взагалі нічого нею. Ну просто, в мене там дружина Юля трошки сварила, ну просто я не міг, не хотілося. Єдине, що міг, ну, пити, слава Богу, пив, пив чай, слава Богу, пив чай з каліною, яку мама передала, слава Богу. Але, от, їсти не міг, трошечки, так сказати, постунки, щоб вже за два дні навіть встиг вже виправити цю проблему. Але, ну, було видно, що я по посту, ну, вимушено, але по посту. Але знаєте, що треба робити? Головне – продовжувати триматися за Бога. Очікувати відповідь від Бога, не приймати рішення в цій спокусі, а дочекатися, коли не спокусник до тебе прийде, а прийдуть Божі ангели, прийде правильна людина. Я вдячний моїй дружині, що я просто виключився. Ці дні в дому не було. Фізично я лежав в ліжку, але в плані дітей завести в школу, навіть дома чаю пити не міг. Я вдячний люді, яка допомогла, вона забирала дітей зі школи, тому що я не міг просто навіть відвезти дітей, забирати дітей зі школи. Просто не міг, тому що я не вставав. І приходять Божі ангелі. Інколи в вигляді людини, інколи в вигляді якихось обставин, інколи в вигляді якихось рішень, і вони служать тобі. Тому якщо тобі сьогодні потрібна перемога над якоюсь покусою, Над якимось гріхом. Шукай сьогодні у Бога цю відповідь. Знайти у Бога, що написано для тебе. Процитуй свої хвороби, свої проблеми. Те, що написано в Божому Слові. І не слухай оці всі думки, які сьогодні крутяться в твоїй голові. Не приймай рішення на основі цих думок, бо вони ніколи не будуть правильними. І давайте ми разом зараз станемо для молитви. Ми помолимося, щоби Бог допоміг нам дійсно робити те, що написано. Написано для вас, написано для мене, написано для наших братів і сестер, хто сьогодні дивиться це служення онлайн. не тому, що ви не хотіли прийти, а тому, що в вашому житті теж, можливо, вас зачепила ця хвороба, або якась інша хвороба, якісь інші обставини. І знаєте, я хочу сьогодні молитися, щоб Бог дав вам у мені перемогу, щоб Бог дав вам дочекатися вечора цього 40-го дня і дочекатися, коли прийдуть Божі ангели і послужать вам в вашій потребі. Давайте ми за це помолимося. Господь Ісус, ми дякуємо Тобі Ми дякуємо Тобі за те, що Ти показав нам приклад Ти показав нам навіть ці історії В реальній історії частини Твого життя Що ми повинні робити Коли в нашому житті нам здається, що вже все Немає відповіді Немає Божої допомоги Немає рішення Ми молилися, ми постилися Ми шукали Бога Але Він не прийшов А прийшов спокусник, прийшов диявол, прийшли ці думки, які кажуть, та ти не вдах, та ти приблуда, та навіть не очікуй, що Бог тебе почує. Господи, я молюсь сьогодні за кожного, хто тут присутній. Я молюсь сьогодні, благословляю кожного моєму брату і сестру, хто дивиться це служення лайф. не приймати рішення під час покусу, дочекатися відповіді від Бога, протистояти спокусі, казати на писанку, не хлібом єдиним буде жива людина, але всяким Словом Божим, яке виходить з Божих уст. Я благословляю кожного, хто тут присутній, благословляю моїх братів і сестер, почути Твоє Слово, прийняти Твоє Слово, отримати цю обітницю від Тебе і стояти на Твоєму Слові. Відказувати, відповідати дияволу написано. Написано. І, Господи, я благословляю сьогодні кожного, хто є на цьому службі, кожну людину, хто дивиться онлайн. Благословляю служити Богу. Служити Богу. Поклонятися Йому, бо тільки Він є Господом неба і землі. І, Господи, Я вірю, що ти даш нам побачити, як твої ангели приходять в наше життя і служать нам в нашій потребі, в нашій хворобі. Твої ангели, вони близько. Твої ангели, вони вже йдуть. Навіть якщо ще поруч з нами диява, навіть якщо ще поруч з нами хвороба або якісь обставини, проблеми, які не вирішені. Твої ангели вже в дорозі. Твої ангели вже поруч, щоби послужити. І я дякую, Господи, за те, що ми маємо перемогу в Тобі, Ісус, ми маємо зцілення в Тобі, Ісус, Твоїми ранами ми зцілилися, через Твої немочі ми отримали силу, через невагу до Тебе ми отримали прощення і спасіння. Все, що нам треба, це Ти, Ісус. Тому ми вклоняємось Тобі і дякуємо за те, що мир, перемога, зцілення, все добре, чому ми маємо потребу, воно приходить від Тебе. І ми молились до тебе, наш Небесний Батько І дякуємо за те, що ти почув цю молитву І зробиш набагато більше, ніж ми просили В ім’я Твого Сина, Ісуса Христа, Амінь