Церква Божої Слави

Проходьте, дітки, сідайте, дорога церква. Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служіння. А зараз, перед тим, як ми звернемось до Божого Слова, я хотів би разом з вами переглянути таке невеличке відео. Ми на цьому тижні, четверг, п’ятниця, субота, мали можливість зі служителями виїхати до Радомишля. І слава Богу, Бог поблагословив, що в нас вийшло разом з нашими дітьми, у нас 20 людей було. Чому можна там, Василь, можна світло погасити на 5 хвилин? І ми хочемо цим, хто не мав можливості бути з нами, просто трошечки показати, щоб ви могли подивитися ту атмосферу. Чудова була погода, тільки останній вечір і день були такі прохолодні, але взагалі було і сонечко, і тільки там трошечки був дощик. Якщо можна, да, Богдан? Дякую, дякую. Можна світло повертати. Слава Богу, в нас таки був більший відпочинковий цей виїзд, але ми трошки теж говорили, згадували про неємію, про приклад його служіння, наскільки він посвячено, наскільки він безкорисливо служив своєму народові. І також ми читали з останнього розділу книги пророка Малахія, це та книга, яку багато вірочих не люблять, тому що в ній Бог каже своєму народу і церкві про десятину, і багато людей, які цього не роблять, вони, як ми, звичайно, цю книгу трошечки недолюблюють. І хоча це не Малахія навіть написав, а там Бог через Малахію, він каже до свого народу, що коли вони цього не роблять, то вони накликають на себе прокляття. А коли ми в цьому вірні, то Бог навпаки підбадьорює, що ми цим самим даємо Богу можливість нас поблагословити. А тільки далі Бог через Малахів говорить і підбадьорює, що кожна людина, яка сьогодні служить Богу, вона отримає від нього його підтримку і його благосиління. І хоча деякі люди, вони кажуть, та не що служити Богу, яка тобі з цього користь? Тобі за це гроші не платять, ти витрачаєш свій час, витрачаєш якісь свої зусилля, таланти. Але там Бог звертає увагу, що ті люди, які дійсно від щирого серця посвятили своє життя на служінні Богу, вони говорять один одному і підбадьорюють один одного і кажуть, що Бог все бачить, Бог все чує і Бог покаже різницю між тими людьми, хто служить йому і не служить. Інколи, так, в короткостроковій перспективі цього не видно, не видно, там гроші з ним не падають, якісь ті благосиління, яких ми потребуємо, можливо, саме в той момент не приходять, але обов’язково, то є останнє слово, і про це говорить Господь, останнє слово, воно за ним, і Боже благосиління, воно прийде в життя кожної людини, яка себе посвятила на служіння Богу. І давайте ми звернемося до Божого Слова і перед тим, як ми будемо читати з нього, я хотів би вас попросити, щоб ви заодно перевілили ваші мобільні телефони, щоб вони у вас або на беззвучному режимі, або такий режим польоту, який вимикає всі голосні звуки, повідомлення, на деякий час інтернет, зв’язок вимикає, щоби вас не потурбували, щоб ми могли бути сьогодні засередженими на тому, що Бог бажає вам і мені сказати. Хочу вас запитати, чи буває у вас так, що ви чогось боїтесь? Буває? Ну, давайте будемо чесними, може чоловіки не дуже люблять це визнавати, але давайте будемо чесними. в нас час від часу трапляються такі обставини або такі непередбачувані події, коли ми починаємо боятися. За що боятися? Або якщо є якась реальна загроза, ми можемо боятися, коли якісь обстріли, коли щось десь поруч перелітає. Або якщо ми розуміємо, що ті чи інші події в нашому житті можуть призвести до якихось негативних наслідків, до втрати роботи, до того, що ми можемо захворіти або у нас може щось погане трапитися з нашим фізичним самопочтям. Ми можемо переживати і мати страх за наших близьких і рідних, особливо у кого зараз чоловіки або діти, вони зараз на лінії фронту. І навіть попри це перемір’я, яке зараз оголошено, ми знаємо, що і попередні перемір’я, вони всі порушувалися, і, на жаль, гинули і військові, і цивільні. А бувало у вас таке, що ви десь в якихось ваших життєвих обставинах заходили в тупік? Ну, якісь такі відчували ви в такому життєвому тупіку. Бувало когось? Ну, бувало. Я думаю, хоч один раз ви заходили, якщо щось в вашому житті відбувалося, ви не розуміли. що вам далі робити, як це все переграти. І я хочу вам на початку цієї проповіді, перед тим, як ми звернемось до Божого Слова, розказати один анекдот. Один чоловік, він потрапив у таку фінансову кризу, він тратив роботу, в нього накопичилося багато боргів за комунальні, він напозичав багато грошей, і на нього зараз навіть закон прийняли, подали в суд, щоб за борги забрати квартиру. І він згадав, що колись він ходив у церкву, колись його друг запрошував, і там пастор розповідав, що все, чого ми не попросимо у Бога, Бог обов’язково нам допоможе. І як у нас говорять в народі, як тривога до Бога, він почав молитися до Бога. І він навіть спочатку не розраховував, що Бог йому якось відповість, але раптом, він тільки закінчує молитися, йому дзвонить телефон, бере слухавку і на зв’язку старий шкільний друг. Вони з ним вже багато років не спілкувалися, але колись вони були дуже такими близькими друзями. І цей друг, він на той час вже став таким успішним бізнесменом, Він каже, дивись, я відкриваю новий напрямок бізнесу, і мені потрібен такий гарний керівник, директор, якому би я міг довіряти. Я хочу тебе запросити на цю вакансію, і я даю тобі гарну зарплату, і плюс я дам тобі відсоток від того прибутку, який ти будеш заробляти. На що цей друг каже, вибач, мені зараз не до тебе, в мене такі проблеми, я не можу зараз думати про роботу, про гроші, давай пізніше про це поговоримо. Він кладе слухавку, починає далі молитися і каже, Боже, допоможи мені, зроби якось так, щоб мої проблеми вирішили. І тут чує, що хтось йому дзвонить, ну, дзвоник в дверях. Він підходить до дверей, відчиняє і бачить на порозі свого сусіда, з яким вони, щоб так близько спілкувалися, то й не скажеш. І сусід каже, друже, я виграв в лотерею два виграша, мільйон гривень і безкоштовний круіз. А моя дружина просто не хоче ніяк уїхати, каже, в мене плани, дача, город, який там круїз, роби, що хочеш. Я тобі віддаю оцей квиток з круїзом, я ще його не валідував, не отримував, ну і що хочеш, продай чи поїдь відпочинь. І якщо тобі треба, я можу тобі з цього виграшу позичити гроші. На що цей друг каже, та ні, ну які квитки, які виграши, в мене такі проблеми, мені треба борги віддавати, мені треба там закомунальне покрити, в мене квартиру заберуть. Ну і вищий друг каже, ну ні, то і ні, ну добре, піду іншому сусіду запропоную. Ну цей зачиняє двері, знову продовжує молитись і каже, Боже, ну допоможи мені, Ну, дай мені відповідь. І чує такий голос, Бог відповідає. Мені що, спуститися до тебе і за тебе підписати контракт на запрошену на роботу? За чого це я розповідаю? Інколи ми молимось, ми звертаємось до Бога в наших якихось життєвих обставинах, в життєвих таких тупіках, і Бог приходить до нас зі своїми відповідями. Через друзів, знайомих, через якісь обставини. А ми кажемо, Боже, ну допоможи якось інакше. Ну якщо Бог тобі допомагає от саме таким чином, то треба цю допомогу прийняти. І я хотів би разом з вами подивитися одне місце зі Святого Письма. Воно записано в книгі Йова в третьому розділі. Ви вже зрозуміли, чому я про борги, про топіки, про страхи. Йова, третій розділ, і давайте разом з вами ми прочитаємо з 23 по 25 вірші, і зараз вони будуть у вас також на екрані, наступні вірші я не робив слайди, тому було б непогано, щоб ви теж слідкували. Я буду читати сучасну перекладу. Тут записана молитва Йова. Його звернення до Бога, його запитання до Бога. Йов на той момент вже втратив своє майно, в нього загинули діти, і він втратив навіть здоров’я, він захворів проказою. І він деякий час сидів в горі, написано, що сім днів він сидів, мовчав, його друзі теж сиділи поруч з ним, мовчали, а потім він почав звертатися до Бога і казати, на що йому таке життя. І от ці три вірші я хотів би з вами подивитися. Він каже, для чого життя людині, для якої Бог закрив дорогу і навколо якої одні лише глухі кути? От що відчував Йов, якщо подивитися на цей вірш? Що він відчував? Він відчував, що Бог перекрив йому всі шляхи, куди не глянеш, скрізь одні тупіки. І він відчував себе, як загненим, в такий глухий кут. І він каже, навіщо далі жити? Я думаю, ви зустрічали таких людей. Можливо, ви були такою людиною, коли ви казали, боже, забери мене, навіщо мені жити? Ну от інколи я працював певний час в совбезі, і я обслуговував людей похилого віку, одиноких, і деякі з них, які залишилися одні, Вони поховали чоловіків, багато поховали вже навіть своїх дітей, і вони залишилися одні. Багато з них були хворі, і вони дуже часто, їх молитва так звучала, Боже, забери мене, не хочу більше жити. Це те, що відчував Йов в цих обставинах. Він все втратив, втратив все, що він більше свого життя заробляв, накопичував, втратив найдорожче своїх дітей і втратив навіть своє здоров’я. І він думав, нащо мені взагалі далі жити, якщо Бог, так сказати, всі шляхи перекрив. І що далі він говорить? Адже мій стогін став моєю їжею для мене, іначе вода розливається мої скарги. І отут я хотів би вашу увагу зосередити на цьому 25-му вірші, що він каже, чим він підсумовує. Він каже, адже те, чого я найбільше боявся, навідало мене, і те, що викликало в мене тремтіння, нагрянуло на мене. Поверніться до когось свого сусіда і скажіть, те, чого ти найбільше боїшся, воно обов’язково тебе навідає. Те, чого ти найбільше боїшся, на жаль, воно тебе обов’язково навідає. Це не буде той гость, той сусід, якого ви чекали. Це не буде таке приємне навідання. Хочу вас запитати, чого саме боявся Йов? Ну, якщо подивитися з контексту цього вірша і взагалі з контексту книги Йова. Чого саме боявся Йов? Чого він боявся? Що він втратить дітей, що він втратить майно і що він втратить своє здоров’я. Тому що він так і каже, а те, чого я боявся, воно мене навідало. Він тривалий час носив ці страхи в своєму житті, тоді, коли взагалі, в принципі, ніякої небезпеки, що щось трапиться з його козами, вівцями, верблюдами, його майном чи дітьми. Тобто, ніякої загрози не було. Але він боявся. Знаєте, страхи приходять в наше життя незалежно від того, чи є загроза, що щось трапиться реально, чи немає. Страх – річ нематеріальна. Страх, він схожий з вірою. Його не видно, але він є. І знаєте, перше, що в нього було, це страх втрати. Йов боявся, що Бог може забрати його багатство, його дітей та його здоров’я. І він сумлінно приносив жертви за дітей, побоюючи, що вони згрішили. В першому розділі книги Йова в п’ятому вірші ми читаємо. Йов, перший розділ, п’ятий вірш. Там написано. Так було заведено, що коли закінчувалось коло урочистих банкетів, Йов збирав усіх дітей і освячував їх. Піднявшись рано вранці, він приносив жертви всепалення за кожного з них. Йов вважав так, може, мої сини згрішили і ненароком зганьбили у своєму серці Бога. Йов так робив завжди. Ви теж звернули на це увагу. Що завжди робив Йов? Він приносив жерти за своїх дітей. Тобто він за них молився, він за них приносив жерти. Чому? Для чого? чому тому що він думав то з нього був страх А може вони згрішили А може вони прогнівили Бога і тому він регулярно їх збирав організовував служіння да приносив жертви молився і просив щоби Бог їх помилував нічого не так сказати не передвищала якоїсь біди або згрози для життя його Все було добре, але в серці Йова не було спокою, в нього був страх. Попри те, що навколо нічого поганого не відбувалося. Про що говорить нам цей невеличкий урок, що ми прочитали на самому початку? Цей текст говорить про те, що досить давно щось мешкало в серці Йова, і це був страх. Він так і каже, те, чого я найбільше боявся, а буквально, якщо перекладати з єврейського, воно звучить так, я боявся страхом. І в єврейському оригіналі цей вираз підкреслює інтенсивність страху. Що це не просто був такий страх, ну там хтось біля тебе так голоси сказав, бах, і ти там трошки. Це був дійсно такий страх перед тримтіння таке, постійне очікування якоїсь катастрофи. Ви уявляєте, в такому, попри те, що в Йова все було добре, він жив в очікуванні катастрофи. Людина, всі дивилися на нього і бачили, він праведний, він богобоязнений, він благословений, у нього багата майна, все добре в його бізнесі, хозяйстві, гарні чудові діти. І попри це, Йов не мав в своєму серці спокою, Йов жив у страху. Багато коментаторів в Біблії зазначають, що Йов, хоч і був праведним, дозволяв страху жити в своєму серці. Знаєте, це зовсім, ми думаємо, що бути віруючим і боятися – це несумісні речі. Йов був віруючим, праведним, богобоязаним, і попри все це, жив зі страхом. Це до того, що ви, можливо, думаєте, ну от якщо я чогось зараз боюся, що в мене є якісь хвилювання, переживання, то якийсь не такий вірючий. Ви нормальний вірючий. Просто ви впустили в своє серце щось те, що не від Бога. Знаєте, так сталося, що ті страхи, які ви носив в своєму серці, вони матеріалізувалися. Його реальність виявилася гіршою за його страхи. Тобто, що поки страх, ти хвилюєшся, переживаєш, можливо, вночі не спиш, але це зовсім не те, що жити, коли це вже відбулося. Ті нещастя, які він лише уявляв, вони стали його нестерпною дійсністю. Які уроки ми можемо взяти з цього невеличкого тексту Святого Письма? Один з уроків, який я бачу в історії його, це те, що навіть праведники, навіть віруючи, вони бояться. Скажіть своєму сусіду, навіть праведники бояться. Ми інколи так робимо вигляд, що в нас нічого такого не відбувається. А давайте будемо чесними. Ми теж боїмося обстрілів, боїмося прильотів, переживаємо, щоб не прилетіло саме в наш будинок. Ми боїмося наших рідних і близьких, особливо, якщо хтось там зараз напередку, і він повинен виходити і тримати десь лінію оборони. Ми боїмося. Ми молимося, ми довіряємо Богу, але все одно в серці інколи таке щось капашиться, яке не дає нам споку. Один з уроків, як я кажу, що праведники, вони бояться. Що говорить Боже слово про Йова? В першому розділі, у першому вірші ми читаємо, Йов був непорочний і справедливий. Як ви думаєте, чи погано бути непорочним і справедливим? Ну, мати такі якості. Ви якось не впевнені. Це добре. Це добре бути віруючою людиною. Добре намагатися жити под Божим заповідям. Але це не є панацею, що ваше життя не прийде якийсь той чи інший страх. Йов був праведний, Йов був непорочний, Йов шукав Бога, але в його серця прийшли ці страхи. Я вам так скажу, що мати страх перед реальною небезпекою – це природнє. Людина, яка нічого не боїться, вона одною ногою вже у труні. Ми нещодавно, десь місяці три назад, з Олександром відвідували одного нашого брата, він колись проходив у нас реабілітацію на центрі Коля Кальяна, може хтось пам’ятає. І він з початку війни пішов на фронт і перебував якраз на тій ділянці, де був наступ на Курск, і потім, виходив з нашими військами, і вже майже коли вони відійшли, він отримав поранення. Тобто, прилетіла ФПВ, але він часно зреагував, побачив, встиг стрибнути в бліндаж, але вона вибухнула, і він отримав осколкові поранення в ноги. Тобто, там, де було захищено, де був бронжилет, каска, слава Богу, нічого не потрапило в життєво важливі органи, але ноги там йому посікло. Тобто, він там тривалий час, якраз в броварах він проходив лікування, ми декілька разів з Олександром до нього їздили, його провідували. І знаєте, що він розказував? Що найбільше, хто гине на фронті, на передку, він теж був під цими обстрілями, він теж був, їх знали навіть, де їхня позиція, бо вони дуже довго там стояла якась стара радянська гаубіца. І він вже командиру на один раз казав, давайте кудись переміщимося, вже знають, вже пристрілялися, і зараз це питання часу, коли вже пролетить так, що вже нічого не залишиться. І він каже, що найбільше, хто гине на фронті, це люди, які не бояться. Він каже, що командири знають, що є в підрозділах люди, які зловживають, або наркотики приймають, або алкоголь. Для чого? Ну, щоб не боятися. І командири знають, що це їх відправляють на штурм, тому що вони знають, що ця людина, вона піде куди її не відправиш, тому що вона просто не боїться. І знаєте, більшість з них, ну, це як би дорога в один кінець. Тому що вони не бояться там, де треба боятися. Вони не бояться, ну, реальних загроз. Тому, коли є небезпека, вони замість того, щоб уховатися, вони далі продовжують йти на штурм. Можливо, інколи ці командири цим користуються, щоб позбутися, так сказати, легально таких людей неблагонадіжних. Але про що це говорить? Що боятися небезпеки – це нормально. Коли ця небезпека реальна, страх, він тебе зберігає. Але багато в нашому житті є страхів таких, як у Йова. нічого, так сказати, не відбувається, немає ніякої загрози, але ми боїмося. Боїмося, що щось може відбутися погано. Боїмося, що щось піде не так. Боїмося, що щось трапиться з нашими рідними або близькими. Знаєте, в історії з Йовом ми бачимо, що він мав страх там, де на той момент не було ніякої небезпеки. Ви скажете, що ось пастор вже зовсім заплутав. Чи треба боятися, чи не треба боятися, чи страх це добре, чи не добра. Я вам так скажу, що страх перед реальною небезпекою – це добре, а страх перед нашими надуманими небезпеками – це погано. І перша важлива думка, це не істина, просто така думка по цьому тексту Святого Письма, вона така. Страх не є захистом. Тривога про майбутнє не відвертає біду. Страх до якихось надуманих небезпек – це не є захистом. І коли ми тривожимося про майбутнє, а ми всі, давайте, будемо честними, тривожимося про ті чи інші речі, це тривоги, які не відвертають біду. Що ж тоді робити, можливо, спитаєте ви. Чи можна взагалі не хвилюватися ні про що? Насправді ні. Ну, давайте будемо чесними. Взагалі не хвилюватися, ну, якщо би ми не хвилювалися ні про що, ми би були роботами. Нас програми заклали робити те, те, те, і ми робимо, і все. Ми хвилюємося, люди. Хвилюємося навіть, коли щось готуємо, чи не пересолили, чи не досолили, ну, навіть по якимось дрібницям хвилюємося. Але чи можливо не мати страхів, що не мають під собою ніякого підґрунтя? Насправді це можливо. Може не завжди, але можливо. Знаєте, кожен з нас багато разів мав подібні страхи та хвилювання, як у Йова Ми всі хвилювалися, бо жодної причини про те, що втратимо роботу, якийсь свій бізнес, якісь свої гроші Ми всі хвилюємось, якщо у вас є діти, хвилюємось за дітей, і бажаємо, щоб у них все було добре І ми всі час від часу хвилюємось, особливо, коли нас там щось десь кольнуло, прихватило Ми хвилюємось, щоб щось не стало гірше Якщо бути чесними, ми це робимо майже кожен день. За щось переживаємо, за щось хвилюємось, і навіть в певні моменти вже починаємо боятися. Знаєте, Йов також мав ці хвилювання, але тепер його найгірші страхи, вони збулися. Що можна зробити, щоб вийти з цього стану хвилювання або страху? От що можна зробити? Нам треба визнати перед самим собою, перед Богом, що в нас є проблема. Знаєте, поки ти не визнаєш, наприклад, ви приходите до лікаря, і лікар вас спитає, які ваші скарги, в чому ваші проблеми, ви кажете, в мене все добре, лікар каже, а навіщо ви прийшли, якщо у вас все добре, чому ви займаєте мій час, я вам нічим не можу допомогти, я можу тільки порадити разом з вами, що у вас все добре. Якщо ми кажемо, що в нас все добре, і не визнаємо, що в нас там щось десь болить, турбує, саме геніальний лікар вам і мені не допоможе. Це дуже просто. Знаєте, саме це зробив Йов, коли він почав молитися, звертатися до Богу і просто виливати своє серце. Він визнав свою проблему. Він визнав, що так, його страхи, які колись не мали підґрунтя, вони стали реальністю в його житті. Спочатку це якраз і стало, після цього почалося його зцілення. Але спочатку до нього прийшли земні лікарі, прийшли його друзі, які бажали його підтримати, полікувати. І поки вони мовчали сім’ї, то все було добре. Йов відчував, що хтось є поруч, хтось його підтримує. Але потім, коли вони вже почали Його лікувати своїми словами, то це було дуже невдало. Але потім за справу вже взявся Господь І от його лікування, воно відновило все, що йов до цього втратив Але все почалося саме з визнання Тому наступна важлива думка, яку я бачу в цьому тексті святого посніма, вона така Визнання свого страху – це перший крок до стілення Знаєте, якщо ви сьогодні чогось боїтесь, ми наприкінці цього служення будемо молитися Я хочу вас заохотити визнати свій страх, те, що вас сьогодні турбує, те, що вас сьогодні викликає при думці про це, ви починаєте хвилюватися, переживати і втрачаєте мир в своєму серці. Визнайте це перед Богом. Він найкращий лікар. Але він також потребує того, щоб ми сказали, Боже, в мене в цьому проблема. Боже, допоможи мені. Він як лікар не нав’язує вам і мені свого лікування. Люди, вони нав’яжуть, повірте, да? Бог, Він чекає, що ми визнаємо і попросимо у Нього допомоги. І знаєте, що важливо в цьому? Господь ніколи не засуджує нас, коли ми маємо обґрунтований страх. Ми інколи думаємо, якщо я перед Богом це скажу, Бог скаже, ну який ти віруючий? Якщо б ти був віруючий, то ти б цього не боявся. Знаєте, но Бог ніколи не засудить вас і мене, якщо наш страх він має під собою підґрунтя. В Євангелії ми читаємо про батька, що привів свого сина, одержимого сина до Ісуса і попросив його про допомогу. Це Євангелія від Марка, 9 розділ, 23-24 вірши. це вже частина розмови батька з Ісусом, і відповідь саме Ісуса цьому батьку. Ісус каже, а Ісус сказав йому, що де, якщо можеш, тому що перед цим батько каже Ісусу, якщо можеш, то звільни мого сина, якщо можеш, то все можливе віруючому. Тут батько дитини, скрикнувши зі сльозами, вигукнув, вірю, допоможи моєму невірству. В чому була проблема цього батька? Хто був важливий, в чому була його проблема? Ісус йому сказав, якщо скількись можеш вірувати, все для віруючого, немає перешкод. І батько йому на це заохочення від Христа, він що відповів? Вірю, але не вірю. допоможи моєму невірству. Він мав сумніви. Він боявся, що навіть молитва Ісуса нічого не змінить. Чому? Як ви думаєте? Хто пам’ятає цю історію? Чому він сумнівався? Чому? Перед цим він привів свого сина до його учнів, які теж зцілювали, звільнювали. І учні помолилися. І що? І нічого. І нічого. син як був одержимий, так одержимий і залишився. А знаєте, до учнів я в цьому впевнений. Було багато бабок, дідок, тогачасних якихось лікарів, цілителів. Я думаю, що цей батько вже перепробував все. І знаєте, після того, як він черговий раз до когось приходив, до якогось цілителя, той там щось яйцями викатував, чи якусь молитву читав, і нічого не відбувалось. Як ви думаєте, віра цього батька вона якби зміцнювалася? Ні. І тому, коли він вже прийшов до Ісуса, так, він хотів, щоб Ісус помолився, щоб Ісус сказав якісь слова, які би звільнили його сина. Але він і вірив, і що? І боявся, що нічого знов не відбудеться. І що ви бачите в цьому тексті? Ісус його засудив, він сказав, та, іди, маловірний, не віриш, іди до себе додому з хворим сином. Що Ісус зробив? написано, що він наказав цьому демону. Він вийшов, і син звінився. Син повністю став здоровим. Чи легко побачити вихід, коли ми приходимо до Бога з нашими страхами? Чи легко нам побачити вихід, якщо у нас якась вже реальна ситуація? Вже щось відбулося. Тобто цього батька, цей син був одержимим з дитинства, з малечку. Можливо, народився одразу з цією проблемою. І чи легко от бачити вихід, навіть вже коли ми приходимо до Бога, але у нас така проблема зі стажем. Наш страх такий, що вже ми вже не день, не два, не три боялися, що нічого не зміниться, а вже роками це триває. Чи легко побачити вихід, як ви думаєте, навіть для віруючої людини? Легко? Ні, дуже складно. Дуже складно. Знаєте, ми схильні, Ну, це наша людська проблема. Ми схильні змирятися з обставинами і страхами. Ми схильні, як цей батько, вже думати, ну, така моя судьба. Ну, от Бог мене за щось покарав, от я з цим буду жити. Ми певний час з Юлею несли служіння, вона тут в онкогіметології, ой, в онкоцентрі на Верховинній (КНП Київський міський клінічний онкологічний центр, КМКОЦ, Київ, вул. Верховинна, 69), а я в онкогематології в Охматдиті (м. Київ, вул. В.Чорновола, 28/1, Відділення дитячої онкології НДСЛ «Охматдит», Корпус лікувально-діагностичний, 3 поверх, Блок Б). Тобто ми проводили заняття з арт-терапії для дітей, допомагали збирати гроші. В той час було дуже погано. Не було дуже часто навіть на такі базові на хіміотерапію, не кажучи, коли дитині планувалась, наприклад, в онкогематології пересадка кістного мозку, а це дуже дороговартні операції, там треба було просто такий мега-збір організувати. Слава Богу, це ще було до повномаштабної війни, І слава Богу, тоді люди на це жертвували, майже завжди вчасно закривалися всі ці збори, була можливість лікуватися. Але знаєте, те, що я побачив, навіть ті діти, які успішно пройшли лікування, в них все було добре. Вони вже їм, так сказати, лікарі поставили діагноз, що лікування допомогло, вони зцілилися від раку, а там в онкогематології це рак крові, там всякі лімфоми, лікози, подібні захворювання. Вони дуже-дуже коварні і якщо не лікуватися, то це без варіантів. І знаєте, навіть ті батьки і діти, які пройшли успішне лікування, потім верталися тільки на обстеження, знаєте, з чим я часто стикався, спілкуючись, тих, кого я вів, допомагав, це видно, я бачив в їхніх очах страх. Чому? Тому що вони пам’ятали все, що було, і в них був страх, що, а може ця хвороба знову повернеться. Так, на жаль, на жаль, у деяких дітей дійсно торплялися рецидиви, і деякі дітям, ну, більшості допомагали лікування, більшості допомагали, кому назначали ці пересадки кисткового мозку, тобто почали вироблятися вже здорові клітини. Але деякі так, навіть Ізраїль, ті, що збирали і мали можливість поїхати в Ізраїль, кудись за кордон на лікування, навіть там не завжди лікування допомагало. І знаєте, страх, до чого я говорю, страх не залежить від того, що в тебе все добре, ти зцілився, вже тебе ця хвороба не турбує, ці обставини змінилися, або в тебе, навпаки, все не добре. В тебе може бути все добре, і ти можеш боятися, що знову буде все погано. На жаль. Знаєте, Боже Слово нам говорить, що корінною причиною страху є брак віри. Коли людина довго не п’є воду, в неї починається зневоднення. І коли в нас не вистачає віри в нашому житті, в нас починається духовне зневоднення і різні страхи починають лізти нам у голову. В Євангелії від Матфія ми читаємо історію, як Христос ходить по воді. Пам’ятаєте таку історію? Пам’ятаєте? Петро був такий, апостол Петро. Він теж спочатку починає йти, а потім починає що? Тонути. І чому це сталося? Давайте подивимося. Я прочитаю Івангелієві до Матфія, 30-31-й вірші. 14-й розділ, 30-31-й вірші. Там написано, це те, що Петро побачив. Просто уявіть себе на його місці. «Ви пішли по воді?» Ісус вам сказав «Іди!» І от тут описується, що далі відбулося. «Та побачивши сильний вітер, злякався». І от після цього що почалося? «Почав тонути і закричав гукаючи «Господи, спаси мене!» І зараз Ісус, простягнувши руку, схопив його та й каже йому «Маловірний, чому ти засумнівався?» Петро боявся, але Петро не каже, що він боєгус. Він каже, маловіний. Знаєте, щоб піти по воді, треба мати дуже багато віри. Я не знаю, навіть якщо б мені Ісус сказав, щоб піти по воді, я би переступив через борт цієї лодки і пішов би по цим хвилям. Тобто, у Петра було багато вір. Але саме в цей момент, коли він подивився і злякався, впустив серце в свій страх, у нього було, Ісус ставить діагноз – мало віри, не вистачило віри. Десь вона була-була, а потім – вжас, батарейка розрядилась. Ще одну історію ми читаємо в Івангелії від Марка у 5 розділі. Тут Христос іде додому Яїра. Пам’ятаєте, був такий начальник синагоги, у якого захворіла дочка, і він багато чув про Ісуса, він вірив, що він є місією, і він послав, і сам, по-моєму, навіть сам пішов до нього, щоб попросити його про допомогу. Він шукав Ісуса, щоб той прийшов і зцілив його дочку. І по дорозі Христа затримує жінка з кровотечі. Пам’ятаєте, яка там в натопі доторкнулася, Ісус зупинився і почав її так розшукувати очима, і потім з нею якийсь певний час розмовляв. І поки вони розмовляли, обставини, вони змінилися. І ось що ми читаємо. Марка, 5 розділ, 35-й вірші, там написано. Коли він ще говорив, ну оцієї жінкою, прийшли від старшого синагоги та й сказали, донька твоя померла, навіщо ще турбувати вчителя? І Яїр йшов до Христа, щоб попросити Ісуса прийти до нього і помолитися за зцілення доньки. Але поки він ішов, обставини кардинально змінилися. Він йшов за сіленням, а йому вже треба було просити про Воскресіння. І тепер зверніть увагу на те, що каже Христос йому у відповідь, коли він почув цю новину. Це Марка 5,36. Ісус, почувши сказані слова, говорить старшому синагогі. Тут увага. Не бійся, тільки вір. Не бійся, тільки вір. Якщо Ісус каже йому не бійся, то що було в серці цього начальника синагоги? В нього був страх, що він запізнився, що Ісус вже не зможе йому допомогти. Він вірив, що Ісус може прийти помолитися і дочка його буде зцілена, але коли він почув новину, що дочка вже померла, то що він сказав? Алілуя, зараз буде Воскресіння. Ні, в його серці з’явився страх. Все, Бог йому вже не допоможе, вже пізно. А Ісус йому каже, не бійся, і що? Тільки віру. Христос закликав Єїра мати віру, а не страх. Чому Ісус сказав про цей Єру? Тому що він вже цей страх встиг впустити в своє серце. Але, говорячи про Йова, чи можна сказати, що він також був маловірним? Чи був Йов маловірним? Ні. Ви ніде це не знайдете в книзі Йова чи інших. Він був праведним, благочастливим, доготерпілим, але не можна сказати, що він був маловірним. В 19-му розділі книги Йова є дещо, що говорить про його віру і про те, що вона була дуже сильна. Це ще коли він сидів в цій проказі, нічого в його житті не змінилося, друзі його звинувачували, казали, це ти сам винен, це ти накликав на себе цю біду, десь ти згрішив, щось ти не так зробив. І ось що він каже, 19 розділ, 25-26 вірші. «Однак я знаю, що мій викупитель живий, і він останнього дня підійме мене з пороху. Навіть тоді, коли ця моя шкіра розпадеться, я в своєму тілі побачу Бога». Що вірив Йов? Що вірив Йов? Це його слова. Що він вірив? Він вірив, що навіть якщо його тіло вже просто буде розсипатися, розкладатися, Бог його воскресить і відновить. Він вірив в воскресіння, реально. Він каже, останнього дня, навіть якщо я загинув, Бог мене воскресить. Розкажу вам невеличкий анекдот про Йова і його друзів. Приходять Єліфас, Білдат та Цофар до Йова, який сидить у пополі та чухає черепком з трупи. Сім днів вони мовчали, а на восьмий день Єліфас не витримав і каже, Йова, послухай, ми тут порадилися, але не може бути, щоб Господь просто так спалих твоїх овець, вбив твоїх дітей і наслав на тебе цю хворобу. Ти точно нічого не приховуєш? Може, ти податки не доплатив? Йов, стогнучи від болю, каже Друзі, клянуся, я був праведним Я допомагав бідним, не грішив І щоранку приносив жертви Тут тричається білдап Йове, не гніви небо Якщо на тебе впав дах Значить, фундамент твоєї совісті був істріщений Згадай, може, ти в дитинстві Сусідського осла за хвоста діргав Бог дрібниць не забуває Йов підіймає очі до неба Господи, за що мені це? Мало мені сатани Так ти ще й цих психологів прислав Цофар повчально підіймає палець О, бачите Оце ремстування Йова, та тобі ще пощастило За такий язик Господь мав би тебе ще й зверху Градом посипати А він тільки черяки дав Це з чистим милосердя Йов зітхає, бере черепок і каже, ви знаєте, хлопці, поки ви мовчали сім днів, я думав, що гірше за мої виразки вже нічого немає. Але тепер я зрозумів, найкраща підтримка від друзів, це коли у них зводить щелепу. Знаєте, давайте ми не будемо такими друзями, як у Йова, щоб ніхто про нас не казав, що краще б він або вона помовчала і нічого не казала. Знаєте, враховуючи страхи, з якими зіткнувся Йов, Хіба він не мав в рації боятися? Раховуючи ці страхи, чи не мав в рації він боятися? У що він мав вірити, щоб протистояти цьому страху? Знаєте, коли ми маємо подібні страхи, у що нам слід вірити? Корисний вірш з цього приводу знаходиться в посланні до римлян. Римлян, 8 розділ, 28 вірш. Ви, думаю, знаєте його на пам’яті. Там Павло пише, знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані Його постановою, усе сприяє до добра. Скажете, ну це було б чудово, якщо б так завжди було. Знаєте, але чи говориться вір, що у вірючих завжди все буде добре? Ні. Тут просто говориться, що усе і добре, і погане, що трапиться в нашому житті, Бог може обернути нам на добро. І є також умови, що ми повинні любити Бога, ми повинні бути ним покликаними, виконувати Його волю в своєму житті, і тоді усе, і добре, і погане, Бог може обернути нам на добро. Знаєте, саме в цьому переконався Йов. Однак, що ми можемо зробити, от коли вже в нашому серці є якісь страхи, перед реальними небезпеками, перед нашими надуманими небезпеками, що ми можемо зробити? Ми можемо змінити або замінити ці страхи вірою в те, що Бог зробить так, навіть якщо ми цього не розуміємо. Бог може зробити так, щоб те недобре, що вже трапилось, або що може трапитися, щоб воно обернулося нам на добро. Що робить цей вірш таким корисним для всіх нас? Це те, що Павло каже, що Бог може зробити що? Тільки в деяких випадках, так? Тільки інколи. Він каже, все, все, будь-які випадки, будь-які проблеми Бог може змінити. Тому, вертаючись до нашої головної проблеми, Хочу ще раз вас запитати, чи є щось, що може допомогти протистояти страхам, непевності і зневір? Чи є щось? Віра. Знаєте, найкраща пігулка від страху, знеболююча, прибирає страх, це віра. Це якби протилежні такі речі. Знаєте, вам і мені потрібна віра від Бога, щоб протистояти страхам. Де взяти цю віру? Тільки у Бога. Вона є в Божому Слові, бо Боже Слово каже, що віра від слухання, а слухання від Слова Божого, і вона є у Бога. І тому остання думка на сьогодні, з якої я хочу вас залишити. Проси віри у Бога. У момент розпачі шукай відповіді в Божому Слові. Знаєте, віру її навіть не знайдеш у церкві на служинні, якщо ти не попрошиш про це у Бога. Але якщо ти сьогодні потребуєш віри, ми будемо зараз на завершенні цього служіння молитися, і ти проси, Господь, дай мені віру, от з цих обставинах, дай мені віру, щоб перемогти оцей страх, дай мені віру, щоб в цих обставинах не хвилюватися, не турбуватися, але дійсно довіритися тобі і побачити твої відповіді. Вірш, який ми читали з книги Йова, він підкреслив, що страх – це сила, але сила яка? Яка нас руйнує, яка забирає в нас наші фізичні сили. Людина, яка боїться, вона що? Вона як-небудь впадає в ступор, і чим більше вона боїться, тим довше затягується якась та чи інша проблема. Коли ми хвилюємося про те, що може статися, а може і не статися, нам треба згадати оцей вірш з послання до Римлян, Що тим, які люблять Бога, Бог робить так, що усе сприяє до добра. І нам також треба дотримуватися оцієї поради, яку Ісус дав Єїру. Не бійся, що тільки віруй. Не бійся, тільки віруй. Знаєте, Бог є суверенним. Не завжди ми будемо розуміти, чому ті чи інші речі відбуваються в нашому житті. Йов цього не розумів. Майже всю книгу Йова, якщо ви прочитаєте, Йов не розумів, чому так трапилося, що він втратив все, втратив своїх дітей, втратив своє здоров’я. Чому Бог це запустив? Чому Бог його не зберіг? Бог же мог його зберегти. Бог мог сказати сатана, все йди геть, не спокушай, не мене, не його. Але Бог є суверенним. Інколи Бог ті чи інші речі дозволяє, щоб вони сталися в нашому житті. І тільки коли вже це обертається нам на добро, ми розуміємо, чому це трапилося. Але поки ми в процесі, ми задаємо Богу питання, як і Йов, чому? Чому Бог ти мене не зберіг? Чому ти, Бог, не захистив моїх рідних? Чому Бог ти це допустив? Але навіть у найглибшому вічі, коли страх стає реальністю, книга Йова, вона вчить, що Бог залишається вірним, і його цілі, вони вищі за наше людське розуміння. І коли ми шукаємо Його, коли ми просимо, щоб Він нам дав віру, а не страх, то обов’язково ми побачимо Його відповідь в нашому житті. Як це побачив Петро, як це побачив цей батько одержимого сина, як це побачив Яїр, як це ви і я бачили не один раз в нашому житті, але ми, попри все це, ми потребуємо, щоби Бог і далі нам допомагав, щоби Бог і далі приходив і якісь обставини в нашому житті змінював. Тому давайте ми встанемо зараз для молитви і ми попросимо у Господа, щоб він дав нам віру, щоб він там, де страхи, вони вже нас окупували, накупували наше серце або якусь частину нашого серця. І нам вже важко, ми як от цей батько, ми кажемо, Господи, вірую, допоможи моєму невірству. Давайте ми помолимо, щоб дійсно в наше життя прийшла ця жива віра від Господа. Господь Ісус, ми дякуємо Тобі. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти є Бог, який не засуджуєш нас. Ти не засуджуєш, коли ми маємо страхи і виправдані, і якісь надумані. І коли ми приходимо до Тебе, Ти не кажеш, що Ти не віриш. Просто відходь від мене. Ти допомагаєш. Допомагаєш, коли ми визнаємо, що у нас не вистачає віри. Допомагаєш нам, коли ми визнаємо, що той чи інший страх, він вже настільки нас захопив, що ми відчуваємо себе як людина, яка в глухому куті, яка зайшла в тупік і вже не бачить, навіщо їй далі жити. І я прошу тебе сьогодні за кожного тут присутнього, за кожного мого брата і сестру, допоможи нам вірити. Допоможи нам, Господи, визнати, що ми потребуємо Твоєї допомоги Господи, ми зараз приносимо перед Тобою всі наші страхи Всі наші турботи і хвилювання І ми просимо, Ісус, зціли нас Ісус, зміни наші думки І хай замість страху прийде жива віра Що тим, хто любить Бога Що тим, хто покликаний по Його волі Все Бог оберне на добро І погане, і добре Все, що відбувається в нашому житті Ти, як Бог, обернеш на добро І ми дякуємо тобі За те, що ти приходиш зараз в наші обставини І ти допомагаєш нам Де ми потребуємо сілення фізичного Ти даєш сілення Де ми потребуємо зміцнення душевного Де ми в розпачі, ми в розчаруванні Ти даєш нам відновлення І живу віру де ми втратили мир і спокій, ми хвилюємось за наших рідних, хто зараз на фронті або в якихось життєвих обставинах важких. Господи, дай нам віру, дай нам бути цим Яїром, який прийде і попросить, Господи, прийди, щоб помилитись. Дай нам бути цим батьком, який прийде і попросить, Господи, допоможи мені. Дай нам бути такою людиною. І ми, Господи, довіряємо наше життя в Твої руки, і за все ми Тобі дякуємо. В ім’я Сина Твого, Ісуса Христа. Амінь.

Давайте ми присядемо, ми зараз будемо молитися за третю, останню на сьогодні молитовну потребу. І вона у нас буде в цьому місяці, оскільки наприкінці цього місяця свято П’ятидесятниці, або свято Трійці, зішестя/зіслання Святого Духа. Тому ми будемо молитися сьогодні за оновлення та хрещення Святим Духом, за оновлення для тих, хто вже хрещений, за хрещення для тих, хто ще цього не переживав, щоб Дух Святий зійшов на вас, щоб ви це пережили і за проявлення сили Святого Духа в нашому житті. І перед тим, як ми будемо за це молитися, я хотів би подивитися разом з вами місце зі Святого Письма. Воно буде якраз центральним і на фундаменті цього слова, цього вірша ми будемо також молитися протягом місяця. наших молитовних, воно записано в книзі «Дії святих апостолів», перший розділ, восьмий вірш. Давайте разом ми відкриємо і подивимося його. Але я хочу почати, щоб воно було в контексті цієї розмови, коли Ісус зібрав своїх учнів, перед тим, як він був піднесений на небо, він повернувся до батька, і вони його запитували, чи не в цей час Бог хоче повернути Ізраїлю незалежність, звільнити його від римської окупації. І їхнє питання прозвучало в шостому вірші таким чином. «Господи, чи не в цей час ти відновиш царство Ізраїля?» Гарне запитання, я вже, мабуть, не один раз вас запитував, чи хотіли б ви знати час, коли в нашій країні нарешті настане мир і вся ця війна, все це зло, все, що нас сьогодні турбують, воно припиниться. І це, по суті, те, про що питали учні. Господи, коли ж нарешті цьому всьому злу, цій окупації прийде кінець? От хто з вас, я питав, але ще раз вас запитаю, хто з вас хоче здати час, коли нарешті дату, день? Всі хочуть, так? Тепер я вам прочитаю відповідь Ісуса Христа, 7-й вірш. Та він сказав їм, не вам знати час і строки, котрий отець встановив своєї влади. Поверніться до когось своєї сусіди і сказати, не тобі знати час і строки. Неприємно, неприємно. Це не та відповідь 100%, це не та відповідь, яку ми очікуємо. Бо коли ж ми когось запитуємо, ми хочемо почути якусь для нас позитивну відповідь, що так, я тобі допоможу, зроблю, от тоді я це зможу тобі дати. І, по суті, учні, запитуючи Ісуса Христа, вони хотіли почути якусь дату, якийсь день тижня, бо вони очікували, що він це зробить ще до свого розп’яття, що він стане царем, що він проголосить себе месією і підніме повстання проти римлян. Але коли цього не сталося, його розп’яли, вони розчарувалися, але коли він воскрес, в них воскресли також і ці очікування. Але Ісус сказав, що вам не дано, Бог не відкриє вам, навіть хоча у вас є таке велике бажання знати строки, час, Бог вам це не відкриє. Але ж тоді виникає запитання, а що тоді нам треба знати? Що Бог хоче вам і мені сьогодні відкрити? І от про це якраз наступний вірш, і він центральний, і якраз на фундаменті його ми будемо молитися потім. 8-й вірш. Я читаю сучасну перекладу і він зараз у вас буде на екрані. Написано. Але ви, поверніться до свого сусіда, скажи, але ти, ти, ти, тому що це до вас церква звернення, але ви приймете силу, коли святий дух зійде на вас. І ви будете моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі. Як ви думаєте, Україна, оцей аж до краю землі, вона входить в перелік цих країн, земель? Чи ні? Входить чи ні? Чи у Бога край там десь на Близькому Сході, там от за Самарією він закінчився? Так, Україна, вона входить в перелік всіх країн, земель, де Господь Ісус Христос хоче, щоб ти і я були свідками. І знаєте, декілька таких моментів, на які я хотів би звернути вашу свою увагу перед тим, як ми будемо молитися. Ми всі знаємо чудово цей вірш, але я так маю надію, що Господь сьогодні дасть нам глибше побачити деякі речі, про які вони нібито очевидні, зрозумілі, але ми їх не зовсім насправді розуміємо. Перший момент, якщо можна повернути до запитання, де взяти силу? Я не кажу просто про якусь фізичну силу, про якісь навички, про якісь знання, які ми маємо і використовуємо, наприклад, в своїй роботі чи в якихось інших справах, але силу взагалі, силу рухатися далі, силу робити щось нове, силу служити Богу. Де взяти силу? Саме про це Ісус каже. Він каже, ви приймете силу, коли, якщо можна, дай вірш, коли? Коли Святий Дух зійде на вас. Знаєте, найперша і найголовніша умова. Ми інколи намагаємося щось робити своїми силами. Я думаю, що кожен з нас багато разів з цим стикався. Коли ви щось починали, у вас був якийсь такий запал, ентузіазм, ви розуміли, що це важливо особисто для вас, вивчити мову якусь нову, чи здобути якісь знання професії, чи зробити якусь важливу справу, ремонт квартири, щось там в селі або в дачі. І у вас був такий запал, ентузіазм, ви навіть собі розпланували, що вам треба зробити, як вам треба зробити, а потім почали робити, почалася така рутіна, воно затягнулося, не вийшло так, як ви планували, за тиждень, за день, за якийсь місяць. І потім ви закинули, і вас там ремонт тримає вже рік, чи там щось взагалі ви просто недоробили, кинули, і воно так і залишилося недороблене. Чому? Тому що десь не вистачило сил. Душевних, духовних, фізичних, можливо, у когось реальні обставини, тобто хтось захворів, воно якось вибуло, і ти потім не зміг вже до цього повернутися. Ісус каже, що для того, щоб ми могли, як віруючі люди, служити йому саме так, як того хоче Бог, нам що треба? Нам треба сила. І сила яка? Наша особисто, духа святого. Наша сила, вона завжди має що? Обмеження. Плюс вона інколи закінчується, наша сила, коли ми хворіємо, коли ми вибиті душевно чимось, розбиті якимось обставинами, проблемами, і коли ми духовно, так сказати, не на висоті. І знаєте, я хочу вас підбадьорити. Я знаю, що ми люди такі дуже, так сказати, багато з нас, ми вміємо змирятися. Але є речі, де ми не повинні змирятися. Якщо ви відчуваєте в своєму житті, от ти сьогодні сидиш, я вам сьогодні проповідую, ну і собі проповідую, і ти відчуваєш, що в тебе немає цієї сили, ти думаєш, ну, ладно, я ж не пастор, я не лідер домашньої групи чи прославлення. Ну, можна і так якось «протягнути». Я кажу тобі сьогодні, не змиряйся з цим. Ісус до кого тут звертається? Тільки до пасторів? Тільки до апостолів? Тільки до тих, хто служить в церкві, в якомусь служинні, в прославленні, адміністративному, ще в якомусь дитячому, ну, в будь-якому, так? Тільки до цих людей Ісус звертається, правда ж? Ні, це до всіх віруючих, до краю землі, до краю землі. Тому я хочу перший виклик тобі кинути. Почни молитися, не тільки сьогодні, тому що в нас сьогодні ця потреба. Почни молитися, от додай свою особисту молитву, от зранку, наприклад, молишся за рідних, за близьких, за країну, додай оцю потребу, Господь, дай мені силу того Святого Духа. Тому що після цього Ісус їм дав настанову. Він сказав, залишайтеся де? У себе в домах, займайтеся своїми справами. Де залишайтеся? В Єрусалимі. А в кого з апостолів була єрусалимська прописка? Можна вас спитати? Там пару людей. Ян Марк, там ще декілька. І все. Всі інші були не з Єрусалима. В них вдома були дружини, діти, робота. А їм треба було де залишитися? Служіння дуже затягнулося. в ІЄрусалимі на 10 днів до Дня П’ятидесятниці. І вони не знали, Ісус їм не сказав, що їм треба було 10 днів перебувати на такому довгому служінні. Тому додайте собі цю потребу. Моліться. Ну, я не можу за це… Ісус навіть не міг це зробити за своїх учнів. Я не можу за вас це зробити. Додайте цю потребу. Простіть, Господь, дай мені силу Святого Духа. І потім продовжує Ісус. Ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас І будете ким? Моїми свідками Не свідками Його Вони теж частково, можна сказати комусь роблять прививку, комусь, можливо, трошечки підштовхують щоб людина задумалася. Але тут Ісус каже, що Ми будемо Його свідками Його свідками Свідками Його Воскресіння Свідками того, що Він зробив для нас свідками того, що він хоче ще зробити в житті інших людей. І знаєте, це другий момент, де я теж хочу вам кинути, дорога церква, собі виклик. Якщо ви нікому не свідчите, як ви думаєте, хтось прийде новий в церкву, до Бога, і щось зміниться в житті тих людей, наприклад, вашій родині, хтось ще не віруючий, ваших друзів, знайомих, з ким ви спілкуєтесь, наприклад, хто в школі навчається, ваших однокласників, хто в універі, в інституті, ну, со-курсників, хто там живе в якомусь такому багатоквартирному будинку в житті ваших сусідів. Що зміниться, якщо ви їм нічого не кажете про Бога? Ні! Ні. Їм телебачення розкаже, в що їм вірити, вони в телеграмі прочитають якісь погані там новини, а можливо і не дуже погані. Тобто люди будуть слухати все завгодно, що завгодно, кучу інформації, але не ту, що треба. Але Ісус каже, ви будете моїми свідками. І я хочу кинути вам виклик. Прийміть для себе рішення за одну-дві людини протягом цього місяця особливо молитися, ну за що молитися, щоб ця людина прийшла до Бога. Цю людину запрошувати в церкву не тільки на свято Трійці, яке буде в кінці місяця, А вже на наступне служіння запросіть, запросіть, скажіть, пішли зі мною в церкву, пішли зі мною в церкву. Особисто, якщо людина знає, що ви віруюча людина, то, в принципі, це взагалі не проблема. І посвятіть себе на якесь служіння Богу. Якщо ви сьогодні нічого не робите в церкві, прийміть рішення, просто подумайте, що би ви могли. Можете мене спитати, я вам запропоную. посвятіть себе на служенні Богу. Тому що сила для чого потрібна? Щоби просто вдома лежати в ліжку і читати в телеграмі деякі шахеди (Шахе́д-136, перс. شاهد ۱۳۶ /ʃɒːˈhed/, англ. Shahed, пер. «свідок» або «Герань-2») і летять? Так? Правда ж? Я скажу, для цього сили не треба, щоб зайти в телеграм, там повітряна тривога і читати. Там шахед летить, там шахед летить, там ракета. Сила треба для служіння. Ви коли працюєте в себе там на робочій, чи хто працював вже на пенсії, Вам за що гроші платили? За те, що ви вдома сиділи і нічого не робили? Чи ви приходили на роботу і ви хоча б там 8 годин чи скільки там відбули, можливо, нічого і не робили, але ви були присутні. За що вам гроші платили? За те, що ви нормальний роботодавець, він платить гроші за те, що людина щось робить. І є результат цієї роботи. Не просто там створює якусь бурхливу діяльність. І знаєте, Бог такий самий роботодавець. Він не дає сили просто будь-кому, просто щоб людина там собі погончики повісила, медальку притерла. Він каже, ви приймете силу для чого? Щоби бути свідками. Щоби служити Богу. Тому це наступне. Моліться за силу від Бога і посвятіть себе на служіння, тому що сила приходить на служіння. Моліться за те, щоб сила у вас була, і те, щоб служити йому. І друге, заплануйте, що і як ви будете робити. Ісус тут обозначив учням, можна сказати, ділянку робіт, Яка в них була ділянка? Можна цей вірш? Перше, де служити? З чого почати? Єрусалим. Потім що? Йудея, їхня країна, де вони проживали. Самарія, їхні сусіди. І як? До краю землі. Я вам не кажу, що одразу заплануйте собі поїхати місіонерами кудись там в Азію або в Африку. Якщо ви не заплануєте служити в Єрусалимі, тут у нас, в Києві, ви ніколи не поїдете в Африку. Хтось каже амінь. Це неприємно, але це амінь. Якщо ви нічого не будете тут робити, ви ніколи, нікуди, як місіонер, не поїдете. Це правда. Люди з чогось починають. Ісус сказав, вірний в малому, що? Він зможе бути вірним більшим. Той, хто вірний в малому, тому Бог довіряє більше. Тому заплануйте служити тут, в Києві, в Іерусалимі, в нашій церкві. Потім можна поїхати в Пустоварівку, ще кудись в Йодею, потім, можливо, до наших сусідів, навіть до тих, що з нами сьогодні воюють, а потім до краю землі. Тому три речі, і ми будемо молитися. Моліться за силу Божу. Сила Божа приходить від кого? Від Духа Святого. Ви її більше ніде не візьмете. Навіть якщо «Велмарт» піде, і у вас багато грошей, ви її там не купите. Навіть якщо там хтось повісить продавців, продається Дух Святий. Не купити. Тільки у Бога. Друге. Посвятіть себе на служіння. Служіння людям невіруючим. Моліться за одну-дві людини, запрошуйте в церкву. І служіння в церкві. Служіння в церкві. І третє. Одразу вирішити, що і як ви будете робити. Коли ви будете за це молитися, бо все починається з молитви, що ви зранку будете за це молитися, як мінімум. Що ви будете робити? Де ви будете це робити? В себе на роботі ви будете свідчити, своїм сусідам ви будете свідчити, ви подзвоните своїм якимось старим друзям, шкільним чи секурсникам, чи з кимось, з ким ви раніше дружили, і з ними побалакайте, дізнайтесь, як вони живуть, помолитесь до них, запросите їх серед. Зрозуміти свою ділянку, своє поле. Єрусалим, Юдея, Самарія до краю землі. І давайте ми, церква, зараз ми встанемо і ми помолимося. Помолимося, щоб ми всі, хто тут присутній, хто вже переживав хрещення Духом Святим, але зараз десь ви розумієте, що ви цього давно вже не переживали, давно вам не вистачає сили на служіння Богу, щоб Бог вас встановив. Хто ще не переживав хрещення Духом Святим, Знаєте, тоді це відбулося на п’ятдесятницю. Можливо, хтось сьогодні чекає свята Трійці, щоб на цьому служінні за вас помилилося, щоб ви були хрещені Духом Святим. Знаєте, Бог сьогодні діє прямо зараз. Скажіть своїм усіх сім’ї, Бог діє зараз. Сьогодні служіння, де присутній наш Господь Ісус Христос Сьогодні служіння до Дух Святий, присутній посеред нас Сьогодні служіння, коли ми можемо звертатися до Бога І просити, щоб Він зійшов на нас, і ми мали силу І сьогодні служіння, коли Бог хоче, щоб ми молилися За проявлення сили Святого Духа в нашому житті Ви хочете, щоб Дух Святий проявлявся в вашому житті? Хто хоче? Я хочу За це треба молитися. Учні за це молилися 10 днів. Коли прийшла загроза для народу ізраїльського в часи Єстер, вони взяли 3 дні для поста і молитви. Ісус на початку свого служіння молився 40 днів постійно. Чи є магія в цих цифрах? 40, 3, 10 чи інших днях? Ні. Вся сила в молитві. Вони молилися і вони отримали відповідь від Бога. Тому давайте будемо молитись. Господь Ісус, ми дякуємо Тобі за це звернення, яке ми сьогодні читали. Ти сказав, що не наша задача розмірковувати, коли припиниться війна, коли щось кардинально зміниться в нашій країні. Але Ти сказав, але Ви приймете силу, коли Дух Святий зійде на Вас і будете моїми свідками. І ми сьогодні, Господь Ісус, ці молитви згоди, як церква, як Твої діти, ми просимо Тебе, наповни нас силою Твого Святого Духа, поблагослови нас, не просто знати про це, не просто в кінці цього місяця, травня, святкувати свято П’ятдесятниці або Трийці, але дай нам, Господи, сьогодні пережити Твій дотик, сьогодні пережити наповнення від Тебе. Ми просимо, Дух Святий, зійди на нас. Я прошу, Боже, онови тих, хто вже переживав це хрещення Святих Духів, онови, Господи, цим переживанням. Наповни, Боже, Твою присутність, наповни Твою силу. І я прошу, Господи, за кожного з брата і сестру, за кожну людину, яка дивиться нас онлайн або буде дивитися записи, хрести Духом Святим тих, хто ще цього не переживав. Це від тебе, це те, що ти залишив для своїх учнів, це те, чим ти хотів благословити свою церкву, і ми сьогодні шукаємо тебе. І, Господи, дай нам сьогодні зрозуміти, що ти даєш силу, не просто так, ти даєш силу, щоб ми були твоїми служителями, твоїми свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії і аж до краю землі. Ісус, я прошу за кожного брата і сестру, допоможи прийняти рішення. Я буду служити Богу. Я посвящу своє життя, щоб служити Богу. Щось робити в церкві, щось робити для тих людей, які поруч зі мною. Я молюсь, Господи, за кожного брата і сестру. Відкрий нам зараз тих одну, дві, три, більше людей. За кого ти хочеш, щоб ми особливо молилися протягом цього місяця? Кого ти хочеш, щоб ми запрошували в церкву? Кому ти хочеш, щоб ми свідчили? Чи життя ти хочеш, Боже, змінити? Відкрий нам цих людей і дай нам приймати рішення, я буду за цю людину кожного дня молитися. Дай нам приймати рішення, я буду кожного дня молитися, щоб служити Богу. І я прошу, Господи, також відкринем ту ділянку, де ти хочеш, щоб ми працювали, що ти хочеш, щоб ми робили тут, в Києві, тут, в церкві, Господи, де ти хочеш, щоб ми були і трудилися в нашій країні, якщо ти хочеш нас послати в якесь місто, село, в якусь іншу область, Господи, поплагослови нас відкриттям, де ми повинні бути, де ми повинні служити і яке саме повинне бути наше служіння. Боже, хай, Боже, Твоє пробудження, супереч всьому тому, що ми поки що не знаємо часу закінчення цієї війни, хай Твоє пробудження прийде в нашу країну. Хай покаяння в усьому тому злі, гріхах, корупції, беззаконніх, хай воно прийде в нашу країну. І дай нам, Господи, побачити ці зміни. Як це побачили апостоли в день П’ятидесятниці, коли почалося покаяння і народилася церква. Як це побачили стери Мордихаї і народи зразь, який молився в часи окупації, часи, коли вони були розцінені під ці імперії величезні, і їм загрожувала смерть. І вони побачили відповідь після свого поста і молитви. Як побачив Ісус наш Господь, коли Він постився 40 днів, Він побачив твою руку в своєму служині. Його служіння розпочалося, учні послідували за ним. Господи, дай нам побачити відповідь на цю молитву. І за все, Господи, ми тобі дякуємо. І вклоняємось тобі в ім’я Ісуса Христа. Амінь. І давайте ми будемо зараз далі перебувати на ногах. Ми зараз будемо приймати участь в хліболомленні. І знаєте, я сьогодні ще раз хочу просто цей момент підкреслити. І сказати, що коли ми приймаємо хліболомлення, коли ми нагадуємо, завдяки кому ми отримали прощення наших гріхів, і спасіння. Я хочу вас попросити зробити одну річ. Я не кожного разу це прошу, але сьогодні хочу особливо на цьому вас, так сказати, заохотити. От коли ви будете приймати хліб, коли ви будете піти в сік, скажіть, Господь, я хочу служити тобі. Я посвячую тебе. І назвіть те, що Бог вам відкривав сьогодні на оце служіння. Я посвячую тебе, щоб молитися за цю людину. Я посвячую тебе, щоби бути твоїм світом. Знаєте, коли ви це зробите, для вас це хліболомлення стане не просто якимось таким черговим ритуалом, який ми робимо кожного місяця, на початку місяця, щоби згадати жертву Ісуса Христа. Воно стане для вас цією відправною точкою. Для учнів стало відправною точкою, коли вони тоді повернулися в Іерусалим, не до себе додому, в Іерусалим, і вони 10 днів присвятили молитві, щоби очікувати. очікувати. Знаєте, все колись починається. Ви можете відкласити це на завтра. Я вам скажу по секрету, ваше завтра воно не настане. А ви можете сьогодні прийняти це рішення і коли ви будете прийняти хріболомлення, за це помолитися. І Господь благословить. Благословить ваше рішення. Господь допоможе, дасть вам силу це почати робити. Молитися, служити і зрозуміти ту ділянку роботи, той фронт роботи, який Бог для вас наділив.

Алілуя, слава Господу! Я дякую Богу, що незалежно від погоди, от природи, от нічого, що відбувається навколо нас, Бог живий, Він воскрес і Він на цьому місці. Амінь! Амінь. І я сьогодні хочу подякувати Богу за те, що незалежно від чого ми можемо сьогодні ділитися Словом Божим. І, можливо, сьогодні багато трагедій навколо нас, але є одна така чудова новина – Бог серед нас. Він все це бачить. Те, що ми не можемо контролювати, контролює Господь. Допускає він рівно те, що має бути в житті кожної людини, тому що все прописано з першого дня народження нашого і до останнього. І я не раз говорила, що я тільки починаю якусь проповідь готовий для себе, молюся, щоб Господь дав якесь слово. І в мене обов’язково якась зустріч або якісь відбуваються такі бесіди. І от в цьому місяці перед Паскою була така, знаєте, одна розмова, дуже серйозна розмова. І вона чогось серйозна. Коли ми знаємо людей, які прийшли до Бога, які прийняли водне крещення, які знайшли Бога, знайшли себе в служині, а потім щось трапляється, вони знаєте, як шапку вдів, не видімку, не видно, зняв, видно. І от такі перепади. І от коли була розмова, і боляче було слухати, людина піднялась, піднялась на такий рівень, ми вже хотіли руку полагати його на дяку, на вже все-все-все. І потім людина, ти говориш, а він дивиться на тебе, наче він мене перший раз бачить. І каже, ви знаєте що, це мій шлях такий. Мені одна жінка сказала, що це я повинен пройти цей шлях. А я говорю, а я тобі як пастир, як служитель Божий, вийде з цього шляху і давай підемо по Божому шляху. А він каже, мені треба час. І знаєте, дуже боляче, коли ти чуєш. Але ми не перестаємо молитися, тому що наші бажання, вони одні, у Бога зовсім інші плани, через які дороги він повинен пройти, чого він ще має випити, з’їсти, щоб розуміти, що все, що навколо нього, воно його веде просто в болото топить. І тому я сьогодні якраз буду говорити на цю тему про нас, про себе, про народ Божий, про те, що Господь дає нам випробування, що Господь проводить нас, що ми не повинні, інколи ми звертаємо увагу на проблему, а не на Божу людину, яку Господь створив. І тому я сьогодні буду говорити про добрий приклад нам на науку. Господь дав нам, слава Богу, Слово Боже, і там прописано кожне наше життя, кожен день, як ми повинні жити, і через що ми проходимо, і чому Господь нас вчить. І коли ми подивимося на сьогоднішній світ, він настільки швидко змінюється навколо. Ми якось з Леонію аналізували, він каже, скільки машин було у мене. Сидимо і вважаємо. Починали з Запоріжжя і дійшли до якогось іншого. Це говорить про те, що ми завтра можемо проснутися, а вже будуть якісь літати над нами ці штуки, не дрони, а машини. Можливо вони вже літають. І те, що для нас було фантастикою, сьогодні це реальність. І я не знаю, що ми завтра ще побачимо, але ця швидкісна, знаєте, і економіка, і вся ця техніка, вона розвивається. Залишається незмінним Бог і серце наше. Серце наше, воно точно так же, як і колись першого дня, коли створив Господь, воно що? І раниться, воно плаче, воно сміється. Там живе страх, там живе непрощення, там відбуваються ті ж самі речі, що і колись. Але Бог, Він не залишив нас. І сьогодні на землі трудиться, знаєте, така могуча сила, Божа сила. Це той слуга, який не перестав служити нам, знаючи, кому витерти сльозу, кого втішити, кому простити, кого відпустити, кому показати правильний шлях. Це його труд. І коли ми подивимося його шлях на землі, це наш шлях. Якщо ми сьогодні тут, на цьому місці, значить, ми прийняли Господа в своє серце. Ми сказали, Господь, я приймаю тебе, я тобі буду служити вірою, правдою, щоб там і не відбувалось до кінця днів своїх. Ми пообіцяли. Ну, а Бог же такий довірчивий, він же й довіряє зразу нам. Ми ж заключили з ним такий, знаєте, заповідь, що ми будемо один одному, так сказати, служити. І Бог показує приклад, через що ми будемо проходити. Перше, це пустиня. І коли я її перечитувала, цю історію, я побачила своє життя. Я прохожу його майже кожен день. Я думаю, що всі проходять. Далі зрада. Проходимо й це. Далі вечеря, де він омив ноги. треба омивати. Навіть тим, хто робить тобі боляче. Навіть тим, хто дивиться на тебе з висоти і думає, що ти мені говориш, Гефсиманія. Він бере з собою учнів. Він надіється на те, що вони його будуть підтримувати, а вони просто лягли і заснули. Гарненько тобі, знаєте, присутність Бога, вона колиша і спати хочеться так добре. Він приходить і бачить інше. Але він звертається весь час до Господа. Він знає, що є той, хто його не полишить. Буде таке, що ти будеш просити, щоб до тебе хтось підтримав, молився, або просто з тобою вийшла на прогулянку, бо ти погано себе почуваєш, а людина що, лягла і заснула, каже, ой, будільник поставила, проспала і не змогла тобі з тобою сьогодні кудись піти. Давайте згадаємо Едемський сад, благословенний, Адам і Єва, ну що краще, рай на землі. Ні, все грішили. І знаєте, що роблять люди, які грішать? Вони, я вважаю, це слабі люди, тому що вони шукають винуватих. Як би обвинить усіх, бо всі винні, сильні шукають Бога. І що побачив Ісус, коли зайшов в Едемський сад? Пустота, немає тих, кого він посадив там, щоб вони жили і жили як боги. І що він сказав? Так, возлюбліні, виходимо, давай розказуй, що ти наробив, давай розказуй. Ні. Він цього не сказав. Дивіться, як працює Любов. Він сказав, де ти? Прозвучала одна фраза. Де ти? Це приклад для нас, як служити. Коли ми починаємо служити, не починати із слів. Грішник ти. З голови до п’ятки. Все. Кліймо. Знімемо це кліймо з тебе, як ти станеш настоящим праведником. Ні. Бог сьогодні довіряє нам, як дітям Божим. Він каже, ідіть і кажіть, де ти? Ведіть його до мене. Я покажу правильну дорогу, по якій повинний йти. І це слово «де ти» в мене перевернуло все. Я по-новому перечитувала, і воно все змінило. Знаєте, коли я зрозуміла, що навіть тоді, коли я розмовляла, я трохи не так казала. Мені просто треба було покрити любов як Ісус і сказати, пішли. Пішли. Просто. Я не буду тебе контролювати, але пішли за Господом. Господь нас вчить всьому, як ми повинні служити. І хочу сказати, служити дуже тяжко. Ні, є легка така, знаєте, дорога. Я себе зловила на тому, коли я стояла і несла Слово Боже чужій людині. Мені так легко. Я сказала і пішла. Я ж не жду нічого. Бог остальне зробить. Тому що ми сіємо, хтось зращує, хтось приводить, хтось іще. Але служіння в домі своєму, своїм рідним і близьким – оце служіння, оце випробування. Тому що тут ми починаємо не просто говорити Слово Боже, а треба ж так сказати, щоб не обідать, бо як скажеш неправильно, вдруг розсердяться і не будуть ходити рідненькі в гості. У мене була така ж теж розмова. Я питаю, чого тебе не було в церкві? Діти приїхали. Ну так слава Господу. Забирай дітей і веди в церкву. Ну то я ж не можу їх заставити. Це ж рішення їхнє. Так рішення повинно бути таке. Або ви зі мною, або чекайте, поки я прийду. А як розсердяться і перестануть їздити? Знаєте, оце таке служіння. Ми не можемо з іншими людьми казати, неділя, день для Бога, ти повинен бути в церкві. Проевангелізував, все. А своїм сказати? А своїм? Реакція яка? А вдруг щось не так? А знаєте, вони ж мені гостинці привозять, дивіться, яку торбу привезли, на цілий місяць, слава Богу за Богом, який дивиться на все по-різному, але з любов’ю, і він своєму слову, він незмінний, він такий, який вчора був, який сьогодні. І саме таке цікаве для мене, що Господь, знаєте, як назвав? Він каже, будьте святи, бо я свят. Як він іще нас назвав? Царями і священниками. царями і священниками. І перед тим, як я продовжу, я хочу нагадати, що чекає від нас іще Господь. І є вихід, Слово Боже, прописано, вихід третій розділ, я зачитаю. Що він чув і що він бачив в той час, коли він був і бачив страждання. Він каже, я чую їхній зойк, Я бачу їхні біди і я шукаю тих людей, які підуть і будуть виконувати волю Божу. Я просто хочу зачитати, це буде 7-й вірш, 3-й розділ, і промовив Господь. Я справді бачив біду свого народу. Він бачить біду народу сьогодні? Бачить. Вона нікуди не ділася. Вона є і поки дьявол панує на землі, вона буде. Він каже, я почув зойк його перед його гнобителя, бо я пізнав болі його. Сьогодні Господь бачить болі людей. Вони не менші. Сьогодні в нас війна і безвійни, війни в домах, між дітьми, між батьками, різні війни. Але Господь при всьому тому сказав, я даю тобі владу, я тобі даю все для того, щоб ти був представником Бога на землі повністю, мав зброю, мав слово, тому що і боятися нічого не треба, бо Бог стоїть за своїм словом, щоб його виконувати. І він називає нас царями і священниками. І от раз ми царі і священники, я хочу підійти до одного із місць письма, де про царів саме і пишеться. Дивіться, якщо ми царі і священники, то ми ж маємо своє царство, правда ж маємо? Ну, поки ми дійдемо до свого царства, я хочу з вами поговорити про царя Давида. Є такий царь? Вірніше, був такий царь? Був. Неординарний царь, який був воїн, який чув Бога. І Бог каже, що він був по серцю моєму, вибраний був Господом. Далі що? Був послушний, був все. Але ще, що він вмів робити дуже добре? Грішити. Саме основне, я коли читаю, сама собі думаю, можна ж було так приукрасить у біблі, тільки про нього саме хороше написати Але ж ми царі, а ми ж такі царі, як і Давид, вибрані Богом, і ми будемо проходити точнісінько такий шлях, який проходив Давид Буде і любить, буде і ще щось наказувати, буде служити, але при всьому тому, коли ми читаємо 50 салом, він вмів каятися І мів каятися від щирого серця, коли він приходив до Бога і казав, Боже, якщо ти нічого не зробиш з моїм серцем, то я не зможу вже просто. Я втомився. Це був крик душі у нього. І у нас на Пасху, у нас вже, знаєте, православна церква недалеко. І от там такі служіння. Ідуть з кошиками. Ну, це їхній вибор. Я не заслужую. Вони люблять кубасу, сало, все, що треба посвятити, розговіться. це їхній вибор. Але я при бесіді одній говорю, каже, це ж півдня не їв, з вечора не їв, бо ж буду сповєдуватися. Пив, пив, курив, курив, гуляв, гуляв, каюся, каюся, прощаються гріхи. І дослідую, що пив, пив, курив, курив, гуляв, гуляв, каюся, прощаються гріхи. От там легко, там запросто. Півдня не поїж, потом покайся і буде все хорошо. Таке прощення у Бога не проходить І прикладом для нас став Давид Будуть у нас проблеми, де ми будемо Грішити, десь на когось крикнули Десь на когось обідали Десь іще щось ми зробили От незадоволена наша була плоть Але Господь каже, подивись на Давида Як він це робив І починай Трудитися в цьому і виконувати волю Божу Через що Царство Давида було яке? стабільним. Царство Давида, яке було сильним, але ще й обітницю Бог дав, що з його роду вийде хто? Месія. Слухайте, це благословіння. І другий цар, синочок, Соломон, просив у Бога що? Мудрості. Не дай мені смерті ворогів, не дай мені багатства, а дай мені мудрості. Знаєте, як би було хорошо. От ми маємо таких батьків, приходиш, повний фарш. І машина є, і два гаражі є, і царство є, і все, що завгодно, є. Ну, цим тим розумом треба і мудрість, щоб якось володіти цим царством, щось з ним робити. І що відбувається? Ми далі, ми прочитаємо потім. Я просто хочу поділитися далі. Соломон чудово живе. Сімсот жінок, триста наложниць. Царюй. І тут підкрадається гріх. Гріх не приходить так, знаєте, відкриває двері, добрий день. Я прийшов. Ні. Він підкрадається тихенько в розумі, в серці, і потім починає людина грішити. Що Соломон? Я думаю, що він з Господом вів беседи, він молився до Бога, було все чудово, але Бог сказав одну річ. Якщо ти порушиш наші відносини, то я з тобою теж розірву всі ці зв’язки, які були. Я думаю, що він спочатку, мабуть, оправдувався, що це якісь політичні закони він придумує, щоб війн не було. Тобто люди завжди находять, як себе виправдати. Він пішов на компроміс. Слухайте, там, де компроміс, там обов’язково почнеться гріх. Тому що компроміс не від Бога. Компроміс починає говорити по плоті, те, що тобі хочеться почути. І в мене знову ж була така розмова. Коли я говорила з цим братом, він і каже, а ви знаєте що, якщо я залишу зараз цю людину, з якою я почав жити. Тож вона загине без мене. А я кажу, а якщо ти ще з нею побудеш, ви загинете вдвох. Тому що два літра пива кожен день вона хоче, щоб він ставив на стіл. І, розумієте, він хоче спасти. Та не треба спасати весь світ. Спочатку спаси себе, свою сім’ю, а потім Бог тебе підніме на такий рівень і скаже, ти по серцю моєму, от тепер йди і служи. Якщо ти не почув голос Бога, куди ти підеш? Давид нікуди не пішов, поки не молився, поки не почув Господа голос, тоді він йшов на війну, тоді він йшов своїм царством займатися, але коли він чуть-чуть по плоті пішов, Версавія з’явилася, красавиця. Все. І пішло не так. Міє каяться, але по-настоящому. Ми не можемо каяться так, на 50, на 50. І що робиться з Соломоном? Господь каже, я при життю нічого тобі робити не буду, але я розділю твоє царство і віддам твоєму очередному синочку Равааму. Той вже знає, що робить, як його спустить повністю, як його розрушить. Це приклад для кожного, для мене для кожного із нас тому що Господь сьогодні приготував для нас для кожної з нас щось велике де є майбутнє де є благословіння А тепер я хочу зачитати це місце Слово Божого і поговоримо іще про інше царство знаєте яке дуже близьке для нас дивіться що Соломону каже Господь. Це буде перша книга Царств, третє розв’язання. Він коли во сні з Господом говорив, і дев’ятий вірш, там говориться, дай же своєму рабові серце розумне, щоб судити народ твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом твоїм? Він просить у нього мудрості. Скажіть, мудрість може бути свята без Бога? Не може бути. Мудрість вона і є мудрість. Ну, мудрість, ну, все. Але тільки нема, перше царство царів, третій розділ і дев’ятий вірш, і одинадцятий вірш. І сказав Бог до нього, за те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатств, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити народ. Господь йому все це каже, я зроблю тобі. Але мудрість, як я кажу, там, де нема Господа, вона не працює. Тому що святість приходить тільки тоді, коли приходить мудрість. І я сьогодні, не тільки сьогодні, а перед цим, як читала Слово Боже, в мене було таке питання, що я роблю з своїм царством? Давайте подивимося, як ми доцарювалися з своїм царством. Знаєте, всередині нас теж не я живу, а живе в мені Господь, цар царів, а я його представник на землі. До чого ми доцарювалися? На кого ми похожі більше? На Давида, на Соломона, чи може нам щось треба вже трошки вернутися, поки ще час у нас є, і переглянути своє царство. Тому що від нашого царства буде залежати, як ми живемо, як живуть наші діти, внуки, наші рідні, близькі, і як ми царюємо. Знаєте, наше царство починається в родині. Тому що коли я знову з ним говорила і кажу, твоє царство розпалося, твоя дитина в одному місці живе, ти живеш в іншому місці, ви навіть не бачитеся. То і царство розпалося тобі, Бог тебе благословив, подарував дитину, Бог тобі дав все для того, щоб ти жив і славив Господа, а не випробувати себе в гріху. Не почув. Але ми молимося і я вірю, що Господь зробить своє діло. Тому любе служіння без Бога – це крах. Якщо Бога немає в будь-якому служінні, чи це в сім’ї, чи це на роботі, чи це в церкві, чи це евангелізація, чи може ми просто почали служити сусіду, почніть з добрих діл. Тому що наші діла йдуть за нами. От що ми проявляємо себе як з людьми, так воно і буде. Знаєте, в нас в селі така є, як правильно сказати, не мода. Ну, в общем, ми ж приїжджі, ми самі багаті. Мільйонери, таких мільйонерів, як ми, нема ніде. І от у нас стало питання, треба було город прокультивувати. І от ми їдемо, і люди не можуть зложити ціну. І той каже, я зараз не можу, і той каже, я зараз не можу. І ми розуміємо, що треба, щоб ми походили, попросили, щоб потім… І потім я вже почула таку річ, що вже усіх беруть 80 гривень, а у нас готові за 100 сотку прокультивірувати. І ви знаєте, Господь вийшов на зустріч нам. У нас є такий один благословений брат, його звати Володя, який йому каже, я хоч і хворий, але я до вас приїду. Ти мені каву винеси на вулиці постав і я все зроблю. Ви знаєте, нам за 300 гривень зробили це. Я йому виношу рівно так, як я почула, як мені сказали. Я винесла гроші, він щось сортував, сортував, звертає, каже, я тільки 300 візьму. Хай це буде благословенням для мене. Не для нас, а він каже, для мене, хай це буде благословінням. Тому я кажу, що діла, як правило, йдуть за нами. Як ми поступаємо, так поступать будуть і з нами. І я хочу прочитати зараз про Давида. Це діє апостолів, 13 розділ, 22 вірш. А його, віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого сказав, засвідчуючи, знайшов я Давида, сина, чоловіка за серцем своїм, що всю волю мою він виконувати буде. Слухайте, благословіння Якщо ми сьогодні царі і цариці Давайте виконувати волю Божу Щоб ми були по серцю І наше царство буде стабільним Воно не зміниться Воно не розділиться Воно буде єдине Благословенне Богом І що я хочу ще сказати по цьому поводу Наше серце, це похоже на поле де господь хоче засіяти самими кращими семінами але обов’язково появляється бур’ян якась сімейник знайте сінинка паде туди семічка одна впаде туди і що треба робити обов’язково вирвати обов’язково це боляче буде буде боляче але чистого урожаю не буде ти не зможеш зібрати чистий урожай, якщо там живе гріх. Не можна не йти ні на які, ні компроміси, ні на що. Чого треба говорити правду? Говорити правду дітям, говорити правду людям. Боляче буде. Але правда розчищає дорогу до Бога. Другого нема методу. Ну, немає. І другий раз ти говориш людині, тобі треба то, тобі треба то, приходь, я готовий тобі допомогти, чи я готова тобі допомогти. Людина каже, ой, А кажуть такі, віруючи, любві обільні. А ви мені так сказали, а мені таке не понравилося. Знаєте, правда, вона не дуже така, ну, вона очищає нас. Коли ми кажемо правду, у людини є шанс побачити себе. Колись моя мама каже, я тобі буду казати правду, бо тобі сусіди правду не скажуть. Навірно, це всі мами так казали. І коли ти кажеш правду, тобі сильно хочеться її почути? Та ні. Лучше тобі б сказали щось таке інше, то інколи кажуть, що треба кнутом і пряником, але більше чогось пряник батьки дають дітям, а вже тоді, коли виростають, вже кнут не допоможе. Знову в мене була така розмова, знаєте, зараз виїжджають дуже за кордон багато людей, і дітей залишають з татом, з бабускою, з дідуською. я кажу, для чого? Ну, щоб вони під присмотром були. Не під вихованням. Мамушка ж ніколи не крикне. А дід взагалі, він же святий. І діти живуть, як хочуть. Вони собі живуть, розцвітають. Живуть своїм життям. І от мама вирішила, вже дзвонить дід з бабою і кричать, караул! Приїжджай, бо це вже щось робиться. Батько не справляється. Вже міліція втрутила це виховання. І от мама приїжджає. Як ви думаєте, Уже дітям 15 років, скажімо, старшим. Уже можна їй вложити в мозки те, що їй треба було розказати раніше. Та ні. Знаєте, колись вийшов такий невеликий ролик, коли їде трактор по полю, і вовчиця, там була така яма, і вона вовчинят. Що вона робила? Вона їх тягнула, причому двох взяла, зуби і тягне. ми повинні не довіряти, що школа буде виховувати. А баба ж і дід ходять у церкву, церква виховує. Батьки, приклад для них. Оце те царство, яке Бог довірив нам. Це наші діти, це наші сім’ї, це таке саме сокровєнне, що Бог нам дає. І не показав, що Ісус для нього теж такий був. І якщо оце такий бур’ян виростає, то я вам хочу сказати, рвати його не рвати буде дуже боляче і не дуже хотять щоб уже в такому вже змиряються вже буде так як буде але Господь сьогодні повертаючись до нас говорить таку цікаву річ це буде юди перший розвід і 21 вірш бережіть себе самих у Божій любові і чекайте милості Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя не життя воно тимчасово ми чуємо дуже багато закликів там щось говорить там щось нам говорять але сьогодні Бог говорить одне придіть до мене всі обтяжені Господь приход приводить нас до себе не для того щоб ми просто постояли коло нього для того щоб ми могли обновитися для того щоб ми могли побачити ради чого ми живемо в цьому світі тому що як би воно не складувалося наше життя. Як би ми не хотіли його зробити кращим, чим воно може бути, знаєте, життя, воно дає крила і забирає крила. Коли є крила, в одному випадку і в другому ми летимо. От різний польот і різне падіння буває. Але в випадках і в тому, і в тому, Бог з нами. І що б там не було, ми, говорять, досвід прийде, порозумнішають. Порозумнішають. Абсолютно. Я не знаю, як розум, він не десь з нашої голови не дівся. А от чи мудрость буде? А мудрость тільки тоді, коли присутні Господь. І в Римлянах 6, 16 там пишеться. Не віддать себе в рабство, тому що людина сама вибирає, кому віддати себе в рабство. Не віддать в рабство смерті, не віддать в рабство гріху, а віддать в руки Божої. Там, де є життя. І вибір завжди буде за нами. Тому що служити двом господам абсолютно неможливо. Як я вже сказала, правда, це мир з Богом, це мир з самим собою, це мир з іншими людьми. Як би ми не хотіли змінити своє життя, ми його самі не міняємо. Є цар, Господь, і є другий цар, який прийшов убити, украсти і забрати життя. Але якщо ми сьогодні подивимося всередину себе, ми повинні ще іще раз подивитися, яке царство в нас сьогодні. Що ми почуємо, коли ми прийдемо до Господа? Бог скаже, ти вірний раб, війди до пана мого. Чи Бог скаже, я тебе не знаю. І я дуже хотіла, щоб кожен із нас, не дивлячись ні на що, передивився, я повторюю не один раз, тому що, я, мабуть, це скоріше для себе говорю, тому що в нас, як казала, така команда прийшла, яким треба дуже багато служити, ну, дуже багато служити, це всі алкозалежні. І вже ми прикладуємо стільки зусиль, щоб проявити їм свою любов. А вони знаєте, що кажуть? Якщо ви любите, в нас вже хліба немає, в нас вже там ще чогось немає. І список дають. Бо ми ж зразу ж, знаєте, рішили підгодувати їх, бо вони такі змучені, замучені, худенькі. Тоді дзвонить брат Володимир і каже, рідненькі, як вам послужити? І тут вони по телефону, у нас нема кави, і вони конкретно хочуть такого всього, знаєте, можливо, ми в чомусь собі навіть відмовляємо. І ми зрозуміли, перегодували фізично, треба ж годувати тільки духовно. І от вони ж, каже Прокопович, я вирішив їх, як ви в ріпцентрі робили, вивозили в село, щоб вони попрацювали з Києва, все, вирішив їх пригласити до себе. Він якийсь там будиночок робить, де будуть пчоли внизу, а там таке, знаєте, над пчолами можна сидіти, лежати, щось там таке буде, якийсь будиночок такий. Я до чого йду, він каже, я сказав, хлопці, буде все в вас, Людочка готовить там борщі, варить, щось там прибирає, щось там складує, все. І тут, каже, приходить іще один, вони ж компанію ходять, і каже, слухай, кидай все, нас приглашають на кладовище прибирати. І вони як миші руді, нема нікого, все, тут же тільки борщ дадуть, все, коли дзвонок, ви можете нас додому завезти, каже, я приїхав, пособирав їх, завіз по домам і поняв, все, будемо тільки молитися. дуже тяжке служіння картину треба бачити дуже тяжке служіння але я хочу сказати не на які компроміси ми більш не йдемо ми вже перемолились перекаялися все що могли вже Богу в руки віддали з рук божих ми не забираємо А тепер ми тільки що служимо служимо так як показував прикладом Ісус. Ніяких компромісів. Ніяких кофе, чай і до кофе. Все. Хочете, 10 хвилин через поле і церква рядом. Бо так їхать далеченько. А через поле там 10-15 хвилин. От є жажда? Приходьте. Жажда в них є. Ну, в усіх побиті лоби, понімаєте. Естетично вигляду не мають, а хочуть вже прийти красивими. Тому я дуже хочу, щоб і я, і ніхто не йшов ніякі компроміси. Чи це дома, чи це з дітьми, чи це на роботі, чи це в церкві. Буде болюче, буде неприємно. Можна будуть казати, що мене не люблять. Ісусу теж сказали дуже багато чого. Його не приймали не дома, його мало-лі що відбувалося з ним. Тут кричали Осана, там Роспять. Одні ніс хрест, а другі несли цвяхи і молоток, щоб прибити. Буде і так. Але Бог вірний. Вірний своєму слову. Ми повинні бути вірні слову, яку сказав Господь. Все, що не попросите, з вірою буде вам. Треба твердо стояти з вірою. Я, як приклад можу казати, я твердо стояла і молилася завжди за сім’ю, за своїх дітей, тому що я знала, я безсильна, я нічого не можу зробити. І це показав Давид, а Соломон програв. І жалко, коли ми вкладуємося, вкладуємося, вкладуємося в когось, а потім маленький компроміс. Ну, це ж просто так. Ну, обідяться. Ну, я іще щось, щоб не було такого. Вибор. У нас завжди є вибор. День для Господа, неділя. Сніг, дощ. Я вдіну резиною чоботи, я візьму три зонтика, але я буду тут, де сім’я Божа. тому що тут присутність Бога тут слово Боже звучить тут істина Божа живе тому що Бог сказав де двоє і троє ми повинні вибирати для себе завжди ніяких компромісів Ну хіба що вже все як казала одна сестра я вже при смерті їдьте мене везіть в лікарню в нас там одна єсті погано стало дзвонить каже Анна Ніколайна я вмираю ви можете мене в лікарню завести кажу раз просить в Значить, не вмирає ще, бо вже мертві не просяться нікуди. А потім ми з нею помолились, пообщались. Вона каже, вже не везіть мене, бо я вже себе нормально чую, чувствую. Ну, на другий день, звісно, попросила поїхати в аптеку, купити все. І це, говорю я, за що? Навіть в таких випадках. Знаєте, послужіть, щоб люди бачили, що ви їх поважаєте і любите. Що вони для вас не чужі. Але поважайте і Бога, його принцип служіння. І ми будемо успішні в цьому. Хай Господь нас благословить, щоб ми завжди берегли своє царство. Тому що не я живу, а живе мені Господь. Бережіть його, бережіть те місто, щоб ми зібрали урожай любові. Коли прийдемо до Бога, він скаже, моя, мій, заходь. Я благословляю вас, дорога церква, з міром Божим. Хай Господь благословить нас. Амінь.

І нас сьогодні в гостях дорогий пастор, служитель Едуард Опаленик. Він у нас вже давненько не був і слава Богу, що в нас є сьогодні можливість його приймати. Тому запрошую вас. Дякую. Всіх вітаю. Радий бачити. Я був якраз до війни, десь 5 років назад. А що згадав, бо згадав зі мною, я не знаю, хто був тоді, зі мною хлопець був. І він покаєвся. В общем, історія була така. Я тільки в 18-му приїхав в Київ, сам з міста Ужгорода. Тут служив в 90-х і вчився і в семінарі, і в біблініці, і все таке. І, в общем, я, коли приїхав, в 18-му таксував, і ранком взяв хлопця, ну, він їхав зі мною, він був на підпитку, і він мені розказував, як вони там водку, красною кров’ю запивали, то є, ну, то є, в такому плані. І ми так їхали, він каже, можна водичку? Я кажу, та бери, коротше, він, видно, сушняк, і він лупашив ту воду по дорозі, і потім їхав, каже, був колись спортсменом, а робив якраз до вини, підвозив оці гральні апарати, там сидів, коротше, і там видно, таке життя, отак його там уже мололо. І я кажу, слухай, він уже коли виходить, я йому кажу, слухай, якщо ти захочеш, є вихід для тебе, у Бога є щось для тебе. так йому, візьми мій телефон. Він взяв телефон, і якраз ваш пастор запросив мене, і він, а це було якраз на одному тижні, і він мені дзвонить там за два дні, каже, я, ну, хотів би, каже, слухай, я щас не в мене служіння, поїхали зі мною. І я його взяв з собою, і він був на служінні, і тоді було покаяння, він вийшов на покаяння, покаєвся, і ми вийшли, і він каже, я, каже, ще таки не переживав. От його торкнуло, каже, я ще таки не переживав. Він йшов На той період він вийшов тоді з цього зральних апаратів, вернувся, став опять тренером, опять набрав форму, став приходити на служіння. І коли почалася війна, він пішов, із перших він пішов на фронт, отримав поранення, штурмував, писав мені, тому що у нього був такий важкий стан, тому що загинула вся його підрозділ, і він так тяжко це переживав, якби вину на себе брав, такий, ну, от, внутрішній стан. А потім ми десь потірялися, він десь в госпіталі, і це, і буквально, я чому згадав, десь 3-4 тижні назад він набрав, каже, хочу прийти на служіння. Каже, маю відпустку, приїхав і був на служіння. Ну, це якось отак, ну, якось воно, так, трошечки, трошечки істої. Тому, друзі, хочу сказати, що будьте надією теж, будьте для когось з благословінням. Знаєте, як сказав святий Франциск, він молився і сказав, що, може, не по-сучасному, він сказав, що не так шукати втішення, як втішати, не так шукати розуміння, як розуміти, не так шукати любові, як любити. І так і в мене такий голос, що я мікрофон перекручу, так що не переживайте, я поняв. Тому кожна людина, і психологи говорять, що кожна людина хоче тепла, безпеки, іпатії, але насправді проблема, коли людина тільки це шукає для себе. І от тут оця молитва Франциска, вона відкриває шлях до зрілості, щоб бути зрілим. Хоч, щоб тебе слухали, навчися слухати. Хоч, щоб тебе розуміли, порозумій іншого, бо іншого ми комусь пораду даємо, недослухавши, вже ми все знаємо, все відповіли, все розказали. І я все говорю, що інколи, що Бог нам дав два вуха, один рот. І я себе вчу, бо я, знаєте, як пасторей, як служителя, то вони ж все знають. Ми ж все знаємо, що людина не розказала, ми вже даємо якісь, можна сказати, якісь, да. Хоча б тебе підтримали, будь підтримкою. Друзі, тому, коли ми перестаємо чекати добра від інших, саме починаємо чинити, от тоді ми стілюємося, от тоді ми маємо благословіння. Тоді церква, я не планував це, я так чисто сьогодні ранком читав, думаю, і от за хлопцем говорив, тому таке підбадьорення, тому що дійсно ми чекаємо тільки для себе, але давайте будемо, не дивлячись на все, будемо благословінням для інших. Приповісті, значить, тема проповіді буде сьогодні такою, що здоровий і вражений дух людини. Ми підемо спочатку слово зачитаємо і підемо далі. Приповісті 18.14, або там різні переклади, є 15. Написано так, дух людини, внутрішній стан, дух людини підтримує її у хворобі. Але хто підтримує її підпалий дух? В іншому перекладі, там в приповістях 18-15, трошечки там в СУ, вроді 18-14, дух людини підтримує у хворобі. А в іншому перекладі, в 15-му вірші, говориться, що дух людини, отут більше якось підходить до проповіді, дух людини переносить її немочі. А вражений дух, хто може підкріпити його? Про що говорить ця притча? Воно говорить, звісно, за духовний стан. І я думаю, у кожного з нас різний духовний стан. Ми його не бачимо, інколи можна бачити по людині, коли вже воно, ну, духовний стан, він впливає на емоції, він впливає на розмову, на інші речі. І от він тут говорить, що дух людини, він переносить немочі. Якщо він здоровий дух, якщо там внутрі все добре. А якщо дух вражений, він тут задає питання, то хто може підкріпити його? Про що говориться притча? Що немає нічого важливого, як догляд за своїм внутрішнім станом. І я вам хочу сказати, сьогодні дуже модно, а що ти їш? ПП, не ПП, правильне харчування, неправильне. І ми дуже дивимося. Я не думаю, що ти будеш брати, ти дивишся, коли там сусідські в магазині, чи я не знаю, сусідські – це взагалі зло, мається в виду, ну, або м’ясо, або ще щось. Ну, я образно говорю, ти дивишся, я не знаю, ну, ви дивитесь на сроки. Я один раз МТБ взяв, открив оттуда, як дало, ну, і потім ходи, а я ж живу там за містом, потім їхати, міняти. Тому ти дивишся на упаковці, і то в нас так запакують там старе, що заново от миють, покриють, зроблять, що це. Але, дивіться, ці приповісти, і багато є приповістей, наприклад, я просто зачитаю, не обов’язково відкривати, може, я не давав, дивіться, приповісти 12-25. Туга на серці людини пригановлює її, а добре серце звеселює її. Ці приповісти, вони говорять теж за внутрішній стан людини. Дивіться, туга, що робить? Коли ми тужим, коли ми в такому стані, і сьогодні в нас у багатьох такий стан, тому що війна, обставини, новини, особливо люди чим сьогодні живуть? От, допустимо, давайте візьмемо не людину, яка не слово Божо починає, а звичайну пенсіонерку, яка вдома. От як починає цей день, як ви думаєте? Новини, правильно, встала, включила телевізор, новини, що ж там говорять? Добре, а після новин що вона робить? Як думаєш? Ні, вона бере телефон, може поснідує, і дзвонить дітям своїм. Ви ж чули, там от таке от твориться, новини ж треба передати оці, правильно? Ти ж чули там оце. Ви знаєте, і, звісно, коли людина, дивіться, вона сама в цьому, вона в цьому знаходиться, вона це передає. А я вам хочу сказати, на вечір взагалі не дивіться новини, а скажу чому. Тому що цілий день ти ходив, чим старше, то розумієш, що психіка, воно теж як орган якийсь, вона теж втомлюється. І вечором, я вам хочу сказати, якщо ви дивитесь новини, ваш дух буде, ви вражите себе, ви вражите свого духовного людину. Чому? Тому що психіка вже так вечором не впорається так правильно обробити це. і ви будете пригнічені встанете раном і отак і вниз і вниз і вниз тому він каже Дивіться туга на серці людини пригноблює її а добре серце звеселює приповісті 13-12 Надія що довго не справжнюється Арестович розказував другий розказував третій розказував Гордона Вовче там уже війна закінчилася ну слухав Да він там уже всі послухає його все у нас вже війни і все нема і кожна це їхня робота вішати лапшу на вухо Ну вибачте говорю так да але дивіться Надія ще довго не справжнюється і ми о все десь поймали Надію приту притлумлює серце а справжнє бажання мов дерево життя серце Приповістю 4.10. Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втручається чужий. Приповістю 14.13. Іноді і від сміху болить серце, і закінчить радості смуток. Ну, в общем, я не за це, але дивіться, ми підемо трошечки далі, і ви зрозумієте, за що, зараз я підготавлюю, до чого я хочу привести, щоб ми зрозуміли. І ці приповісті, вони, якщо роздивитися, вони говорять про те, що це дуже важливо, щоб ми дивилися за внутрішнім станом людини. Друзі, що таке дух в єврейських? Це руах. У євреїв це визначає буквально вітер. Тобто руах-вітер – це сила, потужність, енергія. Тобто, коли ми використовуємо це слово, воно означає емоційну енергію. Що це значить? От здоровий дух, оцей вітер, руах, ця сила, це значить у нас є ентузіазм до життя. Сьогодні оці всі новини, обставини, ситуації, вони вбивають оцей ентузіазм. Замітьте, у людей нема такого ентузіазму, як було до війни, нема такого життя. І дивіться, вбиває цей ентузіазм, який підштовхує нас жити, бажання жити. І саме особливо розбиратися з викликами життя. Тому що що до війни, що зараз, нічого не міняється. Виклики будуть, ти будеш рухатись далі. І це нормальний стан. Колись мені було 40, і я по набережній, ми гуляли, приїхали вчителя, які вчили за сім’ю. Інститут сім’ї, вони викладали за сім’ю, а їм було 60. Ми гуляли по набережні, і вони мені сказали, Ерік, ти знаєш, коли тобі зараз 40, а нам, це було дуже давно, а нам 60. І ми тільки зараз поняли, зрозуміли, що проблеми, які є, періодично, це частина нашого життя. Якщо б ми поняли це в 40, нам було б набагато легше. Я так для себе взяв і інколи я теж став міняти свій погляд, свою психологію, що це треба пройти, це треба вирішити. Але головне це, якісь обставини будуть, проблеми, я не наганяю, це є факт життя і ми сьогодні поговоримо, з чим ми стикаємось, ми поговоримо за це сьогодні. Але дивіться, коли немає, давайте ми з вами зараз подивилися, що таке дух, який живий, здоровий, він, є бажання жити, є бажання розбиратися з викликами життя. Ти сприймаєш ці проблеми, ти внутрішній, ти говориш, ага, я це пройду, ми підемо далі. Тепер давайте подивимося, що таке зламаний дух, вражений дух, зламаний дух. Це коли ми дивимося на життя і не відчуваємо бажання жити далі. Опускаються руки, бачимо мало радощі, нам не вистачає ентузіазму, сил розбиратися з викликами життя, розбиратися з тими проблемами, які постійно накопичуються навколо нас. І тоді приходить такий стан, зламаность може бути різною, від вялості та неспокою, від смутку та пригніченості, до дуже великої пригніченості, та навіть втрати всякого бажання жити. І сьогодні ми навіть бачимо людей, які, я не знаю, навряд чи вони в церкві, але сьогодні ми бачимо, наскільки самогубство, вчора новини, які люди не розбиралися, непонятно, що там психологічно і далі-далі. Ми бачимо навколо. Чому? Тому що коли зламаний дух в людини внутрі пропадає, нема оцього внутрішнього стану, нема того ентузіазму вирішувати оці виклики, які поки ми тут на землі, до кінця свого життя ми поговоримо за ці виклики, вони будуть. Тому, дивіться, дух людини, він переносить її немочі. Якщо я розумію, що нема, як настільки важливе, щоб мати догляд за своїм внутрішнім станом. І якщо ви так добрались до церкви сьогодні, а потім цілий тиждень, ви ніякого догляду не маєте. Ви ж йшли сюди, ви ж догляд маєте за собою, ви ж збираєтесь, подкрасились, жіночки, тобто душик прийняв, все, щоб виглядався. Ми дивимося, більшості людей, вони дивляться за зовнішнім, дивляться за харчуванням, Але нема такого розуміння у людей навіть, я не говорю в церкві, ми це більше розуміємо, нема розуміння, як доглядати за внутрішнім станом. І дивіться, що цікаво, що я хочу сказати до цього. Дивіться, десь є ще в приповідях, що Дух Божий, а можна 14, 18-14 відкрити. Дивіться, дух людини підтримує її у хворобі. А хто підтримує підпалий дух? Дивіться, що я хочу сказати на це. Якщо людина має навіть даже хворобу, чи має щось фізичне, Столкнулося. Навіть є люди, як Нік Вуйчич, який не має рук. Ми бачимо сьогодні воїнів, які десь приходять і втрачають ноги чи руки, але вони починають якийсь бізнес. Вони рухаються далі. І тепер дивіться, тут написано, дух людини підтримує хвороби. Якщо у тебе здоровий дух, а у тебе навіть буде хвороба, будуть якісь речі, це дасть тобі силу рухатись далі. І скажу інше, якщо у тебе буде здорове тіло, ти правильно харчуєшся, ти все робиш правильно, ти займаєшся, ти все робиш, но в тебе буде пригнічений дух, у тебе буде втрачатися оцей ентузіазм. Розумієте, в чому різниця? Оце дуже возливо. Тому, друзі, сильний дух може, може і важко, но може підтримати зламане тіло. Чи там людина в аварію попала, чи ще кудись, і він викорабкується, він йде. А зламаний дух навпаки не зможе підтримати навіть найсильніше тіло. Якщо внутрішній стану цієї енергії нема. Тому, друзі, ми зациклені на думці, ну, в основному, ми так живемо, ми так створені, і це десь, ну, якби, ми так реагуємо, але ми зациклені на думці, що, ну, наша радість залежить від зовнішніх обставин, наприклад, як виглядає наше тіло, чи достатньо грошей, як ідуть справи, Якщо не добре, ми сумуємо. І це нормально. Щось не так, ми сумуємо. Але я розумію, що я це пройду, я розумію, що я буду рухатись далі, і мої цінності зовсім інші. Тому дуже важливо зрозуміти, як ми підходимо до них зсередини, і як ми приймаємо ці обставини, як відносимося до них. От це важливий варіант із внутрі. Хтось може дивитися, і все, завал. А хтось каже, слухайте, рішимо всі питання. Порішаємо і рішимо. Це говорить про внутрішній стан людини. Дві людини дивляться на одні і ті ж обставини. Одна говорить все, а друга говорить, що тут рішимо і тут, і підуть далі. Це говорить про внутрішній стан людини. Тепер дивіться, Павло, відкриємо єфесіанам 3.16, і Павло писав церквам, він писав послання церквам, яких переслідували, тоді влада, вона видавалася по закону, влада могла, представте собі, от зараз влада без стуку, без звуку, от просто ви нормально живете і до вас прийшли. І бачите, ви молитесь, ага, все. І тоді, на тот період, влада могла зайти в дім, або хтось сказав, о, тут моляться, тут збираються, влада могла прийти і всіх просто заарештувати, і всіх відправити просто в тюрму. А тюрма не така, як була. Тому, дивіться, і кидали візницю цілі сім’ї. Представте собі, які страждання. І дивіться, тепер Павло, він молиться за ці церкви, і дивіться, він не молиться про те, щоб влада, там нема такої молитви, господи, я молюсь, щоб не заарештовували їх, або господи, я молюсь, дай там достаток, дай там ще щось. Ну, інколи це нормальні молитви. Але дивіться, на що робить Павло. І отут він молиться і говорить, щоб за багатством своєї слави він дав вам через свого духа, от дуже важливо, дивіться, от тільки через свого духа. Тому що розумом це теж важко. Ти можеш говорити, я зможу, я зможу, я зможу, настановка. А потім, коли ситуація прийшла, знаєте, це як в анікдоті, коли в село каратіст приїхав. Ви чули це, напевно? В село приїхав каратист, а в селі там Вася був найголовніший. І всі зібралися і сказали, що там якийсь каратист приїхав. І ті кажуть, Вася, давай йди, ти його, каже, поб’єш. Вася каже, та йди. Вони Вася накрутили, коротше, Вася вийшов. Цей каратист як дав з ноги, коротше, Вася упав, лежить. А всі його обступили, ну, Вася ж там главар такий, всі дивляться, він очі відкрив, каже, каратіст пішов? Каже, ні. Каже, ну, чекайте, як піде, я вам дам, каже. Ви розумієте? Ну, інколи, це не за це, але, дивіться, Павло говорить, щоби за багатством своєї слави, багатством його слави, Він дав вам через Святого Духа, не через новини, не через ці обставини, а під то, що я з’єднаюсь через прославу, через слово. Я вам хочу сказати, навіть не через знання. Люди багато читають, навіть писання нормально багато читати. Але я вам хочу сказати, писання для мене – це не тільки знання. В основному, знаєте, для чого дав Бог нам писання? Основне, щоб я мав стосунки з ним. І якщо я просто читаю його, якісь формули видумую, я в семінарі вчився, ну, я зрозумів одного, і це дуже важливо десь почути, це дійсно так, щоб читати так, щоб через це послання, ви знаєте, ти можеш говорити з людиною так, що у тебе не буде з цією людиною ніяких стосунок. Навпаки, ви ще розсоритеся, хоча ви будете розумні речі говорити. Але іменно читати Писання так, для мене Біблія – це не просто, щоб книга знань, а через це його слово, щоб я мав з ним стосунки. І тому Павло говорить, він молиться, він не просить, Господи, спаси їх там від тюрми, спаси їх від того, помили їх від того. Він каже, я молю, щоб за Бога своєму слави через Святого Духа змітницяся з силою у внутрішньої людині. От що, Павло, ціль Бога, не просто, щоб ми були такі круті, крута ми церква, там крута церква. Я вам скажу чесно, всі ці побутови, вибачте, в кавичках церковні, які як вавилонські, строяться як вавилонські ці, Бог вавилон зруйнував, і ти бачиш, сьогодні от така велика корпорація, Бачиш? Тому що Бог свої слави нікому не віддасть. Тому для Бога ціль, не яка в мене крута церква, на який я буду мати успіх, щоб показати, який я буду мати успіх. Ні. Ціль Бога – зробити мене цілісною, сильною людиною, яка внутрі. І ця людина, яка, я кажу, господи, я не знаю, як я тут буду проходити, якщо війна ще ближче підійде, як ми будемо реагувати. Ну, кожний по-різному. Але Павло, він молиться. Люди проходили труднощі тоді. Церкву гнали, було важко, але він каже, я молюся, щоб за багатство мого слави, його сили через Духа Святого ви укріпилися внутрі, щоб Дух вас став цілісним, сильним. І це завдання церкви, за чим ми маємо дивитись не тільки за харчуванням, не тільки за цим видом, не тільки як це, але зрозуміти це. Воно, само собою, не приходить. Тому що тут теж праця, щоб твоя внутрішня людина не була зламаною. Треба бути зламаним перед Богом, але я не маю це ввиду, щоб твій дух був в поразці. Коли ти вже відчуваєш, що ти тухнеш, коли ти відчуваєш, що в тебе вже нема сил впоратися з якимись речами, Бог просто говорить, зупинись, зупинись. А ти кажеш, та ні, ні, ні, а я? І це говорить про те, що ти не довіряєш Йому. Я, знаєш, я скільки раз каявся, я кажу, Боже, отут я думав не рішитися, отут я думав не рішитися. А ви знаєте, коли Ісус сказав молитву «Отче наш», а після молитви Він сказав прийшти, Він говорив такими простими речами. Він сказав, що якщо хтось прийде, попросить у вас хліба, то не вже ви не встанете і буде стукати. І цю причту толкували по-різному. Інколи хтось думає, треба так стукати, треба так стукати, і Бог так сидить і чекає, поки ти будеш стукати. І є багато приповістей, які нам говорять, або історії, жінка, яка йшла до Ісуса і казала, «Сціли мою доньку», а Ісус каже, «Я посланий до інших». Є багато історій, де жінка приходить до судді, Ісус розказує, і цей неправідний суддя, вона докучала, докучала, і нам інколи здається, що нам Богу теж треба докучати, доставати Бога, бити, якщо не стучати, не лупасити, то нічого не буде. Але я вам скажу іншу формулу. Дивіться, коли я каявся цьому, тому що ти молишся, знаєш, як один молився, подивився, каже, Боже, щоб доща не було, щоб доща не було. Встав дощ і каже, я так і знав. І пішов, ви знаєте, да. І от інколи, от такі у нас молитви бувають. Ти молишся, Господь зробив, потім я знав, що не вийде, що щось не буде. А потім раз, воно через тиждень приходить, через два, ти говориш, Боже, прости, прости, десь якась обставина тебе жахає, очі круглі, ти думаєш, а що, і ти вже в розпочі, а потім раз, все наладилось, все супер, і ти говориш, Господи, прости мене, такого недовіру, недовіру тебе. І от Павло, він говорить, ці приповісті, вони говорять за хліб, за прохання, це не за то, щоб викручувати Богу руки, а це говорить за те, що якщо я прошу в Бога і я попросив в Бога, то слідущий мій етап, якщо я попросив в мій етап, стояти вже в вірі, в вірі в тому, що мій батько, він свій час дасть мені відповідь. стояти в вірі, що це мій батько. Я до нього постачав, що він, якщо ця людина відкрила двері, мій батько дасть. Але я не буду йому руки крутити, знаєте. Він дасть мені. І я буду стояти. Це внутрішній мій стан. І це треба в молитві внутрі рішити. І внутрі, самим собою, що Господь, я довіряю тобі повністю. І ти ходиш тим станом. І тоді ти побачиш реально руку Божу. Сто процентів так і буде. Але давайте подивимось далі. Зараз ми, що ми, ну, це, скільки в мене ще, пастор, є хвилин? Щоб я, а? Є. Да, дивіться, є, добре. Тому наше життя не буде мудрим, якщо ми не розуміємо не тільки пріоритетів, но і складнощі внутрішнього життя. Ну, може так заумну сказу, як нам підтримувати своє внутрішнє життя, чому дух може бути розбитий, чому наші емоції та відчуття можуть виходити з-під контролю, чому ми іноді так занепадаємо і втрачаємо бажання жити. І дивіться, зараз я коротенько назву фактори, які хотів би ти, або не хотів, ці фактори, вони впливають на твоє життя. У нас є один у всіх основний фактор – війна. Він теж впливає на наші емоції, впливає, де опускаються руки. Ми думаємо, коли це все закінчиться. Коли ти слухаєш історії, хто втратив свої будівлі, несправедливість з боку держави. Ми бачимо, я одного часу поняв, що справедливості ти тут не найдеш. Нема справедливості. Не шукайте, я вам серйозно говорю. Але Бог справедливий. Бог справедливий. І рано чи пізно Він воздасть. Але не чекай, бо ти будеш тільки розчаровуватись. Ти тільки будеш на цього понадіявся, там понадіявся, там. Іди за Господом, довіряйся Йому повністю. І дивіться, які фактори, які впливають на нас в нашому житті. Перший фактор – це фізичні фактори. Наприклад, ти живеш-живеш, все нормально, раз якийсь вірус, хвороба, ногу подвернув, ще щось – фізичний фактор. Чи бувалося таке, ти такий радий, господа славиш, а потім, коли захворів, чи бувалося таке, якось не славиться, якось не так молиться, тіло ламає, і ти думаєш, господи, ну, я думаю, що кожен стикався з фізичним фактором, з фактором втомленості. Знаєш, коли ти втомлений, то якщо я там втомлений сильно, то я дружину прошу, щоб не чіпала мене, бо тоді я бистро взриваюся, як шарик цей надутий, знаєте, то треба десь, можна сказати, спуститися. Тому фізичні фактори приводять до емоційного занепаду. Друге – це емоційні стосункові фактори. В приповістях 12.25 написано, туга на серці людини придушує її. Туга, коли людина тужить, придушує її. А добре слово звеселяє його. І тут ліки не допомагають. От хтось там ліки, ще щось. Воно теж добре, якісь природні, м’ята, валеріаночка, габа є хороша штука, природна. Друзі, послухайте, я за реальність говорю, тому що я говорю, що наша нервова система – це як рука і нога. Ми кажемо, що все поможе. Є речі, які нормальні, які Бог дав в природі, щоб ми їх могли використовувати. Я не буду тут сильно видавати себе за духовного, що я проснувся, все з неба взяв, без ліків живу і без нічого. У нас у всіх, знаєте, 4-5 років прожили, психіка підкошена, знаєте, можна сказати так. Але, друзі, дуже важлива іменно наша емоційна природа. Чому? Тому що нам всім потрібен соціум. Нам всім потрібно, щоб хтось підставив плече інколи. Інколи ти собі можеш накрутити, жити в своєму вакуумі, а в церкву прийшов, поспілкувався, другу позвонив, слухай, ну така-то ситуація, а ти такий пригніжений, а він тобі, слухай, ну, все деяке, от одне слово, і ти якось, опа, точно, слухай, переключило, якось класно, і я вам скажу, слава Господу, що ти в церкві, слава Богу, що я в церкві, Слава Богу, що я маю братів, маю пасторів, маю друзів, з якими можу поспілкуватись. Комусь я можу підставити плече. Підставляйте плече один одному. Дуже просто інколи послухати людину. Не треба їй нічого говорити. Просто вислухав людину, сама поговорила з собою, тобі розказуючи, вона точно слухає і сама собі відповідь получила. Інколи і так навіть даже приходить. Тому, друзі, це є фактори, які на нас впливають, фізичний фактор. Вона теж туга на серці людині. Емоційні фактори. Коли людина, ти думаєш, ми в церкві, слава Богу, а є люди, які самі на самі. Я недавно спілкувався з жіночкою, я її підтримував, в неї були суїцидні думки, такі дуже важкі, в неї донька, 16 років, закінчила школу на медалі, поступила, все. І коли були атаки, то в неї був серцевий напад, і вона померла. І мама, звісно, після цього… Знаєте, я думаю, купа є різних історій, купа є різних навколо нас таких обставин, ситуацій. Вона пару разів прийшла в церкву, в мене цієї не була, щоби в церкву, я її посів, бо вона взагалі була невіруча ця жіночка, взагалі абсолютно успішна така, бізнесмен. Вроді би ти дивишся зі сторони, у тебе успіх, будинок, але все, внутрішній стан настільки після цього впав, вона каже, я не хочу жити, я от просто не хочу жити, молода там 45 років, ну для мене молода, для когось, бо я коли одружувався, тєстю було 40, я думав, от старічок, а зараз думаю, де мої 40, де мої 40, да, да, да, рахуюся я молодим, Богдан сидить, думає, от старічки зажигають, ні, Ви знаєте, просто десь позвонив, просто десь поспілкувався, просто десь підтримав. Підтримуйте, будьте теж надійні. І сьогодні багато таких. Це кого я знаю. Я там поміг сину, у неї ще син старший, я поміг сину виїхати. Я маю це введу в Англію, у нього якраз там 22 було чи 21. І вона така вдячна. Та, як ви в діток сієте, треба в інших сіяти. Просто служити, і це буде благословлення. Наступний фактор, який впливає, це моральні причини. І в приповістях 21.8 написано «Нечистивий бій жить, коли ніхто не жениться за ним, а праведник сміливий як лев». І, звісно, коли є відчуття провини, тоді людина сприймає критику як напад і все. І якщо людина там щось робить і щось не то, то, звісно, теж буде такий стан. Четвертий фактор, це дуже важливий такий фактор, це фактор обуття, я зараз його поясню. Я згадую дитинство своє, і воно було таке, для мене, я сам з Закарпаття, з Ужгорода. І в нас кінець 70-х років, бабулька моя місна, вона Новий рік не святкувала, але Різдво, Пасха, то вся сім’я збиралася. І я так згадую, як всі сиділи, це як я під стол залазив, я думаю, хто під стол лазив, дитинці пам’ятають, трогали. Але знаєте, дивіться, фактор бутя в чому? У мене є дружина, син, і в дружини є теща, тєсть, але з моєї сторони вже нікого нема. Абсолютно всі пішли. Слава Богу, тату перед смертю покаялася, мама колись покаялася за мене, молилася, Сестра молодша за мене пішла, оця брата. Нема нікого. От з моєї сторони. І, друзі, дивіться, це так важливо, щоб зрозуміти, є фактори, які я назвав, фізичний, емоційний, коли людина робить щось недобре, воно по-любому рано чи пізно буде впливати на неї. Але цей фактор, ніхто не може вийти з черги на кладовище, ніхто. Ти не можеш сказати, стоп, стоп, почекай, я зараз прийду, вернусь. Ні, ні, ні, ми всі стоїмо в черзі, це треба просто зрозуміти. І цей фактор, інколи людина, вона, ну, якось, ми не хочемо про це думати. Ну, це нормально, хоча Соломон, як і Ліас, він сказав, що краще бути в домі плача, ніж в домі, де висіляться. Чому? Бо коли ти бачиш, що людина померла, ти задумуєшся над вічностю. Ти розумієш, що ти тут не живеш вічно. Але, дивіться, люди, які навіть даже стараються не думати. Я одній дівочці проповідував, їй 22 роки, і я їй сказав, ну, а як ти стикнешся, якщо вона каже за тату, у мене такий тату. А я просто їй сказав, я навіть даже за це боюся думати. Але питання буде в тому, що вона стикнеться. І треба інколи сказати правду людині. Хоч ти не хоч, може чоловік перший втратить жінку, а може жінка чоловіка. Не дай Бог, я бачив по мамі, яку вона пережила біль, коли в 30 років моя сестра, вона мала своє ательє, мала машину, вона не була якась там, ну, знаєте, як люди, від залежності, від цього. Але вона пішла, я бачив, як мама страждала, тому що це фактор буття, але це не дуже природній фактор буття, бо спочатку діти хоронять батьків, правильно, а не батьки хоронять дітей, це саме страшно. Коли ми стикаємося, коли мама ховає своїх дітей, я не переживав цю біль і не хотів би, але я бачив, як мама з цим мучилась, переживала. І я просто хочу вам сказати, що це впливає на пригніченість нашого духу. І ми бачимо, скільки людей, які просто, коли втратили якусь близьку людину, вони потім не впоралися з внутрішнього, чому? Чому? Іхній дух став подавленим внутрі. Чому? Тому що вони не були готові до цього фактора. Тому, друзі, дуже важливо розобратися навіть з думками про смерть. Дуже важливо перемогти оцей страх смерті. Дуже важливо розібратися тут. Бо наше серце все на щось спрямовано. Але оці фактори, які я назвав, вони впливають на наше життя, на кожну людину. Нема людини, яка би не страждала. Але якщо ми починаємо дивитись на життя через призму вічності, через призму того, що звершив Христос, І ми святкували Пасху з вами. І через призбу того, що не Будда, не Мухаммед, не хто, хто би представляв іншу, другу релігію, ніхто не воскрес. Але Христос воскрес. І коли ми починаємо оце ставити для себе, коли ми починаємо дивитись на Христа, і ми починаємо дивитись на ці всі обставини, на хвороби, на емоційний стан, на фактор бутя, воно важко. Да, коли приходить фактор бутя, але я знаю, що я зустрінусь своїми рідними на небесах, я знаю, що буде зустріч, я знаю, що життя тут коротке, я знаю, що в мене є місія, я знаю, що мені її треба виконати. І тому, друзі, нехай дивись за своїм внутрішнім станом. Якщо ти не готовиш себе до різних обставин, якщо внутрі, ти не перебуваєш в слові, ти не дивишся на події через вічність, ти не дивишся через це, ну, все життя війни були, все життя люди вбивали, тому що гріх прийшов, все, і він буде тут до кінця, поки не прийде Христос, і ми не будемо в Його царстві вічно з ним.

Знаєте, свята Господнього Воскресіння – це свята, коли дійсно Бог радий бачити вас на цьому місці. І важливо також, щоб ми раділи, тому що наш брат, сестра, наш друг, знайомий, а можливо не знайомий, він теж сьогодні разом з нами, він теж сьогодні на цьому місці. І назва сьогоднішньої проповіді, якщо можна, цей слайд на екрані, проповідь називається «Два учні». Два учні. Хто з вас взагалі любив, або якщо ви ще вчитесь в школі або в якомусь вищому навчальному закладі, хто з вас любив вчитися? Чи любить вчитися? Не всі, слава Богу. Дякую вам за чесність. Ну, це така справа, розважатися, якось гарно проводити час, відпочивати, ми всі любимо, а є речі, які ми так робимо, ми розуміємо, що це потрібно, воно там в житті, можливо, знадобиться, в магазині здачу порахувати або в якійсь майбутній твоїй професії, певні знання, вони знадобляться. Але, в принципі, є речі, які ми знаємо, вони корисні, але вони нам не дуже подобаються, якщо бути чесними. А хотів би вас запитати, що приходить вам на згадку або який образ постає перед вами, коли вас вітають або сьогодні вітали і казали «Христос воскрес». Що ви згадували з івангельської історії? Які події ви згадували? Хтось просто відповідав, вистану вас крест. А хтось, можливо, згадував якісь кадри, якщо ви дивилися, зараз, слава Богу, багато чудових фільмів, екранізацій про життя Ісуса Христа. І хтось з вас згадував момент, коли відкочується камінь, і ця порожна гробниця, то є Сяйво, стоять всі воїни такі завмерші. Хтось з вас, можливо, уявляє картину, як жінки, які йшли помазати тіло Ісуса Христа до гроба, вони приходять і бачать оцей відбалений камінь, бачать ангелів, і вони теж стоять такі, ну, оторопіли, не розуміють, що їм робити, як на це реагувати. Можливо, хтось з вас згадує Голгофу, да, і три Христа, можливо, момент, коли Ісус ще був распятий, або вже момент, коли Голгофа пуста, і просто стоять три порожні Христа, які якраз і говорять про те, що передувало цьому святу, що перед Воскресінням насправді були страждання, були муки, були розп’яття, і хрест, на якому висів Христос, він нагадує нам, що ціна викуплення вона була достатньо велика. Це було життя святого, безгрішного Божого Сина. Неважливо, що саме, який образ повстає в вашому голові, в ваших думках, я вірю, що те, що приходить нам найперше на згадку, воно якраз і є найважливіше саме для вас. Або порожня гробниця, або христина, яких були розп’яті Ісус і розбійники. Але спробуйте відчути ці події трохи з іншого ракурсу. Сьогодні ми дивимося на таку історію, яку знають майже всі. Хтось більше, хтось менше, але в принципі в нашій країні, яка вважається християнською, всі знають, що був такий, була така людина Ісус Христос, по-різному до нього ставиться. хтось просто його сприймає як якогось великого вчителя або пророка, хтось дійсно вірить, що це Божий син, але, в принципі, більшість людей визнають, що це історична особистість, історичні події. Але давайте поглянемо на ці події, якщо би ви нічого цього не знали. Ви би були одним з учнів Ісуса Христа, і ви би проживали ці події, і ви не знали, що Христос насправді воскрес. Ви бачили розп’яття, коли Ісуса розп’яли на хресті, ви бачили Його смерть, ви бачили, як Його тіло поклали в труну, але ви не бачили Його воскресіння. І ось настає ранок третього дня, жінки пішли до гробу і вертаються переполохані і кажуть, що ми бачили ангела, ми бачили відвалений камінь і ми бачили порожню труну. Що би ви в цей момент подумали? Ви нічого не знаєте. Ви бачили все, що передувало тому, що Христос був розп’ятий, він помер, його поклали в турну, але ви ще нічого не знаєте про Воскресіння. Що би ви подумали, почувши таку звізку? Ну, мабуть, найперше у вас була би така думка, ну, щось там жінки, вони такі, ну, на емоціях щось наплутали, кудись не туди прийшли, не до тої гробниці, щось не те побачили. Скоріше за все у вас і у мене, ну, давайте будемо чесними, ми би це сприйняли скептично. Ми ж всі розумні люди, так? Ну, хто бачив колись, щоб людина, яка померла, і померла ще не вчора, ні позавчора, а вже три дні назад, щоб вона оживала і воскрешала. Знаєте, єдина людина серед усіх учнів, хто був в той ранок присутній при цих подіях, коли жінки повернулися, і хто не ставився до цього скептично, це була Марія Магдалина Знаєте чому? Хто знає чому? Тому що вона вже зістрілася з Ісусом, вона вже його побачила, воскресла Але як ви думаєте, на цю звізку, коли Марія Магдалина повернулася трошки пізніше, ніж інші жінки, і сказала, я бачила Господа, воскресла Як ви думаєте, як до цього поставилися інші учні? Вони повірили Марії? Вони сказали, Марія, класно, це така гарна новина, це така гарна звістка. Як ви думаєте, як вони це сприйняли? Вони їй не повірили. Вони знали вже багато-багато часу. Вони знали, що Марія дуже емоційна людина, і щось в неї подумали, ну якась фантазія розігралася дуже бурхлива, і щось вона там побачила, те, що вона хотіла побачити. Ніхто їй не повірив. І знаєте, всі учні, вони перебували, я думаю, в той час в смутку, тому що вони втратили для себе найдорожчу для них людину. Вони були всі розчаровані, тому що в них були певні очікування стосовно Ісуса Христа. І ці очікування, вони померли разом зі смертю Ісуса Христа. І вони також були всі розгублені, хоча вони перебували разом, але вони зовсім не знали, що їм далі робити. Чи залишатися, чи кудись іти, чи чогось чекати. Знаєте, насправді серед усієї цієї групи учнів тільки дві людини знали, що їм робити. Вони для себе вже все вирішили. Вони вирішили повернутися до себе, додому. І про це ми сьогодні прочитаємо. Давайте ми разом відкриємо. Євангелія від Луки, 24 розділ. Знаєте, дуже важко в житті, коли ти не знаєш, що тобі робити. Коли ти знаєш, що тобі робити сьогодні, завтра, післязавтра, набагато простіше жити, правда? І от просто вивіть собі таку ситуацію, оці учні зібрані, вони все ще перебувають в смутку, вони все ще розгублені, вони не розуміють, куди мити, що робити. І оці двоє учнів побалакали, хтось з них жив поруч з Єрусалимом, і він каже, доста горювати, пішли додому. І давайте ми прочитаємо з 13 по 17 верші. Ось що там написано. Двоє з них ішли того дня, ну це, нагадую, це третій день, якраз день Воскресіння, ішли того дня до села, віддаленого на 60 стадій від Єрусалима. 60 стадій – це приблизно 10-12 кілометрів. Тобто це неподалеку від Єрусалима було. До селища, яке називалося Емаус. Вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони розмовляли і обмірковували, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними. Та очі їхні були стримані, щоб його не впізнали. Тож він запитав їх, що це за справа, над якою міркуєте між собою ідучи, І чого ви сумні? Чому ці учні пішли з Єрусалиму? Чому вони були засмучені? Чому втікали від того, що сталося? Що було причиною їхнього розчарування? Вони самі про це говорять трохи далі у 21-му вірші. Я трошки пропускаю і просто прочитаю їхню відповідь на запитання Ісуса Христа. Ось що вони кажуть. А ми сподівалися, що він той, хто має визволити Ізраїля. І до того ж, оце третій день, відколи те сталося. А ми сподівалися, а ми очікували, а ми так цього чекали, що Він визволить Ізраїль. А на що сьогодні сподіваєшся ти? Чого ти сьогодні очікуєш від Бога в своєму житті? Ці учні очікували того, що Ісус як Месія звільнить Ізраїль від римської окупації. Їхні очікування що? Не справдилися. Вони померли разом з розп’яттям Ісуса Христа. Вони очікували, вони навіть прочекали три дні після Його смерті, і вони подумали, ну, скільки можна ще чекати? Дома, дружина, діти, хазяйство, якийсь бізнес, робота. Треба вертатися до звичайного життя. Поки Ісус був живий, можна було чогось сподіватися. Поки Він ходив з нами, проповідував, за ними йшли товпи народу, можна було очікувати, що зараз Він проголосить себе царем, піднімить повстання і звільнить Ізраїль. Але вже все. Все скінчилося. Ісус помер. Пройшло три дні. Щось там жінки розказують, щось там Марія Магдаліна каже, що Він живий. Але хто це бачив? Знаєте, минулого разу я говорив, що твої мої сподівання щодо Бога, яким Він має бути і що має робити, дуже легко можуть привести до розчарування. Чому? Тому що Бог, Він, нічого ні вам, ні мені не винен. Він не повинен здійснювати всі наші сподівання. Він не повинен здійснювати всі наші мрії, навіть якщо нам здається, що ці мрії чудові, найкращі для нас особисто, для когось. Чому? Тому що Бог знає набагато краще, що буде дійсно найкращим для вас і для мене. В чому ти зараз переживаєш розчарування у відносинах із Богом? І чи насправді Він має бути таким, як ти хочеш? От задайте собі таке питання. У нас у всіх є уявлення, яким повинен бути Бог, і що Він повинен для нас зробити. А чи насправді Бог повинен це зробити для тебе, і чи насправді Він повинен бути таким, як ти собі Його сьогодні уявляєш? Чи повинен Він виконувати твої плани та бажання? Минуло вже три дні. Ці два учні вирішили, що нема чого чекати, що їх сподівання були марними. І саме тому вони залишили Єрусалим. Залишили інших учнів, залишили церкву і пішли додому. Знаєте, так трапляється. Особливо, коли ми в своєму житті з чомусь розчаровуємося, ми залишаємо. Щось залишаємо. Залишаємо роботу, де ми довгий час працювали. Залишаємо людину, з якої довгий час ми мали якісь стосунки, але ми чомусь там посварилися, десь розчарувалися в цій людині. Залишаємо навіть спільноту, хтось залишає церкву, тому що десь в чомусь розчарувався, або в своєму житті, або в стосунках з іншими людьми, хтось щось там пообіцяв, не зробив, хтось навпаки там зробив щось погане. І ми це залишаємо. А що вирішив ти сьогодні? Можливо, ти ще в церкві. Або якраз прийшов в церкву, бо сьогодні ж свято. І, в принципі, нормально в нас країна, коли люди приходять в церкву, по суті, 2-3 рази на рік. На Різдво, на Пасху і хтось ще приходить на Трійцю. Тобто, так буває. Але в серці, важливо, що в твоєму серці? Яке рішення ти прийняв? Чи схоже воно на рішення цих учнів? В цьому тексті евангеліст підкреслює, що вони розмовляли між собою. Він двічі про це каже. Вони розмовляли про те, що сталося між собою. Вони знову і знову повторювали і переказували одне на одному те, що сталося. Знаєте, це як люди, які мають якусь хворобу і сидять у черзі поліклініці чи в лікарні. Про що вони часто говорять? Не про щось хороше, про свої хвороби один одному. Вони вже по-другому, по-третєму коло, особливо, якщо там довго чекати, вже переказали один одному ці хвороби. Люди, які розчаровані, про що вони говорять, якщо вони знаходять таку саму розчаровану людину? Про своє розчарування. Люди, які в чомусь зазнали якусь біль, якусь зраду, і вони зустрічають таку саму людину, яка пережила біль, якусь зраду, хтось там когось кинув. Про що вони будуть говорити? Як ви думаєте? Про цю біль і зраду. Але чи може одна розчарована людина надихнути іншу розчаровану людину? Як ви думаєте? Ні. Чи може одна хвора людина допомогти вірити іншій хворій людині? Ну, навряд чи. Ну, тільки якщо в неї вже є якась віра, щось вона в своєму житті пережила. Знаєте, так само вам і мені. Нам треба не між собою, не сам з собою, як я говорю, тихо, сам з собою, я веду бесіду. Нам треба розмовляти про свої тривоги, про свої страждання, про свої болі з Богом. Бо що сталося, коли вони розмовляли між собою про те, що сталося? Навіть коли до них підійшов Ісус, вони сказали, клас, Ісус прийшов, все, зараз все розпитаємо, все вирішимо. Що сталося? Хто був важливий? Вони його навіть не впізнали. Сам Бог прийшов до них і пішов з ними, а вони були настільки зосереджені на своїй проблемі, на тому, що сталося, що вони його просто не впізнали. Це як буває, знаєте, ми інколи ображаємось, ми йдемо по вулиці, бачимо якусь нею людину, помахали, привіталися, а людина там пройшла, така хмура, щось собі там під ноги дивиться. Ми думаємо, як так? Навіть на мене не подивився. А от людина, вона тіха сам з собою, про щось розмовляє, вона вас навіть не бачить. Ну, взагалі нікого не бачить, щоб ви розуміли в цей момент. Знаєте, ще важливо, на що я хочу звернути вашу увагу. Слово «дорога», тут написано, що вони йшли дорогою від Єрусалиму до цього селища Емаус. Це слово «дорога» в цьому тексті перекладається з грецькою також як «іти», «прямувати», «відходити», «віддалятися». Чому це важливо знати? Бо учні гадали, що залишивши Єрусалим, вони пішли з того місця смутку, в якому вони знаходились з іншими учнями. Але насправді, коли вони залишили Єрусалим, вони почали віддалятися від церкви, від інших учнів і ледь не залишили Христа. Тому що дорога може бути як в правильному напрямку, ми розуміємо, але якщо вона десь не в той напрямок, нам указує, то ми не наближаємося, що ми йдемо дорогою. Нібито все добре, але ми в цей момент йдемо не до Бога, не до вирішення нашої проблеми, а ми йдемо від Бога, і навпаки, наша проблема, вона ще поглиблюється. Тому перша важлива істина в цій історії, яку я бачу, вона така. Не вирішуй проблеми сам із собою, бо це шлях від Христа. Скажіть комусь своїх сусідів, не вирішуй проблеми сам із собою. Я розумію, ми всі професіонали і спеціалісти. Знаєте, коли я кажу своїм дітям, або ви кажете своїм дітям, і ми в це все переживали, і ми кажемо, ну ти так не роби. І нам часто, що діти кажуть? Мам, папа, я сам знаю, я сама знаю. Ну, ми самі так казали, давайте будемо чесними. Ми самі своїм батькам так казали, якщо ми вже сьогодні там бабуся або дідусі, або мама, або папа. Ми самі так казали, ми самі все знаємо, нас не треба вчити, правда ж? Але проблема в тому, що лікар, який зламав руку, він може бути найкращим травматологом і ортопедом, але коли у нього зламана рука, кого він потребує? Він потребує іншого лікаря. Так, наші військові, і якщо ти навчений тактичною медициною, це зараз дуже важливий момент в сучасній війні, ти можеш собі накласти турнікет, жгут, оказати першу медичну допомогу, але ти ніколи не зможеш зробити щось більше, щоб по-справжньому себе вилікувати. і якщо там потрібно якесь хірургічне втручання, вправити кіску, ще щось зробити, ти цього не зможеш зробити. Навіть якщо ти закінчив університет, ти найкращий хірург, ще якийсь спеціаліст, і ти це вмієш, і знаєш, як робити. Але проблема в тому, що сьогодні в тебе ця проблема, і ти потребуєш, щоб хтось ззовні тобі допоміг. Коли ми свої проблеми, клопоти і переживання вирішуємо із собою, то насправді ми йдемо, як ці учні, від Єрусаліму. Ми йдемо від Христа, йдемо із церкви. Ми шукаємо таких самих, як я, десь в чомусь ображених, десь в чомусь зраджених, таких самих, як я, хворих. І коли ми знаходимо таку рідну душу, ми що починаємо? Починаємо їй жалітися і плакатися, яке життя несправедливе. І що це нам допомагає? Ну, ми пар випустили, на певний час нам здається, що нам стало легше. Але нічого ж не рішається. Правда ж? Давайте будемо чесними. Ми пожалілися, поплакали, як то кажуть, сіли та й заплакали. Але нічого не змінилося. Знаєте, ви скажете, пастор, ну це ж нереально, щоб жити і зовсім не розчаруватися. Так? Це нереально. Це нереально. Це життя, воно буде завжди вас і мене приводити до розчарувань. До розчарувань в людях, до розчарувань в наших очікуваннях, до розчарувань навіть в тому, що ми очікували від Бога, і ми думали, що от Бог мені обов’язково в цьому повинен допомогти або це дати. Як з цим розібратися? Чи є вихід сьогодні для вас і для мене? Насправді він є. Він у Христі. Він є. Він у тому, хто знаходиться поза нашою проблемою, хто знаходиться зовні, хто має всі навички, чи хто є спеціаліст, не тільки в медицині, не тільки в вирішенні сімейних проблем, чи якихось проблем у стосунках. Він є тим лікарем, тим порадником, тим другом, який може допомогти вам і мені саме в тій проблемі, яку ми сьогодні переживаємо. Бо він помер на Христі, але не тільки помер, але й воскрес. Знаєте, нам всім потрібна особиста зустріч з Христом. І саме це відбулося з цими двома учнями. Вони пішли з Єрусалиму, вони пішли з церкви, вони пішли від інших учнів, але Христос не пішов від них. Сам Христос прийшов до них і пішов разом з ними. Той дороги, якою вони йшли. Хоча Ісус не планував йти з Єрусалиму, але Він пішов з ними цю дорогу, щоб розділити частину їхнього життя. І знаєте, коли Христос пішов разом з ними, коли він їх розпитав, і вони пожалілися йому, розказали все, що сталося, і спитали, ну як ти не знаєш? Ти ж нібито теж йдеш з Єрусалиму. І він їм почав пояснювати з Писання і показувати з пророків всі ті пророцтва, які здійснилися через його смерть, через його розп’яття і через його розкресління. І знаєте, кульмінація всього, що трапилося, вона сталася, коли вони вже прийшли в Імаус, і хтось з цих учнів, хто в цьому Імаусі жив, запросив Ісуса, бо вже вечоріло, вже сонце сідало, і кудись далі йти, хоча Ісус там, написано, показував, що він хоче продовжувати шлях. Але вони його вмовили і сказали, ні-ні-ні, заходь, повечерям, переночуєш, а потім далі підеш. І давайте ми прочитаємо, що сталося вже, коли вони сіли вечеряти в цьому домі, в цьому невеличкому селищі Емаус. 24 розділ, і я прочитаю з 30 по 33 вірші. Там написано. І сталося, як сів він за столом з ними, то взявши хліб, поблагословив і проломивши, дав їм. І тут відкрилися їхні очі, і вони впізнали його. Та він став невидимий для них. І сказали вони один одному, хіба не палало наше серце, коли він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання. Вставши тієї ж години, вони повернулися до Єрусалиму та знайшли зібраних одинадцять і тих, які були з ними. що сталося коли ці два учні запросили Христа до себе додому що сталося що сталося відкрилися у них очі Ісус вже пройшов з ними шлях десь годину півтори або дві бо ну дорога від Єрусалима до Йомаусу вона займала приблизно дві години Я не знаю на якої ну якби ділянці їхнього шляху Ісус до них приєднався але скоріш за все недалеко десь від Єрусалима він же з ними майже дві години не проспілкувався. Вони вже прийшли до когось з цих учнів додому, вже накрили стіл, сіли вечерять. І їхні очі коли відкрилися? Коли Ісус взяв хліб, поблагосовив і приламив. Коли ми на нього примовляли, як ви думаєте, що вони побачили? Вони побачили рани на його руках. Вони згадали ту нещодавню, ми називаємо, тайну вечерю, коли Ісус поблагосовивши хліб, дав своїм учням і сказав, прийміть їжте, це тіло моє за вас ламімоє. Сіє робіть на згадку про мене. Коли вони його запросили до себе додому, їхні очі, вони відкрилися. Вони зовсім по-іншому подивилися на все, що відбулося з ними раніше. Чи змінилися події, що сталося в їхньому житті перед цим? Змінилися події? Щось змінилося? Чи Бог щось переграв? Ні. Нічого, що трапилося, те, що до цього їх якраз і призвело до розчарування, до смутку, до депресії, нічого з цих подій не змінилося. А що ж змінив Бог? Що змінив Христос, коли він з ними спілкувався? Він змінив їхнє ставлення до цих подій. Те, що раніше привело їх до зневіри, смерть Христа, його погребіння і нерозуміння, що робити далі. Це стало фундаментом їхньої віри. Розумієте? Бог не міняє наше минуле. Він відкриває вам і мені, для чого це сталося з тобою. Минуле не міняється. Може змінитися, якщо твої очі, мої очі відкриються. Може змінитися моє ставлення до минулого. І те, що мене раніше привело в депресію, в розчарування, і я поставив жирний хрест на людях, на якісь ситуації в своєму житті і сказав, ну, все, значить, нічого в моєму житті не зміниться. Але коли Бог міняє наш погляд на ці події, ми розуміємо, для чого це сталося. Це може стати фундаментом, як це сталося в житті цих учнів. Все, що він змінив, як я вже казав, це відкрив, для чого це все сталося. І саме в цьому я бачу другу важливу істину на сьогодні. Бог не змінює минуле Він відкриває, для чого це сталося з нами Бог не змінює минуле Бог може змінити майбутнє І це так, і амінь Бог навіть може повпливати на наші сьогоднішні обставини Якщо ми йому довіряємо І це так, і амінь Але Бог ніколи не міняє минуле Це вже історія Але Бог може змінити сьогодні Ваше і моє ставлення до цієї історії Для когось сьогодні історія про смерті, воскресіння Ісуса Христа – це просто історія. Просто історія. Хороша історія з хеппі-ендом. А для когось це сьогодні історія, яка міняє його життя. Приносить прощення від ірхів, приносить звільнення від залежності, приносить зцілення, свободу. Розумієте? Одна та сама історія. Але те, як ми на неї дивимося, це міняє все кардинально. Чи знаєте ви, як звали другого учня, ім’я якого євангеліст навіть не згадує в цій історії? Хто знає? Хто для себе цікавився? Одного називає, ну, учень, він навіть називається по ім’я Кліопа. Таке цікаве ім’я Кліопа. А другий якось так от скромно не згадується. Як ви думаєте, як звали другого учня? Більше ж біблістів і досліджуючи Біблію, вони сходяться до думки, що цього другого учня звали Лука. Той самий Лука, який написав Євангеліє від Луки. Це як апостол Іван, коли він пишить в своєму Євангелії, він каже, учень якого більше всього любив учень. Учень, він теж себе не називає по ім’я. Так само Лука, він скромно умолчав про свою участь в цих подіях. А як ви думаєте, чи читали б ми сьогодні Євангеліє від Луки, якщо б Ісус не підійшов до цих двох учнів по дорозі в Імаус, і якщо б вони потім не повернулися в Єрусалим. Як ви думаєте? Чи читали б ми сьогодні взагалі Евангелію від Луки? Я думаю, що ні. Саме тому Ісус підійшов до Луки, до Кліопи по дорозі в Імаус. Тому що Лука ще щось не зробив в своєму житті. Він ще не написав своє Евангеліє, він ще не написав книгу дій святих апостолів. Так він був досить поважною людиною, він був лікарем за професією, він міг повернутися до свого звичайного життя і заробляти непогані гроші і жити, в принципі, без Бога, як сьогодні живуть багато людей. Але це насправді дорога в нікуди. Це дорога з Ірусалиму, дорога від Бога. Бог сьогодні хоче, щоб ти почав писати своє Івангеліє. Я впевнений, що і ви, і я, ми ще не написали своє Івангеліє. Ми ще не написали свою книгу дій святих апостолів. І тому Ісус виходить сьогодні до тебе. Ти не випадково сьогодні в церкві. Ці учні, вони думали, ну, хтось там третій прибився, ну, добре, ще йому, так сказати, по ушам поїздимо, розповімо, що з нами трапилось, ще йому пожалімося про все, що з нами трапилось. Але насправді Ісус прийшов до них, щоб вони зрозуміли, для чого все це сталося в їхньому житті. Ісус сьогодні прийшов до тебе, щоб ти зрозумів або ти зрозуміла, для чого те, що сталося вже в тому житті. Для чого те, що відбувається в твоєму житті? Для чого все це? Чому це Бог допускає? Знаєте, ви скажете, пастор, а де я в цій історії? Я не Лука, я не Кліопа. Знаєте, в цій історії ще було дві людини, яким Ісус з’явився особисто. Це Марія Магдалина і це Петро. І він им з’явився навіть до того, як він прийшов до цих двох учнів. Що переживала Марія Магдаліна, коли Ісус прийшов до неї? Інші жінки побіжали вже назад, а вона стояла, написано, і просто плакала. Вона була в такому сумі, в такій депресії, в такому розчаруванні. Людина, яка настільки кардинально змінила її життя. Ісус звільнив її від демонів, Ісус звільнив її від блуду, Ісус подарував їй надію і сенс для життя. Вона стала одною з послідовниць тих 70 учнів, учнів, які, ну, крім 12-ти ще були разом з Христом. І тут все померло. Разом з Христом. І вона не розуміла, для чого жити, як далі жити. І Ісус найперше до кого прийшов? До Марії Магдаліни. Якщо ти себе сьогодні так відчуваєш, ти розчарований, ти йдеш в депресії, в тебе якісь невирішені проблеми в житті, ти не знаєш, як з цим розібратися. Ісус сьогодні іде до тебе. Навіть якщо ти один або одна. До цих двох учнів, я нагадую, він прийшов окремо до Марії Магдалини, а потім до Петра. Що переживав Петро? Хто пам’ятає? Людина, яка така. Мені би шашку і коня, і я би тут всіх порішав, і з цими рімлянами би розібрався. Що відчував Петро після смерті Христа і після того, як його поклали у гроб? Який він себе відчував? зрадником, нікчемою. Він обіцяв, що навіть якщо всі інші відрикуються від Христа, він ніколи не відричається. І що він зробив? Хто пам’ятає? Три рази превселюдно відрикся від Христа. І знаєте, що йому у ці три дні казав дияво? Казав, от такий ти віручий, от такий ти Божий служитель, от такий ти учень Христа. А хто обіцяв? А хто показав, що я… І знаєте, він всі ці три дні ходив з цією однією думкою, що він не здара, він нікчема і взагалі. Йому, мабуть, як юді, треба піти і закінчити своє життя нікчемне. І Ісус до другого приходить до Петра, до зрадника, до людини, яка вже на собі сама поставила хрест, до людини, яка вирішила, що вже вона ніякий не учень, ніякий не служитель, ніякий не старший серед інших апостолів, І Ісус приходить до Петра. Як ви думаєте, для чого? Щоб сказати Петру, а я казав. А ти ж обіцяв, але не здійснив свою обіцянку. Що зробив Ісус? Він Петра відновив. Не написано в жодному Євангелії. Просто згадується, що Ісус являвся Петру. Просто як згадується. І навіть Петро нікому не розказав з інших учнів. Ні Луке, ні Марку, ні комусь з євангелістів, хто описував. Він нікому про це не розказав. Це було його настільки особисто, що він не хотів ні з ким ділитися. Але те, що він повернувся до інших учнів, те, що після цього він дійсно став старшим серед апостолів, він прийняв цю відповідальність, це говорить про те, що Ісус щось для нього зробив особисто. Ісус показав, що Петро для нього важливий. Попри його зраду, попри те, що він виявився слабким, попри те, що він виявився людиною, яка не тримає свого слова, Ісус його від цього-цього звіднив, тягаря, і дозволив йому далі служити. Як я вже казав, можливо, сьогодні ви або я, ми схожі на Клеопу, можливо, сьогодні ми схожі на Луку, але Бог не хоче, щоб ми були схожі в тому, що ми йдемо від Нього. Він хоче, щоб ми повернулися до Єрусалиму і розказали іншим про те, що Ісус зробив саме для тебе. Для чого? Тому що Ісус запланував, щоб ви і я, щоб ми сьогодні писали вже своє Євангеліє. Євангеліє – це добра новина. Сьогодні багато поганих новин. Якщо ви сьогодні, я сьогодні не дивився новини, але якщо ви сьогодні відкривали новини, я впевнений, що навіть попри те, що зараз пасхальне перемір’я, я думаю, що було достатньо багато таких новин не дуже гарних. Але Ісус хоче, щоб ви і я, ми приносили в життя інших людей гарні і добрі новини. Сьогодні Ісус вийшов на зустріч тобі. Вийшов через Своє Воскресіння, бо саме через Нього Він хоче воскресити тебе. Знаєте, свято Воскресіння – це не тільки про те, що сталося, це також про те, що ще має статися в вашому і моєму житті. Бо те, що сьогодні померло, або воно вже десь так от близько помирає в вашому житті, Ісус хоче це воскресити, Ісус хоче це змінити. Для чого? Щоб ми стали оцими учнями, які також понесуть іншим цю добру новину. І давайте ми разом станемо зараз для молитви, і ми помолимось. Я хотів би попросити наших лавітів, щоб вони також нас ввели зараз в молитві, в поклонінні. Помолимось за ці дві речі, про які я сьогодні казав. Про те, щоби Бог допоміг нам ніколи не вирішувати ці проблеми, ці життєві негаразди, які сьогодні нас добивають або вже добили, щоб ми їх не вирішували сам на сам. Бо для цього ви сьогодні в церкві Для цього ви сьогодні чуєте цю проповідь І це нагадування І я хочу вам ще розказати Ісус виходить вам на зустріч Як він сам підійшов до цих двох учнів Щоб підтримати їх, щоб підбадьорити їх Щоб дати їм зумшим інший погляд На все, що відбулося в їхньому житті І я сьогодні хочу помолитися разом з вами Щоб Бог відкрив Відкрив ваші і мої очі Щоб ми подивилися на ті самі події в нашому минулому, які до цього ми згадували, і це тільки наганяло на нас смуток. Це тільки заставляло нас ще більше поглиблюватися в депресію. Щоб Бог допоміг вам подивитися на все це і зрозуміти, для чого це сталося з тобою. Я вірю, що як змінився погляд цих учнів на смерть Христа, і вони зрозуміли, що це є фундамент, ця трагедія є фундаментом віри, ця трагедія є обітницею, що кожен, хто прийде до Христа, він отримує прощення своїх грехів через його смерть і дар вічного життя через його воскресіння. І я хочу, щоб Бог сьогодні вам і мені допоміг побачити зовсім по-іншому ті трагедії, ті обставини, які сталися в вашому житті. Господь Ісус, ми дякуємо тобі за цю евангельську історію. Ми дякуємо тобі, що саме ти був ініціатором цієї зустрічі. Ти підійшов до Клеопи, ти підійшов до Луки, ти пішов разом з ними тим шляхом, який ми знайшли. Хоча вони йшли з Ірусалиму, вони йшли з церкви, вони йшли від тих стосунків, які ти запланував для них. Вони, по суті, йшли від тебе. Але ти розділив з ними цей шлях для того, щоб пояснити їм, для чого все, що відбулося, для чого це сталося в їхньому житті. І я сьогодні молюся за кожного присутнього на цьому місці, за кожну людину, яка дивиться це служіння онлайна, буде дивитися у запису. Допоможи нам не вирішувати наші проблеми самим із собою. Допоможи нам не залишатися на одинці, але завжди нам допоможи шукати допомоги у Тобі. Шукати підтримки церкві у братів і сестер. Просити, щоб за нас молилися. Просити поради і відкривати, відкривати все, що нам болить перед Тобою, перед нашим Небесним Батьком. І я сьогодні молюся за кожного тут присутнього. Дай нам побачити все, що засталося в нашому житті. Всі ті болі і страждання, які ми вже пережили, дай нам побачити їх твоїми очима. Дай нам зрозуміти, для чого це сталося. Господи, і хай зміна нашого погляду на всі ці обставини, вона допоможе нам іти далі по життю з Тобою. говорити іншим людям цю добру звістку, що в Ісусі Христі є воскресіння, в Ісусі Христі є прощення, в Ісусі Христі є той шлях, шлях і тут на землі, який принесе нам благосовіння. І найголовніше, що в Ісусі Христі є шлях на небо до вічного життя, яке ми отримуємо через Його смерть. І ми сьогодні, Господи, я молюсь тими людьми, хто потребує сьогодні цієї молитви, ми сьогодні просимо, щоби ти прости всі наші гріхи, щоби ти прости все, що ми робили, чинили, живучи без тебе, прости нас, очисти наш гріх. І допоможи нам жити з тобою, допоможи нам слідувати за тобою, і допоможи нам дійсно по-новому подивитися на це свято Воскресіння, щоб це не була просто якась цікава історія, а щоб це була наша особиста історія, історія нашого особистого Воскресіння, історія нашої особистої зустрічі з тобою. Хай в цьому прославишся Ти, наш Небесний Бог, Бог Отець, Син і Дух Святий. Амінь.

Знаєте, це свято, яке ми відмічаємо сьогодні В’їзд нашого Господа Ісуса Христа в Єрусалим або Пальмова неділя це свято, коли люди мали багато очікувань, очікувань від того, що мало статися, очікувань того, що, в принципі, говорило і говорить нам Боже Слово. І я хотів би почати сьогоднішню проповідь з одного такого запитання. Я думаю, що вам нескладно буде на нього відповісти, але я хотів би, щоб ми про це трошечки подумали. Чи бувало в вашому житті, щоб ви хоч раз в чомусь розчаровувались? Кого бувало? Можна побачити руки? Хто не підняли, ви ніколи не розчаровувались нічого, так? Ну, напевно, що мабуть немає такої людини, яка б ні разу ні в чому не розчаровувалась. Ми з кимось домовились про зустріч, для нас це було дуже важливо, ми прийшли в той час, який домовились, а людина, не попередивши, не передзвонивши, просто не прийшла. І ми думаємо, як так? У всіх є мобільні телефони зараз, слава Богу. Навіть коли там глушить GPS, все одно мобільна связь (мобільний зв’язок), вона працює. Навігатор вас може кудись не туди завезти, як мене нещодавно їхав в Білогородку, він показує, що я там десь під Покровськом. Але таке буває. Але коли ми про щось домовляємось, комусь щось обіцяємо, а потім це не відбувається так, як ми очікували, це нас розчаровує. Можливо, ви очікували, що діти, які у вас були нещодавно маленькі, а зараз вже підлітки або дорослі Можливо, ви очікували, що коли вони підростуть, вони будуть вам допомагати А вони підросли, а допомагаєте ви їм, а не вони вам І це нас теж інколи розчаровує Можливо, ви очікували, що вам на роботі піднімуть зарплату Хто любить, коли вам піднімають зарплату? Мабуть всі. Тільки зарплати, коли пенсії піднімають, коли якісь інші виплати індексують. Це завжди приємно. А вам не підняли зарплату, а навпаки починають затримувати або навіть скоротили зарплату. І знаєте, це теж нас розчаровує. Ми думаємо, як так? Інфляція, я працюю, я вкладаюся, я працюю навіть, як у нас часто буває, понаднормово, затримуюсь на роботі, щось роблю те, що не повинен робити навіть по тому штатному розкладу. І це нас розчаровує. Але, знаєте, найбільше, мабуть, те, що нас розчаровує, як віруючих, коли ми щось очікували від Бога, про щось молилися, щось у Бога прохали, але це не відбулося. Бувало у вас таке в житті? Ну, бувало, давайте будемо чесними, бувало, і, мабуть, не один раз. І, знаєте, коли ми отримуємо розчарування від інших людей, ну, так, це нас ранить, Це нас на якийсь певний час вибиває, але ми розуміємо, що люди є люди. Люди тут пообіцяв, там забув, тут щось нам, так сказати, навішав, якось трошки локшини на вуха, але від Бога ми ж очікуємо, що якщо ми щось просимо у Бога, і Ісус про це нам каже в Божому Слові, що просіть, і що? Буде вам дано. стукаєте, і що вам? Відчинять. Шукайте, і що? Знайдемо. І ми ж все це сприймаємо буквально, і буквально саме так, як ми це розуміємо. І коли ми просимо Бога, і очікуємо, ну, в якісь певні строки, а цього не відбувається, ну, це призводить нас до розчарування. Але хочу більш таки конкретно задати саме вам запитання. А яке найбільш болюче розчарування турбує вас сьогодні? От подумайте, от прямо зараз ви сидите тут, можливо, хтось вас навіть, ну, я проповідую, а ви там думаєте про щось своє, про те, що хтось вам щось не зробив, або зробив дуже боляче, і ви це зараз згадуєте, або якісь обставини такі трапилися, і ви всередині себе це крутите, крутите, крутите, себе нагнітаєте, і от прямо зараз відчуваєте таке розчарування. От просто подумайте, можете не казати, можете не піднімати руки, подумайте, що найбільше вас турбує з тих всіх розчарувань, які були, які є, що найбільше вас турбує саме сьогодні. Можливо, когось турбує те, що війна, вона все не припиняється. От хто очікує, там були чергові якісь переговори, хто очікував, що ось-ось-ось, ну от вже нарешті про щось домовиться. Є такі люди? Чи вже всі розчарувалися, що вже ніхто нічого не очікував? Я чесно скажу, я вже перестав чогось очікувати. Я просто молюся, прошу про Боже диво, але вже стараюся нічого такого не очікувати, тому що коли ти очікуєш, думаєш, ну ось-ось, ось-ось щось, ну нарешті якось воно все зупиниться, припиниться, і потім воно не зупиняється, ти думаєш, ну, опять, знову. А можливо, ви дуже зараз розчаровані тим, що хтось з ваших близьких постраждав від цієї війни, а в когось взагалі хтось загинув. І, звичайно, це не може не розчаровувати, бо ти, наприклад, молився за цю людину, це твій однокласник, це твій сусід, це якийсь твій родич. Ти молився, ти вірив, що Бог цю людину збереже, а так трапилося, що прилетіла ракета, дрон, чи щось там ще трапилося, і ця людина загинула або отримала якесь таке серйозне поранення. Можливо, що ще трапилось в вашому житті, що вас сьогодні розчаровує? Подумайте. Навіщо я вас про це питаю? Бо сьогоднішнє свято, не дивлячись на те, що воно таке радісне, на те, що воно нас понукає до прославлення Бога, воно говорить про розчарування. І назва сьогоднішньої проповіді, якщо можна, на екран, я її так і назвав – Пальмове розчарування. Не Пальмова неділя, а Пальмове розчарування. Знаєте, ця історія, яку я хочу разом з вами сьогодні прочитати, на перший погляд, як я вже сказав, починається чудово. Всі зустрічали Христа, всі прославляли Бога, всі махали цими пальмовими гілками, постелали одяг, і ці гілки під ноги цього віслючка, він, мабуть, думав, що всі прославляють його, і вся вага до нього. Ну, тварини вони такі, да? Але, знаєте, ми знаємо, що це свято, воно призвело трошечки до іншого. Але чого ж всі люди так вітали Христа? Чому всі люди були в такому радісному і піднесеному настрій? Тому що перед цим щось сталося. Хто пам’ятає, яка подія сталася буквально незадовго до свята Пальмової неділі? Хто пам’ятає? Що такого зробив особливо Ісус, що всколухнуло всі охресності Єрусалиму? Сам Єрусалим, всі про ці говорили, всіх новинах написали, в соцмережах всі запостили ці фото. Що такого зробив Ісус? Він воскресив Лазаря. Він воскресив Лазаря. І саме тому, що ця новина розійшлася спочатку навколо Єрусалима, потім в Єрусалимі, про все це говорили, всі собі перепостили фото, як Лазар виходить в цих пилинах з печери. Люди були просто в захваті І знаєте, вони задавали собі одне просто логічне запитання Якщо прийде Месія, чи зможе він зробити щось більше, ніж робив Ісус? І тому вони всі очікували, що ось-ось-ось йде той Месія, який нарешті їх звільнить від римської окупації І давайте разом ми прочитаємо місце писання, з якого хотів би сьогодні почати Це Євангелія від Івана, 12 розділ І я прочитаю 12 і 13 вірш, протягом урибачу і пропущу, і прочитаю завершення цієї історії 17 і 18 віршів. Я буду читати сучасному перекладі, він буде у вас на екрані, але інші переклади вони теж дуже гарні, дуже вдалі. Там написано. «Наступного дня велика кількість людей, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийшли на святок. Вони взяли відця пальм, вийшли на зустріч йому і вигукували, промовляючи, «Осана, благословений, хто йде в ім’я Господня, царь Ізраїлю». Свідчили люди, які були з ним, це 17 вірш, коли він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів його натовп, бо почув, що він зробив це чудо. В інших Євангеліях ми читаємо дуже схожий опис тих подій. Там різниця невелика, тому, як записали евангелісти, Асана вишніх, Асана з небес, спасіння з вишніх. Тобто, в принципі, все одне те ж саме. Всі були в захваті, всі були в очікуваннях. Чого? Чого очікували люди? Хто був важливий? Що вони, ну, як би, воскресали? Крим осана. Що вони ще? Як вони вітали Ісуса? Царь Ізраїлів. Що це говорить? Що вони очікували? Що повинен робити царь? цар повинен встановити свою владу і цар повинен викорунити все що його владі заважає А хто тоді царював Ну якщо не брати до уваги ірода цього власника хто тоді царював над Ізраїлем імператор римський імператор вони були під римською окупацією всі люди які вийшли вітати Ісуса, вони очікували, що ось він проголосить себе оцім Месією, царем, і він візьме владу у свої руки і скине нарешті цих проклятих римлян. Чи були ці очікування чимось поганим? Як ви думаєте? Чи були очікування чимось поганим? Я вас по-іншому спитаю. Чи є поганим, що ми очікуємо закінчення цієї війни? Чи це погано? Ні. Вони того ж бажали для себе. Вони вже багато-багато років біли під римською окупацією. Так, війни такої відкритої не було, але вони були під врадою своїх ворогів. Але чи справдилося ці очікування? Ну, людей. Що Ісус стане царем, що він підніме повстання проти Рима, що він скине цю римську владу. Чи справдилося ці очікування? Ну, не справдилося. Від слова зовсім. І саме в цьому я бачу першу важливу істину на сьогодні з цієї історії. «Господь не діє по нашим очікуванням». Скажіть своєму сусіду, «Господь не діє по твоїм очікуванням». Так-так. Знаєте, нам це неприємно інколи чути, і інколи нам важко це прийняти, але Господь не діє по вашим і по моїм очікуванням, навіть якщо вони добрі. Навіть якщо вони нам здаються найкращими для нас, для наших оточуючих, Але Бог, Він не повинен діяти по вашим чи по моїм очікуванням. Розумієте це? Чому важливо спитаєте ви? Бо Його плани, і про це говорить Боже Слово, вони завжди більш досконалі, ніж наші плани. Його шляхи, вони завжди вищі, ніж наші шляхи. Навіть якщо нам здається, що от той шлях, який ми собі уявили, який ми собі обрали, він найкращий для нас, він найкращий для наших рідних, близьких, для наших оточуючих. І ще трохи про очікування та розчарування. Після футбольного матчу тренер говорить гравцям своєї футбольної команди. «Недооцінив я вас, хлопці, коли сказав минулої неділі, що гірше грати ви вже не зможете». Пам’ятаєте, з чого почалася ця історія? Пам’ятаєте? Чому люди були в таких очікуваннях і так радісно зустрічали Ісуса? В 17-му вірші ми читали, що це сталося через що? Тому що люди, які були присутні на воскресінні, можна попередні вірші, Богдан? Так, так, 17-й. Так, попередні. Тому що люди, які були присутні на воскресіння Лазаря, Що вони робили? Свідчили про те, що вони бачили. Саме тому зібрався такий величезний натовп. Саме тому люди вийшли з цими пальмовими гілками, з одягом і постелали їх під ноги віслючку, на якому їхав Ісус. Тому що вони бачили на свої очі те диво, а інші люди чули від цих свідків, що Ісус зробив. Проте сама історія Воскресіння спочатку виглядала як суцільне розчарування. І давайте ми разом цю історію подивимося. Вона записана в Євангелії від Івана в тому ж таки в 11 розділі. Я прочитаю 20-й і 21-й вірші, потім трошечки пропущу і прочитаю 23-й і 25-й вірші. Ми пам’ятаємо, що Ісус мав близькі стосунки з родиною Лазаря, з родиною Марти і Марії. І саме тому, коли Лазарь був дуже сильний хворий, і сестри, мабуть, вже перепробували всі ліки, викликали найкращих лікарів з Єрусаліма, бо віфання була поблизу Єрусаліма, І ніхто нічим не зміг допомогти Лазарю. І тоді вони згадали про Ісуса і вони відправили до нього посланців. Для чого? Хто пам’ятає? Щоб його покликати для молитви за Лазаря. Тому що вони в що вірили? Що якщо Ісус прийде і помолиться за Лазаря, то він буде сілим. Але чомусь Ісус, по-перше, не пішов одразу, коли прийшли ганці, а потім запізнився настільки, що прийшов вже на четвертий день після того, як Лазаря поховала Але все ж таки прийшов, і Марта про це почула, і давайте ми прочитаємо з 20-го вірша Коли ж Марта почула, що йде Ісус, то вийшла йому на зустріч Марія ж сиділа вдома Марта сказала Ісусові, «Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат». Із 23-го вірша. Ісус каже їй, «Твій брат воскресне». Говорить йому Марта, «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Та Ісус їй сказав, я є воскресіння і життя. Хто вірить в мене, хоч і помре, буде жити. Хочу вас запитати, які очікування були у Марти? Які очікування були у Марти? Ну, оці ситуації. Ні. У Марти було очікування, що якщо Ісус прийде вчасно і помолиться за її брата, то що трапиться з її братом? Він одужає, він виздоровить. Марта молилася за це сама, Марія молилася разом з нею. Я впевнений, що вони навіть попросили в церкві, щоби всі молилися за їх брата. І саме тому Марта відправила посланців, бо вони піклувалися про брата, не могли його залишити. Вони відправили якихось друзів, сусідів чи знайомих, щоб вони пішли до Ісуса і його покликали. Навіщо? Як я вже питав. Тому що вони вірили, що Бог може зцілити їх брата. Чи було щось в її очікуваннях неправильно? Чи було щось в її очікуваннях щось неправильно? Те, що вона молилась, те, що вона вірила, що Бог може зцілити брата. Ви якісь не впевнені. Чи було щось в її очікуваннях неправильно? Ні. Це ж все було нормально, це було правильно. Ми ж коли молимось про когось, щоб Бог зцілив, ми що очікуємо? Щоб людина померла, щоб їй гірше стало? Чи ми очікуємо, щоб людина одужала, щоб Бог доторкнувся до неї і сталося диво? Ми очікуємо диво. Саме цього очікувала Марта. Знаєте, навіщо Ісус, виникає питання, навіщо Він не відповів? Навіщо Він так запізнився? Знаєте, ми знаємо закінчення цієї історії. Нам легше, ми якби так свисока дивимося, Марта така, не вірила в Воскресіння. А якщо б ви були на місці Марта? Якщо б ваша рідна людина вже чотири дні була, як померла, і не просто там десь морзі лежала, його вже поховали. Його вже поховали. Але що вони отримали? Вони отримали розчарування. Бог не відповів на їх молитву, а Ісус запізнився. Так потім він все ж таки прийшов і сталося чудо, але це все сталося потім. Я хочу вас спитати, а в чому в вашому житті сьогодні Ісус запізнився? Подумайте. В чому в вашому житті Ісус вже запізнився? Як це сталося з Мартою? Чи віриш ти, що Він може воскресити ті надії, які ти вже поховав? Знаєте, Марія і Марта, вони вірили, що якщо прийде вчасне, їх брат буде зцілений В них була на це надія, але коли Ісус не прийшов і прийшов ще з великим запізненням Я думаю, що вже на перший або на другий день вони всі ці надії поховали разом зі своїм братом Знаєте, Марта навіть не вірила, коли Ісус їй сказав, що твій брат воскресне, вона не вірила в це. Вона вірила взагалі, що Бог воскресить всіх людей у другий свій прихід. Але що станеться саме в її житті, саме з її братом, вона в це не вірила. Але Ісус це зробив для неї. Чому Марта не вірила? Бо втомилася розчаровуватися. І смерті її брата була оцею останньою краплею. В нашому житті щось може стати оцею останньою краплею. Ми один раз розчарувалися, ми другий раз розчарувалися, ми третій раз розчарувалися, і ми перестаємо за щось просити в Бога. Ми перестаємо щось вірити. Ми перестаємо за щось молитися. Чому? Тому що просто розчарувалися. Можна вам сказати дещо по секрету, яке нікому не розказувати? Чи є у вас якісь певні строки, коли ви просите у Бога про певні відповіді? Чи є у вас певні строки, коли ви ставите Богу, Господь, допоможіть це зробити до неділі? Чи хай це станеться у п’ятницю, чи хай це станеться отаку дату. Чи є у вас певні строки, коли ви про щось молитесь? Я вам скажу по секрету, якщо у вас є певні строки, ви обов’язково розчаруєтеся. Чому? Тому що саме в цьому я бачу другу важливу істину на сьогодні. Господь не діє за нашими строками. Скажіть своєму сусіду, Господь не діє по твоїм строкам. Знаєте, непогано ставити строки, непогано планувати Знаєте, треба, щоб у вас були плани в вашій родині, треба, щоб у вас були плани в вашій роботі Треба, щоб у вас були якісь особисті плани, це добре Але коли ми виставляємо Богу, це як якийсь певний дедлайн Господь, ти повинен от саме тоді, саме зараз Я вам скажу, ви обов’язково розчаруєтесь Тому що Господь не діє за нашими строками Чому так? Ми ж живемо у часі Нам треба тут і зараз Ми навіть якщо приходимо в Макдональдс Або в якомусь сидимо кафе Чекаємо замовлення і воно затримується на 5 хвилин Ми вже починаємо нервувати В Макдональдсі нас так привчили Що якщо замовлення затримувалося Нам дають там якусь карточку На безкоштовну морозиву Або ще на якийсь мілкшейк на наступний раз І ми думаємо, о, провінилися Затримали моє замовлення А тут Бог не вкладається у наші строки Це ж взагалі неподобство Як так? Бог і він не може вкластися В якісь строки Знаєте, а виявляється, що може Бо більше інколи він це робить навмисно Ісус Якщо ви прочитаєте цю історію Трошки раніше, він навмисно затримався Коли до нього прийшли посланці До Марти і Марії Він навмисно затримався І пішов пізніше, навіть якщо ніж його покликали. Неумісно це зробили. Не знаю, чи вигаданий цей енекдот, чи є в ньому якась частка правди, але говорять, що коли Ісус підійшов, щоб воскресити Лазаря, то відбулося наступне. Ісус підходить до печери і гукає, Лазарь вийде! Тиша. Ісус знову гучніше, Лазарю вийде! З печери долинає стомвлений голос, Господи, а можна я ще трошки полежу? Я тільки но засну, А вдома ніякого перепочинку. Весь час Марта щось мене просить. То дрова нарубай, то води принеси, то за хлібом на базар сходи. А тут тиша та спокій. Говорять, що в кожному анекдоті є частка правди. Тому, можливо, що Лазар не дуже поспішав вертатися до звичайного життя. А ще церковна історія каже, що Лазар після Воскресіння прожив 30 років і був єпископом церкви. Тобто після свого Воскресіння Лазар ще 30 років служив Богу. 30 років ходив, як живе свідчення про те, що Бог ніколи не запізниться. Знаєте, але не завжди так трапляється в нашому житті. Можна я з вами поділюся одною такою стрінкою з нашого з Юлію життя, надіюсь, що вона не образиться на мене, але вона була для нас така дуже неприємна, дуже важка. Коли ми одружилися, то через певний час ми дізналися, що Юля завагітнила, ми чекали дитину, і їй треба було з’їздити до себе додому, забрати певні речі. І коли вона повернулася вже в Київ, в неї почалася кровотеча, виявилося, що є загроза трати дитини, її поклали в лікарню, і після УЗІ нам сказали дуже неприємну звістку, що дитина померла, то є плід за вмер. І знаєте, якщо до цього ми молилися, ми просили про Боже диво, то в один момент все як-небудь раз і обірвалося. Здавалося, ну як так? Ми цього очікували, ми про це молилися, це не було щось таке, ну, як я вже казав, гріховне чи погане, але чомусь Бог не відповів. І я знаю, що Юлі було дуже важко, мені було дуже важко це прийняти, пройти. Я вдячний всім тим друзям, які в той момент нас підтримали. Але, в принципі, що я вам можу сказати? І по сьогодні я не можу дати відповідь, чому Бог це допустив, чому так сталося. Але знаєте, що я для себе зрозумів, коли ми проходили оцей момент, момент ну дуже важкий для нас момент втрати момент розчарування момент коли у нас було багато запитань до Бога чому Бог не зберіг чому Бог не допоміг чому Бог не зробив див я зрозумів одну таку для себе річ і якраз на минулому підлітковому ми дивлячись фільм обрані там теж обігрався схожий сюжет про Петра і про його дружину коли теж Петро був на служині І цього немає в Біблії, це, скоріше за все, вигадка режисера, можливо, що це є в якихось переданнях християнських, але там показують, що якраз в момент, коли Ісус відправив Петра інших апостолів на служення, його дружина, яка була вагітна, вона повинна була народити, і при родах вона сама ледь не померла, і дитину вони втратили. І коли Петро повернувся і дізнався про цю новину, в нього якби все в серці попірвалося, в нього виникло багато питань. Чому так? Я служив Богу, я робив Божу справу, а Бог не захистив мене і мою родину. І потім там показується така ситуація, вона теж, ну, скоріше за все, вигадана, коли він йде наздоганяти з Іваном, апостолом інших учнів, з якими Ісус пішов служити в 10 місця, і він ділиться оцею свою такою трагедією, своїм нерозумінням. І Іван задає йому таке питання. А що би було з тобою, якщо би ти був без Бога? І це саме трапилося в твоєму житті. Хто би дав тобі втіху? Хто би підтримав тобі і повернув надію? Чи було б тобі легше пройти це випробування без Бога, ніж з Богом? І знаєте, що я для себе зрозумів через ці обставини? Що інколи, можливо, ми не побачимо для себе відповіді і не зрозуміємо для себе відповіді тут на землі. Але що було б з нами, якщо ми проходили це випробування, ці втрати, цю біль без Бога? Чи було б вам легше? Чи було б вам або мені легше? Я впевнений, що мені точно не було б легше. Я впевнений, що це розчарування могло б привести мене або Юлю до такої депресії, до такого, можливо, якогось рішення, що все, більше ми цим ділом не займаємось, не треба нам дітей. Але я вдячний Богу, що Бог нам подарував аж три чудових сина. Я не знаю, чому це сталося, але я знаю, що Бог благословив мене, благословив Юлю, благословив нашу родину. Що ж тоді робити з нашими проханнями до Бога? З проханнями, коли ми просимо про щось добре, а не погане. Але з проханнями, які залишаються без відповіді. Що нам робити? Знаєте, ви скажете, що щось тут пастор вже дуже зустив фарбу. Бог так не робить. Це ж взагалі якесь гнущання. А я вам покажу ще одну історію, де Ісус саме так і вчинив. Про неї ми читаємо в Євангелії від Марка, у п’ятому розділі. Якщо у вас є Біблії, давайте разом подивимось. Я не буду всю цю історію читати, прочитаю завершення цієї історії, це п’ятий розділ з 18 по 20 віршів. Ви пам’ятаєте, що був такий випадок, коли Ісус зупинив шторм на Галилейському озері, потім вони приплили в околиці Десятимісця, І там їх зустрів один такий дуже відомий чоловік, ну в тих місцях. При нього майже кожен день писали в новинах, всі боялися проходити з того місця, де він жив. Чому? Хто пам’ятає? Тому що ця людина була біснувата, і в ній був аж цілий легіон весь. І так сталося, що ця людина, вона зустрілася з Христом, Христос вигнав цих демонів, їх наказав їм увійти в свиней, ці свині потопилися благополучно в Валилейському озері. І ось, але прийшли люди, пастухи там розказали всім, і Ісуса, так сказати, попросили піти з їхніх країв. Із 18-го вірша, ось що ми вчитаємо. І коли він сідав у човен, то просив його біснувати, щоби бути з ним. Та він йому не дозволив, але сказав йому, іди до свого дому, до своїх, і сповісти їм, що для тебе Господь зробив, як змилосердився над тобою. Тож пішов він та й почав проповідувати в Десятімісті про те, що зробив для нього Ісус, і всі дивувалися. Можна вас спитати, чи хотіли б ви почути ні від Ісуса? Хто хотів би? Хто хотів би почути на ваше прохання ні? Ніхто. Ну, я вам скажу, я в тому числі, я теж не хотів би почути ні від Ісуса. А чи хотіли б ви ходити в ту церкву, де пастор або хтось з служителів, ви щось попросили, ну, про щось добре, про якусь допомогу, молитву, а він сказав, ні-ні-ні, іди, іди. А чи ви виконали те, що Бог вас попросить, після того, як ви почули ні на якесь своє прохання або на свою молитву? Я вам скажу, викладаючи руку на серце, що я не впевнений, що я би зробив те, що би мене попросив Бог. Але ця людина, цей бувши бісноватий, я на 100% він був розчарований, коли він почув ні на своє прохання, щоби стати учнім Ісуса Христа. Але коли Ісус сказав, іди і розкажи іншим, він пішов і почав розказувати іншим. Знаєте, це дуже схоже на один анекдот. Коли зустрічаються два євреї, як зазвичай поговорили про здоров’я, про дружин, зачепили тему про дітей, і один питає іншого, а як до тебе відносяться твої діти? Як до Бога. А це як? Мене майже не слухають, мої прохання не виконують, іноді роблять вигляд, що мене не існує. Але коли їм щось треба, то відразу звуть. Що зробив цей колишній біснуват? Він не просто послухав прохання Ісуса, Він не просто образився на Його відмову, Він пішов і виконав те, що попросив Його Ісуса. І саме в цьому я бачу останню істину на сьогодні. Господь не діє по нашим проханням. Господь не діє по нашим проханням. Інколи так. Інколи так. Інколи ми просимо, і саме те, що ми просимо, так Бог нам і дає. А інколи, і це нам дуже не подобається, це ми дуже не любимо, Бог каже, ні, це тобі не потрібно, ні, це зараз я тобі не дам, можливо потім, ні, про це навіть не думай. Чому? Бо не всі наші прохання насправді будуть благословінням і для нас самих, і для наших оточуючих. Ми думаємо, що от це, що Бог мені це дасть, гроші, чи владу, чи якісь там певні зв’язки, стосунки, і все в моєму житті наладиться. Отримуєте гроші – отримуєте багато спокусу. Отримуєте якусь владу або зв’язки – ще більше спокусу. Ще щось отримуєте. Тим думаєте, що не мені треба, так? Знаєте, можна вас питати, так? Що би сталося, якщо б Ісус дозволив цьому чоловіку послідувати за ним? Що би сталося? Як ви думаєте? І щоб він сказав, так, давай, ти будеш завжди перед моїми проповідями свідчити, що я для тебе зробив. Це б людей привертало до Ісуса, як ви думаєте? Такі свідчення. Особливо тих, хто знали, що це за людина. Та привертало би, ми ж про Лазаря читали, чому люди зібралися. Люди збираються, хліб, зріляще і таке інше. Знаєте, він би отримав, я впевнений, на 100% дуже вірного учня, дуже вірного послідовника. Але чи сталося би те, що сталося потім, після відмови, після того, як Ісус сказав цьому бувшому бісноватому «ні»? Точно би не сталося. Бо саме через проповідь цього колишнього Держимова навернулося все десяте місце. І пізніше люди, що вигнали Христа, з радістю зустрічали його. Саме через проповідь цього бувшого Держимова багато-багато його співвітчизників навернулося до Бога. Але ще більше диво сталося пізніше. Я про це якось ділився на домашній групі, але не розказував на проповіді, хочу цю історію поділитися. В 70-му році в Ізраїлі почалося велике повстання і на певний час Ізраїль здобув незалежність, тобто вони скинули владу римлян і вони певний час навіть владарювали як незалежна держава. І Рим, звичайно, з цим не погодився, не змирився, вони вирішили раз і назавжди вирішити це єврейське питання. Вони відправили туди в Ізраїль декілька легіонів римлян, і вони місто за містом почали цілеспрямовано захоплювати, знищувати і руйнувати міста, бувати людей. Залишився наприкінці один Єрусалим і ще там Масата, вона трошечки пізніше впала в це місто. Єрусалим оточив син тогочасного імператора Веспісяна Тит, і він, як зазвичай тоді було прийнято, він запропонував місту здатися, відкрити ворота і впустити їх. І поки тривало цей час, щоб місцяни могли подумати, вирішити або здатися, або сказати, що вони не будуть воювати, всі, хто хотів, бажав залишити Єрусалим, всіх безперешкодно відпускали. І знаєте, що сталося з віруючими Ісуса Христа? Вони згадали пророцтво, яке казав Господь Ісус. Пам’ятаєте, яке пророцтво він казав? Коли побачите Єрусалим оточеним військами, то що робіть? І вони буквально зрозуміли, що це відбувається на їхніх очах. Вони зібрали свої речі і втекли в гори. Інші мешканці Єрусалима, вони відмовилися здаватися і почалася облога. Вона тривала декілька місяців, після чого римляни все ж таки захопили Єрусалим, і по свідченням історика Йосифа Флави, при цьому було знищено більше одного мільйона євреїв, і більше ста тисяч потрапило в полон. Тобто більшість людей взагалі вони просто знищили. Єрусалим був зруйнований, храм був зруйнований. Як ви думаєте, тим віруючим, які втекли в гори, їм було коли вертатися? Ну, на руїни тільки що, так? І хтось з цих віруючих, ну про цю історію маючи, хтось він згадав, що в 10 місці є церква, є віруючі. І він запропонував, давайте ми підемо в 10 місці. Ну, наші брати і сестри, скоріше за все, нас приймуть. І всі ці віруючі, які втекли з Єрусалимом, вони відправилися в 10 місць, і церква, яка вже на той час там існувала, вона прийняла, попіклувалася про цих біженців з Єрусалимом. І тут виникає питання, а звідки взялася ця церква? Звідки взялася ця церква? Вона взялася за розчарування. З того, що Ісус відмовив цьому обісноватому і сказав, ти не будеш моїм учнєм, ти не будеш одним з апостолів. І він відправив його назад проповідувати. І саме через проповідь цього бувшого обісноватого там виросла церква, яка потім послужила не тільки своїм співвітчизникам, а навіть віруючим Ієрусалиму. Чи сталося б це без відмови Христа? Як ви думаєте? Чи сталося б це без відмови Христа? Ні. Чи знаємо ми завжди, чому Господь нам каже ні? Чи знаємо? Та ні, не знаємо. Але я вам скажу на закінчення цієї проповіді, Боже, ні, завжди набагато краще, ніж будь-яке так, навіть від найдорожчої нам людини. Я думаю, що це важко зрозуміти, важко прийняти, але Боже, ні, якщо вам Бог сьогодні каже на щось, на ваше якесь прохання, на вашу молитву, ні, я тобі це не дам. Це не станеться в ті строки, які ти собі уявив. Це не станеться так, як ти собі уявив. Я вам скажу, Боже, ні, навіть якщо ви цього не розумієте. Воно набагато краще для вас і для тих людей, які вас оточують, ніж будь-яке так від тих людей, які для вас сьогодні дорогі. І давайте ми станемо зараз для молитви. Ми помолимось перед тим, як ми будемо приймати хліболомення. Помолимось за те, щоби Бог допоміг нам. Допоміг нам не розчаровуватися, коли ваші чими очікування, вони не відбуваються, коли вони не справжнюються так, як ми цього хотіли. Щоби Бог допоміг нам не ставити перед ним якісь свої строки, якісь дати, які приведуть нас до розчарування. І щоб Бог допоміг нам, навіть якщо ми цього не розуміємо, навіть якщо ми сьогодні цього не сприймаємо, щоб Бог допоміг нам приймати Його гул. Коли Він каже, так, я тебе чую, але на цю молитву я тобі не відповім. Я знаю, що це не буде легко і взагалі ця проповідь, можливо, вона не така підбадьорлива, як сьогоднішні свята. Але я вам скажу, що якщо ви, якщо я, ми зможемо побачити, що за всіми нашими розчаруваннями обов’язково прийде Боже Воскресіння, що за всіми нашими розчаруваннями, навіть якщо Ісус сьогодні запізнився і не прийшов вчасно, не відповів на якусь вашу молитву, навіть якщо Ісус прийде через 4 дні, через місяць, через рік, знаєте, завжди, коли Ісус приходить, це завжди вчасно. Ісус воскрешає всі надії, які ми вже поховали Скільки б вони там вже не лежали часу, в тому гробі Ісус повертає до життя все, що ми вже поховали в своєму житті Ісус це зробить для вас Як це Він зробив для Марта Як це Він зробив для Марії Як це Він зробив для цього бісноватого Як це Він зробив через цей свят Бо свято Пальмового Воскресіння Свято в’їзду Господа Ісуса Христа Воно говорить про те, що Ісус Що з думкою про вас Він знав, що він піде на Голгоф Що ці ж самі люди, які сьогодні кричать Осана, через декілька днів Вони розчаруються, будуть кричати Розпни його Але він це робив Заради вас і заради мене І саме це ми сьогодні будемо згадувати Зараз під час хліболому Що Ісус віддав своє життя Щоби ви і я Мали воскресіння.

Слава Господу! Я сьогодні трошки не тільки духовно вооружилася, а вооружилася одежою, так що слава Богу. Я хочу подякувати Богу, незалежно нічого. Перевели годинники, часів, не перевели Господь на цьому місці. Амінь! І хай Господь нас поблагословить активно сьогодні чути, бачить, переживати не тільки зустріч з одним, а й з Господом, тому що Як би воно не було, але Господь сьогодні вибрав саме нас, і ми сьогодні прийшли на це місце, щоб те слово, яке Господь хоче нам проговорити через Святе Письмо, воно було почуте нами, тому що я розумію, що воно дуже необхідне для нас. І я сьогодні буду говорити про шторм в нашому житті. І це не просто так вибрана тема. Я вам розказую, з чого це починалося. Знаєте, Бог так цікаво веде мене, коли я думаю, на яку тему поділитися. І в селі такий є звичай. Якщо щось трапляється, вони кажуть слово «штормить». І от буквально на тій неділі прибігає до мене сусідка Миколаївна, мене штормить. І я розумію, що щось трапилося. Оказується, в неї захворіли діти, і вона чотири місяці не отримує заробітну плату. І в неї проблема — вести дітей, лікувати і все. «Миколаївна, або моліться, бо мене штормить». І я вже до такого шторміння привикла, що ми так активно з Льоню попрацювали два дні назад, я прийшла, не замічаючи сама, кажу, ти знаєш, мене так штормить. Це значить, я вдумилася. Але Бог, мабуть, бачив і ці шторми, що відбуваються сьогодні, і що колись були. Тому що, на саме ділі, життя людське на землі – це боротьба. Боротьба з різними штормами – це криза, яка приходить через ті бурі, через ті обставини, які приходять в нашому житті. І спокій він не залежить від того, є буря чи нема бурі, він залежить від того, чи є Господь на троні серця в нас, чи він відсутній. Так важливо, щоб був спокій. І не завжди він є, тому що як би ми не хотіли, якщо приходять якісь обставини, що вони роблять? Вони ж крадуть цей спокій. Вони крадуть, і ми переводимо, яке вже на цьому ділилося, Любов Павловна, вони переводять наш погляд на що? На ті обставини. Про якийсь спокій можна говорити, якщо нехватка грошей. Ще що робити, там бувають якісь різні обставини. І ми переводимося, і тільки ми перевели погляд на обставини, все, Бог десь на якусь мить, день, два, можливо, на час десь зникає в нашої орбіти. І я буду саме про це говорити сьогодні. Частково говорив пастор про спокуси, я не дуже багато буду про них говорити, але нагадаю. І сьогодні разом з вами я хочу прочитати одне таке, знаєте, місце із Святого Письма, ми його дуже добре знаємо, і я не просто так взяла, я люблю брати ті місця із Святого Письма, які вже ми десь трошки знаємо, нам легше тоді почути те, що я кажу, і, знаєте, зложити в пазли, щоб було нам зрозуміло. І це буде Марка. Там буде така історія, коли Ісус з учнями був, і Він, ще це відкрию, і коли учні були з Ісусом, вони бачили Його чудеса, Він годує людей, з чим Він годує, клібом, рибом, все умножив чудово. Вони все це бачать. І тут він їм говорить, мої хороші, я ще хочу поспілкуватися з людьми, а ви беріть човен, сідайте і на той берег перепливайте, а я вас там зустрінемся з вами. І що відбувається? Мені дуже ця історія, ну так подобається, бо вона дуже похожа на нас з вами, ну на мене так точно. Вони сіли в човен, попливли, і саме цікаве починається. Це був вечір. Я зараз прочитаю. Це буде шостий розділ, і я буду читати зразу із 47-го вірша. А як вечір настав, човен був серед моря, а він сам один на землі. Дивіться, Господь залишається, де слово говорить? На землі. Ми потім складемо це, дуже цікаво буде. Коли ж він побачив, як вони висловали, то є мордуються, висловані, мордуються, мені от гарний перевод, думає, слава Богу, одне таке, знаєте, правильний перевод, бо вітер їх був супротивний. І о четвертій сторожій вночі підійшов Він до них по морю йдучи і хотів їх минути. Дивіться, Ісус створив небо, землю, воду, все. Він одночасно обозріває все. Він на землі, але бачить, що відбувається на воді. І вже чотири часи ранку, а вони все в страданнях не можуть добратися до берега. Що пишеться далі? А вони, як побачили, що йде він по морю, подумали, що то Мара, а, Мара, правильно, та й стали кричати. Як буває, дуже так інтересно. Тут бачили Ісуса, тут вони знали, мабуть, чому він був одіти, яке в нього волосся, ну, все бачили. Він мав пройти мимо, він навіть не думав до них заходити, в човен їхній, який вони плили І що відбувається далі? Якщо вони його всі побачили та налякались, а він зараз до них обізвався і сказав Будьте сміливі, це я, не лякайтесь, увійшов він у човен до них і вітер затих А вони здивувалися дуже в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби, про серце Бо серце їхнє було затверділе дивіться коли в людини немає віри вона стає сліпа в них віри не було що вони це вже було друге випробування другий шторм їхньому житті але не було віри вони сліпі а серце кам’яне каже що Господь так і не зайняв своє місце на троні тому що коли серце тверде воно іще не бачить і чує Бога такого, якого Господь чекав, щоб вони Його впізнали, щоб вони не боялися, але не було віри. І коли приходять якісь такі обставини, ми десь похоже на них. Ісуса знаємо, десь Господь когось ізцілив, десь Господь провів через якісь такі проблеми в своєму житті. Наших дітей, рідних, близьких бачимо. Я теж бачила дуже багато таких речей, І для мене навіть те, що Валіна, моя сестра-дочка, яка перенесла 9 годин операції ОНКО, вона сьогодні найчудові всі аналізи, вона прийняла Господа. Бог зробив чудо. Але, розказую, два дні назад дзвонить мені, Аня, у мене проблема. Я говорю, що ж случилося? Представляєш, треба виграти тендер, щоб праця була. Вони вікна й двері ставлять. А ми ж не дуже велика організація. Я говорю, ну і що, зато Бог великий. Ви організація невеличка, скільки чоловік? П’ять у вас. Так вже все, ви команда. Вона каже, ну ні, якщо ти не помолишся, то ми тендер не виграємо. Слухайте, а перед цим поїхала до лікаря в березні місяці, вона проходить на Святощину там вонку. І лікар каже, рідненька, що з тобою? Я не вірю, що ти колись у мене на операційному столі лежала 9 годин. Ти прекрасно виглядиш, ти здорова. Вона каже, я ж так молилася, думаю, я хай прийду, хай вона побачить, яка я здорова. Де ж твоя віра ділася в цю хвилину, коли ти тендер не виграла? І ми їдемо на лідерський семінар, це було в середу, і буквально ми доїжджаємо до Вишневого, смс-ка, Аня, ти віриш? Господь живий. Ми виграли тендер. Слухайте, сьогодні так, кожна людина хоче бачити силу і славу Божу, але вони його не впізнали. Коли приходить страх, будеш, отакі очі, кажуться, вони широкі стали, треба більше бачити, а ти нічого не бачиш. Взагалі в упор не бачиш нічого. Я вам розкажу ще одну історію, далі будемо читати, бо хочу з усім поділитися. Що таке страх? Хтось боявся коли-небудь в житті своєму? О, я запросто. Я настільки була така швидка і кругом мене було багато, скільки й боялася. І, знаєте, колись таке, у нас озеро таке, копанка, кажуть, і його викопали штучно, там рибу розводить, і такий насип здоровений насипали. Ну, може, ближче цього. І от дівчата пішли же на Івана Купала вінки кидати. А ми ж малі, треба ж провірити, як опит приймати, як там заміж вийти вовремя, як побачать, куди вінок попливе. І хтось кинув камінчика. І я дивлюся всіх, як побігли, а я одна на цю гору. І що я вилізу? По піску сповзла. Я вже доповзалась до такого, що вже згусіла, і страх пройшов. І тоді зрозуміла, що треба йти десь в другу сторону. Я вам хочу сказати, у кожній людині живе такий спокій, він має громаднішу силу, і він заражає людину, цією силою, спокою. А можна так же точно передати страх. Один злякався, і всі побігли. Слухайте, я навіть не бачила, що там булькнуло в ту воду, але кричали всі, і я побігла разом з усіма. Отак працює страх. І я хочу сказати таку річ, що от вони в страху не впізнали Господа. Як часто, коли приходять обставини в наше життя, і ми перестаємо бачити Господа. Ми його не впізнаємо. Він говорив, говорив учора до нас, в молитвах ми чули, що він нам казав, а сьогодні я його не чую, тому що гора. Отака виросла проблема, і ти тільки бачиш гору. Буря має ціль для кожної людини, і не треба проклинати свою бурю, вона багато чому нас вчить. Зачастую, ми зговорили, у нас там є такі, поприходили брати до нас, ну, так в кавичках брати, бо вони ще, ну, скажемо так, щоб прихожани прийшли. І от вони бояться. Оставить один, каже, ви знаєте, що? Я боюся пить залишити. А я говорю, а чого? Бо білка схватить. Я говорю, та вже тебе вона, по-моєму, давно схватила. Давай відпустимо її куди-небудь, цю білку. Ну як можна, ну в лісі ще пару бєлочок можна знайти, ну цю бєлку, яка залізла в тебе, давай відпустимо вже. Живе людина в страху. Я кажу, буря ця, оця проблема має для тебе ціль, щоб тебе потрясти, щоб вовремя цієї бурі все воно випало з тебе, спали всі ти гріхи. що робить буря вона показує все те що ми не бачили в тишині спокої коли все в спокій ми не замічаємо що десь якийсь гріх нас контролює щось іще в нашому житті не так буря ми ж були на березі моря бачили коли починається буря вода стає мутною все викидає на берег отак буря викидує з нас всякий гріх все те що нам мішало все те що ми не бачили коли ми були спокійні і я кажу що шторм не тільки руйнує, але він що? І ще й показує, що треба змінити в нашому житті. І випробовує перш за все нашу віру. І, як я вже сказала, цей шторм, що відбувався в Човні, ми розуміємо, Човен – це заповідь Господа з християнами, що він сказав, що я завжди буду з вами. І як важливо, що в нашому човні, на троні нашого серця завжди був Господь. А вода – це наше життя. І воно будуть ці шторми, по-любому будуть. І те, що я прочитала, як я вже сказала, воно похоже на наше життя. Приходять шторми, приходять. Перші які? Фінансові. Потім діточки. Потім робота. Служіння. Потім іще що-небудь. І саме, знаєте, і тут же приходять думки, як таракани лізуть, ну просто так, щоб когось звинуватить у цій проблемі, яка прийшла до тебе. От у тебе нема грошей, а хто ж тобі винувати, Аня, що ти пішла, накупила ковбаси, вміст того, щоб на салі посидіти, або щось на олійки, в пості зараз люди, щось таке, ніхто не винувати. Але ж ми хочемо щось крайнього знайти. Ну так хочеться, щоб хтось був винуватий в наших якихось обставинах. І думки пішли, пішли, пішли. Вони так уже, знаєте, згущаються, згущаються. А Господь хоче, щоб проговорити до тебе, щоб у тебе ж мир був у серці. Тому що коли ти втрачаєш мир, ти втрачаєш Господа. І саме страшність покуси в цю хвилину – це суди. Ми починаємо судити. На роботі щось не так? Це ж начальство таке. В церкві щось не так? Пастир, а ви взагалі бачили, що робиться в церкві? Діти не слухаються? Це ж треба таке наказання. І ми починаємо, в судах переходимо в бунт, і як я казала, не проклинать свою не судьбу, не цю бурю, вона чомусь нас учить. І якщо ми зрозуміємо, що під час бурі будуть спокуси, то ми будемо щось з ними робити. А якщо людина, ну, вона так, згласилася, ну, так воно і буде вже. Вона так і не зрозуміє. Ця буря їй буде колошмати 24 часа в сутки. І часто люди звикають до цього, що їм так класно, і вони нічого міняти не хочуть. Я хочу розказати одну історію. Один чоловік дуже захворів, він і по санаторіях їздив, де він тільки не був. Але в нього такий був характер цікавий, він дуже любив розказати, що він хворий. От він йде в магазин, розказує, що він хворий, прийшов у лікарню, сидить до окуліста, посидів коло окуліста, вже там пройшов, Він цілий день по врачах ходить, йому ж спілкування треба. І отут говорять, що якийсь суперлікар приїхав. Він приходить до нього і каже, представляєте, я такий хворий, я такий хворий. Ця хвороба влізла в мене, вона живе 24 сутки, вона штормить, вона мені не дає жити. І лікар його вислухав гарно, скільки років ви болієте, тоді каже, я вас вилікую. А тепер давайте подивимося, чи ви готові залишити вашу хворобу. А він каже, як її залишити? Ну, каже, завтра заберуть у вас інвалідність, потім вам прийдеться йти на роботу, потім ви вже не повинні, прошу ви, як далі, ви вже повинні навчитися жити, як здорова людина. Він постоїв, подумав, каже, хай я краще буду жити з нею. Інколи нас штормить, ну ми нічого не хочемо міняти в своєму житті, ну нам класно, понимаєте. Коли я сяду на лавочку і буду розказувати, і всі, так є що послухати, як ти ж нічого не будеш розказувати, з тобою цікаво не буде, хто з тобою буде дружити, ніхто. А так ти ж розкажеш і всі діагнози, знаю все, як треба. Тому я хочу сказати, що коли ми бачимо, що заповзає якийсь гріх, через якісь спокуси до нас, нам треба зрозуміти, або я хочу з ним жити далі, хай мене штурмить, або щось треба з ним робити. І ми якось оце їхали з Льонієм, в нас зараз трошки проблема з машиною, і от я дивлюся, він нажимає на газ, і машина має їхати швидко, а вона дуже цікаво їде, вроді би хтось ззаду нас хоче притримати. І от я так невольно себе сьогодні піймала, дивлюся на цей спідометр, і думаю, от які розумні інженери, все зробили для безпеки, щоб більше 300 кілометрів не поїхав, бо вже там цифр більше немає, що є ремень, що там якісь подушки в сучасних машинах. А настільки великий Бог, Він стільки придумав захисних для нас речей, щоб ми могли пройти шторми, щоб ми могли пройти всі спокуси. Як ви думаєте, в чому Він нам показав приклад в 10 заповнях перших? Він каже, я даю вам заповіді, не вбий, от пробуй пройти, щоб не спокушитися, хоч щось таке не зроби, не вкради, не побажай ближнього, не ходи на зібрання нечистивих, люби Бога, не сотвори собі ідола і так далі. можемо читати дуже багато і отут приходять до нас спокуси коли кажуть не вкради я вам розкажу одну історію я мені вже каялась мільйон раз ми ми Вроді без Льоні і не согрішили але ж ми такі праведні і вірили всьому тільки приїхали в село і ми ж хазяйни зразу Хазяйство ж давай заводить і а годувати нема і ми все разом з торбочкою на базар їдемо, щоб прокормити те, що купили. І один таку подсказочку нам каже, слухайте, тут в селі дають усе не грошима, а, ну, допустимо, нам треба якась кукурудза, от вам можуть дати товаром цим. Він каже, цей чоловік може вам завтра допомогти. Приходить, каже, з вас 100 гривень і мішок пустий. Ми даємо 100 гривень, пустий мішок, ввечері приносять кукурудзу нам. Ми ж не крали, ми ж нічого не робили, ну ми соблазнилися на таку класну річ. Ну нам так розказали, от як важливо прислухатися до серця і до свого розуму на те, що сказали. На другий день він приходить і знов стукає в калітку. Льоня каже, о, прийшов і знов каже, 100 гривень і мішок. Кажу, ну на 100 гривень і мішок був у нас, ми ж двох поросят уже купили. Зроду не держали, не знаємо, що з ними робити, ну придбали. По сьогоднішній день, не 100 гривень, не мішка. І він відійшов в вічності. Слухайте, я вам хочу сказати, отак ми випробуємося, отакі спокуси. Теж перед тим, ти купляв, іди купи. Воно тобі треба. І я вам хочу сказати, що це таке серйозне було. і ми вкаялися, і ми стояли перед Богом на колінах, кажуть, Боже, прости нас. Як важливо чути, що говорить Господь. І, як я вже сказала, в кожній із цих заповідей є те, що говорить, про які спокуси ми будемо проходити, як ми це все будемо проходити, щоб, саме главное, щоб не согрішити. І як зробити якусь дурницю, Треба сто разів подумати, що Господь за нас заплатив велику ціну, що ми вже на той період християни були, що нам треба подумати, що будуть не просто Бог думати про нас, а які відчуття всередині потім в нас залишаться. І я хочу прочитати, надіну свої ще допоміжні окуляри. Як я вже сказала, перш ніж щось зробити, подумай, що тобі принесеться. Тому що Господь не раз буде провіряти нас. Будуть шторми, і що ми будемо робити? І як важливо пам’ятати, що був час, коли ми грішили, і Він простив нам. Коли Він помирав на Христі, щоб ми були очищені від всякого гріха, і кров’ю Його ми умилися, і ранами Його ми зцілилися. Господь говорить, що все Він зробив для нас. Згадай ціну крові, згадай, яка ціна за тебе була заплочена. І пам’ятай свої невдачі і печалі, про які стидно навіть багатьом людям слух щось сказати. Я зараз хочу прочитати Римлянам 6 розділ і 21 вірш. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх – то смерть, а тепер, звільнившися від гріха і ставши рабами Бога, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя – вічне. Тобто я хочу сказати, що перш, щоб щось робити неправильне, коли штормить, Коли тобі хочеться, знаєте, сказали погане слово, і не подумаєш, буває таке відповідь досі, і сам собі викопав ту могилу. І потім думаєш, що до мене прийшли на розборки? Тому що ти за спиною засудив когось. За спиною можна тільки молитися. Засуджувати – це робота Господа, не людей. Наша, будь свідками Бога живого. І я знову ж хочу сказати, ми коїмо багато гріхів, які заповзають у нас і живуть в нас не тому, що ми їм дозволили. І з ними треба боротися. І я зараз хочу, знаєте, для себе я взяла такі, як правильно сказати, підсказки, як боротися з ними. Я дуже часто говорю за ісповідь, що треба сповідувати гріхи своїм. У мене була розмова, буквально недавно, одна людина підійшла до мене і каже, ви знаєте, там же модно слово «штормитька», мене так штормить, от проходить місяць-два, і знову мене, каже, цей шторм накриває, проходить місяць-два, і знову шторм накриває. І ми почали, кажу, давай корінь будемо шукати. Ми знайшли цей корінь. І я кажу, треба молитися, треба пуститися, але треба звертатися до людей, які пройшли вже ці обставини. Не пройдеш ти це сам. Він каже, так, не хватало, щоб і ще пів церкви знало. Слухайте, до тих пір, поки ми будемо ховати свій гріх, він буде наш. Він ніде не вдінеться. Треба набратися сміливості, підійти до тієї людини і сказати, слушай, брат, слушай, сестра, в мене такі проблеми, я сам не справлюся. І довго думав, довго голову опустив, мовчав, і я не буду ховатись від нікого. Можливо, у когось така є. Це пернографія. І людина дуже багато років цим мучається. Причому сім’я, все добре, а воно його не покидає. І це така буря, що він говорить, бувають такі дні, що я так ненавижу себе, я готовий, каже, не знаю, що з собою робити. І я хочу розказати, я поділила з ним цю історію, хочу поділитися цією історією з вами. Зараз весна, і дуже багато летять журавлів. Ось недавно над нами гусі пролітали, вони кружляли над нашим будинком. Ми з Льонієм фотографували. От летіла одна така стая, і в кінці летить лебедь. Летять качки чи гусі, я не розумію, бо високо. Ззаду здоровий лебедь летить. І я розумію, що у нього проблема. Він не летить із своїми, він не летить впереді, тому що ми знаємо, що впереді дуже тяжко летить, треба розсікати це повітря. Він не летить останній, і так тяжко летить. Але він приєднався до цієї стаї. Він приєднався, у нього була проблема, скоріше всього, або він, може, сили втратив, або ще щось, але гордість лебедя, де зділася, він став за тими качками, летить взаді один, більше там не було. Сьогодні, якщо прийшла проблема, і є люди, які можуть летіти впереді, які мають силу тобі допомогти вийти з тої бурі, можливо, нам кажеться, що таке буря? Це коли ти всередині цієї бурі, і хто бачив, і небо темне, і дощ іде, і не розумієш, що робити. Так от, що тебе на дно зовсім не затягнуло, звернися до брата і до сестри. Хочу одну цікаву річ ще сказати, що Бог діє якраз через любов брата або сестри, які пройшли цю бурю. І цей брат або сестра за тебе не вирішать цю проблему, вони словом тебе не втішать, але вони будуть рядом з тобою, вони будуть іти і розсікати цю бурю, вони допоможуть тобі, я можу себе сказати, з свого життя, що я так точно ж проходила, і дуже важливо, щоб були ти люди. знаєте я ще раз нагадаю історію коли в нас були проблеми і в домі була молитвіна приходили просто помолиться і всі йшли по домам це молитва 7-10 хвилин і нема нікого я сиділа мовчала я взагалі нічого не говорила ми з Льонію просто сиділи мовчки але я розказую таку річ що вони розсікали молитвою. Ті бурі, ті хмари, які нависли над нами. І прийшла свобода. Так, люба буря залишає шрами. Але це шлях. Він дуже болючий, але він нам потрібний. Ми стаємо сильнішими. Ми учимося терпіння. Ми починаємо дивитися на ці бурі іншими очима. І пам’ятаючи, що Бог сказав, що я вас не полишу, я не покину. Він за кожним словом стоїть, щоб швидко його виконати. І тому я кажу, слідуючи, про що хочу сказати, як підказку, якщо щось таке мутне в вашому житті є, з каламутній воді нічого не побачиш, правда ж? От так, як ми, 100 гривень і мішок, нічого, вроді би ж все класно, це каламутна вода, ні, нічого не побачиш, зразу каже ні, зразу каже ні, і на які компроміси не йди, тому що обов’язково потім пожалієш. Інше, про що я хочу сказати, як підказка. Не забувай, що прийде семеро злічних. І вони зроблять, викрутять тебе ще хуже, чим було тобі до цього. І не ходи шляхами, тими, якими ти ходив, або я ходила до цього. Тому що вони приведуть тебе знову ж туди, де ти є, будеш кричати, Боже, поможи. А чи буде Бог цю хвилину коло тебе? Чи буде він, чи не буде? Чи почує, чи не почує? Бог почує, я сто процентів знаю, але твої гріхи дозволять тобі піти до Господа. У нас знову ж про цих чоловіків, які прийшли, він каже, підходить до мене та й каже, от скажіть мені, от як мені пройти через Генделик, щоб не зайти туди. А ви знаєте, у кого що болить, той про те ж і говорить. А я кажу, а чого ж ти ходиш через той Генделик? Ти живеш тут. Отак, як, так, розумієте, мені в магазин треба пройти. Ну, спочатку я так йду, а потім в магазин. Я кажу, то ти йди через складовище. Він каже, так, там же покойники. А я говорю, та ти що? І що ж вони тобі зроблять? Вони мирно лежать, вони нікому зла не роблять. Точно. От, якщо ти научишся ходити через складовище, я, каже, боюся. Я кажу, от, найшов, кажуть, кого бояться. А ти не боїшся, що ти колись зайдеш в ганделик і не вийдеш уже з нього? І в нас така була вчора з Льонією поїздка вечерня. От дійшов, а назад треба було завозити. Якраз з пастирем ми поговорили, пастир каже, хорошого вечора, ну ми завезли. Але ж свої, свої, своїх не кидають, хоч таких, що вже і лежать, треба везти. Льонія каже, вийшли, бачу, провітрює, провітрює, бо сьогодні ж їхати, яка жена служіння, щоб благоухало в машині. І я кажу, і слава Богу, слава Богу, що це для нас теж шторм, це нас теж, ну, я то так, знаєте, Альоні трохи штормило, він каже, ну ти глянь, машину помил, все приготовив на Київ їхати, а тут треба розвозчиком бути. Теж треба змиритися Теж треба змиритися І проявити заботу Тому я хочу сказати, що хай Господь нас благословляє Можливо, у когось ще якісь підказки є Підказуйте один одному Можливо, хтось бачив більше, знає, як це робити Я от не хочу сказати Треба не боятися шторму Якщо прийшло в твоє життя, не бійтеся його Він взагалі не кусається Він просто отам перетрусить нас і розчистить наше серце для Господа. І тоді натроні серце, коли Господь вже живе, ми вже по-іншому дивимося на цей світ. Тому що в мене сусідка прийшла зразу, на що його жить на цьому світі? Зайшла, а гречка 60, а була 45. Да, жить не надо, бо гречки немає. Понімаєте, як ми так оцінюємо цю бурю. Та, слухайте, сьогодні ще ніхто з голоду ж не помер. Я не бачила, ми проїхали скільки, ніхто не лежав, не спук, не де по дорозі. Але ми попривикали до чогось такого, знаєте, тільки чуть-чуть нічого, щоб казати, Господь, а я дякую тобі за це, що ти Бог, який ніде не сказав, що християнин буде стояти з протянутою рукою. Ні, стоять, ми ось приїжджали, заїжджали до Толі, під капличкою стоять люди, ну це така робота, розумієте, це їхній заробіток, і вони теж молодці навчилися колядувати, ну у нас є друге, коли ми звертаємося до Бога, коли ми протягуємо руку туди, то в цю руку падає благословіння, в 30, 60 і 100 крат більше. Тому не забувайте протягувати руку до неба, щоб отримати благословіння, яке Господь приготував нам на землі. І, як я вже сказала, що будуть свідки, будуть свідки, які будуть дивитися на нас, як ми що робимо. Тому що в нас зараз ще трошки затримаю. Зараз пора, коли палять все. Ми позавчора купили мені цитрин, бо в мене алергій на дим страшно. А Льоня каже, ти б краще протівогаз зразу купила, коли б не продавався. Не було. Я серйозно питала, думала, може в аптекі є. Невозможна вийти. І що саме цікаве, день – нічого. День, воно розлітається, ми остатки донюхуємо. а ось коли вже тільки темніє димова зав’язка така висить і я ви знаєте я просто ну дихнуть нема чим але ж я кажу Льоні так мені хочеться запалити дождаться коли буде вітер у ту сторону дуть хай і на них подує Ну це так я подумала тоді бистренько покаялася тому що я знаю і дякую Богу що на нас дивляться наші невіруючі люди наші брати і сестри як ми себе будемо вести і слово Боже каже Це 1 Петра 2,12. Поводьтеся між поганими, добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, не мов би злочинці, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання. Слухайте, як треба нам вистояти. Як треба пройти цей шлях і не забутися, що ми приклад для тих людей. Штормить мене, штормить, позакривали всі форточки, все. І сидимо, сім часу вечора я вже сижу, так хочеться вийти на вулицю. Пташечки співають, красота така на вулиці. Сижу, в мене ще період адаптації до вдиму. Тому хай Господь благословляє кожної з нас бути людьми, які Господь випробовує через ці шторми. Я знаю, що процес шторма забирає зайве. все в нас забирає зайво. І бунт, і так хочеться щось на зло комусь зробити. І ще якісь такі речі. І Слово Боже каже, я повторююся просто, буря має ціль для нас. Це процес болючий для нас, але він нам потрібний. І в цю хвилину довірять Господу. Псалом 5, 12-13 пишеться, Бог не кидає тих, хто надіється на Господа. Як я казала, будуть сліди і шрами від бурь. Можливо, хтось сьогодні проходить бурю. Можливо, хтось сьогодні переживає або проблеми з дітьми, або можливо якась втрата, або може якась хвороба прийшла. Бурі бувають різними, але наші очі повинні підніматися до неба. Господь для кожної з нас приготував слово втіхи і не забувати, що човен – це заповідь Господа нашому з нами, де він завжди говорить Не бійся, не смущайся, я Бог твій, я вивів тебе, я не покину тебе, я до савини буду з тобою, де Бог каже, я тримаю тебе за руку. І ми повинні для себе ще іще раз передивитися, який шторм ми пройшли, а який ще нам треба пройти. Але в будь-якому випадку, якщо ми дозволимо Богу бути поруч з нами, пройдемо будь-який шторм, і я вас благословляю, і хочу побажати, хай спокій від Господа несе мир. А ми будемо тими спокійними людьми, які будемо дарити цей спокій іншим, які сьогодні, можливо, переживають щось, можливо, не знають виходу. Хай Господь нас у цьому благословляє. І я дякую Богу, що ми вже пройшли шторми. Будуть шторми, але ми вже набрали мудрості, терпіння, сили і знання Божі. І саме головне – Господь в нашому човні. Хай Господь благословляє вас, дорога церква, з міром Божим.