Контекст П’ятидесятниці та подвійне значення біблійних свят
Вітаємо дорогу церкву та всіх, хто єднається в спільному поклонінні онлайн або переглядає це слово в записі, з величним святом П’ятидесятниці — Зішестям Духа Святого. Бог завжди бездоганно виконує Свої обіцянки. Перед Своїм вознесінням Господь Ісус Христос залишив учням чітке запевнення, записане в Книзі Дій: «Ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий, і будете моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї і навіть до краю землі». Саме це й реалізувалося на п’ятдесятий день.
Кожне біблійне свято, встановлене Творцем, має глибоке подвійне значення: історично-національне для Ізраїлю та духовне, пророче — для новозавітної Церкви.
Типологія трьох головних свят Господніх:
Пасха (Песах): Для Ізраїлю — це вихід із єгипетського рабства; для нас — викуплення Кров’ю Ісуса Христа з духовного рабства гріха.
П’ятидесятниця (Шавуот): Для Ізраїлю — свято першоплодів і день дарування Закону через Мойсея на Синаї; для нас — день Зішестя Святого Духа, народження Церкви та збирання перших духовних плодів у кількості трьох тисяч покаяних душ.
Свято Кучок (Сукот): Нагадування про 40-річне блукання в пустелі та проживання в тимчасових куренях. Це образ того, що ми на цій землі є мандрівниками й пришельцями, які тимчасово перебувають у хижах своїх земних тіл. Це єдине свято, яке отримає своє абсолютне довершення на небесах, у Царстві Божому, коли ми досягнемо Обіцяної Землі та увійдемо в постійні небесні оселі.
Криза глухого кута та фундаментальне запитання
У повсякденному житті ми регулярно стикаємося з обставинами, які заганяють нас у глухий кут. Коли звичні методи не діють, проблеми не вирішуються, а людський ресурс вичерпується, всередині нас народжується крик: «Що мені робити?».
Людська природа схильна шукати порятунку в кризі, давати обіцянки Богові, але забувати про них, як тільки небезпека минає — подібно до мандрівника, який заблукав у лісі, молився про порятунок, а появу лісника сприйняв за випадковість, скасувавши свій обіт перед Творцем. Проте справжнє визволення ніколи не є збігом обставин — це завжди суверенна дія Божа. Щоб вийти з духовного тупика, необхідно почути істину, яка прозвучала понад два тисячоліття тому в Єрусалимі.
Проповідь апостола Петра: Три виміри місії Христа
Коли Дух Святий зійшов на учнів у горниці, супроводжуючись шумом сильного вітру та говорінням на інших мовах, натовп паломників був шокований, чуючи проповідь про великі Божі діла власними говірками. Спростовуючи безглузді звинувачення у сп’янінні, апостол Петро проголосив першу новозавітну проповідь, яка є фундаментом Церкви.
«Мужі ізраїльські, послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, Мужа, про Котрого вам засвідчив Бог могутніми проявами, чудесами і ознаками, які Бог чинив через Нього серед вас, як самі знаєте, Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників. Та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його».
Цей текст відкриває нам три стовпи нашої впевненості:
Ісус є єдиним Месією та Спасителем: Його місія була автентифікована Богом через надприродні ознаки та чуда. Немає іншого імені під небом, через яке людина могла б отримати спасіння. Кожен із нас має бути на 101% впевненим у своєму особистому спасінні через Христа.
Розп’яття — це суверенний Божий план, а не перемога зла: Смерть Христа на Голгофі не була трагічною випадковістю. Це був предвічний Божий промисел задля спокутування наших гріхів. Навіть коли здається, що зло тимчасово перемагає (як думали фарисеї та римляни, поклавши Ісуса до труни), Бог обертає це на тріумф.
Воскресіння — гарантія нашої перемоги над смертю: Смерть не мала юридичного й духовного права втримати Автора життя. Воскресіння Христа дає нам чітку відповідь на питання «що після смерті?». Для віруючої людини фізична смерть — це не крапка, а двері, що відчиняються у вічність, де немає більше сліз, болю та війн.
Усвідомлення особистої провини та розчулення серця
Проповідь Петра досягає свого апогею, коли він переводить історичний факт у площину особистої відповідальності кожного слухача:
«Тому нехай певно знає весь дім Ізраїля, що і Господом, і Христом зробив Його Бог, цього Ісуса, якого ви розп’яли. Почувши, вони розчулилися серцем і сказав Петрові та іншим апостолам: Що ж нам робити, мужі-брати?»
Ми не кращі за тих людей, які кричали «розіпни» перед преторієм Пілата. Кожен наш гріх, кожен сумнів, кожне відкинення Божого слова — це цвях, забитий у руки Спасителя. Ми особисто розпинали Христа своїм беззаконням. І коли це усвідомлення розбиває нашу людську гордість, народжується правильне, спасительне запитання: «Що нам робити?». Якщо ми щирі, Бог ніколи не залишить нас без відповіді.
Три кроки Божої відповіді: Покаяння, Хрещення, Дар
Апостол Петро дає вичерпний алгоритм дій для виходу з духовного тупика та входу в надприродне Боже благословення:
«А Петро сказав їм: Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа. Адже для вас ця обітниця і для ваших дітей, і для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь Бог наш».
Наші стосунки з Творцем завжди стартують із визнання власної духовної неспроможності. Поки людина вважає, що в неї «все добре», вона схожа на пацієнта, який приховує свої симптоми від найкращого лікаря, роблячи зцілення неможливим. Покаяння — це повна зміна мислення та визнання: «Я грішник, який потребує спасіння».
Крок 2: Водне хрещення
Це публічне, видиме завітовий крок, який стверджує та свідчить перед духовним і фізичним світом про наш свідомий вибір слідувати за Ісусом Христом, померши для гріха й воскреснувши для святого життя.
Крок 3: Прийняття Дару Святого Духа
Ми безсилі виконувати Божу волю та Його місію власними людськими ресурсами. Навіть апостоли перебували в пасивному очікуванні, аж поки не одяглися силою згори. Святий Дух — це не нагорода, яку треба заробляти роками бездоганної поведінки чи релігійного стажу; це ДАР (подарунок). Завдання віруючого — з вдячністю відкрити своє серце й прийняти цей підпал Божественної сили.
Непохитність Божих обітниць
Ворог душі людської намагається посіяти сумніви, шепочучи, що Божі обітниці належать лише обраним, досконалим чи святим людям. Проте Слово Боже чітко декларує: обітниця сили, захисту, зцілення та відновлення належить:
Вам особисто;
Вашим дітям та наступним поколінням;
Усім тим, хто сьогодні ще знаходиться далеко від Бога й Церкви, але кого покличе Господь.
Усі обітниці Божі в Христі Ісусі є «Так» і «Амінь». Жодні зовнішні обставини, несприятлива погода чи ворожі підступи не здатні зупинити виконання Божого слова, якщо ми перебуваємо в Його присутності.
Підсумок і практичне втілення істини
Коли ми приймаємо Христа, ми отримуємо повноту Божої благодаті: прощення, звільнення від кайданів минулого та надприродне керівництво Святого Духа. Наша відповідальність сьогодні — не залишатися пасивними слухачами, а діяти згідно з отриманим словом.
Практичний розклад життя нашої спільноти:
🙏 Молитва за країну: Кожного понеділка о 19:00 збираємося разом для ревної молитви за припинення війни та встановлення справедливого миру в Україні.
🏠 Малі групи: Протягом тижня обов’язково відвідуйте домашні групи для глибшого єднання та взаємної духовної підтримки.
🍞 Хліболомання: Наступної неділі ми проведемо молитовне служіння із заповіддю Святої Вечері (хліболомання). Обов’язково запрошуйте тих, кого сьогодні не було поруч.
Пам’ятайте: Божа рука не скоротилася, щоб спасати, і вухо Його не стало глухим. Він Той Самий учора, сьогодні і повіки. Обітниця залишена саме для вас — прийміть її та будьте благословенні в Його мирі!
Дорога церква, всі, хто приєдналися і дивляться це служіння онлайн або будуть дивитися його у записі, ми вас теж вітаємо з цим чудовим святом, святом П’ятидесятниці, святом Зішестя Духа Святого, тому що це дуже важливе свято. Бо хто би що не казав, але Бог, Він завжди виконує свої обіцянки. І це була одна з обіцянок. І перед своїм вознесінням на небеса Ісус, Він пообіцяв щось своїм учням. Він сказав, що ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий, і будете моїми свідками в Іерусалимі, Юдеї і навіть до краю землі. І знаєте, те, що Ісус пообіцяв, саме це і відбулося на п’ятидесятий день, коли народ ізраїльський, він святкував це свято п’ятидесятниці, Це свято першоплодів, коли Бог заповів, щоб вони приносили цей перший сніп, дякували Богові за його благословіння. Це також свято, коли Бог дарував Божий закон через Моїсея на горі Сінаї, то є свято, коли Бог дарував вам і мені заповіді і настанови. І Бог, він так зробив, що кожне свято, про яке ми читаємо в Біблії, воно має подвійне значення. Тобто воно мало значення для ізраїльського народу, і воно також сьогодні має велике значення для всіх віруючих в Бога, всіх віруючих в Ісуса Христа як Господа, як Спасителя. Свято Пасхи, коли Бог вивів свій народ з Єгипту, звільнив його від рабства фізичного, і Свято Пасхи, воскресіння Ісуса Христа, коли Ісус Христос, він вивів свій народ, вивів тих людей, які увірують в нього з рабства гріха, з цього рабства гріховного. І так само Бог зробив і зі святом П’ятидесятниці, п’ятидесятий день після Пасхи, коли до цього це була також заповідь, щоб дякувати Богові за плоди, за Його благосовіння, дякувати Богові за Його слова. І в цей день, саме в цей день, Дух Святой зійшов на учнів Ісуса Христа, і також були перші плоди у вигляді тих людей, трьох тисяч людей, які покаялися, які примирилися з Богом. Це теж свято таких першоплодів і свято народження церкви. І те ж саме свято Сукот, свято, яке нагадує про те, що народ ізраїльський, коли він вийшов з Египту, вони 40 років блукали по пустелі, не тому, що Бог так хотів, а тому, що вони одразу, коли дійшли до землі обіцяної, вони туди не увійшли, вони побоялися цих велетнів і того, що треба було цю землю завойовувати. і тому їм прийшло ще 40 днів поблукати, як нагадування про ці блукання, про те, що вони в цей час не мали таких будівель, як ми з вами, таких домівок комфортних, вони жили в цих шатрах, шалашах, і тому Бог сказав, що святкуйте, як нагадування, що всі ви, і ми в тому числі, ми тут на землі, ми странники, ми пришельці, ми тимчасово, Ми живемо в цих тимчасових хижах, які називаються наші тіла, але це свято, воно також виконується, це єдине свято, яке буде святкуватися також на небесах, в царстві небесної. Коли ми всі потрапимо вже в наші небесні оселі, це свято, воно отримає своє довершення. Ми дійдемо до тої обіцяної землі, ми залишимо все це тимчасово і ми дійсно побачимо Бога, який він є. І сьогодні я хотів би звернутися до Божого Слова перед тим, як ми подивимося, я хотів би попросити вас, щоб ви перевірили про всяк випадок ваші мобільні телефони, ну не те, що вони у вас є, я впевнений, що в більшості у вас вони є, а те, що вони у вас зараз або вимкнені, або на беззвучному режимі, або в режимі польоту. І назва сьогоднішньої проповіді – «Що нам робити?». Чи виникало у вас коли-небудь таке питання – «Що мені робити?». Виникало? У когось виникало? Можна ваші руки побачити? Дуже часто. Коли воно зазвичай в нас виникає? Коли ми зайшли в житті, щось трапилося, і ми зайшли в якийсь такий глухий кут або, як ми кажемо, тупік, і ми вперлися в якісь обставини, щось не міняється, щось не виходить, ми не розуміємо, що нам далі робити, і ми задаємося питанням собі. Якщо ми, віруючи людина, ми задаємо це питання Богу, і ми питаємо, Бог, що мені робити? Ми задаємо самі собі, що мені робити, щоб це якось змінилося, щоб якось з цього глухого кута вийти. Я розкажу вам одну історію. Чоловік заблукав в глухому лісі, він взагалі такий був професійний мандрівник, любив відправлятися кудись в якийсь похід, брав з собою намет, брав з собою якісь необхідні речі, і він вирішив один піти вгори. І хто хоч раз ходив в гори, в похід, то ви знаєте, що в принципі не рекомендується ходити одному, бо так часто трапляється, який би ти не був професіонал, скільки би ти разів до цього не ходив, щось піде не так. Перестане робити навігація, компас забув вдома, десь заблукав, і все, ти один, немає кому тобі прийти на допомогу. І так трапилося в житті цього чоловіка, що він заблукав, він три дні проходив по лісу, в нього закінчилась їжа, розрядилися всі його гаджети, павербанки, не було зв’язку, і він дійшов до якоїсь такої скелі у лісі і вперся в цю скелю і зрозумів, що все, він взагалі не розуміє, куди йому далі йти. І все, що він в цих обставинах для себе зазумів, що він може зробити, він впав на коліна і почав молитися до Бога. І він почав кричати, волати і казати, Бог, якщо ти є, якщо ти мені допоможеш вибратися з цієї халепи, я обіцяю тобі, що я буду справжньою віруючою людиною і я буду тобі служити. І тільки він завершує цю молитву, як з лісу виходить лісник і каже до цього чоловіка, чого ти тут валаєш, пішли зі мною, тут 5 хвилин до дороги, я тобі покажу шлях. Ну, він, як би, чоловік швиденько зібрав свої речі, пішов за цим лісником, то вів його на дорогу, і чоловік підводиться, ну, то есть, радіє і каже, господи, все, відміняється, дякую, я вже сам якось розібрався, тут лісовик прийшов. І ви скажете, ну в чому суть цієї історії? Вона виглядає кумедно, як анекдот. Суть в тому, що коли цей лісник раптово зник, і чоловік зрозумів, що він так само один на десятки, на сотні кілометрів, і йому ще прийшлося по цій дорогі на один десяток кілометрів пройти до найближчого поселення, він зрозумів, що в радусі як мінімум 100 кілометрів немає ніякого лісництва. І що саме Бог йому допоміг вибратися з цієї халепи. І знаєте, я вам не обіцяю, що я вам сьогодні дам відповіді на всі ваші запитання, що вам робити, але я постараюся з Божою допомогою на деякі ваші питання сьогодні відповісти. Але для цього давайте разом подивимося одну дуже цікаву історію. Історію сьогоднішнього свята. Історію, яка відбувалася вже майже 2000 років тому назад в Єрусалимі. Як ви пам’ятаєте, тоді учні Ісуса Христа, вони зібралися в горниці, вони очікували того, що Ісус пообіцяв, що вони приймуть силу, коли зійде на них Дух Святий, і вони всі разом перебували в молитві. Настав цей 50-й день, день П’ятидесятниці, учні були в горниці, вони молилися, але вони чули, що за стінами будівлі суне натовп людей, натовп поломників, які йшли у храм для того, щоб принести жертви, щоб принести цей перший сніг, щоб подякувати Богові. І раптом, коли вони все ще перебували в молитві, вони почули, що подув сильний вітер. І вони всі почали промовляти на різних мовах. Я думаю, що вони самі були в шоці, тому що вони цих мов не знали, і вони навіть не розуміли, що говорить і за що прославляє Бога сусід. І знаєте, якщо це було для учнів Ісуса Христа, думаю, таким чимось неочікуваним, чимось, що їх шокувало, то наскільки це було шокуючим, неочікуваним для тих людей, які проходили по всіх будинках, і вони починали чути кожний на своїй мові про великі і чудні діла Божі, про які казали апостоли. І знаєте, спочатку зупинилася одна людина, яка хотіла послухати, а за що ж там прославляється якась невідома її людина, Бога, на його мові. Потім зупинився ще один, ще один, і під стінами цієї будівлі вже зібрався цілий натовп. Учні почули, що натовп гуде, що там люди питають, а що ж відбувається. і тоді вони спустилися з цієї горниці, вийшли до цих людей на вулицю, і Петро почав проповідувати. І саме частину цієї проповіді Петра я хотів би разом з вами сьогодні подивитися. Ось, що ми читаємо в книзі «Дій святих апостолів» в другому розділі з 22-го вірша. Я буду читати в сучасному перекладі, і у вас зараз будуть ці вірші на екрані. З 22 по 24 вірші давайте разом прочитаємо. Петро каже, мужі ізраїльські, браті і сестри, браті і сестри з України, послухайте оці слова. І Ісуса Назарянина, мужа, про котрого вам зацвічив Бог, могутніми проявами, чудесами і ознаками, які Бог чинив через нього серед вас, як самі знаєте. Його виданого згідно з Божим задумом і передбаченням ви вбили, прибивши до Христа руками беззаконників. Та Бог його воскресив, звільнивши від мух смерті, бо не під силу було їй втримати Його. Що ви знаєте про проповідь Петра на День П’ятидесятниці? Що ви знаєте про проповідь Петра? Можливо, хтось в вас взагалі ніколи не чув, що саме Петро проповідував в День П’ятидесятниці, але саме так і відбулося. Тобто він, як та людина, який Ісус Христос довірив бути каменем, бути фундаментом церкви, Він взяв на себе цю відповідальність, він проявив ініціативу, і коли люди зупинилися, коли люди задавалися питанням, що відбувається, хтось там вже почав сміятися і казати, що вони понапивалися, і Петру пішло навіть спочатку цей міф одразу зруйнувати, каже, зараз 9-та година ранку, навіть професійні алкоголіки, вони не встигають напитися до цього часу. І він каже, вони не п’яні, це саме те, що пообіцяв Бог, це виконання Божого пророцтва. Але про що саме проповідував Петро? По-перше, він сказав про здійснення пророцтва, яке Господь раніше пообіцяв здійснити. А по-друге, в цій невеличкій проповіді він прямо наголошує, що Ісус є Месією і обіцяним Богом Спасителем. І чому він про це каже? Чому він в цьому впевнений? Він каже, що те, що він Месіє, воно підтверджується його земними чудесами, розп’яттям та його перемогою на смерті через Воскресіння. Знаєте, саме ці три речі дуже важливі для нас. В них є суть сьогоднішнього свята і того, що Бог зробив для вас і для мене. Нам треба це розуміти, бо це не тільки свято для апостолів, які жили в той час, це не тільки свято для тих людей, які стали свідками того, що відбувалося тоді, і завдяки цій проповіді вони покаялися, вони отримали спасіння. Нам треба розуміти, перше, що Ісус є Спасителем, якого Бог засвідчував магутніми проявами, чудесами, ознаками під час Його земного служіння. Чому це важливо? Чому важливо розуміти, що Він є Спасителем? Чому? Як ви думаєте? Тому що немає іншого імені під небом, і про це говорить нам Боже Слово, яким би ми могли спаситися, крім імені Ісуса Христа. І вам, і мені, незалежно скільки в нас стаж вже того, що ми віруючі, що ми ходимо в церкву, нам треба бути на всі 101% впевненими, що Ісус є мій особистий Спаситель. Ви впевнені сьогодні в цьому? Ви можете про це засвідчити іншим. Знаєте, це те, що потребуєте ви, і це те, що потребують ці люди, яких сьогодні ще немає в церкві. Зрозуміти, що Ісус є Спасителем. Друге, про що проповідував в цій коротенькій проповіді апостол Петро, він сказав, що розп’яті Ісуса та його смерть не були випадковістю чи перемогою зла. Знаєте, учні Ісуса Христа, навіть учні Ісуса Христа, до певного часу вони не розуміли, чому це відбулося з Христом, чому його віддали в руки грішників і чого його розп’яли як останнього злодія, розбійника на Христі. Але все це, і про це говорить Петро, це не було відповідковістю Це не тому, що диявол такий сильний і зло, воно сильніше добра і перемагає добро в цьому світі А тому, що це був Божий план і Божий промисіл, щоб Ісус, Він пішов на хрест за тебе і за мене Щоби наші гріхи, скажи, мої гріхи, не гріхи тих людей, їхні теж, щоби наші гріхи вони розп’яли Христа, прибили його руки, прибили його ноги до Христа. Знаєте, ми не завжди розуміємо, давайте будемо чесними, ми не завжди розуміємо, чому зло відбувається в нашому житті тут на землі. І я вам скажу, що багато речей ви і я, ми не зрозуміємо. Багато речей, вони нам відкриються тільки на небесах. Інколи з часом, як це трапилося з учнями Ісуса Христа, як ми сьогодні вже знаємо, інколи ми з часом розуміємо, чому перемогло зло. Ну, тимчасово. Тому що, коли Ісуса вбили і поклали Його в труну, всі думали, що зло, воно що? Воно перемогло. Про це думали учні. В цьому були, певні, фарисеї. Про це думали римляни. Але коли Ісус на третій день воскрес, то картина, вона якби склалася з цих пазлів, і всі зрозуміли, ті, хто хотів зрозуміти, що насправді зло програло, насправді переміг Бог, тому що це був його план, щоб Ісус був розп’ятий, а потім воскрес. І третє, про що говорить тут Петро, що Ісус, Він воскрес. Він воскрес. Смерть не змогла втримати Ісуса. Бог воскресив Його з мертвих, звільнивши Його від мук і довівши Його владу над гріхом і смертю. Знаєте, якщо б не було Воскресіння, то вас і мене не було б тут, на цьому місці. Якщо б не було Воскресіння, то не було б відповіді смерті. А що далі? Бо кожна людина, вона рано чи пізно, вона стає на цей поріг переходу в вічність. І в неї виникає питання, а що після смерті? І якщо немає Воскресіння, якщо б не було Воскресіння, то не було б відповіді на це питання. У вас і в мене є відповідь, є надія. Навіть якщо ми не доживемо до того часу, коли Ісус зійде другий раз на землю і написано, що будуть віруючі, вони восхищені, вони не побачать смерті. Навіть якщо ми перейдемо таким звичайним, в розумінні людей, способом через те, що наша хіжа, наша плоть, вона помре. Тобто, смерть для нас – це не крапка, це не зачинений на ключ двері, це двері, які причиняються куди? У вічність, до Бога, там, де немає зла, там, де немає страждання, сліз, війн і всього того, що сьогодні навколо нас відбувається. Знаєте, добре, що на цих віршах, які ми тільки що прочитали, проповідь Петра не скінчилася Те, про що він казав, настільки зачепило слухачів, що у них виникли запитання І саме про це ми читаємо в продовженні цієї історії з 36-го вірша Давайте подивимось, 36-й і 37-й вірші, і вони зараз у вас будуть на екрані Петро каже, тому нехай певно знає весь дім Ізраїля, що і Господом, і Христом зробив його Бог. Цього Ісуса, якого ви розп’яли. Скажи своєму сусіду, якого ти розп’яв. Скажіть, скажіть, якого ти розп’яв? Почувши, вони розчулилися серцем і сказали Петрові і іншим апостолам, що ж нам робити, мужі-брати? Про що говорить в цих віршах апостол Петро? Він ще раз наголошує, що Ісус є Господь і Месія. Знаєте, він до цього це вже казав декілька разів. Він це підтверджував з Божого Слова, він показував, як сповнились пророцтва, як Давід пророкував про Христа, і як це виконалося, що Давід, він помер, його гріб є, але Христос, про якого він пророкував, він знав, що Бог пообіцяв йому з його роду поставити Христа, що він помер, але смерть його не змогла втримати, і він воскрес. Петро про це не один раз в своїй проповіді вже сказав. А ще він каже, що кожна людина, яка чинила гріх в своєму житті, тим самим розпинала Христа. Знаєте, ми думаємо сьогодні, що те, що ми саме зараз в цьому поколінні покаялися, прийшли до Бога, що ми чимось краще тих людей, які жили за часів Христа, за часів апостолів, що вони були більш грешні, тому що саме вони це зробили. Вони сказали, що його смерть на нас і на наших дітях, що вони попросили у Пілата тоді, щоб він видав його на розп’яті. Ми думаємо, що ми чимось їх краще. Ну, бувало у вас таке? Ну, в мене бувало, можливо, ви про це не думали. Але, знаєте, кожна людина, незалежно від того, в якому часі ми живемо, проміжку, від того моменту, коли Ісус помер на Христі і до сьогоднішнього часу. Кожна людина, яка зробила хоч один грішок, є тут люди, які один гріх зробили? Є? Думаю, трошки більше. Кожна людина, яка зробила хоч один грішок, вона цим гріхом розп’яла Христа. І тому Петро, він так і каже, він не те, що вас і мене хоче образити, він каже, що ви і я, ми розп’яли Христа. Своїми гріхами, своїм невірством, своїми сумнівами, тим, що ми, нам багато разів хтось там свідчив про Бога, каже, та не їсть по ушам, та знаєш, що ми не твій Бог, та що ти мені розказуєш? Кожен з нас, він розпинав Христа. І тут виникає логічне запитання, а що нам з цим робити? Саме це запитання, воно виникло у слухачів проповіді Петра. Вони запитали, а що нам робити, мужі, браття? Знаєте, я в цьому бачу дуже важливий момент. Коли ми щиро запитуємо Бога, коли в нас є правильне запитання, ми обов’язково що? Ми отримуємо відповідь. Коли ми не запитимо, ми думаємо, що ми все знаємо, ми самі цими гусами, що нас не треба вчити, ми вже всі дорослі, незалежно від віку, то тоді Бог, скільки б він нам не стукав, не хотів щось нам відкрити, ми не почуємо його. Але коли в нас виникають правильні запитання, що мені робити, Боже, що мені треба змінити, обов’язково Бог дасть відповідь тобі і мені. Скажіть своєму сусіду, Бог обов’язково дасть тобі відповідь, Бог дасть тобі, але тобі треба задавати правильні питання, бути щирим перед Богом, питати у Бога, що мені робити. Не бути схожими на того чоловіка, який заблукав в лісі, про якого розказали, що коли прийшла відповідь, він це сприйняв як, ну, воно само собою, так якось відбулося. Тільки коли він зрозумів, що це дійсно відбулося Боже диво, він повірив, що Бог є. Знаєте, саме це зробили люди, що слухали Петра. Вони спитали, що ж нам робити. І саме відповідь на це питання ми читаємо з 38-го вірша. Давайте разом подивимося 38-й і 39-ї вірші. Там написано. А Петро сказав їм, покайтеся і нехай охреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І приймете дар Святого Духа, адже для вас, скажіть своєму сусіді, для тебе, для тебе, для вас ця обітниця і для ваших дітей, і для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь Бог наш. Перше, про що говорить апостол Петро, це покаяння та хрещення. Покаяння та хрещення. Знаєте, наші стосунки з Богом, вони починаються з покаяння, з визнання, що я грішник. Є тут грішники чи немає? Є, слава Богу, прощені грішники, надіюсь. Саме з того, що ви і я, ми визнаємо, що мені потрібно прощення, мені потрібна спасіння, з цього починаються наші стосунки з Богом. До тих пір, поки ми вважаємо, що в нас все добре, я нещодавно казав, коли ми приходимо до лікаря, нас щось болить, але ми кажемо, що в мене все добре, самий талановитий лікар вам не допоможе. Ні в чому. Поки ви йому не розкажете, що вас турбує, що саме у вас болить, як давно у вас болить, і тоді він, як людина, яка навчалася, яка має певні знання, вона вам з Божою допомогою зможе допомогти. Так само і з Богом. Коли ви і я, ми визнаємо, що я грішна людина, я потребую Божого прощення, мені треба покаятися, от з цього починаються наші стосунки з Богом. Покаяння та хрещення. Бо хрещення, воно також, воно видимим образом, воно стверджує і свідчить іншим, що ми вибрали йти за Богом. Ми вибрали посвятити своє життя Богу і це наш початок, початок наших стосунків з ним. Друге, про що говорить в цих віршах апостол Петро, це можливість отримати дар Святого Духа. Після покаяння, і про це говорить там Боже слово, ви і я, ми можемо отримати дар Святого Духа. Ми потребуємо цього. Як би ви не крутили право-вліво, ви і я, ми без силі, без Божої присутності в нашому житті. Учні Ісуса Христа, вони не могли виконувати те служіння, яке Бог їм довірив, до тих пір, поки Дух Святий не злинув на них. Але коли Дух Святий на них зійшов, не дивлячись на всі обставини, які їх оточували, на гоніння, на те, що багато людей їх не приймали, переслідували, вони мали силу, щоб свідчити іншим. Вони мали силу, щоб молитися за інших. Вони мали силу, щоб звершувати чудеса. І Бог прикладав, докладав спасаймих до своєї церкви. І третє, про що говорить в цих віршах апостол Петро, він говорить, що саме через те, що відбулося, саме через те, що Дух Святий він зійшов тоді на учнів і сьогодні він сходить на кожну людину, яка прагне, яка шукає його, саме через це виконалась Божа обітниця. Чому це важливо? Бо час від часу обставини, диявол, навіть ми самі починаємо сумніватися, що Бог виконає ту чи іншу обітницю в нашому житті. Але про що говорить тут Петро? Для кого була ця обітниця, для кого інші обітниці, про які ми читаємо в Божому Слові? Вони для якихось особливих людей, правда ж? Для людей безгрішних, досконалих, які ніколи жодного разу нічого поганого не зробили, так? Правда ж? Ні. Про що говорить апостол Петро? Адже для вас ця обітниця і для ваших дітей, і для всіх, скажіть, для всіх, для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь Бог нас. Знаєте, в цьому я бачу для себе велике підбадьорення, що всі Божі обітниці, як говорить нам Боже Слово, вони да і амінь у Христі Ісусі. Всі Божі обітниці стосовно того, що Бог пообіцяв, що ми приймемо силу, коли Дух Святий на нас зійде і будемо Його свідками, і що Бог пообіцяв нас захищати, допомагати, зцілювати, звільнювати, працювати з нами до дня приходу Ісуса Христа. всі ці Божі обітниці для вас, для наших дітей і для всіх тих людей, хто ще далеко від Бога, кого ще немає сьогодні в церкві, кого, можливо, сьогодні запрошували, а вони не прийшли, для всіх, кого лише покличе Господь. І знаєте, саме за це я хотів би сьогодні за завершення цього служіння помолитися. Перше, помолитися, щоб кожен з нас він мав живі стосунки з Богом. Щоби, якщо ви відчуваєте, що вам треба сьогодні покаяння, вам треба сьогодні примирення з Богом, вам треба сьогодні звінитися від якогось цього глядача, щоб ви могли це зробити, не трималися, не відкладали на завтра. Знаєте, багато людей, чому їх сьогодні немає тут, навіть на свято Трійці, хоча, можливо, вони думали там прийти, але погода сьогодні така погана, навіть обстрілів не було, але, ну, так сказати, Погода не льотна, краще вдома, відіспатися, відлижатися. Їх немає сьогодні. Але Бог хоче, щоб у вашому і моєму житті не було ніяких перешкод, щоб нічого вам і мені не заважало приходити до Христа чистим серцем, чистим сумлінням і просити Його про ту допомогу, про той захист, про ту підтримку, якого ми потребуємо. Сьогодні я хочу також молитися про те, щоб ви і я, ми прийняли цей дар Святого Духа. Знаєте, сама ця назва, що це дар, про що це говорить? Про що це говорить? Це треба заробити. Треба рік проходити в церкву, як мінімум, да? Причинення прийняти, наставництво прийти. Ні, це говорить, що це подарунок. Коли вам дарують подарунок, що від вас залежить? Або прийняти цей подарунок, да, подякувати, хто вам дарує, або відмовитися, тоді він не буде вашим подарунком. Оце все, що від вас залежить. І я сьогодні хочу молитися разом з вами, щоб ми цей дар прийняли. Це найкращий подарунок, який ми взагалі можемо отримати від Бога після спасіння, після порощення наших гріхів. Це дар Святого Духа. І третє, про що я хочу молитися, щоб ми не сумнівалися, що всі Божі обітниці, все, що Бог вам і мені пообіцяв, Навіть якщо зараз обставини, вони кажуть, протилежні, кажуть, це ніколи в твоєму житті не станеться, ця людина ніколи не спасеться, ти від цієї хвороби ніколи не позбавишся, ці обставини ніколи не зміниться. Знаєте, я хочу сьогодні з вами погодитися в одній простій молитві, щоб ви і я, ми сьогодні повірили, що ця обітниця про Божу підтримку, про те, що Божа сила буде проявлятися в вашому житті для вас, для ваших дітей і навіть для всіх тих людей, кого Бог ще тільки покличе. Тільки покличе. Через вас, через когось іншого. Давайте ми разом станемо зараз для молитви. Я хотів би запросити також наших левітів, щоб вони нас вели поклонінні. Давайте ми зараз звершимо цю молитву. Вона дуже важлива. Як я вже казав, три молитви. Покаяння, щоб нічого не було між вами і Богом. Щоб ви і я, ви прийняли цей дар Це найкращий подарунок І знаєте, якщо ви цього не переживали То свята 50-ти, свята 30-ти Це чудовий день, щоб пережити Пережити це в своєму житті І щоб Бог вас сьогодні, мене сьогодні Він ствердив, що всі Його обітниці Все, що Він вам пообіцяв Воно да і амінь У Христі Ісусі Давайте ми церква помолимось Дякуємо тобі, дякуємо тобі, наш Боже, за те, що ти все зробив для того, щоб ми мали стосунки з тобою Ти послав сина свого Ісуса Христа, який жив на цій землі, який проповідував Євангелію, який пішов на хрест, помер, але на третій день воскрес Смерть не змогла втримати Його І саме в воскресінні Ісуса Христа Є ствердження того, що ти як Бог полюбив нас Що ти як Бог викупив нас І що сьогодні ти приймаєш Кожного, хто щиро звертається до тебе І я сьогодні разом з тими, хто присутні на цьому служенні Я сьогодні разом з тими, хто дивиться нас онлайн Або буде дивитися в записі Я прошу, Господи, хай нічого не мішає нам мати стосунки з Тобою. Хай ніякий гріх, ніякі з мені обставини, хвороби чи щось інше, вони не закривають Тебе в нашому житті. Господи, прости всякий гріх, який, можливо, сьогодні є в житті мого брата або сестри. Дай нам, Господи, бути сьогодні щирими і не намагатися бути кращими, ніж ми є, Але визнавати перед тобою, я грішник, я потребую тебе, потребую твої допомоги, Боже, щоби жити свято, жити з тобою, щоби не грішити, але своїм життям, своїми ділами прославляти тебе як свого Спасителя. Я дякую тобі, Ісус, за те, що ти є Господом і Спасителем. Немає іншого імені під небом, яке дане людям, крім імені Ісуса Христа, в якому ми мали б спасіння. В твоєму імені ми маємо спасіння і дар вічного життя. І я сьогодні прошу тебе, хай це свято стане особливим для кожного, хто є на цьому місці. Хай ці свято, дішестя Духа Святого, воно стане дійсно святим, коли ми приймемо від Тебе цю силу, цей подарунок, і будемо жити не самі, будемо жити не своїми силами, але силою того, хто воскресив Христа змертвих. Ця сила сьогодні на цьому місці. Цю силу дає Бог через хрещення Духом Святим. Бо Ісус сказав, ви приймете силу, коли Дух Святий з’їде на вас. і будете моїми свідками. Господи, дай нам шукати цієї сили, мати цю силу і свідчити про твою силу іншим людям. І сьогодні я також в цій молитві згоден. Прошу за кожного того, хто присутній. Кожного, хто має якісь сумніви, якісь переживання, якісь проблеми, які загнали в цей глухий кут, цей тупік. Кожного, хто зараз сумнівається, а чи для мене ця обітниця, А чи зробить це Бог в моєму житті? Ти сказав, адже для тебе. Адже для тебе ця обітниця. Для тебе і твоїх дітей. І для всіх тих, хто сьогодні ще далеко. Для всіх, хто сьогодні ще далеко від Бога. Далеко від церкви. Але ця обітниця, ті обітниці, які Бог дав вам, вони для тебе. Обітниця про спасіння. Обітниця про зцілення. Обітниця про звільнення від тенет, якихось обставин, хвороб і всіх тих випробувань, які ми переживали Адже для тебе, для тебе ця обітниця І хай, Боже, кожне Твоє слово, яке ти вже сказав в наше життя Кожне Твоє слово, яке ти ще нам скажеш, хай воно виповниться В ім’я Ісуса Христа І ми дякуємо Тобі, Боже, дякуємо за те, що Ти прийшов на це місце, прийшов в моє життя, щоби сповнити мене радістю в Тобі, щоби сповнити мене силою в Тобі, щоби сповнити мене надією і живою вірою в Тебе. Дякую Тобі, Бог Отець, Син і Дух Святий за все. Амінь. Давайте церкву ми ще поклонимо з Господом. Скажіть зараз, Господь, скеля моя, Господь, моя підтримка, все, що потрібно, я маю в Тобі. Якщо ти маєш сьогодні Христа в своєму житті, ти маєш все, що тобі потрібно. Господь – твоя скеля, Господь – твоя підтримка, Господь не залишить тебе, Господь виповнить всі свої обітниці в твоєму житті, бо ти вибрав слідувати за Христом, бо ти вибрав прийняти Його дар, дар Святого Духа, бо ти вибрав прийняти Його як свого Господа Спасителя. І коли ти приймаєш Христа, разом з ним ти приймаєш все, що є у Бога, прощення, зцілення, звільнення, Божу підтримку і благодать, все, що тобі потрібно, ти приймаєш разом з Христом в своє життя. І коли ти маєш Його як свого Господа і Спасителя, ти маєш в Йому житті все, що тобі потрібно. Ми дякуємо тобі, Боже, за милість. Ми дякуємо, Боже, за прощення твоє. Ми дякуємо, Господи, за твою присутність в нашому житті. Ми дякуємо, Господи, за всі твої обітниці, які вже виповнилися, які ще тільки виповняться. Ми дякуємо Тобі, Боже, за охорону і захист. Ми дякуємо, Господи, за мертві, які прийдуть на нашу землю. Ми дякуємо, Господи, за те, що Ти понад всіх земних богів, людей, які мають якусь владу. Ти понад усе. Ти царь над царями. Ти є Бог над богами. Ти понад усе в моєму житті. Проголоши це. Скажи, Бог понад усе в моєму житті Бог є сильним Його рука не скоротилася, щоби спасати Його рука не скоротилася, щоби допомагати тобі і мені Він такий самий, вчора, сьогодні і навіки вічно Славимо тебе, Боже, славимо тебе Величаємо тебе в це свято І дякуємо, Господи, за те, що ти зробиш набагато більше ніж ми просили у Тебе сьогодні, ніж ми можемо уявити, бо Ти є Бог, у Тебе є все, вся влада, вся сила і все, що ми потребуємо сьогодні, живучи тут на цій землі. Все, що я маю, я маю, Ісус, у Тобі. І дай мені, Господи, славити Тебе, хай мої уставини будуть повні хвали, повні хвали за все, що Ти зробив, За все, що ти робиш, і за все, що ти тільки зробиш в моєму житті. Славлюй тебе. Дякую тобі. Дякую тобі, Небесний Батько. В ім’я Сина Того, Ісуса Христа, ми молилися. Амінь. Амінь. Сідайте, будь ласка, Долега Церква. Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служіння, за те, що ви допомагаєте також нам зустрічатися, входити в Божу присутність, залишати всі ті переживання, всі ті обставини, які, можливо, ще сьогодні тільки в процесі, вирішення в процесі. Але Божа відповідь вже йде. Божа відповідь вже йде для тебе, для мене, для нашої країни. Божі відповіді, вони йдуть. Всі Божі обідниці, вони так і амінь. Хорсті Ісусе. І на завершенні цього служіння хотів би нагадати про ті події, які в нас будуть сьогодні, які будуть найближчим часом на наступному тижні. Зараз, по завершенні цього служіння, ви можете подякувати Богові через свої десятини, пожертви, як це робили, і, я надіюсь, роблять сьогодні, віруючи в Ісуса Христа, як тоді євреї, ізраїльтяни, вони приносили, як подяку Богові, цей перший сніп, який вони пожали, подякував Господу, приносили жертви, якісь інші пожертвування. Так і сьогодні ми маємо можливість подякувати Богові вже своїми десятинами пожертвувань. Також одразу після служення у нас буде чевання, смаколики, тому теж не тікайте, це така важлива частина і нашого служення, і якщо ви подивитесь на Писання, кожне свято, яке Бог заповідав народу ізраїльському відмічати, воно також супроводжувалося тим, що люди, які відмічали це свято, вони накривали стіл і в залежності від того, яке саме було свято, там трошки, можливо, відрізнялося те, що було на столі, але суть була в тому, що кожне свято, воно супроводжувалося також таким сімейним, родинним застолям, коли всі збиралися, дякували Богу, разом їли якісь наїдки і прославляли Господа в своєму житті. Також сьогодні о 12.30 в нас буде чудова святкова програма для наших підлітків, для молоді, тому всі, хто вже є, ми раді бачити, ті, хто ще підійде, теж будемо раді бачити. А в понеділок о 19.00 ми збираємось тут для молитви, за припинення війни, за мир для нашої країни і за те, щоб Бог робив свої діла в нас, в церкві і навколо нас. На тижні домашні групи не пропускайте, спитайте, де, коли буде група. Це теж важливий час, щоб бути разом. А в наступну неділю у нас буде молотомне служіння, а також служіння, коли ми будемо звершувати хліболомлення. Тому приходьте самі, подивіться, якого сьогодні немає, запросіть. Це теж важливий час, щоб і молитися за нашу країну, за людей, які ще на спасенні, і також самим переживати цю Божу присутність. Також нагадую, що в нас відкрилося сторіночки в Інстаграмі, на Тік-Тоці, тому якщо ви користувач соцмереж, то підписуйтесь, ми намагаємось там теж розміщати якісь анонси, ті фото, відео з подій, тому це можливість теж і самим бути в курсі якихось подій, і для тих, хто в вашому оточенні не вірує, чи хто користується соцмережами, щоб вони бачили теж, що відбувається в церкві. І якщо вам потрібна молотовна підтримка або якась інша підтримка, то можете також звертатися до мене особисто або до моєї дружини. Ми теж з радістю постараємось і підтримати вас, помилитися і чим можемо послужити. На цьому наше служення, воно закінчується. Хай Господь вас поблагословить. І я ще раз вам хочу нагадати, що адже для тебе Бог залишив всі ці обітниці, саме для тебе, не для твого сусіда, для твого сусіда в нього свої обітниці, а для тебе Бог залишив ті обітниці, які потрібні самі тобі, для тебе, для твоїх дітей і для всіх тих людей, якого ще Бог тільки покличе. З миром Божим! Будьте благословенні!
Увійшовши до церковної зали, де урочисто звучала музика, я озирнулася навколо, щоб подивитися на людей, які зібралися на вечірнє богослужіння, присвячене зустрічі Нового року. Я згадала події минулого року, і моє серце сповнилося радістю та надією. Ми разом журилися через заблудлих дітей, смерть дорогих нам людей, втрату деякими роботи і зруйновані стосунки. Але в той же час ми пізнали Божу благодать. Ми також святкували перемоги, весілля, успішні закінчення учбових закладів, хрещення, через які до нашої церковної родини додавалися нові члени. Ми також раділи народженню немовлят, усиновленню дітей і посвяченню маленьких дітей Господу. І ще багато чого було чудового та втішного.
Розважаючи над історією нашої церкви, я, подібно до Єремії, хоча і згадувала “біду й муку” (Плач Єремії 3:19), твердо вірила, що “це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя” (Плач Єремії 3:22). Пророк покладався на вірність Господа в минулому: “Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!” (Плач Єремії 3:25).
Того вечора кожна людина на зібранні була видимим доказом того, як Божа любов преображає нас. І що б нас не спіткало у наступному році, можемо твердо покладатися на Господа і зміцняти свою надію через спогади про Божий незмінний характер.
Господи, дякуємо Тобі за те, що, використовуючи наше минуле, ти зміцняєш нашу впевненість у тому, що наша надія гарантована Твоєю вічною вірністю. Кидаючи погляд у новий рік, не забуваймо, що Бог завжди був і буде вірним.
Ми живемо в епоху глобальної невизначеності, коли серце кожної людини, що перебуває в епіцентрі випробувань чи війни, пронизане одним і тим самим запитанням: «Коли?». Коли настане фінал? Коли прийде видиме звільнення? Це бажання зазирнути за завісу майбутнього, дізнатися чіткі терміни та хронологію Божих дій є абсолютно природним для людської природи. Проте істина Слова Божого переносить наш фокус із пасивного очікування дат на активне виконання місії.
Напередодні величного свята П’ятидесятниці — Трійці, коли ми згадуємо не лише дарування Закону (Шавуот) Мойсею на Синаї, але й подвійне благословення Нового Завіту — зішестя Святого Духа, ми маємо чітко розмежувати те, що належить виключній владі Творця, і те, що делеговано нам як Його Тілу на землі.
Сьомий вірш: Що НЕ є нашою справою?
Звертаючись до тексту Першого розділу Книги Дій святих апостолів, ми бачимо учнів, які щойно пройшли через кризу розп’яття та тріумф воскресіння Христа. Їхнє мислення все ще залишається в рамках національно-політичного визволення. Вони запитують: «Чи не в цей час відбудуєш Ти царство Ізраїлеві?». Вони прагнуть знати кінець римської окупації та відновлення суверенної державності. Відповідь Христа звучить радикально, майже суворо, протвережуючи їхнє сприйняття:
«А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй». Дії Апостолів 1:7 (переклад І. Огієнка)
Якщо ми чесно запитаємо себе сьогодні: «Чи хотіли б ми точно знати день і годину, коли закінчиться ця виснажлива війна в Україні?». Кожен із нас підняв би руку. Ми прагнемо контролю над часом, бо контроль дарує хибне відчуття безпеки. Проте Слово Боже каже нам прямо в очі: «То не твоя справа».
Знати точні часові межі глобальних історичних подій, геополітичних зрушень чи остаточних Божих судів — це сфера, яку Небесний Отець запечатав Власною суверенною владою. Коли ми витрачаємо свій емоційний та духовний ресурс на спроби вирахувати дати, ми марнуємо потенціал, призначений для виконання покладеного на нас мандату.
Восьмий вірш: Що Є нашою справою?
Бог ніколи не залишає людину у вакуумі бездіяльності. Закриваючи двері до таємниць Свого розкладу, Він навстіж відчиняє двері для нашої практичної відповідальності. Якщо знати часи — це не наша справа, то в чому ж тоді полягає наш прямий обов’язок? Відповідь міститься в наступному вірші:
«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». Дії Апостолів 1:8 (переклад І. Огієнка)
Наша справа — прийняти надприродну силу (динаміс) та стати свідками. Ісус окреслює чітку географічну та духовну послідовність, яка має пряме відношення до нашого сьогодення:
В Єрусалимі: Це наше найближче оточення, наш дім, наше рідне місто (для нас — Київ). Місце, де нас знають найкраще і де наше свідоцтво випробовується щоденним характером.
В усій Юдеї та Самарії: Це вихід за межі зони комфорту. Юдея — це ширший контекст нашої культури (вся Україна), а Самарія — це середовище людей, які можуть бути нам релігійно, соціально чи етнічно чужими або навіть ворожими (історично юдеї не мали жодних стосунків із самарянами). Але Божа сила долає ці бар’єри.
Аж до останнього краю землі: Це глобальний місіонерський мандат. З погляду першого століття, території сучасної України знаходилися на периферії відомого світу, тобто ми буквально є плодом того самого виконання веління Христа і тепер самі маємо передавати цю естафету далі.
Практичне втілення: Три вектори бачення на 2026 рік
Для того, щоб біблійна концепція «бути свідками» не залишалася абстрактною теологічною теорією, вона має втілитися в чітких, вимірних кроках помісної церкви. Наше спільне бачення на цей 2026 рік є прямим відображенням доручення Христа:
📌 1. Особиста євангелізація: Я особисто приводжу до Христа мінімум одну людину за цей рік. Це не завдання окремих «обдарованих» евангелістів чи пасторів — це персональна місія кожного, хто пережив спасіння.
📌 2. Домашня церква: Усі люди в радіусі мого повсякденного життя (сусіди, колеги, знайомі у дворі чи біля під’їзду) знають, що я вірю в Христа, бачать мою турботу та чують моє свідоцтво.
📌 3. Масштабування: Наша помісна церква відкриває мінімум одну нову дочірню церкву, поширюючи Боже Царство далі.
Цілком природно, якщо при погляді на ці цілі всередині виникає страх, невпевненість або думка: «Я не вмію гарно говорити, я боюся відмови, це не для мене». Навіть учні Христа відчували подібне. Але саме тому Ісус не посилає нас на це служіння власними силами.
Методологія Христа: Сімдесят учнів та принцип масштабування
Щоб довести, що місія благовістя належить усій громаді, а не лише елітному колу лідерів, звернімося до Євангелія від Луки:
«Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: Жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво Своє». Від Луки 10:1-2 (переклад І. Огієнка)
Зверніть увагу на фразу: «і інших сімдесят». На той момент уже існували обрані дванадцять апостолів, які мали авторитет і досвід. Але Ісус залучає звичайних, ширших послідовників. Він посилає їх туди, «куди Сам мав іти». Христос перебував у людському тілі і не міг фізично перебувати одночасно у двох місцях. Сьогодні Його Тілом є ми. Ми стаємо Його ногами, Його руками та Його голосом у тих кабінетах, офісах, лікарнях та будинках, куди Пастор чи офіційний служитель ніколи не зможе потрапити.
Три послідовні кроки для активації у служінні:
Крок 1: Молитва за жниво та робітників. Усе починається з духовного клопотання. Ісус каже спочатку «благайте». Ми маємо молитися за серця людей, які перебувають поза церквою (Бог бачить їх як Своє стигле жниво), а також молитися, щоб Бог зробив нас самих ефективними робітниками.
Крок 2: Живе свідоцтво про Божі діла. Під час П’ятидесятниці люди покаялися не через інтелектуальні дискусії, а тому що почули учнів, які «говорили про великі діла Божі». Свідчіть про те, що Бог зробив особисто для вас: як звільнив від депресії, як зцілив шлюб, як дав мир посеред вибухів та війни. Ваша історія — це беззаперечний аргумент.
Крок 3: Практичне служіння потребам. Бути свідком — це помічати потреби тих, хто поруч. Провідати хворого, купити ліки самотньому сусіду, вислухати людину в розпачі. Наша практична любов відкриває серця для прийняття Слова.
Попереду на нас чекають великі духовні події та практичні можливості: святкування Трійці 31 травня, літні місіонерські табори в Пустоварівці, арт-пікніки для сімей у парках міста та дитячі намети. Це готові майданчики для нашої праці.
Залишмо таємниці майбутнього та терміни завершення часів Богові — це Його суверенна справа. Натомість зосередьмося на тому, що доручено нам. Почнімо ревно молитися за конкретних двох-трьох людей із нашого оточення, готуймо свої серця, щоб запросити їх до Божого дому, і дозвольмо Святому Духу наповнити нас силою для зміни цього світу. Наша справа — сіяти та свідчити, а перемога завжди приходить безпосередньо на місце битви!
І назва сьогоднішньої проповіді, те, про що я хотів би з вами говорити – «Не ваша справа». Не ваша справа. Якщо пам’ятаєте, на початку цього місяця, коли у нас було молитовне служіння, і ми говорили, що цей місяць в об’єднанні церков спасіння, він названий місяцем Святого Духа, оскільки якраз в наступну неділю ми будемо святкувати свята Трійці, а вчора в Ізраїлі вони святкували свята П’ятидесятниці, Шавот, коли Бог дарував Божий закон Тору Моїсею, а для нас, як для християн, це подвійне свято, тому що це не тільки дарування Божого Слова, а ще і дарування нам, як церкві, як віруючим, Духа Святого, тої сили, яку Бог бажає вам і мені дати. І якщо ви були на тому служінні, то ви пам’ятаєте, що я тоді читав якраз два вірші з книги «Дії святих апостолів», і саме з них я хотів би сьогодні знову розпочати. Книга «Дії», перший розділ, 7-й і 8-й вірші. Я буду сьогодні читати з перекладу Огієнка, зазвичай я беру сучасний переклад, але в цей раз я так передивився всі місця, мені якраз те, як переклад Огієнка найбільше сподобалося, оці моменти, ті акценти, на які я хотів би саме сьогодні звернути увагу, у нього вони якраз дуже гарно підкреслені. Тому, якщо у вас є можливість вибрати переклад на телефоні або є Біблія якраз в цьому перекладі, то я буду читати саме з цього перекладу. І давайте разом подивимось сьомий і восьмий вірші і зараз вони у вас також будуть на екрані. Ісус каже, а він їм відказав, це до учнів, то не ваша справа, скажіть своєму сусіду, то не твоя справа, скажіть, скажіть, то не твоя справа, знати час та добу, що отець поклав владі свої. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і моїми ви свідками будете в Єрусалимі і в усі юдеї та в Самарії та аж до останнього краю землі. Я думаю, ви пам’ятаєте, я тоді задавав питання, чи хотіли б ви знати, коли саме час, день, коли припиниться ця війна. І майже всі, я думаю, всі підняли руки, бо ми цього хочемо. Так само, як учні Христа, вони хотіли знати, коли ж нарешті Ізраїль, він звільниться від римської окупації і він отримає свою державність і можливість жити вільно, поклонятися Богу, служити Богу. І тому вони запитували перед тим, якщо ви прочитаєте з самого початку, вони запитували у Христа, не в цей час ти відновиш царство Ізраїля, даш можливість Ізраїлю відновитися як державі, як країні і здобути свою незалежність. І саме на це Ісус і відповідає. Він каже, не ваша справа. Не ваша справа знати часи, строки, дні, коли Бог буде робити те чи інше. Але Ісус також дає відповідь. Він каже, а в чому ж наша справа? Тому що виникає, якщо Бог нам каже, що щось знати – то не наша справа, то, значить, є якась саме наша справа, саме твоя, моя, і Бог хоче, щоб ми це знали. І Ісус, Він якраз на це і звертає вашу і мою увагу. Він каже, що ваша справа знати, що коли Дух Святий зійде на вас, ви приймете силу, ви приймете силу, і не просто якусь абстрактну силу, а силу для того, щоб здійснювати те, для чого Бог вас і мене покликав, бути його свідками. І Ісус навіть їм окреслює такі, скажімо, географічні кордони. Він каже, в Єрусалимі усі юдеї, Самарії та аж до останнього краю землі. І я тоді запитував вас, і ви відповіли, що так, Україна, якщо так рахувати, в той час всі ці події відбувалися в Ізраїлі, то чи входить Україна аж до останнього краю землі? І, в принципі, всі погодились, що Україна, по ідеї, можливо, хоча інколи так трактують, Україна, Україна входить, цей перелік інших країн, де тоді ще не проповідувалося Євангелія, і ми також покликані в цьому приймати участь. Але, знову ж таки, повертаючись до «не ваша справа», як це стосується вас і мене? В чому саме ваша і моя справа, якщо брати цю історію? Що ви і я покликані робити? І саме про це я хочу сьогодні говорити. Але для того, щоб ми зрозуміли і контекст цього покликання, і зрозуміли особисто кожен для себе, в чому твоя, в чому моя справа, в чому твоя і моя частка в тому, що Господь хоче робити, я хотів би нагадати наше церковне бачення на цей 2026 рік. Якщо можна, да, цей наступний слайд. По суті, воно складається з таких от трьох пунктів невеличких. Перший пункт, він звучить так. Я, от можете на себе показати, я, я, да, приводжу до Христа мінімум одну людину. Це перший пункт нашого церковного бачення, що кожен з нас, не тільки я як пастир, не тільки Юля як лідер прославлення, чи хтось там з дитячого, чи з підліткового служіння, а я особисто покликаний привезти до Христа мінімум одну людину. Другий пункт, домашня церква, домашня група, там, де ми живемо, де ми збираємось, усі знають про Христа. Тобто про що це говорить? Що ті люди, які живуть поруч з нами, наші сусіди, наші співробітники, там, де ми працюємо, ті наші знайомі, можливо, це не прямо сусіди, а люди, з якими ми пересікаємось, десь біля парадного, в магазині, ми з ними час від часу якісь маємо стосунки. Ці люди знають про Христа, знають, що я віруючий, знають, що я хожу в церкву, і ми молимося за цих людей, і ми намагаємось цим людям, коли є нагода, засвідчити, допомогти і послужити. І третій пункт нашого церковного бачення – церква відкриває мінімум одну церкву. І, можливо, хтось подумав про себе, що особисто вас це не стосується. Можете руки не піднімати, але я думаю, що у нас виникає, можливо, не стосовно кожного з цих пунктів, але можливо ви думаєте, ну, мене цей пастор не стосується. Я не бачу себе якимось евангелістом, не бачу себе дійсно способним, щоб комусь отак от доступно розказати про Бога, запросити в церкву. Я боюся, я не знаю, що казати, що робити. Ну, в принципі, я вам скажу, це нормально. Якщо у вас виникають такі думки, навіть не стосовно всіх трьох пунктів, а навіть по якомусь одному пункту, це нормально. Але я хочу вам сказати, що саме про вас, саме про вас говорить Господь, своєму слові, що ви покликані бути його свідками в Єрусалимі, тобто в Києві, в Україні, в Йудеї, в Самарії, в Росії, Тому що євреї з самарянами так не дуже підтримували гарний сусенок. І аж до краю землі. Ну, край землі він може бути, дивлячись, яку сторону ви направитесь в різних, так сказати, сторонах. І знаєте, хочу з вами ще подивитися два вірша з Євангелія від Луки, щоб ви зрозуміли, що Ісус не говорить тут про якихось особливих людей, що саме вони покликані, тільки пастира, тільки лідери домашніх груп, чи люди, які вже в якомусь служинні. Євангеліє від Луки, 10 розділ, перші і другі вірші. Я теж читаю з перекладом Огієнка. Там написано. Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед себе до кожного міста та місця, куди сам мав йти. І промовив до них, хоч жниво велике, та робітників мало, тож благайте господаря жниви, щоб робітників вислав на жниво своє. Хочу вас запитати, в принципі, це буде вам нескладно відповісти, а хто послав оцих 70 учнів на проповідь Івану? Хто їх послав? Ісус. Це говориться про Христа, що саме Він відібрав цих 70 і послав їх на проповідь Євангелія. А хто був уважний? Куди саме Він їх послав? Куди саме Він їх послав? Куди? Куди? Туди, куди Він сам міг йти. Але Ісус що був? Один. І Він не міг розірватися. Він не міг бути одночасно в Єрусалимі і в Самарії. Він не міг бути одночасно в Капернаумі і, наприклад, в Назареті. Він не міг бути одночасно в двох місцях. Він міг бути тільки в одному місці, в один час, бо Він на той час був людиною в плоті і крові. І тому, кого Він обрав? Віруючих, тих людей, які послідували за ними. І я хочу звернути увагу, що це не були 12 апостолів. Це до того, що ми інколи думаємо, що Бог обирає тільки якихось особливих. Особливі вже були. Вже були обрані, вже було на той час 12 апостолів. Ісус вже їх посилав на служіння, вони вже проповідували Евангелія, вони вже зцілювали людей, виганяли демонів, вони вже це робили. Ісус кого обрав? Ще інших людей. Для чого він це зробив? Як ви думаєте? Що-що? Більше, краще, так? Ну так, в принципі це логічно, щоб масштабувати те служіння, яке він робив. Але другий мотив, і я в цьому впевнений, він хотів показати, що його покликання, проповідь Евангелія, це не тільки для якоїсь вузької категорії людей, для якихось обраних, це для всіх. Я не знаю, наскільки на той час було учнів, послідовників Христа, які за ним слідували. На свято П’ятидесятниці ми читаємо, що було 120 учнів зібрано. Тут ми читаємо про 70. Можливо, це були всі ті учні, які на той час слідували, можливо, це була частина, їх було більше трошки, але він обрав саме тих, хто могли залишити в той момент свої родини, дітей. Він не посилав, можливо, маму, у яких були маленькі діти, не посилав інших людей, які по якимось причинам їм було б важкувато це служіння робити. Але те, що я бачу в контексті цієї історії, що Ісус бачить тебе, бачить мене, він бачить нас дійсно тими людьми, хто може піти і свідчити іншим людям. І це не тільки для якихось обраних, не тільки для тих, хто вже якесь служіння несе в церкві, а це саме для тебе. Скажіть, це для мене. Скажіть, скажіть, я інколи прошу вас казати сусіду, а це, скажіть, це для мене. Це для мене. Знаєте, ще один момент. Ви думаєте, ну, добре, пастор, я згідний, що це покликання проповідувати Євангеліє, свідчити іншим, це для всіх віруючих. Я одразу скажу, для всіх. Навіть якщо ви це не можете робити, так сказати, повний час, 24 дроб 7, але ви це можете робити 100%. Якийсь час, певний час, виділяючи, ви це можете робити. Але ви, можливо, думаєте, ну, з чого почати? Як взагалі, якби це, якщо я це не роблю, якщо я це давно не робив, якщо я це робив і десь розчарувався, як знову розпочати? Ісус тут показує нам навіть такі кроки. Він каже, що? Молить кого? Благайте Господаря Жниви, щоб що зробив? Щоб робітників вислав на Жниву сферу. Він каже, перше з чого почніть, почніть з молитви. Все починається з молитви. Якщо ми щось робимо для Бога і хочемо, щоб це відбувалося з Богом, то з чого нам треба почати? З молитви. Нам треба попросити свого керівника, свого директора, свого, тут Ісус каже, господаря, того, хто є господарем на цій житті, попросити, щоб він вислав робітників. І потім кого Ісус висилає? Тих, хто молився, щоб господарь вислав їх як робітники. Тобто все починається з молитви. Тому я хочу вас підбадьорити. Не тільки заплануйте когось запросити на наступне свято, то що буде в неділю, свято 30, а я вас до цього підбадьорюю, і ми за це будемо в кінці молитися, але я вас підбадьорюю продовжити посилено молитися за ту людину, кого ви плануєте запросити, за тих людей. Тобто я вас хочу підбадьорити, щоб це була не одна людина. За тих людей, двоє, троє, четверо, які, можливо, ви ще не бачите, як їх запросити. Вони вас не слухають, вони, можливо, не сприймають те, що ви кажете. Можливо, вони там колись послухали, сказали, бічіпуйся, я зараз в цю церкву не піду Але просто цих людей собі раз, два, три, чотири, п’ять порахуйте і моліться за них посилено І моліться не просто тільки за цю людину, а моліться, щоб ця людина прийняла вас як цього робітника Тому що Ісус розглядає всіх тих людей, які сьогодні поза церквою, він їх розглядає як жниво. А вас і мене він розглядає як тих робітників, хто буде над цим жнивом працювати, збирати це жниво. Тому тут подвійна молитва. Молитва за людину, щоби Бог працював її серці, щоби Бог ці обставини, які вона переживає, просто відкрив, що людині потрібен Бог, потрібне покаяння, потрібне почнення гріху, і щоби Бог вас зробив цими робітниками. Тому що коли ці учні 70, вони почали за це молитися, то наступне, що Ісус зробив, Він їх послав на проповідь Євангелія. Тому другий момент, після молитви, почніть свідчити. Тому що інколи ми молимось, але ми нічого не кажемо людині. Але саме зі свідчення, саме з того, що ми розказуємо про те, що Бог зробив для нас, що Бог може зробити для іншої людини, саме з цього починається зацікавленість, тоді у людини виникає запитання, а що їй робити? Пам’ятаєте, з чого почалося покаяння на свято П’ятидесятниці? Хто пам’ятає цю історію? З чого почалося? Вони були разом, вони що робили? Грали в ігри настольні, так? Вони молилися, а потім що почалося, коли Дух Святий на них зійшов? Що почалося? Ну, про що? Почали говорити на різних мовах, але ж не просто там були мови, щоб похвалитися. Вони почали говорити про великі і чудні Божі діла. І як ви думаєте, які великі і чудні Божі діла, про які саме вони говорили? Про ті діла, про ті дива, які відбулися в особистому їхньому житті. Що Бог їх спас, що Бог когось цілив, когось звільнив від демонів, Комусь подарував надію, звільнив від депресії, показав, як далі жити. У когось стосунки відродилися, родина відродилася. Кожен свідчив про те диво, яке Бог зробив для нього. Марія Магдалина, я думаю, свідчила про те, як Ісус її звільнив від демонів. Петро свідчив, можливо, про те, що Бог його звільнив від депресії, коли він відрікся, коли він думав, що він такий нікчема і нічого не здатен. Кожен свідчив про щось своє. І люди, які їх оточували, вони чули ці свідчення на своїй мові і чули про те, в чому вони потребували. Тому що хтось потребував сілення, хтось потребував звільнення, у когось були залежні родичі, у когось родина розвалювалася. І вони все це чули. І третє, треба почати служити тим людям, які поруч з вами. В принципі, ми всі знаємо, якщо ви мене запитаєте, а в чому повинно проявитися служіння. Кожній людині, в залежності від її потреб, це буде когось просто провідати, поспілкуватися, вислухати цю людину, бо вона десь переживає, за щось хвилюється. Комусь допомогти фізично, щось зробити, якщо людина захворіла, не може вийти в магазин або в аптеку, сходити, щось купити, занести. Тобто для кожної людини це буде своє служення. І ви, оскільки ви знаєте цю людину особисто, ви будете розуміти, як цій людині послужити. Насправді у вас, у мене є можливість виконати, в принципі, кожен з тих пунктів, які є баченням нашої церкви Навіть пункт про місіонерство Як саме, тому що ми плануємо в наступному місяці наприкінці тут у нас в парку зробити арт-пікнік для тих людей, які тут, мами, дітки, які тут живуть, хто гуляє Ми плануємо також на початку липня, це буде кінець червня, початок липня, ми плануємо табір в Пустоварівці, це вже взагалі справжні місіонерства, ви можете поїхати, там п’ятиденний табір ми плануємо послужити, чимось допомогти. Ми плануємо також табір для наших дітей, тобто на митовий. Тому, в принципі, є можливість і особисто комусь послужити, і прийняти участь в тих служіннях, в тих заходах, які ми, як церква, плануємо. Але є ще продовження цієї історії. Про неї ми читаємо в 17-му вірші. Оцей історії, яку ми тільки що прочитали, що Ісус послав 70 учнів в кожне місце, в кожне місто, куди він сам хотів піти. 17-ти вірш, давайте ми подивимось, Луки 10, 17, там написано, а ті 70 повернулися з радістю, кажучи, Господи, навіть демони коряться нам у ім’я Твоє. На що ви звернули увагу в цьому вірші? На що ви звернули увагу? Що? Ці учні повернулися, вони кудись ходили, вони були в церкві, були з Христом, вони кудись пішли, вони повернулися і повернулися які? Втомлені, пригнічені, в депресії, з претензію Ісусу, на що ти нас туди посилав? Що? Так, так? Вони повернулися з радістю. Чому? Чому? Тому що щось вони пережили в своєму житті, те, що раніше вони не переживали. А чому вони це пережили? Чому вони це пережили? Чому? Тому що вони зробили те, до чого Ісус їх покликав. Вони просто зробили те, для чого Ісус їх покликав. Ісус їх послав на пропитівальне і вони пішли. І коли вони пішли і почали свідчити іншим людям, то що почало відбуватися? Навіть демони, вони виходили з людей в ім’я Ісуса Христа. Знаєте, якщо вам і мені, я не кажу тільки про вас, якщо вам і мені не вистачає сьогодні радості, то чого нам не вистачає? Ми щось не робимо, те, до чого нас Ісус покликав. Тому що, коли ми робимо те, до чого Ісус нас покликав, ми свідчимо іншим людям, ми молимось за цих людей, ми служимо їм, то що в нас буде відбуватися? Ми будемо бачити, як люди спасаються. Знаєте, чому ми часто, ну от ми сидимо, У нас є певна кількість людей, які приходять на кожне служіння, і ми не бачимо нових людей, або бачимо рідко, або бачимо настільки, скільки ми хотіли би бачити. Чому? Дуже просто. Тому що ми або не свідчимо, або свідчимо, що ми це переживали. Інколи буває, що ти настільки за певних обставин в своєму житті, ти втомлений, ти розбитий, ти десь розчарований. І тут ти розумієш, що хтось, ти знаєш, брат, сестра, хтось знайомий, ти розумієш, що в нього теж якась проблема, треба подзвонити, помолитися, можливо провідати. І якщо ти переступаєш через свою розбитість, через свою втому, через свою депресію, і ти телефонуєш, ти молишся, ти провідуєш, то потім що ти відчуваєш? Ти відчуваєш радість, ти відчуваєш наповність, куди ж твої вже всі негаразди, вони поділися, вони, можливо, ще на той момент навіть ще не вирішилися, але всередині ти відчуваєш радість. Чому? Тому що ти зробив те, до чого покликав тебе Господь. І коли ти це робиш, ти також довіряєш Богу, що Господь попіклується про мої потреби, що Господь вирішить мої проблеми, Господь мене зцілить, Господь мене звільнить, Господь дасть мені якийсь вихід і розуміння, що робити. І знаєте, я в цьому не один раз, так сказати, переконувався в своєму житті. Я думаю, ви це переживали. І знаєте, я хочу вас підбадьорити, давайте ми це будемо практикувати, щоб ми були і жили в радості, а не в депресії, не в томі, не були весь час розбиті. Знаєте, Бог, Він покликав вас і мене свідчити людям і піклуватися. І знаєте, це не біг на таку коротку дистанцію. Ми інколи думаємо, от я запросив на свята Тридцять, людина не прийшла, ну і все. Тобто я до наступного, до Різдвачі, до Пасхи, я про цю людину не молюся, не запрошую, я про неї забув. Знаєте, так не працює. Це як з дітьми. У нас, слава Богу, Юлія і Бог були своїми трьома чудовими синами. І ми вкладаємося в них від самого їхнього народження. І слава Богу, і я дуже вдячний Богу, що я вже можу бачити певні плоди. Те, що наш старший син Богдан, він вже закінчив школу на відміну, він вступив в університет, він служить в церкві, прийняв крещення, він служить вже в церкві. Те, що середній син Єрема, молодші Лука, вони теж навчаються в християнській школі. І хтось, можливо, думає, і нам інколи люди задають, а нащо ви на це стільки грошей витрачаєте? Я вам чесно скажу, за ці гроші, які ми вже витратили, і ще поки давчиться Ярема, давчиться Лука, можна було б купити, як мінімум, Богдану і Яремі квартиру однокімнатну. І хтось каже, краще б ви їм квартири купили. Я вам скажу, краще, щоб вони були з Богом, служили Богу і мали з ним живі стосунки, Бог благосовить їх квартирами, машинами, те, в чому вони потребують. Але якщо людина не має спасіння, Ісус каже, краще без руки або без ноги попасти в Царство Небесне, без квартири, без машини, ніж з квартирою, з машиною, з руками, ногами і піти в пеку. Тому я вас підбадьорюю, як з дітьми, так і з людьми невіруючими. Ми не на коротку дистанцію біжимо. Моліться, навіть якщо людина вас сьогодні не приймає. Свідчить їй, і Писання каже, щоб ми свідчили і вчасно, і коли нам каже, що не вчасно. Тому що людина може і не сприйняти, але воно все одно там, ну, потрошечку, потрошечку десь там відкладається на закорках. І в свій час, як тривога прийде до цієї людини, вона згадає, що ви їй казали про Бога, про церкву, що треба молитися, і людина почне молитися. І людина, можливо, вас позвонить і скаже, а можна я з тобою прийду в церкву? І закінчую цю проповідь. Я хочу разом з вами подивитися ще один вірш з книги «Дії святих апостолів». Це 5 розділ, 42 вірш. Перед цим Петро, Іван, вони зробили диво, вони сілили людину, потім їх за це судили, побили, і вони повернулися до інших, до церкви, до учнів. І ось що написано, 5 розділ, 42 вірш. Там ми читаємо. і щоденно у храмі і по домах безупинно навчали і звіщали Євангелію Ісуса Христа. На що ви звернули увагу? Що вони, не тільки Петро Іван, а всі учні, всі послідовники Христа, що вони робили? Щоденно у храмі, по домах, що робили? Безупинно. Безупинно. А в сучасному перекладі вони не переставали, написано, перекладено. Знаєте, що хоче диявол, щоб відбулося в вашому житті? Щоб ми в якийсь момент, там сьогодні паста так надихнув, прокачав, ми думаємо, буду молитися, запрошу, засвідчу. А потім що? Зупинилися, перестали це робити. Знаєте, багато дуже гарних речей ми починали в своєму житті робити, правда ж? Починали. Зарядку починали робити, біблію обіцяли, буду кожен день два-три розділи читати, починали молитися кожен ранок, починали комусь служити, свідчити. Багато гарних речей ми починали. А потім що? Зупинилися, перестали. А тут, ну, те, що я хочу, щоб ми це прийняли. Чому це працювало тоді? Тому що вони це робили щоденно, і вони що? Не зупинялися. Отакі були неправильні віруючі, так? Вони що жили в іншому світі, їм працювати не треба було, їм гроші були не потрібні, у них родин не було, та повірте, у них проблем було більше, ніж у вас і у мене. Вони ще жили, Ізраїль був під окупацією римською, їм так само треба було податки платити римлянам, вони так само не відчували себе вильними, Тобто їх так само там десь пригнічували, переслідували римляни, і їх ще як християн переслідували ортодоксальні євреї. Але що вони робили? Вони продовжували щоденно збиратися по домах, домашніми групами, у храмі, і вони без перестанку, безупинно, вони навчалися, ну, самі навчалися, і свідчили іншим. Іншим проповідував Іван Іванович. І знаєте, якщо ви сьогодні сидите тут, ну і давайте ми будемо чесними, якщо ви розумієте, що десь у чомусь ви просто зупинились, так були обставини, у нас у всіх є свої обставини, є якісь виправдання, чому ми це перестали робити. Ну, ми ж люди серйозні, ми не просто якісь легковажні. Щось там один раз пішло не так, один раз прокинулося і не було натхнення помолитися, там, почитати Біблію, другий раз, а потім воно входить що? У звичку. Знаєте, звички бувають і добрі, і не дуже добрі. Тому я вас хочу підбадьорити. Знаєте, сьогодні є можливість розпочати знову молитися до господаря жнив, щоб він вислав робітників. Сьогодні є можливість для вас і мене сказати, Господь, я цей робітник. Не тільки пастор, не тільки якийсь лідер. Я цей робітник. Я розумію, що ти покликав мене. І сьогодні Бог хоче, щоб ви і я, ми сказали, я буду служити, я буду піклуватися не тільки про себе, ну нормально піклуватися, ми піклуємося з Юлією, на цьому у нас ще таке було свято, ми відсвяткували на минулому тижні 20 років, як Бог благословив нас створенням нашої родини. І знаєте, я дуже вдячний Юлії за всю ту підтримку, за любов, за терпіння, за той вклад, який вона вносить в нашу родину, в наших дітей. І я розумію, що все це, 20 років, у когось 30, 40, 50, у когось більше стаж. Знаєте, все це потребує щоденного вкладу. Якщо ти в якийсь момент зупиняєшся, то що починається? Сварки, неустройство і все, так сказати, як Біблія каже, все худоє. Але якщо ти продовжуєш збудовувати свою родину, свої стосунки, і ми це ж робимо, ми ж не хочемо жити, щоб в нашій родині щось було таке, весь час якесь негаразди то. Тобто ми хочемо, щоб наша родина, наші стосунки, наші стосунки з дітьми, з онуками, з правниками, вони були найкращі. І знаєте, так само Бог хоче, щоб у нас було таке самобажання і стосовно інших людей, і стосовно тих, хто ще не спасений. Тому що якщо ви за них не будете молитися, а можливо ви єдина людина в оточенні цієї людини, хто дійсно має живі стосунки з Богом, і якщо ви не засвідчите, якщо ви не приймете для себе виклик, що я буду молитися саме за цього сусіда, за цього співробітника, за цього мого знайомого, можливо ніхто за нього більше не буде молитися. Богу треба буде шукати когось там ще, когось посилати в його життя, щоб інша людина почала молитися, служити, свідчити Можливо, ви єдина ця людина І Бог покладає на вас надію, і на вас, і на мені ця відповідальність, щоб молитися і свідчити Як я вже казав, чому це важливо? Тому що багато разів, і ви, і я, я дуже багато разів, щось починав робити добре, комусь починав свідчити, за когось починав молитися, а потім переставав. Переставав. Ну, каюсь перед вами. Багато разів так робив. Але церква і віруючі Ісуса Христа, вони безупинно навчали і звіщали Євангелію Ісуса Христа. Тому Ісус каже тобі сьогодні, почни молитися, почни свідчити і служити, та не зупиняйся в цьому. знаєте ви скажете Ну а що такого магічного да там святий Трійці чи в якомусь іншому святі коли народилася я вам запитаю якби ну зустрічне питання задав коли народилася церква Ісуса Христа коли Ну вважається свято народження церкви Ісуса Христа коли коли ви якось не впевнений в день п’ятидесятниці А чому Бог це не зробив за один день до дня п’ятидесятниці чи на наступний день Якщо це не важливо, якщо свята не важливі, якщо якісь дати не важливі, чому він це не зробив? Тому що Бог, він показує важливість свята. Він показує, що певний день, коли ти приймаєш рішення, він дуже важливий. Сьогоднішній день дуже важливий, тому що ви можете прийняти рішення, я буду молитися, я буду свідчити, я буду служити. І якщо ви приймете це рішення, в вашому житті настануться свята П’ятидесятниці. У вас буде подвійне свято. До цього це було свято дарування Тори, а воно стало святом Дня народження Церкви, Дня народження Сходження Духа Святи. Я знаю, що так само і відбудеться в наступну неділю, якщо ви запросите людину, якщо я запрошу цю людину, вона просто прийде на свято, а для неї станеться подвійне свято, то що вона покається, народиться згори і отримає живі стосунки з Богом. Розумієте? Важливість днів, важливість свят – це можливість, щоб людину запросити. У нас люди в країні, вони достатньо набожні, вони приходять в церкву, як мінімум, два-три рази, якраз на Різдво, на Пасху і на Трійцю. Запросіть людину, для неї буде можливість виконати, так сказати, поставити галочку, що вона прийшла в церкву на свято. І для неї це буде можливість зустрітися з Богом. А для вас і для мене це буде можливість виконати оце доручення. Прийняти силу від Бога і бути Його свідками. І піти туди, куди Ісус сам хоче піти. Ісус хоче піти до вашого сусіда. Ісус хоче піти до вашого співробітника. Але Він зараз розраховує на вас і на мене, як тоді Він розраховував на цих 70 учнів. Бо Ісус де зараз? На небі. А ми де? А ми тут на землі. І Ісус делегує вам і мені цю відповідальність. І давайте ми разом станемо зараз для молитви. Я хотів би запросити наших левітів, щоб вони нас також вели в цьому поклонінні. За ці три речі я хочу помолитись. Перше, щоб ми самі молили господаря жених, щоб він вислав робітників на свої жнува. Щоб ми прийняли це покликання від Бога, що Господь розглядає вас і мене саме цим робітником, тої людини, яка покликана свідчити вашому сусіду, вашому якомусь старому другу, знайомому. І що Ісус покликав вас і мене до добрих справ, які ви знаєте, Бог вам відкриє. Ми покликані робити для цих людей, яких Господь хоче сьогодні спасти через вас і через мене. Давайте ми за це, церква, помовимося. Господь Ісус, ми дякуємо тобі. Ми дякуємо тобі за цю історію, яку ми читали в книгі «Дій святих апостолів». Коли ти сказав, що не ваша справа знати певні речі, коли зупиниться ця війна, коли відбудуються наші країни, коли все буде добре, так як ми би цього хотіли. Але ваша справа, ваша справа знати, що Бог покликав вас бути свідками. І ми сьогодні приймаємо, Боже, приймаємо це покликання від Тебе, що Ти бачиш нас тими людьми, тими людьми, які дійсно виконуються покликання, стануть цими робітниками на жнивах, стануть, Боже, тими людьми, хто прийде і розкаже своєму сусіду, своєму співробітнику або знайомому, що Ісус є Спасителем, що Ісус звільняє від гріха, від залежності, від всякого демонічного впливу, що в Ісусі є надія. Ісус, ми сьогодні просимо Тебе, зроби нас цими робітниками, Зроби нас людьми нерозчарованими Не людьми, які живуть в депресії Думають, як би самим тільки вибратися з цих обставин А людьми, які радіють Радіють тому, що покликані Тобою Тому, що можуть іншим розказувати про Тебе Тому, що можуть бачити Твої великі і чудні діла В житті інших людей І, Господи, ми хочемо, як ці учні Повернутися наступну неділю Чи через неділю з радістю Тому що ми побачили, як люди спасаються, як люди звільняються, як ти робиш, Боже, дива в життя тих людей, які сьогодні живуть в якійсь залежності чи гріху. Ісус, зроби мене такою людиною. Ісус, допоможи мені молитися і допоможи мені не зупинятися робити це щоден і в церкві, і в дому, скрізь де я знаходжуся. Допоможи мені зрозуміти, що це не біг на якусь коротку дистанцію Це як з дітьми, що треба роками, роками вкладатися, наставляти, вчити, свідчити, молитися Господи, дай нам бути такими людьми, які будуть готові вкладатися Не тільки в своїх дітей, але в інших людей Тому що вони твої діти, ти їх створив Ти хочеш, щоб вони спаслися Ти хочеш, щоб наша країна через це мінялася Тому що кожна спасена людина, вона змінює нашу країну, наше майбутнє. Зникає зло, корупція, беззаконня, комовство. Коли людина приходить до Тебе, людина порастає грішити. І тим самим приходить благословіння в її життя і в життя нашої країни. І Господи, допоможи нам зробити це свято в наступну неділю, свято Тридця, подвійним святом. Щоб це було свято народження людей згори, щоб це було свято для інших людей, які ще не знають Тебе, зустрічі з Тобою. І щоб це було свято для нас, коли ми будемо радіти, що навіть демони повінуються нам в ім’я Твоєї Ісус. Дай нам, Боже, це побачити. Хай, Боже, цей зал буде наповнений спасеними людьми. Хай цей зал буде наповнений людьми, які переживають цю особисті зусіль з тобою, переживають цю радість від того, що вони виконують Твоє доручення. Господи, дай нам радіти, що Ти не тільки довіряєш нам це велике служення, свідчити іншим про Тебе, але те, що ми це робимо, і робимо це безперестанно. перестану, не зупиняючись, щоден, поблосив Боже кожного мого брата і сістрої, поблосив кожну людину, хто дивиться онлайн, робити це і не зупинятися. Молитися, свідчити і служити іншим. Господи, ми вклоняємось Тобі, і ми посвячуємо Тобі цей наступний тиждень, щоби усилено молитися за тих людей, кого ми можемо запросити. Щоби засвідчити і запросити людину на службі, щоби разом з нею, з цією людиною, прийти і відсвяткувати. Це свято Трійця. Свято зі Шестя Духа Святого. Свято народження згори. Свято народження Твоєї Церкви. Вклоняємось в Тобі, наш Небесний Батько. І дякуємо Тобі за те, що Ти це зробиш. В ім’я Сина Твого, Ісуса Христа ми молимось. Амінь. Давайте церкву ми ще поклонимо з Розкою. Ви нам свободу, життя тобі, та співати му, я б робила, і не тільки ти, честь тій. Ми розкажемо, що тільки ти, не всіх, але тільки ти, щоб ми знали тебе, любили тебе і служили тобі. І хай, Боже, наша хвала, вона буде проявлена в молитві, свідченні іншим людям і в добрих справах, до яких Ти нас покликав. Хай наша хвала, вона буде практичною, хай наша хвала, вона буде видимою в нашому житті, щоб люди, які поруч з нами, вони теж отримали бажання, бажання від Тебе бути з Тобою, бути в церкві Твої. покайтеся своїх гріхах, знати Тебе і служити Тобі. Хай, Боже, наше життя і наше слідування за Тобою, воно надихає інших людей також послідувати за Тобою, також довірити Тобі своє життя. І ми ще раз кажемо, Ісус, тільки Ти гідний всієх волинь, тільки Ти гідний того, щоб ми служили, довіряли і дійсно свою любов показували в добрих справах до інших людей. Дякуємо тобі, наш батько. Дякуємо тобі, Ісус Христос. Дякуємо тобі, Дух Святий, за твою присутність тут, на цьому місці. Дякуємо тобі. Сідайте, будь ласка, дорога церква. Дякую вам, дорогі реліфіти, за ваше служіння. На завершення цього служіння хочу нагадати про всі ті найближчі наші події, заходи, які будуть у нас сьогодні, будуть на наступному тижні. Як завжди, по завершенню цього служіння Ви і я, ми можемо послужити Господу своїми десятинами, пожертвами Тому що це теж дуже важлива частина того служіння, яке ми робимо для Бога Коли ми дякуємо Йому за Його забезпечення, за те, що Він нам дає роботи дає нам пенсії, дає нам інші якісь благословіння, і матеріальні, і нематеріальні, і частково ми дякуємо Богові, коли ми вірні в своїх десятинах пожертвах. Також по завершенні цього служення чаювання смаколики, теж не тікайте, це теж важлива частина служення, поспілкуватися, когось підбадьорити і помолитися. А також після чаювання 12.15 наша підліткова група, тому всі, хто є, вже запрошую, і будемо раді бачити тих, хто ще підійде. В понеділок о 19.00 молитовне служіння, ми продовжуємо молитися за нашу країну, за припинення війни, за мир, за спасіння для людей і за інші потреби. На тижні домашні групи, запитайте, де коли буде проходити група, не пропускайте. І в наступну неділю, вже в наступну неділю, свято 30, це 31 травня, я вас ще раз підбадьорюю, запросіть у тих людей, яких Бог поклав вам на серце. Не тільки запросіть, моліться посилено весь цей тиждень і разом з цією людиною найкраще домовитися, зустрінтися, зайдіть і разом з цією людиною прийдіть на служіння. Хай це буде не тільки для вас свято особисто, хай це стане також святом для цієї людини, святом народження згори, святом спасіння, тому що Бог він спасає. Бог використовує такі дати, такі свята, щоб людина змогла народитися згори, щоб щось в житті людини змінилося. І також я, ну, такий, як би, анонс, нагадування, що в нас буде також особлива така програма свято на нашому молодіжно-підлітковому служінні, теж після свята 30, теж у нас буде приурочене цьому свято, тому всі, хто тут є, наші підлітки, молодці, теж запрошуйте своїх друзів. Якщо у вас є діти, онуки, запрошуйте, ми готуємо таку цікаву програму, там буде для всіх цікаво і для невіруючих, і тих, хто щось вже знає про Бога. Тому свята третє буде і таке недільне наше служіння особливо, і буде ще програма молодіжна, підліткова. А також нагадую, що в нас є нові сторіночки в соцмережах Instagram, TikTok, тому теж підписуйтесь, якщо ви користувач, користуйтесь гаджетами, це теж можливість і самому бачити певні події, що в нас відбуваються, і інші ваші друзі, знайомі будуть бачити, коли ви там будете тиснути сердечка. І якщо вам потрібна молитва, якась консультація, підтримка, теж можете звертатися до мене, до моєї дружини. Ми з задоволенням чим зможемо, підтримуємо, разом з вами помолимось. На цьому наше служіння закінчується. Хай Господь вас поблагословить своїм миром, своєю присутністю і відновитися після цієї такої неспокійної ночі. З миром Божим! Будьте благословлені!
Людина часто очікує, що віра автоматично принесе легке життя. Наче достатньо сказати: «Я вірю» — і більше не буде проблем, страху, болю чи боротьби. Але духовна реальність інша. Перемога не приходить до тих, хто уникає битви. Вона приходить туди, де людина стоїть до кінця.
Перемога приходить не до тих, хто ніколи не проходив через труднощі, а до тих, хто не здався посеред них.
Саме тому віра постійно випробовується. Кожен день. Кожною обставиною. Кожним рішенням. Людина може знати Біблію, цитувати місця Писання, говорити правильні речі — але справжня віра відкривається лише тоді, коли приходить тиск.
Бог приходить не просто на людський біль. Бог приходить на віру. Навіть коли важко. Навіть коли здається, що все розвалюється. Саме тоді людина вирішує: здаватися чи продовжувати довіряти.
Віра без діл — мертва
Одне з головних питань духовного життя — що важливіше: віра чи діла? Але Боже Слово не розділяє ці речі. Віра та діла йдуть разом.
Неможливо мати живу віру і при цьому не змінюватися. Якщо людина справді довіряє Богові, це буде видно через її життя.
через любов до людей;
через прощення;
через співчуття;
через служіння;
через готовність допомагати;
через вірність навіть у випробуваннях.
Ісус не просто говорив про Бога — Він являв Бога через діла. Він зцілював, піднімав, годував, рятував, підтримував.
«Бо кожен, хто народився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша». 1 Івана 5:4
Перемога віруючої людини — не в людській силі, а в тому, що віра з’єднує земне з небесним.
Дитяча віра, яку втрачають дорослі
Діти здатні вірити без складних доказів. Вони довіряють слову. Але доросла людина часто стає надто «мудрою», щоб довіряти Богові просто.
Людина починає все аналізувати, контролювати, шукати гарантії. І разом із цим втрачається простота віри.
Ми багато знаємо, багато говоримо, але іноді майже нічого не робимо.
Є віра розуму — теоретична, релігійна, інтелектуальна. А є віра серця — коли людина довіряє Богові навіть тоді, коли не бачить виходу.
Бог не програв жодної битви
«Тому може Він завжди спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитися». Євреїв 7:25
Ця істина проходить через усе Писання: Бог не програє. Ніколи.
Людина може втрачати сили. Може падати. Може переживати страх. Але Бог залишається вірним.
Коли Господь говорить:
«Я буду тримати тебе» — Він тримає;
«Я не залишу тебе» — Він не залишає;
«Поклич Мене» — Він відповідає.
Тому віра — це не психологічний оптимізм. Це рішення стояти на Божому Слові.
Віра або страх
Страх робить людину рабом.
Коли серцем починає керувати страх, людина вже не живе свободою. Вона починає ховатися, тікати, постійно очікувати загрози.
Страх поступово руйнує душу.
«Тож коли Син вас визволить, то справді будете вільні». Івана 8:36
Саме тому віра — це не пасивний стан. Віра активна. Вона рухається вперед навіть тоді, коли страшно.
Страх краде майбутнє, а віра веде до свободи.
Людина, яка довіряє Богові, не означає, що не має битв. Але вона не залишається сам на сам із ними.
Марні опори світу
Поки людина шукає головну опору в людях, системах, знайомствах чи грошах — вона не навчиться повністю покладатися на Бога.
Людська підтримка тимчасова. Вона може зникнути за один день.
Саме тому випробування часто руйнують фальшиві опори. Не для знищення людини, а щоб повернути її серце до Господа.
Бог приходить у той момент, коли серце готове почути Його.
Життя як вишивка 🪡
Дуже глибоким образом стає порівняння життя з вишивкою.
З лицевої сторони картина виглядає красиво. Але зі зворотної — безліч вузлів, ниток, заплутаних моментів.
Так само і людське життя.
сльози;
непорозуміння;
втрати;
випробування;
очікування;
біль.
Інші люди можуть бачити лише «лицеву сторону». Але Бог бачить усі вузлики нашого серця.
І навіть коли ми не розуміємо процесу — Господь продовжує творити картину життя.
Історія про олівець ✏️
Олівець може виконати своє призначення лише в чиїхось руках.
Його будуть заточувати. Йому буде боляче. Його стержень може ламатися. Але саме через це він залишає слід.
Бережи свій стержень — своє ❤️ серце.
Так само і людина.
Життя буде «точити». Обставини будуть тиснути. Але якщо людина залишається в Божих руках — її життя стає інструментом добра.
Служіння іншим зміцнює віру
Одна з найглибших думок проповіді — віра зростає тоді, коли людина починає служити іншим.
Коли людина:
несе Євангеліє;
підтримує;
молиться;
свідчить;
допомагає;
співчуває
— вона сама наближається до світла.
Служіння не виснажує духовно. Воно оживляє.
Саме через служіння Бог часто відновлює людину.
Віра перевіряється в битві
Справжня віра не формується у спокої. Вона народжується тоді, коли потрібно стояти проти страху, болю чи невідомості.
Не можна перемогти, не зустрівшись із ворогом.
Ти повинен зустрітися зі своїм страхом — і там перемогти.
Саме тому битви не означають Божу відсутність. Навпаки — дуже часто вони стають місцем Божої дії.
Сила Божого Слова
Віра приходить через слухання Божого голосу.
Коли людина перестає читати Писання, перестає молитися, перестає наближатися до Бога — її внутрішня людина слабне.
Але коли серце знову повертається до Слова — приходить сила.
«Хто мудрий і розумний між вами, нехай він покаже діла свої лагідною мудрістю добрим поводженням». Якова 3:13
Божа мудрість завжди проявляється через спосіб життя.
Жива віра проти релігійного страху
Людина часто шукає захисту в символах, прикметах, забобонах, «оберегах». Але це не дає справжньої свободи.
Справжній мир приходить тільки тоді, коли людина довіряє Богові.
Не нитка рятує. Не людський контроль. Не страх.
Рятує жива віра в Живого Бога.
Віра, яка не здається
Навіть коли дерево втратило цвіт — воно продовжує жити.
Так само і людина.
Можуть бути сезони втрат. Можуть бути роки боротьби. Але якщо коріння залишається в Бозі — життя продовжується.
Якщо ми довіряємо Господу — ми не залишимося в зимі.
Час, слово і можливість
Є речі, які неможливо повернути:
час;
сказане слово;
можливість.
Саме тому важливо не відкладати життя з Богом «на потім».
Кожен день — це можливість:
любити;
служити;
свідчити;
допомогти;
помолитися;
стати підтримкою для когось.
Віра Авраама — приклад терпіння
«Бо Бог не є несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любові». Євреїв 6:10
«І терпляче довго чекаючи, Авраам одержав обітницю». Євреїв 6:15
Божа обітниця часто приходить не миттєво. Вона проходить через терпіння, очікування та випробування.
Але Бог не забуває жодного служіння, жодної молитви та жодної сльози.
Головна думка проповіді
Справжня віра — це не втеча від битви.
Справжня віра — це здатність стояти посеред неї.
Бог не обіцяв життя без труднощів. Але Він пообіцяв бути поруч.
Коли опускаються руки — віра піднімає.
Коли приходить страх — віра нагадує, що Бог уже переміг.
Коли людина не бачить дороги — віра продовжує вести вперед.
Перемога приходить на місце битви.
І саме там, де людина не здається, де вона тримається за Бога, де продовжує довіряти попри сльози, страх чи втому — приходить Божа перемога.
я теж вас всіх радий бачити, дорога церква також ми вітаємо всіх, хто приєднався дивіться, це служіння онлайн або буде потім його дивитися у запусті, ми любимо вас хай Бог вас поблагословить там, де ви є і буде з вами і я вдячний Богові за Те, що Він дає нам цю можливість збиратися в неділю, вранці, виділяти цей час, щоб самим вклонятися Богу, щоб відкривати свої серця, щоб Дух Святий міг нам сьогодні послужити. І я хотів би запросити сюди наперед нашу дорогу сестру пасторану Миколайну Гайдаренко, вона сьогодні поділиться з нами Божим Словом. Доброго ранку. Я кажу, ми вже їдемо сьогодні, і він каже, ну давай будемо благословити дорогу. Поблагословили він, я, все, і виїжджаємо до Білої Церкви, і машина загорається, чек у нас. І от, знаєте, і додому вертатися, не вернеться, і їхати сюди. Він каже, що ж це воно таке робиться, давай будемо по вірі. Він каже, ти знаєш, як загорівся чек, краще їде машина. Я кажу, слава Богу. Я вам хочу сказати, незалежно від чого, завжди будуть якісь такі, знаєте, ну такі камінці десь під ноги нам кидає обставини, але не здаваться. Бог приходить туди, де люди не здаються, а ми знаємо, що ми їхали на служіння. Тому я хочу прославити Бога, слава Богу, доїхали, слава Богу, ми сьогодні тут, і слава Богу за кожного з вас. Господь нас обільно благословляє, незалежно від чого, що б не відбувалося в нашому житті, пам’ятати, якщо Бог піде вперед, хай вона скакає, та машина, хай заграються чеки, все одно ми доїдемо туди, де Бог чекає, тому що це не наше було бажання, це було бажання Бога, щоб ми були разом сьогодні, амінь, амінь. І я сьогодні хочу якраз поговорити про віру. Ми неодноразово говорили про віру. І я сижу сама собі думаю, ну що можна ще сказати. Ми вже ж на пам’ять цитуємо, що віра того, що ми почуємо, того, що ми бачимо, яке ми рішення приймаємо. Але одне для себе зрозуміло, я проповідь і так і назвала, що перемога приходить під час битви. Не можна, знаєте так, я вірю, значить все, все буде в шоколаді, і я перемогла, і куди б я не йшла, буде все добре. Ні, віра наша буде випробуватися кожного дня, кожної секундочки. І часто ми навіть один одному задаємо таке питання. Мені теж буквально недавно задали таке питання. А що краще, віра в душі чи діла? І ви знаєте, я собі ж, треба ж грамотно відвідати, починаю шукати, думаю, бо я знаю цю людину, і що краще по Біблії відповідаю. Як почну розказувати те, що я знаю, не почує. І ми прийшли до того, що слава Богу, що віра і діла, вони йдуть поруч. І знаєте, коли я готувала цю проповідь, ми ще сиділи із Марією, вона мені позвонила, і вона каже, а про що ви хочете попроповідувати про віру? Вона, як мені її не хватає? Де її взяти? Я кажу, ти знаєш, як я розкажу, я тобі скину, почуєш, може я щось грамотне тобі відповім. І згадала я дитинство своє, знаєте, можливо, хтось це зараз не робить, у нас сучасні батьки, а я точно, якаюся, але діти вірили мені в усьому. Я кажу, спати не будете, бабай прийде. Де я того бабая взяла? Я не знаю. І вони як миші, зразу раз і спать усі. Може вони там під одіялом шушукаються, але бабая боялись. Мені мама казала, якщо ти цей кусочок хліба не доїси, він буде вночі бігати за тобою. Я теж саме своїм казала. Кажу все. А як казала про Новий рік і про те, що Дід Мороз принесе, вірили в Діда Мороза, Йолка тільки ночі отак. киталися, бо ж ждали подарунки. Вірили в манну кашу, що якщо зі себе, я розсіж здоровим. Все, що завгодно. І я сама собі думаю, як оцеї дитячої віри нам сьогодні не хватає. Тому що ми ж вже доросли, ми ж вже грамотні, ми ж Слово Боже читаємо. І сьогодні Господь показує неодноразово, вірніше, нагадує через Слово Боже, що я віра лукава. Коли ми багато знаємо, багато говоримо, і нічого при цьому не робимо. Є віра, яка на рівні нашого розуму, мудрості такої людської, а є віра серцем. Це коли ми приймаємо Господа, що б там не відбувалося, і за цим всім ідуть діла. Хочу сказати, що Господь на разу не програв не одну війну. І сьогодні Господь вчить кожного з нас. Я хочу зразу прочитати Слово Боже, а потім буду ділитися далі. І Слово Господнє говориться, це буде євреїв сьомий розділ і двадцять п’ятий вірш. Тому, може, він завжди спасати тих, хто через нього до Бога приходить, бо він завжди живий, щоб за них заступитися. Бог не програв не одну війну. Він сказав, що я буду тримати тебе в руках. Він тримає. Він сказав, коли буде тяжко, зви мене, і я тебе понесу на руках. Бог виграв. Якщо ми це зрозуміємо, то нам буде набагато легше. І Слово Божек пише, 1 Івана 5.4, що кожен, хто народився від Бога, перемагає світ. Коли я зачитала це місце Святого Письма, я сама собі думаю, ну нічого собі перемогти світ, ми ж не боги, правда? Але Бог чомусь говорить, перемагає та людина світ. І знову ж, це ж духовне, віра наша перемагає, це не ми бігаємо з мечем по світу і перемагаємо. Що таке віра взагалі? Віра – це міст нашого матеріального життя з духовним. Віра – це наша не просто сила, а це зброя, якою ми перемагаємо. І сьогодні перед нами, як віруючими людьми, завжди стоїть питання. Якщо віра без діл мертва, ми повинні щось робити. Тому що не може людина просто жити і нічого не робити. Ми вже неодноразово розуміли і читали, що Ісус був на землі, він не просто як представник Бога був. От він прийшов, подивіться на мене, представник Бога. Ні, він прийшов, а за ним йшли діла. Він зцілював, спасав, він допомагав, він годував, він не залишив ні одну людину. І знову ж, віра приходить і перемога приходить не тоді, коли Господь бачить, що нам погано. Господь помагає тоді, коли в людини є віра. От того, що мені погано і я не вірю, Бог прийде до мене помагати? Ні, він приходить на віру. І сьогодні від нас чекає, щоб ми, за нами йшли діла. Що таке діла? Ми розуміємо, це служить другим людям, це любити, це прощати, це нести слово Євангелія, це бути відкритим для тих людей, хто сьогодні шукає Господа як спасителя свого. І в мене таке, знаєте, виникло для себе ж питання. Думаю, якщо Господь такий, знаєте, Він же хоче, щоб ми щось робили. Я згадала себе, що я стала щасливою тоді, і віра моя кріпла тоді, коли я починала служити. Служила в ріпцентрі, служила тут в постоваровці, служила людям настільки я можу. Слухайте, коли ми починаємо служити, що ми робимо? Ми ж починаємо Слово Боже висвобождати. Через кого воно висвобождається? Через нас самих. Куди ми ведемо людей? До Бога, до світла. Як ви думаєте, людина світлі, а ти задній? Ні, і ти ж йдеш до світла, і твоя віра росте в цю минуту, і ти щасливий. Це є плодим. Коли ти бачиш, як Господь спас людину, і ти бачиш після твоєї слова Божого, де ти ніс свідоцтво, людина прийшла, покаялась, прийняла водне хрещення, стала, як кажуть, дитиною Божою, що ще треба для повного щастя? Тому перший принцип для кожної з нас, наша віра, це коли за нами йдуть добрі діла. Не може віра сама по собі гулять, а діла йдуть самі по собі. Тому що життя наше схоже на вишиванку. Я розказую, чому це порівняння. У мене недавно мамина картина впала. Мами вже давно немає, і я посчитала, що цій картині майже 100 років. І вона в такій рамці дуже тяжка. І вона така, знаєте, колись фанеру таку ставили ззаду, щоб картину цю повісити. Це не тільки картина, якщо сейчас легенькі повісить, вона собі як висить, от вітру хитається. І от вона падає, і розбивається стекло, і я беру, я дивлюся, я завжди любувалася, якщо хтось старі картини бачив, там отака, знаєте, дівчина Оленя за роги держить. Я не знаю, може, десь у когось такі є, а в мене дві мамини такі картини є. Я їх бережу, дуже вони для мене цінні. Одна висить, а друга ж це ж шлепнулася. І я, знаєте що, подивилась, на тій стороні стільки вузликів, вона з цієї сторони така красива, такі там хрестики малесенькі, а скільки заді вузликів. І я кажу, господи, це ж життя, це прожите наше життя. Оце скільки приходить до нас всяких проблем, скільки приходить випробували, але ж, знаєте, ми інколи цінуємо тільки те, що ми бачимо. Коли приходять якісь обставини не дуже добрі, нам легше крикнути, легше розсердитися, ніж набратися терпіння. Нам легше, знаєте, сказати, все, я на тебе відійду, щоб сказати, я тобі простив. І коли ти дивишся, оцей вузлик, оцей вузлик, оце наше життя, Ми його проходимо, ми його не бачимо, не бачать наші сусіди, але ми ж його знаємо і бачить Господь. Кожний вузик, можливо, це чиясь сльоза, можливо, це якесь було непорозуміння, можливо, це якась втрата. А треба було вистояти до кінця, щоб ця картина була до кінця вишита. Я зараз розумію свою маму, коли були зімні вечори довгі, мама шила ці картини. І коли навіть світла не було, вона знову вишивала. І вона каже, ти знаєш, колись мене не буде, а ти мене згадаєш. Ісус війшов до свого Господа. Сьогодні Дух Святий на землі, але Слово Вічне. І ми його згадуємо кожен день. І знаєте, що мені сподобалась одна історія, я хочу поділитися. Один такий мудрець, може він і хороший спеціаліст, скажімо так, точить карандаши сидить, можливо, хтось її читав, але я її перечитую, ну, не менше вже десяти разів. Проходять якийсь час, і я знову її читаю. І от він робив ці олівці, і пачка олівців лежить перед ним, і він бере один і каже, «Знаєш, олівець, я хочу тебе в світ віддати, щоб ти пішов десь у світ і щось корисне приносив. Але перше, що я тебе прошу, ніколи не забувай, що тут твоє місце, ти з цієї пачки вийшов». І він далі говорить, перше, що я тобі говорю, що ти повинен бути в чиїхось руках. І ти будеш малювати ті картини, в чиїх руках ти будеш. І стержень твій буде зламуватися, бо він буде малювати. Але, говорить, його будуть точити. І не завжди буде приємно, але розумій, бережи свій стержень, що всередині, це твоє серце. Бережи віру. Якщо ти себе віддаси в руки Бога, то ти будеш малювати ті картини, які Бог каже тобі, ти будеш свою долю малювати, коли буде тобі тяжко, коли тобі буде боляче, тебе буде життя точить, тебе буде та точилка різать, не здавайся, тому що те, що зовні, воно тимчасове, а Господь вічний, не здавайся. Дуже часто люди здаються, так, сьогодні війна, сьогодні дуже багато неприємностей, сьогодні люди вірять все, що завгодно, і я дивлюся, мені скинули, ну, одне відео, ми молилися за воїнів, дивлюся в них у тих ниточок красних, думаю, краще б прив’язали хрестик, а вже хоч би він напоминав, що Господь був розп’ятий на кресті за вас. Ну, що та красна ниточка? А потім, коли я поспілкувалася, і каже, в нас тут один такий віруючий є, він сказав, нам страшно всім стало, він каже, давайте пов’яжемо ниточки. Ну, і як вам помогло? Каже, а ви знаєте, що? Ідуть, думаю, господи, хоч би ця ниточка ніде не згубилася. Слухайте, от яка віра в ниточку? Яка віра в них була в ниточку? Всі вернулися, трьох сотик навіть не було. А якби цей віруючий, який ниточку вірить, сказав про Господа? І щоб вони просто стали проголошувати, що мій Бог живий, а мій Бог живий. Як потрібна ця віра? Коли ми молимося, дивіться, коли людини віри немає, вона стає рабом. Ну, стопроцентний раб. Ти ж не можеш не вийти з хати. Я не хочу нікого заслужувати. Зараз багато таких людей є, які сидять і бояться днем ходити по вулиці. Ждуть вечора і перебіжками кудись біжать, тому що такі обставини, то зловили там, то зловили там, а страх вліз, і людина – раб. І ви знаєте, він вже знутрі рве людину. Це коли я спілкувалася, людина каже, а я вмирати не хочу. Знаєте, і страх стає хазяїном, і страх уже тобі приготовив духовну смерть. Тому що Бог каже, я тобі даю віру. І коли Господь зцілював, Він каже, віра спасла тебе. Не віра предків, не моя віра. У нас повинні бути стосунки у кожного з Господом. Свої стосунки, міцні стосунки. Скільки б я вірою не молилася, не розрушала той страх, ти повинний зустрітися з своїм страхом, з твоїм ворогом. І там, коли буде битва, перемогти. Тому що Бог уже переміг. І тільки та людина, яка вірить в цьому, вона переможе. І знову ж я хочу сказати, що поки люди шукають опору в людях, вони ніколи не будуть надіятися на Господа. От коли вже рухнуть все. Мене знайома пішла і каже, хочу взяти третю групу, щоб оформили, щоб зятя не взяли в армію. Я кажу, та й що, в нього кроме зятя дочка ще є, син є. А при чому тут зятя? А, ні, як в нас буде в сім’ї третя група, я доб’юся. От вона надіялася, занесла одну суму, занесла другу суму, коротше, вже вилізла до тисячі доларів у неї. Все вона носить, надіється. І тут його на виїзді на Ленське забирають. І все, він вже поїхав. І вона тепер каже, ну тож треба така я була недалека. Скільки грошей потратила? Я хочу сказати, поки ти надієшся на людину, опора тебе людина, ніколи Бог не буде опорою. абсолютно ніколи Бог не буде опорювати. Бог не запізнюється, коли ти починаєш взивати до Бога. Бог приходить у свій час, коли серце твоє готове прийняти Його і почути Його. Ну, не може людина вірити в людину і одночасно вірити Господу. Такого не буває. Взагалі такого не буває. Я не буду багато говорити, але в мене син теж ходив там весь час, знаєте, як на колядки ходив в воєнкомат, щоб йому там, ну, зняли, що він в розшуку. Хоча він вже працює, вже все нормально, все. І останній раз, коли він вже йшов, я взяла, брала піст, я молилася, і в мене страху не було. Я просто знала, що там, де ноги святих стають, там земля свята. Звоню, кажу, що ти так рано прийшов? Кажу, тобі на 9, а ти вже 8. Каже, так треба. Ну, думаю, так треба. А самі Бог дає відкриття. Там, де стають ноги святих, там земля свята. І ті, хто Я навіть їх наче як бачу, що ті, хто буде йти по цій землі, вони мають говорити те, що Бог їм вже положив на серце. Тому я хочу сказати, наша віра, вона землю освячує тим, що там, де ноги стають святих, там свята земля. І куди б ми не йшли, що б ми не робили, дозвольте пройтися з вірою по тій землі, по тій території, яку Господь нам дав. Там земля свята. І хто вже стане туди? Людина там не може зло робити. Тому що Бог сказав. А якщо Бог сказав, то чого я маю сумніватися в цьому? Як свій Господь сказав, що Він моє опори. Коли я почала тоді, ви знаєте, давно 90-ти Псалом не проголошувала. Я його раніше взагалі цитувала на пам’ять. А то, ви знаєте, навіть з голови випали дві фрази. Я тоді відкриваю Біблію і починаю проголошувати. Ви знаєте, я ще раз для себе зрозуміла. Віра від того, що ми чуємо. Тільки ти починаєш чути голос Божий, а він говорить весь час до нас, ти переможець. Ми ж не воюємо самі. Але я хочу прочитати, що відбувається з нами, коли Господь каже, коли ми віруємо. В Якова, я відкрила, це я зараз скажу, третій розділ і тринадцятий вірш. Слово Боже говорить, хто мудрий і розумний між нами, нехай він покаже діла свої влагідні мудрості добрим поводженням. Чого я звернулася знов до цих слів? Що як важливо, щоб хтось з нас ще підкреплював, той, хто має вже таку, знаєте, провірену віру в своєму житті. Щоб Господь нас супровождав. Чому важливо служити іншим людям? Знаєте що? Ми для них великий приклад. Дуже великий приклад. Тому що вони нас сканірують 24 години. Що ми робимо? Куди ми йдемо? І наскільки сильна наша віра? Ви знаєте, Я ділилася трохи, в нас позавчора потікла вода, і от ми вже все передумали, ми вже все поміняли, вже все, вроді би, готове, приїжджаємо, прориває в другому місці, причому в металі. І нам нічого не залишається, магазин працює в сквері до п’яти годин, Льоня вже і пальцем закривала, там 50 літрів, і вже треба кудись вилиться. І от ми починаємо молитися. І я кажу, господи, я вірю, що ми зараз приїдемо, і ми не будемо цілий бак той купляти, ми купимо те, що нам треба, і все буде добре. Ми прилітаємо, ви знаєте, магазин мався закриватися. То хлопець щось затримався, я вірю. Він затримався, тому що молитва, якою ми вже молилися, вона пішла впереді нас. Якщо Бог іде впереді, все, навіть ніякого сумнення не повинно бути. І хай Господь кожного разу нам це нагадує. Я казала і буду повторювати не один раз, а багато разів, що тільки там, де Господь, там є те, що Бог приготував для нас. Але перевірить кожну з нас. Віра завжди буде випробована. І свобода починається не від того, що ми бачимо, а свобода починається і віра тільки всередині серця. І що б мені хто не казав, що я попав у такі обставини, поєтому моя віра нижче коліно пустилася, руки, знаєте, вже як у Роангутана висять отам, вже і віра моя там по полу скакає. Ні. Обставини, якщо ти віриш в Бога, вони не можуть у тебе вкрасти віру. Якщо ти перестаєш читати Слово Боже, як ти перестаєш молитись, якщо ти не приближаєшся до Господа, да, плоть стає така, знаєте, дрябла, і вона вже таке. Не вашим, не нашим, я б завжди казала. І Ісус показав інший шлях. Знаєте, коли ми народжуємося, я не знаю, я не пам’ятаю себе, народилась точно знаю, бо я жива стою тут. Ми починаємо ходити, ми бігаємо, ми десь шкоднічаємо, ми виходимо заміж, ми народжуємо дітей, все. У нас є період. І наближається кожен день, все ближче, ближче до Господа. І саме головне, саме, блаженна та людина, яка в цей час знайшла Господа, дорогу до Бога. І ця дорога називається віра. Без віри нічого не буде. Я кожного разу, знаєте, коли в Києві якось так, ні, пройшов десь, кудись побіг, все, а тут так, машина не їде, і ти стоїш і думаєш, ну, слава Господу, нас велосипед подарували. Кажу, Льоні, будемо їздити на велосипеді. Але інколи такі речі треба робити, а їх не виходить. І Бог виходить. Ні разу такого не було, щоб ми молилися і щоб не відбувалося те, що Господь приготував нас. І кожен повинен мати свою віру, я казала, не віру предків, не віру предків, тому що та віра, вона була їхня, вони мали свої стосунки з Богом, а ми повинні вистраювати свої стосунки. І рабство починається тільки тоді, коли люди починають жити в страху. Слово Боже говорить, коли син, це буде Івана 8 розділ 36 вірш, коли син зробить вас вільним, то справді ви будете вільні. Наша віра повинна бути активна. Хто-небудь вірив так, пасивно? У мене було таке. Я вірю, але я жду Галіна Андріївна прийде, як помолиться, буде все хорошо в мене. І сижу, жду. Це все рівно, що, знаєте, лежиш і По щучому вілені, по моєму хотінні, хай лампочка, я так не хочу холодно до виключателя рукою доставати, може вона сама включиться, не включиться, не включиться, тому віра повинна бути активна. Не просто так, ну, це таке положення у мене зараз, ну, умирати, так умирати. І дзвонить мені ще, знаєте, якась така несищена неділя в нас, дзвонить одна сестра із церкви і каже, ви знаєте, що у мене захворів родич, в нього вже дуже такий поганий діагноз, а ще в нього і почалися ускладнення, і лікарі сказали, готовься. що ви посовєтуєте? Я кажу, поїхати покаять його. Ну, що ще можна? О, я думала, що ви будете молитися за зцілення. Ні, я кажу, я духовне зцілення бажаю. Щоб він зцілився духовно. Щоб його душа, яка сьогодні вона вже на волосиночки в цьому світі, вона не йшла в Бога. А вона каже, так у мене віри стільки немає. Так і баж, треба віри. Якщо ти хочеш, щоб він спався, якщо ми хочемо, щоб наша дитина була здорова, що ми робимо? Скажуть, три рази молиться в день, будемо молитися. Скажемо, їхати в якесь місто на лікування, будемо їхати, тому що ми хочемо спасти. Ісуса бажання не пропало спасати людей. І тільки наша віра, наші молитви можуть підняти. Вона каже, ну, ладно, а ви куди їдете? А ми ж якраз їдемо за цими гайками всякими. Я кажу, давайте будемо молитися. Ми помолилися, попросили Бога вибачення. Я не знаю, чим воно скінчилося, тому що він дуже в тяжкому стані, але я знаю одне, що там, де Господь, там свобода. Господь переміг смерть. І він сьогодні печеться за кожного із нас. І нам сьогодні, дивіться, оце в цьому, що я розказую, було служіння. Якщо ми несемо слово Євангелія, якщо ми співчутливі, якщо ми комусь допомагаємо, це наші діла. Ми ж розуміємо, що річка сама себе не поїть, і плоди самі з себе не їдять. І колись була весна, а вона затяжна, всі знають, що такі заморозки були. А в нас зацвіли черешні, ну вони так кожен рік давали добрий урожай. І я дивлюся на них, а цвіт просто осипався. Встаємо, а в нас було 3 градуси мороза, і все лежить на землі, всі тибронічки, все. Але я себе піймала на такому. Воно не перестало бажання жити, це дерево. Воно пускало листя, в цьому році немає цвіту, але і листя ніде не ділося. Якщо ми будемо довіряти Богу, ми не залишимося в зимі. Ми ніколи не будемо, знаєте, як людишка замерша, ми будемо жити, ми будемо йти за Господом. І ще раз повторюю, якщо ми довіряємо Господу, ми ніколи не залишимося в зимі. Бог відроджує нас, коли ми починаємо служити іншим людям. Бог відроджує нас, коли ми несемо слово Євангелія. Бог йде поруч, тому що Він вложив в нас цю віру по благодаті. Це Його дар, щоб ми не гордилися нічим. Віримо ми, не віримо, але цей дар віри є в кожної людини. Да, по-різному ми приймаємо цю віру, тому я ще і ще раз для себе, бігали ми коло тої черешні, декілька раз дивилися льоня, ну все, не буде в цьому році вишить, не буде цих черешень, я кажу, нічого, буде щось інше, цвітуть яблуні, дуже гарно, але природа для нас це великий показник. Те, що я раніше не бачила в місті, я сьогодні бачу в селі. І це для мене було відкриття. Дерво хоче жити. Якщо я хочу мати майбутнє, я повинна вірити, я повинна взятися за руку, за Господа і вірою йти. Тому що, знаєте, в нас одна каже, тобі добре. Я кажу, звісно, мені добре. Вона, ну, в тебе вже діти повиростали. Я кажу, так, повиростали. О, я й забула, що це ж ти ще й похоронила. І так, знаєте, спокійно. Я дивлюсь на це. Люди не вміють співчувати. А коли не вміють співчувати, вони Бога не знайшли. А коли Бога не знайшли, в них віри нема. Вони отак живуть дня в день. Я хочу нагадати кожному із вас і собі. Є три речі, які ніколи не повернуться і не повторяться. Це година, це час, це слово і це нагода, можливості. Якщо сьогодні у нас Бог дан нам час, тримайтеся за Бога, тримайтеся за те слово, яке живе і діюче. використовуйте його як можна більше. І нагода служити. Служити Богу. Служити людям. Служити, коли настане день, щоб ми не прийшли просто перед ним встали, ну ось я. Боже, ти ж оціни мене по моїм ділам, по всьому. А Бог каже, що повинно одне з другим. І віра, і плоди, все повинно разом бути. Ну не може просто так людина жити сама для себе. Ну, ні, ну може є і така категорія людей, які живуть самі для себе, я таке теж чула, каже, я заміж не виходила, я дітей не маю, я прожила для себе, я щаслива. Ну, в неї щастя так вимірюється, а в мене щастя по-іншому вимірюється. Я думаю, що в кожної з нас щастя своє. І саме основне, коли є Господь на троні серця. І я просто сьогодні хочу ще і ще раз сказати, що Бог для нас був прикладом, великим прикладом. Як ви думаєте, він був щасливий? На Голгофі щасливий був. Але я хочу сказати, щастя було, він не проявив щастя, а він зробив щасливими нас. Тому що він нас не оставив сиротами, він дав Духа Святого, він дав слово поради нам, яке живе і діюче. І він вернувся, звідки прийшов? Він пішов до Господа. Наша дорога, вона кожен день приближається. І коли ми стаємо на драбину, ми ж Інколи така драбина ця висока, що ми не бачимо, чи там є щаблі дальше чи ні, але треба не бояться йти. Віра в тому і заключається. Страх краде, а віра робить нас вільними. Хай нас ніякий страх не вкраде тої віри, яке подарує нам майбутнє. І мені сьогодні хочеться просто побажати, щоб ми не просто були віруючі люди, щоб ми не були просто християни, а хай наша віра це буде свідством життя. Тому що, як я казала, люди дивляться на нас густами, щоб ми сповідували Бога як царя неба і землі, який сьогодні хоче спасати людей. І щоб люди дивилися на нас і бачили, що спосіб нашого життя, він незмінний, який був вчора, такий і сьогодні, і до кінця днів наших. Тому хай Господь нас обільно-обільно благословляє. І слова обадрення. Це євреїм 6 розділ і 10 вірш. Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любову, яку показали в ім’я його, ви, що святим послужили та служите. І далі трошки, 15. І терпляче довго отак Авраам одержав обітницю. Ми хочемо мати обітницю від Бога, а Бог каже, що не полишу вас, що вистояв до кінця, ви будете мати царство Боже на небі. Хай це дає нам віри. Тому що віра – це та сила, та зброя, яка так потрібна нам, щоб в битві, коли пускаються руки, бути переможцем. Тому що Бог переміг світ. Я благословляю, дорога церква, миру вам і віри в того, хто є і той, хто гряде. Амінь. Дякую вам, Анна Ніколайна, за це чудове слово. В цьому церкві станемо для молитви. Я хотів би запросити наших левітів також, щоб вони нам послужили. Дійсно, без віри Боже Слово каже, що ми не можемо догодити Богу. І, в принципі, це те, що нам потрібно, бо можна, так, жити без віри, Люди не вірять, чи якось з цим справляються, вірять там всякі ці червоні мотузички, щось ще інше. Ну, вони все одно в щось вірять, але нам варто, як дітям Божим, дійсно мати віру Божу. Якщо ми маємо стосунки з нашим Творцем, то нам треба шукати того, що Він нам, як Небесний Батько, пропонує і хоче нам дати. Тому давайте ми зараз помолимось, помолимось, щоб Господь, Він дійсно нашу віру спрямував на ці добрі діла, на ці добрі задуми, думки, щоб ми всі свої плани зараз теж перевірили в світлі Божих планів, світло Божої волі. І щоб ми попросили у Бога, там, де треба, де ми відчуваємо себе слабкими, попросили сили. Там, де ми відчуваємо сьогодні зневіру, а я думаю, що багато з нас час від часу це відчувають або навіть вже якийсь час в цьому живуть. Давайте попросимо зміцнення нашої віри. Там, де ми не відчуваємо взагалі розуміння, що нам робити, як нам робити, давайте попросимо, і Боже Слово нас заохочує, попросимо Бога мудрості, що чинити, які кроки приприймати, щоб ми не витрачали ці гроші, не надіялися на людей, а дійсно поклали сьогодні свою надію на Бога. Давайте ми звернемось до Господа. Господь Ісус, ми дякуємо тобі, ми дякуємо за те, що ти є нашим пересвященником, ти все зробив для того, щоб ми мали спасіння, ти все зробив для того, щоб ми мали стосунки з твоїм Небесним Батьком, ти все зробив, щоб ми були викуплені, прощені і щоб ми не жили, як люди, які ще сьогодні не знають тебе. І ми сьогодні в цій молитві згоди, ми просимо Боже, даруй нам віру від Тебе, віру Божу, віру, яка зможе посунути гори, сумніви, гріха, зневіри, всього, що навіть Тебе в нашому житті. Ми сьогодні, Господи, просимо у Тебе мудрості, мудрості на всі наші обставини, на всі наші плани і рішення. Господи, поблагослови нас мудростю від Тебе, розумінням від Тебе, що робити, як робити, щоби наші вчинки, наші діла, вони принесли благословіння. Благословіння в наше життя, благословіння в наші родини, благословіння в життя тих людей, кому ми захочемо послужити, допомогти і засвідчити про Тебе. Ми просимо, Господи, давай нам правильні слова, давай нам мудрість в використанні того часу, який ти нам дав. Даруй нам, Боже, твої благодаті, щоб кожну нагоду, і яка нам здається доброю, і яка нам здається якоюсь недоброю для нас, використовувати так, щоб потім сказати, слава Богу. Я довіряв Богу, і Господь допоміг мені. Я покладався на Господа, і Господь провів мене через ці обставини. Я занепадав, я десь відчувався розбитим і знемодженим, але Господь зміцнив мене, Господь зцілив мене. І, Господи, ми приходимо до Тебе щиро, як той батько, який привів до Тебе одержимого сина і сказав, Господи, віруй, допоможи моєму невірству. Ми кажемо, Господи, у всіх тих обставинах, де сьогодні дійсно ми відчуваємо себе, що ми в сумнівах, ми не віримо, що дійсно це зміниться, що це вирішиться. Господи, допоможи нам дійсно повірити Тобі. Ти не засудив цього батька, ти допоміг і звільнив його сина, і ти не засуджуєш нікого з нас сьогодні. І все, чого ти бажаєш, щоб ми прийшли до тебе щиро, з відкритим серцем, з довірою, що тільки ти обертаєш все, все недобре в нашому житті на добро. І ми дякуємо тобі, дякуємо тобі за те, що ти вчиснеш через всі ці обставини, через все, що ми проходимо, ти вчиснеш довіряти тобі по-справжньому. І ми дякуємо за те, що ти допоможеш нам мати віру, а не страх, мати живу віру, живі стосунки, а не просто якісь хаотичні, що ми тільки коли тривога звертаємось до тебе. допоможи нам жити з Тобою повсякчас, кожного дня, у всіх обставинах. І дай нам, Господи, також шукати від Тебе силу, щоби свідчити іншим людям про те, що є Бог на небі. Є Бог, який чує і допомагає. Є Бог, який відповідає і спасає. І, Господи, хай ця сила від Тебе допоможе нам свідчити в наших родинах, там, де ми живемо, для сусідів, Свідчити там, де ми працюємо, Господи Свідчити, де ти, Боже, нас посилаєш В нашому місці, в Україні І навіть, як ти заповів, до краю землі, Господи Допоможи нам бути твоїми свідками Дякуємо тобі, Господи Величаємо тебе і вклоняємо ще раз ці молитві В ім’я Сина Твого, Ісуса Христа Амінь Давайте церквами ще поклонуємося Богу Голошу ім’я Ісу, над серцями і душами людей. По цей ім’я звільняєм, скажу Ісу. Голошу ім’я Ісу, щоб спинити страх, залежність, гріх. Як життя, свобода і надій, Ісу. І щастя, в ряву завади, в обличчя ворога. Скажу святе ім’я Ім’я могутнє, ім’я велике, ім’я святе Пітьму руйнує, темряві світить, життя дає Господь Ісус, ми дякуємо за те, що Твоє ім’я є великим Твоє ім’я є святим, Твоє ім’я руйнує всяку темряву І Твоє ім’я дає життя Ми проголошуємо Твоє життя в нас самих, в наших родинах, в нашій країні. Життя в ім’я Ісуса Христа, спасіння в ім’я Ісуса Христа. Хай, Боже, Твоє життя переповнює нас і хай через нас це життя оживляє, повертає віру, надихає людей навколо нас. Ми просимо Тебе, Небесний Батько, ім’я Сина Твого, Ісуса Христа. Амінь, амінь. Сідаєте, будь ласка, дорога церква. Дуже дякую вам, дорогі левіти, за ваше служення. Слава Богу за цю можливість, яку Господь дає нам, за те, що ми можемо вклонятися Йому, можемо величати Його. І коли ми це робимо, його життя, воно нас наповнює. Я думаю, що в вічності на небесах те, що бачив апостол Іван, коли ці хоровіми, коли ці всі ангели небесних хори, коли старці, вони непростанно хвалять Бога, вони вклоняються йому і ти думаєш, ну як так можна весь час жити і тільки робити, що хвалити Бога. Але виявляється, якщо вони це роблять всю вічність, їм це не набрдає, їх це надихає, то це дійсно щось в цьому є. Можливо, ми просто тут на землі трошечки не розуміємо важливість хвали, хоча, я думаю, кожен з вас переживав і переживає, що коли ми приходимо, що б там не бувалося, вночі там може бахало, бухало, ви невиспаний, ви взагалі в такому стані напівдепресивному чи напівживому, і ви приходите в церкву, починаєте хвалити Богу, і це все, як би, оце все, що вас пригнічувало, руйнувало, крало вашу віру, воно просто вас як би лишає. Приходить дійсно така наповненість, якась бадьорість, ти не спав і ще не вкладався, але Бог тебе і фізично відновлює. І це дійсно те, що робить, ну от, коли ми перебуваємо в Божій присутності, те, що робить хвала, те, про що ми часто читаємо в Біблії, мріємо, що, а от було б добре, щоб ми в моєму житті так було. Але давайте це практикувати. Я вірю, що і в нашому житті так буде. Ми будемо відчувати Боже відновлення, Боже зцілення, Божу допомогу, коли ми дійсно хвалимо того, хто нас створив і покладаємось на ту силу, яка є в імені Ісуса Христа. І зараз у нас будуть об’яви, але перед об’явами я хотів би такий момент просто чисто технічний сказати, що от просто деякі вже підходили, хтось там питав, чому так, що так, як так трапилося, що вночі в нашій церковній групі випадково, там вже різні версії були, але перший там був дзвонок від Саши Бернацького, нашого гітаріста, який зараз мобілізувався. Я так думаю, що з-за того, що в нього дуже поганий зір, він не побачив, що телефон заблокований, поклав в кишеню, і випадково вайбер, де він нещодавно писав церковну групу, просто натиснувся дзвонок. Я що рекомендую? Я розумію, що можуть бути різні такі ситуації, що хтось випадково, хтось невипадково. Ну, в групі в церковні кожен може написати, подзвонити, і зрозуміло, що краще це не робити вночі. Якщо у вас дійсно якась гаряча така молитовна потреба, то напишіть. І всі, хто наприклад, цей час не спить, вони побачить, що прийшло помідовлення, і вони разом з вами помоляться, але точно не дзвоніть, бо ті люди, які на ніч не вимикають звук, а я вам рекомендую, просто рекомендую, як пастор і просто як людина, щоб ви могли відпочивати, виключайте, як мінімум, на ніч на телефонах звук, щоб вам, коли дзвонять, ну, це як на служині, якщо ви не виключаєте, ви самі відволікаєтесь, ви відволікаєте всіх інших братів і сестер. Ну, є час, коли треба на телефоні вимкнути звук, і це нормально. А я вам ще більше рекомендую, якщо вам ночі телефон не потрібен, просто взагалі його вимкніть, а вранці вимкніть, і ви побачите вранці, вам всі повідомлення прийдуть, побачите, що вам хтось там телефонував, ви пропустили, передзвоните, якщо пропустили, нічого цьому теж страшного немає. Тому я просто вам раджу, ми всі люди, ми розуміємо, хтось може там, і не треба ще таке прохання, якщо хтось так трапилося, щось написав не те, щось позвонив, не треба прямо теж групу писати і питати, чому той, напишіть особисто, це особиста людина, щось там якесь в неї трапився, і напишіть, спитайте, може дійсно щось у людини просто не побачила. Це теж нормально. І людині буде приємно, що ви не в групу пишете при всіх, а ви особисто її перепитуєте, що трапилося. І якщо ви берете слухавку, коли хтось дзвонить, то у всіх інших відображається, що нібито ви дзвоните і на вас можуть. Ну, так от теж казали, що той позвонив, той позвонив, хоча ці люди не дзвонили насправді, не просто, ну, як би, прийняли виклик і тому світилося, що вони, як би, ну, розмовляють, учать. Ну, це такі, я розумію, ми всі люди, да, можемо десь помилятися, тому давайте в цьому будемо більш уважними. І до об’яв. Зараз наприкінці цього служення ви можете послужити Богові з вашими десятиними пожертвами. Також на онлайн-тестляції у нас є QR-код, там, де можна перейти за посиланням і одразу пожертвувати онлайн на наш церковний рахунок, на церковну картку. Також по завершенню служення у нас чаєвання, чай, кава, смаколики. Не тікайте, це теж важливий час для спілкування. Одразу після чого 12.15 у нас підліткова група, наше підліткове служіння, тому радіть тих, хто вже є, хто ще підійде, будемо теж раді бачити В понеділок о 19.00 ми збираємось тут для молитви за Україну, тому давайте далі молитися за припинення війни, за мир Божий, за Божий захист для наших військових і для всіх людей по всій Україні А на тижні домашні групи не пропускайте, подивіться, кого немає, спитайте, як справи, це завжди приємно. А в наступну неділю, як завжди, о 10.00 наше недільне служіння, і я нагадую, що наприкінці місяця, 31 травня, ми будемо святкувати свято П’ятидесятниці, свято Тридця, Зішеця Духа Святого. Давайте продовжувати молитися, щоби Бог нам показав тих людей, яких Він хоче, щоб ми запросили, кому Він хоче, щоб ми послужили, засвідчили. Тому що в цьому суть цього свята. Щоби люди спасалися, а щоб ми, як віруючі, мали силу від Бога. Ну, робити Боже справи. І також нагадую, що у нас є сторіночки нові в соціальних мережах, в Інстаграмі, в Тік-Токі. Тому теж, якщо ви користувач, підписуйтесь. У нас там новини, якісь фото, відео з тих подій, які були. І це можливість теж свідчити вашим друзям, знайомим. І якщо вам потрібна молитва, консультація, підтримка, можете також особисто до мене звертатися, до мене, до моєї дружини. На цьому наше служіння, воно закінчується. Я вам бажаю Божого миру, Божої благодати і Божої допомоги у всьому. Амінь.
«Бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого, Котрий говорить у вас». Матвія 10:20
Ісус сказав ці слова своїм учням, готуючи їх до переслідувань. Він попередив їх, що їх видадуть владі, не зрозуміють і будуть знущатися з них — не за те, що вони зробили щось погане, а за те, що вони свідчать про Нього.
Це може звучати загрозливо, але Ісус не залишає їх без втіхи та допомоги. Він запевняє їх: вам не доведеться покладатися на власні слова. Коли настане момент, Святий Дух буде говорити через вас.
Ця обіцянка була не тільки для учнів. Вона для кожного віруючого, який коли-небудь відчував нервозність, некомпетентність або неготовність говорити про Ісуса. Правда в тому, що нам не потрібні ідеальні слова. Нам потрібне віддане серце.
Дух Божий і сьогодні промовляє, і промовляє через таких людей, як ви. Він шепоче в тихих розмовах за кавою. Він спонукає нас надсилати вдумливі повідомлення. Він промовляє через нас у невеликих моментах на роботі, в школі або за обіднім столом.
Ось вам виклик: не стримуйтеся. Не чекайте, поки «відчуєте готовність». Повірте, що Дух, Який живе у вас, дасть вам слова.
Зробіть крок у вірі. Поділіться своєю історією. Розкажіть про те, що зробив Ісус.
Сьогодні хтось потребує почути ваш голос — не тому, що він бездоганний, а тому, що Дух Отця готовий говорити їм Свою правду через вас.
У житті кожної людини бувають моменти, коли невидима тінь тривоги починає закривати сонце надії. Страх — це не просто емоція; це реальна духовна сила, яка намагається встановити контроль над нашим розумом і сформувати наше майбутнє. У книзі Йова ми знаходимо глибоке і водночас протвережуюче визнання, яке відкриває очі на природу страху:
«Бо страх, якого я лякався, то й спав на мене, і чого я боявся, те й прийшло мені» (Йов 3:25)
Ці слова ілюструють фундаментальний духовний закон: те, на чому ми постійно фокусуємо свою увагу і що підживлюємо своїми емоціями, має здатність матеріалізуватися в нашому житті. Страх діє як магніт для тих самих подій, яких ми намагаємося уникнути.
Страх як зворотна сторона віри
Страх — це абсолютна протилежність віри. Якщо віра — це впевненість у невидимому доброму, що походить від Господа, то страх — це впевненість у невидимому злому. Коли ми дозволяємо страху оселитися в нашому серці, ми ніби даємо згоду на те, щоб руйнівні сценарії втілилися в реальність. Ми самі, своїми ж думками, відчиняємо двері для того, щоб ворог діяв у тій сфері, за яку ми найбільше боїмося.
Ми часто переймаємося за своє здоров’я, турбуємося про майбутнє дітей, боїмося фінансового краху чи самотності. Ця тривога паралізує волю, краде радість сьогоднішнього дня і змушує нас жити в постійному очікуванні катастрофи, перетворюючи життя на нескінченне мучення.
Досконала любов як єдині ліки
Але як розірвати це замкнене коло? Як перестати боятися? Біблія дає чітку і безапеляційну відповідь. Ключ до перемоги над страхом лежить не в психологічних тренінгах і не в спробах силою волі “не думати про погане”. Справжній ключ — у пізнанні та прийнятті Божої природи.
«В любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1 Івана 4:18)
Коли приходить глибинне усвідомлення того, наскільки сильно Бог нас любить, страх просто втрачає свою владу. Той, Хто віддав за нас Свого Сина, чи не захистить нас у повсякденних випробуваннях? Розуміння Його абсолютної, досконалої любові витісняє будь-яку тривогу, залишаючи місце лише для Божого миру, який перевищує всяке людське розуміння.
Перехід від страху до перемоги у Христі
Щоб змінити вектор свого життя, необхідно прийняти свідоме вольове рішення: перестати поклонятися своїм проблемам. Замість того, щоб щоночі прокручувати в голові найгірші варіанти розвитку подій, нам потрібно наповнювати свій розум Божими обітницями.
«Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2 Тимофія 1:7)
Це має стати нашою щоденною практикою духовного протистояння. Коли приходить думка, що несе страх чи паніку, ми маємо владу зупинити її Словом Божим. Довіра Господу — це не пасивне очікування, це активна позиція серця, коли ми впевнено кажемо: “Навіть якщо я піду долиною смертної темряви, я не злякаюся зла, бо Ти зі мною”.
Тож, не дозволяймо страху бути художником, який малює картину нашого майбутнього. Те, чого ми боїмося, зовсім не повинно стати нашою реальністю. Настав час віддати всі свої тривоги, побоювання та невпевненість у руки Того, Хто тримає весь цей світ. Коли наш погляд міцно сфокусований на Христі, тіні страху назавжди залишаються позаду. Проголошуймо свободу від кожної тривоги і вчімося щодня ходити у світлі досконалої Божої довіри та спокою.
Проходьте, дітки, сідайте, дорога церква. Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служіння. А зараз, перед тим, як ми звернемось до Божого Слова, я хотів би разом з вами переглянути таке невеличке відео. Ми на цьому тижні, четверг, п’ятниця, субота, мали можливість зі служителями виїхати до Радомишля. І слава Богу, Бог поблагословив, що в нас вийшло разом з нашими дітьми, у нас 20 людей було. Чому можна там, Василь, можна світло погасити на 5 хвилин? І ми хочемо цим, хто не мав можливості бути з нами, просто трошечки показати, щоб ви могли подивитися ту атмосферу. Чудова була погода, тільки останній вечір і день були такі прохолодні, але взагалі було і сонечко, і тільки там трошечки був дощик. Якщо можна, да, Богдан? Дякую, дякую. Можна світло повертати. Слава Богу, в нас таки був більший відпочинковий цей виїзд, але ми трошки теж говорили, згадували про неємію, про приклад його служіння, наскільки він посвячено, наскільки він безкорисливо служив своєму народові. І також ми читали з останнього розділу книги пророка Малахія, це та книга, яку багато вірочих не люблять, тому що в ній Бог каже своєму народу і церкві про десятину, і багато людей, які цього не роблять, вони, як ми, звичайно, цю книгу трошечки недолюблюють. І хоча це не Малахія навіть написав, а там Бог через Малахію, він каже до свого народу, що коли вони цього не роблять, то вони накликають на себе прокляття. А коли ми в цьому вірні, то Бог навпаки підбадьорює, що ми цим самим даємо Богу можливість нас поблагословити. А тільки далі Бог через Малахів говорить і підбадьорює, що кожна людина, яка сьогодні служить Богу, вона отримає від нього його підтримку і його благосиління. І хоча деякі люди, вони кажуть, та не що служити Богу, яка тобі з цього користь? Тобі за це гроші не платять, ти витрачаєш свій час, витрачаєш якісь свої зусилля, таланти. Але там Бог звертає увагу, що ті люди, які дійсно від щирого серця посвятили своє життя на служінні Богу, вони говорять один одному і підбадьорюють один одного і кажуть, що Бог все бачить, Бог все чує і Бог покаже різницю між тими людьми, хто служить йому і не служить. Інколи, так, в короткостроковій перспективі цього не видно, не видно, там гроші з ним не падають, якісь ті благосиління, яких ми потребуємо, можливо, саме в той момент не приходять, але обов’язково, то є останнє слово, і про це говорить Господь, останнє слово, воно за ним, і Боже благосиління, воно прийде в життя кожної людини, яка себе посвятила на служіння Богу. І давайте ми звернемося до Божого Слова і перед тим, як ми будемо читати з нього, я хотів би вас попросити, щоб ви заодно перевілили ваші мобільні телефони, щоб вони у вас або на беззвучному режимі, або такий режим польоту, який вимикає всі голосні звуки, повідомлення, на деякий час інтернет, зв’язок вимикає, щоби вас не потурбували, щоб ми могли бути сьогодні засередженими на тому, що Бог бажає вам і мені сказати. Хочу вас запитати, чи буває у вас так, що ви чогось боїтесь? Буває? Ну, давайте будемо чесними, може чоловіки не дуже люблять це визнавати, але давайте будемо чесними. в нас час від часу трапляються такі обставини або такі непередбачувані події, коли ми починаємо боятися. За що боятися? Або якщо є якась реальна загроза, ми можемо боятися, коли якісь обстріли, коли щось десь поруч перелітає. Або якщо ми розуміємо, що ті чи інші події в нашому житті можуть призвести до якихось негативних наслідків, до втрати роботи, до того, що ми можемо захворіти або у нас може щось погане трапитися з нашим фізичним самопочтям. Ми можемо переживати і мати страх за наших близьких і рідних, особливо у кого зараз чоловіки або діти, вони зараз на лінії фронту. І навіть попри це перемір’я, яке зараз оголошено, ми знаємо, що і попередні перемір’я, вони всі порушувалися, і, на жаль, гинули і військові, і цивільні. А бувало у вас таке, що ви десь в якихось ваших життєвих обставинах заходили в тупік? Ну, якісь такі відчували ви в такому життєвому тупіку. Бувало когось? Ну, бувало. Я думаю, хоч один раз ви заходили, якщо щось в вашому житті відбувалося, ви не розуміли. що вам далі робити, як це все переграти. І я хочу вам на початку цієї проповіді, перед тим, як ми звернемось до Божого Слова, розказати один анекдот. Один чоловік, він потрапив у таку фінансову кризу, він тратив роботу, в нього накопичилося багато боргів за комунальні, він напозичав багато грошей, і на нього зараз навіть закон прийняли, подали в суд, щоб за борги забрати квартиру. І він згадав, що колись він ходив у церкву, колись його друг запрошував, і там пастор розповідав, що все, чого ми не попросимо у Бога, Бог обов’язково нам допоможе. І як у нас говорять в народі, як тривога до Бога, він почав молитися до Бога. І він навіть спочатку не розраховував, що Бог йому якось відповість, але раптом, він тільки закінчує молитися, йому дзвонить телефон, бере слухавку і на зв’язку старий шкільний друг. Вони з ним вже багато років не спілкувалися, але колись вони були дуже такими близькими друзями. І цей друг, він на той час вже став таким успішним бізнесменом, Він каже, дивись, я відкриваю новий напрямок бізнесу, і мені потрібен такий гарний керівник, директор, якому би я міг довіряти. Я хочу тебе запросити на цю вакансію, і я даю тобі гарну зарплату, і плюс я дам тобі відсоток від того прибутку, який ти будеш заробляти. На що цей друг каже, вибач, мені зараз не до тебе, в мене такі проблеми, я не можу зараз думати про роботу, про гроші, давай пізніше про це поговоримо. Він кладе слухавку, починає далі молитися і каже, Боже, допоможи мені, зроби якось так, щоб мої проблеми вирішили. І тут чує, що хтось йому дзвонить, ну, дзвоник в дверях. Він підходить до дверей, відчиняє і бачить на порозі свого сусіда, з яким вони, щоб так близько спілкувалися, то й не скажеш. І сусід каже, друже, я виграв в лотерею два виграша, мільйон гривень і безкоштовний круіз. А моя дружина просто не хоче ніяк уїхати, каже, в мене плани, дача, город, який там круїз, роби, що хочеш. Я тобі віддаю оцей квиток з круїзом, я ще його не валідував, не отримував, ну і що хочеш, продай чи поїдь відпочинь. І якщо тобі треба, я можу тобі з цього виграшу позичити гроші. На що цей друг каже, та ні, ну які квитки, які виграши, в мене такі проблеми, мені треба борги віддавати, мені треба там закомунальне покрити, в мене квартиру заберуть. Ну і вищий друг каже, ну ні, то і ні, ну добре, піду іншому сусіду запропоную. Ну цей зачиняє двері, знову продовжує молитись і каже, Боже, ну допоможи мені, Ну, дай мені відповідь. І чує такий голос, Бог відповідає. Мені що, спуститися до тебе і за тебе підписати контракт на запрошену на роботу? За чого це я розповідаю? Інколи ми молимось, ми звертаємось до Бога в наших якихось життєвих обставинах, в життєвих таких тупіках, і Бог приходить до нас зі своїми відповідями. Через друзів, знайомих, через якісь обставини. А ми кажемо, Боже, ну допоможи якось інакше. Ну якщо Бог тобі допомагає от саме таким чином, то треба цю допомогу прийняти. І я хотів би разом з вами подивитися одне місце зі Святого Письма. Воно записано в книгі Йова в третьому розділі. Ви вже зрозуміли, чому я про борги, про топіки, про страхи. Йова, третій розділ, і давайте разом з вами ми прочитаємо з 23 по 25 вірші, і зараз вони будуть у вас також на екрані, наступні вірші я не робив слайди, тому було б непогано, щоб ви теж слідкували. Я буду читати сучасну перекладу. Тут записана молитва Йова. Його звернення до Бога, його запитання до Бога. Йов на той момент вже втратив своє майно, в нього загинули діти, і він втратив навіть здоров’я, він захворів проказою. І він деякий час сидів в горі, написано, що сім днів він сидів, мовчав, його друзі теж сиділи поруч з ним, мовчали, а потім він почав звертатися до Бога і казати, на що йому таке життя. І от ці три вірші я хотів би з вами подивитися. Він каже, для чого життя людині, для якої Бог закрив дорогу і навколо якої одні лише глухі кути? От що відчував Йов, якщо подивитися на цей вірш? Що він відчував? Він відчував, що Бог перекрив йому всі шляхи, куди не глянеш, скрізь одні тупіки. І він відчував себе, як загненим, в такий глухий кут. І він каже, навіщо далі жити? Я думаю, ви зустрічали таких людей. Можливо, ви були такою людиною, коли ви казали, боже, забери мене, навіщо мені жити? Ну от інколи я працював певний час в совбезі, і я обслуговував людей похилого віку, одиноких, і деякі з них, які залишилися одні, Вони поховали чоловіків, багато поховали вже навіть своїх дітей, і вони залишилися одні. Багато з них були хворі, і вони дуже часто, їх молитва так звучала, Боже, забери мене, не хочу більше жити. Це те, що відчував Йов в цих обставинах. Він все втратив, втратив все, що він більше свого життя заробляв, накопичував, втратив найдорожче своїх дітей і втратив навіть своє здоров’я. І він думав, нащо мені взагалі далі жити, якщо Бог, так сказати, всі шляхи перекрив. І що далі він говорить? Адже мій стогін став моєю їжею для мене, іначе вода розливається мої скарги. І отут я хотів би вашу увагу зосередити на цьому 25-му вірші, що він каже, чим він підсумовує. Він каже, адже те, чого я найбільше боявся, навідало мене, і те, що викликало в мене тремтіння, нагрянуло на мене. Поверніться до когось свого сусіда і скажіть, те, чого ти найбільше боїшся, воно обов’язково тебе навідає. Те, чого ти найбільше боїшся, на жаль, воно тебе обов’язково навідає. Це не буде той гость, той сусід, якого ви чекали. Це не буде таке приємне навідання. Хочу вас запитати, чого саме боявся Йов? Ну, якщо подивитися з контексту цього вірша і взагалі з контексту книги Йова. Чого саме боявся Йов? Чого він боявся? Що він втратить дітей, що він втратить майно і що він втратить своє здоров’я. Тому що він так і каже, а те, чого я боявся, воно мене навідало. Він тривалий час носив ці страхи в своєму житті, тоді, коли взагалі, в принципі, ніякої небезпеки, що щось трапиться з його козами, вівцями, верблюдами, його майном чи дітьми. Тобто, ніякої загрози не було. Але він боявся. Знаєте, страхи приходять в наше життя незалежно від того, чи є загроза, що щось трапиться реально, чи немає. Страх – річ нематеріальна. Страх, він схожий з вірою. Його не видно, але він є. І знаєте, перше, що в нього було, це страх втрати. Йов боявся, що Бог може забрати його багатство, його дітей та його здоров’я. І він сумлінно приносив жертви за дітей, побоюючи, що вони згрішили. В першому розділі книги Йова в п’ятому вірші ми читаємо. Йов, перший розділ, п’ятий вірш. Там написано. Так було заведено, що коли закінчувалось коло урочистих банкетів, Йов збирав усіх дітей і освячував їх. Піднявшись рано вранці, він приносив жертви всепалення за кожного з них. Йов вважав так, може, мої сини згрішили і ненароком зганьбили у своєму серці Бога. Йов так робив завжди. Ви теж звернули на це увагу. Що завжди робив Йов? Він приносив жерти за своїх дітей. Тобто він за них молився, він за них приносив жерти. Чому? Для чого? чому тому що він думав то з нього був страх А може вони згрішили А може вони прогнівили Бога і тому він регулярно їх збирав організовував служіння да приносив жертви молився і просив щоби Бог їх помилував нічого не так сказати не передвищала якоїсь біди або згрози для життя його Все було добре, але в серці Йова не було спокою, в нього був страх. Попри те, що навколо нічого поганого не відбувалося. Про що говорить нам цей невеличкий урок, що ми прочитали на самому початку? Цей текст говорить про те, що досить давно щось мешкало в серці Йова, і це був страх. Він так і каже, те, чого я найбільше боявся, а буквально, якщо перекладати з єврейського, воно звучить так, я боявся страхом. І в єврейському оригіналі цей вираз підкреслює інтенсивність страху. Що це не просто був такий страх, ну там хтось біля тебе так голоси сказав, бах, і ти там трошки. Це був дійсно такий страх перед тримтіння таке, постійне очікування якоїсь катастрофи. Ви уявляєте, в такому, попри те, що в Йова все було добре, він жив в очікуванні катастрофи. Людина, всі дивилися на нього і бачили, він праведний, він богобоязнений, він благословений, у нього багата майна, все добре в його бізнесі, хозяйстві, гарні чудові діти. І попри це, Йов не мав в своєму серці спокою, Йов жив у страху. Багато коментаторів в Біблії зазначають, що Йов, хоч і був праведним, дозволяв страху жити в своєму серці. Знаєте, це зовсім, ми думаємо, що бути віруючим і боятися – це несумісні речі. Йов був віруючим, праведним, богобоязаним, і попри все це, жив зі страхом. Це до того, що ви, можливо, думаєте, ну от якщо я чогось зараз боюся, що в мене є якісь хвилювання, переживання, то якийсь не такий вірючий. Ви нормальний вірючий. Просто ви впустили в своє серце щось те, що не від Бога. Знаєте, так сталося, що ті страхи, які ви носив в своєму серці, вони матеріалізувалися. Його реальність виявилася гіршою за його страхи. Тобто, що поки страх, ти хвилюєшся, переживаєш, можливо, вночі не спиш, але це зовсім не те, що жити, коли це вже відбулося. Ті нещастя, які він лише уявляв, вони стали його нестерпною дійсністю. Які уроки ми можемо взяти з цього невеличкого тексту Святого Письма? Один з уроків, який я бачу в історії його, це те, що навіть праведники, навіть віруючи, вони бояться. Скажіть своєму сусіду, навіть праведники бояться. Ми інколи так робимо вигляд, що в нас нічого такого не відбувається. А давайте будемо чесними. Ми теж боїмося обстрілів, боїмося прильотів, переживаємо, щоб не прилетіло саме в наш будинок. Ми боїмося наших рідних і близьких, особливо, якщо хтось там зараз напередку, і він повинен виходити і тримати десь лінію оборони. Ми боїмося. Ми молимося, ми довіряємо Богу, але все одно в серці інколи таке щось капашиться, яке не дає нам споку. Один з уроків, як я кажу, що праведники, вони бояться. Що говорить Боже слово про Йова? В першому розділі, у першому вірші ми читаємо, Йов був непорочний і справедливий. Як ви думаєте, чи погано бути непорочним і справедливим? Ну, мати такі якості. Ви якось не впевнені. Це добре. Це добре бути віруючою людиною. Добре намагатися жити под Божим заповідям. Але це не є панацею, що ваше життя не прийде якийсь той чи інший страх. Йов був праведний, Йов був непорочний, Йов шукав Бога, але в його серця прийшли ці страхи. Я вам так скажу, що мати страх перед реальною небезпекою – це природнє. Людина, яка нічого не боїться, вона одною ногою вже у труні. Ми нещодавно, десь місяці три назад, з Олександром відвідували одного нашого брата, він колись проходив у нас реабілітацію на центрі Коля Кальяна, може хтось пам’ятає. І він з початку війни пішов на фронт і перебував якраз на тій ділянці, де був наступ на Курск, і потім, виходив з нашими військами, і вже майже коли вони відійшли, він отримав поранення. Тобто, прилетіла ФПВ, але він часно зреагував, побачив, встиг стрибнути в бліндаж, але вона вибухнула, і він отримав осколкові поранення в ноги. Тобто, там, де було захищено, де був бронжилет, каска, слава Богу, нічого не потрапило в життєво важливі органи, але ноги там йому посікло. Тобто, він там тривалий час, якраз в броварах він проходив лікування, ми декілька разів з Олександром до нього їздили, його провідували. І знаєте, що він розказував? Що найбільше, хто гине на фронті, на передку, він теж був під цими обстрілями, він теж був, їх знали навіть, де їхня позиція, бо вони дуже довго там стояла якась стара радянська гаубіца. І він вже командиру на один раз казав, давайте кудись переміщимося, вже знають, вже пристрілялися, і зараз це питання часу, коли вже пролетить так, що вже нічого не залишиться. І він каже, що найбільше, хто гине на фронті, це люди, які не бояться. Він каже, що командири знають, що є в підрозділах люди, які зловживають, або наркотики приймають, або алкоголь. Для чого? Ну, щоб не боятися. І командири знають, що це їх відправляють на штурм, тому що вони знають, що ця людина, вона піде куди її не відправиш, тому що вона просто не боїться. І знаєте, більшість з них, ну, це як би дорога в один кінець. Тому що вони не бояться там, де треба боятися. Вони не бояться, ну, реальних загроз. Тому, коли є небезпека, вони замість того, щоб уховатися, вони далі продовжують йти на штурм. Можливо, інколи ці командири цим користуються, щоб позбутися, так сказати, легально таких людей неблагонадіжних. Але про що це говорить? Що боятися небезпеки – це нормально. Коли ця небезпека реальна, страх, він тебе зберігає. Але багато в нашому житті є страхів таких, як у Йова. нічого, так сказати, не відбувається, немає ніякої загрози, але ми боїмося. Боїмося, що щось може відбутися погано. Боїмося, що щось піде не так. Боїмося, що щось трапиться з нашими рідними або близькими. Знаєте, в історії з Йовом ми бачимо, що він мав страх там, де на той момент не було ніякої небезпеки. Ви скажете, що ось пастор вже зовсім заплутав. Чи треба боятися, чи не треба боятися, чи страх це добре, чи не добра. Я вам так скажу, що страх перед реальною небезпекою – це добре, а страх перед нашими надуманими небезпеками – це погано. І перша важлива думка, це не істина, просто така думка по цьому тексту Святого Письма, вона така. Страх не є захистом. Тривога про майбутнє не відвертає біду. Страх до якихось надуманих небезпек – це не є захистом. І коли ми тривожимося про майбутнє, а ми всі, давайте, будемо честними, тривожимося про ті чи інші речі, це тривоги, які не відвертають біду. Що ж тоді робити, можливо, спитаєте ви. Чи можна взагалі не хвилюватися ні про що? Насправді ні. Ну, давайте будемо чесними. Взагалі не хвилюватися, ну, якщо би ми не хвилювалися ні про що, ми би були роботами. Нас програми заклали робити те, те, те, і ми робимо, і все. Ми хвилюємося, люди. Хвилюємося навіть, коли щось готуємо, чи не пересолили, чи не досолили, ну, навіть по якимось дрібницям хвилюємося. Але чи можливо не мати страхів, що не мають під собою ніякого підґрунтя? Насправді це можливо. Може не завжди, але можливо. Знаєте, кожен з нас багато разів мав подібні страхи та хвилювання, як у Йова Ми всі хвилювалися, бо жодної причини про те, що втратимо роботу, якийсь свій бізнес, якісь свої гроші Ми всі хвилюємось, якщо у вас є діти, хвилюємось за дітей, і бажаємо, щоб у них все було добре І ми всі час від часу хвилюємось, особливо, коли нас там щось десь кольнуло, прихватило Ми хвилюємось, щоб щось не стало гірше Якщо бути чесними, ми це робимо майже кожен день. За щось переживаємо, за щось хвилюємось, і навіть в певні моменти вже починаємо боятися. Знаєте, Йов також мав ці хвилювання, але тепер його найгірші страхи, вони збулися. Що можна зробити, щоб вийти з цього стану хвилювання або страху? От що можна зробити? Нам треба визнати перед самим собою, перед Богом, що в нас є проблема. Знаєте, поки ти не визнаєш, наприклад, ви приходите до лікаря, і лікар вас спитає, які ваші скарги, в чому ваші проблеми, ви кажете, в мене все добре, лікар каже, а навіщо ви прийшли, якщо у вас все добре, чому ви займаєте мій час, я вам нічим не можу допомогти, я можу тільки порадити разом з вами, що у вас все добре. Якщо ми кажемо, що в нас все добре, і не визнаємо, що в нас там щось десь болить, турбує, саме геніальний лікар вам і мені не допоможе. Це дуже просто. Знаєте, саме це зробив Йов, коли він почав молитися, звертатися до Богу і просто виливати своє серце. Він визнав свою проблему. Він визнав, що так, його страхи, які колись не мали підґрунтя, вони стали реальністю в його житті. Спочатку це якраз і стало, після цього почалося його зцілення. Але спочатку до нього прийшли земні лікарі, прийшли його друзі, які бажали його підтримати, полікувати. І поки вони мовчали сім’ї, то все було добре. Йов відчував, що хтось є поруч, хтось його підтримує. Але потім, коли вони вже почали Його лікувати своїми словами, то це було дуже невдало. Але потім за справу вже взявся Господь І от його лікування, воно відновило все, що йов до цього втратив Але все почалося саме з визнання Тому наступна важлива думка, яку я бачу в цьому тексті святого посніма, вона така Визнання свого страху – це перший крок до стілення Знаєте, якщо ви сьогодні чогось боїтесь, ми наприкінці цього служення будемо молитися Я хочу вас заохотити визнати свій страх, те, що вас сьогодні турбує, те, що вас сьогодні викликає при думці про це, ви починаєте хвилюватися, переживати і втрачаєте мир в своєму серці. Визнайте це перед Богом. Він найкращий лікар. Але він також потребує того, щоб ми сказали, Боже, в мене в цьому проблема. Боже, допоможи мені. Він як лікар не нав’язує вам і мені свого лікування. Люди, вони нав’яжуть, повірте, да? Бог, Він чекає, що ми визнаємо і попросимо у Нього допомоги. І знаєте, що важливо в цьому? Господь ніколи не засуджує нас, коли ми маємо обґрунтований страх. Ми інколи думаємо, якщо я перед Богом це скажу, Бог скаже, ну який ти віруючий? Якщо б ти був віруючий, то ти б цього не боявся. Знаєте, но Бог ніколи не засудить вас і мене, якщо наш страх він має під собою підґрунтя. В Євангелії ми читаємо про батька, що привів свого сина, одержимого сина до Ісуса і попросив його про допомогу. Це Євангелія від Марка, 9 розділ, 23-24 вірши. це вже частина розмови батька з Ісусом, і відповідь саме Ісуса цьому батьку. Ісус каже, а Ісус сказав йому, що де, якщо можеш, тому що перед цим батько каже Ісусу, якщо можеш, то звільни мого сина, якщо можеш, то все можливе віруючому. Тут батько дитини, скрикнувши зі сльозами, вигукнув, вірю, допоможи моєму невірству. В чому була проблема цього батька? Хто був важливий, в чому була його проблема? Ісус йому сказав, якщо скількись можеш вірувати, все для віруючого, немає перешкод. І батько йому на це заохочення від Христа, він що відповів? Вірю, але не вірю. допоможи моєму невірству. Він мав сумніви. Він боявся, що навіть молитва Ісуса нічого не змінить. Чому? Як ви думаєте? Хто пам’ятає цю історію? Чому він сумнівався? Чому? Перед цим він привів свого сина до його учнів, які теж зцілювали, звільнювали. І учні помолилися. І що? І нічого. І нічого. син як був одержимий, так одержимий і залишився. А знаєте, до учнів я в цьому впевнений. Було багато бабок, дідок, тогачасних якихось лікарів, цілителів. Я думаю, що цей батько вже перепробував все. І знаєте, після того, як він черговий раз до когось приходив, до якогось цілителя, той там щось яйцями викатував, чи якусь молитву читав, і нічого не відбувалось. Як ви думаєте, віра цього батька вона якби зміцнювалася? Ні. І тому, коли він вже прийшов до Ісуса, так, він хотів, щоб Ісус помолився, щоб Ісус сказав якісь слова, які би звільнили його сина. Але він і вірив, і що? І боявся, що нічого знов не відбудеться. І що ви бачите в цьому тексті? Ісус його засудив, він сказав, та, іди, маловірний, не віриш, іди до себе додому з хворим сином. Що Ісус зробив? написано, що він наказав цьому демону. Він вийшов, і син звінився. Син повністю став здоровим. Чи легко побачити вихід, коли ми приходимо до Бога з нашими страхами? Чи легко нам побачити вихід, якщо у нас якась вже реальна ситуація? Вже щось відбулося. Тобто цього батька, цей син був одержимим з дитинства, з малечку. Можливо, народився одразу з цією проблемою. І чи легко от бачити вихід, навіть вже коли ми приходимо до Бога, але у нас така проблема зі стажем. Наш страх такий, що вже ми вже не день, не два, не три боялися, що нічого не зміниться, а вже роками це триває. Чи легко побачити вихід, як ви думаєте, навіть для віруючої людини? Легко? Ні, дуже складно. Дуже складно. Знаєте, ми схильні, Ну, це наша людська проблема. Ми схильні змирятися з обставинами і страхами. Ми схильні, як цей батько, вже думати, ну, така моя судьба. Ну, от Бог мене за щось покарав, от я з цим буду жити. Ми певний час з Юлею несли служіння, вона тут в онкогіметології, ой, в онкоцентрі на Верховинній (КНП Київський міський клінічний онкологічний центр, КМКОЦ, Київ, вул. Верховинна, 69), а я в онкогематології в Охматдиті (м. Київ, вул. В.Чорновола, 28/1, Відділення дитячої онкології НДСЛ «Охматдит», Корпус лікувально-діагностичний, 3 поверх, Блок Б). Тобто ми проводили заняття з арт-терапії для дітей, допомагали збирати гроші. В той час було дуже погано. Не було дуже часто навіть на такі базові на хіміотерапію, не кажучи, коли дитині планувалась, наприклад, в онкогематології пересадка кістного мозку, а це дуже дороговартні операції, там треба було просто такий мега-збір організувати. Слава Богу, це ще було до повномаштабної війни, І слава Богу, тоді люди на це жертвували, майже завжди вчасно закривалися всі ці збори, була можливість лікуватися. Але знаєте, те, що я побачив, навіть ті діти, які успішно пройшли лікування, в них все було добре. Вони вже їм, так сказати, лікарі поставили діагноз, що лікування допомогло, вони зцілилися від раку, а там в онкогематології це рак крові, там всякі лімфоми, лікози, подібні захворювання. Вони дуже-дуже коварні і якщо не лікуватися, то це без варіантів. І знаєте, навіть ті батьки і діти, які пройшли успішне лікування, потім верталися тільки на обстеження, знаєте, з чим я часто стикався, спілкуючись, тих, кого я вів, допомагав, це видно, я бачив в їхніх очах страх. Чому? Тому що вони пам’ятали все, що було, і в них був страх, що, а може ця хвороба знову повернеться. Так, на жаль, на жаль, у деяких дітей дійсно торплялися рецидиви, і деякі дітям, ну, більшості допомагали лікування, більшості допомагали, кому назначали ці пересадки кисткового мозку, тобто почали вироблятися вже здорові клітини. Але деякі так, навіть Ізраїль, ті, що збирали і мали можливість поїхати в Ізраїль, кудись за кордон на лікування, навіть там не завжди лікування допомагало. І знаєте, страх, до чого я говорю, страх не залежить від того, що в тебе все добре, ти зцілився, вже тебе ця хвороба не турбує, ці обставини змінилися, або в тебе, навпаки, все не добре. В тебе може бути все добре, і ти можеш боятися, що знову буде все погано. На жаль. Знаєте, Боже Слово нам говорить, що корінною причиною страху є брак віри. Коли людина довго не п’є воду, в неї починається зневоднення. І коли в нас не вистачає віри в нашому житті, в нас починається духовне зневоднення і різні страхи починають лізти нам у голову. В Євангелії від Матфія ми читаємо історію, як Христос ходить по воді. Пам’ятаєте таку історію? Пам’ятаєте? Петро був такий, апостол Петро. Він теж спочатку починає йти, а потім починає що? Тонути. І чому це сталося? Давайте подивимося. Я прочитаю Івангелієві до Матфія, 30-31-й вірші. 14-й розділ, 30-31-й вірші. Там написано, це те, що Петро побачив. Просто уявіть себе на його місці. «Ви пішли по воді?» Ісус вам сказав «Іди!» І от тут описується, що далі відбулося. «Та побачивши сильний вітер, злякався». І от після цього що почалося? «Почав тонути і закричав гукаючи «Господи, спаси мене!» І зараз Ісус, простягнувши руку, схопив його та й каже йому «Маловірний, чому ти засумнівався?» Петро боявся, але Петро не каже, що він боєгус. Він каже, маловіний. Знаєте, щоб піти по воді, треба мати дуже багато віри. Я не знаю, навіть якщо б мені Ісус сказав, щоб піти по воді, я би переступив через борт цієї лодки і пішов би по цим хвилям. Тобто, у Петра було багато вір. Але саме в цей момент, коли він подивився і злякався, впустив серце в свій страх, у нього було, Ісус ставить діагноз – мало віри, не вистачило віри. Десь вона була-була, а потім – вжас, батарейка розрядилась. Ще одну історію ми читаємо в Івангелії від Марка у 5 розділі. Тут Христос іде додому Яїра. Пам’ятаєте, був такий начальник синагоги, у якого захворіла дочка, і він багато чув про Ісуса, він вірив, що він є місією, і він послав, і сам, по-моєму, навіть сам пішов до нього, щоб попросити його про допомогу. Він шукав Ісуса, щоб той прийшов і зцілив його дочку. І по дорозі Христа затримує жінка з кровотечі. Пам’ятаєте, яка там в натопі доторкнулася, Ісус зупинився і почав її так розшукувати очима, і потім з нею якийсь певний час розмовляв. І поки вони розмовляли, обставини, вони змінилися. І ось що ми читаємо. Марка, 5 розділ, 35-й вірші, там написано. Коли він ще говорив, ну оцієї жінкою, прийшли від старшого синагоги та й сказали, донька твоя померла, навіщо ще турбувати вчителя? І Яїр йшов до Христа, щоб попросити Ісуса прийти до нього і помолитися за зцілення доньки. Але поки він ішов, обставини кардинально змінилися. Він йшов за сіленням, а йому вже треба було просити про Воскресіння. І тепер зверніть увагу на те, що каже Христос йому у відповідь, коли він почув цю новину. Це Марка 5,36. Ісус, почувши сказані слова, говорить старшому синагогі. Тут увага. Не бійся, тільки вір. Не бійся, тільки вір. Якщо Ісус каже йому не бійся, то що було в серці цього начальника синагоги? В нього був страх, що він запізнився, що Ісус вже не зможе йому допомогти. Він вірив, що Ісус може прийти помолитися і дочка його буде зцілена, але коли він почув новину, що дочка вже померла, то що він сказав? Алілуя, зараз буде Воскресіння. Ні, в його серці з’явився страх. Все, Бог йому вже не допоможе, вже пізно. А Ісус йому каже, не бійся, і що? Тільки віру. Христос закликав Єїра мати віру, а не страх. Чому Ісус сказав про цей Єру? Тому що він вже цей страх встиг впустити в своє серце. Але, говорячи про Йова, чи можна сказати, що він також був маловірним? Чи був Йов маловірним? Ні. Ви ніде це не знайдете в книзі Йова чи інших. Він був праведним, благочастливим, доготерпілим, але не можна сказати, що він був маловірним. В 19-му розділі книги Йова є дещо, що говорить про його віру і про те, що вона була дуже сильна. Це ще коли він сидів в цій проказі, нічого в його житті не змінилося, друзі його звинувачували, казали, це ти сам винен, це ти накликав на себе цю біду, десь ти згрішив, щось ти не так зробив. І ось що він каже, 19 розділ, 25-26 вірші. «Однак я знаю, що мій викупитель живий, і він останнього дня підійме мене з пороху. Навіть тоді, коли ця моя шкіра розпадеться, я в своєму тілі побачу Бога». Що вірив Йов? Що вірив Йов? Це його слова. Що він вірив? Він вірив, що навіть якщо його тіло вже просто буде розсипатися, розкладатися, Бог його воскресить і відновить. Він вірив в воскресіння, реально. Він каже, останнього дня, навіть якщо я загинув, Бог мене воскресить. Розкажу вам невеличкий анекдот про Йова і його друзів. Приходять Єліфас, Білдат та Цофар до Йова, який сидить у пополі та чухає черепком з трупи. Сім днів вони мовчали, а на восьмий день Єліфас не витримав і каже, Йова, послухай, ми тут порадилися, але не може бути, щоб Господь просто так спалих твоїх овець, вбив твоїх дітей і наслав на тебе цю хворобу. Ти точно нічого не приховуєш? Може, ти податки не доплатив? Йов, стогнучи від болю, каже Друзі, клянуся, я був праведним Я допомагав бідним, не грішив І щоранку приносив жертви Тут тричається білдап Йове, не гніви небо Якщо на тебе впав дах Значить, фундамент твоєї совісті був істріщений Згадай, може, ти в дитинстві Сусідського осла за хвоста діргав Бог дрібниць не забуває Йов підіймає очі до неба Господи, за що мені це? Мало мені сатани Так ти ще й цих психологів прислав Цофар повчально підіймає палець О, бачите Оце ремстування Йова, та тобі ще пощастило За такий язик Господь мав би тебе ще й зверху Градом посипати А він тільки черяки дав Це з чистим милосердя Йов зітхає, бере черепок і каже, ви знаєте, хлопці, поки ви мовчали сім днів, я думав, що гірше за мої виразки вже нічого немає. Але тепер я зрозумів, найкраща підтримка від друзів, це коли у них зводить щелепу. Знаєте, давайте ми не будемо такими друзями, як у Йова, щоб ніхто про нас не казав, що краще б він або вона помовчала і нічого не казала. Знаєте, враховуючи страхи, з якими зіткнувся Йов, Хіба він не мав в рації боятися? Раховуючи ці страхи, чи не мав в рації він боятися? У що він мав вірити, щоб протистояти цьому страху? Знаєте, коли ми маємо подібні страхи, у що нам слід вірити? Корисний вірш з цього приводу знаходиться в посланні до римлян. Римлян, 8 розділ, 28 вірш. Ви, думаю, знаєте його на пам’яті. Там Павло пише, знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані Його постановою, усе сприяє до добра. Скажете, ну це було б чудово, якщо б так завжди було. Знаєте, але чи говориться вір, що у вірючих завжди все буде добре? Ні. Тут просто говориться, що усе і добре, і погане, що трапиться в нашому житті, Бог може обернути нам на добро. І є також умови, що ми повинні любити Бога, ми повинні бути ним покликаними, виконувати Його волю в своєму житті, і тоді усе, і добре, і погане, Бог може обернути нам на добро. Знаєте, саме в цьому переконався Йов. Однак, що ми можемо зробити, от коли вже в нашому серці є якісь страхи, перед реальними небезпеками, перед нашими надуманими небезпеками, що ми можемо зробити? Ми можемо змінити або замінити ці страхи вірою в те, що Бог зробить так, навіть якщо ми цього не розуміємо. Бог може зробити так, щоб те недобре, що вже трапилось, або що може трапитися, щоб воно обернулося нам на добро. Що робить цей вірш таким корисним для всіх нас? Це те, що Павло каже, що Бог може зробити що? Тільки в деяких випадках, так? Тільки інколи. Він каже, все, все, будь-які випадки, будь-які проблеми Бог може змінити. Тому, вертаючись до нашої головної проблеми, Хочу ще раз вас запитати, чи є щось, що може допомогти протистояти страхам, непевності і зневір? Чи є щось? Віра. Знаєте, найкраща пігулка від страху, знеболююча, прибирає страх, це віра. Це якби протилежні такі речі. Знаєте, вам і мені потрібна віра від Бога, щоб протистояти страхам. Де взяти цю віру? Тільки у Бога. Вона є в Божому Слові, бо Боже Слово каже, що віра від слухання, а слухання від Слова Божого, і вона є у Бога. І тому остання думка на сьогодні, з якої я хочу вас залишити. Проси віри у Бога. У момент розпачі шукай відповіді в Божому Слові. Знаєте, віру її навіть не знайдеш у церкві на служинні, якщо ти не попрошиш про це у Бога. Але якщо ти сьогодні потребуєш віри, ми будемо зараз на завершенні цього служіння молитися, і ти проси, Господь, дай мені віру, от з цих обставинах, дай мені віру, щоб перемогти оцей страх, дай мені віру, щоб в цих обставинах не хвилюватися, не турбуватися, але дійсно довіритися тобі і побачити твої відповіді. Вірш, який ми читали з книги Йова, він підкреслив, що страх – це сила, але сила яка? Яка нас руйнує, яка забирає в нас наші фізичні сили. Людина, яка боїться, вона що? Вона як-небудь впадає в ступор, і чим більше вона боїться, тим довше затягується якась та чи інша проблема. Коли ми хвилюємося про те, що може статися, а може і не статися, нам треба згадати оцей вірш з послання до Римлян, Що тим, які люблять Бога, Бог робить так, що усе сприяє до добра. І нам також треба дотримуватися оцієї поради, яку Ісус дав Єїру. Не бійся, що тільки віруй. Не бійся, тільки віруй. Знаєте, Бог є суверенним. Не завжди ми будемо розуміти, чому ті чи інші речі відбуваються в нашому житті. Йов цього не розумів. Майже всю книгу Йова, якщо ви прочитаєте, Йов не розумів, чому так трапилося, що він втратив все, втратив своїх дітей, втратив своє здоров’я. Чому Бог це запустив? Чому Бог його не зберіг? Бог же мог його зберегти. Бог мог сказати сатана, все йди геть, не спокушай, не мене, не його. Але Бог є суверенним. Інколи Бог ті чи інші речі дозволяє, щоб вони сталися в нашому житті. І тільки коли вже це обертається нам на добро, ми розуміємо, чому це трапилося. Але поки ми в процесі, ми задаємо Богу питання, як і Йов, чому? Чому Бог ти мене не зберіг? Чому ти, Бог, не захистив моїх рідних? Чому Бог ти це допустив? Але навіть у найглибшому вічі, коли страх стає реальністю, книга Йова, вона вчить, що Бог залишається вірним, і його цілі, вони вищі за наше людське розуміння. І коли ми шукаємо Його, коли ми просимо, щоб Він нам дав віру, а не страх, то обов’язково ми побачимо Його відповідь в нашому житті. Як це побачив Петро, як це побачив цей батько одержимого сина, як це побачив Яїр, як це ви і я бачили не один раз в нашому житті, але ми, попри все це, ми потребуємо, щоби Бог і далі нам допомагав, щоби Бог і далі приходив і якісь обставини в нашому житті змінював. Тому давайте ми встанемо зараз для молитви і ми попросимо у Господа, щоб він дав нам віру, щоб він там, де страхи, вони вже нас окупували, накупували наше серце або якусь частину нашого серця. І нам вже важко, ми як от цей батько, ми кажемо, Господи, вірую, допоможи моєму невірству. Давайте ми помолимо, щоб дійсно в наше життя прийшла ця жива віра від Господа. Господь Ісус, ми дякуємо Тобі. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти є Бог, який не засуджуєш нас. Ти не засуджуєш, коли ми маємо страхи і виправдані, і якісь надумані. І коли ми приходимо до Тебе, Ти не кажеш, що Ти не віриш. Просто відходь від мене. Ти допомагаєш. Допомагаєш, коли ми визнаємо, що у нас не вистачає віри. Допомагаєш нам, коли ми визнаємо, що той чи інший страх, він вже настільки нас захопив, що ми відчуваємо себе як людина, яка в глухому куті, яка зайшла в тупік і вже не бачить, навіщо їй далі жити. І я прошу тебе сьогодні за кожного тут присутнього, за кожного мого брата і сестру, допоможи нам вірити. Допоможи нам, Господи, визнати, що ми потребуємо Твоєї допомоги Господи, ми зараз приносимо перед Тобою всі наші страхи Всі наші турботи і хвилювання І ми просимо, Ісус, зціли нас Ісус, зміни наші думки І хай замість страху прийде жива віра Що тим, хто любить Бога Що тим, хто покликаний по Його волі Все Бог оберне на добро І погане, і добре Все, що відбувається в нашому житті Ти, як Бог, обернеш на добро І ми дякуємо тобі За те, що ти приходиш зараз в наші обставини І ти допомагаєш нам Де ми потребуємо сілення фізичного Ти даєш сілення Де ми потребуємо зміцнення душевного Де ми в розпачі, ми в розчаруванні Ти даєш нам відновлення І живу віру де ми втратили мир і спокій, ми хвилюємось за наших рідних, хто зараз на фронті або в якихось життєвих обставинах важких. Господи, дай нам віру, дай нам бути цим Яїром, який прийде і попросить, Господи, прийди, щоб помилитись. Дай нам бути цим батьком, який прийде і попросить, Господи, допоможи мені. Дай нам бути такою людиною. І ми, Господи, довіряємо наше життя в Твої руки, і за все ми Тобі дякуємо. В ім’я Сина Твого, Ісуса Христа. Амінь.
Коли ми опиняємося в обставинах зовнішнього тиску, окупації чи несправедливості, наше серце природно прагне звільнення. Учні Христа, перебуваючи в контексті римської окупації, ставили Йому питання, яке хвилювало їх понад усе: «Чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля?». Вони шукали політичної незалежності та земного відновлення. Проте відповідь, яку ми отримуємо від Бога, завжди переносить фокус із зовнішніх термінів на внутрішню силу та глобальне покликання.
Питання не в тому, коли зміняться обставини, а в тому, ким ми стаємо в цих обставинах. Бог не завжди дає нам розклад подій, але Він завжди обіцяє інструменти для перемоги над темрявою зсередини.
🔥 Обіцянка сили: Більше, ніж емоції
Фундаментальна істина нашого життя полягає в обітниці, яка була дана апостолам і залишається дієвою сьогодні:
«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.» (Дії святих апостолів 1:8).
Слово «сила» тут — це не просто натхнення. Це здатність діяти там, де людські ресурси вичерпані. Це хрещення Святим Духом, яке робить церкву живою. Ми не маємо бути лише споживачами Божої благодаті; ми покликані бути Його свідками. Бути свідком — це не просто «свідчити» словами, це бути доказом Божої присутності своїм життям, вчинками та незламністю.
🌍 Географія свідчення: Від серця до світу
Наш шлях свідчення починається з нашого «Єрусалима» — з нашого дому, рідного міста та нашої зраненої війною країни. Але на цьому не можна ставити крапку. Подібно до того, як Євангеліє поширювалося на Юдею, Самарію та ввесь світ, так і наш вплив має зростати. Навіть посеред темряви війни ми не маємо права замикатися в собі; наше завдання — нести світло назовні. Божа присутність через Святого Духа дарується не задля нашого духовного комфорту, а щоб викувати з нас дієве знаряддя для цілей Творця.
🍞 Хлібопереломлення як точка посвяти
Сьогодні, коли ми приступаємо до хлібопереломлення, ми робимо це не просто як черговий ритуал або згадку про історичну подію. Для нас це — відправна точка. Коли ми приймаємо хліб і вино, ми нагадуємо собі ціну нашого викуплення, але водночас ми як церква приймаємо важливе рішення.
Це момент, коли кожен із нас каже: «Господи, ми хочемо служити Тобі. Ми посвячуємо себе». Це час конкретних рішень для всієї церкви: посвятити себе молитві за конкретних людей, стати світлом у своєму оточенні, бути активними членами тіла Христового. Для учнів після вознесіння Ісуса такою точкою став Єрусалим, де вони десять днів перебували в молитві, очікуючи обіцяного.
Для нас сьогоднішнє хлібопереломлення має стати таким самим часом очікування та оновлення. Ми не можемо відкладати своє «завтра», бо наше духовне життя відбувається тут і зараз. Це наше спільне рішення — прийняти силу Духа і стати Його свідками у всьому, що ми робимо.
🛐 Молитовний поклик Церкви
за оновлення та хрещення Святим Духом.
за проявлення сили Святого Духа в нашому житті.
благословіння почесного ст. Єпископа Пилипа Савочки: Божий захист, здоровʼя, сімʼї та служіння.
благословіння ст. Єпископа Миколи Савчука і Духовної Ради.
за квартальну Євангелізацію на Трійцю: Покаяння, зцілення, звільнення.
Давайте ми присядемо, ми зараз будемо молитися за третю, останню на сьогодні молитовну потребу. І вона у нас буде в цьому місяці, оскільки наприкінці цього місяця свято П’ятидесятниці, або свято Трійці, зішестя/зіслання Святого Духа. Тому ми будемо молитися сьогодні за оновлення та хрещення Святим Духом, за оновлення для тих, хто вже хрещений, за хрещення для тих, хто ще цього не переживав, щоб Дух Святий зійшов на вас, щоб ви це пережили і за проявлення сили Святого Духа в нашому житті. І перед тим, як ми будемо за це молитися, я хотів би подивитися разом з вами місце зі Святого Письма. Воно буде якраз центральним і на фундаменті цього слова, цього вірша ми будемо також молитися протягом місяця. наших молитовних, воно записано в книзі «Дії святих апостолів», перший розділ, восьмий вірш. Давайте разом ми відкриємо і подивимося його. Але я хочу почати, щоб воно було в контексті цієї розмови, коли Ісус зібрав своїх учнів, перед тим, як він був піднесений на небо, він повернувся до батька, і вони його запитували, чи не в цей час Бог хоче повернути Ізраїлю незалежність, звільнити його від римської окупації. І їхнє питання прозвучало в шостому вірші таким чином. «Господи, чи не в цей час ти відновиш царство Ізраїля?» Гарне запитання, я вже, мабуть, не один раз вас запитував, чи хотіли б ви знати час, коли в нашій країні нарешті настане мир і вся ця війна, все це зло, все, що нас сьогодні турбують, воно припиниться. І це, по суті, те, про що питали учні. Господи, коли ж нарешті цьому всьому злу, цій окупації прийде кінець? От хто з вас, я питав, але ще раз вас запитаю, хто з вас хоче здати час, коли нарешті дату, день? Всі хочуть, так? Тепер я вам прочитаю відповідь Ісуса Христа, 7-й вірш. Та він сказав їм, не вам знати час і строки, котрий отець встановив своєї влади. Поверніться до когось своєї сусіди і сказати, не тобі знати час і строки. Неприємно, неприємно. Це не та відповідь 100%, це не та відповідь, яку ми очікуємо. Бо коли ж ми когось запитуємо, ми хочемо почути якусь для нас позитивну відповідь, що так, я тобі допоможу, зроблю, от тоді я це зможу тобі дати. І, по суті, учні, запитуючи Ісуса Христа, вони хотіли почути якусь дату, якийсь день тижня, бо вони очікували, що він це зробить ще до свого розп’яття, що він стане царем, що він проголосить себе месією і підніме повстання проти римлян. Але коли цього не сталося, його розп’яли, вони розчарувалися, але коли він воскрес, в них воскресли також і ці очікування. Але Ісус сказав, що вам не дано, Бог не відкриє вам, навіть хоча у вас є таке велике бажання знати строки, час, Бог вам це не відкриє. Але ж тоді виникає запитання, а що тоді нам треба знати? Що Бог хоче вам і мені сьогодні відкрити? І от про це якраз наступний вірш, і він центральний, і якраз на фундаменті його ми будемо молитися потім. 8-й вірш. Я читаю сучасну перекладу і він зараз у вас буде на екрані. Написано. Але ви, поверніться до свого сусіда, скажи, але ти, ти, ти, тому що це до вас церква звернення, але ви приймете силу, коли святий дух зійде на вас. І ви будете моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі. Як ви думаєте, Україна, оцей аж до краю землі, вона входить в перелік цих країн, земель? Чи ні? Входить чи ні? Чи у Бога край там десь на Близькому Сході, там от за Самарією він закінчився? Так, Україна, вона входить в перелік всіх країн, земель, де Господь Ісус Христос хоче, щоб ти і я були свідками. І знаєте, декілька таких моментів, на які я хотів би звернути вашу свою увагу перед тим, як ми будемо молитися. Ми всі знаємо чудово цей вірш, але я так маю надію, що Господь сьогодні дасть нам глибше побачити деякі речі, про які вони нібито очевидні, зрозумілі, але ми їх не зовсім насправді розуміємо. Перший момент, якщо можна повернути до запитання, де взяти силу? Я не кажу просто про якусь фізичну силу, про якісь навички, про якісь знання, які ми маємо і використовуємо, наприклад, в своїй роботі чи в якихось інших справах, але силу взагалі, силу рухатися далі, силу робити щось нове, силу служити Богу. Де взяти силу? Саме про це Ісус каже. Він каже, ви приймете силу, коли, якщо можна, дай вірш, коли? Коли Святий Дух зійде на вас. Знаєте, найперша і найголовніша умова. Ми інколи намагаємося щось робити своїми силами. Я думаю, що кожен з нас багато разів з цим стикався. Коли ви щось починали, у вас був якийсь такий запал, ентузіазм, ви розуміли, що це важливо особисто для вас, вивчити мову якусь нову, чи здобути якісь знання професії, чи зробити якусь важливу справу, ремонт квартири, щось там в селі або в дачі. І у вас був такий запал, ентузіазм, ви навіть собі розпланували, що вам треба зробити, як вам треба зробити, а потім почали робити, почалася така рутіна, воно затягнулося, не вийшло так, як ви планували, за тиждень, за день, за якийсь місяць. І потім ви закинули, і вас там ремонт тримає вже рік, чи там щось взагалі ви просто недоробили, кинули, і воно так і залишилося недороблене. Чому? Тому що десь не вистачило сил. Душевних, духовних, фізичних, можливо, у когось реальні обставини, тобто хтось захворів, воно якось вибуло, і ти потім не зміг вже до цього повернутися. Ісус каже, що для того, щоб ми могли, як віруючі люди, служити йому саме так, як того хоче Бог, нам що треба? Нам треба сила. І сила яка? Наша особисто, духа святого. Наша сила, вона завжди має що? Обмеження. Плюс вона інколи закінчується, наша сила, коли ми хворіємо, коли ми вибиті душевно чимось, розбиті якимось обставинами, проблемами, і коли ми духовно, так сказати, не на висоті. І знаєте, я хочу вас підбадьорити. Я знаю, що ми люди такі дуже, так сказати, багато з нас, ми вміємо змирятися. Але є речі, де ми не повинні змирятися. Якщо ви відчуваєте в своєму житті, от ти сьогодні сидиш, я вам сьогодні проповідую, ну і собі проповідую, і ти відчуваєш, що в тебе немає цієї сили, ти думаєш, ну, ладно, я ж не пастор, я не лідер домашньої групи чи прославлення. Ну, можна і так якось «протягнути». Я кажу тобі сьогодні, не змиряйся з цим. Ісус до кого тут звертається? Тільки до пасторів? Тільки до апостолів? Тільки до тих, хто служить в церкві, в якомусь служинні, в прославленні, адміністративному, ще в якомусь дитячому, ну, в будь-якому, так? Тільки до цих людей Ісус звертається, правда ж? Ні, це до всіх віруючих, до краю землі, до краю землі. Тому я хочу перший виклик тобі кинути. Почни молитися, не тільки сьогодні, тому що в нас сьогодні ця потреба. Почни молитися, от додай свою особисту молитву, от зранку, наприклад, молишся за рідних, за близьких, за країну, додай оцю потребу, Господь, дай мені силу того Святого Духа. Тому що після цього Ісус їм дав настанову. Він сказав, залишайтеся де? У себе в домах, займайтеся своїми справами. Де залишайтеся? В Єрусалимі. А в кого з апостолів була єрусалимська прописка? Можна вас спитати? Там пару людей. Ян Марк, там ще декілька. І все. Всі інші були не з Єрусалима. В них вдома були дружини, діти, робота. А їм треба було де залишитися? Служіння дуже затягнулося. в ІЄрусалимі на 10 днів до Дня П’ятидесятниці. І вони не знали, Ісус їм не сказав, що їм треба було 10 днів перебувати на такому довгому служінні. Тому додайте собі цю потребу. Моліться. Ну, я не можу за це… Ісус навіть не міг це зробити за своїх учнів. Я не можу за вас це зробити. Додайте цю потребу. Простіть, Господь, дай мені силу Святого Духа. І потім продовжує Ісус. Ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас І будете ким? Моїми свідками Не свідками Його Вони теж частково, можна сказати комусь роблять прививку, комусь, можливо, трошечки підштовхують щоб людина задумалася. Але тут Ісус каже, що Ми будемо Його свідками Його свідками Свідками Його Воскресіння Свідками того, що Він зробив для нас свідками того, що він хоче ще зробити в житті інших людей. І знаєте, це другий момент, де я теж хочу вам кинути, дорога церква, собі виклик. Якщо ви нікому не свідчите, як ви думаєте, хтось прийде новий в церкву, до Бога, і щось зміниться в житті тих людей, наприклад, вашій родині, хтось ще не віруючий, ваших друзів, знайомих, з ким ви спілкуєтесь, наприклад, хто в школі навчається, ваших однокласників, хто в універі, в інституті, ну, со-курсників, хто там живе в якомусь такому багатоквартирному будинку в житті ваших сусідів. Що зміниться, якщо ви їм нічого не кажете про Бога? Ні! Ні. Їм телебачення розкаже, в що їм вірити, вони в телеграмі прочитають якісь погані там новини, а можливо і не дуже погані. Тобто люди будуть слухати все завгодно, що завгодно, кучу інформації, але не ту, що треба. Але Ісус каже, ви будете моїми свідками. І я хочу кинути вам виклик. Прийміть для себе рішення за одну-дві людини протягом цього місяця особливо молитися, ну за що молитися, щоб ця людина прийшла до Бога. Цю людину запрошувати в церкву не тільки на свято Трійці, яке буде в кінці місяця, А вже на наступне служіння запросіть, запросіть, скажіть, пішли зі мною в церкву, пішли зі мною в церкву. Особисто, якщо людина знає, що ви віруюча людина, то, в принципі, це взагалі не проблема. І посвятіть себе на якесь служіння Богу. Якщо ви сьогодні нічого не робите в церкві, прийміть рішення, просто подумайте, що би ви могли. Можете мене спитати, я вам запропоную. посвятіть себе на служенні Богу. Тому що сила для чого потрібна? Щоби просто вдома лежати в ліжку і читати в телеграмі деякі шахеди (Шахе́д-136, перс. شاهد ۱۳۶ /ʃɒːˈhed/, англ. Shahed, пер. «свідок» або «Герань-2») і летять? Так? Правда ж? Я скажу, для цього сили не треба, щоб зайти в телеграм, там повітряна тривога і читати. Там шахед летить, там шахед летить, там ракета. Сила треба для служіння. Ви коли працюєте в себе там на робочій, чи хто працював вже на пенсії, Вам за що гроші платили? За те, що ви вдома сиділи і нічого не робили? Чи ви приходили на роботу і ви хоча б там 8 годин чи скільки там відбули, можливо, нічого і не робили, але ви були присутні. За що вам гроші платили? За те, що ви нормальний роботодавець, він платить гроші за те, що людина щось робить. І є результат цієї роботи. Не просто там створює якусь бурхливу діяльність. І знаєте, Бог такий самий роботодавець. Він не дає сили просто будь-кому, просто щоб людина там собі погончики повісила, медальку притерла. Він каже, ви приймете силу для чого? Щоби бути свідками. Щоби служити Богу. Тому це наступне. Моліться за силу від Бога і посвятіть себе на служіння, тому що сила приходить на служіння. Моліться за те, щоб сила у вас була, і те, щоб служити йому. І друге, заплануйте, що і як ви будете робити. Ісус тут обозначив учням, можна сказати, ділянку робіт, Яка в них була ділянка? Можна цей вірш? Перше, де служити? З чого почати? Єрусалим. Потім що? Йудея, їхня країна, де вони проживали. Самарія, їхні сусіди. І як? До краю землі. Я вам не кажу, що одразу заплануйте собі поїхати місіонерами кудись там в Азію або в Африку. Якщо ви не заплануєте служити в Єрусалимі, тут у нас, в Києві, ви ніколи не поїдете в Африку. Хтось каже амінь. Це неприємно, але це амінь. Якщо ви нічого не будете тут робити, ви ніколи, нікуди, як місіонер, не поїдете. Це правда. Люди з чогось починають. Ісус сказав, вірний в малому, що? Він зможе бути вірним більшим. Той, хто вірний в малому, тому Бог довіряє більше. Тому заплануйте служити тут, в Києві, в Іерусалимі, в нашій церкві. Потім можна поїхати в Пустоварівку, ще кудись в Йодею, потім, можливо, до наших сусідів, навіть до тих, що з нами сьогодні воюють, а потім до краю землі. Тому три речі, і ми будемо молитися. Моліться за силу Божу. Сила Божа приходить від кого? Від Духа Святого. Ви її більше ніде не візьмете. Навіть якщо «Велмарт» піде, і у вас багато грошей, ви її там не купите. Навіть якщо там хтось повісить продавців, продається Дух Святий. Не купити. Тільки у Бога. Друге. Посвятіть себе на служіння. Служіння людям невіруючим. Моліться за одну-дві людини, запрошуйте в церкву. І служіння в церкві. Служіння в церкві. І третє. Одразу вирішити, що і як ви будете робити. Коли ви будете за це молитися, бо все починається з молитви, що ви зранку будете за це молитися, як мінімум. Що ви будете робити? Де ви будете це робити? В себе на роботі ви будете свідчити, своїм сусідам ви будете свідчити, ви подзвоните своїм якимось старим друзям, шкільним чи секурсникам, чи з кимось, з ким ви раніше дружили, і з ними побалакайте, дізнайтесь, як вони живуть, помолитесь до них, запросите їх серед. Зрозуміти свою ділянку, своє поле. Єрусалим, Юдея, Самарія до краю землі. І давайте ми, церква, зараз ми встанемо і ми помолимося. Помолимося, щоб ми всі, хто тут присутній, хто вже переживав хрещення Духом Святим, але зараз десь ви розумієте, що ви цього давно вже не переживали, давно вам не вистачає сили на служіння Богу, щоб Бог вас встановив. Хто ще не переживав хрещення Духом Святим, Знаєте, тоді це відбулося на п’ятдесятницю. Можливо, хтось сьогодні чекає свята Трійці, щоб на цьому служінні за вас помилилося, щоб ви були хрещені Духом Святим. Знаєте, Бог сьогодні діє прямо зараз. Скажіть своїм усіх сім’ї, Бог діє зараз. Сьогодні служіння, де присутній наш Господь Ісус Христос Сьогодні служіння до Дух Святий, присутній посеред нас Сьогодні служіння, коли ми можемо звертатися до Бога І просити, щоб Він зійшов на нас, і ми мали силу І сьогодні служіння, коли Бог хоче, щоб ми молилися За проявлення сили Святого Духа в нашому житті Ви хочете, щоб Дух Святий проявлявся в вашому житті? Хто хоче? Я хочу За це треба молитися. Учні за це молилися 10 днів. Коли прийшла загроза для народу ізраїльського в часи Єстер, вони взяли 3 дні для поста і молитви. Ісус на початку свого служіння молився 40 днів постійно. Чи є магія в цих цифрах? 40, 3, 10 чи інших днях? Ні. Вся сила в молитві. Вони молилися і вони отримали відповідь від Бога. Тому давайте будемо молитись. Господь Ісус, ми дякуємо Тобі за це звернення, яке ми сьогодні читали. Ти сказав, що не наша задача розмірковувати, коли припиниться війна, коли щось кардинально зміниться в нашій країні. Але Ти сказав, але Ви приймете силу, коли Дух Святий зійде на Вас і будете моїми свідками. І ми сьогодні, Господь Ісус, ці молитви згоди, як церква, як Твої діти, ми просимо Тебе, наповни нас силою Твого Святого Духа, поблагослови нас, не просто знати про це, не просто в кінці цього місяця, травня, святкувати свято П’ятдесятниці або Трийці, але дай нам, Господи, сьогодні пережити Твій дотик, сьогодні пережити наповнення від Тебе. Ми просимо, Дух Святий, зійди на нас. Я прошу, Боже, онови тих, хто вже переживав це хрещення Святих Духів, онови, Господи, цим переживанням. Наповни, Боже, Твою присутність, наповни Твою силу. І я прошу, Господи, за кожного з брата і сестру, за кожну людину, яка дивиться нас онлайн або буде дивитися записи, хрести Духом Святим тих, хто ще цього не переживав. Це від тебе, це те, що ти залишив для своїх учнів, це те, чим ти хотів благословити свою церкву, і ми сьогодні шукаємо тебе. І, Господи, дай нам сьогодні зрозуміти, що ти даєш силу, не просто так, ти даєш силу, щоб ми були твоїми служителями, твоїми свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії і аж до краю землі. Ісус, я прошу за кожного брата і сестру, допоможи прийняти рішення. Я буду служити Богу. Я посвящу своє життя, щоб служити Богу. Щось робити в церкві, щось робити для тих людей, які поруч зі мною. Я молюсь, Господи, за кожного брата і сестру. Відкрий нам зараз тих одну, дві, три, більше людей. За кого ти хочеш, щоб ми особливо молилися протягом цього місяця? Кого ти хочеш, щоб ми запрошували в церкву? Кому ти хочеш, щоб ми свідчили? Чи життя ти хочеш, Боже, змінити? Відкрий нам цих людей і дай нам приймати рішення, я буду за цю людину кожного дня молитися. Дай нам приймати рішення, я буду кожного дня молитися, щоб служити Богу. І я прошу, Господи, також відкринем ту ділянку, де ти хочеш, щоб ми працювали, що ти хочеш, щоб ми робили тут, в Києві, тут, в церкві, Господи, де ти хочеш, щоб ми були і трудилися в нашій країні, якщо ти хочеш нас послати в якесь місто, село, в якусь іншу область, Господи, поплагослови нас відкриттям, де ми повинні бути, де ми повинні служити і яке саме повинне бути наше служіння. Боже, хай, Боже, Твоє пробудження, супереч всьому тому, що ми поки що не знаємо часу закінчення цієї війни, хай Твоє пробудження прийде в нашу країну. Хай покаяння в усьому тому злі, гріхах, корупції, беззаконніх, хай воно прийде в нашу країну. І дай нам, Господи, побачити ці зміни. Як це побачили апостоли в день П’ятидесятниці, коли почалося покаяння і народилася церква. Як це побачили стери Мордихаї і народи зразь, який молився в часи окупації, часи, коли вони були розцінені під ці імперії величезні, і їм загрожувала смерть. І вони побачили відповідь після свого поста і молитви. Як побачив Ісус наш Господь, коли Він постився 40 днів, Він побачив твою руку в своєму служині. Його служіння розпочалося, учні послідували за ним. Господи, дай нам побачити відповідь на цю молитву. І за все, Господи, ми тобі дякуємо. І вклоняємось тобі в ім’я Ісуса Христа. Амінь. І давайте ми будемо зараз далі перебувати на ногах. Ми зараз будемо приймати участь в хліболомленні. І знаєте, я сьогодні ще раз хочу просто цей момент підкреслити. І сказати, що коли ми приймаємо хліболомлення, коли ми нагадуємо, завдяки кому ми отримали прощення наших гріхів, і спасіння. Я хочу вас попросити зробити одну річ. Я не кожного разу це прошу, але сьогодні хочу особливо на цьому вас, так сказати, заохотити. От коли ви будете приймати хліб, коли ви будете піти в сік, скажіть, Господь, я хочу служити тобі. Я посвячую тебе. І назвіть те, що Бог вам відкривав сьогодні на оце служіння. Я посвячую тебе, щоб молитися за цю людину. Я посвячую тебе, щоби бути твоїм світом. Знаєте, коли ви це зробите, для вас це хліболомлення стане не просто якимось таким черговим ритуалом, який ми робимо кожного місяця, на початку місяця, щоби згадати жертву Ісуса Христа. Воно стане для вас цією відправною точкою. Для учнів стало відправною точкою, коли вони тоді повернулися в Іерусалим, не до себе додому, в Іерусалим, і вони 10 днів присвятили молитві, щоби очікувати. очікувати. Знаєте, все колись починається. Ви можете відкласити це на завтра. Я вам скажу по секрету, ваше завтра воно не настане. А ви можете сьогодні прийняти це рішення і коли ви будете прийняти хріболомлення, за це помолитися. І Господь благословить. Благословить ваше рішення. Господь допоможе, дасть вам силу це почати робити. Молитися, служити і зрозуміти ту ділянку роботи, той фронт роботи, який Бог для вас наділив.
Незалежно від того, що відбувається навколо нас, які трагедії чи природні катаклізми стаються, є одна чудова та непохитна новина — Бог живий і Він серед нас. Світ навколо нас стрімко розвивається: те, що вчора здавалося фантастикою, сьогодні є реальністю, і важко уявити, які технології з’являться завтра. Проте у цьому вирі змін залишаються незмінними дві речі: Сам Бог і наше серце. З першого дня творіння людське серце продовжує так само радіти, плакати, відчувати страх і ховати непрощення. І так само незмінно на землі діє Божа сила — Бог знає, кому витерти сльозу, кого втішити, а кому вказати правильний шлях.
Шлях випробувань: Від пустелі до Гефсиманії
Коли ми приймаємо Господа у своє серце, ми обіцяємо служити Йому вірою і правдою до кінця своїх днів. Проте цей шлях ніколи не буває безхмарним. Ісус Христос показав нам приклад того, через що нам доведеться пройти:
🏜️ Пустеля: Час духовного випробування і формування, який ми проходимо майже щодня.
💔 Зрада: Болісний досвід розчарування в людях.
🤲 Омивання ніг: Покликання служити і смирятися навіть перед тими, хто робить нам боляче або дивиться зверхньо.
🛐 Гефсиманія: Моменти глибокої самотності, коли ті, на чию підтримку ти сподівався (учні, друзі, близькі), просто “засинають” і залишають тебе наодинці з труднощами.
Мистецтво Божої любові: Питання «Де ти?»
Як ми реагуємо на гріх і падіння інших? Слабкі люди зазвичай шукають винуватих, намагаючись звинуватити всіх навколо. Але сильні шукають Бога. Коли Адам і Єва згрішили в Едемському саду, порушивши довіру Творця, Бог не прийшов до них із засудженням. Він не поставив тавро “грішника”, вимагаючи звітів. Він просто запитав: “Де ти?“.
Ця фраза є досконалим прикладом для нашого служіння. Коли ми бачимо людину, що збилася зі шляху, ми не повинні починати з докорів та клеймування. Наша мета — покрити все любов’ю, знайти людину в її болю і сказати: “Пішли за Господом”.
Служіння своїм — найважче випробування
Нести Слово Боже незнайомим людям часто буває легко: ти сказав істину і пішов, покладаючись на те, що Бог зробить решту. Справжнє ж випробування — це служіння у власному домі, своїм рідним та близьким. Тут з’являється страх: “А якщо я скажу неправильно і вони образяться?”, “А раптом перестануть приїздити в гості?”.
Часто батьки бояться сказати правду своїм дітям або настояти на духовному вихованні, віддаючи перевагу “прянику” замість необхідного виховання. Але коли діти виростають, пожинати плоди такого потурання стає дуже гірко. Ми не можемо перекладати духовне виховання на школу чи просто сподіватися, що діти “самі виростуть”. Батьки і Церква мають бути живим прикладом.
Два Царі: Давид і Соломон. Небезпека компромісів
Писання називає нас “царями і священниками”, а отже, кожен з нас має своє “царство” — нашу сім’ю, життя, серце. І тут нам на науку дані два біблійні приклади: Давид і Соломон.
Цар Давид був великим воїном, чоловіком за серцем Божим. Але він також вмів грішити. Його велич полягала не у безгрішності, а у здатності до глибокого, щирого покаяння (як у Псалмі 50). Він не каявся “для годиться”, він волав до Бога, щоб Той змінив його серце. Саме через цю щирість його царство було стабільним, і з його роду вийшов Месія.
Цар Соломон отримав усе: багатство, мирне царство і навіть випросив у Бога небувалу мудрість. Але мудрість не рятує там, де втрачена святість. Гріх підкрався непомітно через політичні компроміси та сотні жінок. Соломон пішов на компроміс зі світом, а компроміс — це голос плоті, який завжди веде до гріха. Наслідком стало розділення і руйнація його царства.
Цей приклад ставить перед нами серйозне питання: на кого ми схожі у керуванні своїм духовним царством?. Любе служіння і будь-яка справа без Бога приречені на крах.
Правда як шлях до зцілення
Наше серце — це поле, де Господь сіє добре насіння. Але диявол завжди намагається вкинути туди насіння бур’яну. Якщо дозволити гріху вкорінитися (наприклад, йти на компроміси з гріхом близьких людей під приводом “я хочу їх спасти”), чистого врожаю не буде. Виривати цей бур’ян дуже боляче, але це необхідно.
Саме тому так важливо говорити правду. Правда розчищає дорогу до Бога. Вона очищає нас, навіть якщо слухати її неприємно. Ми повинні відмовитися від будь-яких компромісів у нашому духовному житті. Як би не було боляче, як би нас не відкидали (адже Ісусу колись кричали “Осанна”, а потім “Розіпни”), ми маємо твердо стояти у вірі та бути вірними Божому слову.
Тож нехай кожен із нас перегляне стан свого “царства”, не віддаючи себе в рабство гріху, а віддаючи в руки Божі. Бережіть присутність Господа в собі, щоб колись почути від Нього слова: “Добрий і вірний рабе… увійди в радість пана свого” (від Матвiя 25:21).
Алілуя, слава Господу! Я дякую Богу, що незалежно від погоди, от природи, от нічого, що відбувається навколо нас, Бог живий, Він воскрес і Він на цьому місці. Амінь! Амінь. І я сьогодні хочу подякувати Богу за те, що незалежно від чого ми можемо сьогодні ділитися Словом Божим. І, можливо, сьогодні багато трагедій навколо нас, але є одна така чудова новина – Бог серед нас. Він все це бачить. Те, що ми не можемо контролювати, контролює Господь. Допускає він рівно те, що має бути в житті кожної людини, тому що все прописано з першого дня народження нашого і до останнього. І я не раз говорила, що я тільки починаю якусь проповідь готовий для себе, молюся, щоб Господь дав якесь слово. І в мене обов’язково якась зустріч або якісь відбуваються такі бесіди. І от в цьому місяці перед Паскою була така, знаєте, одна розмова, дуже серйозна розмова. І вона чогось серйозна. Коли ми знаємо людей, які прийшли до Бога, які прийняли водне крещення, які знайшли Бога, знайшли себе в служині, а потім щось трапляється, вони знаєте, як шапку вдів, не видімку, не видно, зняв, видно. І от такі перепади. І от коли була розмова, і боляче було слухати, людина піднялась, піднялась на такий рівень, ми вже хотіли руку полагати його на дяку, на вже все-все-все. І потім людина, ти говориш, а він дивиться на тебе, наче він мене перший раз бачить. І каже, ви знаєте що, це мій шлях такий. Мені одна жінка сказала, що це я повинен пройти цей шлях. А я говорю, а я тобі як пастир, як служитель Божий, вийде з цього шляху і давай підемо по Божому шляху. А він каже, мені треба час. І знаєте, дуже боляче, коли ти чуєш. Але ми не перестаємо молитися, тому що наші бажання, вони одні, у Бога зовсім інші плани, через які дороги він повинен пройти, чого він ще має випити, з’їсти, щоб розуміти, що все, що навколо нього, воно його веде просто в болото топить. І тому я сьогодні якраз буду говорити на цю тему про нас, про себе, про народ Божий, про те, що Господь дає нам випробування, що Господь проводить нас, що ми не повинні, інколи ми звертаємо увагу на проблему, а не на Божу людину, яку Господь створив. І тому я сьогодні буду говорити про добрий приклад нам на науку. Господь дав нам, слава Богу, Слово Боже, і там прописано кожне наше життя, кожен день, як ми повинні жити, і через що ми проходимо, і чому Господь нас вчить. І коли ми подивимося на сьогоднішній світ, він настільки швидко змінюється навколо. Ми якось з Леонію аналізували, він каже, скільки машин було у мене. Сидимо і вважаємо. Починали з Запоріжжя і дійшли до якогось іншого. Це говорить про те, що ми завтра можемо проснутися, а вже будуть якісь літати над нами ці штуки, не дрони, а машини. Можливо вони вже літають. І те, що для нас було фантастикою, сьогодні це реальність. І я не знаю, що ми завтра ще побачимо, але ця швидкісна, знаєте, і економіка, і вся ця техніка, вона розвивається. Залишається незмінним Бог і серце наше. Серце наше, воно точно так же, як і колись першого дня, коли створив Господь, воно що? І раниться, воно плаче, воно сміється. Там живе страх, там живе непрощення, там відбуваються ті ж самі речі, що і колись. Але Бог, Він не залишив нас. І сьогодні на землі трудиться, знаєте, така могуча сила, Божа сила. Це той слуга, який не перестав служити нам, знаючи, кому витерти сльозу, кого втішити, кому простити, кого відпустити, кому показати правильний шлях. Це його труд. І коли ми подивимося його шлях на землі, це наш шлях. Якщо ми сьогодні тут, на цьому місці, значить, ми прийняли Господа в своє серце. Ми сказали, Господь, я приймаю тебе, я тобі буду служити вірою, правдою, щоб там і не відбувалось до кінця днів своїх. Ми пообіцяли. Ну, а Бог же такий довірчивий, він же й довіряє зразу нам. Ми ж заключили з ним такий, знаєте, заповідь, що ми будемо один одному, так сказати, служити. І Бог показує приклад, через що ми будемо проходити. Перше, це пустиня. І коли я її перечитувала, цю історію, я побачила своє життя. Я прохожу його майже кожен день. Я думаю, що всі проходять. Далі зрада. Проходимо й це. Далі вечеря, де він омив ноги. треба омивати. Навіть тим, хто робить тобі боляче. Навіть тим, хто дивиться на тебе з висоти і думає, що ти мені говориш, Гефсиманія. Він бере з собою учнів. Він надіється на те, що вони його будуть підтримувати, а вони просто лягли і заснули. Гарненько тобі, знаєте, присутність Бога, вона колиша і спати хочеться так добре. Він приходить і бачить інше. Але він звертається весь час до Господа. Він знає, що є той, хто його не полишить. Буде таке, що ти будеш просити, щоб до тебе хтось підтримав, молився, або просто з тобою вийшла на прогулянку, бо ти погано себе почуваєш, а людина що, лягла і заснула, каже, ой, будільник поставила, проспала і не змогла тобі з тобою сьогодні кудись піти. Давайте згадаємо Едемський сад, благословенний, Адам і Єва, ну що краще, рай на землі. Ні, все грішили. І знаєте, що роблять люди, які грішать? Вони, я вважаю, це слабі люди, тому що вони шукають винуватих. Як би обвинить усіх, бо всі винні, сильні шукають Бога. І що побачив Ісус, коли зайшов в Едемський сад? Пустота, немає тих, кого він посадив там, щоб вони жили і жили як боги. І що він сказав? Так, возлюбліні, виходимо, давай розказуй, що ти наробив, давай розказуй. Ні. Він цього не сказав. Дивіться, як працює Любов. Він сказав, де ти? Прозвучала одна фраза. Де ти? Це приклад для нас, як служити. Коли ми починаємо служити, не починати із слів. Грішник ти. З голови до п’ятки. Все. Кліймо. Знімемо це кліймо з тебе, як ти станеш настоящим праведником. Ні. Бог сьогодні довіряє нам, як дітям Божим. Він каже, ідіть і кажіть, де ти? Ведіть його до мене. Я покажу правильну дорогу, по якій повинний йти. І це слово «де ти» в мене перевернуло все. Я по-новому перечитувала, і воно все змінило. Знаєте, коли я зрозуміла, що навіть тоді, коли я розмовляла, я трохи не так казала. Мені просто треба було покрити любов як Ісус і сказати, пішли. Пішли. Просто. Я не буду тебе контролювати, але пішли за Господом. Господь нас вчить всьому, як ми повинні служити. І хочу сказати, служити дуже тяжко. Ні, є легка така, знаєте, дорога. Я себе зловила на тому, коли я стояла і несла Слово Боже чужій людині. Мені так легко. Я сказала і пішла. Я ж не жду нічого. Бог остальне зробить. Тому що ми сіємо, хтось зращує, хтось приводить, хтось іще. Але служіння в домі своєму, своїм рідним і близьким – оце служіння, оце випробування. Тому що тут ми починаємо не просто говорити Слово Боже, а треба ж так сказати, щоб не обідать, бо як скажеш неправильно, вдруг розсердяться і не будуть ходити рідненькі в гості. У мене була така ж теж розмова. Я питаю, чого тебе не було в церкві? Діти приїхали. Ну так слава Господу. Забирай дітей і веди в церкву. Ну то я ж не можу їх заставити. Це ж рішення їхнє. Так рішення повинно бути таке. Або ви зі мною, або чекайте, поки я прийду. А як розсердяться і перестануть їздити? Знаєте, оце таке служіння. Ми не можемо з іншими людьми казати, неділя, день для Бога, ти повинен бути в церкві. Проевангелізував, все. А своїм сказати? А своїм? Реакція яка? А вдруг щось не так? А знаєте, вони ж мені гостинці привозять, дивіться, яку торбу привезли, на цілий місяць, слава Богу за Богом, який дивиться на все по-різному, але з любов’ю, і він своєму слову, він незмінний, він такий, який вчора був, який сьогодні. І саме таке цікаве для мене, що Господь, знаєте, як назвав? Він каже, будьте святи, бо я свят. Як він іще нас назвав? Царями і священниками. царями і священниками. І перед тим, як я продовжу, я хочу нагадати, що чекає від нас іще Господь. І є вихід, Слово Боже, прописано, вихід третій розділ, я зачитаю. Що він чув і що він бачив в той час, коли він був і бачив страждання. Він каже, я чую їхній зойк, Я бачу їхні біди і я шукаю тих людей, які підуть і будуть виконувати волю Божу. Я просто хочу зачитати, це буде 7-й вірш, 3-й розділ, і промовив Господь. Я справді бачив біду свого народу. Він бачить біду народу сьогодні? Бачить. Вона нікуди не ділася. Вона є і поки дьявол панує на землі, вона буде. Він каже, я почув зойк його перед його гнобителя, бо я пізнав болі його. Сьогодні Господь бачить болі людей. Вони не менші. Сьогодні в нас війна і безвійни, війни в домах, між дітьми, між батьками, різні війни. Але Господь при всьому тому сказав, я даю тобі владу, я тобі даю все для того, щоб ти був представником Бога на землі повністю, мав зброю, мав слово, тому що і боятися нічого не треба, бо Бог стоїть за своїм словом, щоб його виконувати. І він називає нас царями і священниками. І от раз ми царі і священники, я хочу підійти до одного із місць письма, де про царів саме і пишеться. Дивіться, якщо ми царі і священники, то ми ж маємо своє царство, правда ж маємо? Ну, поки ми дійдемо до свого царства, я хочу з вами поговорити про царя Давида. Є такий царь? Вірніше, був такий царь? Був. Неординарний царь, який був воїн, який чув Бога. І Бог каже, що він був по серцю моєму, вибраний був Господом. Далі що? Був послушний, був все. Але ще, що він вмів робити дуже добре? Грішити. Саме основне, я коли читаю, сама собі думаю, можна ж було так приукрасить у біблі, тільки про нього саме хороше написати Але ж ми царі, а ми ж такі царі, як і Давид, вибрані Богом, і ми будемо проходити точнісінько такий шлях, який проходив Давид Буде і любить, буде і ще щось наказувати, буде служити, але при всьому тому, коли ми читаємо 50 салом, він вмів каятися І мів каятися від щирого серця, коли він приходив до Бога і казав, Боже, якщо ти нічого не зробиш з моїм серцем, то я не зможу вже просто. Я втомився. Це був крик душі у нього. І у нас на Пасху, у нас вже, знаєте, православна церква недалеко. І от там такі служіння. Ідуть з кошиками. Ну, це їхній вибор. Я не заслужую. Вони люблять кубасу, сало, все, що треба посвятити, розговіться. це їхній вибор. Але я при бесіді одній говорю, каже, це ж півдня не їв, з вечора не їв, бо ж буду сповєдуватися. Пив, пив, курив, курив, гуляв, гуляв, каюся, каюся, прощаються гріхи. І дослідую, що пив, пив, курив, курив, гуляв, гуляв, каюся, прощаються гріхи. От там легко, там запросто. Півдня не поїж, потом покайся і буде все хорошо. Таке прощення у Бога не проходить І прикладом для нас став Давид Будуть у нас проблеми, де ми будемо Грішити, десь на когось крикнули Десь на когось обідали Десь іще щось ми зробили От незадоволена наша була плоть Але Господь каже, подивись на Давида Як він це робив І починай Трудитися в цьому і виконувати волю Божу Через що Царство Давида було яке? стабільним. Царство Давида, яке було сильним, але ще й обітницю Бог дав, що з його роду вийде хто? Месія. Слухайте, це благословіння. І другий цар, синочок, Соломон, просив у Бога що? Мудрості. Не дай мені смерті ворогів, не дай мені багатства, а дай мені мудрості. Знаєте, як би було хорошо. От ми маємо таких батьків, приходиш, повний фарш. І машина є, і два гаражі є, і царство є, і все, що завгодно, є. Ну, цим тим розумом треба і мудрість, щоб якось володіти цим царством, щось з ним робити. І що відбувається? Ми далі, ми прочитаємо потім. Я просто хочу поділитися далі. Соломон чудово живе. Сімсот жінок, триста наложниць. Царюй. І тут підкрадається гріх. Гріх не приходить так, знаєте, відкриває двері, добрий день. Я прийшов. Ні. Він підкрадається тихенько в розумі, в серці, і потім починає людина грішити. Що Соломон? Я думаю, що він з Господом вів беседи, він молився до Бога, було все чудово, але Бог сказав одну річ. Якщо ти порушиш наші відносини, то я з тобою теж розірву всі ці зв’язки, які були. Я думаю, що він спочатку, мабуть, оправдувався, що це якісь політичні закони він придумує, щоб війн не було. Тобто люди завжди находять, як себе виправдати. Він пішов на компроміс. Слухайте, там, де компроміс, там обов’язково почнеться гріх. Тому що компроміс не від Бога. Компроміс починає говорити по плоті, те, що тобі хочеться почути. І в мене знову ж була така розмова. Коли я говорила з цим братом, він і каже, а ви знаєте що, якщо я залишу зараз цю людину, з якою я почав жити. Тож вона загине без мене. А я кажу, а якщо ти ще з нею побудеш, ви загинете вдвох. Тому що два літра пива кожен день вона хоче, щоб він ставив на стіл. І, розумієте, він хоче спасти. Та не треба спасати весь світ. Спочатку спаси себе, свою сім’ю, а потім Бог тебе підніме на такий рівень і скаже, ти по серцю моєму, от тепер йди і служи. Якщо ти не почув голос Бога, куди ти підеш? Давид нікуди не пішов, поки не молився, поки не почув Господа голос, тоді він йшов на війну, тоді він йшов своїм царством займатися, але коли він чуть-чуть по плоті пішов, Версавія з’явилася, красавиця. Все. І пішло не так. Міє каяться, але по-настоящому. Ми не можемо каяться так, на 50, на 50. І що робиться з Соломоном? Господь каже, я при життю нічого тобі робити не буду, але я розділю твоє царство і віддам твоєму очередному синочку Равааму. Той вже знає, що робить, як його спустить повністю, як його розрушить. Це приклад для кожного, для мене для кожного із нас тому що Господь сьогодні приготував для нас для кожної з нас щось велике де є майбутнє де є благословіння А тепер я хочу зачитати це місце Слово Божого і поговоримо іще про інше царство знаєте яке дуже близьке для нас дивіться що Соломону каже Господь. Це буде перша книга Царств, третє розв’язання. Він коли во сні з Господом говорив, і дев’ятий вірш, там говориться, дай же своєму рабові серце розумне, щоб судити народ твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом твоїм? Він просить у нього мудрості. Скажіть, мудрість може бути свята без Бога? Не може бути. Мудрість вона і є мудрість. Ну, мудрість, ну, все. Але тільки нема, перше царство царів, третій розділ і дев’ятий вірш, і одинадцятий вірш. І сказав Бог до нього, за те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатств, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити народ. Господь йому все це каже, я зроблю тобі. Але мудрість, як я кажу, там, де нема Господа, вона не працює. Тому що святість приходить тільки тоді, коли приходить мудрість. І я сьогодні, не тільки сьогодні, а перед цим, як читала Слово Боже, в мене було таке питання, що я роблю з своїм царством? Давайте подивимося, як ми доцарювалися з своїм царством. Знаєте, всередині нас теж не я живу, а живе в мені Господь, цар царів, а я його представник на землі. До чого ми доцарювалися? На кого ми похожі більше? На Давида, на Соломона, чи може нам щось треба вже трошки вернутися, поки ще час у нас є, і переглянути своє царство. Тому що від нашого царства буде залежати, як ми живемо, як живуть наші діти, внуки, наші рідні, близькі, і як ми царюємо. Знаєте, наше царство починається в родині. Тому що коли я знову з ним говорила і кажу, твоє царство розпалося, твоя дитина в одному місці живе, ти живеш в іншому місці, ви навіть не бачитеся. То і царство розпалося тобі, Бог тебе благословив, подарував дитину, Бог тобі дав все для того, щоб ти жив і славив Господа, а не випробувати себе в гріху. Не почув. Але ми молимося і я вірю, що Господь зробить своє діло. Тому любе служіння без Бога – це крах. Якщо Бога немає в будь-якому служінні, чи це в сім’ї, чи це на роботі, чи це в церкві, чи це евангелізація, чи може ми просто почали служити сусіду, почніть з добрих діл. Тому що наші діла йдуть за нами. От що ми проявляємо себе як з людьми, так воно і буде. Знаєте, в нас в селі така є, як правильно сказати, не мода. Ну, в общем, ми ж приїжджі, ми самі багаті. Мільйонери, таких мільйонерів, як ми, нема ніде. І от у нас стало питання, треба було город прокультивувати. І от ми їдемо, і люди не можуть зложити ціну. І той каже, я зараз не можу, і той каже, я зараз не можу. І ми розуміємо, що треба, щоб ми походили, попросили, щоб потім… І потім я вже почула таку річ, що вже усіх беруть 80 гривень, а у нас готові за 100 сотку прокультивірувати. І ви знаєте, Господь вийшов на зустріч нам. У нас є такий один благословений брат, його звати Володя, який йому каже, я хоч і хворий, але я до вас приїду. Ти мені каву винеси на вулиці постав і я все зроблю. Ви знаєте, нам за 300 гривень зробили це. Я йому виношу рівно так, як я почула, як мені сказали. Я винесла гроші, він щось сортував, сортував, звертає, каже, я тільки 300 візьму. Хай це буде благословенням для мене. Не для нас, а він каже, для мене, хай це буде благословінням. Тому я кажу, що діла, як правило, йдуть за нами. Як ми поступаємо, так поступать будуть і з нами. І я хочу прочитати зараз про Давида. Це діє апостолів, 13 розділ, 22 вірш. А його, віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого сказав, засвідчуючи, знайшов я Давида, сина, чоловіка за серцем своїм, що всю волю мою він виконувати буде. Слухайте, благословіння Якщо ми сьогодні царі і цариці Давайте виконувати волю Божу Щоб ми були по серцю І наше царство буде стабільним Воно не зміниться Воно не розділиться Воно буде єдине Благословенне Богом І що я хочу ще сказати по цьому поводу Наше серце, це похоже на поле де господь хоче засіяти самими кращими семінами але обов’язково появляється бур’ян якась сімейник знайте сінинка паде туди семічка одна впаде туди і що треба робити обов’язково вирвати обов’язково це боляче буде буде боляче але чистого урожаю не буде ти не зможеш зібрати чистий урожай, якщо там живе гріх. Не можна не йти ні на які, ні компроміси, ні на що. Чого треба говорити правду? Говорити правду дітям, говорити правду людям. Боляче буде. Але правда розчищає дорогу до Бога. Другого нема методу. Ну, немає. І другий раз ти говориш людині, тобі треба то, тобі треба то, приходь, я готовий тобі допомогти, чи я готова тобі допомогти. Людина каже, ой, А кажуть такі, віруючи, любві обільні. А ви мені так сказали, а мені таке не понравилося. Знаєте, правда, вона не дуже така, ну, вона очищає нас. Коли ми кажемо правду, у людини є шанс побачити себе. Колись моя мама каже, я тобі буду казати правду, бо тобі сусіди правду не скажуть. Навірно, це всі мами так казали. І коли ти кажеш правду, тобі сильно хочеться її почути? Та ні. Лучше тобі б сказали щось таке інше, то інколи кажуть, що треба кнутом і пряником, але більше чогось пряник батьки дають дітям, а вже тоді, коли виростають, вже кнут не допоможе. Знову в мене була така розмова, знаєте, зараз виїжджають дуже за кордон багато людей, і дітей залишають з татом, з бабускою, з дідуською. я кажу, для чого? Ну, щоб вони під присмотром були. Не під вихованням. Мамушка ж ніколи не крикне. А дід взагалі, він же святий. І діти живуть, як хочуть. Вони собі живуть, розцвітають. Живуть своїм життям. І от мама вирішила, вже дзвонить дід з бабою і кричать, караул! Приїжджай, бо це вже щось робиться. Батько не справляється. Вже міліція втрутила це виховання. І от мама приїжджає. Як ви думаєте, Уже дітям 15 років, скажімо, старшим. Уже можна їй вложити в мозки те, що їй треба було розказати раніше. Та ні. Знаєте, колись вийшов такий невеликий ролик, коли їде трактор по полю, і вовчиця, там була така яма, і вона вовчинят. Що вона робила? Вона їх тягнула, причому двох взяла, зуби і тягне. ми повинні не довіряти, що школа буде виховувати. А баба ж і дід ходять у церкву, церква виховує. Батьки, приклад для них. Оце те царство, яке Бог довірив нам. Це наші діти, це наші сім’ї, це таке саме сокровєнне, що Бог нам дає. І не показав, що Ісус для нього теж такий був. І якщо оце такий бур’ян виростає, то я вам хочу сказати, рвати його не рвати буде дуже боляче і не дуже хотять щоб уже в такому вже змиряються вже буде так як буде але Господь сьогодні повертаючись до нас говорить таку цікаву річ це буде юди перший розвід і 21 вірш бережіть себе самих у Божій любові і чекайте милості Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя не життя воно тимчасово ми чуємо дуже багато закликів там щось говорить там щось нам говорять але сьогодні Бог говорить одне придіть до мене всі обтяжені Господь приход приводить нас до себе не для того щоб ми просто постояли коло нього для того щоб ми могли обновитися для того щоб ми могли побачити ради чого ми живемо в цьому світі тому що як би воно не складувалося наше життя. Як би ми не хотіли його зробити кращим, чим воно може бути, знаєте, життя, воно дає крила і забирає крила. Коли є крила, в одному випадку і в другому ми летимо. От різний польот і різне падіння буває. Але в випадках і в тому, і в тому, Бог з нами. І що б там не було, ми, говорять, досвід прийде, порозумнішають. Порозумнішають. Абсолютно. Я не знаю, як розум, він не десь з нашої голови не дівся. А от чи мудрость буде? А мудрость тільки тоді, коли присутні Господь. І в Римлянах 6, 16 там пишеться. Не віддать себе в рабство, тому що людина сама вибирає, кому віддати себе в рабство. Не віддать в рабство смерті, не віддать в рабство гріху, а віддать в руки Божої. Там, де є життя. І вибір завжди буде за нами. Тому що служити двом господам абсолютно неможливо. Як я вже сказала, правда, це мир з Богом, це мир з самим собою, це мир з іншими людьми. Як би ми не хотіли змінити своє життя, ми його самі не міняємо. Є цар, Господь, і є другий цар, який прийшов убити, украсти і забрати життя. Але якщо ми сьогодні подивимося всередину себе, ми повинні ще іще раз подивитися, яке царство в нас сьогодні. Що ми почуємо, коли ми прийдемо до Господа? Бог скаже, ти вірний раб, війди до пана мого. Чи Бог скаже, я тебе не знаю. І я дуже хотіла, щоб кожен із нас, не дивлячись ні на що, передивився, я повторюю не один раз, тому що, я, мабуть, це скоріше для себе говорю, тому що в нас, як казала, така команда прийшла, яким треба дуже багато служити, ну, дуже багато служити, це всі алкозалежні. І вже ми прикладуємо стільки зусиль, щоб проявити їм свою любов. А вони знаєте, що кажуть? Якщо ви любите, в нас вже хліба немає, в нас вже там ще чогось немає. І список дають. Бо ми ж зразу ж, знаєте, рішили підгодувати їх, бо вони такі змучені, замучені, худенькі. Тоді дзвонить брат Володимир і каже, рідненькі, як вам послужити? І тут вони по телефону, у нас нема кави, і вони конкретно хочуть такого всього, знаєте, можливо, ми в чомусь собі навіть відмовляємо. І ми зрозуміли, перегодували фізично, треба ж годувати тільки духовно. І от вони ж, каже Прокопович, я вирішив їх, як ви в ріпцентрі робили, вивозили в село, щоб вони попрацювали з Києва, все, вирішив їх пригласити до себе. Він якийсь там будиночок робить, де будуть пчоли внизу, а там таке, знаєте, над пчолами можна сидіти, лежати, щось там таке буде, якийсь будиночок такий. Я до чого йду, він каже, я сказав, хлопці, буде все в вас, Людочка готовить там борщі, варить, щось там прибирає, щось там складує, все. І тут, каже, приходить іще один, вони ж компанію ходять, і каже, слухай, кидай все, нас приглашають на кладовище прибирати. І вони як миші руді, нема нікого, все, тут же тільки борщ дадуть, все, коли дзвонок, ви можете нас додому завезти, каже, я приїхав, пособирав їх, завіз по домам і поняв, все, будемо тільки молитися. дуже тяжке служіння картину треба бачити дуже тяжке служіння але я хочу сказати не на які компроміси ми більш не йдемо ми вже перемолились перекаялися все що могли вже Богу в руки віддали з рук божих ми не забираємо А тепер ми тільки що служимо служимо так як показував прикладом Ісус. Ніяких компромісів. Ніяких кофе, чай і до кофе. Все. Хочете, 10 хвилин через поле і церква рядом. Бо так їхать далеченько. А через поле там 10-15 хвилин. От є жажда? Приходьте. Жажда в них є. Ну, в усіх побиті лоби, понімаєте. Естетично вигляду не мають, а хочуть вже прийти красивими. Тому я дуже хочу, щоб і я, і ніхто не йшов ніякі компроміси. Чи це дома, чи це з дітьми, чи це на роботі, чи це в церкві. Буде болюче, буде неприємно. Можна будуть казати, що мене не люблять. Ісусу теж сказали дуже багато чого. Його не приймали не дома, його мало-лі що відбувалося з ним. Тут кричали Осана, там Роспять. Одні ніс хрест, а другі несли цвяхи і молоток, щоб прибити. Буде і так. Але Бог вірний. Вірний своєму слову. Ми повинні бути вірні слову, яку сказав Господь. Все, що не попросите, з вірою буде вам. Треба твердо стояти з вірою. Я, як приклад можу казати, я твердо стояла і молилася завжди за сім’ю, за своїх дітей, тому що я знала, я безсильна, я нічого не можу зробити. І це показав Давид, а Соломон програв. І жалко, коли ми вкладуємося, вкладуємося, вкладуємося в когось, а потім маленький компроміс. Ну, це ж просто так. Ну, обідяться. Ну, я іще щось, щоб не було такого. Вибор. У нас завжди є вибор. День для Господа, неділя. Сніг, дощ. Я вдіну резиною чоботи, я візьму три зонтика, але я буду тут, де сім’я Божа. тому що тут присутність Бога тут слово Боже звучить тут істина Божа живе тому що Бог сказав де двоє і троє ми повинні вибирати для себе завжди ніяких компромісів Ну хіба що вже все як казала одна сестра я вже при смерті їдьте мене везіть в лікарню в нас там одна єсті погано стало дзвонить каже Анна Ніколайна я вмираю ви можете мене в лікарню завести кажу раз просить в Значить, не вмирає ще, бо вже мертві не просяться нікуди. А потім ми з нею помолились, пообщались. Вона каже, вже не везіть мене, бо я вже себе нормально чую, чувствую. Ну, на другий день, звісно, попросила поїхати в аптеку, купити все. І це, говорю я, за що? Навіть в таких випадках. Знаєте, послужіть, щоб люди бачили, що ви їх поважаєте і любите. Що вони для вас не чужі. Але поважайте і Бога, його принцип служіння. І ми будемо успішні в цьому. Хай Господь нас благословить, щоб ми завжди берегли своє царство. Тому що не я живу, а живе мені Господь. Бережіть його, бережіть те місто, щоб ми зібрали урожай любові. Коли прийдемо до Бога, він скаже, моя, мій, заходь. Я благословляю вас, дорога церква, з міром Божим. Хай Господь благословить нас. Амінь.
Життя часто зводить нас із людьми, чиї долі були зламані обставинами, залежностями або втратами. Іноді звичайна поїздка може стати моментом, коли людина, що опустилася на саме дно через залежності та відчай, знаходить шлях до покаяння та духовного оновлення. Навіть проходячи згодом через горнило війни, поранення та втрату побратимів, така людина здатна зберегти зв’язок із вірою та повертатися до джерела надії.
Це підкреслює важливу істину: ми повинні бути надією та благословенням для інших. Як говорилося у молитві святого Франциска, справжня зрілість полягає в тому, щоб не стільки шукати втішення для себе, скільки втішати інших; не стільки шукати розуміння, скільки розуміти; не стільки шукати любові, скільки любити. Кожна людина прагне тепла, безпеки та емпатії, але проблема виникає тоді, коли ми шукаємо це виключно для себе. Бог дав людині два вуха і лише один рот, що є красномовним нагадуванням про необхідність навчитися слухати ближнього, перш ніж давати поради. Коли ми перестаємо лише чекати добра, а починаємо самі його чинити, ми отримуємо справжнє благословення та внутрішнє зцілення.
Природа людського духу: Джерело життєвої енергії
Центральна ідея розуміння нашого внутрішнього стану розкривається у Книзі Приповістей:
«Дух людини переносить її немочі. А вражений дух, хто може підкріпити його?» (Приповісті 18:14)
Сьогодні суспільство надзвичайно зосереджене на зовнішньому: правильному харчуванні, дієтах, догляді за тілом та зовнішнім виглядом. Проте немає нічого важливішого, ніж догляд за своїм внутрішнім станом. В єврейській традиції слово «дух» (руах/רוּחַ/rȗaḥ) буквально означає вітер, що символізує силу, потужність, емоційну енергію та ентузіазм до життя.
Здоровий дух дає бажання жити і силу розбиратися з життєвими викликами, адже проблеми та кризи є невід’ємною частиною нашого земного шляху. Натомість зламаний (вражений) дух характеризується втратою бажання жити, зневірою, опусканням рук та браком сил для вирішення накопичених проблем. Цей стан може варіюватися від легкої пригніченості до важкої депресії та навіть суїцидальних думок.
Парадокс полягає в тому, що сильний дух здатний підтримати навіть глибоко травмоване чи хворе тіло — ми бачимо це на прикладі воїнів, які втратили кінцівки, але знаходять сили рухатися далі і створювати щось нове. Але жодне, навіть найсильніше і найздоровіше тіло, не здатне підтримати людину, якщо її дух зламаний. Наша радість і здатність долати труднощі залежать не від зовнішніх обставин, а від того, як ми реагуємо на них зсередини.
Інформаційна гігієна та пастки сучасності
Писання попереджає про небезпеку неправильного фокусування:
«Туга на серці людини пригнічує її, а добре слово звеселяє її.» (Приповісті 12:25). «Надія, що довго не справджується, притлумлює серце…» (Приповісті 13:12).
У часи війни та постійних криз люди часто починають і закінчують свій день переглядом новин, безперервно передаючи один одному тривожні звістки. Споживання негативної інформації, особливо перед сном, безпосередньо вражає духовну людину, оскільки втомлена психіка не здатна правильно обробити цей тягар. Крім того, нездійснені надії, породжені порожніми обіцянками швидкого завершення проблем, лише ще більше пригнічують серце, коли стикаються з реальністю.
Сила у внутрішній людині
Апостол Павло, пишучи до церков, які перебували під постійною загрозою переслідувань і арештів, молився не про зміну зовнішніх обставин чи повалення жорстокої влади. Його молитва була зосереджена на іншому:
«…щоб за багатством Своєї слави Він дав вам через Свого Духа зміцнитися силою у внутрішній людині.» ( Ефесянам 3:16).
Ціль Бога полягає не в розбудові грандіозних людських інституцій чи демонстрації зовнішнього успіху. Його мета — зробити людину цілісною та сильною зсередини. Писання дане нам не просто як збірник знань, а як засіб для побудови живих стосунків із Творцем.
Справжня молитва — це не спроба «викручувати руки» Богу чи маніпулювати Ним безперервним стуканням. Якщо ми щиро звернулися до Небесного Батька, наступним кроком має бути спокійна довіра і стояння у вірі, що Він дасть відповідь у свій час.
Фактори, що вражають наш дух
Життя наповнене викликами, і наше існування не буде мудрим, якщо ми не усвідомимо складнощів внутрішнього життя. Існує кілька ключових факторів, які неминуче впливають на нас:
Війна та несправедливість: Війна є глобальним фактором, що пригнічує емоції та змушує опускати руки. На землі неможливо знайти абсолютну справедливість; вона є лише у Бога, тому покладання надії виключно на людей веде до розчарувань.
Фізичні фактори: Хвороби, віруси чи просто сильна фізична втома здатні швидко призвести до емоційного занепаду. У стані виснаження людина може легко зриватися на близьких, тому потреба у відпочинку є природною.
Емоційні та стосункові фактори: Туга здатна зруйнувати людину, тому нам критично необхідна підтримка соціуму. Спілкування в церкві, просте вислуховування чи вчасно підставлене плече можуть врятувати людину від найглибшого відчаю та навіть суїцидальних думок після тяжких життєвих втрат.
Моральні фактори: Відчуття провини кардинально змінює сприйняття світу. Як зазначено в Приповістях 28:1, нечестивий втікає навіть тоді, коли ніхто за ним не женеться, сприймаючи все навколо як загрозу.
Фактор буття (смертність): Ніхто з людей не може уникнути черги на кладовище. Втрата близьких, особливо коли батькам доводиться ховати своїх дітей, приносить нестерпний біль і здатна повністю розбити внутрішній стан людини.
Призма вічності: Єдиний шлях до зцілення
Мудрий цар Соломон казав, що краще бути в домі плачу, ніж у домі веселощів, адже зіткнення зі смертю змушує нас замислитися над вічністю. Уникати думок про смерть чи намагатися ігнорувати цей фактор — марна справа, адже ми всі з ним зіткнемося. Дуже важливо перемогти страх смерті та розібратися зі своїми думками щодо неї.
Не існує людини, яка б уникла страждань. Але коли ми починаємо дивитися на життя, на хвороби, втрати і навіть на смерть через призму вічності та воскресіння Ісуса Христа, все змінюється. Усвідомлення того, що земне життя коротке, що у нас є визначена місія, і що попереду чекає зустріч із рідними на небесах, дає силу нашому духу не зламатися під тягарем обставин. Саме такий погляд формує здоровий і незламний дух людини.
І нас сьогодні в гостях дорогий пастор, служитель Едуард Опаленик. Він у нас вже давненько не був і слава Богу, що в нас є сьогодні можливість його приймати. Тому запрошую вас. Дякую. Всіх вітаю. Радий бачити. Я був якраз до війни, десь 5 років назад. А що згадав, бо згадав зі мною, я не знаю, хто був тоді, зі мною хлопець був. І він покаєвся. В общем, історія була така. Я тільки в 18-му приїхав в Київ, сам з міста Ужгорода. Тут служив в 90-х і вчився і в семінарі, і в біблініці, і все таке. І, в общем, я, коли приїхав, в 18-му таксував, і ранком взяв хлопця, ну, він їхав зі мною, він був на підпитку, і він мені розказував, як вони там водку, красною кров’ю запивали, то є, ну, то є, в такому плані. І ми так їхали, він каже, можна водичку? Я кажу, та бери, коротше, він, видно, сушняк, і він лупашив ту воду по дорозі, і потім їхав, каже, був колись спортсменом, а робив якраз до вини, підвозив оці гральні апарати, там сидів, коротше, і там видно, таке життя, отак його там уже мололо. І я кажу, слухай, він уже коли виходить, я йому кажу, слухай, якщо ти захочеш, є вихід для тебе, у Бога є щось для тебе. так йому, візьми мій телефон. Він взяв телефон, і якраз ваш пастор запросив мене, і він, а це було якраз на одному тижні, і він мені дзвонить там за два дні, каже, я, ну, хотів би, каже, слухай, я щас не в мене служіння, поїхали зі мною. І я його взяв з собою, і він був на служінні, і тоді було покаяння, він вийшов на покаяння, покаєвся, і ми вийшли, і він каже, я, каже, ще таки не переживав. От його торкнуло, каже, я ще таки не переживав. Він йшов На той період він вийшов тоді з цього зральних апаратів, вернувся, став опять тренером, опять набрав форму, став приходити на служіння. І коли почалася війна, він пішов, із перших він пішов на фронт, отримав поранення, штурмував, писав мені, тому що у нього був такий важкий стан, тому що загинула вся його підрозділ, і він так тяжко це переживав, якби вину на себе брав, такий, ну, от, внутрішній стан. А потім ми десь потірялися, він десь в госпіталі, і це, і буквально, я чому згадав, десь 3-4 тижні назад він набрав, каже, хочу прийти на служіння. Каже, маю відпустку, приїхав і був на служіння. Ну, це якось отак, ну, якось воно, так, трошечки, трошечки істої. Тому, друзі, хочу сказати, що будьте надією теж, будьте для когось з благословінням. Знаєте, як сказав святий Франциск, він молився і сказав, що, може, не по-сучасному, він сказав, що не так шукати втішення, як втішати, не так шукати розуміння, як розуміти, не так шукати любові, як любити. І так і в мене такий голос, що я мікрофон перекручу, так що не переживайте, я поняв. Тому кожна людина, і психологи говорять, що кожна людина хоче тепла, безпеки, іпатії, але насправді проблема, коли людина тільки це шукає для себе. І от тут оця молитва Франциска, вона відкриває шлях до зрілості, щоб бути зрілим. Хоч, щоб тебе слухали, навчися слухати. Хоч, щоб тебе розуміли, порозумій іншого, бо іншого ми комусь пораду даємо, недослухавши, вже ми все знаємо, все відповіли, все розказали. І я все говорю, що інколи, що Бог нам дав два вуха, один рот. І я себе вчу, бо я, знаєте, як пасторей, як служителя, то вони ж все знають. Ми ж все знаємо, що людина не розказала, ми вже даємо якісь, можна сказати, якісь, да. Хоча б тебе підтримали, будь підтримкою. Друзі, тому, коли ми перестаємо чекати добра від інших, саме починаємо чинити, от тоді ми стілюємося, от тоді ми маємо благословіння. Тоді церква, я не планував це, я так чисто сьогодні ранком читав, думаю, і от за хлопцем говорив, тому таке підбадьорення, тому що дійсно ми чекаємо тільки для себе, але давайте будемо, не дивлячись на все, будемо благословінням для інших. Приповісті, значить, тема проповіді буде сьогодні такою, що здоровий і вражений дух людини. Ми підемо спочатку слово зачитаємо і підемо далі. Приповісті 18.14, або там різні переклади, є 15. Написано так, дух людини, внутрішній стан, дух людини підтримує її у хворобі. Але хто підтримує її підпалий дух? В іншому перекладі, там в приповістях 18-15, трошечки там в СУ, вроді 18-14, дух людини підтримує у хворобі. А в іншому перекладі, в 15-му вірші, говориться, що дух людини, отут більше якось підходить до проповіді, дух людини переносить її немочі. А вражений дух, хто може підкріпити його? Про що говорить ця притча? Воно говорить, звісно, за духовний стан. І я думаю, у кожного з нас різний духовний стан. Ми його не бачимо, інколи можна бачити по людині, коли вже воно, ну, духовний стан, він впливає на емоції, він впливає на розмову, на інші речі. І от він тут говорить, що дух людини, він переносить немочі. Якщо він здоровий дух, якщо там внутрі все добре. А якщо дух вражений, він тут задає питання, то хто може підкріпити його? Про що говориться притча? Що немає нічого важливого, як догляд за своїм внутрішнім станом. І я вам хочу сказати, сьогодні дуже модно, а що ти їш? ПП, не ПП, правильне харчування, неправильне. І ми дуже дивимося. Я не думаю, що ти будеш брати, ти дивишся, коли там сусідські в магазині, чи я не знаю, сусідські – це взагалі зло, мається в виду, ну, або м’ясо, або ще щось. Ну, я образно говорю, ти дивишся, я не знаю, ну, ви дивитесь на сроки. Я один раз МТБ взяв, открив оттуда, як дало, ну, і потім ходи, а я ж живу там за містом, потім їхати, міняти. Тому ти дивишся на упаковці, і то в нас так запакують там старе, що заново от миють, покриють, зроблять, що це. Але, дивіться, ці приповісти, і багато є приповістей, наприклад, я просто зачитаю, не обов’язково відкривати, може, я не давав, дивіться, приповісти 12-25. Туга на серці людини пригановлює її, а добре серце звеселює її. Ці приповісти, вони говорять теж за внутрішній стан людини. Дивіться, туга, що робить? Коли ми тужим, коли ми в такому стані, і сьогодні в нас у багатьох такий стан, тому що війна, обставини, новини, особливо люди чим сьогодні живуть? От, допустимо, давайте візьмемо не людину, яка не слово Божо починає, а звичайну пенсіонерку, яка вдома. От як починає цей день, як ви думаєте? Новини, правильно, встала, включила телевізор, новини, що ж там говорять? Добре, а після новин що вона робить? Як думаєш? Ні, вона бере телефон, може поснідує, і дзвонить дітям своїм. Ви ж чули, там от таке от твориться, новини ж треба передати оці, правильно? Ти ж чули там оце. Ви знаєте, і, звісно, коли людина, дивіться, вона сама в цьому, вона в цьому знаходиться, вона це передає. А я вам хочу сказати, на вечір взагалі не дивіться новини, а скажу чому. Тому що цілий день ти ходив, чим старше, то розумієш, що психіка, воно теж як орган якийсь, вона теж втомлюється. І вечором, я вам хочу сказати, якщо ви дивитесь новини, ваш дух буде, ви вражите себе, ви вражите свого духовного людину. Чому? Тому що психіка вже так вечором не впорається так правильно обробити це. і ви будете пригнічені встанете раном і отак і вниз і вниз і вниз тому він каже Дивіться туга на серці людини пригноблює її а добре серце звеселює приповісті 13-12 Надія що довго не справжнюється Арестович розказував другий розказував третій розказував Гордона Вовче там уже війна закінчилася ну слухав Да він там уже всі послухає його все у нас вже війни і все нема і кожна це їхня робота вішати лапшу на вухо Ну вибачте говорю так да але дивіться Надія ще довго не справжнюється і ми о все десь поймали Надію приту притлумлює серце а справжнє бажання мов дерево життя серце Приповістю 4.10. Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втручається чужий. Приповістю 14.13. Іноді і від сміху болить серце, і закінчить радості смуток. Ну, в общем, я не за це, але дивіться, ми підемо трошечки далі, і ви зрозумієте, за що, зараз я підготавлюю, до чого я хочу привести, щоб ми зрозуміли. І ці приповісті, вони, якщо роздивитися, вони говорять про те, що це дуже важливо, щоб ми дивилися за внутрішнім станом людини. Друзі, що таке дух в єврейських? Це руах. У євреїв це визначає буквально вітер. Тобто руах-вітер – це сила, потужність, енергія. Тобто, коли ми використовуємо це слово, воно означає емоційну енергію. Що це значить? От здоровий дух, оцей вітер, руах, ця сила, це значить у нас є ентузіазм до життя. Сьогодні оці всі новини, обставини, ситуації, вони вбивають оцей ентузіазм. Замітьте, у людей нема такого ентузіазму, як було до війни, нема такого життя. І дивіться, вбиває цей ентузіазм, який підштовхує нас жити, бажання жити. І саме особливо розбиратися з викликами життя. Тому що що до війни, що зараз, нічого не міняється. Виклики будуть, ти будеш рухатись далі. І це нормальний стан. Колись мені було 40, і я по набережній, ми гуляли, приїхали вчителя, які вчили за сім’ю. Інститут сім’ї, вони викладали за сім’ю, а їм було 60. Ми гуляли по набережні, і вони мені сказали, Ерік, ти знаєш, коли тобі зараз 40, а нам, це було дуже давно, а нам 60. І ми тільки зараз поняли, зрозуміли, що проблеми, які є, періодично, це частина нашого життя. Якщо б ми поняли це в 40, нам було б набагато легше. Я так для себе взяв і інколи я теж став міняти свій погляд, свою психологію, що це треба пройти, це треба вирішити. Але головне це, якісь обставини будуть, проблеми, я не наганяю, це є факт життя і ми сьогодні поговоримо, з чим ми стикаємось, ми поговоримо за це сьогодні. Але дивіться, коли немає, давайте ми з вами зараз подивилися, що таке дух, який живий, здоровий, він, є бажання жити, є бажання розбиратися з викликами життя. Ти сприймаєш ці проблеми, ти внутрішній, ти говориш, ага, я це пройду, ми підемо далі. Тепер давайте подивимося, що таке зламаний дух, вражений дух, зламаний дух. Це коли ми дивимося на життя і не відчуваємо бажання жити далі. Опускаються руки, бачимо мало радощі, нам не вистачає ентузіазму, сил розбиратися з викликами життя, розбиратися з тими проблемами, які постійно накопичуються навколо нас. І тоді приходить такий стан, зламаность може бути різною, від вялості та неспокою, від смутку та пригніченості, до дуже великої пригніченості, та навіть втрати всякого бажання жити. І сьогодні ми навіть бачимо людей, які, я не знаю, навряд чи вони в церкві, але сьогодні ми бачимо, наскільки самогубство, вчора новини, які люди не розбиралися, непонятно, що там психологічно і далі-далі. Ми бачимо навколо. Чому? Тому що коли зламаний дух в людини внутрі пропадає, нема оцього внутрішнього стану, нема того ентузіазму вирішувати оці виклики, які поки ми тут на землі, до кінця свого життя ми поговоримо за ці виклики, вони будуть. Тому, дивіться, дух людини, він переносить її немочі. Якщо я розумію, що нема, як настільки важливе, щоб мати догляд за своїм внутрішнім станом. І якщо ви так добрались до церкви сьогодні, а потім цілий тиждень, ви ніякого догляду не маєте. Ви ж йшли сюди, ви ж догляд маєте за собою, ви ж збираєтесь, подкрасились, жіночки, тобто душик прийняв, все, щоб виглядався. Ми дивимося, більшості людей, вони дивляться за зовнішнім, дивляться за харчуванням, Але нема такого розуміння у людей навіть, я не говорю в церкві, ми це більше розуміємо, нема розуміння, як доглядати за внутрішнім станом. І дивіться, що цікаво, що я хочу сказати до цього. Дивіться, десь є ще в приповідях, що Дух Божий, а можна 14, 18-14 відкрити. Дивіться, дух людини підтримує її у хворобі. А хто підтримує підпалий дух? Дивіться, що я хочу сказати на це. Якщо людина має навіть даже хворобу, чи має щось фізичне, Столкнулося. Навіть є люди, як Нік Вуйчич, який не має рук. Ми бачимо сьогодні воїнів, які десь приходять і втрачають ноги чи руки, але вони починають якийсь бізнес. Вони рухаються далі. І тепер дивіться, тут написано, дух людини підтримує хвороби. Якщо у тебе здоровий дух, а у тебе навіть буде хвороба, будуть якісь речі, це дасть тобі силу рухатись далі. І скажу інше, якщо у тебе буде здорове тіло, ти правильно харчуєшся, ти все робиш правильно, ти займаєшся, ти все робиш, но в тебе буде пригнічений дух, у тебе буде втрачатися оцей ентузіазм. Розумієте, в чому різниця? Оце дуже возливо. Тому, друзі, сильний дух може, може і важко, но може підтримати зламане тіло. Чи там людина в аварію попала, чи ще кудись, і він викорабкується, він йде. А зламаний дух навпаки не зможе підтримати навіть найсильніше тіло. Якщо внутрішній стану цієї енергії нема. Тому, друзі, ми зациклені на думці, ну, в основному, ми так живемо, ми так створені, і це десь, ну, якби, ми так реагуємо, але ми зациклені на думці, що, ну, наша радість залежить від зовнішніх обставин, наприклад, як виглядає наше тіло, чи достатньо грошей, як ідуть справи, Якщо не добре, ми сумуємо. І це нормально. Щось не так, ми сумуємо. Але я розумію, що я це пройду, я розумію, що я буду рухатись далі, і мої цінності зовсім інші. Тому дуже важливо зрозуміти, як ми підходимо до них зсередини, і як ми приймаємо ці обставини, як відносимося до них. От це важливий варіант із внутрі. Хтось може дивитися, і все, завал. А хтось каже, слухайте, рішимо всі питання. Порішаємо і рішимо. Це говорить про внутрішній стан людини. Дві людини дивляться на одні і ті ж обставини. Одна говорить все, а друга говорить, що тут рішимо і тут, і підуть далі. Це говорить про внутрішній стан людини. Тепер дивіться, Павло, відкриємо єфесіанам 3.16, і Павло писав церквам, він писав послання церквам, яких переслідували, тоді влада, вона видавалася по закону, влада могла, представте собі, от зараз влада без стуку, без звуку, от просто ви нормально живете і до вас прийшли. І бачите, ви молитесь, ага, все. І тоді, на тот період, влада могла зайти в дім, або хтось сказав, о, тут моляться, тут збираються, влада могла прийти і всіх просто заарештувати, і всіх відправити просто в тюрму. А тюрма не така, як була. Тому, дивіться, і кидали візницю цілі сім’ї. Представте собі, які страждання. І дивіться, тепер Павло, він молиться за ці церкви, і дивіться, він не молиться про те, щоб влада, там нема такої молитви, господи, я молюсь, щоб не заарештовували їх, або господи, я молюсь, дай там достаток, дай там ще щось. Ну, інколи це нормальні молитви. Але дивіться, на що робить Павло. І отут він молиться і говорить, щоб за багатством своєї слави він дав вам через свого духа, от дуже важливо, дивіться, от тільки через свого духа. Тому що розумом це теж важко. Ти можеш говорити, я зможу, я зможу, я зможу, настановка. А потім, коли ситуація прийшла, знаєте, це як в анікдоті, коли в село каратіст приїхав. Ви чули це, напевно? В село приїхав каратист, а в селі там Вася був найголовніший. І всі зібралися і сказали, що там якийсь каратист приїхав. І ті кажуть, Вася, давай йди, ти його, каже, поб’єш. Вася каже, та йди. Вони Вася накрутили, коротше, Вася вийшов. Цей каратист як дав з ноги, коротше, Вася упав, лежить. А всі його обступили, ну, Вася ж там главар такий, всі дивляться, він очі відкрив, каже, каратіст пішов? Каже, ні. Каже, ну, чекайте, як піде, я вам дам, каже. Ви розумієте? Ну, інколи, це не за це, але, дивіться, Павло говорить, щоби за багатством своєї слави, багатством його слави, Він дав вам через Святого Духа, не через новини, не через ці обставини, а під то, що я з’єднаюсь через прославу, через слово. Я вам хочу сказати, навіть не через знання. Люди багато читають, навіть писання нормально багато читати. Але я вам хочу сказати, писання для мене – це не тільки знання. В основному, знаєте, для чого дав Бог нам писання? Основне, щоб я мав стосунки з ним. І якщо я просто читаю його, якісь формули видумую, я в семінарі вчився, ну, я зрозумів одного, і це дуже важливо десь почути, це дійсно так, щоб читати так, щоб через це послання, ви знаєте, ти можеш говорити з людиною так, що у тебе не буде з цією людиною ніяких стосунок. Навпаки, ви ще розсоритеся, хоча ви будете розумні речі говорити. Але іменно читати Писання так, для мене Біблія – це не просто, щоб книга знань, а через це його слово, щоб я мав з ним стосунки. І тому Павло говорить, він молиться, він не просить, Господи, спаси їх там від тюрми, спаси їх від того, помили їх від того. Він каже, я молю, щоб за Бога своєму слави через Святого Духа змітницяся з силою у внутрішньої людині. От що, Павло, ціль Бога, не просто, щоб ми були такі круті, крута ми церква, там крута церква. Я вам скажу чесно, всі ці побутови, вибачте, в кавичках церковні, які як вавилонські, строяться як вавилонські ці, Бог вавилон зруйнував, і ти бачиш, сьогодні от така велика корпорація, Бачиш? Тому що Бог свої слави нікому не віддасть. Тому для Бога ціль, не яка в мене крута церква, на який я буду мати успіх, щоб показати, який я буду мати успіх. Ні. Ціль Бога – зробити мене цілісною, сильною людиною, яка внутрі. І ця людина, яка, я кажу, господи, я не знаю, як я тут буду проходити, якщо війна ще ближче підійде, як ми будемо реагувати. Ну, кожний по-різному. Але Павло, він молиться. Люди проходили труднощі тоді. Церкву гнали, було важко, але він каже, я молюся, щоб за багатство мого слави, його сили через Духа Святого ви укріпилися внутрі, щоб Дух вас став цілісним, сильним. І це завдання церкви, за чим ми маємо дивитись не тільки за харчуванням, не тільки за цим видом, не тільки як це, але зрозуміти це. Воно, само собою, не приходить. Тому що тут теж праця, щоб твоя внутрішня людина не була зламаною. Треба бути зламаним перед Богом, але я не маю це ввиду, щоб твій дух був в поразці. Коли ти вже відчуваєш, що ти тухнеш, коли ти відчуваєш, що в тебе вже нема сил впоратися з якимись речами, Бог просто говорить, зупинись, зупинись. А ти кажеш, та ні, ні, ні, а я? І це говорить про те, що ти не довіряєш Йому. Я, знаєш, я скільки раз каявся, я кажу, Боже, отут я думав не рішитися, отут я думав не рішитися. А ви знаєте, коли Ісус сказав молитву «Отче наш», а після молитви Він сказав прийшти, Він говорив такими простими речами. Він сказав, що якщо хтось прийде, попросить у вас хліба, то не вже ви не встанете і буде стукати. І цю причту толкували по-різному. Інколи хтось думає, треба так стукати, треба так стукати, і Бог так сидить і чекає, поки ти будеш стукати. І є багато приповістей, які нам говорять, або історії, жінка, яка йшла до Ісуса і казала, «Сціли мою доньку», а Ісус каже, «Я посланий до інших». Є багато історій, де жінка приходить до судді, Ісус розказує, і цей неправідний суддя, вона докучала, докучала, і нам інколи здається, що нам Богу теж треба докучати, доставати Бога, бити, якщо не стучати, не лупасити, то нічого не буде. Але я вам скажу іншу формулу. Дивіться, коли я каявся цьому, тому що ти молишся, знаєш, як один молився, подивився, каже, Боже, щоб доща не було, щоб доща не було. Встав дощ і каже, я так і знав. І пішов, ви знаєте, да. І от інколи, от такі у нас молитви бувають. Ти молишся, Господь зробив, потім я знав, що не вийде, що щось не буде. А потім раз, воно через тиждень приходить, через два, ти говориш, Боже, прости, прости, десь якась обставина тебе жахає, очі круглі, ти думаєш, а що, і ти вже в розпочі, а потім раз, все наладилось, все супер, і ти говориш, Господи, прости мене, такого недовіру, недовіру тебе. І от Павло, він говорить, ці приповісті, вони говорять за хліб, за прохання, це не за то, щоб викручувати Богу руки, а це говорить за те, що якщо я прошу в Бога і я попросив в Бога, то слідущий мій етап, якщо я попросив в мій етап, стояти вже в вірі, в вірі в тому, що мій батько, він свій час дасть мені відповідь. стояти в вірі, що це мій батько. Я до нього постачав, що він, якщо ця людина відкрила двері, мій батько дасть. Але я не буду йому руки крутити, знаєте. Він дасть мені. І я буду стояти. Це внутрішній мій стан. І це треба в молитві внутрі рішити. І внутрі, самим собою, що Господь, я довіряю тобі повністю. І ти ходиш тим станом. І тоді ти побачиш реально руку Божу. Сто процентів так і буде. Але давайте подивимось далі. Зараз ми, що ми, ну, це, скільки в мене ще, пастор, є хвилин? Щоб я, а? Є. Да, дивіться, є, добре. Тому наше життя не буде мудрим, якщо ми не розуміємо не тільки пріоритетів, но і складнощі внутрішнього життя. Ну, може так заумну сказу, як нам підтримувати своє внутрішнє життя, чому дух може бути розбитий, чому наші емоції та відчуття можуть виходити з-під контролю, чому ми іноді так занепадаємо і втрачаємо бажання жити. І дивіться, зараз я коротенько назву фактори, які хотів би ти, або не хотів, ці фактори, вони впливають на твоє життя. У нас є один у всіх основний фактор – війна. Він теж впливає на наші емоції, впливає, де опускаються руки. Ми думаємо, коли це все закінчиться. Коли ти слухаєш історії, хто втратив свої будівлі, несправедливість з боку держави. Ми бачимо, я одного часу поняв, що справедливості ти тут не найдеш. Нема справедливості. Не шукайте, я вам серйозно говорю. Але Бог справедливий. Бог справедливий. І рано чи пізно Він воздасть. Але не чекай, бо ти будеш тільки розчаровуватись. Ти тільки будеш на цього понадіявся, там понадіявся, там. Іди за Господом, довіряйся Йому повністю. І дивіться, які фактори, які впливають на нас в нашому житті. Перший фактор – це фізичні фактори. Наприклад, ти живеш-живеш, все нормально, раз якийсь вірус, хвороба, ногу подвернув, ще щось – фізичний фактор. Чи бувалося таке, ти такий радий, господа славиш, а потім, коли захворів, чи бувалося таке, якось не славиться, якось не так молиться, тіло ламає, і ти думаєш, господи, ну, я думаю, що кожен стикався з фізичним фактором, з фактором втомленості. Знаєш, коли ти втомлений, то якщо я там втомлений сильно, то я дружину прошу, щоб не чіпала мене, бо тоді я бистро взриваюся, як шарик цей надутий, знаєте, то треба десь, можна сказати, спуститися. Тому фізичні фактори приводять до емоційного занепаду. Друге – це емоційні стосункові фактори. В приповістях 12.25 написано, туга на серці людини придушує її. Туга, коли людина тужить, придушує її. А добре слово звеселяє його. І тут ліки не допомагають. От хтось там ліки, ще щось. Воно теж добре, якісь природні, м’ята, валеріаночка, габа є хороша штука, природна. Друзі, послухайте, я за реальність говорю, тому що я говорю, що наша нервова система – це як рука і нога. Ми кажемо, що все поможе. Є речі, які нормальні, які Бог дав в природі, щоб ми їх могли використовувати. Я не буду тут сильно видавати себе за духовного, що я проснувся, все з неба взяв, без ліків живу і без нічого. У нас у всіх, знаєте, 4-5 років прожили, психіка підкошена, знаєте, можна сказати так. Але, друзі, дуже важлива іменно наша емоційна природа. Чому? Тому що нам всім потрібен соціум. Нам всім потрібно, щоб хтось підставив плече інколи. Інколи ти собі можеш накрутити, жити в своєму вакуумі, а в церкву прийшов, поспілкувався, другу позвонив, слухай, ну така-то ситуація, а ти такий пригніжений, а він тобі, слухай, ну, все деяке, от одне слово, і ти якось, опа, точно, слухай, переключило, якось класно, і я вам скажу, слава Господу, що ти в церкві, слава Богу, що я в церкві, Слава Богу, що я маю братів, маю пасторів, маю друзів, з якими можу поспілкуватись. Комусь я можу підставити плече. Підставляйте плече один одному. Дуже просто інколи послухати людину. Не треба їй нічого говорити. Просто вислухав людину, сама поговорила з собою, тобі розказуючи, вона точно слухає і сама собі відповідь получила. Інколи і так навіть даже приходить. Тому, друзі, це є фактори, які на нас впливають, фізичний фактор. Вона теж туга на серці людині. Емоційні фактори. Коли людина, ти думаєш, ми в церкві, слава Богу, а є люди, які самі на самі. Я недавно спілкувався з жіночкою, я її підтримував, в неї були суїцидні думки, такі дуже важкі, в неї донька, 16 років, закінчила школу на медалі, поступила, все. І коли були атаки, то в неї був серцевий напад, і вона померла. І мама, звісно, після цього… Знаєте, я думаю, купа є різних історій, купа є різних навколо нас таких обставин, ситуацій. Вона пару разів прийшла в церкву, в мене цієї не була, щоби в церкву, я її посів, бо вона взагалі була невіруча ця жіночка, взагалі абсолютно успішна така, бізнесмен. Вроді би ти дивишся зі сторони, у тебе успіх, будинок, але все, внутрішній стан настільки після цього впав, вона каже, я не хочу жити, я от просто не хочу жити, молода там 45 років, ну для мене молода, для когось, бо я коли одружувався, тєстю було 40, я думав, от старічок, а зараз думаю, де мої 40, де мої 40, да, да, да, рахуюся я молодим, Богдан сидить, думає, от старічки зажигають, ні, Ви знаєте, просто десь позвонив, просто десь поспілкувався, просто десь підтримав. Підтримуйте, будьте теж надійні. І сьогодні багато таких. Це кого я знаю. Я там поміг сину, у неї ще син старший, я поміг сину виїхати. Я маю це введу в Англію, у нього якраз там 22 було чи 21. І вона така вдячна. Та, як ви в діток сієте, треба в інших сіяти. Просто служити, і це буде благословлення. Наступний фактор, який впливає, це моральні причини. І в приповістях 21.8 написано «Нечистивий бій жить, коли ніхто не жениться за ним, а праведник сміливий як лев». І, звісно, коли є відчуття провини, тоді людина сприймає критику як напад і все. І якщо людина там щось робить і щось не то, то, звісно, теж буде такий стан. Четвертий фактор, це дуже важливий такий фактор, це фактор обуття, я зараз його поясню. Я згадую дитинство своє, і воно було таке, для мене, я сам з Закарпаття, з Ужгорода. І в нас кінець 70-х років, бабулька моя місна, вона Новий рік не святкувала, але Різдво, Пасха, то вся сім’я збиралася. І я так згадую, як всі сиділи, це як я під стол залазив, я думаю, хто під стол лазив, дитинці пам’ятають, трогали. Але знаєте, дивіться, фактор бутя в чому? У мене є дружина, син, і в дружини є теща, тєсть, але з моєї сторони вже нікого нема. Абсолютно всі пішли. Слава Богу, тату перед смертю покаялася, мама колись покаялася за мене, молилася, Сестра молодша за мене пішла, оця брата. Нема нікого. От з моєї сторони. І, друзі, дивіться, це так важливо, щоб зрозуміти, є фактори, які я назвав, фізичний, емоційний, коли людина робить щось недобре, воно по-любому рано чи пізно буде впливати на неї. Але цей фактор, ніхто не може вийти з черги на кладовище, ніхто. Ти не можеш сказати, стоп, стоп, почекай, я зараз прийду, вернусь. Ні, ні, ні, ми всі стоїмо в черзі, це треба просто зрозуміти. І цей фактор, інколи людина, вона, ну, якось, ми не хочемо про це думати. Ну, це нормально, хоча Соломон, як і Ліас, він сказав, що краще бути в домі плача, ніж в домі, де висіляться. Чому? Бо коли ти бачиш, що людина померла, ти задумуєшся над вічностю. Ти розумієш, що ти тут не живеш вічно. Але, дивіться, люди, які навіть даже стараються не думати. Я одній дівочці проповідував, їй 22 роки, і я їй сказав, ну, а як ти стикнешся, якщо вона каже за тату, у мене такий тату. А я просто їй сказав, я навіть даже за це боюся думати. Але питання буде в тому, що вона стикнеться. І треба інколи сказати правду людині. Хоч ти не хоч, може чоловік перший втратить жінку, а може жінка чоловіка. Не дай Бог, я бачив по мамі, яку вона пережила біль, коли в 30 років моя сестра, вона мала своє ательє, мала машину, вона не була якась там, ну, знаєте, як люди, від залежності, від цього. Але вона пішла, я бачив, як мама страждала, тому що це фактор буття, але це не дуже природній фактор буття, бо спочатку діти хоронять батьків, правильно, а не батьки хоронять дітей, це саме страшно. Коли ми стикаємося, коли мама ховає своїх дітей, я не переживав цю біль і не хотів би, але я бачив, як мама з цим мучилась, переживала. І я просто хочу вам сказати, що це впливає на пригніченість нашого духу. І ми бачимо, скільки людей, які просто, коли втратили якусь близьку людину, вони потім не впоралися з внутрішнього, чому? Чому? Іхній дух став подавленим внутрі. Чому? Тому що вони не були готові до цього фактора. Тому, друзі, дуже важливо розобратися навіть з думками про смерть. Дуже важливо перемогти оцей страх смерті. Дуже важливо розібратися тут. Бо наше серце все на щось спрямовано. Але оці фактори, які я назвав, вони впливають на наше життя, на кожну людину. Нема людини, яка би не страждала. Але якщо ми починаємо дивитись на життя через призму вічності, через призму того, що звершив Христос, І ми святкували Пасху з вами. І через призбу того, що не Будда, не Мухаммед, не хто, хто би представляв іншу, другу релігію, ніхто не воскрес. Але Христос воскрес. І коли ми починаємо оце ставити для себе, коли ми починаємо дивитись на Христа, і ми починаємо дивитись на ці всі обставини, на хвороби, на емоційний стан, на фактор бутя, воно важко. Да, коли приходить фактор бутя, але я знаю, що я зустрінусь своїми рідними на небесах, я знаю, що буде зустріч, я знаю, що життя тут коротке, я знаю, що в мене є місія, я знаю, що мені її треба виконати. І тому, друзі, нехай дивись за своїм внутрішнім станом. Якщо ти не готовиш себе до різних обставин, якщо внутрі, ти не перебуваєш в слові, ти не дивишся на події через вічність, ти не дивишся через це, ну, все життя війни були, все життя люди вбивали, тому що гріх прийшов, все, і він буде тут до кінця, поки не прийде Христос, і ми не будемо в Його царстві вічно з ним.
Свято Воскресіння зазвичай викликає в пам’яті яскраві образи: відвалений камінь, порожня гробниця, сяйво та завмерлі воїни. Або ж згадується Голгофа — три порожні хрести, які нагадують про велику ціну викуплення через життя безгрішного Божого Сина. Проте, щоб по-справжньому зрозуміти глибину цих подій, варто поглянути на них очима учнів, які ще не знали про Воскресіння. Вони стали свідками розп’яття, смерті та поховання Христа, але не бачили Його воскреслим. Коли жінки принесли звістку про ангела та порожню труну, реакція була скептичною — як і у будь-якої розумної людини, яка знає, що мертві не оживають на третій день. Навіть слова Марії Магдалини не сприйняли серйозно, списавши все на її емоційність та бурхливу фантазію.
Учні перебували у глибокому смутку через втрату найдорожчої людини. Їхні сподівання померли разом із Христом, залишивши по собі розчарування та розгубленість. Вони очікували, що Ісус визволить Ізраїль від римської окупації, але цього не сталося. Минуло три дні, і двоє з них вирішили, що чекати більше нічого, час повертатися додому і до звичайного життя.
Шлях до Емаусу: Пастка самотності
Ці двоє учнів вирушили з Єрусалима до селища Емаус. Біблія описує цю подію так:
«Двоє з них ішли того дня до села, віддаленого на 60 стадій від Єрусалима, до селища, яке називалося Емаус. Вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони розмовляли і обмірковували, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними. Та очі їхні були стримані, щоб його не впізнали… А ми сподівалися, що він той, хто має визволити Ізраїля.» (Євангеліє від Луки 24:13-16, 21).
Наші сподівання щодо того, яким має бути Бог і що Він повинен для нас зробити, дуже легко можуть призвести до розчарування. Проте Бог не зобов’язаний здійснювати всі наші сподівання чи мрії, адже Він набагато краще знає, що дійсно є найкращим для нас. Зазнавши розчарування, ми часто залишаємо своє звичне місце — роботу, стосунки, чи навіть церкву.
Дорога до Емаусу символізує віддалення. Залишивши Єрусалим, учні почали віддалятися від церкви, від інших учнів, і ледь не залишили самого Христа. Вони йшли і постійно обговорювали своє горе один з одним. Це нагадує людей у черзі до лікаря, які безкінечно переказують одне одному свої хвороби. Одна розчарована людина не може надихнути іншу, так само як хвора людина навряд чи вилікує іншу хвору. Звідси випливає важлива істина: не вирішуй проблеми сам із собою, бо це шлях від Христа. Найкращий лікар зі зламаною рукою потребує іншого лікаря, а військовий медик, здатний надати першу допомогу, не зможе самостійно провести собі складну операцію. Нам потрібен Той, хто знаходиться поза нашою проблемою.
Зміна перспективи: Бог не змінює минуле
Ісус вийшов назустріч розчарованим учням. Хоча Він не планував йти з Єрусалима, Він розділив з ними цей шлях. Він пояснював їм Писання і пророцтва по дорозі, але справжнє прозріння настало лише вдома, за вечерею.
«І сталося, як сів він за столом з ними, то взявши хліб, поблагословив і проломивши, дав їм. І тут відкрилися їхні очі, і вони впізнали його… І сказали вони один одному, хіба не палало наше серце, коли він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання.» ( Євангеліє від Луки 24:30-32).
Коли Ісус переломлював хліб, учні, ймовірно, побачили рани на Його руках і згадали Таємну вечерю. Їхні очі відкрилися, і вони зовсім інакше подивилися на все, що відбулося. Чи змінилися самі події минулого? Ні. Жодна подія, яка призвела їх до смутку і депресії, не була змінена. Змінилося їхнє ставлення до цих подій. Те, що раніше привело їх до зневіри, стало фундаментом їхньої віри.
Друга ключова істина: Бог не змінює минуле, Він відкриває, для чого це сталося з нами. Бог може змінити майбутнє або вплинути на сьогоднішні обставини, але минуле залишається історією. Проте, коли Бог змінює наш погляд, ми розуміємо сенс пережитого. Одна й та сама історія може бути просто фактом, а може принести зцілення, свободу та прощення.
Персональне відновлення та покликання
Одного з учнів звали Клеопа, а ім’я другого скромно не згадується. Дослідники вважають, що це був Лука — автор Євангелія. Якби Ісус не підійшов до нього на цій дорозі розчарування, світ, можливо, ніколи б не прочитав Євангеліє від Луки та Дії святих апостолів. Лука міг би повернутися до своєї професії лікаря і жити звичайним життям без Бога, але це була б дорога в нікуди.
Ісус діє глибоко персонально. Він з’явився Марії Магдалини, коли та стояла в сльозах і депресії, втративши Того, хто звільнив її та подарував сенс життя. Він прийшов до неї найпершою. Він також прийшов до Петра — людини, яка відчувала себе нікчемою та зрадником після того, як тричі відреклася від Христа. Ісус не дорікав йому, Він відновив Петра, звільнив від тягаря провини і дозволив служити далі.
Написати своє Євангеліє
Сьогодні Бог виходить назустріч кожному, хто перебуває у смутку чи нерозумінні своїх обставин. Він робить це для того, щоб ми повернулися до свого «Єрусалима» і розказали іншим про Його дії. Бог запланував, щоб кожен написав своє особисте «Євангеліє» — приніс добру новину в життя інших людей.
Свято Воскресіння — це не лише історичний факт, це обітниця того, що має статися в нашому житті. Усе, що сьогодні здається мертвим або помирає, Ісус має силу воскресити і змінити. Наші життєві трагедії можуть стати фундаментом віри, якщо ми дозволимо відкрити наші очі і зрозуміти, що в Христі є прощення, відновлення і шлях до вічного життя.
Знаєте, свята Господнього Воскресіння – це свята, коли дійсно Бог радий бачити вас на цьому місці. І важливо також, щоб ми раділи, тому що наш брат, сестра, наш друг, знайомий, а можливо не знайомий, він теж сьогодні разом з нами, він теж сьогодні на цьому місці. І назва сьогоднішньої проповіді, якщо можна, цей слайд на екрані, проповідь називається «Два учні». Два учні. Хто з вас взагалі любив, або якщо ви ще вчитесь в школі або в якомусь вищому навчальному закладі, хто з вас любив вчитися? Чи любить вчитися? Не всі, слава Богу. Дякую вам за чесність. Ну, це така справа, розважатися, якось гарно проводити час, відпочивати, ми всі любимо, а є речі, які ми так робимо, ми розуміємо, що це потрібно, воно там в житті, можливо, знадобиться, в магазині здачу порахувати або в якійсь майбутній твоїй професії, певні знання, вони знадобляться. Але, в принципі, є речі, які ми знаємо, вони корисні, але вони нам не дуже подобаються, якщо бути чесними. А хотів би вас запитати, що приходить вам на згадку або який образ постає перед вами, коли вас вітають або сьогодні вітали і казали «Христос воскрес». Що ви згадували з івангельської історії? Які події ви згадували? Хтось просто відповідав, вистану вас крест. А хтось, можливо, згадував якісь кадри, якщо ви дивилися, зараз, слава Богу, багато чудових фільмів, екранізацій про життя Ісуса Христа. І хтось з вас згадував момент, коли відкочується камінь, і ця порожна гробниця, то є Сяйво, стоять всі воїни такі завмерші. Хтось з вас, можливо, уявляє картину, як жінки, які йшли помазати тіло Ісуса Христа до гроба, вони приходять і бачать оцей відбалений камінь, бачать ангелів, і вони теж стоять такі, ну, оторопіли, не розуміють, що їм робити, як на це реагувати. Можливо, хтось з вас згадує Голгофу, да, і три Христа, можливо, момент, коли Ісус ще був распятий, або вже момент, коли Голгофа пуста, і просто стоять три порожні Христа, які якраз і говорять про те, що передувало цьому святу, що перед Воскресінням насправді були страждання, були муки, були розп’яття, і хрест, на якому висів Христос, він нагадує нам, що ціна викуплення вона була достатньо велика. Це було життя святого, безгрішного Божого Сина. Неважливо, що саме, який образ повстає в вашому голові, в ваших думках, я вірю, що те, що приходить нам найперше на згадку, воно якраз і є найважливіше саме для вас. Або порожня гробниця, або христина, яких були розп’яті Ісус і розбійники. Але спробуйте відчути ці події трохи з іншого ракурсу. Сьогодні ми дивимося на таку історію, яку знають майже всі. Хтось більше, хтось менше, але в принципі в нашій країні, яка вважається християнською, всі знають, що був такий, була така людина Ісус Христос, по-різному до нього ставиться. хтось просто його сприймає як якогось великого вчителя або пророка, хтось дійсно вірить, що це Божий син, але, в принципі, більшість людей визнають, що це історична особистість, історичні події. Але давайте поглянемо на ці події, якщо би ви нічого цього не знали. Ви би були одним з учнів Ісуса Христа, і ви би проживали ці події, і ви не знали, що Христос насправді воскрес. Ви бачили розп’яття, коли Ісуса розп’яли на хресті, ви бачили Його смерть, ви бачили, як Його тіло поклали в труну, але ви не бачили Його воскресіння. І ось настає ранок третього дня, жінки пішли до гробу і вертаються переполохані і кажуть, що ми бачили ангела, ми бачили відвалений камінь і ми бачили порожню труну. Що би ви в цей момент подумали? Ви нічого не знаєте. Ви бачили все, що передувало тому, що Христос був розп’ятий, він помер, його поклали в турну, але ви ще нічого не знаєте про Воскресіння. Що би ви подумали, почувши таку звізку? Ну, мабуть, найперше у вас була би така думка, ну, щось там жінки, вони такі, ну, на емоціях щось наплутали, кудись не туди прийшли, не до тої гробниці, щось не те побачили. Скоріше за все у вас і у мене, ну, давайте будемо чесними, ми би це сприйняли скептично. Ми ж всі розумні люди, так? Ну, хто бачив колись, щоб людина, яка померла, і померла ще не вчора, ні позавчора, а вже три дні назад, щоб вона оживала і воскрешала. Знаєте, єдина людина серед усіх учнів, хто був в той ранок присутній при цих подіях, коли жінки повернулися, і хто не ставився до цього скептично, це була Марія Магдалина Знаєте чому? Хто знає чому? Тому що вона вже зістрілася з Ісусом, вона вже його побачила, воскресла Але як ви думаєте, на цю звізку, коли Марія Магдалина повернулася трошки пізніше, ніж інші жінки, і сказала, я бачила Господа, воскресла Як ви думаєте, як до цього поставилися інші учні? Вони повірили Марії? Вони сказали, Марія, класно, це така гарна новина, це така гарна звістка. Як ви думаєте, як вони це сприйняли? Вони їй не повірили. Вони знали вже багато-багато часу. Вони знали, що Марія дуже емоційна людина, і щось в неї подумали, ну якась фантазія розігралася дуже бурхлива, і щось вона там побачила, те, що вона хотіла побачити. Ніхто їй не повірив. І знаєте, всі учні, вони перебували, я думаю, в той час в смутку, тому що вони втратили для себе найдорожчу для них людину. Вони були всі розчаровані, тому що в них були певні очікування стосовно Ісуса Христа. І ці очікування, вони померли разом зі смертю Ісуса Христа. І вони також були всі розгублені, хоча вони перебували разом, але вони зовсім не знали, що їм далі робити. Чи залишатися, чи кудись іти, чи чогось чекати. Знаєте, насправді серед усієї цієї групи учнів тільки дві людини знали, що їм робити. Вони для себе вже все вирішили. Вони вирішили повернутися до себе, додому. І про це ми сьогодні прочитаємо. Давайте ми разом відкриємо. Євангелія від Луки, 24 розділ. Знаєте, дуже важко в житті, коли ти не знаєш, що тобі робити. Коли ти знаєш, що тобі робити сьогодні, завтра, післязавтра, набагато простіше жити, правда? І от просто вивіть собі таку ситуацію, оці учні зібрані, вони все ще перебувають в смутку, вони все ще розгублені, вони не розуміють, куди мити, що робити. І оці двоє учнів побалакали, хтось з них жив поруч з Єрусалимом, і він каже, доста горювати, пішли додому. І давайте ми прочитаємо з 13 по 17 верші. Ось що там написано. Двоє з них ішли того дня, ну це, нагадую, це третій день, якраз день Воскресіння, ішли того дня до села, віддаленого на 60 стадій від Єрусалима. 60 стадій – це приблизно 10-12 кілометрів. Тобто це неподалеку від Єрусалима було. До селища, яке називалося Емаус. Вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони розмовляли і обмірковували, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними. Та очі їхні були стримані, щоб його не впізнали. Тож він запитав їх, що це за справа, над якою міркуєте між собою ідучи, І чого ви сумні? Чому ці учні пішли з Єрусалиму? Чому вони були засмучені? Чому втікали від того, що сталося? Що було причиною їхнього розчарування? Вони самі про це говорять трохи далі у 21-му вірші. Я трошки пропускаю і просто прочитаю їхню відповідь на запитання Ісуса Христа. Ось що вони кажуть. А ми сподівалися, що він той, хто має визволити Ізраїля. І до того ж, оце третій день, відколи те сталося. А ми сподівалися, а ми очікували, а ми так цього чекали, що Він визволить Ізраїль. А на що сьогодні сподіваєшся ти? Чого ти сьогодні очікуєш від Бога в своєму житті? Ці учні очікували того, що Ісус як Месія звільнить Ізраїль від римської окупації. Їхні очікування що? Не справдилися. Вони померли разом з розп’яттям Ісуса Христа. Вони очікували, вони навіть прочекали три дні після Його смерті, і вони подумали, ну, скільки можна ще чекати? Дома, дружина, діти, хазяйство, якийсь бізнес, робота. Треба вертатися до звичайного життя. Поки Ісус був живий, можна було чогось сподіватися. Поки Він ходив з нами, проповідував, за ними йшли товпи народу, можна було очікувати, що зараз Він проголосить себе царем, піднімить повстання і звільнить Ізраїль. Але вже все. Все скінчилося. Ісус помер. Пройшло три дні. Щось там жінки розказують, щось там Марія Магдаліна каже, що Він живий. Але хто це бачив? Знаєте, минулого разу я говорив, що твої мої сподівання щодо Бога, яким Він має бути і що має робити, дуже легко можуть привести до розчарування. Чому? Тому що Бог, Він, нічого ні вам, ні мені не винен. Він не повинен здійснювати всі наші сподівання. Він не повинен здійснювати всі наші мрії, навіть якщо нам здається, що ці мрії чудові, найкращі для нас особисто, для когось. Чому? Тому що Бог знає набагато краще, що буде дійсно найкращим для вас і для мене. В чому ти зараз переживаєш розчарування у відносинах із Богом? І чи насправді Він має бути таким, як ти хочеш? От задайте собі таке питання. У нас у всіх є уявлення, яким повинен бути Бог, і що Він повинен для нас зробити. А чи насправді Бог повинен це зробити для тебе, і чи насправді Він повинен бути таким, як ти собі Його сьогодні уявляєш? Чи повинен Він виконувати твої плани та бажання? Минуло вже три дні. Ці два учні вирішили, що нема чого чекати, що їх сподівання були марними. І саме тому вони залишили Єрусалим. Залишили інших учнів, залишили церкву і пішли додому. Знаєте, так трапляється. Особливо, коли ми в своєму житті з чомусь розчаровуємося, ми залишаємо. Щось залишаємо. Залишаємо роботу, де ми довгий час працювали. Залишаємо людину, з якої довгий час ми мали якісь стосунки, але ми чомусь там посварилися, десь розчарувалися в цій людині. Залишаємо навіть спільноту, хтось залишає церкву, тому що десь в чомусь розчарувався, або в своєму житті, або в стосунках з іншими людьми, хтось щось там пообіцяв, не зробив, хтось навпаки там зробив щось погане. І ми це залишаємо. А що вирішив ти сьогодні? Можливо, ти ще в церкві. Або якраз прийшов в церкву, бо сьогодні ж свято. І, в принципі, нормально в нас країна, коли люди приходять в церкву, по суті, 2-3 рази на рік. На Різдво, на Пасху і хтось ще приходить на Трійцю. Тобто, так буває. Але в серці, важливо, що в твоєму серці? Яке рішення ти прийняв? Чи схоже воно на рішення цих учнів? В цьому тексті евангеліст підкреслює, що вони розмовляли між собою. Він двічі про це каже. Вони розмовляли про те, що сталося між собою. Вони знову і знову повторювали і переказували одне на одному те, що сталося. Знаєте, це як люди, які мають якусь хворобу і сидять у черзі поліклініці чи в лікарні. Про що вони часто говорять? Не про щось хороше, про свої хвороби один одному. Вони вже по-другому, по-третєму коло, особливо, якщо там довго чекати, вже переказали один одному ці хвороби. Люди, які розчаровані, про що вони говорять, якщо вони знаходять таку саму розчаровану людину? Про своє розчарування. Люди, які в чомусь зазнали якусь біль, якусь зраду, і вони зустрічають таку саму людину, яка пережила біль, якусь зраду, хтось там когось кинув. Про що вони будуть говорити? Як ви думаєте? Про цю біль і зраду. Але чи може одна розчарована людина надихнути іншу розчаровану людину? Як ви думаєте? Ні. Чи може одна хвора людина допомогти вірити іншій хворій людині? Ну, навряд чи. Ну, тільки якщо в неї вже є якась віра, щось вона в своєму житті пережила. Знаєте, так само вам і мені. Нам треба не між собою, не сам з собою, як я говорю, тихо, сам з собою, я веду бесіду. Нам треба розмовляти про свої тривоги, про свої страждання, про свої болі з Богом. Бо що сталося, коли вони розмовляли між собою про те, що сталося? Навіть коли до них підійшов Ісус, вони сказали, клас, Ісус прийшов, все, зараз все розпитаємо, все вирішимо. Що сталося? Хто був важливий? Вони його навіть не впізнали. Сам Бог прийшов до них і пішов з ними, а вони були настільки зосереджені на своїй проблемі, на тому, що сталося, що вони його просто не впізнали. Це як буває, знаєте, ми інколи ображаємось, ми йдемо по вулиці, бачимо якусь нею людину, помахали, привіталися, а людина там пройшла, така хмура, щось собі там під ноги дивиться. Ми думаємо, як так? Навіть на мене не подивився. А от людина, вона тіха сам з собою, про щось розмовляє, вона вас навіть не бачить. Ну, взагалі нікого не бачить, щоб ви розуміли в цей момент. Знаєте, ще важливо, на що я хочу звернути вашу увагу. Слово «дорога», тут написано, що вони йшли дорогою від Єрусалиму до цього селища Емаус. Це слово «дорога» в цьому тексті перекладається з грецькою також як «іти», «прямувати», «відходити», «віддалятися». Чому це важливо знати? Бо учні гадали, що залишивши Єрусалим, вони пішли з того місця смутку, в якому вони знаходились з іншими учнями. Але насправді, коли вони залишили Єрусалим, вони почали віддалятися від церкви, від інших учнів і ледь не залишили Христа. Тому що дорога може бути як в правильному напрямку, ми розуміємо, але якщо вона десь не в той напрямок, нам указує, то ми не наближаємося, що ми йдемо дорогою. Нібито все добре, але ми в цей момент йдемо не до Бога, не до вирішення нашої проблеми, а ми йдемо від Бога, і навпаки, наша проблема, вона ще поглиблюється. Тому перша важлива істина в цій історії, яку я бачу, вона така. Не вирішуй проблеми сам із собою, бо це шлях від Христа. Скажіть комусь своїх сусідів, не вирішуй проблеми сам із собою. Я розумію, ми всі професіонали і спеціалісти. Знаєте, коли я кажу своїм дітям, або ви кажете своїм дітям, і ми в це все переживали, і ми кажемо, ну ти так не роби. І нам часто, що діти кажуть? Мам, папа, я сам знаю, я сама знаю. Ну, ми самі так казали, давайте будемо чесними. Ми самі своїм батькам так казали, якщо ми вже сьогодні там бабуся або дідусі, або мама, або папа. Ми самі так казали, ми самі все знаємо, нас не треба вчити, правда ж? Але проблема в тому, що лікар, який зламав руку, він може бути найкращим травматологом і ортопедом, але коли у нього зламана рука, кого він потребує? Він потребує іншого лікаря. Так, наші військові, і якщо ти навчений тактичною медициною, це зараз дуже важливий момент в сучасній війні, ти можеш собі накласти турнікет, жгут, оказати першу медичну допомогу, але ти ніколи не зможеш зробити щось більше, щоб по-справжньому себе вилікувати. і якщо там потрібно якесь хірургічне втручання, вправити кіску, ще щось зробити, ти цього не зможеш зробити. Навіть якщо ти закінчив університет, ти найкращий хірург, ще якийсь спеціаліст, і ти це вмієш, і знаєш, як робити. Але проблема в тому, що сьогодні в тебе ця проблема, і ти потребуєш, щоб хтось ззовні тобі допоміг. Коли ми свої проблеми, клопоти і переживання вирішуємо із собою, то насправді ми йдемо, як ці учні, від Єрусаліму. Ми йдемо від Христа, йдемо із церкви. Ми шукаємо таких самих, як я, десь в чомусь ображених, десь в чомусь зраджених, таких самих, як я, хворих. І коли ми знаходимо таку рідну душу, ми що починаємо? Починаємо їй жалітися і плакатися, яке життя несправедливе. І що це нам допомагає? Ну, ми пар випустили, на певний час нам здається, що нам стало легше. Але нічого ж не рішається. Правда ж? Давайте будемо чесними. Ми пожалілися, поплакали, як то кажуть, сіли та й заплакали. Але нічого не змінилося. Знаєте, ви скажете, пастор, ну це ж нереально, щоб жити і зовсім не розчаруватися. Так? Це нереально. Це нереально. Це життя, воно буде завжди вас і мене приводити до розчарувань. До розчарувань в людях, до розчарувань в наших очікуваннях, до розчарувань навіть в тому, що ми очікували від Бога, і ми думали, що от Бог мені обов’язково в цьому повинен допомогти або це дати. Як з цим розібратися? Чи є вихід сьогодні для вас і для мене? Насправді він є. Він у Христі. Він є. Він у тому, хто знаходиться поза нашою проблемою, хто знаходиться зовні, хто має всі навички, чи хто є спеціаліст, не тільки в медицині, не тільки в вирішенні сімейних проблем, чи якихось проблем у стосунках. Він є тим лікарем, тим порадником, тим другом, який може допомогти вам і мені саме в тій проблемі, яку ми сьогодні переживаємо. Бо він помер на Христі, але не тільки помер, але й воскрес. Знаєте, нам всім потрібна особиста зустріч з Христом. І саме це відбулося з цими двома учнями. Вони пішли з Єрусалиму, вони пішли з церкви, вони пішли від інших учнів, але Христос не пішов від них. Сам Христос прийшов до них і пішов разом з ними. Той дороги, якою вони йшли. Хоча Ісус не планував йти з Єрусалиму, але Він пішов з ними цю дорогу, щоб розділити частину їхнього життя. І знаєте, коли Христос пішов разом з ними, коли він їх розпитав, і вони пожалілися йому, розказали все, що сталося, і спитали, ну як ти не знаєш? Ти ж нібито теж йдеш з Єрусалиму. І він їм почав пояснювати з Писання і показувати з пророків всі ті пророцтва, які здійснилися через його смерть, через його розп’яття і через його розкресління. І знаєте, кульмінація всього, що трапилося, вона сталася, коли вони вже прийшли в Імаус, і хтось з цих учнів, хто в цьому Імаусі жив, запросив Ісуса, бо вже вечоріло, вже сонце сідало, і кудись далі йти, хоча Ісус там, написано, показував, що він хоче продовжувати шлях. Але вони його вмовили і сказали, ні-ні-ні, заходь, повечерям, переночуєш, а потім далі підеш. І давайте ми прочитаємо, що сталося вже, коли вони сіли вечеряти в цьому домі, в цьому невеличкому селищі Емаус. 24 розділ, і я прочитаю з 30 по 33 вірші. Там написано. І сталося, як сів він за столом з ними, то взявши хліб, поблагословив і проломивши, дав їм. І тут відкрилися їхні очі, і вони впізнали його. Та він став невидимий для них. І сказали вони один одному, хіба не палало наше серце, коли він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання. Вставши тієї ж години, вони повернулися до Єрусалиму та знайшли зібраних одинадцять і тих, які були з ними. що сталося коли ці два учні запросили Христа до себе додому що сталося що сталося відкрилися у них очі Ісус вже пройшов з ними шлях десь годину півтори або дві бо ну дорога від Єрусалима до Йомаусу вона займала приблизно дві години Я не знаю на якої ну якби ділянці їхнього шляху Ісус до них приєднався але скоріш за все недалеко десь від Єрусалима він же з ними майже дві години не проспілкувався. Вони вже прийшли до когось з цих учнів додому, вже накрили стіл, сіли вечерять. І їхні очі коли відкрилися? Коли Ісус взяв хліб, поблагосовив і приламив. Коли ми на нього примовляли, як ви думаєте, що вони побачили? Вони побачили рани на його руках. Вони згадали ту нещодавню, ми називаємо, тайну вечерю, коли Ісус поблагосовивши хліб, дав своїм учням і сказав, прийміть їжте, це тіло моє за вас ламімоє. Сіє робіть на згадку про мене. Коли вони його запросили до себе додому, їхні очі, вони відкрилися. Вони зовсім по-іншому подивилися на все, що відбулося з ними раніше. Чи змінилися події, що сталося в їхньому житті перед цим? Змінилися події? Щось змінилося? Чи Бог щось переграв? Ні. Нічого, що трапилося, те, що до цього їх якраз і призвело до розчарування, до смутку, до депресії, нічого з цих подій не змінилося. А що ж змінив Бог? Що змінив Христос, коли він з ними спілкувався? Він змінив їхнє ставлення до цих подій. Те, що раніше привело їх до зневіри, смерть Христа, його погребіння і нерозуміння, що робити далі. Це стало фундаментом їхньої віри. Розумієте? Бог не міняє наше минуле. Він відкриває вам і мені, для чого це сталося з тобою. Минуле не міняється. Може змінитися, якщо твої очі, мої очі відкриються. Може змінитися моє ставлення до минулого. І те, що мене раніше привело в депресію, в розчарування, і я поставив жирний хрест на людях, на якісь ситуації в своєму житті і сказав, ну, все, значить, нічого в моєму житті не зміниться. Але коли Бог міняє наш погляд на ці події, ми розуміємо, для чого це сталося. Це може стати фундаментом, як це сталося в житті цих учнів. Все, що він змінив, як я вже казав, це відкрив, для чого це все сталося. І саме в цьому я бачу другу важливу істину на сьогодні. Бог не змінює минуле Він відкриває, для чого це сталося з нами Бог не змінює минуле Бог може змінити майбутнє І це так, і амінь Бог навіть може повпливати на наші сьогоднішні обставини Якщо ми йому довіряємо І це так, і амінь Але Бог ніколи не міняє минуле Це вже історія Але Бог може змінити сьогодні Ваше і моє ставлення до цієї історії Для когось сьогодні історія про смерті, воскресіння Ісуса Христа – це просто історія. Просто історія. Хороша історія з хеппі-ендом. А для когось це сьогодні історія, яка міняє його життя. Приносить прощення від ірхів, приносить звільнення від залежності, приносить зцілення, свободу. Розумієте? Одна та сама історія. Але те, як ми на неї дивимося, це міняє все кардинально. Чи знаєте ви, як звали другого учня, ім’я якого євангеліст навіть не згадує в цій історії? Хто знає? Хто для себе цікавився? Одного називає, ну, учень, він навіть називається по ім’я Кліопа. Таке цікаве ім’я Кліопа. А другий якось так от скромно не згадується. Як ви думаєте, як звали другого учня? Більше ж біблістів і досліджуючи Біблію, вони сходяться до думки, що цього другого учня звали Лука. Той самий Лука, який написав Євангеліє від Луки. Це як апостол Іван, коли він пишить в своєму Євангелії, він каже, учень якого більше всього любив учень. Учень, він теж себе не називає по ім’я. Так само Лука, він скромно умолчав про свою участь в цих подіях. А як ви думаєте, чи читали б ми сьогодні Євангеліє від Луки, якщо б Ісус не підійшов до цих двох учнів по дорозі в Імаус, і якщо б вони потім не повернулися в Єрусалим. Як ви думаєте? Чи читали б ми сьогодні взагалі Евангелію від Луки? Я думаю, що ні. Саме тому Ісус підійшов до Луки, до Кліопи по дорозі в Імаус. Тому що Лука ще щось не зробив в своєму житті. Він ще не написав своє Евангеліє, він ще не написав книгу дій святих апостолів. Так він був досить поважною людиною, він був лікарем за професією, він міг повернутися до свого звичайного життя і заробляти непогані гроші і жити, в принципі, без Бога, як сьогодні живуть багато людей. Але це насправді дорога в нікуди. Це дорога з Ірусалиму, дорога від Бога. Бог сьогодні хоче, щоб ти почав писати своє Івангеліє. Я впевнений, що і ви, і я, ми ще не написали своє Івангеліє. Ми ще не написали свою книгу дій святих апостолів. І тому Ісус виходить сьогодні до тебе. Ти не випадково сьогодні в церкві. Ці учні, вони думали, ну, хтось там третій прибився, ну, добре, ще йому, так сказати, по ушам поїздимо, розповімо, що з нами трапилось, ще йому пожалімося про все, що з нами трапилось. Але насправді Ісус прийшов до них, щоб вони зрозуміли, для чого все це сталося в їхньому житті. Ісус сьогодні прийшов до тебе, щоб ти зрозумів або ти зрозуміла, для чого те, що сталося вже в тому житті. Для чого те, що відбувається в твоєму житті? Для чого все це? Чому це Бог допускає? Знаєте, ви скажете, пастор, а де я в цій історії? Я не Лука, я не Кліопа. Знаєте, в цій історії ще було дві людини, яким Ісус з’явився особисто. Це Марія Магдалина і це Петро. І він им з’явився навіть до того, як він прийшов до цих двох учнів. Що переживала Марія Магдаліна, коли Ісус прийшов до неї? Інші жінки побіжали вже назад, а вона стояла, написано, і просто плакала. Вона була в такому сумі, в такій депресії, в такому розчаруванні. Людина, яка настільки кардинально змінила її життя. Ісус звільнив її від демонів, Ісус звільнив її від блуду, Ісус подарував їй надію і сенс для життя. Вона стала одною з послідовниць тих 70 учнів, учнів, які, ну, крім 12-ти ще були разом з Христом. І тут все померло. Разом з Христом. І вона не розуміла, для чого жити, як далі жити. І Ісус найперше до кого прийшов? До Марії Магдаліни. Якщо ти себе сьогодні так відчуваєш, ти розчарований, ти йдеш в депресії, в тебе якісь невирішені проблеми в житті, ти не знаєш, як з цим розібратися. Ісус сьогодні іде до тебе. Навіть якщо ти один або одна. До цих двох учнів, я нагадую, він прийшов окремо до Марії Магдалини, а потім до Петра. Що переживав Петро? Хто пам’ятає? Людина, яка така. Мені би шашку і коня, і я би тут всіх порішав, і з цими рімлянами би розібрався. Що відчував Петро після смерті Христа і після того, як його поклали у гроб? Який він себе відчував? зрадником, нікчемою. Він обіцяв, що навіть якщо всі інші відрикуються від Христа, він ніколи не відричається. І що він зробив? Хто пам’ятає? Три рази превселюдно відрикся від Христа. І знаєте, що йому у ці три дні казав дияво? Казав, от такий ти віручий, от такий ти Божий служитель, от такий ти учень Христа. А хто обіцяв? А хто показав, що я… І знаєте, він всі ці три дні ходив з цією однією думкою, що він не здара, він нікчема і взагалі. Йому, мабуть, як юді, треба піти і закінчити своє життя нікчемне. І Ісус до другого приходить до Петра, до зрадника, до людини, яка вже на собі сама поставила хрест, до людини, яка вирішила, що вже вона ніякий не учень, ніякий не служитель, ніякий не старший серед інших апостолів, І Ісус приходить до Петра. Як ви думаєте, для чого? Щоб сказати Петру, а я казав. А ти ж обіцяв, але не здійснив свою обіцянку. Що зробив Ісус? Він Петра відновив. Не написано в жодному Євангелії. Просто згадується, що Ісус являвся Петру. Просто як згадується. І навіть Петро нікому не розказав з інших учнів. Ні Луке, ні Марку, ні комусь з євангелістів, хто описував. Він нікому про це не розказав. Це було його настільки особисто, що він не хотів ні з ким ділитися. Але те, що він повернувся до інших учнів, те, що після цього він дійсно став старшим серед апостолів, він прийняв цю відповідальність, це говорить про те, що Ісус щось для нього зробив особисто. Ісус показав, що Петро для нього важливий. Попри його зраду, попри те, що він виявився слабким, попри те, що він виявився людиною, яка не тримає свого слова, Ісус його від цього-цього звіднив, тягаря, і дозволив йому далі служити. Як я вже казав, можливо, сьогодні ви або я, ми схожі на Клеопу, можливо, сьогодні ми схожі на Луку, але Бог не хоче, щоб ми були схожі в тому, що ми йдемо від Нього. Він хоче, щоб ми повернулися до Єрусалиму і розказали іншим про те, що Ісус зробив саме для тебе. Для чого? Тому що Ісус запланував, щоб ви і я, щоб ми сьогодні писали вже своє Євангеліє. Євангеліє – це добра новина. Сьогодні багато поганих новин. Якщо ви сьогодні, я сьогодні не дивився новини, але якщо ви сьогодні відкривали новини, я впевнений, що навіть попри те, що зараз пасхальне перемір’я, я думаю, що було достатньо багато таких новин не дуже гарних. Але Ісус хоче, щоб ви і я, ми приносили в життя інших людей гарні і добрі новини. Сьогодні Ісус вийшов на зустріч тобі. Вийшов через Своє Воскресіння, бо саме через Нього Він хоче воскресити тебе. Знаєте, свято Воскресіння – це не тільки про те, що сталося, це також про те, що ще має статися в вашому і моєму житті. Бо те, що сьогодні померло, або воно вже десь так от близько помирає в вашому житті, Ісус хоче це воскресити, Ісус хоче це змінити. Для чого? Щоб ми стали оцими учнями, які також понесуть іншим цю добру новину. І давайте ми разом станемо зараз для молитви, і ми помолимось. Я хотів би попросити наших лавітів, щоб вони також нас ввели зараз в молитві, в поклонінні. Помолимось за ці дві речі, про які я сьогодні казав. Про те, щоби Бог допоміг нам ніколи не вирішувати ці проблеми, ці життєві негаразди, які сьогодні нас добивають або вже добили, щоб ми їх не вирішували сам на сам. Бо для цього ви сьогодні в церкві Для цього ви сьогодні чуєте цю проповідь І це нагадування І я хочу вам ще розказати Ісус виходить вам на зустріч Як він сам підійшов до цих двох учнів Щоб підтримати їх, щоб підбадьорити їх Щоб дати їм зумшим інший погляд На все, що відбулося в їхньому житті І я сьогодні хочу помолитися разом з вами Щоб Бог відкрив Відкрив ваші і мої очі Щоб ми подивилися на ті самі події в нашому минулому, які до цього ми згадували, і це тільки наганяло на нас смуток. Це тільки заставляло нас ще більше поглиблюватися в депресію. Щоб Бог допоміг вам подивитися на все це і зрозуміти, для чого це сталося з тобою. Я вірю, що як змінився погляд цих учнів на смерть Христа, і вони зрозуміли, що це є фундамент, ця трагедія є фундаментом віри, ця трагедія є обітницею, що кожен, хто прийде до Христа, він отримує прощення своїх грехів через його смерть і дар вічного життя через його воскресіння. І я хочу, щоб Бог сьогодні вам і мені допоміг побачити зовсім по-іншому ті трагедії, ті обставини, які сталися в вашому житті. Господь Ісус, ми дякуємо тобі за цю евангельську історію. Ми дякуємо тобі, що саме ти був ініціатором цієї зустрічі. Ти підійшов до Клеопи, ти підійшов до Луки, ти пішов разом з ними тим шляхом, який ми знайшли. Хоча вони йшли з Ірусалиму, вони йшли з церкви, вони йшли від тих стосунків, які ти запланував для них. Вони, по суті, йшли від тебе. Але ти розділив з ними цей шлях для того, щоб пояснити їм, для чого все, що відбулося, для чого це сталося в їхньому житті. І я сьогодні молюся за кожного присутнього на цьому місці, за кожну людину, яка дивиться це служіння онлайна, буде дивитися у запису. Допоможи нам не вирішувати наші проблеми самим із собою. Допоможи нам не залишатися на одинці, але завжди нам допоможи шукати допомоги у Тобі. Шукати підтримки церкві у братів і сестер. Просити, щоб за нас молилися. Просити поради і відкривати, відкривати все, що нам болить перед Тобою, перед нашим Небесним Батьком. І я сьогодні молюся за кожного тут присутнього. Дай нам побачити все, що засталося в нашому житті. Всі ті болі і страждання, які ми вже пережили, дай нам побачити їх твоїми очима. Дай нам зрозуміти, для чого це сталося. Господи, і хай зміна нашого погляду на всі ці обставини, вона допоможе нам іти далі по життю з Тобою. говорити іншим людям цю добру звістку, що в Ісусі Христі є воскресіння, в Ісусі Христі є прощення, в Ісусі Христі є той шлях, шлях і тут на землі, який принесе нам благосовіння. І найголовніше, що в Ісусі Христі є шлях на небо до вічного життя, яке ми отримуємо через Його смерть. І ми сьогодні, Господи, я молюсь тими людьми, хто потребує сьогодні цієї молитви, ми сьогодні просимо, щоби ти прости всі наші гріхи, щоби ти прости все, що ми робили, чинили, живучи без тебе, прости нас, очисти наш гріх. І допоможи нам жити з тобою, допоможи нам слідувати за тобою, і допоможи нам дійсно по-новому подивитися на це свято Воскресіння, щоб це не була просто якась цікава історія, а щоб це була наша особиста історія, історія нашого особистого Воскресіння, історія нашої особистої зустрічі з тобою. Хай в цьому прославишся Ти, наш Небесний Бог, Бог Отець, Син і Дух Святий. Амінь.
![«Ибо [только] Я знаю намерения, какие имею о вас, говорит Господь, намерения во благо, а не на зло, чтобы дать вам будущность и надежду». (Иеремия 29:11)](https://glory.com.ua/wp-content/gallery/bible-verse-of-the-day/15747633_1375106259175442_6251451304579120409_n.jpg?t=1560167062 "«Ибо [только] Я знаю намерения, какие имею о вас, говорит Господь, намерения во благо, а не на зло, чтобы дать вам будущность и надежду». (Иеремия 29:11)")