Церква Божої Слави

Проходьте, дітки, сідайте, дорога церква. Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служіння. А зараз, перед тим, як ми звернемось до Божого Слова, я хотів би разом з вами переглянути таке невеличке відео. Ми на цьому тижні, четверг, п’ятниця, субота, мали можливість зі служителями виїхати до Радомишля. І слава Богу, Бог поблагословив, що в нас вийшло разом з нашими дітьми, у нас 20 людей було. Чому можна там, Василь, можна світло погасити на 5 хвилин? І ми хочемо цим, хто не мав можливості бути з нами, просто трошечки показати, щоб ви могли подивитися ту атмосферу. Чудова була погода, тільки останній вечір і день були такі прохолодні, але взагалі було і сонечко, і тільки там трошечки був дощик. Якщо можна, да, Богдан? Дякую, дякую. Можна світло повертати. Слава Богу, в нас таки був більший відпочинковий цей виїзд, але ми трошки теж говорили, згадували про неємію, про приклад його служіння, наскільки він посвячено, наскільки він безкорисливо служив своєму народові. І також ми читали з останнього розділу книги пророка Малахія, це та книга, яку багато вірочих не люблять, тому що в ній Бог каже своєму народу і церкві про десятину, і багато людей, які цього не роблять, вони, як ми, звичайно, цю книгу трошечки недолюблюють. І хоча це не Малахія навіть написав, а там Бог через Малахію, він каже до свого народу, що коли вони цього не роблять, то вони накликають на себе прокляття. А коли ми в цьому вірні, то Бог навпаки підбадьорює, що ми цим самим даємо Богу можливість нас поблагословити. А тільки далі Бог через Малахів говорить і підбадьорює, що кожна людина, яка сьогодні служить Богу, вона отримає від нього його підтримку і його благосиління. І хоча деякі люди, вони кажуть, та не що служити Богу, яка тобі з цього користь? Тобі за це гроші не платять, ти витрачаєш свій час, витрачаєш якісь свої зусилля, таланти. Але там Бог звертає увагу, що ті люди, які дійсно від щирого серця посвятили своє життя на служінні Богу, вони говорять один одному і підбадьорюють один одного і кажуть, що Бог все бачить, Бог все чує і Бог покаже різницю між тими людьми, хто служить йому і не служить. Інколи, так, в короткостроковій перспективі цього не видно, не видно, там гроші з ним не падають, якісь ті благосиління, яких ми потребуємо, можливо, саме в той момент не приходять, але обов’язково, то є останнє слово, і про це говорить Господь, останнє слово, воно за ним, і Боже благосиління, воно прийде в життя кожної людини, яка себе посвятила на служіння Богу. І давайте ми звернемося до Божого Слова і перед тим, як ми будемо читати з нього, я хотів би вас попросити, щоб ви заодно перевілили ваші мобільні телефони, щоб вони у вас або на беззвучному режимі, або такий режим польоту, який вимикає всі голосні звуки, повідомлення, на деякий час інтернет, зв’язок вимикає, щоби вас не потурбували, щоб ми могли бути сьогодні засередженими на тому, що Бог бажає вам і мені сказати. Хочу вас запитати, чи буває у вас так, що ви чогось боїтесь? Буває? Ну, давайте будемо чесними, може чоловіки не дуже люблять це визнавати, але давайте будемо чесними. в нас час від часу трапляються такі обставини або такі непередбачувані події, коли ми починаємо боятися. За що боятися? Або якщо є якась реальна загроза, ми можемо боятися, коли якісь обстріли, коли щось десь поруч перелітає. Або якщо ми розуміємо, що ті чи інші події в нашому житті можуть призвести до якихось негативних наслідків, до втрати роботи, до того, що ми можемо захворіти або у нас може щось погане трапитися з нашим фізичним самопочтям. Ми можемо переживати і мати страх за наших близьких і рідних, особливо у кого зараз чоловіки або діти, вони зараз на лінії фронту. І навіть попри це перемір’я, яке зараз оголошено, ми знаємо, що і попередні перемір’я, вони всі порушувалися, і, на жаль, гинули і військові, і цивільні. А бувало у вас таке, що ви десь в якихось ваших життєвих обставинах заходили в тупік? Ну, якісь такі відчували ви в такому життєвому тупіку. Бувало когось? Ну, бувало. Я думаю, хоч один раз ви заходили, якщо щось в вашому житті відбувалося, ви не розуміли. що вам далі робити, як це все переграти. І я хочу вам на початку цієї проповіді, перед тим, як ми звернемось до Божого Слова, розказати один анекдот. Один чоловік, він потрапив у таку фінансову кризу, він тратив роботу, в нього накопичилося багато боргів за комунальні, він напозичав багато грошей, і на нього зараз навіть закон прийняли, подали в суд, щоб за борги забрати квартиру. І він згадав, що колись він ходив у церкву, колись його друг запрошував, і там пастор розповідав, що все, чого ми не попросимо у Бога, Бог обов’язково нам допоможе. І як у нас говорять в народі, як тривога до Бога, він почав молитися до Бога. І він навіть спочатку не розраховував, що Бог йому якось відповість, але раптом, він тільки закінчує молитися, йому дзвонить телефон, бере слухавку і на зв’язку старий шкільний друг. Вони з ним вже багато років не спілкувалися, але колись вони були дуже такими близькими друзями. І цей друг, він на той час вже став таким успішним бізнесменом, Він каже, дивись, я відкриваю новий напрямок бізнесу, і мені потрібен такий гарний керівник, директор, якому би я міг довіряти. Я хочу тебе запросити на цю вакансію, і я даю тобі гарну зарплату, і плюс я дам тобі відсоток від того прибутку, який ти будеш заробляти. На що цей друг каже, вибач, мені зараз не до тебе, в мене такі проблеми, я не можу зараз думати про роботу, про гроші, давай пізніше про це поговоримо. Він кладе слухавку, починає далі молитися і каже, Боже, допоможи мені, зроби якось так, щоб мої проблеми вирішили. І тут чує, що хтось йому дзвонить, ну, дзвоник в дверях. Він підходить до дверей, відчиняє і бачить на порозі свого сусіда, з яким вони, щоб так близько спілкувалися, то й не скажеш. І сусід каже, друже, я виграв в лотерею два виграша, мільйон гривень і безкоштовний круіз. А моя дружина просто не хоче ніяк уїхати, каже, в мене плани, дача, город, який там круїз, роби, що хочеш. Я тобі віддаю оцей квиток з круїзом, я ще його не валідував, не отримував, ну і що хочеш, продай чи поїдь відпочинь. І якщо тобі треба, я можу тобі з цього виграшу позичити гроші. На що цей друг каже, та ні, ну які квитки, які виграши, в мене такі проблеми, мені треба борги віддавати, мені треба там закомунальне покрити, в мене квартиру заберуть. Ну і вищий друг каже, ну ні, то і ні, ну добре, піду іншому сусіду запропоную. Ну цей зачиняє двері, знову продовжує молитись і каже, Боже, ну допоможи мені, Ну, дай мені відповідь. І чує такий голос, Бог відповідає. Мені що, спуститися до тебе і за тебе підписати контракт на запрошену на роботу? За чого це я розповідаю? Інколи ми молимось, ми звертаємось до Бога в наших якихось життєвих обставинах, в життєвих таких тупіках, і Бог приходить до нас зі своїми відповідями. Через друзів, знайомих, через якісь обставини. А ми кажемо, Боже, ну допоможи якось інакше. Ну якщо Бог тобі допомагає от саме таким чином, то треба цю допомогу прийняти. І я хотів би разом з вами подивитися одне місце зі Святого Письма. Воно записано в книгі Йова в третьому розділі. Ви вже зрозуміли, чому я про борги, про топіки, про страхи. Йова, третій розділ, і давайте разом з вами ми прочитаємо з 23 по 25 вірші, і зараз вони будуть у вас також на екрані, наступні вірші я не робив слайди, тому було б непогано, щоб ви теж слідкували. Я буду читати сучасну перекладу. Тут записана молитва Йова. Його звернення до Бога, його запитання до Бога. Йов на той момент вже втратив своє майно, в нього загинули діти, і він втратив навіть здоров’я, він захворів проказою. І він деякий час сидів в горі, написано, що сім днів він сидів, мовчав, його друзі теж сиділи поруч з ним, мовчали, а потім він почав звертатися до Бога і казати, на що йому таке життя. І от ці три вірші я хотів би з вами подивитися. Він каже, для чого життя людині, для якої Бог закрив дорогу і навколо якої одні лише глухі кути? От що відчував Йов, якщо подивитися на цей вірш? Що він відчував? Він відчував, що Бог перекрив йому всі шляхи, куди не глянеш, скрізь одні тупіки. І він відчував себе, як загненим, в такий глухий кут. І він каже, навіщо далі жити? Я думаю, ви зустрічали таких людей. Можливо, ви були такою людиною, коли ви казали, боже, забери мене, навіщо мені жити? Ну от інколи я працював певний час в совбезі, і я обслуговував людей похилого віку, одиноких, і деякі з них, які залишилися одні, Вони поховали чоловіків, багато поховали вже навіть своїх дітей, і вони залишилися одні. Багато з них були хворі, і вони дуже часто, їх молитва так звучала, Боже, забери мене, не хочу більше жити. Це те, що відчував Йов в цих обставинах. Він все втратив, втратив все, що він більше свого життя заробляв, накопичував, втратив найдорожче своїх дітей і втратив навіть своє здоров’я. І він думав, нащо мені взагалі далі жити, якщо Бог, так сказати, всі шляхи перекрив. І що далі він говорить? Адже мій стогін став моєю їжею для мене, іначе вода розливається мої скарги. І отут я хотів би вашу увагу зосередити на цьому 25-му вірші, що він каже, чим він підсумовує. Він каже, адже те, чого я найбільше боявся, навідало мене, і те, що викликало в мене тремтіння, нагрянуло на мене. Поверніться до когось свого сусіда і скажіть, те, чого ти найбільше боїшся, воно обов’язково тебе навідає. Те, чого ти найбільше боїшся, на жаль, воно тебе обов’язково навідає. Це не буде той гость, той сусід, якого ви чекали. Це не буде таке приємне навідання. Хочу вас запитати, чого саме боявся Йов? Ну, якщо подивитися з контексту цього вірша і взагалі з контексту книги Йова. Чого саме боявся Йов? Чого він боявся? Що він втратить дітей, що він втратить майно і що він втратить своє здоров’я. Тому що він так і каже, а те, чого я боявся, воно мене навідало. Він тривалий час носив ці страхи в своєму житті, тоді, коли взагалі, в принципі, ніякої небезпеки, що щось трапиться з його козами, вівцями, верблюдами, його майном чи дітьми. Тобто, ніякої загрози не було. Але він боявся. Знаєте, страхи приходять в наше життя незалежно від того, чи є загроза, що щось трапиться реально, чи немає. Страх – річ нематеріальна. Страх, він схожий з вірою. Його не видно, але він є. І знаєте, перше, що в нього було, це страх втрати. Йов боявся, що Бог може забрати його багатство, його дітей та його здоров’я. І він сумлінно приносив жертви за дітей, побоюючи, що вони згрішили. В першому розділі книги Йова в п’ятому вірші ми читаємо. Йов, перший розділ, п’ятий вірш. Там написано. Так було заведено, що коли закінчувалось коло урочистих банкетів, Йов збирав усіх дітей і освячував їх. Піднявшись рано вранці, він приносив жертви всепалення за кожного з них. Йов вважав так, може, мої сини згрішили і ненароком зганьбили у своєму серці Бога. Йов так робив завжди. Ви теж звернули на це увагу. Що завжди робив Йов? Він приносив жерти за своїх дітей. Тобто він за них молився, він за них приносив жерти. Чому? Для чого? чому тому що він думав то з нього був страх А може вони згрішили А може вони прогнівили Бога і тому він регулярно їх збирав організовував служіння да приносив жертви молився і просив щоби Бог їх помилував нічого не так сказати не передвищала якоїсь біди або згрози для життя його Все було добре, але в серці Йова не було спокою, в нього був страх. Попри те, що навколо нічого поганого не відбувалося. Про що говорить нам цей невеличкий урок, що ми прочитали на самому початку? Цей текст говорить про те, що досить давно щось мешкало в серці Йова, і це був страх. Він так і каже, те, чого я найбільше боявся, а буквально, якщо перекладати з єврейського, воно звучить так, я боявся страхом. І в єврейському оригіналі цей вираз підкреслює інтенсивність страху. Що це не просто був такий страх, ну там хтось біля тебе так голоси сказав, бах, і ти там трошки. Це був дійсно такий страх перед тримтіння таке, постійне очікування якоїсь катастрофи. Ви уявляєте, в такому, попри те, що в Йова все було добре, він жив в очікуванні катастрофи. Людина, всі дивилися на нього і бачили, він праведний, він богобоязнений, він благословений, у нього багата майна, все добре в його бізнесі, хозяйстві, гарні чудові діти. І попри це, Йов не мав в своєму серці спокою, Йов жив у страху. Багато коментаторів в Біблії зазначають, що Йов, хоч і був праведним, дозволяв страху жити в своєму серці. Знаєте, це зовсім, ми думаємо, що бути віруючим і боятися – це несумісні речі. Йов був віруючим, праведним, богобоязаним, і попри все це, жив зі страхом. Це до того, що ви, можливо, думаєте, ну от якщо я чогось зараз боюся, що в мене є якісь хвилювання, переживання, то якийсь не такий вірючий. Ви нормальний вірючий. Просто ви впустили в своє серце щось те, що не від Бога. Знаєте, так сталося, що ті страхи, які ви носив в своєму серці, вони матеріалізувалися. Його реальність виявилася гіршою за його страхи. Тобто, що поки страх, ти хвилюєшся, переживаєш, можливо, вночі не спиш, але це зовсім не те, що жити, коли це вже відбулося. Ті нещастя, які він лише уявляв, вони стали його нестерпною дійсністю. Які уроки ми можемо взяти з цього невеличкого тексту Святого Письма? Один з уроків, який я бачу в історії його, це те, що навіть праведники, навіть віруючи, вони бояться. Скажіть своєму сусіду, навіть праведники бояться. Ми інколи так робимо вигляд, що в нас нічого такого не відбувається. А давайте будемо чесними. Ми теж боїмося обстрілів, боїмося прильотів, переживаємо, щоб не прилетіло саме в наш будинок. Ми боїмося наших рідних і близьких, особливо, якщо хтось там зараз напередку, і він повинен виходити і тримати десь лінію оборони. Ми боїмося. Ми молимося, ми довіряємо Богу, але все одно в серці інколи таке щось капашиться, яке не дає нам споку. Один з уроків, як я кажу, що праведники, вони бояться. Що говорить Боже слово про Йова? В першому розділі, у першому вірші ми читаємо, Йов був непорочний і справедливий. Як ви думаєте, чи погано бути непорочним і справедливим? Ну, мати такі якості. Ви якось не впевнені. Це добре. Це добре бути віруючою людиною. Добре намагатися жити под Божим заповідям. Але це не є панацею, що ваше життя не прийде якийсь той чи інший страх. Йов був праведний, Йов був непорочний, Йов шукав Бога, але в його серця прийшли ці страхи. Я вам так скажу, що мати страх перед реальною небезпекою – це природнє. Людина, яка нічого не боїться, вона одною ногою вже у труні. Ми нещодавно, десь місяці три назад, з Олександром відвідували одного нашого брата, він колись проходив у нас реабілітацію на центрі Коля Кальяна, може хтось пам’ятає. І він з початку війни пішов на фронт і перебував якраз на тій ділянці, де був наступ на Курск, і потім, виходив з нашими військами, і вже майже коли вони відійшли, він отримав поранення. Тобто, прилетіла ФПВ, але він часно зреагував, побачив, встиг стрибнути в бліндаж, але вона вибухнула, і він отримав осколкові поранення в ноги. Тобто, там, де було захищено, де був бронжилет, каска, слава Богу, нічого не потрапило в життєво важливі органи, але ноги там йому посікло. Тобто, він там тривалий час, якраз в броварах він проходив лікування, ми декілька разів з Олександром до нього їздили, його провідували. І знаєте, що він розказував? Що найбільше, хто гине на фронті, на передку, він теж був під цими обстрілями, він теж був, їх знали навіть, де їхня позиція, бо вони дуже довго там стояла якась стара радянська гаубіца. І він вже командиру на один раз казав, давайте кудись переміщимося, вже знають, вже пристрілялися, і зараз це питання часу, коли вже пролетить так, що вже нічого не залишиться. І він каже, що найбільше, хто гине на фронті, це люди, які не бояться. Він каже, що командири знають, що є в підрозділах люди, які зловживають, або наркотики приймають, або алкоголь. Для чого? Ну, щоб не боятися. І командири знають, що це їх відправляють на штурм, тому що вони знають, що ця людина, вона піде куди її не відправиш, тому що вона просто не боїться. І знаєте, більшість з них, ну, це як би дорога в один кінець. Тому що вони не бояться там, де треба боятися. Вони не бояться, ну, реальних загроз. Тому, коли є небезпека, вони замість того, щоб уховатися, вони далі продовжують йти на штурм. Можливо, інколи ці командири цим користуються, щоб позбутися, так сказати, легально таких людей неблагонадіжних. Але про що це говорить? Що боятися небезпеки – це нормально. Коли ця небезпека реальна, страх, він тебе зберігає. Але багато в нашому житті є страхів таких, як у Йова. нічого, так сказати, не відбувається, немає ніякої загрози, але ми боїмося. Боїмося, що щось може відбутися погано. Боїмося, що щось піде не так. Боїмося, що щось трапиться з нашими рідними або близькими. Знаєте, в історії з Йовом ми бачимо, що він мав страх там, де на той момент не було ніякої небезпеки. Ви скажете, що ось пастор вже зовсім заплутав. Чи треба боятися, чи не треба боятися, чи страх це добре, чи не добра. Я вам так скажу, що страх перед реальною небезпекою – це добре, а страх перед нашими надуманими небезпеками – це погано. І перша важлива думка, це не істина, просто така думка по цьому тексту Святого Письма, вона така. Страх не є захистом. Тривога про майбутнє не відвертає біду. Страх до якихось надуманих небезпек – це не є захистом. І коли ми тривожимося про майбутнє, а ми всі, давайте, будемо честними, тривожимося про ті чи інші речі, це тривоги, які не відвертають біду. Що ж тоді робити, можливо, спитаєте ви. Чи можна взагалі не хвилюватися ні про що? Насправді ні. Ну, давайте будемо чесними. Взагалі не хвилюватися, ну, якщо би ми не хвилювалися ні про що, ми би були роботами. Нас програми заклали робити те, те, те, і ми робимо, і все. Ми хвилюємося, люди. Хвилюємося навіть, коли щось готуємо, чи не пересолили, чи не досолили, ну, навіть по якимось дрібницям хвилюємося. Але чи можливо не мати страхів, що не мають під собою ніякого підґрунтя? Насправді це можливо. Може не завжди, але можливо. Знаєте, кожен з нас багато разів мав подібні страхи та хвилювання, як у Йова Ми всі хвилювалися, бо жодної причини про те, що втратимо роботу, якийсь свій бізнес, якісь свої гроші Ми всі хвилюємось, якщо у вас є діти, хвилюємось за дітей, і бажаємо, щоб у них все було добре І ми всі час від часу хвилюємось, особливо, коли нас там щось десь кольнуло, прихватило Ми хвилюємось, щоб щось не стало гірше Якщо бути чесними, ми це робимо майже кожен день. За щось переживаємо, за щось хвилюємось, і навіть в певні моменти вже починаємо боятися. Знаєте, Йов також мав ці хвилювання, але тепер його найгірші страхи, вони збулися. Що можна зробити, щоб вийти з цього стану хвилювання або страху? От що можна зробити? Нам треба визнати перед самим собою, перед Богом, що в нас є проблема. Знаєте, поки ти не визнаєш, наприклад, ви приходите до лікаря, і лікар вас спитає, які ваші скарги, в чому ваші проблеми, ви кажете, в мене все добре, лікар каже, а навіщо ви прийшли, якщо у вас все добре, чому ви займаєте мій час, я вам нічим не можу допомогти, я можу тільки порадити разом з вами, що у вас все добре. Якщо ми кажемо, що в нас все добре, і не визнаємо, що в нас там щось десь болить, турбує, саме геніальний лікар вам і мені не допоможе. Це дуже просто. Знаєте, саме це зробив Йов, коли він почав молитися, звертатися до Богу і просто виливати своє серце. Він визнав свою проблему. Він визнав, що так, його страхи, які колись не мали підґрунтя, вони стали реальністю в його житті. Спочатку це якраз і стало, після цього почалося його зцілення. Але спочатку до нього прийшли земні лікарі, прийшли його друзі, які бажали його підтримати, полікувати. І поки вони мовчали сім’ї, то все було добре. Йов відчував, що хтось є поруч, хтось його підтримує. Але потім, коли вони вже почали Його лікувати своїми словами, то це було дуже невдало. Але потім за справу вже взявся Господь І от його лікування, воно відновило все, що йов до цього втратив Але все почалося саме з визнання Тому наступна важлива думка, яку я бачу в цьому тексті святого посніма, вона така Визнання свого страху – це перший крок до стілення Знаєте, якщо ви сьогодні чогось боїтесь, ми наприкінці цього служення будемо молитися Я хочу вас заохотити визнати свій страх, те, що вас сьогодні турбує, те, що вас сьогодні викликає при думці про це, ви починаєте хвилюватися, переживати і втрачаєте мир в своєму серці. Визнайте це перед Богом. Він найкращий лікар. Але він також потребує того, щоб ми сказали, Боже, в мене в цьому проблема. Боже, допоможи мені. Він як лікар не нав’язує вам і мені свого лікування. Люди, вони нав’яжуть, повірте, да? Бог, Він чекає, що ми визнаємо і попросимо у Нього допомоги. І знаєте, що важливо в цьому? Господь ніколи не засуджує нас, коли ми маємо обґрунтований страх. Ми інколи думаємо, якщо я перед Богом це скажу, Бог скаже, ну який ти віруючий? Якщо б ти був віруючий, то ти б цього не боявся. Знаєте, но Бог ніколи не засудить вас і мене, якщо наш страх він має під собою підґрунтя. В Євангелії ми читаємо про батька, що привів свого сина, одержимого сина до Ісуса і попросив його про допомогу. Це Євангелія від Марка, 9 розділ, 23-24 вірши. це вже частина розмови батька з Ісусом, і відповідь саме Ісуса цьому батьку. Ісус каже, а Ісус сказав йому, що де, якщо можеш, тому що перед цим батько каже Ісусу, якщо можеш, то звільни мого сина, якщо можеш, то все можливе віруючому. Тут батько дитини, скрикнувши зі сльозами, вигукнув, вірю, допоможи моєму невірству. В чому була проблема цього батька? Хто був важливий, в чому була його проблема? Ісус йому сказав, якщо скількись можеш вірувати, все для віруючого, немає перешкод. І батько йому на це заохочення від Христа, він що відповів? Вірю, але не вірю. допоможи моєму невірству. Він мав сумніви. Він боявся, що навіть молитва Ісуса нічого не змінить. Чому? Як ви думаєте? Хто пам’ятає цю історію? Чому він сумнівався? Чому? Перед цим він привів свого сина до його учнів, які теж зцілювали, звільнювали. І учні помолилися. І що? І нічого. І нічого. син як був одержимий, так одержимий і залишився. А знаєте, до учнів я в цьому впевнений. Було багато бабок, дідок, тогачасних якихось лікарів, цілителів. Я думаю, що цей батько вже перепробував все. І знаєте, після того, як він черговий раз до когось приходив, до якогось цілителя, той там щось яйцями викатував, чи якусь молитву читав, і нічого не відбувалось. Як ви думаєте, віра цього батька вона якби зміцнювалася? Ні. І тому, коли він вже прийшов до Ісуса, так, він хотів, щоб Ісус помолився, щоб Ісус сказав якісь слова, які би звільнили його сина. Але він і вірив, і що? І боявся, що нічого знов не відбудеться. І що ви бачите в цьому тексті? Ісус його засудив, він сказав, та, іди, маловірний, не віриш, іди до себе додому з хворим сином. Що Ісус зробив? написано, що він наказав цьому демону. Він вийшов, і син звінився. Син повністю став здоровим. Чи легко побачити вихід, коли ми приходимо до Бога з нашими страхами? Чи легко нам побачити вихід, якщо у нас якась вже реальна ситуація? Вже щось відбулося. Тобто цього батька, цей син був одержимим з дитинства, з малечку. Можливо, народився одразу з цією проблемою. І чи легко от бачити вихід, навіть вже коли ми приходимо до Бога, але у нас така проблема зі стажем. Наш страх такий, що вже ми вже не день, не два, не три боялися, що нічого не зміниться, а вже роками це триває. Чи легко побачити вихід, як ви думаєте, навіть для віруючої людини? Легко? Ні, дуже складно. Дуже складно. Знаєте, ми схильні, Ну, це наша людська проблема. Ми схильні змирятися з обставинами і страхами. Ми схильні, як цей батько, вже думати, ну, така моя судьба. Ну, от Бог мене за щось покарав, от я з цим буду жити. Ми певний час з Юлею несли служіння, вона тут в онкогіметології, ой, в онкоцентрі на Верховинній (КНП Київський міський клінічний онкологічний центр, КМКОЦ, Київ, вул. Верховинна, 69), а я в онкогематології в Охматдиті (м. Київ, вул. В.Чорновола, 28/1, Відділення дитячої онкології НДСЛ «Охматдит», Корпус лікувально-діагностичний, 3 поверх, Блок Б). Тобто ми проводили заняття з арт-терапії для дітей, допомагали збирати гроші. В той час було дуже погано. Не було дуже часто навіть на такі базові на хіміотерапію, не кажучи, коли дитині планувалась, наприклад, в онкогематології пересадка кістного мозку, а це дуже дороговартні операції, там треба було просто такий мега-збір організувати. Слава Богу, це ще було до повномаштабної війни, І слава Богу, тоді люди на це жертвували, майже завжди вчасно закривалися всі ці збори, була можливість лікуватися. Але знаєте, те, що я побачив, навіть ті діти, які успішно пройшли лікування, в них все було добре. Вони вже їм, так сказати, лікарі поставили діагноз, що лікування допомогло, вони зцілилися від раку, а там в онкогематології це рак крові, там всякі лімфоми, лікози, подібні захворювання. Вони дуже-дуже коварні і якщо не лікуватися, то це без варіантів. І знаєте, навіть ті батьки і діти, які пройшли успішне лікування, потім верталися тільки на обстеження, знаєте, з чим я часто стикався, спілкуючись, тих, кого я вів, допомагав, це видно, я бачив в їхніх очах страх. Чому? Тому що вони пам’ятали все, що було, і в них був страх, що, а може ця хвороба знову повернеться. Так, на жаль, на жаль, у деяких дітей дійсно торплялися рецидиви, і деякі дітям, ну, більшості допомагали лікування, більшості допомагали, кому назначали ці пересадки кисткового мозку, тобто почали вироблятися вже здорові клітини. Але деякі так, навіть Ізраїль, ті, що збирали і мали можливість поїхати в Ізраїль, кудись за кордон на лікування, навіть там не завжди лікування допомагало. І знаєте, страх, до чого я говорю, страх не залежить від того, що в тебе все добре, ти зцілився, вже тебе ця хвороба не турбує, ці обставини змінилися, або в тебе, навпаки, все не добре. В тебе може бути все добре, і ти можеш боятися, що знову буде все погано. На жаль. Знаєте, Боже Слово нам говорить, що корінною причиною страху є брак віри. Коли людина довго не п’є воду, в неї починається зневоднення. І коли в нас не вистачає віри в нашому житті, в нас починається духовне зневоднення і різні страхи починають лізти нам у голову. В Євангелії від Матфія ми читаємо історію, як Христос ходить по воді. Пам’ятаєте таку історію? Пам’ятаєте? Петро був такий, апостол Петро. Він теж спочатку починає йти, а потім починає що? Тонути. І чому це сталося? Давайте подивимося. Я прочитаю Івангелієві до Матфія, 30-31-й вірші. 14-й розділ, 30-31-й вірші. Там написано, це те, що Петро побачив. Просто уявіть себе на його місці. «Ви пішли по воді?» Ісус вам сказав «Іди!» І от тут описується, що далі відбулося. «Та побачивши сильний вітер, злякався». І от після цього що почалося? «Почав тонути і закричав гукаючи «Господи, спаси мене!» І зараз Ісус, простягнувши руку, схопив його та й каже йому «Маловірний, чому ти засумнівався?» Петро боявся, але Петро не каже, що він боєгус. Він каже, маловіний. Знаєте, щоб піти по воді, треба мати дуже багато віри. Я не знаю, навіть якщо б мені Ісус сказав, щоб піти по воді, я би переступив через борт цієї лодки і пішов би по цим хвилям. Тобто, у Петра було багато вір. Але саме в цей момент, коли він подивився і злякався, впустив серце в свій страх, у нього було, Ісус ставить діагноз – мало віри, не вистачило віри. Десь вона була-була, а потім – вжас, батарейка розрядилась. Ще одну історію ми читаємо в Івангелії від Марка у 5 розділі. Тут Христос іде додому Яїра. Пам’ятаєте, був такий начальник синагоги, у якого захворіла дочка, і він багато чув про Ісуса, він вірив, що він є місією, і він послав, і сам, по-моєму, навіть сам пішов до нього, щоб попросити його про допомогу. Він шукав Ісуса, щоб той прийшов і зцілив його дочку. І по дорозі Христа затримує жінка з кровотечі. Пам’ятаєте, яка там в натопі доторкнулася, Ісус зупинився і почав її так розшукувати очима, і потім з нею якийсь певний час розмовляв. І поки вони розмовляли, обставини, вони змінилися. І ось що ми читаємо. Марка, 5 розділ, 35-й вірші, там написано. Коли він ще говорив, ну оцієї жінкою, прийшли від старшого синагоги та й сказали, донька твоя померла, навіщо ще турбувати вчителя? І Яїр йшов до Христа, щоб попросити Ісуса прийти до нього і помолитися за зцілення доньки. Але поки він ішов, обставини кардинально змінилися. Він йшов за сіленням, а йому вже треба було просити про Воскресіння. І тепер зверніть увагу на те, що каже Христос йому у відповідь, коли він почув цю новину. Це Марка 5,36. Ісус, почувши сказані слова, говорить старшому синагогі. Тут увага. Не бійся, тільки вір. Не бійся, тільки вір. Якщо Ісус каже йому не бійся, то що було в серці цього начальника синагоги? В нього був страх, що він запізнився, що Ісус вже не зможе йому допомогти. Він вірив, що Ісус може прийти помолитися і дочка його буде зцілена, але коли він почув новину, що дочка вже померла, то що він сказав? Алілуя, зараз буде Воскресіння. Ні, в його серці з’явився страх. Все, Бог йому вже не допоможе, вже пізно. А Ісус йому каже, не бійся, і що? Тільки віру. Христос закликав Єїра мати віру, а не страх. Чому Ісус сказав про цей Єру? Тому що він вже цей страх встиг впустити в своє серце. Але, говорячи про Йова, чи можна сказати, що він також був маловірним? Чи був Йов маловірним? Ні. Ви ніде це не знайдете в книзі Йова чи інших. Він був праведним, благочастливим, доготерпілим, але не можна сказати, що він був маловірним. В 19-му розділі книги Йова є дещо, що говорить про його віру і про те, що вона була дуже сильна. Це ще коли він сидів в цій проказі, нічого в його житті не змінилося, друзі його звинувачували, казали, це ти сам винен, це ти накликав на себе цю біду, десь ти згрішив, щось ти не так зробив. І ось що він каже, 19 розділ, 25-26 вірші. «Однак я знаю, що мій викупитель живий, і він останнього дня підійме мене з пороху. Навіть тоді, коли ця моя шкіра розпадеться, я в своєму тілі побачу Бога». Що вірив Йов? Що вірив Йов? Це його слова. Що він вірив? Він вірив, що навіть якщо його тіло вже просто буде розсипатися, розкладатися, Бог його воскресить і відновить. Він вірив в воскресіння, реально. Він каже, останнього дня, навіть якщо я загинув, Бог мене воскресить. Розкажу вам невеличкий анекдот про Йова і його друзів. Приходять Єліфас, Білдат та Цофар до Йова, який сидить у пополі та чухає черепком з трупи. Сім днів вони мовчали, а на восьмий день Єліфас не витримав і каже, Йова, послухай, ми тут порадилися, але не може бути, щоб Господь просто так спалих твоїх овець, вбив твоїх дітей і наслав на тебе цю хворобу. Ти точно нічого не приховуєш? Може, ти податки не доплатив? Йов, стогнучи від болю, каже Друзі, клянуся, я був праведним Я допомагав бідним, не грішив І щоранку приносив жертви Тут тричається білдап Йове, не гніви небо Якщо на тебе впав дах Значить, фундамент твоєї совісті був істріщений Згадай, може, ти в дитинстві Сусідського осла за хвоста діргав Бог дрібниць не забуває Йов підіймає очі до неба Господи, за що мені це? Мало мені сатани Так ти ще й цих психологів прислав Цофар повчально підіймає палець О, бачите Оце ремстування Йова, та тобі ще пощастило За такий язик Господь мав би тебе ще й зверху Градом посипати А він тільки черяки дав Це з чистим милосердя Йов зітхає, бере черепок і каже, ви знаєте, хлопці, поки ви мовчали сім днів, я думав, що гірше за мої виразки вже нічого немає. Але тепер я зрозумів, найкраща підтримка від друзів, це коли у них зводить щелепу. Знаєте, давайте ми не будемо такими друзями, як у Йова, щоб ніхто про нас не казав, що краще б він або вона помовчала і нічого не казала. Знаєте, враховуючи страхи, з якими зіткнувся Йов, Хіба він не мав в рації боятися? Раховуючи ці страхи, чи не мав в рації він боятися? У що він мав вірити, щоб протистояти цьому страху? Знаєте, коли ми маємо подібні страхи, у що нам слід вірити? Корисний вірш з цього приводу знаходиться в посланні до римлян. Римлян, 8 розділ, 28 вірш. Ви, думаю, знаєте його на пам’яті. Там Павло пише, знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані Його постановою, усе сприяє до добра. Скажете, ну це було б чудово, якщо б так завжди було. Знаєте, але чи говориться вір, що у вірючих завжди все буде добре? Ні. Тут просто говориться, що усе і добре, і погане, що трапиться в нашому житті, Бог може обернути нам на добро. І є також умови, що ми повинні любити Бога, ми повинні бути ним покликаними, виконувати Його волю в своєму житті, і тоді усе, і добре, і погане, Бог може обернути нам на добро. Знаєте, саме в цьому переконався Йов. Однак, що ми можемо зробити, от коли вже в нашому серці є якісь страхи, перед реальними небезпеками, перед нашими надуманими небезпеками, що ми можемо зробити? Ми можемо змінити або замінити ці страхи вірою в те, що Бог зробить так, навіть якщо ми цього не розуміємо. Бог може зробити так, щоб те недобре, що вже трапилось, або що може трапитися, щоб воно обернулося нам на добро. Що робить цей вірш таким корисним для всіх нас? Це те, що Павло каже, що Бог може зробити що? Тільки в деяких випадках, так? Тільки інколи. Він каже, все, все, будь-які випадки, будь-які проблеми Бог може змінити. Тому, вертаючись до нашої головної проблеми, Хочу ще раз вас запитати, чи є щось, що може допомогти протистояти страхам, непевності і зневір? Чи є щось? Віра. Знаєте, найкраща пігулка від страху, знеболююча, прибирає страх, це віра. Це якби протилежні такі речі. Знаєте, вам і мені потрібна віра від Бога, щоб протистояти страхам. Де взяти цю віру? Тільки у Бога. Вона є в Божому Слові, бо Боже Слово каже, що віра від слухання, а слухання від Слова Божого, і вона є у Бога. І тому остання думка на сьогодні, з якої я хочу вас залишити. Проси віри у Бога. У момент розпачі шукай відповіді в Божому Слові. Знаєте, віру її навіть не знайдеш у церкві на служинні, якщо ти не попрошиш про це у Бога. Але якщо ти сьогодні потребуєш віри, ми будемо зараз на завершенні цього служіння молитися, і ти проси, Господь, дай мені віру, от з цих обставинах, дай мені віру, щоб перемогти оцей страх, дай мені віру, щоб в цих обставинах не хвилюватися, не турбуватися, але дійсно довіритися тобі і побачити твої відповіді. Вірш, який ми читали з книги Йова, він підкреслив, що страх – це сила, але сила яка? Яка нас руйнує, яка забирає в нас наші фізичні сили. Людина, яка боїться, вона що? Вона як-небудь впадає в ступор, і чим більше вона боїться, тим довше затягується якась та чи інша проблема. Коли ми хвилюємося про те, що може статися, а може і не статися, нам треба згадати оцей вірш з послання до Римлян, Що тим, які люблять Бога, Бог робить так, що усе сприяє до добра. І нам також треба дотримуватися оцієї поради, яку Ісус дав Єїру. Не бійся, що тільки віруй. Не бійся, тільки віруй. Знаєте, Бог є суверенним. Не завжди ми будемо розуміти, чому ті чи інші речі відбуваються в нашому житті. Йов цього не розумів. Майже всю книгу Йова, якщо ви прочитаєте, Йов не розумів, чому так трапилося, що він втратив все, втратив своїх дітей, втратив своє здоров’я. Чому Бог це запустив? Чому Бог його не зберіг? Бог же мог його зберегти. Бог мог сказати сатана, все йди геть, не спокушай, не мене, не його. Але Бог є суверенним. Інколи Бог ті чи інші речі дозволяє, щоб вони сталися в нашому житті. І тільки коли вже це обертається нам на добро, ми розуміємо, чому це трапилося. Але поки ми в процесі, ми задаємо Богу питання, як і Йов, чому? Чому Бог ти мене не зберіг? Чому ти, Бог, не захистив моїх рідних? Чому Бог ти це допустив? Але навіть у найглибшому вічі, коли страх стає реальністю, книга Йова, вона вчить, що Бог залишається вірним, і його цілі, вони вищі за наше людське розуміння. І коли ми шукаємо Його, коли ми просимо, щоб Він нам дав віру, а не страх, то обов’язково ми побачимо Його відповідь в нашому житті. Як це побачив Петро, як це побачив цей батько одержимого сина, як це побачив Яїр, як це ви і я бачили не один раз в нашому житті, але ми, попри все це, ми потребуємо, щоби Бог і далі нам допомагав, щоби Бог і далі приходив і якісь обставини в нашому житті змінював. Тому давайте ми встанемо зараз для молитви і ми попросимо у Господа, щоб він дав нам віру, щоб він там, де страхи, вони вже нас окупували, накупували наше серце або якусь частину нашого серця. І нам вже важко, ми як от цей батько, ми кажемо, Господи, вірую, допоможи моєму невірству. Давайте ми помолимо, щоб дійсно в наше життя прийшла ця жива віра від Господа. Господь Ісус, ми дякуємо Тобі. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти є Бог, який не засуджуєш нас. Ти не засуджуєш, коли ми маємо страхи і виправдані, і якісь надумані. І коли ми приходимо до Тебе, Ти не кажеш, що Ти не віриш. Просто відходь від мене. Ти допомагаєш. Допомагаєш, коли ми визнаємо, що у нас не вистачає віри. Допомагаєш нам, коли ми визнаємо, що той чи інший страх, він вже настільки нас захопив, що ми відчуваємо себе як людина, яка в глухому куті, яка зайшла в тупік і вже не бачить, навіщо їй далі жити. І я прошу тебе сьогодні за кожного тут присутнього, за кожного мого брата і сестру, допоможи нам вірити. Допоможи нам, Господи, визнати, що ми потребуємо Твоєї допомоги Господи, ми зараз приносимо перед Тобою всі наші страхи Всі наші турботи і хвилювання І ми просимо, Ісус, зціли нас Ісус, зміни наші думки І хай замість страху прийде жива віра Що тим, хто любить Бога Що тим, хто покликаний по Його волі Все Бог оберне на добро І погане, і добре Все, що відбувається в нашому житті Ти, як Бог, обернеш на добро І ми дякуємо тобі За те, що ти приходиш зараз в наші обставини І ти допомагаєш нам Де ми потребуємо сілення фізичного Ти даєш сілення Де ми потребуємо зміцнення душевного Де ми в розпачі, ми в розчаруванні Ти даєш нам відновлення І живу віру де ми втратили мир і спокій, ми хвилюємось за наших рідних, хто зараз на фронті або в якихось життєвих обставинах важких. Господи, дай нам віру, дай нам бути цим Яїром, який прийде і попросить, Господи, прийди, щоб помилитись. Дай нам бути цим батьком, який прийде і попросить, Господи, допоможи мені. Дай нам бути такою людиною. І ми, Господи, довіряємо наше життя в Твої руки, і за все ми Тобі дякуємо. В ім’я Сина Твого, Ісуса Христа. Амінь.