В оповіданні аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса мовиться про римського солдата Марка Руфе, який випив води з таємної ріки і став безсмертним. Однак з часом Марк усвідомлює, що безсмертя зовсім не таке, яким він собі його уявляв. Життя без меж виявилось життям без змісту. Саме смерть придає життю значення. Марк знаходить протиотруту – струмок чистої води. Напившись із нього, він ранить руку об терен. Крапля крові, що з’явилася, знаменує повернення смертності.
Як і Марк, ми також іноді з відчаєм думаємо про згасання життя і неминучість смерті (Пс. 87:4). І можна погодитися з тим, що смерть придає життю зміст і значення. Втім на цьому подібність закінчується. На відміну від Марка, ми знаємо, що справжнє значення нашому життю надає смерть Христа. Кров’ю, яку Ісус пролив на хресті, Він переміг смерть (1 Кор. 15:54). Нашою протиотрутою стала Його “жива вода” (Ів. 4:10). Для тих, хто її випив, змінюються всі закони життя, смерті і безсмертя (1 Кор. 15:52).
Так, ми не здатні уникнути фізичної смерті, втім для нас це вже неважливо. Господь Ісус звільнив нас від страху смерті (Євр. 2:11-15). У Христі нам гарантовано вічне життя і значима радість у небесах.
Що вас непокоїть? Якими є ваші роздуми стосовно смерті? Як вас підбадьорює текст 1 Коринтян 15?
Боже, допоможи мені прийняти Твої обітниці стосовно вічного життя з Тобою.
“Чого, душе моя, ти сумуєш?.. Май надію на Бога”. — Псалом 42:5
“Різдвяним ранком я чув дзвони” – це незвичайна різдвяна пісня за мотивами вірша, який Генрі Лонгфелло склав у 1863 році. Замість очікуваного свята і радості, текст пісні нагадує плач.
“Сумно мені від галасу свята І серце моє туга охопила: Який же тут мир, коли ненависть всюди? Серед болю та зла як я святкувати буду?” Однак потім плач змінюється надією, бо “Не вмер Господь, не заснув, не сховався, Зодягнувшись у тіло, Він на землю спустився; В людині засяяло світло спасіння, Повіки дано нам благовоління”.
Тема надії, яка народжується з плачу, помітна в багатьох біблійних псалмах плачу. Одним із них є Псалом 42. Він починається з того, що псалмоспівець скаржиться на погрози ворогів (в. 1), а Бог наче забув його (в. 2). Однак потім автор припиняє скаржитись і звертає свій погляд на Бога, Якого не до кінця розуміє, але Якому довіряє: “Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!” (в. 5).
У житті багато причин для плачу. Вони з’являються регулярно. Втім якщо ми з усім цим прийдемо до Бога надії, наш плач зміниться на пісню хвали, навіть якщо ми співатимемо крізь сльози.
Що вас зараз непокоїть? Ґрунтуючись на біблійному свідоцтві, як Бог може надати вам надію в цей період життя?
Отче, я кличу до Тебе, бо страждаю під тягарями життя. Нагадуй мені, що моя допомога йде згори, від Творця неба і землі.
“Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго!” — Римлян 12:9
Коли ми паркуємо машину біля пустиря і йдемо через нього додому, то майже завжди, особливо восени, приносимо на собі насіння бур’яну. Маленькі “супутники” чіпляються за одяг, взуття та речі, аби дістатися до нових місць перебування. Таким є природний спосіб розповсюдження насіння багатьох бур’янів у всьому світі.
Обережно знімаючи це насіння зі своїх речей, я часто згадую заклик апостола Павла до віруючих в Ісуса: “Туліться до доброго” (Рим. 12:9). Коли ми намагаємось любити інших, то знаємо, як це буває непросто. Втім Святий Дух допомагає нам усіма силами триматися за добре, і тому ми здатні виявляти “нелицемірну” любов (в. 9).
Насіння бур’яну неможливо просто струсити рукою. Воно міцно тримається за тканину. Якщо ми зосереджуємось на доброму і пам’ятаємо про Божі заповіді милосердя та співчуття, то з Його допомогою зможемо залишатись поряд із тими, кого любимо. Бог допомагає нам “[любити] один одного братньою любов’ю” і ставити потреби інших людей вище за власні (в. 10).
Так, бур’яни створюють проблеми. Втім вони також нагадують мені про те, що Господь покликав мене служити ближнім любов’ю і з Його допомогою “[тулитися] до доброго” (в. 9; див. також Фил. 4:8-9).
Як заклик триматися за добре може допомогти вам любити друга чи родича зі складним характером? Чому щира любов є також наполегливою любов’ю?
Господи Ісусе, нагадуй мені про необхідність всіма силами триматися за добре. Я бажаю відображати Твою любов до інших.
“Господь моя скеля… Він башта моя та моє пристановище! Спасителю мій”. — 2 Самуїлова 22:2-3
У шкільному спортзалі проходив баскетбольний матч між командами шестикласників. Поки батьки на трибунах вболівали за своїх хлопчиків, молодші брати та сестри гралися в шкільному фойє. Раптом замиготіли лампочки і почувся звук сирен. Спрацювала пожежна сигналізація. Через декілька секунд до спортзалу забігли діти в пошуках своїх батьків.
Пожежі не було; сигналізація спрацювала випадково. Однак мене вразила поведінка дітей. Відчувши небезпеку, вони одразу побігли до батьків. Яка чудова картина дитячої впевненості в тих, хто міг дати їм відчуття безпеки та захищеності у хвилини страху!
Біблія розповідає про час, коли Давид відчував сильний страх. Цар Саул та інші численні вороги (2 Сам. 22:1) переслідували його всюди. Втім Господь урятував його від усіх загроз, і вдячний Давид заспівав пісню хвали про Божу допомогу: “Господь моя скеля й твердиня моя… Спаситель Він мій” (в. 2). Коли “тенета шеолу” і “пастки смертельні” (в. 6) обплутали його, він покликав до Бога, і Бог його почув (в. 7). Зрештою, Давид проголосив: “Він мене врятував” (вв. 18, 20, 49).
У часи страху та невизначеності ми можемо прибігти до “скелі” (в. 32). Якщо ми кличемо до Бога, Він дає нам притулок (вв. 2-3).
З яким страхом ви зараз намагаєтесь впоратися? Як Бог може допомогти вам впоратись із ним?
Дорогий Боже, коли я боюся, нагадуй мені про необхідність довіряти Тобі, покладатися на Тебе і славити Твоє Ім’я.
“Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового”. — Галатів 6:2
Коли жінка в нашій нещодавно сформованій групі з вивчення Біблії зазнала проблем, ми всі неочікувано для себе почали ділитися глибоким особистим досвідом. У когось помер батько. Хтось пережив розлучення. У когось народилося зовсім глухе немовля. Хтось ледве встиг вчасно привезти дитину до лікарні. Це все тягарі, які важко в собі носити. Усвідомлення власної вразливості спонукало нас відкритися одна одній. Ми разом плакали і молились. Усього за декілька тижнів ми з малознайомих людей перетворилися на близьких друзів.
Будучи членами одного Тіла, віруючі можуть особливим чином підтримувати один одного під час труднощів. Ми стали братами і сестрами в Христі, і наші взаємини не визначаються спільними інтересами чи періодом часу нашого знайомства. Ми покликані, як писав апостол Павло, “носити тягарі один одного” (Гал. 6:2). Покладаючись на Божу силу, ми слухаємо, співчуваємо, допомагаємо і молимось. Ми намагаємось “усім [робити] добро, а найбільш одновірним” (в. 10). Апостол Павло каже, що так ми виконуємо закон Христа (в. 2) – любити Бога і ближніх, як самих себе. Життєві тягарі можуть бути важкими, втім Господь дав нам церкву, аби їх полегшити.
Хто страждає навколо вас? Як ви можете сьогодні полегшити їхні тягарі?
Дорогий Боже, дякую, що якими б не були мої обставини, Ти завжди ідеш поруч зі мною. Допоможи мені виявляти цю любов і до інших людей.
“Нехай буде нагорода твоя повна від Господа… що ти прийшла сховатися під крильми Його!” — Рут 2:12
Марія вирішила пообідати в ресторані фастфуда. Коли вона сіла за вільний столик і почала їсти гамбургер, то звернула увагу на молодого чоловіка, який сидів неподалік. Його одяг був брудним, волосся – скуйовджене, а в руці він тримав порожній паперовий стакан. Вочевидь він був голодний. Втім як допомогти? Дати йому грошей навряд чи буде розумним рішенням. Якщо купити йому обід, він може відчути себе приниженим.
Раптом Марія згадала історію Рут, знедоленої вдови з Моаву, яку Боаз, заможний землевласник, запросив збирати колосся на його полі. Своїм слугам він наказав: “І між снопами нехай збирає, і не кривдьте її. І також конче киньте їй зі снопів, і позоставте, і буде вона збирати, а ви не лайте її” (Рут. 2:15-16). В культурі, де жінки могли вижити лише завдяки чоловікам, Боаз показав ставлення і турботу Самого Бога. Зрештою, він одружився з Рут і врятував її від скрути (Рут. 4:9-10).
Зібравшись іти, Марія поклала на сусідній столик цілий пакетик зі смаженою картоплею і привітливо подивилася на молодого чоловіка. Якщо він був голодний, то міг зібрати “колосся” на її “полі”. У біблійних історіях розкривається Боже серце; в них завжди можна віднайти творчі рішення для підбадьорення.
Чи є той, кого ви можете сьогодні запросити “зібрати колосся” на рясному полі вашого життя? Просіть Бога показати вам потреби оточуючих людей, аби ви могли проявити Його турботу.
Дорогий Отче, покажи мені тих, хто потребує, аби я виявила до них Твою любов.
“Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя”. — Псалом 22:6
Одного разу я йшов по вулиці, а десь за квартал від мене йшов інший чоловік. У його руках було декілька пакетів. Раптом він спіткнувся і впав. Перехожі допомогли йому піднятись і зібрати розкидані речі. Втім дещо вони не помітили – гаманець, який лишився на тротуарі. Я підняв його і побіг за незнайомцем, аби віддати йому цю, безумовно, важливу річ. “Сер! Сер!” – кликав я і, нарешті, привернув його увагу. Він повернувся якраз у ту мить, коли я до нього підбіг. Ніколи не забуду його погляд, в якому подив змінився на радісну вдячність.
Спочатку я просто йшов за цією людиною, однак потім моє слідування перетворилось на переслідування. У заключному вірші Псалма 22 сказано: “Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть” (в. 6). Слово “супроводити” добре узгоджується із загальним контекстом уривка, втім оригінальне єврейське слово має більш динамічне значення. Воно буквально означає “переслідувати чи гнатися”, наче хижак, який полює на жертву (уявіть, наприклад, як вовк переслідує вівцю).
Боже добро й милосердя не слідують за нами повільно, наче пес, який ліниво йде за своїм господарем. Ні, вони переслідують нас! Як я наздоганяв перехожого, аби віддати йому гаманець, так нас наздоганяє й Добрий Пастир, Який любить нас вічною любов’ю (вв. 1, 6).
Чи вірите ви, що Боже милосердя справді вас “переслідує”? Якщо ні, тоді чому в Біблії вжите це слово?
Добрий Пастирю, дякую, що Твоє добро та милосердя завжди мене переслідує.
“Вона… говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав”. — Луки 2:38
Метушливого дня перед Різдвом у відділення пошти зайшла літня жінка. Спостерігаючи за її повільною ходою, терпеливий працівник пошти привітав жінку: “Вітаю, молода леді!” Його слова прозвучали по-дружньому, втім декому, можливо, почувся в них натяк на те, що якби вона була молодшою, то було б краще.
Біблія показує, що літні люди можуть відродити нашу надію. Коли Йосип та Марія принесли до храму Ісуса, щоб посвятити Його Господу (Лк. 2:23; див. Вих. 13:2, 12), в центрі уваги раптом опинились двоє літніх віруючих.
Спочатку Семен, який роками чекав на мить, коли зможе побачити Месію, “взяв… на руки [Ісуса], хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами»” (Лк. 2:28-31).
А потім до них долучилася Анна, пророчиця, яка “дожила до глибокої старости” (в. 36). Вдова, яка прожила в шлюбі лише сім років, до вісімдесяти чотирьох років ніколи не залишала храм, “служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами”. Побачивши Ісуса, Анна почала славити Бога і говорити “про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав” (вв. 37-38).
Ці двоє оптимістично налаштованих служителів закликають нас завжди і в будь-якому віці надіятись на Бога, покладаючи на Нього великі сподівання.
Чого ви навчились у літніх людей стосовно Божої вірності? Як їхня надія надихає вас?
Дорогий Отче, якщо ми втрачаємо надію, нагадуй нам про необхідність надіятись на Тебе.
“Хліба нашого насущного дай нам сьогодні”. — Матвія 6:11
Якось суботнього ранку наші маленькі діти вирішили встати раніше і самостійно приготувати собі сніданок. А ми з дружиною після важкого тижня намагалися поспати хоча б до сьомої ранку. Але тут раптом пролунав гуркіт на кухні. Я підскочив і кинувся сходами вниз, де перед моїм поглядом постала розбита миска, розсипані вівсяні пластівці і наш п’ятирічний Джонас, який відчайдушно намагався прибрати липку масу з підлоги. Діти були голодні, але вирішили не просити допомоги. Їм хотілося бути незалежними. Результатом цього став не кулінарний шедевр.
У земному житті діти, дорослішаючи, мають стати незалежними від батьків. Але у взаєминах із Богом зрілість означає рух у зворотному напрямку: від незалежності до залежності від Нього. Одна зі сфер, де ми практикуємо цю залежність, – молитва. Коли Ісус навчав Своїх учнів (і всіх, хто повірив у Нього) молитися: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні” (Мт. 6:11), то навчав молитві залежності. Хліб – це метафора турботи, рятування та керівництва (вв. 11-13). У всьому цьому та багато іншому ми залежимо від Бога.
Немає самодостатніх християн. І ми ніколи не перестанемо потребувати Христової благодаті. Все своє життя ми починатимемо щодня з прийняття залежного становища перед нашим Небесним Отцем (в. 9).
Про який “хліб” ви молитеся сьогодні? У чому проявляється ваша надія на Бога, коли ви звертаєтесь до Нього?
Господи Ісусе, Ти мій Творець і Охоронець. Будь ласка, допоможи мені довіритися Тобі.
