“Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену”. — Луки 15:6
“Мене називають «володарем перснів». Цього року я вже знайшов 167 загублених перснів”. Під час прогулянки пляжем ми з дружиною Карі поспілкувалися з літнім чоловіком, який ходив з металошукачем. “Іноді на перснях викарбувані імена, – сказав він, – і мені подобається спостерігати за обличчями власників цих прикрас, коли я їх повертаю. Я публікую онлайн інформацію про знахідку і перевіряю, чи зв’яжеться хто-небудь стосовно неї”. Я сказав, що мені також подобається займатися пошуками з металошукачем, втім я нечасто це робив. На прощання чоловік сказав: “Ви ніколи не дізнаєтесь, поки не спробуєте!”
У 15-му розділі Євангелія від Луки розповідається про інший вид “пошуку і порятунку”. Ісуса критикували за турботу про людей, далеких від Бога (вв. 1-2). У відповідь Він розповів три історії: про вівцю, монету і сина, які загубились і потім знайшлись. Чоловік, “знайшовши [вівцю], кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною»” (Лк. 15:5-6). Усі ці історії – про пошук загублених людей і про радість їхнього порятунку в Христі.
Ісус прийшов, “щоб знайти та спасти, що загинуло” (Лк. 19:10). Він закликає наслідувати Його приклад (див. Мт. 28:19). І нас очікує радість від того, що люди приходять до Бога. Ми ніколи не дізнаємось, поки не спробуємо.
Яку радість ви відчували, коли люди приходили до Бога? Як ви покажете іншим любов Ісуса?
Господи Ісусе, дякую, що знайшов і любиш мене! Будь ласка, направ мене до того, хто потребує Тебе сьогодні.
“Він простяг з висоти Свою руку, узяв Він мене”. — Псалом 17:17
У нещодавньому пості блогер Бонні Грей згадала момент, коли її серце охопив сильний смуток. “У найщасливіший період мого життя… я раптом почала відчувати приступи паніки і депресії”. Грей намагалася віднайти способи, як вгамувати свій біль, втім невдовзі зрозуміла, що самостійно нездатна з цим впоратись. “Я не хотіла, аби хтось поставив під сумнів мою віру; отже, я нікому нічого не говорила і просто молилась, аби моя депресія зникла. Однак Бог хоче зцілити, а не осоромити нас чи допускати, щоб ми ховалися від свого болю”. Грей віднайшла зцілення в Божій присутності; Господь був її якорем посеред бурхливих вод, що намагались її поглинути.
Якщо нас охоплює відчай, пам’ятаймо: Бог із нами і Він підтримає нас. У Псалмі 17 Давид прославив Бога за порятунок від ворогів. Він проголосив: “[Бог] простяг з висоти Свою руку, узяв Він мене, витяг мене з вод великих” (в. 17). Навіть у миті відчаю, коли здається, що він здіймається над нами, як хвилі в океані, Бог любить нас настільки, що простягне Свою руку і допоможе нам, привівши нас у “місце розлоге”, у місце миру й безпеки (в. 20). Якщо нам здається, що ми захлинаємось у життєвих труднощах, покладаймося на Бога, на наш притулок!
Коли ви почувалися приголомшеними через випробування? Як Бог вас підтримав?
Небесний Отче, іноді мій тягар стає занадто важким, щоб його нести. Дякую, що Ти постійно простягаєш до мене Свою руку, підтримуєш мене і даєш мені мир, силу і мудрість.
“Зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного”. — Ефесян 4:2
Одного ранку я сидів у своєму кріслі. З верхнього поверху до мене спустилась моя найменша дочка і одразу стрибнула мені на коліна. Я по-батьківськи її приголубив і поцілував у голову. Вона була задоволена. Однак потім вона зморщилась і недоброзичливо подивилась на мою чашку з кавою. “Тату, – урочисто оголосила дочка, – я тебе люблю, однак мені не подобається, як ти пахнеш”.
Моя дочка промовила це з цілковитою щирістю. Вона не хотіла образити мої почуття, однак вона відчувала спонуку щось мені сказати. Інколи нам варто вчиняти так само у своїх стосунках.
У 4-му розділі Послання до ефесян апостол Павло говорить, як нам треба ставитись один до одного, особливо за потреби сказати неприємну правду. “Зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного” (в. 2). Смирення, лагідність і терпіння мають служити підґрунтям у наших взаєминах. Плекання цих рис характеру допоможе нам бути “правдомовними в любові” (в. 15) і казати лише те, “що добре на потрібне збудування” (в. 29).
Нікому не подобається чути про свої слабкості та недоліки. Втім якщо ми починаємо неприємно “пахнути”, Бог може спонукати вірних друзів сповістити нам правду з благодаттю, смиренням та лагідністю.
Коли вам хтось лагідно дорікнув? Якщо ви з любов’ю вказуєте іншим на їхні слабкості, що в цьому найважливіше?
Небесний Отче, допоможи мені зі смиренням приймати виправлення і з любов’ю, благодаттю та лагідністю надавати його іншим.
“Кохання… немов… жар огню, воно полум’я”. — Пісня над піснями 8:6
Поет, художник і друкар Вільям Блейк насолоджувався сорокап’ятирічним шлюбом зі своєю дружиною Катериною. Починаючи з дня весілля і до його смерті в 1827 році, вони завжди працювали разом. Катерина додавала кольорів до ескізів Вільяма. Їхній запал зберігався попри роки бідності та інші труднощі. Блейк продовжував малювати навіть в останні тижні свого життя, після того як погіршилось його здоров’я. Його останнім малюнком було обличчя дружини. Через чотири роки Катерина померла, тримаючи в руці один з олівців свого чоловіка.
Сильне кохання цього подружжя слугує відображенням любові, змальованій у книзі Пісня над піснями. Хоча цей опис містить натяки на шлюб, перші християни вважали, що він також вказує на незгасиму любов Ісуса до всіх Його послідовників. У Пісні сказано, що кохання “сильне… як смерть”. Це вражаюча метафора, оскільки смерть є неминучою дійсністю, яку люди мають пізнати (Пісн. 8:6). Сильне кохання, “немов… жар огню, воно полум’я” (в. 6). На відміну від звичного для нас полум’я, це полум’я не можна загасити. “Води великі не зможуть згасити кохання” (в. 7).
Хто з нас не прагне справжнього кохання? Пісня нагадує, що джерелом будь-якого прояву щирої любові є Бог. В Ісусі кожен із нас може пізнати глибоку і вічну любов, яка палає, наче полум’я.
Де ви зустрічали сильну любов? Як вас підтримує любов Ісуса?
Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені приймати Твою любов і виявляти її до інших.
“А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх”. — Матвія 5:44
“Я знаю, що вони говорять. А я тобі кажу…” В дитинстві я тисячу разів чув цю фразу від своєї матері. Контекстом завжди був тиск з боку ровесників. Вона намагалася навчити мене не йти за натовпом. Я вже давно не хлопчик, однак бажання піти за натовпом ще й досі з’являється. Нинішнім прикладом слугує наступна фраза: “Оточуйте себе лише позитивними людьми”. І тут нам варто поставити питання: “А чи узгоджується це з вченням Ісуса Христа?”
“А Я вам кажу…” Господь Ісус неодноразово вживає цю вступну фразу в 5-му розділі Євангелія від Матвія. Йому добре відомо, про що нам постійно каже світ. Однак Він хоче, аби ми жили по-іншому. Наприклад, Ісус каже: “Любіть ворогів своїх… і моліться за тих, хто вас переслідує” (в. 44). Згодом у Новому Завіті апостол Павло також вживає це слово. Як думаєте, стосовно кого? Правильно, стосовно нас. “Ми, бувши ворогами… з Богом” (Рим. 5:10). Ісус робив те, що казав. Він полюбив нас і віддав Своє життя заради нас.
Уявіть, якби Христос оточував Себе лише “позитивними людьми”. Чи були б ми поряд із Ним? Слава Богу, Його любов не зважає на обличчя. Бог полюбив увесь світ, і ми покликані з Його допомогою наслідувати Його приклад.
Коли востаннє хтось виявив до вас любов навіть попри вашу не “позитивність”? Як ви сьогодні можете виявити любов до ворога?
Небесний Отче, я схильний оточувати себе лише тими, хто мене любить. Втім це не зовсім той спосіб життя, до якого Ти мене закликаєш. Допоможи любити навіть моїх ворогів.
“Так говорить Господь Бог: Наверніться, і відступіть від ваших божків, і від усіх ваших гидот відверніть свої обличчя!” — Єзекіїля 14:6
“Ти це бачиш, брате Тім?” Мій друг, ганський пастор, освітив факелом вирізьблений предмет, що стояв біля землянки. “Це ідол села”, – тихо сказав він. Пастор Сем щовівторка ввечері прибував до цього віддаленого села, аби навчати мешканців Біблії.
У Книзі пророка Єзекіїля показано, як ідолопоклонство згубно вплинуло на юдейський народ. Коли єрусалимські лідери прийшли до пророка Єзекіїля, Бог сказав йому: “Ці мужі допустили своїх божків у своє серце” (Єз. 14:3). Бог не лише застерігав від ідолів, вирізьблених з дерева та каменя. Він показував, що ідолопоклонство – то проблема серця . Ми всі з цим стикаємось.
Біблійний вчитель Елістер Бегг називає ідолом “усе, крім Бога, що ми вважаємо важливим для нашого миру, задоволення або прийняття”. Ідолами для нас можуть стати навіть добрі речі. Якщо ми шукаємо втіху і почуття гідності в чомусь іншому, крім живого Бога, то вдаємось до ідолопоклонства.
Бог закликав: “Наверніться, і відступіть від ваших божків, і від усіх ваших гидот відверніть свої обличчя!” (в. 6). Ізраїль виявився нездатним це зробити. На щастя, у Бога було рішення. В очікуванні на прихід Христа і дар Святого Духа, Він пообіцяв: “І дам вам нове серце, і нового духа дам” (Єз. 36:26). Самі ми цього не зробимо.
Де ви шукаєте втіху під час стресу? Від чого вам, можливо, треба відвернутися?
Небесний Отче, покажи мені ідолів у моєму серці. Допоможи мені їх знищити і жити у Твоїй любові.
Перебуваючи в маленькому західноафриканському містечку, мій американський пастор вчасно прибув на недільне богослужіння о 10 годині ранку. Втім у церковній залі нікого не було. Він вирішив почекати. Одну годину. Дві. Нарешті, десь о пів на першу дня, до церкви прибув місцевий пастор, а за ним почали надходити хористи та інші мешканці міста, і служіння розпочалося “у повноті часу”, як висловився мій пастор. “Нас вітав Дух, і Бог не запізнився”. Місцева культура відрізнялася від американської культури мого пастора.
Час здається відносним, однак Бог досконалий і ніколи не спізнюється. Лазар захворів і помер, втім Ісус прибув лише через чотири дні після його смерті. Сестри Лазаря не розуміли, чому Він так вчинив. “І Марта сказала Ісусові: «Коли б, Господи, був Ти отут, – то не вмер би мій брат»” (Ів. 11:21). Ми можемо вважати так само, дивуючись, чому Бог не квапиться вирішити наші проблеми. Натомість краще з вірою очікувати на Його відповіді та прояв Його сили.
Теолог Ховард Турман написав: “Ми чекаємо, Отче, коли частина Твоєї сили стане нашою силою, коли частина Твого серця стане нашим серцем, частина Твого прощення стане нашим прощенням. Ми чекаємо, Боже, ми чекаємо”. І тоді, коли Бог відповість, ми, як Лазар, дивовижним чином отримаємо благословіння того, що насправді не було затримкою.
Яких дій або якого забезпечення ви зараз очікуєте від Бога? Як очікувати з вірою?
Отче, я чекаю на Тебе. Даруй мені Твою силу і вірну надію в моєму очікуванні.
“Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть”. — Матвія 5:6
Жахливе вбивство доктора Мартіна Лютера Кінга сталося на піку американського руху за громадянські права в 1960-х роках. Однак минуло лише чотири дні, і його вдова Коретта Скотт Кінг замість нього мужньо очолила мирний марш протесту. Коретта завзято відстоювала справедливість і була відомою активісткою.
Господь Ісус сказав: “Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть” (Мт. 5:6). Одного дня Бог прийде, щоб вчинити правосуддя і відновити справедливість, а поки в нас є можливість брати участь у розповсюдженні Божої справедливості на землі, як це робила Коретта. У 58-му розділі Книги пророка Ісаї яскраво змальована картина того, що Бог закликає робити Свій народ: “Розв’язати кайдани безбожности… пустити на волю утиснених… вламати голодному хліба свого… вбогих бурлаків до дому впровадити… вкрити [нагого]… і не сховатися від [тих, хто потребує допомоги]” (вв. 6-7). Прагнення справедливості для пригноблених і знедолених є одним із способів показати Бога. Пророк Ісая пише, що народ, який прагне справедливості, подібний до ранкової зорі; наслідком цього є зцілення для народу (в. 8).
Нехай Бог викликає голод по Його правді на землі. У Біблії сказано, що шукаючи Божої справедливості, ми будемо задоволені.
Який прояв несправедливості привертає вашу увагу? Що можна зробити для поновлення справедливості?
Боже, сповни мене прагненням до справедливості. Допоможи мені брати участь у Твоїй праці по встановленню справедливості.
Моніка завзято молилась, аби її син повернувся до Бога. Вона плакала через його нечестивий образ життя і навіть розшукувала його в різних містах, де він вирішував жити. Ситуація здавалась безнадійною. Втім одного дня це сталося: її син пережив зустріч із Богом. І він став одним із найвідоміших теологів церкви. Ми його знаємо як Августина, єпископа Гіппонського.
“Аж доки… Господи?” (Ав. 1:2). Пророк Авакум плакав через Божу бездіяльність стосовно можновладців, які спотворювали правосуддя (в. 4). Згадайте часи, коли ми у відчаї зверталися до Бога, висловлюючи свій плач через несправедливість, через неефективність лікування, через фінансові труднощі, через дітей, які віддалились від Бога.
Бог чув плач Авакума кожного разу, як той плакав. З вірою чекаючи на Божу відповідь, ми можемо наслідувати приклад пророка, який перетворив свій плач на хвалу, сказавши: “Я Господом тішитись буду … радітиму Богом спасіння свого” (Ав. 3:18). Він не розумів Божих шляхів, однак довіряв Йому. І плач, і хвала є проявами віри і довіри. Ми плачемо, звертаючись до Бога на основі Його характеру, а наша хвала Йому ґрунтується на тому, Ким Він є – дивовижним, всемогутнім Богом. І одного дня, завдяки Його благодаті, будь-який плач зміниться на хвалу.
Яким є ваш плач сьогодні? Як він може перетворитися на хвалу?
Дорогий Ісусе, нагадуй мені, Хто Ти і що Ти зробив у моєму житті.
