Загублення, знайдення, радість

Олексій • 1 рік назад

“Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену”. — Луки 15:6

“Мене називають «володарем перснів». Цього року я вже знайшов 167 загублених перснів”. Під час прогулянки пляжем ми з дружиною Карі поспілкувалися з літнім чоловіком, який ходив з металошукачем. “Іноді на перснях викарбувані імена, – сказав він, – і мені подобається спостерігати за обличчями власників цих прикрас, коли я їх повертаю. Я публікую онлайн інформацію про знахідку і перевіряю, чи зв’яжеться хто-небудь стосовно неї”. Я сказав, що мені також подобається займатися пошуками з металошукачем, втім я нечасто це робив. На прощання чоловік сказав: “Ви ніколи не дізнаєтесь, поки не спробуєте!”

У 15-му розділі Євангелія від Луки розповідається про інший вид “пошуку і порятунку”. Ісуса критикували за турботу про людей, далеких від Бога (вв. 1-2). У відповідь Він розповів три історії: про вівцю, монету і сина, які загубились і потім знайшлись. Чоловік, “знайшовши [вівцю], кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною»” (Лк. 15:5-6). Усі ці історії – про пошук загублених людей і про радість їхнього порятунку в Христі.

Ісус прийшов, “щоб знайти та спасти, що загинуло” (Лк. 19:10). Він закликає наслідувати Його приклад (див. Мт. 28:19). І нас очікує радість від того, що люди приходять до Бога. Ми ніколи не дізнаємось, поки не спробуємо.

Яку радість ви відчували, коли люди приходили до Бога? Як ви покажете іншим любов Ісуса?

Господи Ісусе, дякую, що знайшов і любиш мене! Будь ласка, направ мене до того, хто потребує Тебе сьогодні.

Автор: Джеймс Бенкс