“Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій – у мене в серці”. — Псалом 39:9
Пропозиція здавалась привабливою. Саме таке було потрібно Пітеру. Після звільнення цей єдиний годувальник молодої родини відчайдушно молився за роботу. “Це безсумнівно Божа відповідь на твої молитви”, – казали друзі.
Однак, читаючи про потенційного працедавця, Пітер відчував неспокій. Компанія інвестувала кошти в сумнівні справи і була звинувачена в корупції. Зрештою, Пітер попри біль відмовився від пропозиції. “Я вірю, що Бог хоче, аби мої вчинки були правильними, – поділився він зі мною. – Я маю довіряти, що Він потурбується про мене”.
Вчинок Пітера нагадав мені історію, коли Давид опинився в одній печері з Саулом. Здавалося, що Давиду випала чудова нагода вбити ворога, який за ним полював, однак Давид відмовився. “Борони мене, Господи, щоб зробити ту річ… Господньому помазанцеві” (1 Сам. 24:7). Давид пильно розрізняв між людським тлумаченням подій та Божим повелінням виконувати Його настанови.
Замість того, щоб шукати “знаки” в певних ситуаціях, звернімося до Бога та Його істини за мудрістю і проводом, аби нам зрозуміти суть речей. Він допоможе нам вчинити правильно.
Що допомогло вам розрізнити між власним тлумаченням подій та Божим повелінням для вас? До кого ви можете звернутись за благочестивою порадою?
Боже, даруй мені мудрість розуміти можливості, які переді мною, та віру йти за Тобою, аби мені завжди Тебе радувати.
“І щоденно… й… безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа”. — Дії 5:42
В одному інтерв’ю музикант, віруючий в Христа, пригадує, як його спонукали “менше говорити про Ісуса”. Чому? Вважалося, що музична група була б більш популярною і зібрала б більше коштів на допомогу бідним верствам населення, якби він перестав говорити, що вся його праця – про Ісуса. Однак він подумав і вирішив: “Моя ціль у музиці – поділитися моєю вірою в Христа… Я не зможу мовчати”. Отже, він сказав, “що його покликанням є розповсюдження вістки про Ісуса Христа”.
Перебуваючи в ще більш загрозливих обставинах, апостоли отримали схоже послання. Їх ув’язнили, втім ангел звільнив їх і звелів продовжувати звіщати іншим про нове життя в Христі (Дії 5:19-20). Коли релігійні лідери дізнались про звільнення апостолів і подальше проголошення Євангелія, вони їм докорили: “Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про… Ім’я [Ісуса] не навчати?” (в. 28).
Натомість апостоли відповіли: “Бога повинно слухатися більш, як людей” (в. 29). Лідери знову їх побили і “наказали їм не говорити про Ісусове Ймення” (в. 40). Однак апостоли раділи, що виявились гідними постраждати за Ім’я Ісуса, і “щоденно… й… безупинно навчали, і звіщали Євангелію” (в. 42). Господи, допоможи нам наслідувати їхній приклад!
Чи забороняли вам говорити про Господа Ісуса і якою була ваша відповідь? Яким чином ви можете розповісти про Нього іншим?
Дорогий Боже, дякую за приклад апостолів та інших відважних свідків. Будь ласка, сповни мене мужністю наслідувати їхній приклад.
“Я кличу до Тебе від краю землі, коли серце моє омліває”. — Псалом 60:3
Автор і теолог Расселл Мур описав, як звернув увагу на моторошну тишу, що панувала в російському сирітському будинку, де він усиновив своїх хлопчиків. Пізніше йому пояснили, що немовлята перестали плакати, бо знали, що ніхто не відреагує на їхній плач.
Зазнавши важких часів, нам також здається, що нас ніхто не чує. І що найгірше – нам здається, що Бог також не чує наш плач і не бачить наших сліз. Однак Він і чує, і бачить! Ось чому нам потрібна мова прохання і благання, відображена в псалмах. Автори псалмів прохали про Божу допомогу і водночас скаржились перед Ним на свої обставини. Подібну мову Давид вживає в 60-му Псалмі, де він каже Творцю: “Я кличу до Тебе від краю землі, коли серце моє омліває! На скелю, що вища від мене, мене попровадь” (в. 3). Псалмоспівець Давид кличе до Бога, бо знає, що лише Він є “пристановищем” і “баштою сильною” для нього (в. 4).
Молитовне висловлення прохань і скарг у псалмах є ствердженням Божої суверенності і зверненням до Його доброти та вірності. Вони підтверджують наявність близьких стосунків із Богом. У важкі миті ми всі можемо повірити обману, що Богу байдуже до нас. Втім це не так. Він чує нас і перебуває поруч із нами.
Як вас підбадьорює усвідомлення, що Бог чує ваші відчайдушні молитви? Які прохання і скарги висловите ви Йому сьогодні?
Дорогий Ісусе, допоможи приносити до Тебе свої прохання, благання і хвалу.
“Ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води”. — Івана 4:10
Життя в родині було неспокійним, і Андреа в чотирнадцять років залишила дім. Вона знайшла роботу і оселилася з друзями. Прагнучи любові і ствердження, вона згодом переїхала до чоловіка, який запропонував їй наркотики; до алкоголю, який вона вже регулярно пила, додалося ще й споживання наркотиків. Однак стосунки та наркотичні речовини не задовольнили її прагнень. Тому Андреа продовжувала шукати. Через декілька років вона познайомилася з віруючими в Ісуса, які запропонували помолитись разом із нею. А через декілька місяців вона, зрештою, пізнала Того, Хто втамував її спрагу – Ісуса Христа.
Самарянка, яка зустрілась з Ісусом біля криниці, також змогла втамувати духовну спрагу. Вона прийшла до криниці в спекотний денний час (Ів. 4:5-7), імовірно, аби уникнути сторонніх поглядів та пліток інших жінок, які добре знали історію її стосунків з багатьма чоловіками (вв. 17-18). Ісус, звернувшись до неї і попросивши води, порушив тогочасні соціальні звичаї, оскільки Він, юдейський вчитель, не повинен був спілкуватись із самарянкою. Однак Господь хотів дарувати їй живу воду, яка мала привести її до вічного життя (в. 10). Він хотів втамувати її спрагу.
Приймаючи Ісуса своїм Спасителем, ми також п’ємо живу воду. Ми можемо поділитись цією водою з іншими, запросивши їх піти за Ісусом.
Як ви думаєте, що відчувала жінка біля криниці, коли Ісус попросив у неї води? Що для вас означає отримати Його живу воду?
Небесний Отче, Ти радо запрошуєш усіх спраглих прийти до води і пити. Втамуй мою спрагу Своєю живою водою.
“Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної”. — Филип’ян 2:8
Мене часто забавляють неофіційні святкові дні. У США тільки в одному лютому є День липких булочок, День тих, хто ковтає мечі, навіть День печива для собак! Сьогоднішній день названий Днем смирення. Смирення – загально визнана чеснота, варта того, аби це святкувати. Втім так було не завжди.
У стародавньому світі смирення вважалось слабкістю, а не чеснотою; світ цінував славу . Вихваляння власними досягненнями було очікуваним; люди намагались піднімати свій статус і ніколи не понижувати його. Смирення означало підлегле становище, наприклад, слуги перед господарем. Втім усе це змінилось після смерті Ісуса Христа. Той, Хто був у “Божій подобі”, залишив Свій Божественний статус, аби прийняти “вигляд раба”, та “упокорив Себе”, щоб померти за інших (Фил. 2:6-8). Вартий похвали вчинок змусив переоцінити значення смирення. Завдяки тому, що зробив Христос, до кінця першого століття вже навіть світські письменники називали смирення чеснотою.
Кожного разу, коли когось вихваляють за смирення, опосередковано звучить проповідь Євангелія. Без Ісуса смирення не було б “добрим”, а День смирення – взагалі немислимим. Христос відмовився від Свого статусу заради нас, виявляючи через усю історію смиренну природу Бога.
Яким би був світ, якби смирення і досі вважалось слабкістю? У контексті яких стосунків ви можете виявити смирення Ісуса?
Господи Ісусе, я славлю Тебе за Твоє смирення. Бажаю виявляти таке ж смирення перед Тобою!
“Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя”. — Приповістей 4:23
У 1938 році угорський математик Абрахам Вальд переїхав до Сполучених Штатів. Там під час Другої світової війни він застосував свої навички у військових цілях. Військове командування намагалось віднайти способи, як захистити авіатехніку від ворожих обстрілів, і звернулось до Вальда та його колег. Намагаючись визначити місця найбільшого пошкодження літаків, науковці почали досліджувати техніку, яка поверталась на базу. Однак Вальд зрозумів, що пошкодження в літаках, які повертались, показували лише ті місця, удари по яким не були критичними. Він збагнув, що місце, яке потребувало найбільшого додаткового захисту, можна було знайти в літаках, які були збиті. Водночас ці літаки, уражені у двигун, впали і їх не можна було дослідити.
Соломон каже про необхідність берегти найуразливіше місце – наше серце. Він закликає сина “серце своє стерегти”, бо з нього походить все інше (Пр. 4:23). Божі настанови направляють нас у житті, віддаляючи від поганих рішень і зосереджуючи на важливому.
Якщо ми захистимо серце, дослухаючись до Божих настанов, то зможемо “усунути свою ногу від зла” і залишитись непохитними в подорожі з Богом (в. 27). Ми щодня заходимо на територію ворога, однак з Божою мудрістю в серці ми здатні зосереджуватися на нашій місії, аби нам жити заради Божої слави.
У чому ваше серце найбільш вразливе зараз? Як Божа мудрість може захистити вас?
Боже, будь ласка, захисти моє серце від будь-яких загроз. Ти мій притулок.
Друзі. Запрошуємо вас взяти участь у Загальнонаціональному посту та молитві за Україну! 24 лютого виповниться рівно рік, як Російська Федерація розпочала повномасштабну війну проти нашої країни.
У Божому Слові написано: “І впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім’я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуть зо злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!” (2 Літопис 7,14).
Наша країна потребує Божої милості та Його відповіді ???
“Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь”. — Марка 7:8
Готуючи їжу, молода жінка розрізала навпіл шматок м’яса і поклала його у велику каструлю. Коли її чоловік запитав, навіщо вона це робить, жінка відповіла: “Бо так робить моя мати”.
Водночас питання чоловіка викликало в неї цікавість, і вона запитала в матері значення традиції. Вона була вражена, коли дізналась, що мати розрізала м’ясо, аби воно вмістилось в її маленьку каструлю. Оскільки в дочки було багато великих каструль, у розрізанні м’яса не було необхідності.
Багато традицій починаються з потреби щось зробити, втім надалі їх дотримуються лише тому, що “ми так звикли робити”. Цілком природно триматися людських традицій; так само чинили і фарисеї (Мр. 7:1-2). Їх дратувало, якщо хтось порушував хоча б одне з їхніх релігійних правил.
Господь Ісус сказав фарисеям: “Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь” (в. 8). Він показав, що традиції ніколи не повинні заміняти біблійну мудрість. Щире бажання іти за Богом (вв. 6-7) пов’язане зі ставленням серця, а не з дотриманням зовнішньої обрядовості.
Добре, якщо ми постійно оцінюємо традиції, те, за що ми тримаємось серцем і що виконуємо з релігійним завзяттям. Те, що Бог нам відкрив і що по-справжньому є потрібним, завжди повинно бути вищим від традицій.
Яких традицій дотримуєтесь особисто ви? Наскільки вони узгоджуються зі сказаним у Святому Письмі?
Небесний Отче, допоможи мені виконувати Твої повеління і відмовлятись від усіх традицій, які суперечать Писанню.
“І впокоряться люди Мої… то Я вислухаю з небес”. — 2 Хронік 7:14
Орукун – це маленьке містечко на півночі Австралії. Аборигени, які населяють його, походять з семи кланів. Хоч євангельська звістка досягла Орукуну ще століття тому, в громаді іноді й досі практикувався звичай: “око за око”. У 2015 році в стосунках між кланами зросла напруга, і коли сталося вбивство, принцип помсти вимагав, аби з родини вбивці також хтось помер.
Втім на початку 2016 року сталося дещо дивовижне. Мешканці Орукуну почали в молитві шукати Бога. Далі почалися каяття, масові хрещення, і місто охопило відродження. Люди стрибали від радості прямо на вулицях, а родина вбитого чоловіка простила клан вбивці. Невдовзі до церкви щонеділі приходило вже близько 1000 чоловік, тоді як кількість населення міста складає всього 1300!
Подібні відродження описані в Біблії: за часів Єзекії народ із радістю повернувся до Бога (2 Хр. 30), а в день П’ятидесятниці тисячі людей каялись (Дії 2:38-47). Хоча відродження – це виключно Божа праця, проте історія показує, що відродженню завжди передує молитва. Бог сказав Соломону: “І впокоряться люди Мої… і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуть зі злих своїх доріг, то Я… прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край” (2 Хр. 7:14).
Мешканці Орукуну на власному досвіді переконались, що відродження несе радість і примирення. Отче, принеси відродження і нам.
Хоча не існує “формули” відродження, що, на вашу думку, сприяє його появі? Як відгукнутись на Божий поклик, аби посприяти відродженню?
Дорогий Небесний Отче, будь ласка, принеси відродження нашій землі. Почни з мене.
