“Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі”. — Римлян 8:3
На гаражному розпродажі я побачила різдвяну інсталяцію в зім’ятій картонній коробці. Взявши до рук фігурку немовляти Ісуса, я була вражена майстерністю виготовлення всіх деталей. Новонароджений не був просто загорнутий у ковдру і лежав із закритими очима. Ні, Його очі були відкриті, а ручки тягнулися вперед. Немовля наче казало: “Я тут!”
У цій маленькій фігурці відобразилося чудо Різдва. Бог послав на землю Свого Сина в людському тілі. Ісус зростав, як усі діти. Його маленькі ручки гралися іграшками. Згодом Його руки відкрили Тору, а пізніше працювали з деревом, поки не почалося Його служіння. Його ніжки підросли і почали носити Його містами та селами, де Він навчав і зціляв. У кінці Його земного життя ці руки та ноги були пробиті цвяхами, а Його тіло безпомічно висіло на хресті.
У Посланні до римлян 8:3 сказано: “Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі”. Якщо ми приймаємо жертву Христа, як плату за все погане, що ми зробили, і присвячуємо Йому своє життя, Господь звільняє нас від гріховного поневолення. Божий Син прийшов до нас справжнім живим Немовлям і відкрив нам шлях до примирення з Богом та до впевненості у вічному спасінні.
У чому різниця між прославленням Христа на Різдво і просто святкуванням Різдва?
Дорогий Боже, дякую, що послав на землю Ісуса Христа, аби звільнити мене від рабства гріха та смерті.
“Убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним”. — Приповістей 30:8
У фільмі “Скрипаль на даху” головний герой Тев’є відверто розмовляє з Богом про те, як влаштований світ: “Ти створив багато бідних людей. Я, звичайно, розумію, що бути бідним не соромно. Однак і не почесно! Що ж поганого буде в тому, якщо мені випаде трохи більше вдачі?.. Невже порушиться великий вічний задум, якщо я стану заможним?”
За багато віків до того, як Шолом-Алейхем вклав ці слова в уста Тев’є, Агур виголосив таку ж щиру, але зовсім іншу молитву, яка збереглася для нас у Книзі приповістей. Агур просив Бога не давати йому ані бідності, ані багатства, а годувати його “хлібом, для [нього] призначеним” (Пр. 30:8). Агур знав: отримавши занадто багато, він стане пихатим і перетвориться на безбожника, який не бачить потреби в Бозі. Водночас він просив Бога не дозволяти йому збідніти, аби він не почав красти і знеславити Боже Ім’я (в. 9). Агур розумів, що його єдиним годувальником є Бог, тому й просив у Нього якраз стільки, скільки йому потрібно для щоденних потреб. Його молитва відображає бажання бути з Богом і мати задоволення, яке можна віднайти тільки в Ньому.
Нехай і в нас буде таке ж ставлення. Все, що ми маємо, дароване Богом. Стараймося мудро користуватися Його дарами і жити перед Ним із вдячністю в серці. Бо Господь дає нам не тільки необхідне, але й набагато більше.
Як ви можете шукати Бога і знаходити в Ньому задоволення? Як ви висловлюєте свою вдячність за Його вірність?
Боже, Ти подавач усіх благ. Допоможи мені бути задоволеним усім, що Ти даєш.
“Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії”. — 2 Тимофія 1:5
Дослідження, проведене серед віруючих США у 2019 році, показало, що на духовний розвиток багатьох опитаних великий вплив справили матері й бабусі. Приблизно дві третини вихідців з християнських родин сказали, що головну роль у формуванні їхньої віри зіграла мати, а одна третина вказала на бабусю чи дідуся (зазвичай бабусю).
Автор докладу зазначив: “Знов і знов наше дослідження показує неоцінимий вплив матерів на… духовний розвиток дітей”. Підтвердження цьому ми знаходимо і в Біблії.
Апостол Павло в листі до Тимофія відмітив, що віра молодого служителя була сформована на прикладі, який він бачив у своїй бабусі Лоіді та матері Евнікії (2 Тим. 1:5). Цей зворушливий спогад свідчить про значний вплив, який дві жінки справили на одного з лідерів ранньої церкви. Цю думку можна побачити і в іншому уривку, де Павло закликає Тимофія: “Ти в тім пробувай, чого тебе навчено… ти знаєш з дитинства Писання святе” (2 Тим. 3:14-15).
Сильна духовна спадщина є дорогоцінним даром. Навіть якщо в нашому житті не було такого благословіння, як у Тимофія, імовірно, все ж були люди, які зробили важливий внесок у наше духовне формування. А ще важливіше, якщо ми самі показуємо оточуючим свою нелицемірну віру і залишаємо добру спадщину.
Хто справив значний вплив на ваше духовне формування? Як ви можете підбадьорити інших у вірі?
Небесний Отче, дякую за тих людей у моєму житті, які стали для мене прикладом щирої віри.
“[Йонатан] був засмучений за Давида, бо його образив його батько”. — 1 Самуїлова 20:34
Англійський поет Вільям Купер (1731–1800) знайшов собі друга в особі пастора Джона Ньютона (1725–1807), колишнього работорговця. Купер страждав від депресії і декілька разів намагався вчинити самогубство. Ньютон періодично відвідував його, і вони подовгу гуляли, розмовляючи про Бога. Якось у Ньютона виникла думка, що його другу буде корисно зайнятися творчістю, і він запропонував йому скласти збірку духовних гімнів. Купер погодився і написав багато пісень, які згодом стали відомими, зокрема “Бог діє таємничим чином”. Коли Ньютон переїхав до іншого міста, вони зберегли дружбу і листувались до самої смерті Купера.
Я бачу паралелі між міцною дружбою Ньютона і Купера та дружбою Йонатана і Давида в Старому Завіті. Після перемоги Давида над Ґоліятом “Йонатанова душа зв’язалася з душею Давидовою, – і полюбив його Йонатан, як душу свою” (1 Сам. 18:1). Хоча Йонатан був сином царя Саула, він захищав Давида від заздрощів та гніву свого батька. У відповідь на це Саул у своїй люті навіть “кинув списа на [Йонатана], щоб убити його” (1 Сам. 20:33). Йонатан ухилився від зброї і дуже засмутився через несправедливе ставлення до його друга (в. 34).
Дружба Давида з Йонатаном і Ньютона з Купером надавала їм життєвих сил підтримувати один одного в любові до Бога і в служінні Йому. А як ви можете сьогодні підтримати свого друга?
Яку роль відіграє дружба у вашому житті? Як ви можете проявити Божу любов до своїх друзів і зміцнити їх у вірі?
Господи Ісусе, допоможи мені радіти дружбі та спілкуванню з Тобою.
“Де та дорога, що світло на ній пробуває? А темрява – де її місце..?” — Йова 38:19
Вільям Шетнер зіграв капітана Кірка в телесеріалі “Зірковий шлях”, втім до справжнього польоту в космос виявився неготовим. Свій одинадцятихвилинний суборбітальний політ він назвав “найбільш вражаючим досвідом, який тільки можна уявити”. Вийшовши з капсули, Шетнер із захопленням сказав: “Бачити, як зникає синій колір, і дивитися в цілковиту чорноту – це дещо неймовірне… Там, де синій колір знизу змінюється на чорний зверху… цей колір дуже красивий і витончений, і ти проходиш крізь нього за одну мить”.
Наша планета – блакитна крапка, оточена суцільною темрявою. Трохи некомфортно це усвідомлювати. Шетнер сказав, що в мить, коли синє небо стало чорним, то був політ наче до смерті. “Одна мить – і ось вона, смерть! Ось що я побачив. Це було дуже хвилююче. Щось неймовірне”.
Вражаючий політ Шетнера дозволяє поглянути на життя з перспективи світобудови. Ми – маленькі об’єкти у всесвіті, втім нас любить Той, Хто створив світло і відділив його від темряви (Бут. 1:3-4). Небесний Отець знає місцеперебування темряви і шляхи, які ведуть до неї (Йов 38:19-20). Він “землю основував… коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини” (вв. 4-7).
Довіряймо свої маленькі життя Богу, Який тримає у Своїх руках увесь всесвіт.
Що спадає вам на думку, коли ви розмірковуєте про безмежність космосу? Що говорить про Бога нічне небо?
Небесний Отче, Ти керуєш цим світом та всім, що перебуває за його межами. Я довіряю Твоїй сильній любові.
В оповіданні аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса мовиться про римського солдата Марка Руфе, який випив води з таємної ріки і став безсмертним. Однак з часом Марк усвідомлює, що безсмертя зовсім не таке, яким він собі його уявляв. Життя без меж виявилось життям без змісту. Саме смерть придає життю значення. Марк знаходить протиотруту – струмок чистої води. Напившись із нього, він ранить руку об терен. Крапля крові, що з’явилася, знаменує повернення смертності.
Як і Марк, ми також іноді з відчаєм думаємо про згасання життя і неминучість смерті (Пс. 87:4). І можна погодитися з тим, що смерть придає життю зміст і значення. Втім на цьому подібність закінчується. На відміну від Марка, ми знаємо, що справжнє значення нашому життю надає смерть Христа. Кров’ю, яку Ісус пролив на хресті, Він переміг смерть (1 Кор. 15:54). Нашою протиотрутою стала Його “жива вода” (Ів. 4:10). Для тих, хто її випив, змінюються всі закони життя, смерті і безсмертя (1 Кор. 15:52).
Так, ми не здатні уникнути фізичної смерті, втім для нас це вже неважливо. Господь Ісус звільнив нас від страху смерті (Євр. 2:11-15). У Христі нам гарантовано вічне життя і значима радість у небесах.
Що вас непокоїть? Якими є ваші роздуми стосовно смерті? Як вас підбадьорює текст 1 Коринтян 15?
Боже, допоможи мені прийняти Твої обітниці стосовно вічного життя з Тобою.
“Чого, душе моя, ти сумуєш?.. Май надію на Бога”. — Псалом 42:5
“Різдвяним ранком я чув дзвони” – це незвичайна різдвяна пісня за мотивами вірша, який Генрі Лонгфелло склав у 1863 році. Замість очікуваного свята і радості, текст пісні нагадує плач.
“Сумно мені від галасу свята І серце моє туга охопила: Який же тут мир, коли ненависть всюди? Серед болю та зла як я святкувати буду?” Однак потім плач змінюється надією, бо “Не вмер Господь, не заснув, не сховався, Зодягнувшись у тіло, Він на землю спустився; В людині засяяло світло спасіння, Повіки дано нам благовоління”.
Тема надії, яка народжується з плачу, помітна в багатьох біблійних псалмах плачу. Одним із них є Псалом 42. Він починається з того, що псалмоспівець скаржиться на погрози ворогів (в. 1), а Бог наче забув його (в. 2). Однак потім автор припиняє скаржитись і звертає свій погляд на Бога, Якого не до кінця розуміє, але Якому довіряє: “Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!” (в. 5).
У житті багато причин для плачу. Вони з’являються регулярно. Втім якщо ми з усім цим прийдемо до Бога надії, наш плач зміниться на пісню хвали, навіть якщо ми співатимемо крізь сльози.
Що вас зараз непокоїть? Ґрунтуючись на біблійному свідоцтві, як Бог може надати вам надію в цей період життя?
Отче, я кличу до Тебе, бо страждаю під тягарями життя. Нагадуй мені, що моя допомога йде згори, від Творця неба і землі.
“Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго!” — Римлян 12:9
Коли ми паркуємо машину біля пустиря і йдемо через нього додому, то майже завжди, особливо восени, приносимо на собі насіння бур’яну. Маленькі “супутники” чіпляються за одяг, взуття та речі, аби дістатися до нових місць перебування. Таким є природний спосіб розповсюдження насіння багатьох бур’янів у всьому світі.
Обережно знімаючи це насіння зі своїх речей, я часто згадую заклик апостола Павла до віруючих в Ісуса: “Туліться до доброго” (Рим. 12:9). Коли ми намагаємось любити інших, то знаємо, як це буває непросто. Втім Святий Дух допомагає нам усіма силами триматися за добре, і тому ми здатні виявляти “нелицемірну” любов (в. 9).
Насіння бур’яну неможливо просто струсити рукою. Воно міцно тримається за тканину. Якщо ми зосереджуємось на доброму і пам’ятаємо про Божі заповіді милосердя та співчуття, то з Його допомогою зможемо залишатись поряд із тими, кого любимо. Бог допомагає нам “[любити] один одного братньою любов’ю” і ставити потреби інших людей вище за власні (в. 10).
Так, бур’яни створюють проблеми. Втім вони також нагадують мені про те, що Господь покликав мене служити ближнім любов’ю і з Його допомогою “[тулитися] до доброго” (в. 9; див. також Фил. 4:8-9).
Як заклик триматися за добре може допомогти вам любити друга чи родича зі складним характером? Чому щира любов є також наполегливою любов’ю?
Господи Ісусе, нагадуй мені про необхідність всіма силами триматися за добре. Я бажаю відображати Твою любов до інших.
