“Я не забуду про тебе!” — Ісаї 49:15
В однієї людини було більше чотирьохсот мільйонів доларів у біткоїнах, але він забув пароль до пристрою, на якому зберігалися ці кошти, тому не міг зняти жодного цента. А пристрій після десяти невдалих спроб ввести пароль самознищувався. Десять років бідолаха мучився, намагаючись згадати заповітну формулу. Він перепробував вісім варіантів, і всі виявилися неправильними. У 2021 році він був у розпачі, що залишилося лише дві спроби, після яких усе пропаде.
Люди – істоти, яким властиво забувати. Іноді ми забуваємо якісь дрібниці (наприклад, куди поклали ключі), а іноді щось справді серйозне (пароль до чотирьохсот мільйонів). На щастя, Бог не такий, як ми. Він ніколи не забуває те, що йому цінне. У важкі часи ізраїльтяни боялися, що Бог забув про них: “Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув” (Іс. 49:14). Але пророк запевняв своїх співвітчизників, що Господь пам’ятає їх завжди . “Чи ж жінка забуде своє немовля?” – запитує він (в. 15). Звичайно ж, мати ніколи не забуде про свого малюка. Але якщо така неймовірна подія станеться, ми знаємо, що Бог ніколи не забуде нас.
“Отож, на долонях Своїх тебе вирізьбив Я”, – говорить Він (в. 16). Господь зробив наші імена частиною Своєї сутності. Пам’ятаймо, що Він не може забути тих, кого любить.
Вам траплялося забувати щось важливе? Наскільки міркування про Божу пам’ять надають вам впевненості?
Боже, дякую, що Твоя пам’ять надійна та незмінна.
Автор: Уїнн Коллієр
“Той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса”. — Филип’ян 1:6
Пішовши на карантин через пандемію, наша сім’я взялася за амбітний проєкт: зібрати пазл із дев’ятнадцяти тисяч елементів. Ми працювали майже щодня, і часто здавалося, що нічого не змінюється. Нарешті через п’ять місяців ми вставили в потрібне місце останній шматочок пазла. Картина розміром три на два метри зайняла більшу частину підлоги у вітальні.
Іноді мені здається, що життя – це великий та складний пазл. Багато елементів начебто знаходяться на своїх місцях, але ще більша їх кількість безладно розкидана по підлозі. Хоч я і знаю, що Господь працює наді мною, роблячи більш схожою на Христа, іноді мені важко побачити прогрес.
Тому мене дуже втішають слова апостола Павла в Посланні до филип’ян, де він із радістю молиться за своїх читачів, дякуючи Богові за їхню працю (Фил. 1:3-4). Але його радість ґрунтувалася не на здібностях филип’ян, а на впевненості в Бозі. Павло був переконаний, “що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса” (в. 6).
Бог обіцяв довести Свою справу в нас до кінця. Немов у головоломці, у нас можуть бути ділянки, які потребують особливої уваги. І бувають часи, коли здається, що ми майже не рухаємось уперед. Але ми можемо бути впевнені, що незмінний Господь один за одним вставляє важливі елементи в потрібні місця.
Звідки ви знаєте, що Бог постійно робить у вас Свою працю? У яких сферах свого життя ви вже бачите чудові результати Його роботи?
Небесний Отче, дай мені очі віри, щоб я міг бачити, як Ти працюєш у моєму житті.
Автор: Ліза Самра
“Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі”. — Євреїв 10:39
Громадські хвилювання, можливі небезпеки та незручності не змогли утримати Джиммі від подорожі до однієї з найбідніших країн світу, куди він вирушив, щоб підтримати місцевих служителів. Потік текстових повідомлень, що постійно надходили до нашої групи, відображав труднощі, з якими він стикався. “Хлопці, активуйте молитовний ланцюг! Ми тут за дві години проїхали лише п’ятнадцять кілометрів. Машина постійно перегрівається”. Затримки призвели до того, що Джиммі прибув на місце лише опівночі. Люди, які зібралися послухати його проповідь, чекали п’ять годин. Через деякий час надійшло повідомлення зовсім в іншому тоні: “Дивовижно! Приголомшливе служіння! Близько десяти людей вирішили навернутися до Христа!”
Вірне служіння Богу може бути важким. Герої віри, перелічені в Посланні до євреїв, є підтвердженням цього. Рухомі вірою, звичайні люди опинялися в скрутних та небезпечних обставинах. Багато з них “дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці” (Євр. 11:36). Віра спонукала їх на ризик, довіряючи результат Богу. Те саме стосується і нас. Віра може і не завести нас у далекі небезпечні місця, зате вона може спонукати нас перейти через вулицю, вирушити на інший кінець міста та заговорити з незнайомою людиною. Ризиковано? Можливо. Але результат, зараз чи в майбутньому, того вартий. До того ж нам допомагає Сам Господь.
На які ризики вам, можливо, доведеться піти, ідучи за Христом? Що утримує вас від таких ризиків?
Небесний Отче, дай мені сили та сміливості повністю довірити своє життя Тобі.
Автор: Артур Джексон
? 11.06.2023 10:02 На каналі Церкви Божої Слави розпочалася #трансляція «Ісус запізнився» | Пастор Олександр Колтуков | 11.06.2023: https://youtu.be/bLtUAVDuFW0
“Як самітно сидить колись велелюдне це місто”. — Плач Єремії 1:1
Цілий день ми з братами допомагали батькам вивозити речі та меблі зі старої оселі, у якій пройшло наше дитинство. Увечері ми приїхали туди востаннє і сфотографувалися на ганку. А потім мама повернулася до мене і сказала: “Все. Більше нічого не лишилося”. Це остаточно вибило мене з колії; я ледве стримав сльози. Будинок, що зберігав п’ятдесят чотири роки спогадів, спорожнів. Я намагаюся про це не думати.
Мої почуття співзвучні першим словам книги Плач Єремії: “Як самітно сидить колись велелюдне це місто” (Плач 1:1). Однак є важлива відмінність: Єрусалим був спустошений “за численність гріхів” (в. 5). Бог вигнав Свій народ до Вавилону, бо ізраїльтяни повстали проти Нього і не хотіли каятися (в. 18). А мої батьки переїжджали не через гріхи… Але з часу падіння Адама в Едемському саду здоров’я кожної людини поступово згасає. Старіючи, ми переїжджаємо до будинків чи квартир, які легше утримувати.
Я вдячний за спогади, які зробили наш скромний будинок особливим. Біль – це ціна любові. Я знаю, що наступне прощання буде вже не з домом батьків, а з ними самими. І від цього мені хочеться плакати. Я прошу Господа, щоб Він прийшов якнайшвидше, поклав край розлукам і створив усе нове. Моя надія – на Нього.
З яким місцем пов’язані дорогі вам спогади? Подякуйте Богові за людей, які любили вас там. Як ви можете нагромадити нові спогади?
Небесний Отче, дякую за вічний дім, який Ти приготував для мене.
Автор: Майк Уїттмер
“Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки”. — Приповістей 3:6
Я готувалася покататися на зіплайні з найвищої точки тропічного лісу на острові Сент-Люсія. Всередині наростав страх. Думка, що щось може піти не так, заповнила розум. Однак, зібравши в кулак всю свою сміливість, я стрибнула. Стартувавши з вершини гори, я помчала крізь пишну зелень дерев. Вітер тріпав волосся, а занепокоєння поступово зникало. Сила тяжіння несла мене в повітрі, вигляд на наступну платформу ставав все більш чітким і ось, м’яко пригальмувавши, я зупинилася і зрозуміла, що все пройшло благополучно.
Подорож на зіплайні нагадала мені про те, що іноді Бог закликає нас до нових та важких починань. Біблія вчить нас сподіватися на Господа і не покладатися на власний розум (Пр. 3:5), особливо в разі невпевненості та сумнівів. Якщо наші думки сповнені страху та вагань, то кроки будуть нетвердими, а курс блукаючим. Зате якщо ми ухвалимо рішення йти вірою і довіримо свій шлях Творцеві, “Він випростує [наші] стежки” (в. 6). А щоб впевненіше робити “стрибки віри”, треба пізнавати Його, проводячи час у молитві та вивченні Святого Письма.
Свобода та спокій доступні нам у будь-яких життєвих випробуваннях. Потрібно лише триматися Бога та дозволити Йому проводити нас через негаразди.
Які зміни чи труднощі в житті вимагають від вас повної довіри Богу? Що утримує вас від того, щоб зробити стрибок віри?
Небесний Отче, даруй мені мудрість і силу, щоб довірити Тобі своє життя.
Автор: Кім’я Лодер (гість)
“Господь – то твій Сторож, Господь – твоя тінь при правиці твоїй”. — Псалом 120:5
Колишня вчителька, а тепер пенсіонерка Деббі Стівенс Браудер, займається тим, що переконує всіх садити дерева. Навіщо? Через спеку. Екстремальна спека в Сполучених Штатах є головною причиною смертності від погодних умов. Тінь, яку створюють крони дерев, – один із дієвих способів захисту від спеки. “Справа тут не в прикрасі міст, це питання життя та смерті”, – каже Деббі.
Той факт, що тінь – це не тільки приємна прохолода, але, можливо, порятунок життя, був відомий автору Псалма 120. На Близькому Сході сонячний удар – постійна загроза. Це надає додаткової глибини і без того яскравого опису Бога як нашого охоронця. Завдяки Його турботі “удень сонце не вдарить тебе, ані місяць вночі” (в. 6).
Цей вірш не каже, що віруючі якимось чином позбавляються будь-якого болю чи втрат (або що спека перестає бути для них небезпечною). Христос сказав: “Страждання зазнаєте в світі, – але будьте відважні: Я світ переміг!” (Ів. 16:33). Однак порівняння Бога з покровом переконливо показує: якими б сильними не були випробування, наше життя перебуває під Його постійним наглядом (Пс. 120:7-8). У довірі Творцеві ми знаходимо спокій, знаючи, що ніщо не відлучить нас від Його любові (Ів. 10:28; Рим. 8:39).
Ви знаходили рятівну тінь у Божій турботі? Як розуміння того, що Він береже вас, надає вам мужності?
Люблячий Боже, дякую, що Ти – моє укриття і захист. Допоможи мені знаходити спокій і сміливість у зростаючій довірі Тобі.
Автор: Моніка Ла Роуз
“Утиски приносять терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію”. — Римлян 5:3-4
Копаючись у старих листах, я побачила серед них пов’язку на око з написом: “Я проходжу лікування”. Тут же хвилею наринули спогади. Цю пов’язку носив мій чотирирічний син, і йому тоді закапували в око пекучі краплі. В одному оці в нього були слабкі м’язи, тому він повинен був по кілька годин на день носити пов’язку на іншому, щоб слабке око активніше працювало і розвивалося. Крім того, йому знадобилася операція. Він мужньо переносив усі випробування, покладаючись на Бога своєю дитячою вірою, хоч і шукав у нас батьківської підтримки. Завдяки труднощам його характер набув стійкості.
Проходячи через негаразди та страждання, люди часто змінюються. Апостол Павло пише, що хвалиться скорботами, тому що “утиски приносять терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію” (Рим. 5:3-4). Павло був знайомий із випробуваннями. Він не тільки терпів аварії корабля, але й провів багато часу у в’язниці. На підставі пережитого він писав віруючим у Римі, що “надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом” (в. 5). Апостол знав: якщо ми покладаємося на Христа, Дух Божий зберігає нашу надію живою.
Із якими б труднощами ви не зіткнулися, знайте, що Бог вилив Свою благодать і милість на вас. Він любить вас.
Як випробування та труднощі допомогли вам більше покладатися на Бога? Як ви можете довірити себе Його турботі в тому, через що зараз проходите?
Люблячий Боже, Ти обіцяв, що ніколи не покинеш мене. Допоможи мені триматися Твоїх обітниць попри всі випробування.
Автор: Емі Бушер Пай
“А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата”. — Матвія 18:15
У 2010 році на індонезійський острів Суматра обрушилося цунамі, внаслідок якого загинуло понад 400 людей. Загибелі людей можна було б запобігти чи звести до мінімуму, якби система попередження спрацювала належним чином. Однак буї, що сигналізували про наближення гігантських хвиль, відірвалися і попливли в океан.
Христос поклав на нас відповідальність застерігати один одного про те, що може заподіяти духовну шкоду. Згідно з Його розпорядженням, віруючий, проти якого згрішив інший, повинен наодинці смиренно та з молитвою вказати кривдникові на його гріх (Мт. 18:15). Якщо той розкається, то конфлікт вважатиметься вичерпаним, а відносини – відновленими. Але якщо він не захоче визнавати провину, тоді треба взяти з собою “ще одного чи двох” (в. 16). Коли той, хто згрішив, і в цьому випадку не покається, питання потрібно поставити перед церквою (в. 17), а якщо він не послухає церкви, то таку людину слід відлучити від спільноти християн. Однак при цьому, звичайно ж, треба продовжувати молитися за нього і виявляти до нього любов Христа.
Будемо просити в Бога мудрості, щоб із любов’ю попереджати один одного про небезпеку нерозкаяного гріха, а також говорити і про радість відновлення відносин із Небесним Отцем та іншими віруючими. У цьому випадку сповняться слова Господа: “де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них” (в. 20).
Як ви можете зі смиренням та любов’ю викрити когось у гріху? Чим небезпечний нерозкаяний гріх?
Боже, допоможи мені любити інших настільки, щоб із любов’ю попереджати їх, якщо я побачу, як вони впадають у гріх.
Автор: Марвін Уїльямс
“Не роби собі різьби і всякої подоби”. — Вихід 20:4
Ось вам кілька порад для відпустки. Якщо ви проїжджатимете через місто Мідлтон (штат Вісконсін), відвідайте Національний музей гірчиці. Там ви побачите 6090 різних видів гірчиці з усього світу. У місті Маклін (штат Техас) на вас чекає дивовижний Музей колючого дроту. Хоча, мабуть, дивовижнішим є той факт, що хтось цим захоплюється…
Речі, які ми вважаємо важливими, можуть багато сказати про нас. Один письменник каже, що навряд чи знайдеться заняття гірше, ніж відвідування Музею бананів (хоча ми скромно дозволимо собі не погодитись).
Над усім перерахованим можна посміятися, проте зізнаємося, що в наших серцях є власні музеї – місця, де ми вшановуємо ідолів власного виробництва. Господь сказав: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною… Не вклоняйся їм і не служи їм” (Вих. 20:3, 5). Але ми все одно це робимо, створюємо собі “різьблених богів”. Це може бути багатство, пристрасть, успіх або ще якась “привабливість”, якій ми потай вклоняємося.
Легко прочитати цей текст і не зрозуміти суті. Так, Бог запитає нас про музей гріха, який ми собі створили. Але Господь “чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить [Його]” (в. 6). Він знає, наскільки мізерні наші “музеї”. І Він знає, що справжнє щастя отримується лише в любові до Нього.
Чи є у вас неугодна Богу сфера, яку ви тримаєте в таємниці? Що ви з нею маєте зробити?
Боже, я хочу, щоб Ти був у центрі мого життя. Допоможи мені позбутися всіх ідолів.
Автор: Кеннет Петерсен (гість)
