Церква Божої Слави

“Як самітно сидить колись велелюдне це місто”. — Плач Єремії 1:1

Цілий день ми з братами допомагали батькам вивозити речі та меблі зі старої оселі, у якій пройшло наше дитинство. Увечері ми приїхали туди востаннє і сфотографувалися на ганку. А потім мама повернулася до мене і сказала: “Все. Більше нічого не лишилося”. Це остаточно вибило мене з колії; я ледве стримав сльози. Будинок, що зберігав п’ятдесят чотири роки спогадів, спорожнів. Я намагаюся про це не думати.

Мої почуття співзвучні першим словам книги Плач Єремії: “Як самітно сидить колись велелюдне це місто” (Плач 1:1). Однак є важлива відмінність: Єрусалим був спустошений “за численність гріхів” (в. 5). Бог вигнав Свій народ до Вавилону, бо ізраїльтяни повстали проти Нього і не хотіли каятися (в. 18). А мої батьки переїжджали не через гріхи… Але з часу падіння Адама в Едемському саду здоров’я кожної людини поступово згасає. Старіючи, ми переїжджаємо до будинків чи квартир, які легше утримувати.

Я вдячний за спогади, які зробили наш скромний будинок особливим. Біль – це ціна любові. Я знаю, що наступне прощання буде вже не з домом батьків, а з ними самими. І від цього мені хочеться плакати. Я прошу Господа, щоб Він прийшов якнайшвидше, поклав край розлукам і створив усе нове. Моя надія – на Нього.

З яким місцем пов’язані дорогі вам спогади? Подякуйте Богові за людей, які любили вас там. Як ви можете нагромадити нові спогади?

Небесний Отче, дякую за вічний дім, який Ти приготував для мене.

Автор: Майк Уїттмер