“Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх”. — Якова 1:27
Влітку після другого курсу коледжу несподівано помер мій однокурсник. Я бачила його за кілька днів до смерті, і виглядав він чудово. Ми були молоді і, як нам здавалося, у розквіті сил. Вступивши в студентське братство, ми вже встигли потоваришувати, і раптом смерть…
Але найбільше ця сумна подія запам’яталася мені проявом якості, яку Яків називає словом “побожністю” (Як. 1:27). Друзі-студенти поставилися до сестри померлого немов рідні брати. Вони прийшли до неї на весілля, потім, через роки, з’їхалися, щоб привітати з народженням малюка. Один із них навіть подарував їй мобільний телефон і запропонував дзвонити будь-коли, як їй захочеться.
Справжня побожність, згідно з Яковом, означає “зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх” (в. 27). Хоча сестра нашого друга не була сиротою в буквальному значенні слова, проте вона втратила брата. Нові “брати” заповнили порожнечу, що утворилася.
І це те, що можемо зробити всі ми, які бажають бути “виконавцями слова” (в. 22). У це виконання серед іншого входить і допомога нужденним (Як. 2:14-17). Віра в Господа спонукає нас піклуватися про беззахисних, а також із Божою допомогою зберігати себе від негативного впливу світу. Це саме та побожність, яку бажає Небесний Отець.
У кому з ваших знайомих ви бачили “чисту й непорочну побожність”? У чому може проявлятися щирість вашої віри?
Небесний Отче, розплющ мої очі, щоб бачити тих, кому я можу допомогти. Направ мене до таких людей.
Автор: Катара Паттон
“Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній”. — Галатам 5:1
Я виросла в штаті Техас, де багато церков, членами яких є афроамериканці. Щороку 19 червня вони влаштовують святкові ходи та пікніки. Але лише в дев’ятнадцять років я дізналася про походження цього свята. Його почали відзначати в 1865 році, коли поневолені жителі Техасу дізналися, що президент Лінкольн подарував їм свободу, підписавши Прокламацію про звільнення рабів два з половиною роки тому! Вони продовжували жити в рабстві, бо не знали про свою свободу.
Можна бути вільним, але жити як раб. У Посланні до галатів апостол Павло писав про інший вид рабства – життя під гнітом релігійних правил. В одному з ключових віршів цієї книги він каже: “Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства” (Гал. 5:1). Християни отримали свободу від обрядових обмежень, які стосуються, наприклад, того, що можна їсти або з ким спілкуватися. Проте багато хто з них, як і раніше, жили немов у рабстві.
На жаль, таке може відбуватися і з нами. Але реальність така, що в ту хвилину, коли ми навернулися до Христа, Він звільнив нас від життя в страху перед численними вимогами закону. Оголошено свободу! Житимемо в Його силі!
А вам доводилося потрапляти в пастку релігійних правил? Як ви усвідомили свою свободу в Христі?
Господи Ісусе, дякую, що звільнив мене від тягаря закону.
Автор: Ліза Самра
“Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі”. — Ефесян 3:14-15
Гараж у будинку моїх батьків зберігає багато спогадів. Наприклад, у суботу тато викочував машину у двір, щоб ми всередині могли зайнятися своїми справами. Моїм головним проєктом був ремонт випадково знайденого гоночного карта. Ми поставили йому нові колеса та приробили пластикове лобове скло. Потім тато стояв на перехресті, стежачи за рухом, а я азартно ганяв дорогою вздовж двору. Озираючись назад, я розумію, що в тому гаражі відбувалося щось більше, ніж ремонт старого карту. Там формувався характер хлопчика, і батько доклав багато зусиль, щоб прищепити біблійне уявлення про Бога.
Люди були створені за Божим образом та подобою (Бут. 1:27-28). Виховання дитини батьками також бере початок у Бозі, тому що Він – Батько, від якого “має ймення кожен рід на небі й на землі” (Еф. 3:14-15). Батьки наслідують Творця всього живого, створюючи у світі нове життя і піклуючись про дітей. Вони виявляють якості, джерело яких не в них самих, а в Небесному Отці. Він – зразок, на якому ми ґрунтуємо свою модель батьківства.
Мій тато не був ідеальним. Як і будь-який батько, у своєму поводженні зі мною він не завжди наслідував Божий приклад. Але часто йому це вдавалося, і тоді я отримував уявлення про те, як нас зберігає та спрямовує Бог. Прямо там, на бетонній гаражній підлозі, ремонтуючи старий карт.
Які якості Божої природи відображають добрі батьки? Як ви можете виявити ці якості перед оточуючими?
Отче, допоможи мені виховувати своїх дітей, відображаючи перед ними Твої прекрасні риси.
Автор: Шерідан Войсі
? 18.06.2023 10:03 На каналі Церкви Божої Слави розпочалася #трансляція «Божі ліки для тебе» | Пастор Гайдаренко Ганна | 18.06.2023: https://youtu.be/YRKpVlpxUxg
“Ось Я дав в твої уста слова Мої!” — Єремії 1:9
Найвидатнішими ораторами в історії часто ставали ті, які за допомогою своїх виступів намагалися робити позитивні зміни. Один із таких людей – Фредерік Дуглас, чиї промови про свободу та скасування рабства сприяли наближенню кінця цього сумного явища в Сполучених Штатах. А що було б, якби він вирішив мовчати? Всі ми можемо використовувати свій голос, щоб надихати та підтримувати інших, але страх публічних виступів може стати серйозною перешкодою. Якщо такий страх почне нас долати, звернімося до Бога, джерела небесної мудрості та підбадьорення.
Коли Бог закликав Єремію бути пророком для народів, той відразу почав відмовлятися: “О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак” (Єр. 1:6). Але Господь не дозволив страху Єремії стати на шляху його покликання бути Божим голосом для свого покоління. Закликавши пророка довіритися Йому і говорити все, що Він накаже (в. 7), Творець забезпечив його всім необхідним. “Ось Я дав в твої уста слова Мої”, – сказав Він (в. 9).
Якщо ми просимо Господа показати нам, як Він хоче нас використати, Він спорядить нас для виконання Його волі. З Божою допомогою ми зможемо сміливо піднімати голос, щоб позитивно впливати на оточуючих.
Чи було вам страшно звертатися до людей? Як ви можете покластися на Божу силу та мудрість у цьому питанні?
Небесний Отче, допоможи мені використовувати силу слів, щоб впливати на оточуючих для їхньої користі.
Автор: Кім’я Лодер (гість)
“Я не забуду про тебе!” — Ісаї 49:15
В однієї людини було більше чотирьохсот мільйонів доларів у біткоїнах, але він забув пароль до пристрою, на якому зберігалися ці кошти, тому не міг зняти жодного цента. А пристрій після десяти невдалих спроб ввести пароль самознищувався. Десять років бідолаха мучився, намагаючись згадати заповітну формулу. Він перепробував вісім варіантів, і всі виявилися неправильними. У 2021 році він був у розпачі, що залишилося лише дві спроби, після яких усе пропаде.
Люди – істоти, яким властиво забувати. Іноді ми забуваємо якісь дрібниці (наприклад, куди поклали ключі), а іноді щось справді серйозне (пароль до чотирьохсот мільйонів). На щастя, Бог не такий, як ми. Він ніколи не забуває те, що йому цінне. У важкі часи ізраїльтяни боялися, що Бог забув про них: “Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув” (Іс. 49:14). Але пророк запевняв своїх співвітчизників, що Господь пам’ятає їх завжди . “Чи ж жінка забуде своє немовля?” – запитує він (в. 15). Звичайно ж, мати ніколи не забуде про свого малюка. Але якщо така неймовірна подія станеться, ми знаємо, що Бог ніколи не забуде нас.
“Отож, на долонях Своїх тебе вирізьбив Я”, – говорить Він (в. 16). Господь зробив наші імена частиною Своєї сутності. Пам’ятаймо, що Він не може забути тих, кого любить.
Вам траплялося забувати щось важливе? Наскільки міркування про Божу пам’ять надають вам впевненості?
Боже, дякую, що Твоя пам’ять надійна та незмінна.
Автор: Уїнн Коллієр
“Той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса”. — Филип’ян 1:6
Пішовши на карантин через пандемію, наша сім’я взялася за амбітний проєкт: зібрати пазл із дев’ятнадцяти тисяч елементів. Ми працювали майже щодня, і часто здавалося, що нічого не змінюється. Нарешті через п’ять місяців ми вставили в потрібне місце останній шматочок пазла. Картина розміром три на два метри зайняла більшу частину підлоги у вітальні.
Іноді мені здається, що життя – це великий та складний пазл. Багато елементів начебто знаходяться на своїх місцях, але ще більша їх кількість безладно розкидана по підлозі. Хоч я і знаю, що Господь працює наді мною, роблячи більш схожою на Христа, іноді мені важко побачити прогрес.
Тому мене дуже втішають слова апостола Павла в Посланні до филип’ян, де він із радістю молиться за своїх читачів, дякуючи Богові за їхню працю (Фил. 1:3-4). Але його радість ґрунтувалася не на здібностях филип’ян, а на впевненості в Бозі. Павло був переконаний, “що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса” (в. 6).
Бог обіцяв довести Свою справу в нас до кінця. Немов у головоломці, у нас можуть бути ділянки, які потребують особливої уваги. І бувають часи, коли здається, що ми майже не рухаємось уперед. Але ми можемо бути впевнені, що незмінний Господь один за одним вставляє важливі елементи в потрібні місця.
Звідки ви знаєте, що Бог постійно робить у вас Свою працю? У яких сферах свого життя ви вже бачите чудові результати Його роботи?
Небесний Отче, дай мені очі віри, щоб я міг бачити, як Ти працюєш у моєму житті.
Автор: Ліза Самра
“Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі”. — Євреїв 10:39
Громадські хвилювання, можливі небезпеки та незручності не змогли утримати Джиммі від подорожі до однієї з найбідніших країн світу, куди він вирушив, щоб підтримати місцевих служителів. Потік текстових повідомлень, що постійно надходили до нашої групи, відображав труднощі, з якими він стикався. “Хлопці, активуйте молитовний ланцюг! Ми тут за дві години проїхали лише п’ятнадцять кілометрів. Машина постійно перегрівається”. Затримки призвели до того, що Джиммі прибув на місце лише опівночі. Люди, які зібралися послухати його проповідь, чекали п’ять годин. Через деякий час надійшло повідомлення зовсім в іншому тоні: “Дивовижно! Приголомшливе служіння! Близько десяти людей вирішили навернутися до Христа!”
Вірне служіння Богу може бути важким. Герої віри, перелічені в Посланні до євреїв, є підтвердженням цього. Рухомі вірою, звичайні люди опинялися в скрутних та небезпечних обставинах. Багато з них “дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці” (Євр. 11:36). Віра спонукала їх на ризик, довіряючи результат Богу. Те саме стосується і нас. Віра може і не завести нас у далекі небезпечні місця, зате вона може спонукати нас перейти через вулицю, вирушити на інший кінець міста та заговорити з незнайомою людиною. Ризиковано? Можливо. Але результат, зараз чи в майбутньому, того вартий. До того ж нам допомагає Сам Господь.
На які ризики вам, можливо, доведеться піти, ідучи за Христом? Що утримує вас від таких ризиків?
Небесний Отче, дай мені сили та сміливості повністю довірити своє життя Тобі.
Автор: Артур Джексон
? 11.06.2023 10:02 На каналі Церкви Божої Слави розпочалася #трансляція «Ісус запізнився» | Пастор Олександр Колтуков | 11.06.2023: https://youtu.be/bLtUAVDuFW0
“Як самітно сидить колись велелюдне це місто”. — Плач Єремії 1:1
Цілий день ми з братами допомагали батькам вивозити речі та меблі зі старої оселі, у якій пройшло наше дитинство. Увечері ми приїхали туди востаннє і сфотографувалися на ганку. А потім мама повернулася до мене і сказала: “Все. Більше нічого не лишилося”. Це остаточно вибило мене з колії; я ледве стримав сльози. Будинок, що зберігав п’ятдесят чотири роки спогадів, спорожнів. Я намагаюся про це не думати.
Мої почуття співзвучні першим словам книги Плач Єремії: “Як самітно сидить колись велелюдне це місто” (Плач 1:1). Однак є важлива відмінність: Єрусалим був спустошений “за численність гріхів” (в. 5). Бог вигнав Свій народ до Вавилону, бо ізраїльтяни повстали проти Нього і не хотіли каятися (в. 18). А мої батьки переїжджали не через гріхи… Але з часу падіння Адама в Едемському саду здоров’я кожної людини поступово згасає. Старіючи, ми переїжджаємо до будинків чи квартир, які легше утримувати.
Я вдячний за спогади, які зробили наш скромний будинок особливим. Біль – це ціна любові. Я знаю, що наступне прощання буде вже не з домом батьків, а з ними самими. І від цього мені хочеться плакати. Я прошу Господа, щоб Він прийшов якнайшвидше, поклав край розлукам і створив усе нове. Моя надія – на Нього.
З яким місцем пов’язані дорогі вам спогади? Подякуйте Богові за людей, які любили вас там. Як ви можете нагромадити нові спогади?
Небесний Отче, дякую за вічний дім, який Ти приготував для мене.
Автор: Майк Уїттмер
