Складно завжди залишатися радісним, а особливо в пору змін, труднощів чи втрат. Павлу, автору послання до Филип’ян, це напевно, було знайоме. Під час написання листа до филип’ян Павло сидів у в’язниці під охороною римських вояків (Дії 28).
Попри те, що Павло перебував у тяжкій життєвій ситуації, він все одно писав до церкви у Филипах і заохочував їх завжди радіти. Він також сказав, що вони повинні молитися Богу, а не хвилюватися чи переживати (4:6). Їм слід з подякою просити у Бога те, в чому вони мають потребу.
Вчення Павла таке: попри наші обставини, завжди існує підстава для прославлення Бога.
Якщо ми навчимося завжди радіти та підкорятися Богові в молитві замість того, щоб переживати, Божий мир буде з нами в нашому серці та розумі (Филип’ян 4:7).
Бог дав нам усе, чого ми могли сподіватися. Якщо ми віримо в Ісуса, ми отримуємо прощення наших минулих помилок. Нам також даровані благодать і мир. Крім того, Дух Божий живе в нас, щоби надати нам сили в нашому новому житті.
Усе це є причиною, чому ми повинні постійно прославляти Бога. Ніщо не може відлучити нас від Божої любові. І завдяки цьому ми впевнені у нашому спасінні для вічності.
Радість у Господі в часи труднощів робить нашу віру в Ісуса глибшою та міцнішою.
Виділіть сьогодні час, щоби порадіти у Господі. Якщо вам тяжко, почніть зі складання списку всього, що Бог зробив для вас. Ви також можете скласти список усіх атрибутів Бога, як-от Його доброта, вірність і любов. Проведіть час у молитві, дякуючи Йому за всі ці речі. Продовжуйте практикувати це протягом тижня, аби виробити звичку висловлювати вдячність.
За сотні років до Ісуса Божий народ був у скруті.
Вони заплуталися в житті, не могли собі допомогти і, можливо, починали сумніватися в тому, що Бог їх врятує. Чи відчували ви коли-небудь подібне? Якщо так, то ви, можливо, належите до первісної аудиторії цього вірша — вигнанців у Вавилоні.
Вавилоняни забрали їхню землю і відправили їх за сотні кілометрів. Можливо, вони думали, що Бог покинув їх або що Він не чує їхніх криків. Але Бог завжди присутній і Він завжди близько.
Ісая дав своєму народові знати, що Бог забезпечить вихід з вавилонського полону. І Бог виконав Свою обіцянку, дозволивши Своєму народові повернутися додому.
Через покоління багато хто з Божого народу відчував себе в новому вигнанні. Вони були вдома, але не все було добре. Тому вони пам’ятали цей вірш і його обітницю — що незалежно від того, наскільки темною або відчайдушною може бути наша ситуація, Бог здатний забезпечити шлях зі зламаного, розбитого серця і відчаю в цілісне, здорове майбутнє.
Але вони не знали, що наближається ще більш остаточне вирішення проблеми темряви, в якій вони жили. Ісаї 40:3 — це пророцтво, яке збулося не лише тоді, коли вигнанці залишили Вавилон і повернулися додому, але й у пришесті Месії. Через Ісуса Бог проклав постійний шлях для людей, щоб вийти з темряви й знайти надію, силу і мир. Бог забезпечив постійний шлях з темряви до світла.
То через що ви проходите? Який ваш «Вавилон»? Це може бути звичка, якої ви не можете позбутися, близька людина, яка продовжує приймати саморуйнівні рішення, або проблема психічного здоров’я, яка здається непосильною. Незалежно від того, що це, Бог може і зробить так, що ви вийдете зі зламаності і повернетеся до життя.
Чи траплялося з вами щось несподіване? Можливо, це був сюрприз, який приніс вам радість, а може, це була трагедія, яка вплинула на ваше життя. Кожен з нас переживає моменти в житті, яких ми не очікуємо.
Незважаючи на те, що трапляються несподівані речі, ми все одно плануємо та мріємо про те, як піде наше життя. У нас можуть бути плани щодо нашої майбутньої освіти або плани щодо конкретних стосунків у нашому житті. Але ми ніколи не можемо планувати несподіване, оскільки ми не знаємо майбутнього. Ми навіть не знаємо, що може статися в найближчі кілька хвилин.
Ми дізнаємося зі Святого Письма, що Бог всезнаючий, а це означає, що Він знає все, що станеться всюди у світі. Він має повне знання про кожну подію та дію, що відбувається. Більше того, Він також повновладний, а це означає, що Він контролює все, що відбувається у світі.
Це означає, що навіть якщо ми будуємо плани у своєму власному житті, Бог зрештою керує нашими кроками. Він має силу змінити напрямок нашого життя, а також спрямовувати нас до того, що для нас найкраще.
Знайдіть час, щоб подумати про свої мрії та плани на життя. Чи представляли ви коли-небудь ці плани Богові в молитві? Це не означає, що ви не повинні будувати плани на своє життя, але радше те, що ви плануєте, не має стояти перед Божими планами щодо вашого життя.
Знайдіть хвилинку, щоб попросити Бога спрямовувати ваші кроки. Попросіть Його відкрити будь-які бажання чи плани, які не від Нього. Підкоріть свої плани Богові, щоб ви були відкриті йти за Ним, куди б Він вас не провадив. Подякуйте Йому за Його доброту і благодать, які скеровують вас у вашому житті.
Ти правдою судиш народи й племена ведеш на землі! — Псалом 66:5
Під час конференції в Азії я лише протягом кількох годин мав дві повчальні бесіди. Спочатку один пастор розповів мені, як 11 років провів у в’язниці, аж поки не з’ясували, що він не коїв того вбивства, у якому його звинуватили. Потім декілька сімей розповіли, як вони на своїй батьківщині витратили всі свої заощадження, щоб врятуватись під час релігійних переслідувань. Однак їх зрадили ті самі люди, яким вони заплатили за врятування. І тепер, після багатьох років життя в таборі для біженців, вони вже й не вірять, що десь знайдуть нову домівку.
В обох випадках люди зазнали особливих страждань через відсутність справедливості, що є одним із доказів гріховності цього світу. Але не завжди буде панувати на землі кривда.
Псалом 66 закликає Божих людей нести цьому страждаючому світу звістку про Бога. Ця звістка несе в собі радість – і не лише тому, що пізнаємо Божу любов, але й тому, що несемо Його справедливість. “Нехай веселяться й співають племена, – говорить псалміст, – бо Ти правдою судиш народи й племена ведеш на землі!” (Пс. 66:5).
Хоча біблійні автори розуміли, що правда є ключовим моментом Божої любові, вони також знали, що справедливість наступить лише в майбутньому. Коли Він прийде, “потече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!” (Ам. 5:24).
Отче, допоможи нам нести Твою правду там, де ми живемо, хоча ще не прийшов той день, коли Ти знищиш будь-яку кривду. Ми так чекаємо на Твій прихід!
Дбайте про справедливість і моліться про милість.
Автор: Білл Краудер
Ви коли-небудь ставили собі запитання: «Як жив Ісус?» «Як виглядає послух Йому?» «Як Ісус хоче, щоб ми жили?»
Це чудові запитання, які допомагають зрозуміти, чого Бог очікує від тих, хто Його любить.
В 1 Івана 2:4-6 сказано: «Хто каже, що пізнав Його, а заповідей Його не дотримується, той неправдомовець, і в ньому немає правди. А хто дотримується Його слова, в тому Божа любов справді є досконалою. З цього пізнаємо, що ми в Ньому. Хто каже, що в Ньому перебуває, той має жити так само, як жив Він».
Коли Ісус був зі Своїми учнями, Він сказав їм: «Ось Моя заповідь: щоб ви любили один одного так, як Я вас полюбив» (Івана 15:12).
Коли Його послідовники любили один одного, це було знаком їхньої покори Ісусу — і те саме стосується нас. Іван у своєму листі до групи християн каже нам, що Божа заповідь полягає в тому, щоб «ми повірили в Ім’я Його Сина Ісуса Христа, і любили одне одного, як Він нам заповів» (1 Івана 3:23).
Наша любов до членів світової Церкви є знаком послуху й ознакою того, що Бог живе в нас. Роблячи це, ми знаємо, що Бог перебуває в нас. Ходити, як ходив Ісус, означає любити членів Церкви з милосердям, вірністю і смиренністю. Саме за цією любов’ю світ пізнає, що ми є Його учнями (Івана 13:35).
Жити, як Ісус, не означає відмічати список речей, які ми повинні або не повинні робити. Це означає жити життям, яке настільки вкорінене в Божій любові, що ми прагнемо виконувати всі Його заповіді.
Жити як Ісус означає жертовно любити людей, яких Бог створив і за яких послав Свого Сина померти, починаючи з тих, хто називає Ісуса своїм Спасителем.
Більша частина Нового Заповіту присвячена заохоченню віруючих до того, як жити одне з одним. Тому цього тижня знайдіть час, щоб прочитати листи апостола Івана в Новому Заповіті та пошукайте способи, як ви можете втілити в життя заповідь Ісуса любити одне одного.
Згадайте час, коли вам було щиро страшно.
Як би ми не хотіли ніколи не відчувати страху, страх є частиною людського досвіду. Але коли ми боїмося, у нас є варіанти…
Ми можемо панікувати, стресувати, бути переповненими хвилюванням, переосмислювати всі найгірші сценарії та намагатися заглушити ситуації, що викликають тривогу навколо нас, нездоровими способами … або ми можемо повторити Слова Давида:
«Але як тільки жах мене проймає, я довіряюсь Богу я, і на Нього покладаюсь».
Псалми 56:4 UMT
Варто зауважити, що ці слова були написані після того, як Давид був захоплений филистимлянами. Його цькували вороги, і він боявся за своє життя.
Але Давид відмовився задовольнитися страхом.
Він протистояв бажанню дозволити страху сказати останнє слово. Він вирішив дати відсіч Істиною…
…І ми теж можемо.
Нам ніколи не доведеться боротися поодинці. Бог дав нам щось могутніше, ніж звичайна зброя: Він дав нам Своє Слово, Свого Духа та Свій народ. Навіть коли ми не маємо доступу до ідеальної натхненної проповіді чи своєчасного слова підбадьорення, ми можемо зупинитися і згадати правду: що Бог бореться за нас, Він з нами і ніколи не залишить нас.
Коли ми перемикаємо свій розум від нашого надзвичайного страху до надзвичайної вірності Бога, усе змінюється. Отже, сьогодні, якщо ви налякані, стривожені, приголомшені або невпевнені, промовте це вголос:
Коли я боюся, я покладаюся на Тебе.
Померти для себе може здаватися поганою справою. Більшість людей хочуть аплодувати собі, звеличувати та просувати себе.
Але в Божому Царстві вмирання для себе є необхідним.
“Тож я вже не живу, але Христос живе в мені. Я живу нині у своєму тілі вірою в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе заради мене.”
Галатів 2:20
Шматок глини не може стати витвором мистецтва, якщо йому не надати форму. Контейнер з фарбою не може бути використаний для створення шедевра, якщо її спочатку не вилити. Вугільний поклад повинен змінитися, щоб стати діамантом. Гусениця повинна відмовитися від старого способу життя, щоб стати чудовим метеликом.
Запрошення померти насправді є запрошенням до життя.
Коли ми віддаємо своє життя Богові, ми вирішуємо відмовитися від наших планів, бажань і наших дарів. І це може бути важко. Але ми також знаємо, що по той бік є щось краще — і Хтось кращий.
Бог може перебудувати наші плани, змінити наші бажання і переорієнтувати наші дари для Своєї слави.
Апостол Павло, автор послання до Галатів, з перших вуст знав про силу Христа, що змінює життя. Сила Христа радикально змінила Павла, перетворивши його з того, хто переслідував віруючих, на палкого послідовника Ісуса.
Завдяки цьому досвіду Павло знав, що єдиний спосіб жити — це віддати Христу кожну сферу свого життя. І саме тому він запрошує нас зробити те ж саме.
Ісус не міг воскреснути, не будучи спочатку розіп’ятим, і те ж саме стосується нас.
Тож що вам потрібно віддати Ісусу сьогодні? Яку поведінку, звичку чи думку вам потрібно “розіп’яти”? Приходьте до Ісуса такими, якими ви є, і дозвольте Йому перетворити й оновити ваше життя.
Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, про що ви думаєте? Чи усвідомлювали, що ваші думки мають силу? Чи міркували про те, як з часом ви стаєте тим, про що думаєте?
Пишучи з римської в’язниці до вірян у грецькому місті Филипах, апостол Павло не з чуток знав, як важливо боротися з важкими речами завдяки істинним думкам. Він регулярно стикався з опозицією, слабкістю, труднощами та переслідуваннями.
Але Павло також знав, що послідовники Ісуса були покликані до іншого способу мислення…
“На закінчення, брати і сестри мої, скажу вам таке: думайте лише про те, що правдиве, благородне, справедливе, чисте, приємне, почесне, відмінне, й гідне похвали!”
Филип’ян 4:8
Навіть у зламаному світі Бог створив добро, і Він уповноважив нас помічати та хвалити Його за це.
Апостол Яків також нагадує нам, що кожен добрий і досконалий дар походить від Бога, а Ісус говорить нам, що Він є шлях, істина і життя. Отже, коли ми зосереджуємося на тому, що є добрим і сповненим правди, наші думки спрямовуються до Бога — дарувальника добра й автора всього істинного.
Зосередження на тому, що є добрим, може виглядати як роздуми про жертву Ісуса, яку Він приніс за вас. Це може означати, що ви згадуєте час, коли ви відчували, як Бог захищав, забезпечував або готував вас. Або це може виглядати як подяка Богові за обітниці, які Він дотримав, і за любов, яку Він проявив до вас.
Дотримуватися порад Павла — це не означає практикувати позитивне мислення, це означає зосереджувати наші думки на Богові, щоб розвивати розум Христа в нашому повсякденному житті.
Тому сьогодні подумайте про те, про що ви думаєте. Шукайте ритм вдячності та поклоніння. Дякуйте Богові за можливість пролити світло на темний світ. І шукайте те, що є добрим, чистим і правдивим, куди б ви не пішли.
Ми можемо бачити безліч речей: дерева, зірки, гори, океани, людей, пінгвінів, посмішку нашого найкращого друга, слонів, хмарочоси, кавові зерна, заходи сонця та тюльпани, і це лише деякі з них.
Усі ці речі створив Бог. Він створив світ природи, і навіть закони, які ним управляють.
Але є й речі, яких ми не бачимо: за подихом вітру, за глибинами світобудови, під основами кохання. Через Христа було створено все – на небі та на землі, видиме та невидиме (Колосян 1:16).
І хоча наші смертні очі можуть бути не в змозі бачити вітер, інфрачервоне світло чи Дух Божий, ми все одно відчуваємо їхню дію. Тому що є набагато більше речей, ніж ми можемо побачити. Існує більше поза цим життям.
Друзі Павла, коринтяни, мали великі труднощі. Їх гнали та переслідували через те, що вони вірили в Ісуса — у те, що Він був довгоочікуваним Месією. Декому навіть загрожувала смерть. Але Павло закликав їх переносити такі швидкоплинні випробування з надією, яка за межами цього світу. Він писав:
“… ми не дивимося на видиме, а на те, що невидиме, бо видиме – тимчасове, а невидиме – вічне”.
2 Коринтян 4:18
Людські очі можуть бачити лише певну кількість речей. Людський розум може осягнути лише обмежену галузь знань. Але ми можемо довірити Богові все, що не можемо побачити чи зрозуміти.
Бог реальний. Можливо, сьогодні ми не зможемо побачити Його на власні фізичні очі, але ми можемо відчути Його вплив. Ісус приніс Себе в жертву, щоб ви могли жити, і на вас чекає життя з надлишком — і на землі, і на небі. Є щось більше, ніж тут і зараз.
Отже, чи звернете ви свій погляд на видиме чи невидиме? Чи довірятимете ви своїм п’яти почуттям або почнете довіряти Йому?
Уявіть, що ви садите насіння. Якщо ви хочете, щоб воно виросло у квітку, ви піклуєтеся про нього і надаєте все, що необхідно.
Тепер подумайте про людей, які з вами у лихоліття. Ті, що підтримують вас і з ким вам подобається проводити час. Такі відносини схожі на насіння, ми повинні дбати про них, щоб вони не тільки зростали, а й процвітали.
Щоразу дякую я своєму Богові, згадуючи про вас.
Филип’ян 1:3
У Біблії ми дізнаємося, що Павло започаткував церкву у Филипах. Поки він жив із церквою, люди були щедрі та добрі до нього, розповідаючи разом з ним про Євангелію. Але навіть після того, як Павло продовжив свій шлях, церква у Филипах продовжувала його підтримувати.
Коли Павла посадили до в’язниці, він написав їм листа. Він міг би написати їм про свої проблеми, але натомість він молився за своїх друзів і підбадьорював їх, щоб вони продовжували жити життям, яке славить Господа, попри труднощі та гоніння. Павло усвідомлював, на які жертви вони йшли, тому дякував і підтримував їх.
Також і ми можемо зміцнювати наші стосунки з людьми, які є важливими для нас, шляхом прояву вдячності.
Ми можемо помолитися за них, підтримати їх добрим словом або послужити їм, незважаючи на нашу зайнятість. Ми можемо, відклавши справи, уважно вислухати їх, або висловити подяку за щось, що інакше залишилося б непоміченим.
Бог дав нам бажання бути у взаєминах з людьми навколо нас. Це означає, що так само як Павло і Филипʼяни, ми маємо можливість підтримувати одне одного і разом слідувати за Господом. Для цього нам необхідно дбати про наші стосунки, і цілеспрямовано берегти їх та зберігати їх здоровими. І один із найкращих способів це зробити – зупинитися та подякувати людям, які допомагають і підтримують нас. Давайте сьогодні знайдемо час, щоб подякувати Богові за людей, котрі зробили великий внесок у наше життя, і помолимося за них.
