“Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах”. — 1 Петра 4:7
У червні 1965 року шестеро підлітків із острівного Королівства Тонга, що в південній частині Тихого океану, вирушили в море в пошуках пригод. Ті не змусили на себе чекати. У першу ж ніч шторм зламав щоглу та кермо. Декілька днів вони дрейфували без їжі та води, перш ніж дісталися до безлюдного острова Ата, де вони провели 15 місяців, поки не прийшла допомога.
Хлопці розуміли, що повинні боротися за виживання. Вони насадили город, видовбали кілька дерев’яних стволів для зберігання дощової води і навіть збудували імпровізований спортзал. Коли один із них упав зі скелі й зламав ногу, інші зафіксували її за допомогою палиць та листя. Сварки завершувалися обов’язковим примиренням, а кожен день починався і закінчувався співом та молитвою. Коли хлопці повернулися додому цілими і неушкодженими, родичі були шоковані: вони вже організували їхній похорон.
Християнам у першому столітті доводилося непросто. Апостол Петро втішав гнаних братів і сестер, закликаючи їх бути розсудливими, молитися (1 Петра 4:7), виявляти взаємну турботу (в. 8) і використовувати свої обдарування для служіння один одному (вв. 10-11). Тоді всупереч усім лихам Бог “упевнить” їх, “зміцнить” і “уґрунтує” (1 Пет. 5:10).
За часів випробувань нам потрібна “віра вигнанців”. Будемо разом молитись і працювати, а Господь проведе нас через будь-які негаразди.
Коли приходить лихо, ви просите допомоги в інших чи намагаєтеся впоратися з ним самотужки? Хто з віруючих потребує вашої підтримки?
Боже, даруй мені віру, щоб я гідно міг зустріти труднощі.
Автор: Шерідан Войсі
“Щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають”. — 1 Солунян 4:13
Луїза була веселою, грайливою дівчинкою. Кожен, хто дивився на неї, посміхався. Але в п’ять років вона захворіла на рідкісну хворобу і померла. Її раптовий відхід був страшним ударом для Пітера та Дей-Дей, її батьків, а також для всіх нас, їхніх співробітників. Ми плакали разом із ними.
І все ж Пітер і Дей-Дей виявили дивовижну стійкість духа. Коли я запитав, як вони справляються зі скорботою, Дей-Дей відповіла, що їх утішає думка про те, де зараз знаходиться Луїза – в люблячих руках Господа Ісуса. “Ми радіємо за нашу дівчинку, якій настав час вирушити в небо, – сказала вона. – Бог дає нам благодать та силу долати горе і продовжувати робити те, що Він нам доручив”.
Дей-Дей знайшла втіху в характері Бога, Який відкрив Себе в Ісусі Христі. Біблійна надія – це більше, ніж простий оптимізм. Це повна впевненість, заснована на Божій обітниці, яку Він ніколи не порушить. Коли нам важко, ми звертаємося до істини, якою апостол Павло втішав віруючих, що тужили за своїми померлими друзями: “Коли-бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним” (1 Сол. 4:14). Нехай ця впевненість втішить нас і додасть сили всупереч усім скорботам.
Як ви черпаєте силу в Божих обітницях? Як ви можете втішити того, хто сумує за втратою дорогої людини?
Небесний Отче, дякую Тобі за надію та втіху. Зміцни мене, щоб я міг підтримувати інших.
Автор: Леслі Ко
? 23.07.2023 10:01 На каналі Церкви Божої Слави розпочалася #трансляція «Між 1 і 42 розділом книги Йова» | Пастор Олександр Колтуков | 23.07.2023: https://youtu.be/foyZPLPkDhU
“Я завсіди дякую Богові моєму, коли тебе згадую в молитвах своїх”. — Филимона 1:4
Щороку у Великій Британії відбувається церемонія, в ході якої правлячий монарх роздає спеціально випущені для цього випадку монети “Гроші Монді”. У 2021 році честі отримати ці монети з рук королеви Єлизавети II був удостоєний Малкольм Клаутт. Цей служитель, якому виповнилося рівно сто років, за своє довге життя роздав тисячу Біблій. Він записував імена всіх, кому дарував Біблію, і регулярно за них молився.
Вірність Клаутта – чудовий приклад любові, яку ми знаходимо в посланнях апостола Павла. Він часто повідомляв своїм адресатам, що регулярно молиться за них. Наприклад, він пише своєму другові Филимону: “Я завсіди дякую Богові моєму, коли тебе згадую в молитвах своїх” (Филим. 1:4). У листі до Тимофія Павло повідомляє: “Тебе пам’ятаю я завжди в молитвах своїх день і ніч” (2 Тим. 1:3). Звертаючись до церкви в Римі, він наголошує, що “безперестанно” і “завжди” згадує про них у молитвах (Рим. 1:9-10).
Можливо, ми не маємо молитовного списку з тисячі людей, однак Господь відповідає і на наші прохання. Старанна молитва за тих, кого ми знаємо, має велику силу. Якщо Святий Дух дає бажання молитися за конкретну людину, то й простий щоденник може бути корисним інструментом. Я записую імена тих, за кого молюся, у певні дні тижня, і це допомагає мені зберігати вірність. Згадувати один одного в молитвах – чудовий вияв любові.
Що допомагає вам зберігати вірність у молитві? Як чиясь молитва принесла вам благословіння?
Небесний Отче, допоможи мені бути вірним у молитві та пам’ятати, що Ти завжди чуєш мене.
Автор: Ліза Самра
“І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом”. — Ефесян 5:18
Письменник Скотт Макнайт розповідає, як у шкільні роки пережив те, що згодом назвав “просочування Духом”. У християнському таборі проповідник закликав молодь підкоритися владі Христа. Після зборів юний Скотт усамітнився під деревом і помолився: “Небесний Отче, пробач мої гріхи і наповни мене Святим Духом”. “Сталося щось потужне, – розповідав він. – Із тієї миті моє життя стало зовсім іншим. Не ідеальним, але не таким, як раніше”. Раптом у нього з’явилося бажання читати Біблію, молитися, зустрічатися з іншими віруючими і служити Богу.
Перш ніж піднестися на небо, воскреслий Ісус сказав учням, щоб “не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої” (Дії 1:4). Вони мали “прийняти силу” і стати Його свідками “в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі” (в. 8). Бог дає Святого Духа кожному віруючому в Ісуса. Вперше це сталося в день П’ятидесятниці (див. Дії 2). А сьогодні трапляється щоразу, коли хтось звертається до Христа.
Крім того, ми можемо наповнюватися Духом і з Його допомогою приносити плід зміненого характеру та нових бажань (Гал. 5:22-23). Будемо славити і дякувати Богові за Його втіху, настанову, допомогу та любов!
Яку зміну зробив у вас Святий Дух? Як ви можете дати Йому можливість працювати у вас і через вас?
Люблячий Боже, дякую Тобі за дар Святого Духа. Допоможи мені більше любити Тебе та оточуючих.
Автор: Емі Бушер Пай
“А по огні тихий лагідний голос”. — 1 Царів 19:12
Якщо ви любите спокій і тишу, то в Міннеаполісі (штат Міннесота в США) є кімната, яка вам сподобається. Вона поглинає 99,99% усіх звуків! Це всесвітньо відома безехова камера Орфілдської лабораторії, яку називають найтихішим місцем на землі. Люди, які вирішили побувати в беззвучному просторі, повинні сидіти, щоб не втратити орієнтацію через відсутність еха. Ще нікому не вдавалося провести в цій кімнаті понад сорок п’ять хвилин.
Мало хто з нас потребує саме такої тиші. І все ж таки ми живемо в галасливому і марнотному світі, тому час від часу хочемо спокою. Навіть новини та соціальні мережі створюють якийсь “фоновий шум”, що відволікає увагу. Більшість цього шуму викликає негативні емоції. Занурившись у нього, ми можемо перестати чути Божий голос.
Зустрівшись із Господом на горі Хорив, Ілля знайшов Його не в бурхливому вітрі, не в землетрусі і не в огні (1 Цар. 19:11-12). Тільки-но почувши “тихий лагідний голос”, пророк закрив обличчя і став біля входу до печери, щоб зустрітися із всемогутнім Богом (вв. 12-14).
Можливо, ваш дух прагне тиші, але ще більше він хоче почути Божий голос. Облаштуйте собі “тиху кімнату”, щоб у вашому житті завжди було чути “тихий лагідний голос” (в. 12).
Як Бог звертається до Своїх дітей? Чому так важливо регулярно спілкуватися з Ним?
Люблячий Небесний Отче, утіш моє серце і розум, щоб я був готовий до зустрічі з Тобою.
Автор: Сінді Хесс Каспер
“Але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини”. — Филип’ян 2:7
У британському реаліті-шоу “Бос під прикриттям” директорка великої корпорації з виробництва та продажу заморожених солодощів влаштувалася на роботу в один із магазинів звичайною касиркою. Одяг та макіяж зробили її невпізнанною для співробітників. Її метою було дізнатися, що насправді відбувається на місцях. Завдяки цьому вона змогла вирішити низку проблем, з якими зіткнувся магазин.
Господь Ісус також “умалив Самого Себе” (Фил. 2:7), щоб вирішити наші проблеми. Він став людиною, ходив по землі, навчав людей, а потім помер на хресті за наші гріхи (в. 8). Ця жертва показала, наскільки упокорився Христос. Він став одним із нас, і випробував усе, що ми відчуваємо.
Християни покликані мати “ті самі думки”, особливо щодо інших віруючих (в. 5). Бог допомагає нам зодягнутися в покору (в. 3) і прийняти спосіб думок нашого Спасителя (в. 5). Він спонукає нас стати слугами, які готові піклуватися про потреби інших і бажають простягати руку допомоги. Бог хоче, щоб ми смиренно любили оточуючих, адже ми так багато отримали від Нього. Будемо служити їм і зі співчуттям шукати вирішення проблем, які у них виникають.
Як ви можете з любов’ю допомагати людям у їхніх труднощах? Що для вас означає бути смиренними за прикладом Христа?
Святий Боже, дякую Тобі за жертву Христа. Будь ласка, дай мені Його спосіб мислення, щоб я смиренно служив своїм братам і сестрам.
Автор: Катара Паттон
“Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний”. — Приповістей 28:13
Наш пес Вінстон знає, що гризти взуття не можна. Тому він вигадав хитру стратегію. Ми називаємо її “грішити за дверима” . Якщо Вінстон побачить випадково залишений черевик, він із недбалим виглядом, ніби нудьгуючи, прямує до нього. Бере черевик у зуби і так само ліниво йде до дверей. Нічого особливого, дивитися нема на що. “Мамо! Вінстон поніс твій черевик за двері!”
Погодьмося: ми всі іноді думаємо, що можемо так само недбало пронести свій гріх повз Бога. Ми хочемо вірити, що Він не зверне уваги. “Не так це важливо”, – міркуємо ми. Але, подібно до Вінстона, ми всі розуміємо і знаємо, що не подобається Творцю.
Як Адам і Єва в раю, ми можемо ховатися, приховуючи ганьбу свого гріха (Бут. 3:10), або вдавати, що нічого не сталося. Але Біблія закликає нас до протилежного: бігти до Бога за милістю та прощенням. У Книзі приповістей сказано: “Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний” (Пр. 28:13).
Якщо ми є християнами, то ходити “грішити за дверима” та сподіватися, що ніхто не побачить, – не варіант. Визнаймось у своєму гріху самим собі, Богу, доброму другу – і знайдемо свободу від почуття провини та сорому (1 Ів. 1:9).
Чи не намагаєтеся ви приховувати якийсь гріх? Що заважає вам сповідати його?
Небесний Отче, дякую, що останнє слово в моєму житті не за гріхом. Допоможи мені говорити правду Тобі та людям і бути впевненим у Твоїй милості та прощенні.
Автор: Адам Хольц
“А як був він утискуваний, благав він лице Господа, Бога свого, і дуже впокорився”. — 2 Хронік 33:12
Лист від ув’язненого на ім’я Джейсон став несподіванкою для нас із дружиною. Ми займаємося вихованням цуценят, робимо з них службових собак для людей з обмеженими можливостями. Одне з таких цуценят перейшло на наступний етап навчання, і його передали ув’язненим, яких спеціально вчили дресирувати собак. У листі Джейсон шкодував про своє минуле, а потім згадав про нашого колишнього вихованця: “Снікерс – сімнадцятий собака, якого я тренував, і він найкращий. Коли я бачу, як він дивиться на мене, мені здається, що я нарешті роблю щось правильне”.
Джейсон – не єдина людина, яка шкодує про минуле. Всім нам знайомі докори сумління. А Манасія, юдейський цар, відчував їх із особливою силою. Біблія перераховує деякі з його злочинів: будівництво жертовників язичницьким богам (2 Хр. 33:3), чаклунство та принесення в жертву своїх дітей (в. 6). Він і весь свій народ повів тим же гріховним шляхом (в. 9).
“І говорив Господь до Манасії та до народу його, та не слухались вони” (в. 10). Зрештою, Бог зумів привернути його увагу. Асирійці “скували [Манасію] мідяними кайданами та й повели його до Вавилону” (в. 11). Там полонений цар благав лице Господа, Бога свого, і дуже впокорився (в. 12). Бог почув його і навіть повернув на юдейський престол. Тоді Манасія став поклонятися істинному Богу (вв. 15-16).
Вас щось гнітить? Ще не пізно. Бог чує смиренні молитви покаяння.
Про що ви шкодуєте? Що ви можете зробити, щоб виправити помилки і дозволити Богові використати вас у служінні Йому?
Дякую, Отче, що Ти завжди готовий прийняти мої щирі молитви.
Автор: Тім Густавсон
“Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії”. — 2 Тимофія 1:5
“Я почуваюсь абсолютно непотрібним, – скаржився Гарольд. – Дружина померла, діти зайняті своїми сім’ями. Після обіду сиджу і розглядаю тіні на стіні”. Своїй доньці він часто казав: “Я старий, життя позаду. В мене більше немає мети. Нехай Господь забере мене”.
Але одного разу проста розмова змінила звичний перебіг думок самотнього старого. “У сусіда виникли проблеми з дітьми, ось я і почав молитися за нього, – розповідав Гарольд, – а потім якось поговорив із ним про Євангеліє. І відчув, що в мене з’явилася ціль у житті! Поки є люди, які не знають Христа, я маю розповідати їм про Спасителя”.
Це була звичайна зустріч, але Гарольд вирішив заговорити про свою віру, і життя його сусіда назавжди змінилося. У Другому посланні до Тимофія апостол Павло згадує двох жінок, яких Бог також використав, щоб змінити чиєсь життя, а саме Тимофія – молодого співробітника Павла. Лоіда, бабуся Тимофія, та Евнікія, його мати, мали “нелицемірну віру”, яка передалася молодій людині (1 Тим. 1:5). Серед повсякденних справ у звичайному домі юний Тимофій навчався вірі, яка зробила його посвяченим учнем Ісуса, а згодом і керівником церкви в Ефесі.
Скільки б років нам не було і в яких умовах ми б не знаходилися, зробімо своєю метою свідчення про Христа.
Кому ви можете розповісти про віру в Ісуса? Про які можливості для благовістя вам, можливо, варто помолитися?
Господи Ісусе, відкрий мої очі та серце, щоб бачити навколо себе людей, яким потрібно почути про Твою любов. Даруй мені можливості ділитися з ними Євангелієм.
Автор: Карен Х’юанг
