“Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив”. — Єремії 1:5
Здається, що “вподобайки” – ті маленькі сердечка чи пальці вгору на Facebook – завжди були з нами. Але виявляється, що цей віртуальний символ схвалення з’явився лише у 2009 році.
Дизайнер “вподобайок” Джастін Розенштейн казав, що хотів допомогти створити “світ, у якому люди піднімають один одного, а не знищують”. Втім згодом Розенштейн зауважив, що його винахід, можливо, спричинив нездорову залежність користувачів від соціальних мереж.
Я ж вважаю, що винахід Розенштейна відображає нашу вроджену потребу в самоствердженні та зв’язках. Ми хочемо впевнитись, що інші знають нас, помічають нас, і ми їм подобаємось. “Вподобайка” – це досить нове поняття. Втім наше бажання пізнавати та бути пізнаними таке ж давнє, як і створення людини Богом.
Проте кнопка “подобається” не зовсім виконує свою роботу, чи не так? На щастя, ми служимо Богу, чия любов набагато глибша, ніж цифровий символ. У Книзі пророка Єремії ми бачимо Божий глибокий зв’язок із пророком, якого Він покликав до Себе. “Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив” (Єр. 1:5).
Бог знав пророка ще до його зачаття і призначив для життя, сповненого сенсу та місії (вв. 8-10). Бог і нас закликає до цілеспрямованого життя, коли ми пізнаємо Отця, Який так близько знає нас і любить.
Як глибоке пізнання Бога впливає на ваше ставлення до інших? Як цілеспрямоване життя може принести мир?
Небесний Отче, допоможи мені спочивати у Твоїй любові та в покликанні, знаючи, що Ти сильно піклуєшся про мене і формуєш для кожного дня, який Ти для мене запланував.
Автор: Адам Хольц | Дивіться інших авторів
“Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя”. — Псалом 41:2
Ми з друзями збиралися виконати один із пунктів нашого списку бажань – похід до Великого Каньйону. Однак вже на початку нашого походу ми замислились: чи нам вистачить води, запаси якої, зрештою, швидко вичерпались; а до краю каньйону було ще далеко. Нам стало важко дихати. Потім ми завернули за ріг, і сталося те, що ми вважаємо дивом. Ми побачили три пляшки з водою, заховані в ущелині скелі, із запискою: “Я знав, що вам це знадобиться. Насолоджуйтесь!” Ми здивовано подивилися один на одного, прошепотіли подяку Богу, зробили пару таких необхідних нам ковтків, а потім вирушили на останній відрізок свого шляху. Я ніколи в житті не відчував такої спраги і водночас такої вдячності.
Псалмоспівець не був у Великому Каньйоні, однак він напевно знав, як поводиться олень, коли його мучить спрага і коли він, можливо, наляканий. Слово “лине” (Пс. 41:2) говорить про спрагу такої міри, що якщо ви її не втамуєте, то можете померти. Автор прирівнює ступінь спраги оленя до свого прагнення до Бога: “Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя” (в. 2).
Бог є нашою постійною допомогою. Ми прагнемо Його, бо Він приносить нову силу та свіжість у наше втомлене життя, споряджаючи нас для всього, що чекає на нас у дорозі.
А ви відчували сильну спрагу, голод або страх? Чому ви прагнете Божої присутності?
Люблячий Боже, дякую за оновлену силу, яку я відчуваю, коли Ти наповнюєш моє життя. Прости, що шукав інше джерело, крім Тебе.
Автор: Джон Блейз
“Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас”. — 1 Івана 1:9
Моя перша короткострокова місіонерська поїздка була в джунглі Амазонки в Бразилії, де я допомагала будувати церкву на березі річки. Одного дня ми відвідали будинок у цій місцевості, де був фільтр для води. Коли господар налив каламутну колодязну воду у верхню частину приладу, за лічені хвилини всі домішки були видалені: з’явилася чиста, прозора питна вода. Прямо там, у вітальні цього чоловіка, я побачила образ того, що означає бути очищеними Христом.
Коли ми вперше приходимо до Ісуса зі своєю провиною та соромом, просимо Його простити нас і приймаємо Його як свого Спасителя, Він очищає нас від наших гріхів і робить новими. Ми очищаємось так само, як каламутна вода перетворилася на чисту питну воду. Як же радісно усвідомлювати, що завдяки жертві Ісуса Христа ми перебуваємо в належному стані перед Богом (2 Кор. 5:21), і Бог видаляє наші гріхи настільки далеко, “як далекий від заходу схід” (Пс. 102:12).
Водночас апостол Іван нагадує, що це не означає, що ми більше ніколи не будемо грішити. Якщо ми згрішимо, то можемо бути впевнені в дієвості “водяного фільтра” та втішатися, знаючи: “коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1 Ів. 1:9).
Отож, живімо зі впевненістю, знаючи, що ми постійно очищаємося Христом.
Чому так важливо звернутися до Ісуса з проханням простити наші гріхи? Що ви відчуваєте, усвідомлюючи, що вам більше не потрібно бути в’язнем гріха?
Дорогий Боже, дякую, що Ти вірний та справедливий, і прощаєш мені, якщо я сповідую Тобі свої гріхи.
Автор: Ненсі Гавіланес
Вже завтра наше недільне служіння буде в новому приміщенні за адресою:
м. Київ, вул. Володимира Покотило, 7/2, вхід з тильної сторони.
Будемо раді всіх вас бачити!
“Що нас спас і покликав святим покликом, – не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті”. — 2 Тимофія 1:9
В дитинстві моя донька любила гратися швейцарським сиром під час обіду. Вона клала жовтий квадратик собі на обличчя і казала: “Поглянь, мамо”, а її блискучі зелені очі визирали з двох дірочок у сирі. Коли я була молодою матір’ю, ця маска зі швейцарського сиру якнайкраще відображала моє ставлення до моїх зусиль – щира любов, втім така недосконала.
О, як ми прагнемо жити святим життям – життям присвяченим Богу, яке характеризується нашим уподібненням Ісусу. Втім час минає, а наша святість так і здається недосяжною. Замість неї залишається наша “дірчастість”.
У 2-му Посланні до Тимофія 1:6-7 апостол Павло закликає його жити відповідно до свого святого покликання. Далі Павло пояснює: “[Бог] нас спас і покликав святим покликом, – не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті” (в. 9). Святе життя можливе, втім не завдяки нашому характеру, а завдяки Божій благодаті. Павло продовжує: “[Ця благодать] нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів” (в. 9). Чи можемо ми прийняти Божу благодать і жити, спираючись на силу, яку вона нам дає?
У вихованні дітей, у шлюбі, у праці чи у вияві любові до ближнього Бог закликає нас до святого життя, яке стає можливим не завдяки нашим зусиллям бути досконалими, а завдяки Його благодаті.
Як ви розумієте особисту святість? Яким чином ви будете просити Бога нагадувати вам про Його всеохоплюючу благодать, яка приносить святість у ваше життя?
Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені покладатися на Твою благодать, а не на свої зусилля жити святим життям.
Автор: Еліза Морган
“І до одних, хто вагається, будьте милостиві”. — Юди 1:22
Запрошення на вечерю від церковного лідера Гарольда та його дружини Пам зігріло моє серце і водночас змусило трохи нервувати. Річ у тому, що я приєдналася до групи з вивчення Біблії в коледжі, де викладали ідеї, які суперечили деяким біблійним вченням. “Чи будуть вони дорікати мені за це?”
Ми їли піцу. Гарольд та Пам розповідали про свою родину і розпитували про мою. Вони уважно слухали, як я розповідала про свою домашню роботу, про собаку і про хлопця, в якого була закохана. Лише згодом вони м’яко застерегли мене щодо групи, яку я відвідувала, і пояснили, що не так з її вченням.
Їхнє застереження відвернуло мене від лжевчення, представленого на тій групі, і наблизило до істин Писання. У своєму листі Юда використовує сильні вирази щодо неправдивих вчителів і закликає віруючих “боротись за віру” (Юд. 1:3). Він нагадав, що “за останнього часу будуть глузії… [які] відлучуються від єдності… [та] духа не мають” (вв. 18-19). Водночас Юда закликає віруючих бути милостивими до тих, “хто вагається” (в. 22), проявляючи співчуття, однак не поступаючись при цьому істиною.
Гарольд і Пам знали, що я ще не була твердою у вірі, тому замість того, щоб засуджувати мене, вони спочатку запропонували мені свою дружбу, а потім і мудрість. Нехай Бог дарує нам любов і терпіння, аби ми виявляли мудрість і співчуття в спілкуванні з тими, хто має сумніви.
Кому ви можете допомогти впоратись із сумнівами стосовно віри? Як ви можете з любов’ю направити їх до істин Писання?
Небесний Отче, я потребую Твоєї мудрості і Твого керівництва, щоб допомогти тим, хто постраждав від лжевчення. Будь ласка, даруй мені потрібні слова.
Автор: Карен Х’юанг
“Ви один до одного будьте ласкаві, милостиві”. — Ефесян 4:32
“Про що я шкодую?” Саме на це запитання дав відповідь автор бестселерів Джордж Сандерс у своїй вступній промові в Сіракузькому університеті у 2013 році. Його підхід був схожий на підхід старшої людини, яка ділиться одним-двома вчинками, про які вона шкодує, з молодими людьми, які можуть чогось навчитися на його прикладах. Він перерахував декілька речей, про які люди можуть подумати, що він шкодує, наприклад, про те, що він був бідним і працював на жахливій роботі. Однак Сандерс сказав, що насправді він про це зовсім не шкодує. Натомість він шкодує про те, що не проявив доброти , про ті можливості, які у нього були, щоб бути до когось добрим, але він їх проґавив.
Апостол Павло писав до віруючих в Ефесі, відповідаючи на питання: “Як виглядає християнське життя?” Є спокуса поспішити з відповідями, наприклад: мати певні політичні погляди, уникати певних книг або фільмів, поклонятися в певний спосіб. Однак підхід Павла не обмежувався сучасними проблемами. Він згадує про утримання від “гнилих” слів (Еф. 4:29), від гіркоти та гніву (в. 31). Свою “промову” він закінчує по суті закликом до ефесян: “А ви один до одного будьте ласкаві” (в. 32). І підставою для цього слугує Божа доброта до нас у Христі.
Однією з тих речей, які ми вважаємо ознаками життя в Ісусі, безумовно, є доброта.
Згадайте випадок, коли ви нещодавно не зуміли виявити доброту? Як виявити її сьогодні?
Дорогий Ісусе, допоможи мені виявляти до інших таку доброту, яку Ти виявив до мене.
Автор: Джон Блейз
“А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали”. — Дії 16:25
Під час короткострокової місіонерської поїздки до Ефіопії наша команда супроводжувала місцеву групу християн, які відвідали молодих людей, що пережили важкі часи і мешкали в халупах на звалищі. Ми були дуже раді зустрічі з ними: ділилися свідченнями, підбадьорювали і разом молились. Один із моїх улюблених моментів того вечора відбувся тоді, коли член місцевої команди зіграв на гітарі, і ми поклонялися разом з нашими новими друзями під сяючим місяцем. Який священний момент! Незважаючи на своє відчайдушне становище, ці люди мали надію і радість, яку можна знайти тільки в Ісусі.
У 16-му розділі книги Дії святих апостолів ми читаємо про ще один випадок імпровізованої хвали. Цього разу він стався у в’язниці міста Филипи. Павла і Силу заарештували, побили та кинули до в’язниці за те, що вони служили Ісусу. Однак замість того, щоб впасти у відчай, вони прославляли Бога, “молилися і… співали” у тюремній камері. “І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали” (вв. 25-26).
В’язничний сторож, прокинувшись, хотів покінчити з життям, але коли зрозумів, що в’язні не втекли, то затремтів перед Богом. Спасіння прийшло до його родини (вв. 27-34).
Бог радіє, коли ми прославляємо Його. Отже, поклоняймося Йому як у злетах, так і в падіннях.
Як Бог допомагав вам прославляти і поклонятися Йому навіть у часи труднощів? Як Він у такі миті відкривав Себе дивовижним чином?
Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені прославляти Тебе в будь-яких обставинах.
Автор: Ненсі Гавіланес
“Щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа”. — Ісаї 61:3
Одного вечора я помітила акуратні рядки на пустирі біля мого будинку. Кожен ряд містив маленькі зелені листочки, з яких визирали крихітні бутони. Наступного ранку я навіть зупинилась, коли побачила, що на ділянці проростають прекрасні червоні тюльпани.
Минулої осені група людей висадила сто тисяч цибулин на порожніх ділянках у південній частині Чикаго. Вони обрали червоний колір, щоб показати, як застосування “червоної межі” (дискримінаційної практики при кредитуванні банками) вплинуло на райони, де мешкають переважно меншини. Тюльпани символізували будинки, які б могли стояти на цих ділянках.
Божий народ пережив багато випробувань – від вигнання з рідної землі до дискримінації на кшталт “червоної межі”. Але ми все ще можемо віднайти надію. Пророк Ісая нагадує Ізраїлю, що Бог їх не залишить. Він дасть їм “оздобу” замість попелу. Навіть бідним будуть “благовістити” (Іс. 61:1). Бог обіцяв замінити дух відчаю на “одежу хвали”. Усі ці образи вказують на Божу велич і приносять радість людям, які, зрештою, стануть “дубами праведності” (в. 3).
Ці тюльпани також показують, що Бог навіть з бруду та дискримінації може створити велич. Я з нетерпінням чекаю кожної весни побачити ті тюльпани, а ще більше – відроджену надію в моєму районі та інших громадах.
Де у вашій громаді ви спостерігали, як на зміну відчаю приходить краса? Як ви можете посприяти творенню краси в місцях відчаю?
Боже, дякую за красу, яку Ти даєш мені побачити, навіть якщо обставини здаються похмурими.
Автор: Катара Паттон
“Оце ми як посли замість Христа… благаємо… примиріться з Богом!” — 2 Коринтян 5:20
Мій друг по коледжу Білл Тобіас багато років служив місіонером на тихоокеанському острові. Він розповів історію про молодого чоловіка, який покинув рідне місто в пошуках щастя. Друг привів його до церкви, де той почув Добру Звістку про Ісуса і повірив у Нього як у свого Спасителя.
Юнак хотів принести Євангеліє своєму народу, який “загруз у чаклунстві”, тому шукав місіонера, який би зміг у цьому допомогти. Але місіонер сказав йому: “Просто піди і розкажи їм, що Бог зробив для тебе” (див. Мр. 5:19). Він так і зробив. У результаті декілька людей у його рідному місті прийняли Ісуса. Втім найбільший прорив стався, коли міський знахар зрозумів, що Христос є “дорога, і правда, і життя” (Ів. 14:6). Увірувавши в Ісуса, колишній знахар розповів про Нього всьому місту. Упродовж чотирьох років свідоцтво одного юнака призвело до заснування семи церков у цьому регіоні.
У 2-му Посланні до коринтян апостол Павло викладає чіткий план, як донести Євангеліє до тих, хто ще не знає Христа. Цей план збігається з тим, що місіонер сказав зробити молодому віруючому. Ми повинні бути “послами Христа”, Його представниками, так, наче через нас промовляє Сам Бог (2 Кор. 5:20). Кожен віруючий може розповісти унікальну історію про те, як Ісус зробив його “створінням новим” і примирив його з Богом (вв. 17-18). Отже, розповімо іншим про те, що Бог для нас зробив!
Що для вас означає спасіння в Ісусі? Як вам краще підготуватися до розповіді своєї історії іншим?
Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені поділитися своєю історією віри з іншими.
Автор: Давид Бренон
