Церква Божої Слави

І нас сьогодні в гостях дорогий пастор, служитель Едуард Опаленик. Він у нас вже давненько не був і слава Богу, що в нас є сьогодні можливість його приймати. Тому запрошую вас. Дякую. Всіх вітаю. Радий бачити. Я був якраз до війни, десь 5 років назад. А що згадав, бо згадав зі мною, я не знаю, хто був тоді, зі мною хлопець був. І він покаєвся. В общем, історія була така. Я тільки в 18-му приїхав в Київ, сам з міста Ужгорода. Тут служив в 90-х і вчився і в семінарі, і в біблініці, і все таке. І, в общем, я, коли приїхав, в 18-му таксував, і ранком взяв хлопця, ну, він їхав зі мною, він був на підпитку, і він мені розказував, як вони там водку, красною кров’ю запивали, то є, ну, то є, в такому плані. І ми так їхали, він каже, можна водичку? Я кажу, та бери, коротше, він, видно, сушняк, і він лупашив ту воду по дорозі, і потім їхав, каже, був колись спортсменом, а робив якраз до вини, підвозив оці гральні апарати, там сидів, коротше, і там видно, таке життя, отак його там уже мололо. І я кажу, слухай, він уже коли виходить, я йому кажу, слухай, якщо ти захочеш, є вихід для тебе, у Бога є щось для тебе. так йому, візьми мій телефон. Він взяв телефон, і якраз ваш пастор запросив мене, і він, а це було якраз на одному тижні, і він мені дзвонить там за два дні, каже, я, ну, хотів би, каже, слухай, я щас не в мене служіння, поїхали зі мною. І я його взяв з собою, і він був на служінні, і тоді було покаяння, він вийшов на покаяння, покаєвся, і ми вийшли, і він каже, я, каже, ще таки не переживав. От його торкнуло, каже, я ще таки не переживав. Він йшов На той період він вийшов тоді з цього зральних апаратів, вернувся, став опять тренером, опять набрав форму, став приходити на служіння. І коли почалася війна, він пішов, із перших він пішов на фронт, отримав поранення, штурмував, писав мені, тому що у нього був такий важкий стан, тому що загинула вся його підрозділ, і він так тяжко це переживав, якби вину на себе брав, такий, ну, от, внутрішній стан. А потім ми десь потірялися, він десь в госпіталі, і це, і буквально, я чому згадав, десь 3-4 тижні назад він набрав, каже, хочу прийти на служіння. Каже, маю відпустку, приїхав і був на служіння. Ну, це якось отак, ну, якось воно, так, трошечки, трошечки істої. Тому, друзі, хочу сказати, що будьте надією теж, будьте для когось з благословінням. Знаєте, як сказав святий Франциск, він молився і сказав, що, може, не по-сучасному, він сказав, що не так шукати втішення, як втішати, не так шукати розуміння, як розуміти, не так шукати любові, як любити. І так і в мене такий голос, що я мікрофон перекручу, так що не переживайте, я поняв. Тому кожна людина, і психологи говорять, що кожна людина хоче тепла, безпеки, іпатії, але насправді проблема, коли людина тільки це шукає для себе. І от тут оця молитва Франциска, вона відкриває шлях до зрілості, щоб бути зрілим. Хоч, щоб тебе слухали, навчися слухати. Хоч, щоб тебе розуміли, порозумій іншого, бо іншого ми комусь пораду даємо, недослухавши, вже ми все знаємо, все відповіли, все розказали. І я все говорю, що інколи, що Бог нам дав два вуха, один рот. І я себе вчу, бо я, знаєте, як пасторей, як служителя, то вони ж все знають. Ми ж все знаємо, що людина не розказала, ми вже даємо якісь, можна сказати, якісь, да. Хоча б тебе підтримали, будь підтримкою. Друзі, тому, коли ми перестаємо чекати добра від інших, саме починаємо чинити, от тоді ми стілюємося, от тоді ми маємо благословіння. Тоді церква, я не планував це, я так чисто сьогодні ранком читав, думаю, і от за хлопцем говорив, тому таке підбадьорення, тому що дійсно ми чекаємо тільки для себе, але давайте будемо, не дивлячись на все, будемо благословінням для інших. Приповісті, значить, тема проповіді буде сьогодні такою, що здоровий і вражений дух людини. Ми підемо спочатку слово зачитаємо і підемо далі. Приповісті 18.14, або там різні переклади, є 15. Написано так, дух людини, внутрішній стан, дух людини підтримує її у хворобі. Але хто підтримує її підпалий дух? В іншому перекладі, там в приповістях 18-15, трошечки там в СУ, вроді 18-14, дух людини підтримує у хворобі. А в іншому перекладі, в 15-му вірші, говориться, що дух людини, отут більше якось підходить до проповіді, дух людини переносить її немочі. А вражений дух, хто може підкріпити його? Про що говорить ця притча? Воно говорить, звісно, за духовний стан. І я думаю, у кожного з нас різний духовний стан. Ми його не бачимо, інколи можна бачити по людині, коли вже воно, ну, духовний стан, він впливає на емоції, він впливає на розмову, на інші речі. І от він тут говорить, що дух людини, він переносить немочі. Якщо він здоровий дух, якщо там внутрі все добре. А якщо дух вражений, він тут задає питання, то хто може підкріпити його? Про що говориться притча? Що немає нічого важливого, як догляд за своїм внутрішнім станом. І я вам хочу сказати, сьогодні дуже модно, а що ти їш? ПП, не ПП, правильне харчування, неправильне. І ми дуже дивимося. Я не думаю, що ти будеш брати, ти дивишся, коли там сусідські в магазині, чи я не знаю, сусідські – це взагалі зло, мається в виду, ну, або м’ясо, або ще щось. Ну, я образно говорю, ти дивишся, я не знаю, ну, ви дивитесь на сроки. Я один раз МТБ взяв, открив оттуда, як дало, ну, і потім ходи, а я ж живу там за містом, потім їхати, міняти. Тому ти дивишся на упаковці, і то в нас так запакують там старе, що заново от миють, покриють, зроблять, що це. Але, дивіться, ці приповісти, і багато є приповістей, наприклад, я просто зачитаю, не обов’язково відкривати, може, я не давав, дивіться, приповісти 12-25. Туга на серці людини пригановлює її, а добре серце звеселює її. Ці приповісти, вони говорять теж за внутрішній стан людини. Дивіться, туга, що робить? Коли ми тужим, коли ми в такому стані, і сьогодні в нас у багатьох такий стан, тому що війна, обставини, новини, особливо люди чим сьогодні живуть? От, допустимо, давайте візьмемо не людину, яка не слово Божо починає, а звичайну пенсіонерку, яка вдома. От як починає цей день, як ви думаєте? Новини, правильно, встала, включила телевізор, новини, що ж там говорять? Добре, а після новин що вона робить? Як думаєш? Ні, вона бере телефон, може поснідує, і дзвонить дітям своїм. Ви ж чули, там от таке от твориться, новини ж треба передати оці, правильно? Ти ж чули там оце. Ви знаєте, і, звісно, коли людина, дивіться, вона сама в цьому, вона в цьому знаходиться, вона це передає. А я вам хочу сказати, на вечір взагалі не дивіться новини, а скажу чому. Тому що цілий день ти ходив, чим старше, то розумієш, що психіка, воно теж як орган якийсь, вона теж втомлюється. І вечором, я вам хочу сказати, якщо ви дивитесь новини, ваш дух буде, ви вражите себе, ви вражите свого духовного людину. Чому? Тому що психіка вже так вечором не впорається так правильно обробити це. і ви будете пригнічені встанете раном і отак і вниз і вниз і вниз тому він каже Дивіться туга на серці людини пригноблює її а добре серце звеселює приповісті 13-12 Надія що довго не справжнюється Арестович розказував другий розказував третій розказував Гордона Вовче там уже війна закінчилася ну слухав Да він там уже всі послухає його все у нас вже війни і все нема і кожна це їхня робота вішати лапшу на вухо Ну вибачте говорю так да але дивіться Надія ще довго не справжнюється і ми о все десь поймали Надію приту притлумлює серце а справжнє бажання мов дерево життя серце Приповістю 4.10. Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втручається чужий. Приповістю 14.13. Іноді і від сміху болить серце, і закінчить радості смуток. Ну, в общем, я не за це, але дивіться, ми підемо трошечки далі, і ви зрозумієте, за що, зараз я підготавлюю, до чого я хочу привести, щоб ми зрозуміли. І ці приповісті, вони, якщо роздивитися, вони говорять про те, що це дуже важливо, щоб ми дивилися за внутрішнім станом людини. Друзі, що таке дух в єврейських? Це руах. У євреїв це визначає буквально вітер. Тобто руах-вітер – це сила, потужність, енергія. Тобто, коли ми використовуємо це слово, воно означає емоційну енергію. Що це значить? От здоровий дух, оцей вітер, руах, ця сила, це значить у нас є ентузіазм до життя. Сьогодні оці всі новини, обставини, ситуації, вони вбивають оцей ентузіазм. Замітьте, у людей нема такого ентузіазму, як було до війни, нема такого життя. І дивіться, вбиває цей ентузіазм, який підштовхує нас жити, бажання жити. І саме особливо розбиратися з викликами життя. Тому що що до війни, що зараз, нічого не міняється. Виклики будуть, ти будеш рухатись далі. І це нормальний стан. Колись мені було 40, і я по набережній, ми гуляли, приїхали вчителя, які вчили за сім’ю. Інститут сім’ї, вони викладали за сім’ю, а їм було 60. Ми гуляли по набережні, і вони мені сказали, Ерік, ти знаєш, коли тобі зараз 40, а нам, це було дуже давно, а нам 60. І ми тільки зараз поняли, зрозуміли, що проблеми, які є, періодично, це частина нашого життя. Якщо б ми поняли це в 40, нам було б набагато легше. Я так для себе взяв і інколи я теж став міняти свій погляд, свою психологію, що це треба пройти, це треба вирішити. Але головне це, якісь обставини будуть, проблеми, я не наганяю, це є факт життя і ми сьогодні поговоримо, з чим ми стикаємось, ми поговоримо за це сьогодні. Але дивіться, коли немає, давайте ми з вами зараз подивилися, що таке дух, який живий, здоровий, він, є бажання жити, є бажання розбиратися з викликами життя. Ти сприймаєш ці проблеми, ти внутрішній, ти говориш, ага, я це пройду, ми підемо далі. Тепер давайте подивимося, що таке зламаний дух, вражений дух, зламаний дух. Це коли ми дивимося на життя і не відчуваємо бажання жити далі. Опускаються руки, бачимо мало радощі, нам не вистачає ентузіазму, сил розбиратися з викликами життя, розбиратися з тими проблемами, які постійно накопичуються навколо нас. І тоді приходить такий стан, зламаность може бути різною, від вялості та неспокою, від смутку та пригніченості, до дуже великої пригніченості, та навіть втрати всякого бажання жити. І сьогодні ми навіть бачимо людей, які, я не знаю, навряд чи вони в церкві, але сьогодні ми бачимо, наскільки самогубство, вчора новини, які люди не розбиралися, непонятно, що там психологічно і далі-далі. Ми бачимо навколо. Чому? Тому що коли зламаний дух в людини внутрі пропадає, нема оцього внутрішнього стану, нема того ентузіазму вирішувати оці виклики, які поки ми тут на землі, до кінця свого життя ми поговоримо за ці виклики, вони будуть. Тому, дивіться, дух людини, він переносить її немочі. Якщо я розумію, що нема, як настільки важливе, щоб мати догляд за своїм внутрішнім станом. І якщо ви так добрались до церкви сьогодні, а потім цілий тиждень, ви ніякого догляду не маєте. Ви ж йшли сюди, ви ж догляд маєте за собою, ви ж збираєтесь, подкрасились, жіночки, тобто душик прийняв, все, щоб виглядався. Ми дивимося, більшості людей, вони дивляться за зовнішнім, дивляться за харчуванням, Але нема такого розуміння у людей навіть, я не говорю в церкві, ми це більше розуміємо, нема розуміння, як доглядати за внутрішнім станом. І дивіться, що цікаво, що я хочу сказати до цього. Дивіться, десь є ще в приповідях, що Дух Божий, а можна 14, 18-14 відкрити. Дивіться, дух людини підтримує її у хворобі. А хто підтримує підпалий дух? Дивіться, що я хочу сказати на це. Якщо людина має навіть даже хворобу, чи має щось фізичне, Столкнулося. Навіть є люди, як Нік Вуйчич, який не має рук. Ми бачимо сьогодні воїнів, які десь приходять і втрачають ноги чи руки, але вони починають якийсь бізнес. Вони рухаються далі. І тепер дивіться, тут написано, дух людини підтримує хвороби. Якщо у тебе здоровий дух, а у тебе навіть буде хвороба, будуть якісь речі, це дасть тобі силу рухатись далі. І скажу інше, якщо у тебе буде здорове тіло, ти правильно харчуєшся, ти все робиш правильно, ти займаєшся, ти все робиш, но в тебе буде пригнічений дух, у тебе буде втрачатися оцей ентузіазм. Розумієте, в чому різниця? Оце дуже возливо. Тому, друзі, сильний дух може, може і важко, но може підтримати зламане тіло. Чи там людина в аварію попала, чи ще кудись, і він викорабкується, він йде. А зламаний дух навпаки не зможе підтримати навіть найсильніше тіло. Якщо внутрішній стану цієї енергії нема. Тому, друзі, ми зациклені на думці, ну, в основному, ми так живемо, ми так створені, і це десь, ну, якби, ми так реагуємо, але ми зациклені на думці, що, ну, наша радість залежить від зовнішніх обставин, наприклад, як виглядає наше тіло, чи достатньо грошей, як ідуть справи, Якщо не добре, ми сумуємо. І це нормально. Щось не так, ми сумуємо. Але я розумію, що я це пройду, я розумію, що я буду рухатись далі, і мої цінності зовсім інші. Тому дуже важливо зрозуміти, як ми підходимо до них зсередини, і як ми приймаємо ці обставини, як відносимося до них. От це важливий варіант із внутрі. Хтось може дивитися, і все, завал. А хтось каже, слухайте, рішимо всі питання. Порішаємо і рішимо. Це говорить про внутрішній стан людини. Дві людини дивляться на одні і ті ж обставини. Одна говорить все, а друга говорить, що тут рішимо і тут, і підуть далі. Це говорить про внутрішній стан людини. Тепер дивіться, Павло, відкриємо єфесіанам 3.16, і Павло писав церквам, він писав послання церквам, яких переслідували, тоді влада, вона видавалася по закону, влада могла, представте собі, от зараз влада без стуку, без звуку, от просто ви нормально живете і до вас прийшли. І бачите, ви молитесь, ага, все. І тоді, на тот період, влада могла зайти в дім, або хтось сказав, о, тут моляться, тут збираються, влада могла прийти і всіх просто заарештувати, і всіх відправити просто в тюрму. А тюрма не така, як була. Тому, дивіться, і кидали візницю цілі сім’ї. Представте собі, які страждання. І дивіться, тепер Павло, він молиться за ці церкви, і дивіться, він не молиться про те, щоб влада, там нема такої молитви, господи, я молюсь, щоб не заарештовували їх, або господи, я молюсь, дай там достаток, дай там ще щось. Ну, інколи це нормальні молитви. Але дивіться, на що робить Павло. І отут він молиться і говорить, щоб за багатством своєї слави він дав вам через свого духа, от дуже важливо, дивіться, от тільки через свого духа. Тому що розумом це теж важко. Ти можеш говорити, я зможу, я зможу, я зможу, настановка. А потім, коли ситуація прийшла, знаєте, це як в анікдоті, коли в село каратіст приїхав. Ви чули це, напевно? В село приїхав каратист, а в селі там Вася був найголовніший. І всі зібралися і сказали, що там якийсь каратист приїхав. І ті кажуть, Вася, давай йди, ти його, каже, поб’єш. Вася каже, та йди. Вони Вася накрутили, коротше, Вася вийшов. Цей каратист як дав з ноги, коротше, Вася упав, лежить. А всі його обступили, ну, Вася ж там главар такий, всі дивляться, він очі відкрив, каже, каратіст пішов? Каже, ні. Каже, ну, чекайте, як піде, я вам дам, каже. Ви розумієте? Ну, інколи, це не за це, але, дивіться, Павло говорить, щоби за багатством своєї слави, багатством його слави, Він дав вам через Святого Духа, не через новини, не через ці обставини, а під то, що я з’єднаюсь через прославу, через слово. Я вам хочу сказати, навіть не через знання. Люди багато читають, навіть писання нормально багато читати. Але я вам хочу сказати, писання для мене – це не тільки знання. В основному, знаєте, для чого дав Бог нам писання? Основне, щоб я мав стосунки з ним. І якщо я просто читаю його, якісь формули видумую, я в семінарі вчився, ну, я зрозумів одного, і це дуже важливо десь почути, це дійсно так, щоб читати так, щоб через це послання, ви знаєте, ти можеш говорити з людиною так, що у тебе не буде з цією людиною ніяких стосунок. Навпаки, ви ще розсоритеся, хоча ви будете розумні речі говорити. Але іменно читати Писання так, для мене Біблія – це не просто, щоб книга знань, а через це його слово, щоб я мав з ним стосунки. І тому Павло говорить, він молиться, він не просить, Господи, спаси їх там від тюрми, спаси їх від того, помили їх від того. Він каже, я молю, щоб за Бога своєму слави через Святого Духа змітницяся з силою у внутрішньої людині. От що, Павло, ціль Бога, не просто, щоб ми були такі круті, крута ми церква, там крута церква. Я вам скажу чесно, всі ці побутови, вибачте, в кавичках церковні, які як вавилонські, строяться як вавилонські ці, Бог вавилон зруйнував, і ти бачиш, сьогодні от така велика корпорація, Бачиш? Тому що Бог свої слави нікому не віддасть. Тому для Бога ціль, не яка в мене крута церква, на який я буду мати успіх, щоб показати, який я буду мати успіх. Ні. Ціль Бога – зробити мене цілісною, сильною людиною, яка внутрі. І ця людина, яка, я кажу, господи, я не знаю, як я тут буду проходити, якщо війна ще ближче підійде, як ми будемо реагувати. Ну, кожний по-різному. Але Павло, він молиться. Люди проходили труднощі тоді. Церкву гнали, було важко, але він каже, я молюся, щоб за багатство мого слави, його сили через Духа Святого ви укріпилися внутрі, щоб Дух вас став цілісним, сильним. І це завдання церкви, за чим ми маємо дивитись не тільки за харчуванням, не тільки за цим видом, не тільки як це, але зрозуміти це. Воно, само собою, не приходить. Тому що тут теж праця, щоб твоя внутрішня людина не була зламаною. Треба бути зламаним перед Богом, але я не маю це ввиду, щоб твій дух був в поразці. Коли ти вже відчуваєш, що ти тухнеш, коли ти відчуваєш, що в тебе вже нема сил впоратися з якимись речами, Бог просто говорить, зупинись, зупинись. А ти кажеш, та ні, ні, ні, а я? І це говорить про те, що ти не довіряєш Йому. Я, знаєш, я скільки раз каявся, я кажу, Боже, отут я думав не рішитися, отут я думав не рішитися. А ви знаєте, коли Ісус сказав молитву «Отче наш», а після молитви Він сказав прийшти, Він говорив такими простими речами. Він сказав, що якщо хтось прийде, попросить у вас хліба, то не вже ви не встанете і буде стукати. І цю причту толкували по-різному. Інколи хтось думає, треба так стукати, треба так стукати, і Бог так сидить і чекає, поки ти будеш стукати. І є багато приповістей, які нам говорять, або історії, жінка, яка йшла до Ісуса і казала, «Сціли мою доньку», а Ісус каже, «Я посланий до інших». Є багато історій, де жінка приходить до судді, Ісус розказує, і цей неправідний суддя, вона докучала, докучала, і нам інколи здається, що нам Богу теж треба докучати, доставати Бога, бити, якщо не стучати, не лупасити, то нічого не буде. Але я вам скажу іншу формулу. Дивіться, коли я каявся цьому, тому що ти молишся, знаєш, як один молився, подивився, каже, Боже, щоб доща не було, щоб доща не було. Встав дощ і каже, я так і знав. І пішов, ви знаєте, да. І от інколи, от такі у нас молитви бувають. Ти молишся, Господь зробив, потім я знав, що не вийде, що щось не буде. А потім раз, воно через тиждень приходить, через два, ти говориш, Боже, прости, прости, десь якась обставина тебе жахає, очі круглі, ти думаєш, а що, і ти вже в розпочі, а потім раз, все наладилось, все супер, і ти говориш, Господи, прости мене, такого недовіру, недовіру тебе. І от Павло, він говорить, ці приповісті, вони говорять за хліб, за прохання, це не за то, щоб викручувати Богу руки, а це говорить за те, що якщо я прошу в Бога і я попросив в Бога, то слідущий мій етап, якщо я попросив в мій етап, стояти вже в вірі, в вірі в тому, що мій батько, він свій час дасть мені відповідь. стояти в вірі, що це мій батько. Я до нього постачав, що він, якщо ця людина відкрила двері, мій батько дасть. Але я не буду йому руки крутити, знаєте. Він дасть мені. І я буду стояти. Це внутрішній мій стан. І це треба в молитві внутрі рішити. І внутрі, самим собою, що Господь, я довіряю тобі повністю. І ти ходиш тим станом. І тоді ти побачиш реально руку Божу. Сто процентів так і буде. Але давайте подивимось далі. Зараз ми, що ми, ну, це, скільки в мене ще, пастор, є хвилин? Щоб я, а? Є. Да, дивіться, є, добре. Тому наше життя не буде мудрим, якщо ми не розуміємо не тільки пріоритетів, но і складнощі внутрішнього життя. Ну, може так заумну сказу, як нам підтримувати своє внутрішнє життя, чому дух може бути розбитий, чому наші емоції та відчуття можуть виходити з-під контролю, чому ми іноді так занепадаємо і втрачаємо бажання жити. І дивіться, зараз я коротенько назву фактори, які хотів би ти, або не хотів, ці фактори, вони впливають на твоє життя. У нас є один у всіх основний фактор – війна. Він теж впливає на наші емоції, впливає, де опускаються руки. Ми думаємо, коли це все закінчиться. Коли ти слухаєш історії, хто втратив свої будівлі, несправедливість з боку держави. Ми бачимо, я одного часу поняв, що справедливості ти тут не найдеш. Нема справедливості. Не шукайте, я вам серйозно говорю. Але Бог справедливий. Бог справедливий. І рано чи пізно Він воздасть. Але не чекай, бо ти будеш тільки розчаровуватись. Ти тільки будеш на цього понадіявся, там понадіявся, там. Іди за Господом, довіряйся Йому повністю. І дивіться, які фактори, які впливають на нас в нашому житті. Перший фактор – це фізичні фактори. Наприклад, ти живеш-живеш, все нормально, раз якийсь вірус, хвороба, ногу подвернув, ще щось – фізичний фактор. Чи бувалося таке, ти такий радий, господа славиш, а потім, коли захворів, чи бувалося таке, якось не славиться, якось не так молиться, тіло ламає, і ти думаєш, господи, ну, я думаю, що кожен стикався з фізичним фактором, з фактором втомленості. Знаєш, коли ти втомлений, то якщо я там втомлений сильно, то я дружину прошу, щоб не чіпала мене, бо тоді я бистро взриваюся, як шарик цей надутий, знаєте, то треба десь, можна сказати, спуститися. Тому фізичні фактори приводять до емоційного занепаду. Друге – це емоційні стосункові фактори. В приповістях 12.25 написано, туга на серці людини придушує її. Туга, коли людина тужить, придушує її. А добре слово звеселяє його. І тут ліки не допомагають. От хтось там ліки, ще щось. Воно теж добре, якісь природні, м’ята, валеріаночка, габа є хороша штука, природна. Друзі, послухайте, я за реальність говорю, тому що я говорю, що наша нервова система – це як рука і нога. Ми кажемо, що все поможе. Є речі, які нормальні, які Бог дав в природі, щоб ми їх могли використовувати. Я не буду тут сильно видавати себе за духовного, що я проснувся, все з неба взяв, без ліків живу і без нічого. У нас у всіх, знаєте, 4-5 років прожили, психіка підкошена, знаєте, можна сказати так. Але, друзі, дуже важлива іменно наша емоційна природа. Чому? Тому що нам всім потрібен соціум. Нам всім потрібно, щоб хтось підставив плече інколи. Інколи ти собі можеш накрутити, жити в своєму вакуумі, а в церкву прийшов, поспілкувався, другу позвонив, слухай, ну така-то ситуація, а ти такий пригніжений, а він тобі, слухай, ну, все деяке, от одне слово, і ти якось, опа, точно, слухай, переключило, якось класно, і я вам скажу, слава Господу, що ти в церкві, слава Богу, що я в церкві, Слава Богу, що я маю братів, маю пасторів, маю друзів, з якими можу поспілкуватись. Комусь я можу підставити плече. Підставляйте плече один одному. Дуже просто інколи послухати людину. Не треба їй нічого говорити. Просто вислухав людину, сама поговорила з собою, тобі розказуючи, вона точно слухає і сама собі відповідь получила. Інколи і так навіть даже приходить. Тому, друзі, це є фактори, які на нас впливають, фізичний фактор. Вона теж туга на серці людині. Емоційні фактори. Коли людина, ти думаєш, ми в церкві, слава Богу, а є люди, які самі на самі. Я недавно спілкувався з жіночкою, я її підтримував, в неї були суїцидні думки, такі дуже важкі, в неї донька, 16 років, закінчила школу на медалі, поступила, все. І коли були атаки, то в неї був серцевий напад, і вона померла. І мама, звісно, після цього… Знаєте, я думаю, купа є різних історій, купа є різних навколо нас таких обставин, ситуацій. Вона пару разів прийшла в церкву, в мене цієї не була, щоби в церкву, я її посів, бо вона взагалі була невіруча ця жіночка, взагалі абсолютно успішна така, бізнесмен. Вроді би ти дивишся зі сторони, у тебе успіх, будинок, але все, внутрішній стан настільки після цього впав, вона каже, я не хочу жити, я от просто не хочу жити, молода там 45 років, ну для мене молода, для когось, бо я коли одружувався, тєстю було 40, я думав, от старічок, а зараз думаю, де мої 40, де мої 40, да, да, да, рахуюся я молодим, Богдан сидить, думає, от старічки зажигають, ні, Ви знаєте, просто десь позвонив, просто десь поспілкувався, просто десь підтримав. Підтримуйте, будьте теж надійні. І сьогодні багато таких. Це кого я знаю. Я там поміг сину, у неї ще син старший, я поміг сину виїхати. Я маю це введу в Англію, у нього якраз там 22 було чи 21. І вона така вдячна. Та, як ви в діток сієте, треба в інших сіяти. Просто служити, і це буде благословлення. Наступний фактор, який впливає, це моральні причини. І в приповістях 21.8 написано «Нечистивий бій жить, коли ніхто не жениться за ним, а праведник сміливий як лев». І, звісно, коли є відчуття провини, тоді людина сприймає критику як напад і все. І якщо людина там щось робить і щось не то, то, звісно, теж буде такий стан. Четвертий фактор, це дуже важливий такий фактор, це фактор обуття, я зараз його поясню. Я згадую дитинство своє, і воно було таке, для мене, я сам з Закарпаття, з Ужгорода. І в нас кінець 70-х років, бабулька моя місна, вона Новий рік не святкувала, але Різдво, Пасха, то вся сім’я збиралася. І я так згадую, як всі сиділи, це як я під стол залазив, я думаю, хто під стол лазив, дитинці пам’ятають, трогали. Але знаєте, дивіться, фактор бутя в чому? У мене є дружина, син, і в дружини є теща, тєсть, але з моєї сторони вже нікого нема. Абсолютно всі пішли. Слава Богу, тату перед смертю покаялася, мама колись покаялася за мене, молилася, Сестра молодша за мене пішла, оця брата. Нема нікого. От з моєї сторони. І, друзі, дивіться, це так важливо, щоб зрозуміти, є фактори, які я назвав, фізичний, емоційний, коли людина робить щось недобре, воно по-любому рано чи пізно буде впливати на неї. Але цей фактор, ніхто не може вийти з черги на кладовище, ніхто. Ти не можеш сказати, стоп, стоп, почекай, я зараз прийду, вернусь. Ні, ні, ні, ми всі стоїмо в черзі, це треба просто зрозуміти. І цей фактор, інколи людина, вона, ну, якось, ми не хочемо про це думати. Ну, це нормально, хоча Соломон, як і Ліас, він сказав, що краще бути в домі плача, ніж в домі, де висіляться. Чому? Бо коли ти бачиш, що людина померла, ти задумуєшся над вічностю. Ти розумієш, що ти тут не живеш вічно. Але, дивіться, люди, які навіть даже стараються не думати. Я одній дівочці проповідував, їй 22 роки, і я їй сказав, ну, а як ти стикнешся, якщо вона каже за тату, у мене такий тату. А я просто їй сказав, я навіть даже за це боюся думати. Але питання буде в тому, що вона стикнеться. І треба інколи сказати правду людині. Хоч ти не хоч, може чоловік перший втратить жінку, а може жінка чоловіка. Не дай Бог, я бачив по мамі, яку вона пережила біль, коли в 30 років моя сестра, вона мала своє ательє, мала машину, вона не була якась там, ну, знаєте, як люди, від залежності, від цього. Але вона пішла, я бачив, як мама страждала, тому що це фактор буття, але це не дуже природній фактор буття, бо спочатку діти хоронять батьків, правильно, а не батьки хоронять дітей, це саме страшно. Коли ми стикаємося, коли мама ховає своїх дітей, я не переживав цю біль і не хотів би, але я бачив, як мама з цим мучилась, переживала. І я просто хочу вам сказати, що це впливає на пригніченість нашого духу. І ми бачимо, скільки людей, які просто, коли втратили якусь близьку людину, вони потім не впоралися з внутрішнього, чому? Чому? Іхній дух став подавленим внутрі. Чому? Тому що вони не були готові до цього фактора. Тому, друзі, дуже важливо розобратися навіть з думками про смерть. Дуже важливо перемогти оцей страх смерті. Дуже важливо розібратися тут. Бо наше серце все на щось спрямовано. Але оці фактори, які я назвав, вони впливають на наше життя, на кожну людину. Нема людини, яка би не страждала. Але якщо ми починаємо дивитись на життя через призму вічності, через призму того, що звершив Христос, І ми святкували Пасху з вами. І через призбу того, що не Будда, не Мухаммед, не хто, хто би представляв іншу, другу релігію, ніхто не воскрес. Але Христос воскрес. І коли ми починаємо оце ставити для себе, коли ми починаємо дивитись на Христа, і ми починаємо дивитись на ці всі обставини, на хвороби, на емоційний стан, на фактор бутя, воно важко. Да, коли приходить фактор бутя, але я знаю, що я зустрінусь своїми рідними на небесах, я знаю, що буде зустріч, я знаю, що життя тут коротке, я знаю, що в мене є місія, я знаю, що мені її треба виконати. І тому, друзі, нехай дивись за своїм внутрішнім станом. Якщо ти не готовиш себе до різних обставин, якщо внутрі, ти не перебуваєш в слові, ти не дивишся на події через вічність, ти не дивишся через це, ну, все життя війни були, все життя люди вбивали, тому що гріх прийшов, все, і він буде тут до кінця, поки не прийде Христос, і ми не будемо в Його царстві вічно з ним.