Церква Божої Слави

“Він спитав: «Хто Ти, Пане?»” — Дії 9:5

У шістнадцять років Луї Родрігес вже потрапляв до в’язниці за продаж наркотиків. Тепер, арештований за спробу вбивства, він знову опинився в ув’язненні та очікував на пожиттєвий строк. Втім саме там до нього проговорив Бог. Перебуваючи за ґратами, молодий Луї згадав своє дитинство і як мати постійно водила його до церкви. І тепер він відчув Божий поклик. Зрештою, Луї покаявся в гріхах і прийшов до Ісуса.

У книзі Дії Апостолів ми знайомимося з ревним юдеєм на ім’я Савл, якого згодом прозвали Павлом. Він жорстоко переслідував християн і жив цими вбивствами (Дії 9:1). Він також був присутнім під час страти Степана (Дії 7:58). Попри провину Савла, Бог буквально промовив до нього. По дорозі в Дамаск Савл осліп від світла, з якого до нього звернувся Ісус: “Чому ти Мене переслідуєш?” (Дії 9:4). Савл запитав: “Хто Ти, Пане?” (в. 5). І то був початок його нового життя. Він прийшов до Ісуса.

Луї Родрігес певний час відбував покарання, однак згодом він отримав умовно-дострокове звільнення. Відтоді він почав служити Богу, присвятивши своє життя служінню у в’язницях Сполучених Штатів і Центральної Америки.

Бог спеціалізується на відновленні найгірших із нас. Він промовляє до наших сердець та життів, сповнених провини. Можливо, настав час і вам покаятись у гріхах і прийти до Ісуса.

Яку провину ви відчуваєте або відчували? Як Бог кличе або кликав вас до Себе?

Господи Ісусе, я віддалився від Тебе, однак я серцем відчуваю Твій поклик. Прости мої гріхи.

Автор: Кеннет Петерсен (гість)

“Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею”. — Буття 1:28

Нещодавно я виявив дивовижну знахідку. Ідучи стежкою до скупчення дерев неподалік від мого будинку, я знайшов прихований ігровий майданчик: драбина, зроблена з палиць, яка вела до оглядового майданчика; гойдалки, зроблені з котушок старих канатів, що висіли на гілках. Там навіть був підвісний міст, розташований між гілками. Хтось перетворив стару деревину і старі канати на творчу пригоду!

Швейцарський фізик Пол Турньє вважав, що ми створені для пригод, бо ми створені за Божим образом (Бут. 1:26-27). Бог створив всесвіт (вв. 1-25), ризикнув створити людей, які можуть обирати між добром і злом (Бут. 3:5-6), і закликав нас: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею” (Бут. 1:28). І ми також маємо спонуку вигадувати, ризикувати і створювати щось нове, плідно управляючи землею. Якими б не були ці пригоди, великими чи малими, вони найкращі, якщо приносять користь іншим. Я переконаний, що творці цього ігрового майданчика отримали б задоволення, якби люди знайшли це місце і насолоджувались ним.

Створення нової музики, дослідження нових форм євангелізму або відновлення шлюбних стосунків, які охололи – усі пригоди спонукають серце битися швидше. До якого нового завдання чи проєкту ви зараз відчуваєте спонуку? Можливо, це Бог веде вас до нової пригоди.

Де ще у Святому Письмі ви помічаєте Божий заповзятливий характер? Як Його пригоди надихають вас на власні пригоди?

Боже, направ мене в нову пригоду через любов до Тебе та інших!

Автор: Шерідан Войсі

“Я… йду приготувати місце для вас”. — Івана 14:2

Берегові ластівки, маленькі пташки, що належать до родини пових, викопують собі гнізда на березі річок. Розвиток земельного бізнесу на південному сході Англії призвів до зменшення середовища для їхньої популяції, і для пташок залишається все менше й менше місця для гніздування після їхнього повернення зі щорічної зимової міграції. Місцеві екологи в співробітництві з компанією по виробництву піщаних скульптур створили величезний штучний піщаний берег, аби птахи мали місце де оселитися в майбутньому.

Цей добрий вчинок яскраво відображає слова Ісуса, якими Він утішав Своїх учнів. Сказавши, що Він їх залишить, а вони не зможуть одразу піти за Ним (Ів. 13:36), Ісус запевнив, що Він піде “приготувати місце для [них]” в небесах (Ів. 14:2). Хоч учні засмутились через те, що Ісус невдовзі їх залишить і вони не зможуть за Ним піти, Він закликав їх сприйняти Його святу місію, як складову підготовки до прийняття їх (і нас) в небеса.

Без жертовної праці Господа Ісуса на хресті для нас не було б підготовлено “багато осель у домі… Отця” (в. 2). Пішовши готувати для нас оселі, Христос запевняє, що Він повернеться і візьме до Себе тих, хто вірує в Його жертву. І в цих оселях ми будемо радісно проводити з Ним вічність.

Коли ви почували себе не “вдома” в цьому житті? Чого ви більше за все очікуєте від небес?

Господи Ісусе, дякую, що готуєш для мене оселю в небесах.

Автор: Кірстен Холмберг

“Зроблю Я дорогу в степу, а в пустині – річки”. — Ісаї 43:19

Одягнувши нові окуляри, я ввійшла до зали поклоніння, сіла на своє місце і побачила подругу, яка сиділа прямо через прохід з іншого боку. Я помахала їй рукою. Вона виглядала такою близькою і чіткою, що мені здавалося, ніби я можу простягнути руку і одразу доторкнутися до своєї подруги, хоча вона сиділа на відстані декількох ярдів від мене. Вже після богослужіння, коли ми розмовляли з нею, я зрозуміла, що подруга сиділа на своєму звичному місці. Просто я могла тепер краще її бачити у своїх нових окулярах.

Бог, промовляючи через пророка Ісаю, знав, що ізраїльтяни, які перебували у вавилонському полоні, потребували нового призначення, нового погляду. Він їм сказав: “Ось зроблю Я нове… зроблю Я дорогу в степу” (Іс. 43:19). У Своєму посланні надії Бог нагадав ізраїльтянам, що Він їх “створив” та “викупив”, і буде поряд з ними. “Мій ти!” – підбадьорив Він Свій народ (в. 1).

У будь-яких ваших обставинах Святий Дух може дарувати вам кращий зір, аби ви, не озираючись назад, дивилися тільки на нове. І все навкруги з’являється завдяки Божій любові (в. 4). Чи бачите ви, що Бог чинить попри ваш біль та неволю? Одягнімо нові духовні окуляри, аби побачити, що нове Бог робить навіть у спустошливі миті нашого життя.

Що нове проростає у вашій пустелі? Як покращення вашого зору допомагає вам зосереджуватись на новому, а не на минулому?

Боже нових початків, дякую за всі Твої обітниці. Допоможи мені бачити все нове, що Ти робиш навіть у спустошливі миті мого життя.

Автор: Катара Паттон

“На Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!” — Псалом 37:16

Волонтери, члени організації з порятунку свійських тварин в Австралії, знайшли заблудлу вівцю. Через брудну вовну (яка важила понад 75 фунтів) їй було складно рухатись. Рятівники припустили, що овечка блукала в чагарниках щонайменше п’ять років. Волонтери зістригли її важку вовну. Звільнившись від свого тягара, вівця, яку прозвали Баарек, поїла. Її ноги зміцнилися. І вона стала почуватися більш впевнено, перебуваючи поряд з іншими тваринами в притулку.

Псалмоспівець Давид розумів, що таке бути пригнобленим під гнітом важких тягарів, що таке почуватися забутим і загубленим та відчайдушно бажати місії порятунку. В 37-му Псалмі Давид кликав до Бога. Він почувався самотнім, зрадженим і безпорадним (вв. 12-15). Водночас він зі впевненістю молився: “На Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!” (в. 16). Давид не заперечував своє скрутне становище і не применшував своє внутрішнє сум’яття та фізичне нездужання (вв. 17-21). Однак він вірив, що Бог поряд, і Він відповість у потрібний час належним способом (вв. 22-23).

Якщо ми почуваємося пригніченими через фізичні, психологічні чи емоційні тягарі, Бог залишається відданим місії порятунку, яку Він спланував ще від дня нашого створення. Ми можемо розраховувати на Його присутність, коли кличемо до Нього: “Поспіши мені на допомогу, Господи, – Ти спасіння моє!” (в. 23).

Як Бог виявив Свою вірність, коли ви почувалися пригніченими? Як Бог утішав та підтримував вас через інших людей?

Милостивий Боже, допоможи мені підбадьорювати тих, хто почувається пригніченим, загубленим або забутим.

Автор: Сошіль Діксон

“Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти… із тебе… вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі”. — Михея 5:1

Бруклінський міст, після завершення його будівництва в 1883 році, сприймався за “восьме диво світу”. Втім для втілення цього проєкту важливо було спочатку натягнути тонкий дріт від однієї мостової вежі до іншої. До першого дроту були додані й інші дроти, допоки не був сплетений масивний канат разом з трьома іншими. Усі ці канати (кожен з яких був сформований з понад п’яти тисяч оцинкованих дротів) тримали найдовший підвісний міст у ті часи. Те, що починалося з тонкого дроту, перетворилось на велику частину конструкції Бруклінського мосту.

Життя Ісуса почалося з Його народження: немовля поклали в ясла в маленькому містечку ( Лк. 2:7). Пророк Михей провістив Його смиренне народження, написавши: “Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, – із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі”( Мих. 5:1; див. також Мт. 2:6). Так, початок був маленький, однак слава і місія цього Владики і Пастиря досягли “аж до кінців землі” ( Мих. 5:3).

Ісус смиренно народився. “Він упокорив Себе”, і Його земне життя завершилось смертю разом зі злочинцями на хресті ( Фил. 2:8). Втім, завдяки Своїй неймовірній жертві, Ісус проклав міст між нами і Богом, надавши спасіння всім, хто вірує. Повірте і ви, щоб отримати Божий великий дар в Ісусі Христі. Якщо ви вже віруєте, смиренно прославте Його за все, що Він для вас зробив.

Що мале чи велике Бог чинить у вашому серці? Як ви в смиренні прославите Його?

Господи Ісусе, дякую, що смиренно прийшов врятувати мене Своєю великою жертвою.

Автор: Our Daily Bread Ministries

“Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!” — Филип’ян 4:4

Повільно пробираючись поміж продуктових рядів, Кіт почувався пригніченим. У нього тремтіли руки від перших ознак хвороби Паркінсона. Коли ж почала погіршуватись якість його життя? Що це означатиме для його дружини і дітей? Похмурі думки Кіта розвіялись від раптового сміху. Він побачив чоловіка, який віз на інвалідному візку усміхненого хлопчика. Чоловік нахилився до сина і щось шепотів йому на вухо, а той ніяк не міг перестати сміятися. Стан хлопчика вочевидь був гірший ніж у Кіта, однак він та його батько раділи там, де могли.

Пишучи з в’язниці та очікуючи на вирок суду, апостол Павло, здавалося, не мав підстав для радості ( Фил. 1:12-13). Імператором був Нерон, відомий своїм насильством та жорстокістю. Отже, у Павла були підстави хвилюватися. Він також знав, що були проповідники, які намагалися скористатись його відсутністю, аби здобути собі славу. Вони думали, що цим “додадуть тягара” апостолу, поки він був ув’язнений (в. 17).

Натомість Павло обирав радість (вв. 18-21) і закликав филип’ян наслідувати його приклад: “Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!” ( Фил. 4:4). Хоча наші обставини можуть здаватися безрадісними, проте з нами Ісус, і Він гарантував нам славне майбутнє. Христос, Який вийшов зі Своєї гробниці, повернеться на землю, аби воскресити Своїх послідовників для життя з Ним. Отже, починаючи цей новий рік, радіймо!

Через які труднощі або несправедливості вас охоплює смуток? Як істина Ісуса може сповнити вас радістю?

Небесний Отче, допоможи поглянути вище моїх обставин. Лише в Тобі я шукаю радість.

Автор: Майк Уїттмер

“Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг”. — 2 Тимофія 4:7

У 2019 році в Польщі відбулися Всесвітні ігри ветеранів спорту. В них прийняла участь найстарша спортсменка Індії на ім’я Ман Каур. Їй було 103 роки. Дивовижно, що Ман Каур завоювала золото в чотирьох видах змагань (метання списа, штовхання ядра, біг на 60 і на 200 метрів). Втім найбільш вражаючим стало те, що в змаганнях із бігу вона побила власний рекорд, який встановила у 2017 році! Прабабуся показала світу, як можна гідно фінішувати.

Апостол Павло писав молодому учню Тимофію: “Час відходу мого вже настав” ( 2 Тим. 4:6). Розмірковуючи про своє життя, він впевнено казав, що гідно завершував свій шлях: “Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив” (в. 7). Його впевненість ґрунтувалась не на вражаючих досягненнях чи великому впливі (хоча все це справді було). Головне, що Павло “віру зберіг” (в. 7). Він залишився вірним Господу. В печалях та радостях він продовжував іти за Тим, Хто врятував його від загибелі. Він знав, що Ісус чекав його, тримаючи в руках “вінок праведности”, аби нагородити Свого служителя за вірність (в. 8).

Далі Павло пише, що цей вінок Господь дасть не лише йому, “але й усім, хто прихід Його полюбив” (в. 8). Наближаючись до початку нового року, пам’ятаймо, що Ісус чекає нас у вічності, аби нагородити всіх, хто Його любить. Отже, живімо так, щоб наш фініш був гідним.

Що для вас означає гідний фініш? Хто в цьому став для вас добрим прикладом?

Боже, я хочу гідно завершити свій шлях. Допоможи мені любити Тебе понад усе.

Автор: Уїнн Коллієр

“І раділи, що втихли вони, і Він їх привів до бажаної пристані”. — Псалом 106:30

Я мирно дрімав, як раптом з підвалу пролунав різкий звук, від якого завібрували стіни. Це мій син узяв акорд на своїй електрогітарі. Дрімота одразу зникла. Через декілька секунд пролунала інша музика. Донька почала грати на піаніно гімн “О, благодать”.

Зазвичай мені подобається, як син грає на гітарі. Втім у ту мить його неочікуваний акорд налякав мене і змусив моє серце сильно битися. І майже одразу знайома мелодія гімну Джона Ньютона нагадала мені, що благодать процвітає навіть посеред хаосу. Якими б галасливими, небажаними чи дезорієнтуючими не були життєві бурі, ноти Божої благодаті звучать красиво і чисто, нагадуючи про Божу незмінну турботу.

У Біблії часто про це мовиться. У Псалмі 106:23-32 моряки протистоять сильній бурі, яка загрожує їм загибеллю. “У небезпеці душа їхня хвилюється” (в. 26). Однак вони не впали у відчай, а “в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх” (в. 28). Зрештою, ми читаємо: “І раділи, що втихли вони, і Він їх привів до бажаної пристані” (в. 30).

Коли виникає хаос, загрожує він життю чи лише заважає спати, шквал галасу і страху може викликати бурю в душі. Але якщо ми довіримось Богу і будемо Йому молитись, то відчуємо благословіння Його присутності й турботи. Він направить нас до пристані Своєї незмінної любові.

Коли Бог через інших людей приводив вас до Своєї тихої пристані? Кому ви можете принести таке ж підбадьорення?

Небесний Отче, допоможи мені пам’ятати про необхідність кликати до Тебе, якщо здіймаються хвилі життєвих вод, і ділитися цією надією з іншими.

Автор: Адам Хольц

“І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав”. — Матвія 10:1

Молода жінка не могла заснути. Вона вже багато років страждала від фізичної вади, а завтра їй треба було опинитися в центрі уваги на церковному ярмарку, щоб зібрати пожертви на отримання вищої освіти. “Однак я не гідна цього” , – думала Шарлотта Елліотт. Ворочаючись у ліжку, вона сумнівалась як у власних здібностях, так і у своїй духовності та благочесті. Наступного дня, все ще не маючи спокою, вона взяла до рук перо і написала слова відомого нам гімну:

“Такий, як є, без діл, без слів,

Прийнявши з радістю поклик Твій,

І з вірою у кров святу

До Тебе, Господи, я йду!”

Слова, написані в 1835 році, співзвучні з тим, як Ісус запрошував до служіння Своїх учнів. Він їх кликав не тому, що вони були готові, а тому що Він уповноважив їх такими, як є. Дванадцять учнів були розмаїтою групою, до якої входили, наприклад, митник, зілот, двоє амбіційних братів (див. Мр. 10:35-37) і Юда Іскаріотський, “що й видав Його” (Мт. 10:4). Однак Ісус дав їм владу “[уздоровляти] недужих, [воскрешати] померлих, [очищати] прокажених, [виганяти] демонів” (в. 8). Він послав їх без грошей, багажу, зміни одягу та взуття, і навіть без посохів (вв. 9-10).

“Оце посилаю Я вас”, – сказав їм Ісус (в. 16), і цього було достатньо. І нам, які сьогодні кажуть Йому “так”, також достатньо Христа.

Яка сьогодні ваша ситуація або який ваш життєвий статус? Які у вас є сумніви стосовно вашої готовності послужити Богу?

Господи Ісусе, поклич мене прийти до Тебе і послужити Тобі, цілковито покладаючись на Твою благодать і силу.

Автор: Патриція Рейбон