“Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати, за спасіння Його, мого Бога!” — Псалом 41:12
Блискучий червоний хрестик моєї мами мав би висіти біля її ліжка в онкологічному центрі. А я мала би готуватися до святкових візитів у перервах між плановими процедурами. Все, чого я хотіла на Різдво, – це провести ще один день з мамою. Натомість я була вдома… і вішала її хрестик на ялинку.
Коли мій син Ксав’єр увімкнув гірлянди, я прошепотіла: “Дякую”. Він відповів: “Будь ласка”. Мій син не знав, що я дякувала Богові, за те що Він використовував мерехтливі лампочки, щоб звернути мої очі до вічного Світла надії – Ісуса Христа.
Автор Псалма 41 висловив Богу свої щирі емоції (вв. 2-5). Потім характер його промови змінюється, і він каже: “Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його” (в. 6). Попри те, що псалмоспівець охоплений смутком і стражданням, його надія оживає від згадки про Божу вірність у минулому (вв. 7-11). В кінці псалма він відкидає сумніви і стверджує стійкість очищеної віри: “Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога” (в. 12).
Для багатьох із нас різдвяний період викликає як радість, так і смуток. На щастя, навіть ці змішані емоції можуть бути осяяні обітницями істинного Світла надії – Господа Ісуса Христа.
Як Господь Ісус допоміг вам пережити горе під час святкування Різдва? Як ви можете підтримати того, хто сумує в цей час?
Дорогий Ісусе, дякую, що цілий рік Ти проводиш мене через часи горя і радості.
Автор: Сошіль Діксон
“Я є Той, Хто стирає провини твої… а гріхів твоїх не пам’ятає”. — Ісаї 43:25
Джилл Прайс народилася з гіпертимезією – здатністю пам’ятати в найдрібніших подробицях усе, що з нею коли-небудь траплялося. Вона може відтворити у своїй уяві точну картину будь-якої події, яку пережила за своє життя.
Телесеріал “Незабутнє” заснований на історії жінки-офіцера поліції з гіпертимезією, яка давала їй велику перевагу в іграх на запам’ятовування дрібниць і в розкритті злочинів. Однак для Джилл Прайс цей стан не такий вже й радісний. Вона не може забути моменти життя, коли її критикували, коли вона пережила втрату або зробила щось таке, про що дуже шкодує. Вона знову і знову відтворює ці сцени у своїй голові.
Наш Бог всезнаючий. Святе Письмо говорить, що Його розуміння не має меж. І все ж ми знаходимо в Книзі пророка Ісаї дуже обнадійливу річ: “Я є Той, Хто стирає провини твої… а гріхів твоїх не пам’ятає” (Іс. 43:25). Текст Послання до євреїв 10:10, 17 лише підсилює цю думку: “Ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа… А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю”.
Сповідуючи свої гріхи перед Богом, ми можемо припинити повертатись до них подумки знову й знову. Нам треба відкинути їх: “Не згадуйте вже про минуле, і про давнє не думайте” (Іс. 43:18). У Своїй великій любові Бог вирішує не згадувати наші гріхи. Пам’ятаймо про це .
Які провини ви зберігаєте у своїй пам’яті і згадуєте їх знову й знову? Як ви можете віддати їх Богу і відпустити минуле?
Дорогий Боже, дякую, що Ти прощаєш і забуваєш мої гріхи.
Автор: Кеннет Петерсен
“І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно”. — Буття 32:32
Фей торкнулася шрамів на своєму животі. Вона перенесла чергову операцію з видалення ракової пухлини. Цього разу лікарі видалили частину шлунка і залишили нерівний шрам, який свідчив про масштаби їхньої роботи. Фей сказала своєму чоловікові: “Шрами – це символи страждання або зцілення. Я вибираю друге. Це знаки мого зцілення”.
Яків зіткнувся з подібним вибором після своєї нічної боротьби з Богом. Ангел пошкодив йому стегно, залишивши Якова виснаженим і з помітною кульгавістю. Коли Яків місяцями пізніше масажував своє стегно, цікаво, про що він думав?
Чи був він сповнений жалю через свій багаторічний обман, який призвів до цього доленосного поєдинку? Божий посланець намагався добитися від нього правди, відмовляючись благословити його, допоки Яків не визнає, ким він є насправді. Він зізнався, що був Яковом, “тим, хто тримається за п’яту” (див. Бут. 25:26). Він обманював свого брата Ісава і тестя Лавана, аби отримати перевагу. Божий борець сказав, що новим ім’ям Якова буде “Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, – і подужав” (в. 29).
Кульгавість Якова символізувала смерть його старого життя в обмані і початок нового життя з Богом. Кінець Якова і початок Ізраїля. Кульгавість змусила його опертися на Бога, Який тепер потужно діяв у ньому і через нього.
Які духовні шрами є у вас? Як вони можуть символізувати кінець чогось поганого і початок чогось нового?
Небесний Отче, моя кульгавість – це знак Твоєї любові.
Автор: Майк Уїттмер
“Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання”. — Филип’ян 4:5-6
Понад тридцять років Лурдес, викладачка вокалу в Манілі, навчала студентів віч-на-віч. Але коли її попросили проводити заняття онлайн, вона занепокоїлась. “Я не дуже добре розбираюся в комп’ютерах, – сказала вона. – Мій ноутбук старий, і я не знайома з платформами для відеоконференцій”.
Для когось це може здатися дрібницею, а для неї то був справжній стрес. “Я живу сама, тож нікому допомогти мені, – розповідала вона. – Я боюся, що мої студенти кинуть навчання, а мені потрібен дохід”.
Перед кожним заняттям Лурдес молилась, аби її ноутбук працював належним чином. “Заставкою на моєму екрані був текст із Послання до филип’ян 4:5-6, – казала вона. – Як я трималась за ці слова!”
Апостол Павло закликає нас ні про що не турбуватись, бо “Господь близько” (Фил. 4:5). Божа обітниця про Його присутність – це те, за що ми повинні триматись. Якщо ми спочиваємо в Божій близькості, Його мир “береже серця… та… думки у Христі Ісусі” (в. 7).
“Бог привів мене на веб-сайти з усунення комп’ютерних збоїв, – розповідала Лурдес. – Він також дав мені терплячих учнів, які розуміли мої технологічні обмеження”. Божа присутність, Його допомога і мир – це те, чим ми можемо насолоджуватись у прагненні йти за Ним усі дні нашого життя. Ми можемо з упевненістю сказати: “Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!” (в. 4).
Як ви заспокоюєтеся у присутності Бога? З якими конкретними проханнями ви можете звернутись до Нього сьогодні?
Дорогий Боже, дякую, що Ти поруч зі мною. У твоїй присутності мені не потрібно ні про що турбуватися.
Автор: Карен Х’юанг
“Бо бридить Господь крутіями, а з праведними в Нього дружба”. — Приповістей 3:32
Девід та Енджі відчули покликання переїхати за океан, і подальше плідне служіння, здавалось, лише підтверджувало правильність рішення. Життя затьмарювала лише одна неприємність: літні батьки Девіда були змушені проводити Різдво на самоті.
Девід та Енджі намагались пом’якшити самотність його батьків, надсилаючи подарунки і телефонуючи вранці на Різдво. Однак чого насправді хотіли його батьки: їхньої особистої присутності. Дохід Девіда дозволяв йому лише зрідка приїжджати додому. Що ще вони могли зробити? Девід потребував мудрості.
Третій розділ Книги приповістей – це короткий курс пошуку мудрості. Він показує, як її отримати, звертаючись до Бога (вв. 5-6), описує різні її якості, зокрема любов та вірність (вв. 3-4, 7-12) , а також її переваги, такі як мир і довголіття (вв. 13-18). “Бо бридить Господь крутіями, а з праведними в Нього дружба” (в. 32). Він підказує Свої рішення тим, хто близький до Нього.
Одного вечора, коли Девід молився про свою проблему, йому спала на думку ідея. Наступного Різдва вони з Енджі вдягли свій найкращий одяг і накрили стіл. Батьки Девіда зробили те саме. Потім, поставивши ноутбуки, вони увімкнули відео-зв’язок. Було таке відчуття, що вони знаходяться в одній кімнаті. Відтоді це стало сімейною традицією.
Бог дав Девіду Свою мудрість. Він любить підказувати креативні рішення наших проблем.
З якою дилемою ви стикаєтесь? Яке любляче рішення може запропонувати вам Бог?
Отче Небесний, будь ласка, підкажи моєму серцю творче вирішення проблем.
Автор: Шерідан Войсі
“І вони перебували… в спільноті братерській”. — Дії 2:42
На півдні Багамських островів розташований невеликий клаптик землі під назвою Раггед-Айленд. У 19-му столітті тут активно видобували сіль, але через занепад цієї галузі багато людей емігрували на сусідні острови. У 2016 році на острові проживало менше вісімдесяти осіб. І хоча серед них були представники трьох релігійних конфесій, люди щотижня збиралися разом в одному місці для поклоніння і спілкування. З такою малою кількістю мешканців відчуття спільноти для них було особливо важливим.
Віруючі ранньої церкви також відчували гостру потребу і бажання спільноти. Вони були схвильовані своєю новознайденою вірою, яка стала можливою завдяки смерті та воскресінню Ісуса Христа. Однак Він більше не був фізично присутнім із ними, тому вони розуміли, що потребують один одного. Християни присвятили себе навчанню в апостолів, спілкуванню та спільному причастю (Дії 2:42). Вони збиралися по домівках на богослужіння та спільну трапезу, і дбали про потреби інших. “Люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу” (Дії 4:32). Сповнені Духом Святим, вони постійно прославляли Бога і в молитві приносили Йому свої потреби.
Спільнота необхідна для нашого зростання та підтримки. Не намагайтесь пройти цей шлях наодинці. Бог буде розвивати це почуття спільноти, якщо ви будете ділитися своїми труднощами та радощами з іншими і разом наближатися до Нього.
Як ви можете взяти на себе зобов’язання проводити час з іншими віруючими? Де і коли ви будете це робити?
Боже, я потребую Тебе та інших віруючих, аби мати змогу жити повноцінним життям для Тебе.
Автор: Енн Сітас
“Багатий та вбогий стрічаються, – Господь їх обох створив”. — Приповістей 22:2
Під час відпустки ми з дружиною щоранку їздили на велосипедах. Один маршрут пролягав через багатий район, будинки в якому коштували мільйони доларів. Ми бачили різних людей: мешканців, які вигулювали своїх собак, велосипедистів та численних робітників, які будували нові будинки або доглядали за ландшафтом. Там була суміш людей з усіх верств суспільства, і це нагадало мені про справжню реальність. Насправді між нами не було жодної різниці. Багаті чи бідні. Заможні спеціалісти чи робітничий клас. Відомі чи невідомі. Ми всі на тій вулиці того ранку були однакові. “Багатий та вбогий стрічаються, – Господь їх обох створив” (Пр. 22:2). Незважаючи на відмінності, ми всі створені за Божим образом (Бут. 1:27).
Втім є ще дещо. Рівність перед Богом також означає, що незалежно від нашого економічного, соціального або етнічного становища, ми всі народжуємося грішниками: “Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим. 3:23). Ми всі непокірні та однаково винні перед Ним, і потребуємо Ісуса Христа.
Ми часто ділимо людей на групи з різних причин. Втім насправді всі ми є частиною людського роду. І хоча ми всі є грішниками, які потребують Спасителя, завдяки Божій благодаті можемо отримати виправдання, примирення з Богом (в. 24).
Як усвідомлення того, що ми всі рівні перед Богом, допомагає вам краще любити інших? Як Ісус задовольнив вашу найбільшу потребу?
Дорогий Боже, дякую за Ісуса, Якого Ти послав на землю, щоб Він прожив досконале життя і добровільно віддав Себе в жертву за мої гріхи.
Автор: Давид Бренон
“Таж я втихомирював і заспокоював душу свою, як дитя…” — Псалом 130:2
Я поклав телефон на місце, втомившись від численних фотографій, ідей та сповіщень, які транслював маленький екран. Потім я взяв його й увімкнув знову. Навіщо?
У книзі “Мілководдя” Ніколас Карр описує, як інтернет сформував наші стосунки з тишею: “Здається, що мережа руйнує мою здатність до концентрації та спокійного споглядання. Незалежно від того, в мережі я чи ні, мій мозок очікує, що інформація буде сприйматися так, як її поширює мережа: у швидко рухомому потоці частинок. Колись я був аквалангістом у морі слів. Тепер я ковзаю по поверхні, як хлопець на водному мотоциклі”.
Життя на ментальному водному мотоциклі звучить нездорово. Але як нам почати сповільнюватись, глибоко занурюватись у тихі духовні води?
У Псалмі 130 Давид пише: “Я втихомирював і заспокоював душу свою, як дитя, від перс мами своєї відлучене” (в. 2). Слова Давида нагадують мені, що я маю відповідальність. Зміна звичок починається з мого вибору бути спокійним, навіть якщо мені доведеться робити цей вибір знову і знову. Втім поступово ми починаємо відчувати Божу доброту, яка задовольняє нас. Ми, як маленькі діти, відпочиваємо в задоволенні, пам’ятаючи, що лише Бог пропонує справжню надію (в. 3), душевне задоволення, якого не може дарувати жоден додаток у смартфоні і жодна соціальна мережа.
Як технології впливають на вашу здатність спокійно відпочивати в Бозі? Чи сприяє ваш телефон вашому задоволенню? Чому так або ні?
Небесний Отче, світ переповнений відволікаючими факторами, які не задовольняють мою душу. Допоможи мені довіритись Тобі. Наповни мене справжнім задоволенням.
Автор: Адам Хольц
“Але, як справляєш гостину, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і будеш блаженний”. — Луки 14:13-14
У 2016 році Ванда Денч відправила своєму онуку повідомлення із запрошенням на обід у День подяки. Однак онук змінив номер телефона, і повідомлення отримав зовсім сторонній чоловік на ім’я Джамаль. У той день Джамаль був вільний, тому він передзвонив відправниці, представився і запитав, чи запрошення залишається в силі. Ванда відповіла: “Звісно, приходьте”. Джамаль прийшов, і з того часу це стало для нього щорічною традицією. Помилково надіслане запрошення перетворилося на благословіння.
Доброта Ванди, яка запросила на обід незнайомця, нагадала мені про слова Христа в Євангелії від Луки. Під час обіду в домі фарисейського начальника (Лк. 14:1) Ісус помітив, як гості намагалися зайняти найкращі місця (в. 7), і сказав господареві, що якщо той запрошуватиме лише тих, хто може покликати його у відповідь, це позбавить його благословіння. Краще запрошувати незаможних, і тоді Бог щедро винагородить його (в. 14).
Для Ванди запрошення Джамаля приєднатися до сімейного обіду обернулося несподіваним благословінням у вигляді міцної дружби – великої втіхи після смерті чоловіка. Якщо ми простягаємо руку допомоги іншим не з корисливих міркувань, а керуючись Божою любов’ю, то отримаємо набагато більше.
Чи був у вашому житті випадок, коли несподіване запрошення принесло вам благословіння? У чому воно полягало?
Небесний Отче, допоможи мені бути благословінням для інших. Направ моє серце.
Автор: Ліза Самра
“Ви сяєте, як світла в світі, додержуючи слово життя”. — Филипʼян 2:15-16
Перше, що я помітив у місті, це гральні заклади. Потім кіоски з продажу конопель, магазини “для дорослих” і величезні рекламні щити адвокатів, які роблять гроші на людських помилках. Хоч я і раніше бував у багатьох сумнівних містах, це, здавалося, перевершило всі інші.
Однак наступного ранку мій настрій покращився. Причиною цього стала розмова з водієм таксі. “Я щодня прошу Бога послати мені людей, яким Він хоче допомогти, – сказав він. – Ігромани, повії, люди з неповних сімей зі сльозами розповідають мені про свої проблеми. Я зупиняю машину, слухаю, молюся за них. Це моє служіння”.
Розповівши про те, як Спаситель прийшов у наш занепалий світ (Фил. 2:5-8), апостол Павло закликав віруючих виконувати Божу волю (в. 13) і додержувати “слово життя”, тобто Євангеліє (в. 16). У цьому випадку вони будуть “бездоганні та щирі, невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду”, сяючи в ньому, “як світла в світі” (в. 15). Подібно до мого нового знайомого таксиста, ми покликані нести світло Христа в навколишню темряву.
“Щоб змінити світ, християнин має бути вірним, – сказав історик Крістофер Доусон, – тому що в цьому «закладено всю суть Божественного життя»”. Отже, просімо Бога дати нам силу бути Йому вірними, сяючи Христовим світлом у найтемніших місцях світу.
Як ви сьогодні можете зосередитись на Христі, а не на злі навколишнього світу? Як ви можете сяяти Його світлом серед людей?
Господи Ісусе, дякую, що Ти є Світлом для світу і вивів мене з темряви.
Автор: Шерідан Войсі
