Церква Божої Слави

“Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?” — Марка 8:36

У 1920 році Джон Сунг, шоста дитина в сім’ї китайського пастора, отримав стипендію для навчання в одному з університетів США. Він закінчив університет з відзнакою, завершив магістерську програму і здобув ступінь доктора філософії. На жаль, під час навчання він віддалився від Бога. Однак потім, у 1927 році, він знову присвятив своє життя Христу і відчув покликання стати проповідником.

У Китаї на нього чекали безліч високооплачуваних посад, але, пливучи на кораблі додому, він викинув у море всі свої нагороди, залишивши тільки диплом доктора, щоб віддати його батькам на знак поваги.

Джон Сунг зрозумів слова Ісуса про те, як стати Його учнем: “Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?” (Мр. 8:36). Якщо ми відкинемо себе і залишимо колишнє життя, щоб слідувати за Христом (вв. 34-35 ), нам, можливо, потрібно буде принести в жертву особисті бажання та матеріальні інтереси, які заважатимуть у дорозі.

Протягом наступних дванадцяти років Джон був повністю присвячений даному йому Богом дорученню, проповідуючи Євангеліє тисячам людей по всьому Китаю та Південно-Східній Азії. А як щодо вас? Можливо, ви не покликані бути проповідником чи місіонером. Але на яке б служіння Господь вас не призначив, нехай Його Дух допоможе вам повністю віддатися Йому.

Що вам потрібно залишити, аби по-справжньому піти за Ісусом? За які особисті амбіції ви, можливо, тримаєтеся?

Небесний Отче, допоможи мені відкинути все, що заважає мені повністю віддатися Тобі на служіння.

Автор: Жасмін Гох (гість)

“Тож за праведністю царюватиме цар… як потоки води на пустині”. — Ісаї 32:1-2

Коли геологи бурили нафтову свердловину в одній спекотній і посушливій країні, вони несподівано виявили величезну підземну водну систему. Так, у 1983 році з’явився проєкт “великої рукотворної річки”, у рамках якого було прокладено мережу водопровідних труб для постачання якісної прісної води великому місту. На табличці біля свердловини написано: “Тут починається артерія життя”.

Пророк Ісая використав образ джерела в пустелі для опису праведного царювання майбутнього царя (Іс. 32). Його князі, які будуть правити за законом, стануть “як потоки води на пустині, як тінь скелі тяжкої на спраглій землі” (в. 2). Багато сьогоденних правителів віддають перевагу тому, аби не давати, а брати. Але шануючий Бога керівник забезпечує людям притулок, сховище, свіжість та захист. В описаному пророком Ісаєю прекрасному майбутньому “буде роботою істини мир, а працею правди спокійність й безпека навіки” (в. 17).

Пророцтво Ісаї здобуде своє остаточне виконання в Ісусі Христі, Який “зійде з неба”, після чого ми “завсіди будемо з Господом” (1 Сол. 4:16-17). “Велика рукотворна річка” – це лише система водопостачання, створена людиною. Колись цей водний резервуар вичерпається. А наш праведний Цар приносить свіжість і живу воду, які не вичерпуються.

Де вам потрібна жива вода Христа? Як ви можете за Його прикладом принести свіжість іншим?

Господи Ісусе, дякую, що Ти приносиш мир через Своє досконале, праведне правління.

Автор: Карен Пімпо

“Люби свого ближнього, як самого себе”. — Галатів 5:14

Молодий пастор щоранку просив Бога, щоб Господь благословляв через нього інших. На його радість, такі випадки справді відбувалися регулярно. Якось під час перерви на своїй другій роботі він сидів на сонечку з колегою, і той поставив йому запитання про Христа. Пастор почав невимушено відповідати. Без філософствування та суперечок. Під керівництвом Святого Духа йому вдалося зав’язати цікаву бесіду. Крім того, він придбав нового друга – людину, яка захотіла більше дізнатися про Бога.

Дозволити Святому Духу керувати нами – найкращий спосіб розповісти іншим про Христа. Господь сказав Своїм учням: “Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете” (Дії 1:8).

Плід Духа – це “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість” (Гал. 5:22-23). Завдяки допомозі Святого Духа молодий пастор застосував на практиці повчання Петра: “Завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом” (1 Петр. 3:15).

І навіть якщо ми будемо страждати за віру в Господа, наші слова покажуть світові, що нас веде Його Дух, і це приверне до Нього інших.

Якому стилю спілкування ви віддаєте перевагу, говорячи з невіруючими про Христа? Як дозволити Святому Духу керувати нами, щоб наше свідчення стало дієвим?

Господи, направляй мене Святим Духом, коли я буду розповідати людям про Христа, щоб я був сповнений Твоєю любов’ю.

Автор: Патриція Рейбон

“Добра звістка з далекого краю – це холодна водиця на спрагнену душу”. — Приповістей 25:25

“Мамо! У нас муха в меду!” – пролунав із кухні голос доньки. Я відповіла відомим прислів’ям: “Ложкою меду спіймаєш більше мух, ніж двадцятьма бочками оцту”. Правду кажучи, це був перший випадок, коли ми спіймали муху в банці з медом. Звичайно ж, прислів’я говорить зовсім не про мух. У ньому ховається мудре спостереження: дружні прохання мають більший успіх, ніж гіркі докори.

Книга приповістей є збіркою мудрих висловлювань та приказок, натхненних Божим Духом. Ці давні висловлювання допомагають нам орієнтуватися в житті і навчають важливим істинам про шанування Бога. Багато приказок присвячено відносинам між людьми, у тому числі впливу, який мають наші слова.

Цар Соломон застерігає читачів від неправдивих звинувачень (Пр. 25:18), вчить, що “таємний язик” шкодить відносинам (в. 23), і засуджує сварливість (в. 24). З іншого боку, Соломон спонукає читачів поширювати добрі звістки – це приносить благословіння (в. 25).

Якщо ми будемо намагатися застосовувати ці принципи, Божий Дух пошле нам на серце потрібні слова (Пр. 16:1). Завдяки Його дії наша мова буде приємною і освіжаючою.

Згадайте випадок, коли ви спостерігали сильний вплив слів? Що потрібно робити, аби Святий Дух спрямовував нашу мову?

Небесний Отче, допоможи мені відображати Твоє співчуття в спілкуванні з людьми, використовуючи добрі та цілющі слова.

Автор: Ліза Самра

“Чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце”. — 1 Самуїлова 16:7

Багато років тому Джулія Ландсман проходила прослуховування на посаду першого валторніста оркестру Метрополітен-опера в Нью-Йорку. Претенденти грали за ширмою, щоб у суддів не виникало упередженого ставлення. Ландсман пройшла прослуховування на “відмінно” і в підсумку виграла конкурс. Але коли вона з’явилася з-за ширми, деякі з суддів-чоловіків з відвертим невдоволенням відійшли в кінець зали і повернулися до неї спиною. Очевидно, їм хотілося побачити когось іншого.

Коли ізраїльтяни захотіли мати царя, Бог пішов їм назустріч і запропонував вродливого і сильного Саула. Такими були царі в інших народів (1 Сам. 8:5; 9:2). Але оскільки серце Саула вирізнялося маловір’ям і непослухом, Бог послав Самуїла помазати нового царя. Самуїл прийшов у дім Єссея і, побачивши його високого і статного первістка Еліява, подумав, що Господь вибрав царем його. Однак Бог кинув виклик упередженому ставленню Самуїла, сказавши: “Чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (в. 7). У результаті головою Божого народу був поставлений білявий юнак Давид (в. 12).

Оцінюючи придатність людини для Своїх цілей, Бог дивиться на характер, волю та мотиви. І Він закликає нас дивитись на світ і людей так само, як дивиться Він – звертаючи увагу не на зовнішні дані, а на те, що ховається за ними.

Чому важливо не судити людей на підставі особистих уподобань? Що означає для вас дивитися так, як дивиться Бог?

Боже, допоможи мені оцінювати людей не за їхньою зовнішністю.

Автор: Марвін Уїльямс

“Хто знає, чи не на час, як оцей, досягла ти царства”. — Естер 4:14

Господи, чому? Невже це справді Твій план? У мене сім’я, маленькі діти, і раптом такий страшний діагноз: рак. Не дивно, що в моїй голові крутилися ці та багато інших питань. Більше того, ми нещодавно розпочали спільне служіння з місіонерською командою. Багато дітей та підлітків наверталися до Христа, Бог давав явні плоди. Ми мали стільки радості! А тепер це?!

В Естер, ймовірно, також було багато запитань і молитов після того, як її вирвали з рідного дому і помістили в незнайомий, новий світ (Ест. 2:8). Двоюрідний брат Мордехай виховував її, сироту, як власну дочку (в. 7). Але потім її забрали в царський гарем, а через деякий час Естер стала царицею (в. 17). Мордехай зі зрозумілих причин турбувався про те, “що вона робить” (в. 11). Але згодом стало ясно, що Бог підніс її до високого становища для особливої мети – щоб урятувати від загибелі цілий народ (Ест. 4:14).

Очевидно, що Боже провидіння помістило Естер у нове та дивне для неї місце з особливим наміром. Те саме Господь зробив і зі мною. Боротьба з раком затяглася, і завдяки цьому мені випала честь поділитися своєю вірою з багатьма пацієнтами та медичним персоналом. Можливо, Господь також і вас привів у зовсім нове, незнайоме та жахливе місце? Довіртеся Йому. Він добрий, і така Його досконала воля (Рим. 11:33-36).

Чи приводив Бог вас у незнайомі місця? Чому ми можемо довіряти Його досконалим планам?

Боже, допоможи мені покладатися на Тебе, навіть якщо я не розумію, що Ти робиш.

Автор: Том Фелтен

“Нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів”. — Якова 1:19

Близька подруга висувала проти мене суворі звинувачення. Моє серце було готове вирватися з грудей, і я вже відкрила рота, щоб спростувати її слова. Те, що я розмістила в інтернеті, не мало до неї жодного відношення, але вона чомусь взяла це близько до серця. Перш ніж почати говорити, я прошепотіла молитву. В душі настав спокій, і раптом я відчула біль, який ховався за її звинуваченнями. Стало ясно, що все серйозніше, ніж здавалося. Моїй подрузі було боляче, і бажання дати їй відсіч раптом зникло. Мені захотілося їй допомогти.

Так я зрозуміла, що мав на увазі Яків, коли закликав нас бути швидкими на слухання, але повільними на слова і на гнів (Як. 1:19). Слухання допоможе нам зрозуміти, що стоїть за словами, і утриматися від гніву, який “не чинить правди Божої” (в. 20). Ми зможемо заглянути в серце того, хто говорить. Пауза та молитва допомогли мені відновити стосунки з подругою. Я стала більш чутливою до її слів, а не до своєї образи. Можливо, якби я не зупинилася і не помолилася, то сказала б те, про що б потім пошкодувала.

І хоча мені не завжди вдається дотримуватися настанов Якова, того дня, думаю, у мене вийшло. Пауза і молитва стали ключем до того, щоб більше слухати і менше говорити. Гнів та образа не змогли заволодіти моїм серцем. Я молюся, щоб Бог дав мені мудрості робити так частіше (Пр. 19:11).

Чи допомагало вам повчання Якова? Як ви можете застосувати його сьогодні?

Милостивий Боже, допоможи мені бути швидкою на слухання і повільною на гнів.

Автор: Катара Паттон

“І вони перекують мечі свої на лемеші, а списи свої – на серпи”. — Михея 4:3

Моя дружина має намисто та сережки з Ефіопії. Їхня елегантна простота – свідчення особливого таланту невідомого майстра. Але найдивовижніше в цих прикрасах – їхня історія. Через десятиліття збройних зіткнень і громадянську війну, що й досі триває, земля Ефіопії вкрита уламками боєприпасів та гільзами. З надією на краще майбутнє, люди розчищають випалену землю і збирають метал. З нього місцеві ремісники виготовляють прикраси.

У цій історії я почув відлуння пророцтва Михея, який говорив про прекрасне майбутнє. Одного разу, проголошував пророк, люди перекують “мечі свої на лемеші, а списи свої – на серпи” (Мих. 4:3). Зброю, вироблену, щоб вбивати і калічити, буде перетворено на інструменти підтримки життя. У Царстві Господа “не підійме меча народ на народ, і більше не будуть навчатись війни” (в. 3).

Пророцтво Михея в часи його життя здавалося таким самим неймовірним, як і в наш. Ми також регулярно зустрічаємося з насильством і війною, і здається неможливим, що світ колись зміниться. Але Бог обіцяє, що з Його милості дивовижний день зцілення все ж таки настане. А нам важливо почати жити відповідно до цієї істини вже зараз. Бог вже сьогодні допомагає нам взятися за Його працю, перетворюючи уламки на прекрасні речі.

Чи доводилося вам бачити, як Божа любов перетворює зло на добро? Як ви можете взяти участь у цьому перетворенні?

Боже, зміни наш світ. Працюй через мене, щоб принести в нього Твою красу.

Автор: Уїнн Коллієр

“Тіштесь, що ваші ймення записані в небі”. — Луки 10:20

Ми були знайомі з Ка вже більше року. Він приходив на щотижневі збори нашої малої групи, де ми ділилися тим, що дізналися з Біблії за минулі дні. Якось під час чергової зустрічі Ка згадав, що брав участь в Олімпійських іграх. Згадка була випадковою і залишилася майже непоміченою. Майже… Незабаром я дізналася, що він боровся за бронзову медаль на Олімпіаді! Я не могла зрозуміти, як він не сказав про це раніше. Але наш новий друг так дивився на життя. Хоча спорт і грав для нього важливу роль, були речі, які він вважав набагато важливішими: сім’я, оточення і, головне, віра.

Одна з подій, описаних в Євангелії від Луки, показує, що повинно бути головним для всіх нас. Сімдесят учнів, яких Ісус послав проголошувати Царство Боже, повернулися зі своєї місіонерської подорожі і радісно повідомили: “Господи, навіть демони коряться нам у Ім’я Твоє” (Лк. 10:17). Однак Ісус, хоч і визнав, що наділив їх особливими повноваженнями, також сказав, що в них не зовсім правильні пріоритети. Їх мало набагато більше тішити те, що їхні імена “записані в небі” (в. 20).

Якими б здібностями не наділив нас Бог і чого б ми не досягли, головною причиною нашої радості має бути вічне спасіння! Якщо ми повірили в Христа, то наші імена теж записані в книзі життя, і Господь обіцяв нам Свою незмінну присутність протягом земного життя.

На чому другорядному ви, можливо, зосереджені? Як можна перевести свою увагу на вічну перспективу?

Небесний Отче, дякую, що Ти записав моє ім’я на небесах. Я тішуся тим, що знаю Тебе.

Автор: Кірстен Холмберг

“Обернися до мене й помилуй мене, я ж бо самітний та бідний”. — Псалом 24:16

У своїй книзі “Усиновлення до життя” доктор Рассел Мур розповідає, як вони із сім’єю їздили до дитячого будинку, щоб усиновити дитину. У залі для немовлят стояла незвичайна, моторошна тиша. Малята в ліжечках не плакали, бо до них все одно ніхто не підходив.

Коли я читав про це, моє серце стискалося від болю. Я пам’ятаю часи, коли наші власні діти були малі. Вони регулярно будили нас: “Тату, в мене болить”, “Мамо, мені страшно!” Ми вставали і поспішали на допомогу. Діти знали, що ми їх любимо, і тому не соромилися звертатись.

Переважна кількість псалмів у Біблії – це псалми плачу, або, іншими словами, звернення до Бога з проханнями про допомогу. Ізраїльтяни були народом, який Бог назвав Своїм “перворідним” (Вих. 4:22). Тому вони регулярно кликали Небесного Отця на допомогу. Одне з таких щирих звернень можна побачити в Псалмі 24: “Обернися до мене й помилуй мене, я ж бо самітний та бідний! Муки серця мого поширились, визволь мене з моїх утисків” (Пс. 24:16-17). Діти, які впевнені в любові та турботі батьків, не бояться кликати їх на допомогу. Сьогодні Бог називає Своїми дітьми нас, які вірують у Нього. У своїй великій любові Він чує нас і завжди готовий прийти на допомогу.

Чи легко вам кликати Бога на допомогу? Чому? Як ви сьогодні можете висловити Йому свої переживання?

Небесний Отче, дякую Тобі за обітниці чути мене і відповідати на мій поклик.

Автор: Джон Блейз