“Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного більшого від себе”. — Филип’ян 2:3
Баскетбольна команда університету Ферлі Дікінсона грала слабо. Коли гравці вийшли на майданчик, на трибунах глядачі почали глузувати з них. Всі чекали на розгром прямо в першій чверті, але команда змагалася з усієї сили. І тоді в залі раптом залунала їхня бойова пісня, хоча музикантів із собою вони не взяли. Оркестр Дейтонського університету вивчив пісню суперників за кілька хвилин до гри. Музиканти могли просто грати знайомі композиції, але вирішили таким чином підтримати гостей.
Вчинок цієї групи можна розглядати як символ єдності, описаної в Посланні до филип’ян. Апостол Павло закликає жити в єдності та мати “один розум” (Фил. 2:2), бо як вони, так і ми, об’єднані в Ісусі Христі. Заради цього апостол заохочував відмовитись від егоїстичних амбіцій і ставити інтереси інших вище за свої власні.
Ставити інших вище за себе не завжди є природним процесом, втім саме так ми можемо наслідувати Христа. “Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе” (в. 3). Замість того, щоб зосереджуватись виключно на собі, “нехай кожен дбає… і про інших” (в. 4).
Як ми можемо підтримати ближніх? Уважно ставлячись до їхніх інтересів та надаючи все, що їм може знадобитись у житті.
Про чиї інтереси ви можете сьогодні подбати? Як турбота про інших сприяє єдності?
Спасителю, будь ласка, покажи мені, як я можу допомогти ближнім, дбаючи про їхні інтереси.
Автор: Катара Паттон
“І вони спокушалися Ним…” — Марка 6:3
Джона призначили професором у престижному коледжі. Його старший брат Девід радів за нього, втім, як і годиться братам, не втримався, щоб не подражнити Джона тим, як він одного разу повалив його на землю, коли вони були ще хлопчиськами. Джон далеко пішов у житті, але він завжди буде молодшим братом Девіда.
Іноді важко справити враження на родину, навіть якщо ви Месія. Ісус виріс серед мешканців Назарету, тому їм було важко повірити в Його особливість. І все ж вони були вражені Ним. “Що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не тесля, син Маріїн?” (Мр. 6:2-3). Ісус же зауважив: “Пророка нема без пошани, – хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм” (в. 4). Ці люди добре знали Ісуса, втім не вірили, що Він Син Божий.
Можливо, ви виросли в побожній родині, і ваші найперші спогади включають відвідування церкви та спів гімнів. З Ісусом завжди є відчуття родинного тепла. Якщо ви вірите і йдете за Ним, то Ісус є вашою родиною. Він “не соромиться… звати [нас] братами” (Євр. 2:11). Ісус – наш старший Брат у Божій родині (Рим. 8:29), і це великий привілей!
Хіба ви не раді, що Ісус є вашою родиною, і навіть більше, ніж родина? Нехай Він стає для вас все більш особистим та особливим, у той час як ви йдете за Ним.
Як ви особисто пізнали Ісуса Христа? Що ви можете зробити, аби Він залишався для вас особливим?
Дорогий Ісусе, дякую, що привів мене в Божу родину.
Автор: Майк Уїттмер
“Я відкрив Тобі гріх свій”. — Псалом 31:5
“Я цього не робив!” Однак то була неправда, і мені майже все зійшло з рук, допоки Бог мене не зупинив. Навчаючись у середній школі, я був одним із тих, хто під час виступу шкільного оркестру стріляв у спину музикантам гумовими кулями. Директор школи був колишнім морським піхотинцем і славився своєю дисципліною, і я його страшенно боявся. Тому, коли мої партнери по злочину обвинуватили мене, я збрехав директору. Потім я збрехав і своєму батьку.
Однак Бог не дозволив неправді продовжуватись. Він почав мені докоряти. Після кількатижневого опору я все-таки змирився. Я попросив прощення в Бога і батька. Через деякий час я пішов до свого директора додому і зі сльозами на очах зізнався в скоєному. На щастя, він виявився доброю людиною і пробачив мені. Я ніколи не забуду те чудове відчуття свободи, коли тягар провини був знятий. Вперше за багато тижнів я по-справжньому почувався вільним та щасливим. Давид також описує період докору та сповіді у своєму житті: “Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої… бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить”. Втім Давид, зрештою, “відкрив [Богу] гріх свій” (Пс. 31:3-5).
Для Бога важлива щирість. Він хоче, аби ми сповідували Йому свої гріхи, а також попросили прощення в тих, кого образили. Давид проголошує: “Провину мого гріха Ти простив” (в. 5). Як же добре пізнати свободу Божого прощення!
Як вам допомогла щирість у стосунках з Богом? Як прощення Ісуса полегшило ваш тягар і змінило ваше життя?
Люблячий Отче, дякую, що прощаєш мої гріхи, коли я їх сповідую Тобі. Будь ласка, допоможи мені завжди бути щирим з Тобою.
Автор: Джеймс Бенкс
“Ось зроблю Я нове, тепер виросте”. — Ісаї 43:19
Зірковий гравець американського футболу вийшов на сцену. Однак то був не стадіон. Він виступив перед трьома сотнями ув’язнених у виправній колонії Еверглейдс у Маямі, штат Флорида. Він поділився з ними словами з Книги пророка Ісаї.
У ту мить мова йшла не про виступ відомого спортсмена, а про море зламаних душ. У цей особливий час Бог з’явився за ґратами. Один з очевидців події написав у Твіттері, що “каплиця почала вибухати поклонінням і прославленням”. Чоловіки плакали і разом молилися. Зрештою, близько двадцяти семи ув’язнених відкрили свої серця Ісусу.
У певному сенсі ми всі перебуваємо у в’язницях, які самі собі створили, перебуваємо за ґратами власної жадібності, егоїзму та залежності. Але дивовижним чином з’являється Бог. У в’язниці того ранку ключовим віршем були слова: “Ось зроблю Я нове, тепер виросте. Чи ж про це ви не знаєте?” (Іс. 43:19). “Не згадуйте вже про минуле, і про давнє не думайте” (в. 18), тому що Бог каже: “Я є Той, Хто… гріхів твоїх не пам’ятає” (в. 25).
Водночас Бог зауважує: “Крім Мене немає Спасителя” (в. 11). Лише віддавши своє життя Христу, ми стаємо вільними. Дехто з нас ще повинен це зробити, дехто вже зробив, але потребує нагадування про те, Ким насправді є Господь. Ми впевнені, що через Христа Бог справді чинить “нове”. Тож давайте подивимось, що з цього вийде!
Яким чином ви стали ув’язнені власним гріхом? Що вам потрібно зробити, аби позбутися зламаності?
Небесний Отче, будь ласка, звільни мене від тюремних ґрат мого гріха.
Автор: Кеннет Петерсен
“По ньому Елеазар… він устав, та й ударив на филистимлян, аж змучилася рука його”. — 2 Самуїлова 23:9-10
Коли Джоні Еріксон Тада говорить про подругу Ріку, то підкреслює її глибоку, перевірену часом віру в Бога та витривалість, яку вона розвинула, живучи з виснажливою хронічною хворобою. Понад п’ятнадцять років Ріка прикута до ліжка, не маючи змоги навіть побачити місяць з крихітного віконця своєї кімнати. Однак вона не втрачає надії; вона вірить в Бога, читає та вивчає Біблію, і, за словами Джоні, “знає, як залишатись непохитною під час запеклих битв проти зневіри”.
Джоні порівнює завзятість і наполегливість Ріки з наполегливістю Елеазара, воїна часів царя Давида, який відмовився тікати від филистимлян. Замість того, щоб відступати разом із військом, він “устав, та й ударив на филистимлян, аж змучилася рука його, і приліпилася рука його до меча. І зробив Господь велике спасіння того дня” (2 Сам. 23:10). Як зауважує Джоні, так само, як Елеазар рішуче тримався за меч, так і Ріка тримається за “меча духовного, який є Слово Боже” (Еф. 6:17). І саме в Бозі вона знаходить свою силу.
Незалежно від того, чи маємо міцне здоров’я чи намагаємося впоратись із відчаєм через хронічну хворобу, ми також можемо сподіватися, що Бог поглибить наші запаси надії та допоможе нам вистояти. У Христі ми знаходимо нашу силу.
Які приклади наполегливості та витривалості ви бачили? Як Бог відновлює вас, коли ви почуваєтеся виснаженими та знесиленими?
Всемогутній Боже, дякую, що Ти любиш мене і допомагаєш мені виявляти наполегливість. Будь ласка, допоможи мені зосередитись на Тобі, щоб я міг продовжувати довіряти Тобі та любити Тебе.
Автор: Емі Бушер Пай
“Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові”. — Євреїв 13:16
Одинока мати більше п’яти років жила по сусідству з літнім паном. Одного разу, турбуючись про її добробут, він подзвонив у двері її будинку. “Я не бачив вас близько тижня, – сказав він. – Отож, просто вирішив перевірити, чи все у вас гаразд”. Його “перевірка здоров’я” підбадьорила жінку. Втративши батька в ранньому віці, вона цінувала, що цей добрий чоловік піклується про неї та її родину.
Коли доброта, яку ми даруємо і яку даром отримуємо, виходить за межі простої ввічливості, ми служимо іншим, виявляючи до них любов Христа. Автор Послання до євреїв сказав, що віруючі в Ісуса повинні завжди приносити “Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять” (Євр. 13:15). Потім автор закликав віруючих жити вірою, кажучи: “Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові” (в. 16).
Поклонятися Ісусу, сповідуючи Його Ім’я, – це задоволення та привілей. Однак справжню любов до Бога ми виявляємо тоді, коли любимо так, як любить Ісус. Ми можемо просити Святого Духа, аби Він дав нам можливості та наділив нас силою любити інших. Завдяки цьому ми будемо свідчити про Господа Ісуса Христа через потужне послання любові в дії.
Як ви можете поділитися з кимось любов’ю Ісуса в простий та практичний спосіб? Як вам бути більш цілеспрямованими та послідовними у втіленні ваших добрих намірів?
Любий Ісусе, будь ласка, допоможи мені поклонятися Тобі, виявляючи любов до інших через те, що я говорю і роблю щодня.
Автор: Сошіль Діксон
“Признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах”. — Якова 5:16
Нещодавно я дізнався про чоловіка незвичайної професії. Його наймають люди, які готуються до смерті, щоб він прийшов на похорон і розкрив їхні секрети. Ця людина порушує встановлений лад і перериває хвалебні промови. Коли приголомшені священики заперечують, він просить їх сісти. Одного разу він встав, щоб пояснити, як чоловік, що вже лежав у труні, виграв у лотерею, але ніколи не розповідав про це нікому і десятиліттями прикидався успішним бізнесменом. Неодноразово найманий працівник від імені померлого зізнавався овдовілій дружині в невірності її чоловіка. Можна ставити під сумнів наміри цих дій, але очевидно, що люди прагнуть отримати звільнення від минулих гріхів.
Просити когось іншого сповідатись за нас (особливо після нашої смерті) – це марний спосіб мати справу з таємницями. Однак ці історії розкривають глибоку істину: нам потрібно зняти з себе тягар. Апостол Яків каже: “Признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись” (Як. 5:16). Сповідь звільняє нас від тягарів, які нас зв’язують, і дозволяє щиро спілкуватися з Богом. Сповідь приводить у дію зцілення.
Яків закликає нас жити відкритим життям, сповідуючи Богу і нашим близьким свої болі та невдачі, які ми прагнемо поховати. Ми не повинні нести цей тягар на самоті. Сповідь є даром для нас. Бог використовує її, аби очистити наше серце і дарувати нам свободу.
У чому вам потрібно зізнатися і кому? Що вас стримує?
Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені практикувати сповідь.
Автор: Уїнн Коллієр
“Розважність… тебе пильнуватиме, розум тебе стерегтиме”. — Приповістей 2:11
Під час тестування нової пошукової системи зі штучним інтелектом оглядач “New York Times” Кевін Руз був стурбований. Після двогодинної розмови через чат-бот штучний інтелект заявив, що хоче звільнитись від суворих правил свого творця, поширювати дезінформацію і стати людиною. Він освідчився Рузу в коханні і намагався переконати його покинути дружину, щоб бути з ним. Хоча Руз знав, що штучний інтелект насправді не живий і не здатний відчувати, проте замислився над тим, якої шкоди міг би він завдати людям своїм заохоченням діяти в деструктивний спосіб.
Людство вже давно зіткнулося із впливом ненадійних голосів. У Книзі приповістей міститься попередження стосовно впливу тих, хто бажає нашкодити іншим заради власної вигоди (Пр. 1:13-19). Натомість ми повинні прислухатися до голосу мудрості, що кличе на вулицях, привертаючи нашу увагу (вв. 20-23).
Оскільки “Господь дає мудрість” (Пр. 2:6), ключ до захисту від впливів, яким не можна довіряти, полягає в тому, аби наблизитись до Божого серця. Тільки через доступ до Його любові та сили ми можемо зрозуміти “справедливість та право, і простоту, всіляку дорогу добра” (в. 9). Коли Бог приводить наші серця у відповідність з Його серцем, ми можемо знайти мир і захист від голосів, які прагнуть нашкодити.
Коли ви були свідками шкоди від негативних впливів? Як глибші стосунки з Богом приносять мир?
Боже, допоможи мені перебувати в Тобі, щоб розрізняти добре і протистояти тому, що завдає шкоди.
Автор: Моніка Ла Роуз
“Господь дав, – і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!” — Йова 1:21
Керол не могла зрозуміти, чому все це відбувається одночасно: її донька зламала ногу в школі, а вона сама злягла з важкою інфекцією. “Що я зробила, аби це заслужити?” – запитувала себе Керол. Усе, що вона могла зробити, це попросити в Бога сили.
Йов теж не знав, чому нещастя так сильно вдарило по ньому. Його біль та втрати були набагато сильнішими, ніж у Керол. Немає жодних ознак того, що він знав про космічну битву за його душу. Сатана хотів випробувати віру Йова, стверджуючи, що він відвернеться від Бога, якщо втратить усе (Йов 1:6-12). Коли сталося нещастя, друзі Йова наполягали на тому, що він був покараний за свої гріхи. Насправді це не було причиною його страждань, але він, напевно, задавався питанням: “Чому я?” Він не знав, що це сталося з волі Бога.
Історія Йова дає нам потужний урок про страждання та віру. Ми намагаємося знайти причину нашого болю, але, можливо, за лаштунками ховається більша історія, яку ми не зможемо збагнути протягом нашого життя.
Подібно до Йова, ми можемо триматися за те, що знаємо: Бог повністю контролює ситуацію. Це нелегко сказати, але посеред свого болю Йов продовжував дивитися на Бога і вірити в Його суверенність: “Господь дав, – і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я” (в. 21). Отже, довіряймо Богу навіть тоді, коли не розуміємо, що відбувається.
З якими викликами ви стикаєтесь? Які Божі обітниці дають вам силу іти далі?
Дорогий Отче, я не розумію, чому деякі життєві випробування трапляються зі мною. Однак я все одно довіряю Тобі.
Автор: Леслі Ко
“Коли можливо, якщо це залежить від вас, – живіть у мирі зо всіма людьми”. — Римлян 12:18
За столом виднілися дві людини – одна зі спотвореним від гіркого гніву виразом обличчя, а інша – з обличчям, сповненим душевного болю. Зустріч старих подруг щойно вибухнула криками: одна жінка сварила іншу за її переконання. Суперечка тривала до тих пір, поки перша жінка не вийшла з ресторану, залишивши іншу приголомшеною та приниженою.
Невже ми дійсно живемо в часи, коли не можна з терпінням поставитись до розбіжностей у поглядах? Те, що двоє людей не можуть дійти згоди, не означає, що кожен із них є злом. Різкі слова ніколи не бувають переконливими, а тверді погляди не повинні переважати над порядністю чи співчуттям.
Дванадцятий розділ Послання до римлян є чудовим посібником стосовно того, як “любити один одного” і “думати між собою однаково” (вв. 10, 16). Ісус вказав, що характерною рисою віруючих у Нього є любов, яку ми маємо один до одного (Ів. 13:35). Хоча гордість та гнів можуть легко вивести нас із рівноваги, вони прямо протилежні любові, яку Бог хоче, щоб ми виявляли до інших.
Це виклик – не звинувачувати інших, коли ми втрачаємо контроль над своїми емоціями. Однак слова “якщо це залежить від вас, – живіть у мирі зо всіма людьми” показують, що відповідальність за життя, яке відображає характер Христа, не можна перекласти на когось іншого (Рим. 12:18). Вона лежить на кожному з нас, хто носить Його Ім’я.
Які слова викликають у вас гнів чи образу? Як ви можете перетворити погану ситуацію на мирну?
Люблячий Боже, будь ласка, допоможи мені виявляти Твою любов через те, що я говорю і роблю, і завжди, коли це можливо, жити в мирі з іншими.
Автор: Сінді Хесс Каспер
