Церква Божої Слави

Алілуя, слава Господу! Я дякую Богу, що незалежно від погоди, от природи, от нічого, що відбувається навколо нас, Бог живий, Він воскрес і Він на цьому місці. Амінь! Амінь. І я сьогодні хочу подякувати Богу за те, що незалежно від чого ми можемо сьогодні ділитися Словом Божим. І, можливо, сьогодні багато трагедій навколо нас, але є одна така чудова новина – Бог серед нас. Він все це бачить. Те, що ми не можемо контролювати, контролює Господь. Допускає він рівно те, що має бути в житті кожної людини, тому що все прописано з першого дня народження нашого і до останнього. І я не раз говорила, що я тільки починаю якусь проповідь готовий для себе, молюся, щоб Господь дав якесь слово. І в мене обов’язково якась зустріч або якісь відбуваються такі бесіди. І от в цьому місяці перед Паскою була така, знаєте, одна розмова, дуже серйозна розмова. І вона чогось серйозна. Коли ми знаємо людей, які прийшли до Бога, які прийняли водне крещення, які знайшли Бога, знайшли себе в служині, а потім щось трапляється, вони знаєте, як шапку вдів, не видімку, не видно, зняв, видно. І от такі перепади. І от коли була розмова, і боляче було слухати, людина піднялась, піднялась на такий рівень, ми вже хотіли руку полагати його на дяку, на вже все-все-все. І потім людина, ти говориш, а він дивиться на тебе, наче він мене перший раз бачить. І каже, ви знаєте що, це мій шлях такий. Мені одна жінка сказала, що це я повинен пройти цей шлях. А я говорю, а я тобі як пастир, як служитель Божий, вийде з цього шляху і давай підемо по Божому шляху. А він каже, мені треба час. І знаєте, дуже боляче, коли ти чуєш. Але ми не перестаємо молитися, тому що наші бажання, вони одні, у Бога зовсім інші плани, через які дороги він повинен пройти, чого він ще має випити, з’їсти, щоб розуміти, що все, що навколо нього, воно його веде просто в болото топить. І тому я сьогодні якраз буду говорити на цю тему про нас, про себе, про народ Божий, про те, що Господь дає нам випробування, що Господь проводить нас, що ми не повинні, інколи ми звертаємо увагу на проблему, а не на Божу людину, яку Господь створив. І тому я сьогодні буду говорити про добрий приклад нам на науку. Господь дав нам, слава Богу, Слово Боже, і там прописано кожне наше життя, кожен день, як ми повинні жити, і через що ми проходимо, і чому Господь нас вчить. І коли ми подивимося на сьогоднішній світ, він настільки швидко змінюється навколо. Ми якось з Леонію аналізували, він каже, скільки машин було у мене. Сидимо і вважаємо. Починали з Запоріжжя і дійшли до якогось іншого. Це говорить про те, що ми завтра можемо проснутися, а вже будуть якісь літати над нами ці штуки, не дрони, а машини. Можливо вони вже літають. І те, що для нас було фантастикою, сьогодні це реальність. І я не знаю, що ми завтра ще побачимо, але ця швидкісна, знаєте, і економіка, і вся ця техніка, вона розвивається. Залишається незмінним Бог і серце наше. Серце наше, воно точно так же, як і колись першого дня, коли створив Господь, воно що? І раниться, воно плаче, воно сміється. Там живе страх, там живе непрощення, там відбуваються ті ж самі речі, що і колись. Але Бог, Він не залишив нас. І сьогодні на землі трудиться, знаєте, така могуча сила, Божа сила. Це той слуга, який не перестав служити нам, знаючи, кому витерти сльозу, кого втішити, кому простити, кого відпустити, кому показати правильний шлях. Це його труд. І коли ми подивимося його шлях на землі, це наш шлях. Якщо ми сьогодні тут, на цьому місці, значить, ми прийняли Господа в своє серце. Ми сказали, Господь, я приймаю тебе, я тобі буду служити вірою, правдою, щоб там і не відбувалось до кінця днів своїх. Ми пообіцяли. Ну, а Бог же такий довірчивий, він же й довіряє зразу нам. Ми ж заключили з ним такий, знаєте, заповідь, що ми будемо один одному, так сказати, служити. І Бог показує приклад, через що ми будемо проходити. Перше, це пустиня. І коли я її перечитувала, цю історію, я побачила своє життя. Я прохожу його майже кожен день. Я думаю, що всі проходять. Далі зрада. Проходимо й це. Далі вечеря, де він омив ноги. треба омивати. Навіть тим, хто робить тобі боляче. Навіть тим, хто дивиться на тебе з висоти і думає, що ти мені говориш, Гефсиманія. Він бере з собою учнів. Він надіється на те, що вони його будуть підтримувати, а вони просто лягли і заснули. Гарненько тобі, знаєте, присутність Бога, вона колиша і спати хочеться так добре. Він приходить і бачить інше. Але він звертається весь час до Господа. Він знає, що є той, хто його не полишить. Буде таке, що ти будеш просити, щоб до тебе хтось підтримав, молився, або просто з тобою вийшла на прогулянку, бо ти погано себе почуваєш, а людина що, лягла і заснула, каже, ой, будільник поставила, проспала і не змогла тобі з тобою сьогодні кудись піти. Давайте згадаємо Едемський сад, благословенний, Адам і Єва, ну що краще, рай на землі. Ні, все грішили. І знаєте, що роблять люди, які грішать? Вони, я вважаю, це слабі люди, тому що вони шукають винуватих. Як би обвинить усіх, бо всі винні, сильні шукають Бога. І що побачив Ісус, коли зайшов в Едемський сад? Пустота, немає тих, кого він посадив там, щоб вони жили і жили як боги. І що він сказав? Так, возлюбліні, виходимо, давай розказуй, що ти наробив, давай розказуй. Ні. Він цього не сказав. Дивіться, як працює Любов. Він сказав, де ти? Прозвучала одна фраза. Де ти? Це приклад для нас, як служити. Коли ми починаємо служити, не починати із слів. Грішник ти. З голови до п’ятки. Все. Кліймо. Знімемо це кліймо з тебе, як ти станеш настоящим праведником. Ні. Бог сьогодні довіряє нам, як дітям Божим. Він каже, ідіть і кажіть, де ти? Ведіть його до мене. Я покажу правильну дорогу, по якій повинний йти. І це слово «де ти» в мене перевернуло все. Я по-новому перечитувала, і воно все змінило. Знаєте, коли я зрозуміла, що навіть тоді, коли я розмовляла, я трохи не так казала. Мені просто треба було покрити любов як Ісус і сказати, пішли. Пішли. Просто. Я не буду тебе контролювати, але пішли за Господом. Господь нас вчить всьому, як ми повинні служити. І хочу сказати, служити дуже тяжко. Ні, є легка така, знаєте, дорога. Я себе зловила на тому, коли я стояла і несла Слово Боже чужій людині. Мені так легко. Я сказала і пішла. Я ж не жду нічого. Бог остальне зробить. Тому що ми сіємо, хтось зращує, хтось приводить, хтось іще. Але служіння в домі своєму, своїм рідним і близьким – оце служіння, оце випробування. Тому що тут ми починаємо не просто говорити Слово Боже, а треба ж так сказати, щоб не обідать, бо як скажеш неправильно, вдруг розсердяться і не будуть ходити рідненькі в гості. У мене була така ж теж розмова. Я питаю, чого тебе не було в церкві? Діти приїхали. Ну так слава Господу. Забирай дітей і веди в церкву. Ну то я ж не можу їх заставити. Це ж рішення їхнє. Так рішення повинно бути таке. Або ви зі мною, або чекайте, поки я прийду. А як розсердяться і перестануть їздити? Знаєте, оце таке служіння. Ми не можемо з іншими людьми казати, неділя, день для Бога, ти повинен бути в церкві. Проевангелізував, все. А своїм сказати? А своїм? Реакція яка? А вдруг щось не так? А знаєте, вони ж мені гостинці привозять, дивіться, яку торбу привезли, на цілий місяць, слава Богу за Богом, який дивиться на все по-різному, але з любов’ю, і він своєму слову, він незмінний, він такий, який вчора був, який сьогодні. І саме таке цікаве для мене, що Господь, знаєте, як назвав? Він каже, будьте святи, бо я свят. Як він іще нас назвав? Царями і священниками. царями і священниками. І перед тим, як я продовжу, я хочу нагадати, що чекає від нас іще Господь. І є вихід, Слово Боже, прописано, вихід третій розділ, я зачитаю. Що він чув і що він бачив в той час, коли він був і бачив страждання. Він каже, я чую їхній зойк, Я бачу їхні біди і я шукаю тих людей, які підуть і будуть виконувати волю Божу. Я просто хочу зачитати, це буде 7-й вірш, 3-й розділ, і промовив Господь. Я справді бачив біду свого народу. Він бачить біду народу сьогодні? Бачить. Вона нікуди не ділася. Вона є і поки дьявол панує на землі, вона буде. Він каже, я почув зойк його перед його гнобителя, бо я пізнав болі його. Сьогодні Господь бачить болі людей. Вони не менші. Сьогодні в нас війна і безвійни, війни в домах, між дітьми, між батьками, різні війни. Але Господь при всьому тому сказав, я даю тобі владу, я тобі даю все для того, щоб ти був представником Бога на землі повністю, мав зброю, мав слово, тому що і боятися нічого не треба, бо Бог стоїть за своїм словом, щоб його виконувати. І він називає нас царями і священниками. І от раз ми царі і священники, я хочу підійти до одного із місць письма, де про царів саме і пишеться. Дивіться, якщо ми царі і священники, то ми ж маємо своє царство, правда ж маємо? Ну, поки ми дійдемо до свого царства, я хочу з вами поговорити про царя Давида. Є такий царь? Вірніше, був такий царь? Був. Неординарний царь, який був воїн, який чув Бога. І Бог каже, що він був по серцю моєму, вибраний був Господом. Далі що? Був послушний, був все. Але ще, що він вмів робити дуже добре? Грішити. Саме основне, я коли читаю, сама собі думаю, можна ж було так приукрасить у біблі, тільки про нього саме хороше написати Але ж ми царі, а ми ж такі царі, як і Давид, вибрані Богом, і ми будемо проходити точнісінько такий шлях, який проходив Давид Буде і любить, буде і ще щось наказувати, буде служити, але при всьому тому, коли ми читаємо 50 салом, він вмів каятися І мів каятися від щирого серця, коли він приходив до Бога і казав, Боже, якщо ти нічого не зробиш з моїм серцем, то я не зможу вже просто. Я втомився. Це був крик душі у нього. І у нас на Пасху, у нас вже, знаєте, православна церква недалеко. І от там такі служіння. Ідуть з кошиками. Ну, це їхній вибор. Я не заслужую. Вони люблять кубасу, сало, все, що треба посвятити, розговіться. це їхній вибор. Але я при бесіді одній говорю, каже, це ж півдня не їв, з вечора не їв, бо ж буду сповєдуватися. Пив, пив, курив, курив, гуляв, гуляв, каюся, каюся, прощаються гріхи. І дослідую, що пив, пив, курив, курив, гуляв, гуляв, каюся, прощаються гріхи. От там легко, там запросто. Півдня не поїж, потом покайся і буде все хорошо. Таке прощення у Бога не проходить І прикладом для нас став Давид Будуть у нас проблеми, де ми будемо Грішити, десь на когось крикнули Десь на когось обідали Десь іще щось ми зробили От незадоволена наша була плоть Але Господь каже, подивись на Давида Як він це робив І починай Трудитися в цьому і виконувати волю Божу Через що Царство Давида було яке? стабільним. Царство Давида, яке було сильним, але ще й обітницю Бог дав, що з його роду вийде хто? Месія. Слухайте, це благословіння. І другий цар, синочок, Соломон, просив у Бога що? Мудрості. Не дай мені смерті ворогів, не дай мені багатства, а дай мені мудрості. Знаєте, як би було хорошо. От ми маємо таких батьків, приходиш, повний фарш. І машина є, і два гаражі є, і царство є, і все, що завгодно, є. Ну, цим тим розумом треба і мудрість, щоб якось володіти цим царством, щось з ним робити. І що відбувається? Ми далі, ми прочитаємо потім. Я просто хочу поділитися далі. Соломон чудово живе. Сімсот жінок, триста наложниць. Царюй. І тут підкрадається гріх. Гріх не приходить так, знаєте, відкриває двері, добрий день. Я прийшов. Ні. Він підкрадається тихенько в розумі, в серці, і потім починає людина грішити. Що Соломон? Я думаю, що він з Господом вів беседи, він молився до Бога, було все чудово, але Бог сказав одну річ. Якщо ти порушиш наші відносини, то я з тобою теж розірву всі ці зв’язки, які були. Я думаю, що він спочатку, мабуть, оправдувався, що це якісь політичні закони він придумує, щоб війн не було. Тобто люди завжди находять, як себе виправдати. Він пішов на компроміс. Слухайте, там, де компроміс, там обов’язково почнеться гріх. Тому що компроміс не від Бога. Компроміс починає говорити по плоті, те, що тобі хочеться почути. І в мене знову ж була така розмова. Коли я говорила з цим братом, він і каже, а ви знаєте що, якщо я залишу зараз цю людину, з якою я почав жити. Тож вона загине без мене. А я кажу, а якщо ти ще з нею побудеш, ви загинете вдвох. Тому що два літра пива кожен день вона хоче, щоб він ставив на стіл. І, розумієте, він хоче спасти. Та не треба спасати весь світ. Спочатку спаси себе, свою сім’ю, а потім Бог тебе підніме на такий рівень і скаже, ти по серцю моєму, от тепер йди і служи. Якщо ти не почув голос Бога, куди ти підеш? Давид нікуди не пішов, поки не молився, поки не почув Господа голос, тоді він йшов на війну, тоді він йшов своїм царством займатися, але коли він чуть-чуть по плоті пішов, Версавія з’явилася, красавиця. Все. І пішло не так. Міє каяться, але по-настоящому. Ми не можемо каяться так, на 50, на 50. І що робиться з Соломоном? Господь каже, я при життю нічого тобі робити не буду, але я розділю твоє царство і віддам твоєму очередному синочку Равааму. Той вже знає, що робить, як його спустить повністю, як його розрушить. Це приклад для кожного, для мене для кожного із нас тому що Господь сьогодні приготував для нас для кожної з нас щось велике де є майбутнє де є благословіння А тепер я хочу зачитати це місце Слово Божого і поговоримо іще про інше царство знаєте яке дуже близьке для нас дивіться що Соломону каже Господь. Це буде перша книга Царств, третє розв’язання. Він коли во сні з Господом говорив, і дев’ятий вірш, там говориться, дай же своєму рабові серце розумне, щоб судити народ твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом твоїм? Він просить у нього мудрості. Скажіть, мудрість може бути свята без Бога? Не може бути. Мудрість вона і є мудрість. Ну, мудрість, ну, все. Але тільки нема, перше царство царів, третій розділ і дев’ятий вірш, і одинадцятий вірш. І сказав Бог до нього, за те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатств, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити народ. Господь йому все це каже, я зроблю тобі. Але мудрість, як я кажу, там, де нема Господа, вона не працює. Тому що святість приходить тільки тоді, коли приходить мудрість. І я сьогодні, не тільки сьогодні, а перед цим, як читала Слово Боже, в мене було таке питання, що я роблю з своїм царством? Давайте подивимося, як ми доцарювалися з своїм царством. Знаєте, всередині нас теж не я живу, а живе в мені Господь, цар царів, а я його представник на землі. До чого ми доцарювалися? На кого ми похожі більше? На Давида, на Соломона, чи може нам щось треба вже трошки вернутися, поки ще час у нас є, і переглянути своє царство. Тому що від нашого царства буде залежати, як ми живемо, як живуть наші діти, внуки, наші рідні, близькі, і як ми царюємо. Знаєте, наше царство починається в родині. Тому що коли я знову з ним говорила і кажу, твоє царство розпалося, твоя дитина в одному місці живе, ти живеш в іншому місці, ви навіть не бачитеся. То і царство розпалося тобі, Бог тебе благословив, подарував дитину, Бог тобі дав все для того, щоб ти жив і славив Господа, а не випробувати себе в гріху. Не почув. Але ми молимося і я вірю, що Господь зробить своє діло. Тому любе служіння без Бога – це крах. Якщо Бога немає в будь-якому служінні, чи це в сім’ї, чи це на роботі, чи це в церкві, чи це евангелізація, чи може ми просто почали служити сусіду, почніть з добрих діл. Тому що наші діла йдуть за нами. От що ми проявляємо себе як з людьми, так воно і буде. Знаєте, в нас в селі така є, як правильно сказати, не мода. Ну, в общем, ми ж приїжджі, ми самі багаті. Мільйонери, таких мільйонерів, як ми, нема ніде. І от у нас стало питання, треба було город прокультивувати. І от ми їдемо, і люди не можуть зложити ціну. І той каже, я зараз не можу, і той каже, я зараз не можу. І ми розуміємо, що треба, щоб ми походили, попросили, щоб потім… І потім я вже почула таку річ, що вже усіх беруть 80 гривень, а у нас готові за 100 сотку прокультивірувати. І ви знаєте, Господь вийшов на зустріч нам. У нас є такий один благословений брат, його звати Володя, який йому каже, я хоч і хворий, але я до вас приїду. Ти мені каву винеси на вулиці постав і я все зроблю. Ви знаєте, нам за 300 гривень зробили це. Я йому виношу рівно так, як я почула, як мені сказали. Я винесла гроші, він щось сортував, сортував, звертає, каже, я тільки 300 візьму. Хай це буде благословенням для мене. Не для нас, а він каже, для мене, хай це буде благословінням. Тому я кажу, що діла, як правило, йдуть за нами. Як ми поступаємо, так поступать будуть і з нами. І я хочу прочитати зараз про Давида. Це діє апостолів, 13 розділ, 22 вірш. А його, віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого сказав, засвідчуючи, знайшов я Давида, сина, чоловіка за серцем своїм, що всю волю мою він виконувати буде. Слухайте, благословіння Якщо ми сьогодні царі і цариці Давайте виконувати волю Божу Щоб ми були по серцю І наше царство буде стабільним Воно не зміниться Воно не розділиться Воно буде єдине Благословенне Богом І що я хочу ще сказати по цьому поводу Наше серце, це похоже на поле де господь хоче засіяти самими кращими семінами але обов’язково появляється бур’ян якась сімейник знайте сінинка паде туди семічка одна впаде туди і що треба робити обов’язково вирвати обов’язково це боляче буде буде боляче але чистого урожаю не буде ти не зможеш зібрати чистий урожай, якщо там живе гріх. Не можна не йти ні на які, ні компроміси, ні на що. Чого треба говорити правду? Говорити правду дітям, говорити правду людям. Боляче буде. Але правда розчищає дорогу до Бога. Другого нема методу. Ну, немає. І другий раз ти говориш людині, тобі треба то, тобі треба то, приходь, я готовий тобі допомогти, чи я готова тобі допомогти. Людина каже, ой, А кажуть такі, віруючи, любві обільні. А ви мені так сказали, а мені таке не понравилося. Знаєте, правда, вона не дуже така, ну, вона очищає нас. Коли ми кажемо правду, у людини є шанс побачити себе. Колись моя мама каже, я тобі буду казати правду, бо тобі сусіди правду не скажуть. Навірно, це всі мами так казали. І коли ти кажеш правду, тобі сильно хочеться її почути? Та ні. Лучше тобі б сказали щось таке інше, то інколи кажуть, що треба кнутом і пряником, але більше чогось пряник батьки дають дітям, а вже тоді, коли виростають, вже кнут не допоможе. Знову в мене була така розмова, знаєте, зараз виїжджають дуже за кордон багато людей, і дітей залишають з татом, з бабускою, з дідуською. я кажу, для чого? Ну, щоб вони під присмотром були. Не під вихованням. Мамушка ж ніколи не крикне. А дід взагалі, він же святий. І діти живуть, як хочуть. Вони собі живуть, розцвітають. Живуть своїм життям. І от мама вирішила, вже дзвонить дід з бабою і кричать, караул! Приїжджай, бо це вже щось робиться. Батько не справляється. Вже міліція втрутила це виховання. І от мама приїжджає. Як ви думаєте, Уже дітям 15 років, скажімо, старшим. Уже можна їй вложити в мозки те, що їй треба було розказати раніше. Та ні. Знаєте, колись вийшов такий невеликий ролик, коли їде трактор по полю, і вовчиця, там була така яма, і вона вовчинят. Що вона робила? Вона їх тягнула, причому двох взяла, зуби і тягне. ми повинні не довіряти, що школа буде виховувати. А баба ж і дід ходять у церкву, церква виховує. Батьки, приклад для них. Оце те царство, яке Бог довірив нам. Це наші діти, це наші сім’ї, це таке саме сокровєнне, що Бог нам дає. І не показав, що Ісус для нього теж такий був. І якщо оце такий бур’ян виростає, то я вам хочу сказати, рвати його не рвати буде дуже боляче і не дуже хотять щоб уже в такому вже змиряються вже буде так як буде але Господь сьогодні повертаючись до нас говорить таку цікаву річ це буде юди перший розвід і 21 вірш бережіть себе самих у Божій любові і чекайте милості Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя не життя воно тимчасово ми чуємо дуже багато закликів там щось говорить там щось нам говорять але сьогодні Бог говорить одне придіть до мене всі обтяжені Господь приход приводить нас до себе не для того щоб ми просто постояли коло нього для того щоб ми могли обновитися для того щоб ми могли побачити ради чого ми живемо в цьому світі тому що як би воно не складувалося наше життя. Як би ми не хотіли його зробити кращим, чим воно може бути, знаєте, життя, воно дає крила і забирає крила. Коли є крила, в одному випадку і в другому ми летимо. От різний польот і різне падіння буває. Але в випадках і в тому, і в тому, Бог з нами. І що б там не було, ми, говорять, досвід прийде, порозумнішають. Порозумнішають. Абсолютно. Я не знаю, як розум, він не десь з нашої голови не дівся. А от чи мудрость буде? А мудрость тільки тоді, коли присутні Господь. І в Римлянах 6, 16 там пишеться. Не віддать себе в рабство, тому що людина сама вибирає, кому віддати себе в рабство. Не віддать в рабство смерті, не віддать в рабство гріху, а віддать в руки Божої. Там, де є життя. І вибір завжди буде за нами. Тому що служити двом господам абсолютно неможливо. Як я вже сказала, правда, це мир з Богом, це мир з самим собою, це мир з іншими людьми. Як би ми не хотіли змінити своє життя, ми його самі не міняємо. Є цар, Господь, і є другий цар, який прийшов убити, украсти і забрати життя. Але якщо ми сьогодні подивимося всередину себе, ми повинні ще іще раз подивитися, яке царство в нас сьогодні. Що ми почуємо, коли ми прийдемо до Господа? Бог скаже, ти вірний раб, війди до пана мого. Чи Бог скаже, я тебе не знаю. І я дуже хотіла, щоб кожен із нас, не дивлячись ні на що, передивився, я повторюю не один раз, тому що, я, мабуть, це скоріше для себе говорю, тому що в нас, як казала, така команда прийшла, яким треба дуже багато служити, ну, дуже багато служити, це всі алкозалежні. І вже ми прикладуємо стільки зусиль, щоб проявити їм свою любов. А вони знаєте, що кажуть? Якщо ви любите, в нас вже хліба немає, в нас вже там ще чогось немає. І список дають. Бо ми ж зразу ж, знаєте, рішили підгодувати їх, бо вони такі змучені, замучені, худенькі. Тоді дзвонить брат Володимир і каже, рідненькі, як вам послужити? І тут вони по телефону, у нас нема кави, і вони конкретно хочуть такого всього, знаєте, можливо, ми в чомусь собі навіть відмовляємо. І ми зрозуміли, перегодували фізично, треба ж годувати тільки духовно. І от вони ж, каже Прокопович, я вирішив їх, як ви в ріпцентрі робили, вивозили в село, щоб вони попрацювали з Києва, все, вирішив їх пригласити до себе. Він якийсь там будиночок робить, де будуть пчоли внизу, а там таке, знаєте, над пчолами можна сидіти, лежати, щось там таке буде, якийсь будиночок такий. Я до чого йду, він каже, я сказав, хлопці, буде все в вас, Людочка готовить там борщі, варить, щось там прибирає, щось там складує, все. І тут, каже, приходить іще один, вони ж компанію ходять, і каже, слухай, кидай все, нас приглашають на кладовище прибирати. І вони як миші руді, нема нікого, все, тут же тільки борщ дадуть, все, коли дзвонок, ви можете нас додому завезти, каже, я приїхав, пособирав їх, завіз по домам і поняв, все, будемо тільки молитися. дуже тяжке служіння картину треба бачити дуже тяжке служіння але я хочу сказати не на які компроміси ми більш не йдемо ми вже перемолились перекаялися все що могли вже Богу в руки віддали з рук божих ми не забираємо А тепер ми тільки що служимо служимо так як показував прикладом Ісус. Ніяких компромісів. Ніяких кофе, чай і до кофе. Все. Хочете, 10 хвилин через поле і церква рядом. Бо так їхать далеченько. А через поле там 10-15 хвилин. От є жажда? Приходьте. Жажда в них є. Ну, в усіх побиті лоби, понімаєте. Естетично вигляду не мають, а хочуть вже прийти красивими. Тому я дуже хочу, щоб і я, і ніхто не йшов ніякі компроміси. Чи це дома, чи це з дітьми, чи це на роботі, чи це в церкві. Буде болюче, буде неприємно. Можна будуть казати, що мене не люблять. Ісусу теж сказали дуже багато чого. Його не приймали не дома, його мало-лі що відбувалося з ним. Тут кричали Осана, там Роспять. Одні ніс хрест, а другі несли цвяхи і молоток, щоб прибити. Буде і так. Але Бог вірний. Вірний своєму слову. Ми повинні бути вірні слову, яку сказав Господь. Все, що не попросите, з вірою буде вам. Треба твердо стояти з вірою. Я, як приклад можу казати, я твердо стояла і молилася завжди за сім’ю, за своїх дітей, тому що я знала, я безсильна, я нічого не можу зробити. І це показав Давид, а Соломон програв. І жалко, коли ми вкладуємося, вкладуємося, вкладуємося в когось, а потім маленький компроміс. Ну, це ж просто так. Ну, обідяться. Ну, я іще щось, щоб не було такого. Вибор. У нас завжди є вибор. День для Господа, неділя. Сніг, дощ. Я вдіну резиною чоботи, я візьму три зонтика, але я буду тут, де сім’я Божа. тому що тут присутність Бога тут слово Боже звучить тут істина Божа живе тому що Бог сказав де двоє і троє ми повинні вибирати для себе завжди ніяких компромісів Ну хіба що вже все як казала одна сестра я вже при смерті їдьте мене везіть в лікарню в нас там одна єсті погано стало дзвонить каже Анна Ніколайна я вмираю ви можете мене в лікарню завести кажу раз просить в Значить, не вмирає ще, бо вже мертві не просяться нікуди. А потім ми з нею помолились, пообщались. Вона каже, вже не везіть мене, бо я вже себе нормально чую, чувствую. Ну, на другий день, звісно, попросила поїхати в аптеку, купити все. І це, говорю я, за що? Навіть в таких випадках. Знаєте, послужіть, щоб люди бачили, що ви їх поважаєте і любите. Що вони для вас не чужі. Але поважайте і Бога, його принцип служіння. І ми будемо успішні в цьому. Хай Господь нас благословить, щоб ми завжди берегли своє царство. Тому що не я живу, а живе мені Господь. Бережіть його, бережіть те місто, щоб ми зібрали урожай любові. Коли прийдемо до Бога, він скаже, моя, мій, заходь. Я благословляю вас, дорога церква, з міром Божим. Хай Господь благословить нас. Амінь.