Церква Божої Слави

Багато людей сьогодні засмучені. Засмучені тим, що відбувається в країні, і своїм безсиллям вплинути якось на те, що відбувається. Засмучені політиками, які продовжують продавати все та всіх і робити бізнес навіть на крові людей. Засмучені нерозумінням з боку близьких та рідних, які опинилися по інший бік кордонів, прокреслених між країнами та людьми через брехливу пропаганду телебачення. А ще більше людей і особливо віруючих засмучені Богом, адже це Він у всьому винен і все це допускає…

“І побачив Бог їхні діла, що вони звернулися від злого шляху свого, і пожалів Бог про лихо, про яке сказав, що наведе на них, і не навів. Йона дуже засмутився цим і був роздратований” (Іона 3:10-4:1).
Як нам це знайоме. Бог пообіцяв і не зробив, дав своє слово, а потім його скасував. Ну, хіба це не зрада? Тут і я засмутився б, не те, що Божий пророк. Але в чому насправді була причина засмучення Іони і чому найчастіше засмучуємось ми сьогодні? Бог порушив його плани і виявив милість до людей, а не покарав їх, як розраховував Йона, і це здавалося йому несправедливим. Наше поняття справедливості та наше розуміння, як має бути насправді – ось одна з найпоширеніших причин для прикрості та образи на ближнього і навіть на Самого Бога.

Засмучення паралізує і отруює наше життя, воно здатне зробити засмученого братовбивцею, як Каїн, і воно робить нас неправими в очах Божих, тому що ми починаємо вчити Господа, що Він повинен робити і чого не повинен.

«Спостерігайте, щоб хтось не втратив благодаті Божої; щоб якийсь гіркий корінь, виникнувши, не завдав шкоди, і щоб їм не осквернилися багато людей» (Євр.12:15).
Так важливо дбати кожному з нас, щоб бути вільним від прикрості, мати вільне серце. Це життєво необхідно для того, щоб ми могли йти далі за Богом!

Завжди так хочеться звинуватити когось у всіх своїх проблемах: «Це він винен у тому, що мені так погано та боляче!». Не шукай винних. Не вимагай від інших чогось, вимагай від себе. Бути вільними від прикрості — наша особиста відповідальність.

І давайте трохи подивимося на тих, хто справді сьогодні страждає і потребує нашого співчуття, молитв і допомоги, але ніяк не в нашому прикрості. Ось слова очевидця того, що сьогодні відбувається на сході нашої країни:

“Війна мала статися, як природний індикатор, який виявив, скільки гнилі знаходилося і перебуває в нашому суспільстві.
Тільки прокажений, втрачаючи частину свого тіла, не відчуває при цьому болю. Тільки хворе суспільство, втрачаючи частину єдиної країни, не співпереживає і намагається повернути втрачене. Коли в людини болить рука, ні про що більше інше вона думати не може, і робить все, що б прибрати джерело болю. Але люди, які називають себе українцями, виригаючи патріотичні гасла у світських бесідах, з або біля екранів телевізорів, зовсім не відчувають біль, біль за своїх братів, за землю, яку топче закордонний чобіт, або чобіт місцевої людини з ушкодженим розумом.

Пишу, бо накипіло. Вчора повідомили співпереживаючі нам ДНРівці, що моє прізвище у них у списках на блок-постах. А тиждень тому, на ясинуватському бік-посту, було затримано, а потім розстріляно двох людей, які поверталися за зимовими речами до свого міста. Вбито лише за те, що мали, якесь відношення до партії «Батківщина» та їхні прізвища були у списках.
Мої знайомі, які побували в катівнях ДНР всіх НКВС, на власні очі бачили як кожен день, когось вбивали, калічили, забивали до смерті, і при цьому кати не приховували задоволення від тортур. І із цими людьми наші правителі ведуть переговори?

Розмовляти треба, з тими, хто залишився в окупації і при цьому не зламався, а продовжує служити людям. З тими, хто місяцями поневіряються по всій Україні, і не можуть повернутися додому, тому, що їхні прізвища у списках, і рідне місто зустріне їх не привітними посмішками друзів та знайомих, а смертю випущеної з автомата напівп’яного садиста-найманця. Переговори треба вести з матерями своїх синів, що втратили, і тоді правителі почують правильну відповідь – не для цього ми втратили багато чого, щоб зрадники маргінали і червоний-маразматик диктував Україні як жити.
Але доти, доки біль Донбасу не стане болем звичайної людини, доки люди не стягнуть Бога, доти ми будемо зазнавати поразки в надії на генералів та продажних чиновників. Нову Україну робить не президент і депутати, а звичайні люди, які високого духу не залишилися осторонь.” Пастор Сергій Косяк.

Не будь засмученим, будь вдячним і служи іншим!