Церква Божої Слави

Усі ми в житті чимось керуємо. Хтось мудро управляє своїм часом і фінансами, хтось управляє підприємствами та цілими країнами, а хтось не може змусити себе зробити навіть те, що йому самому необхідно… Бог створив людину для управління Його творінням, але дуже часто ми можемо бачити зловживання цією довірою Божою. Люди, які покликані керуючи земними благами творити і благословляти інших, натомість намагаються узурпувати владу над долями інших людей, цілих країн та народів. Таке неправедне управління призводить до насильства та війн, саме це всі ми бачимо сьогодні у нашій країні. Одна людина вирішила, що вона може керувати долями інших і від цього страждають і гинуть тисячі невинних людей.
Ви запитаєте мене: «А як я можу на все це вплинути, адже я не президент України, не мільйонер, не якийсь великий начальник чи впливовий політик, я звичайна людина і мій вплив поширюється максимум на мою сім’ю та працівників по роботі». Відповідь у сьогоднішній казці. У ній Ісус відкриває нам один із важливих аспектів впливу не лише на свою долю, а й на долю нашого покоління та історію нашої країни.
«Сказав же й до учнів Своїх: одна людина була багата і мала управителя, на якого донесено було йому, що витрачає маєток його; І, покликавши його, сказав йому: Що це я чую про тебе? дай звіт в управлінні твоєму, бо ти не можеш більше керувати. Тоді управитель сказав сам собі: що мені робити? мій пан забирає в мене керування домом; копати не можу, просити соромлюся; знаю, що зробити, щоб прийняли мене до своїх домів, коли буду відставлений від управління домом. І, покликавши боржників пана свого, кожного нарізно, сказав першому: Скільки ти винен пану моєму? Він сказав: сто заходів олії. І сказав йому: Візьми твою розписку і сідай скоріше, напиши: п’ятдесят. Потім другому сказав: а ти скільки винен? Він відповів: сто мір пшениці. І сказав йому: Візьми розписку твою і напиши: вісімдесят. І похвалив пан управителя невірного, що здогадливо вчинив; бо сини цього віку здогадливіші за синів світу у своєму роді. І Я кажу вам: купуйте собі друзів неправедним багатством, щоб вони, коли зубожите, прийняли вас у вічні обителі». (Луки 16:1-9)
Ця притча розповідає про зграю шахраїв, яких скрізь можна знайти. Управитель – шахрай і мот; він керував маєтком свого господаря. Власники багатьох маєтків жили поза Палестини. Господар маєтку міг бути одним із них, тому ведення своїх справ він довірив одному зі своїх службовців. Управитель цей просто розкрадав маєток свого господаря.

Боржники також шахраї. Їхні борги складалися з несплаченої орендної плати. Її часто платили не грошима, а натурою, яка являла собою обумовлену частку врожаю. Управитель, уже знаючи, що його знімуть з посади, підробив записи у боргових книгах, щоб набагато зменшити борги боржників. З цього він чекав на дві вигоди. По-перше, боржники стали тепер завдячувати йому; по-друге, і набагато важливіше, він зробив їх співучасниками своїх злочинів; і тому міг за потреби шантажувати їх.
Та й сам господар вчинив досить дивно, замість засудження невірного управителя він навіть схвалив хитрість свого керуючого і, власне, похвалив його за це.

Перше, на що звертає увагу Ісус у цій історії, що сини цього віку здогадливіші за синів світу у своєму роді. Це означає, що якби кожен християнин виявляв таку ж старанність і винахідливість у своєму прагненні досягти праведності, які виявляють невіруючі у своєму прагненні забезпечити свій добробут та комфорт, то він став би набагато кращим. Людина витрачає у десятки разів більше часу, грошей та зусиль на свої задоволення та захоплення, на дачу та спорт, ніж на церкву. Наше християнство лише тоді стане істинним і дієвим, коли ми приділятимемо йому стільки ж часу та сил, скільки ми приділяємо нашим повсякденним справам.
Друге, про що говорить Христос – це те, що багатство слід використовувати для здобуття вірних друзів, у чому і полягає справжня і неминуча цінність життя. Це можна зробити у двох сферах:

1) У сфері життя вічного. У рабинів була приказка: «Багаті допомагають бідним у цьому світі, а бідні допоможуть багатим у майбутньому». Іудеї вірили в те, що благодійність та милосердя до бідних зарахуються людині у вічності. Справжнє багатство, отже, полягає не в тому, що людина втримала, а що вона роздала.
2) У сфері повсякденного життя. Людина може витрачати своє багатство егоїстично, прагнучи легкого безтурботного життя; але він може полегшити життя своїх друзів і просто нужденних. Скільки людей навколо нас вдячні якійсь заможній людині, яка дала гроші на ліки, операцію чи навчання! Скільки людей вдячні своїм друзям, які допомогли їм у важкі часи! Багатство саме собою не є гріхом, але воно накладає на людину велику відповідальність. Людина, яка використовувала свій стан для того, щоб допомогти своїм ближнім, знаходиться на правильному шляху, намагаючись виконувати свою відповідальність.
Третє, про що говорить Господь, що після того, як людина виконує мале доручення, видно, чи можна довірити йому більш значне. Ніхто не отримає підвищення на посаді, не виявивши своєї чесності та своїх здібностей на більш скромному місці. Ісус поширює дію цього принципу і на вічне життя. По суті, Він говорить: «На землі вам довіряють речі, які, власне, не ваші. Вони лише тимчасово вам доручені. Ви лише розпоряджаєтеся та керуєте ними. Вже за своєю природою вони не можуть належати вам вічно. Коли помрете, ви залишите їх тут. А на небесах, навпаки, отримаєте те, що дійсно завжди належатиме вам. А що ви отримаєте на небесах, залежить від того, як ви користувалися довіреними вам речами на землі. А що буде дано вам особисто, залежить від того, як використовували ви речі, які були довірені вам у тимчасове управління».