Церква Божої Слави

Поставте себе на мить на місце свого улюбленого персонажа Старого Завіту. Уявіть, що б ви відчували, якби ви були Давидом, Естером, Данилом…

Які вони були близькі з Богом! Як Він супроводжував та вживав їх! Ну хіба не здорово було б стати одним із них? Напевно, ви хотіли б поміняти свої власні взаємини з Богом на ті, що були у них? Якщо так, то я з вами категорично не згоден. “Категорично не згоден?” Так, саме так.

Я б і через мільйон років не погодився змінити свої стосунки з Богом на ті, що були у Давида. Або в Естері. Або у Данила. Загалом у будь-якого персонажа Старого Завіту. Я набагато більше волію те, що маю зараз. Як зарозуміло! Як зухвало!

Сподіваюся, мої слова змусили вас здригнутися і, можливо, навіть трохи обуритися. Це було моєю метою. Я впевнений, що церкві настав час прокинутися і усвідомити, яким благом ми сьогодні володіємо, перебуваючи на цьому боці хреста.

Ви всі знаєте історії великих героїв віри, згаданих у 11-му розділі Послання до євреїв: Авраама, Ісака, Якова, Йосипа, Мойсея… Через автора цього послання Бог говорить про їхню посвяту, жертовність і послух у дотриманні Його шляхів. Над цими героями насміхалися, їх кидали до в’язниць і навіть забивали до смерті камінням за їхню віру.

Чи проходили ви через такі випробування? Чи ви виявили таку ж посвяту, як ці люди? Швидше за все, відповідь – «ні». Тоді як же ви можете отримати взаємини з Богом краще за ті, які були у них?

Перш ніж відповісти, давайте подивимося, що насправді було у героїв віри, і що маємо ми. Говорячи про віруючих Старого Завіту, автор Послання до євреїв зазначає: «І всі ці, свідчені у вірі, не отримали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалості» (Євреїв 11:39-40).

Така посвята, така відданість — але що ж ми дізнаємося про цих героїв? Вони не отримали обіцяного, а ми з цього боку хреста маємо щось найкраще, чого ніколи не було в них.

Але в чому ж наша перевага? Хіба Бог змінився? Звісно ж, ні. Бог такий, яким Він був завжди. У такому разі, чим саме наші дні настільки відрізняються від минулого двох і більше тисяч років тому?

Вся річ — у Новому.

Сьогодні християни шанують Ісуса Христа як свого Первосвященика, проте за законом Ісус у цій ролі — повне безглуздя. У такому разі, на якій підставі ми сьогодні називаємо Його першосвящеником? Якщо змінилася лінія священства, то має бути замінена система взаємовідносин з Богом. Саме це й сталося. Змінилась уся система!

Християни охоче погоджуються з тим, що Ісус є їхнім Священиком, але не всі розуміють, що через прийняття Ісуса як свого священика вони укладають з Богом договір, угоду, заповіт. На противагу старому договору, який Бог виклав через Мойсея, новий ніколи не буде скасовано. Він є останнім словом про взаємини людей із Богом. Ісус Христос — автор і гарант чогось нового і революційного.

«І тому Він є клопотанням нового завіту, щоб через смерть Його, що була для викуплення від злочинів, зроблених у першому завіті, покликані до вічної спадщини отримали обітоване». (Євреїв 9:15)

На світ з’явилося щось нове. Бог завжди мав намір створити щось радикально інше. Цей біблійний уривок показує, що Нове не схоже ні на що, бачене раніше, і що воно вирішує серйозну проблему: нездатність залишатися вірними. Чим би це не було Нове, воно якимось чином мотивує людей залишатися вірними навіть у ті моменти, коли власні сили підводять їх.

У 11 розділі апостол перераховує духовні подвиги святих людей Старого Завіту. Все це вони робили, живлячись тільки вірою в Бога і очікуванням на Месію — Спасителя світу. Але за свого земного життя вони не побачили Спасителя, не отримали благодаті Божої, яка рятує людину від гріха та смерті.

«Тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалості». (Євреїв 11:40)

Апостол Павло зіставляє тут подвижників віри, які поклали всі свої сили, все життя на служіння Богові — і нас, звичайних людей. І в цьому зіставленні апостол відкриває нам дивовижну радість: нас не залишають осторонь. Ми, на жаль, часто судимо про Бога собою. Тому (і тільки тому) нам здається, що нагороду — життя перед Всемогутнього — можуть отримати лише ті, хто її заслужив на немислимі праці. Цим пояснюється неприйняття Христа юдеями, цим пояснюється шокуюча несподіванка притчі про робітників одинадцятої години. Цим пояснюється наша повсякденна зосередженість на особливих «духовних» вправах на шкоду спілкуванню з Богом та служінню людям. Але Бог, як каже апостол Павло, передбачив про нас щось найкраще.

Життя, каже апостол, дається не тим, хто заслужив його — воно дарується тим, хто страждає від його відсутності. І, як працівникам одинадцятої години, нам потрібно зробити зусилля в міру сил, щоб прийняти її. Бути слухняними Богу і прийняти те найкраще, що передбачив Він.

Ми вже побачили цей день, ми живемо в ньому, і маємо все для спілкування з Богом, ми є духовними спадкоємцями святих Старого Завіту, тому що в нашому житті виповнилося те, що Бог їм обіцяв, їхня віра в нас здійснилася.