Церква Божої Слави

Є в Святому Письмі одна історія, яка для мене є однією з найулюбленіших серед усіх інших біблійних оповідань. Якщо ви мене запитаєте, а що це за історія? То я вам відповім – це розповідь про Йосифа, одного з 12 синів Якова.

Читаючи про нього, особисто у мене виникає багато запитань. Як так сталося, що у патріарха Якова виросли 10 синів, які настільки не любили свого брата, що хотіли його вбити? Можливо Яків мало приділяв їм уваги і погано їх виховував? А можливо він недостатньо їм розказував про Бога, що являвся йому особисто? А може він занадто виділяв серед усіх своїх синів Йосифа і саме це спровокувало спочатку заздрість, а потім і бажання позбутися любимчика батька? Насправді я не бачу якоїсь однієї відповіді на всі ці запитання. Єдине, що я бачу в цій біблійній історії, що все що вже відбулось і ще трапиться з нами – це сукупність наших виборів і реакцій у різних життєвих обставинах. Хтось, як брати Йосифа, під впливом сьогоднішніх потрясінь стає жорстоким і носить у серці бажання помститися, а хтось, більше схожий на Йосифа, і бачить в усьому злі навколо Божий промисел. Як в цьому розібратися? Чи можливо взагалі побачити в злі, щось добре? Давайте спробуємо відповісти на ці запитання.

Я не буду переповідати сьогодні всі перепитії життя Йосифа, але хочу разом з вами подивитися на його другу зустріч з братами в Єгипті і на те, що саме при цій зустрічі відбулось. В 45 розділі книги Буття ми читаємо:

«Та Йосиф заговорив знову до своїх братів: Підійдіть же до мене! І коли вони наблизилися, він продовжив: Я – ваш брат Йосиф, якого ви продали в Єгипет.

Однак тепер не сумуйте і хай не здається вам жорстоким те, що ви мене сюди продали; це заради збереження вашого життя Бог послав мене перед вами». (Буття 45:4-5 CUV)

На що ви звернули увагу в цьому невеличкому фрагменті? Не знаю як ви, але мене дуже дивує реакція Йосифа на те, що колись вчинили щодо нього його рідні брати. Чи можна сказати, що бажання вбити і продаж його у рабство не було проявом жорстокості? Ні. А він каже: «хай не здається вам жорстоким те, що ви мене сюди продали…» Ви теж це бачите? Як так? Чи можна сказати сьогодні росіянам: «хай не здається вам жорстоким, що ви вбиваєте, гвалтуєте, викрадаєте людей і знущаєтесь над полоненими?» Я так гадаю, що ні в кого язик не повернеться таке сказати. А Йосиф це говорить. Він не тільки це говорить, він насправді так думає. Невже він якийсь мазохист, якому подобається несправедливо страждати? Ні, він здорова людина при своєму розумі. Чому ж тоді він таке каже? Тому, що він побачив щось більше, ніж зло, яке вчинили щодо нього брати.

Що саме побачив Йосиф? Він побачив кінцеву мету – для чого Господь допустив всі ці страждання в його життя. Але виникає ще одне питання: «Чи можна цим виправдати зло, що вчинили його брати? Ні. Чи можливо з цього вивести, що зрада – це нормально? Ні. А може розуміння Божого покликання повернули Йосифу 13 років які він був рабом і сидів у в’язниці? Також ні». Єдине, що дало це відкриття Йосифу – це розуміння як йому жити далі без постійного жалю за втраченими роками і болю, що він не може змінити своє минуле.

Це саме те відкриття, якого так потребують дуже багато людей в нашій країні. А можливо сьогодні цього відкриття потребуєш саме ти?

Ти не можеш змінити своє минуле і неможливо виправдати зло. Але можна обернути зло, зроблене тобі, на добро для інших. Як? Коли ти розумієш, що покликаний Богом служити людям і допомогати їм отримати спасіння. Саме це зрозумів для себе Йосиф і це дало йому силу простити братів.

Що було б якби Йосиф цього не зрозумів? Напевне, що тоді б ми нічого не знали про 12 патріархів і про Ізраїльський народ. А ще б ми не знали про Христа, що також народився з коліна Юди від діви Марії.

Тому перше відкриття, яке я бачу в історії таке:

Сьогодні ти в церкві, бо Бог послав тебе перед кимось, щоб люди поруч з тобою отримали спасіння.

Можна вам розповісти про одну звичайну дівчину? Точніше вона для мене не зовсім звичайна, бо зуміла побачити в своїх життєвих обставинах щось більше, ніж те зло, яке спіткало її родину. Якщо ви спитаєте як звати цю дівчину, то я вам скажу, що її звуть Лєра і живе вона в Дніпрі. Я мав можливість познайомитися з нею особисто на нещодавньому семінарі для дитячих служителів в Радомишлі. Можливо у вас виникло питання, а чим саме особлива ця дівчина? Вона особлива тим, що виховує особливу дитину. В її старшого сина аутизм і хто стикався з такими дітьми, той знає наскільки важко батькам і самим дітям в нашому суспільстві, а особливо зараз під час війни. Що зробила ця молода дружина і мама, коли вони з чоловіком дізналися про діагноз свого сина? Спочатку вони боролися з розчаруванням і нерозумінням, як так сталося, що в них народилася дитина з цією особливістю? В них було багато запитань. Чому це саме в них? Вони служать Богу, чоловік – пастор церкви… І багато різних чому. Але була відповідь від Господа і сьогодні вони служать таким діткам і їх батькам. Вони відкрили садок для таких дітей, де займаються їх реабілітацією і адаптацію до звичайного життя. Випробування, яке спіткало цю родину, обернулося на добро для них і на служіння іншим.

А ще чи знаєте ви, що сьогодні за кордоном України перебувають 8 мільйонів 177 тисяч громадян. З 41 мільйона громадян понад 20% населення знаходяться не в Україні. І це не просто факт, а наша дійсність, а також основа нашої місіонерської діяльності тут. Наша місія — свідчити про тим, хто, був вимушений залишити свою домівку тут в Україні і тим, хто виїхав за кордон і тому позбавлений підтримки та спілкування. Сьогодні по всій Європі відкрилися сотні українських церков, а скільки ще повинно відкритися знає тільки Бог. Так само і в Україні є потреба в тому, щоб розпочинати нові домашні групи та нові церкви для тих людей, хто був вимушений залишити свій дім і, як Йосиф, починати все з чистого аркушу. Хто це буде робити? Це Боже покликання для вас і для мене дорога церква.

Знаєте з чого розпачалося служіння Лєри особливим дітям? З того, що їх церква після початку повномасштабної війни почала приймати біженців. Саме з цих людей Господь підняв служителів, що зараз працюють з особливими дітками.

Та на цьому наша сьогоднішня історія не закінчується. Тому давайте подивимось на її продовження. В 45 розділі з 6 вірша ми читаємо:

«Нині лише другий рік голоду на землі, й залишилося ще п’ять років, коли не буде ні оранки, ні жнив.

Тож послав мене Бог перед вами, щоб залишився наш останок на землі, – зберегти ваше життя завдяки великому спасінню.

Отже, не ви послали мене сюди, а Бог. Це Він зробив мене наче батьком фараонові й управителем над усім його домом та володарем усієї єгипетської землі». (Буття 45:6-8 CUV)

Чим далі я читаю цю історію, тим більше дивуюся висновкам Йосифа. Чому? Бо, на перший погляд, вони ніяк не стосуються тих реалій в яких він жив. Я думаю, що ви звернули увагу, як в попередніх віршах він нагадує братам, що саме вони продали його в Єгипет. А тут, вже якимсь чином у цій справі виявився замішаним Господь. Як так? Невже це Бог задумав вбити Йосифа? Невже Бог отримав за його продаж 20 срібняків? Ні. А може це Господь потім набрехав батькові Йосифа, що його вбили дикі звірі? Ні, всього цього Бог не робив. Тоді яким чином Він виявився причетним до всього, що вчинили брати Йосифа? Насправді, Бог обернув все зло, зроблене братами, на добро щодо самого Йосифа, а потім і на добро для його братів. Саме в цьому Йосиф і побачив Боже покликання в своєму житті. Тому він і каже: «не ви послали мене сюди, а Бог».

Але як це зрозуміти? Як побачити в ваших сьогоднішніх обставинах Божу руку? Зараз, коли йде війна, коли ваші знайомі, а може й ви самі втрачають близьких людей, чи можливо в цьому побачити щось добре? Якщо дивитися тільки на втрати і на саме зло, то я скажу чесно – в цьому ви нічого доброго не побачите. Але якщо ви зможете подивитися на ці обставини так, як подивився на них Йосиф, то Господь обов’язково відкриє вам для чого все це трапилось з вами. Так, ви не зможете повернути всього, що ви втратили, але ви зможете знайти мир від Бога, а ще зможете допомогти людям поруч з собою примиритися з Господом.

Тому правильне запитання яке ви можете задати собі – не чому це трапилось в вашому житті, а для чого? Якщо ви зможете на нього дати собі відповідь, то ви, як Йосиф, побачите в цьому Божу руку і Його покликання для вас.

Чи міняються обставини в нашому житті, коли ми розуміємо, що це Бог дозволив цим випробуванням прийти в наше життя? Ні, обставини не міняються. А можливо від цього розуміння якось змінюється наше минуле і з нашої пам’яті стикаються всі минулі болі, зради і розчарування? Також ні. Що ж тоді ми отримуємо, коли розуміємо, що Бог нас послав стати відповіддю для інших? Ми отримуємо силу жити далі. Жити так, щоб бути благословенням для інших.

Не обставини послали тебе і не інші люди, Бог послав тебе, щоб ти став благословенням!

І на завершення сьогоднішньої проповіді хочу вам розказати історію про одного військового. Це реальна людина і реальне диво, яке Господь через нього зробив.

Цей військовий служить на Авдіївському напрямку і всі ми знаємо наскільки важка ця ділянка фронту. Все почалося з того, що він повіз своїх побратимів на нуль. Їхали вони вночі, без світла, проте він дуже гарно знав дорогу і на позицію вони добралися без жодних перешкод. Він висадив своїх побратимів і став вертатися. Саме в цей час почався дуже сильний обстріл, тому водій звернув з основної дороги і поїхав в об’їзд. Об’їзжаючи, його машина наїхала на міну. Машину сильно пошкодило, а сам він отримав поранення, проте був у свідомості і вирішив доповзти до основної дороги, де їздили наші військові. Вже добрашись до основного шляху, військовий втратив свідомість, проте його знайшли і оперативно доправили в шпиталь. Там він прийшов до тями і почав відновлюватися. Перебуваючи в лікарні на десятий день він дізнався, що його побратими так і залишаються на нулі. Ніхто в підрозділі толком не знав на яких саме вони позиціях, зв’язок увірвався, а командування не дуже поспішало щось робити. І знаєте, що зробив цей військовий? Він відпросився зі шпиталю на день, взяв свою власну автівку і поїхав за хлопцями. Диво в тому, що він поранений зміг евакуювати всіх своїх побратимів живими і неушкодженими.

У чому суть цієї історії? Можливо ти, як цей військовий, ще не відновився від своїх власних ран, але поруч з тобою є люди, яким потрібна твоя допомога і саме ти можеш їм послужити.
Перед молитвою я хотів би нагадати дві сьогоднішні істини.

Перша: Сьогодні ти в церкві, бо Бог послав тебе перед кимось, щоб люди поруч з тобою отримали спасіння.

Ти не можеш змінити своє минуле і неможливо виправдати зло. Але можна обернути зло, зроблене тобі, на добро для інших. Як? Коли ти розумієш, що покликаний Богом служити людям і допомогати їм отримати спасіння.

І друга істина: Не обставини послали тебе і не інші люди, Бог послав тебе, щоб ти став благословенням!

Ви не зможете повернути всього, що ви втратили, але ви зможете знайти мир від Бога, а ще зможете допомогти людям поруч з собою примиритися з Господом.

Хтось сьогодні, як брати Йосифа, стає жорстоким і носить у серці бажання помститися, а хтось, більше схожий на Йосифа, і бачить в усьому злі навколо Божий промисел. Що обираєш ти?