Церква Божої Слави

Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. — 1 Солунян 5:18
Через постійні відключення електроенергії наш район часто занурюється у темряву. Дуже важко терпіти таку незручність, коли неможливо користуватись дома найважливішими приладами.

Наша віруюча сусідка часто запитувала в нас: “А за це теж потрібно дякувати Богу”. Вона мала на увазі відомий вірш: “Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі” (1 Сол. 5:18). І ми завжди відповідали: “Так, звісно. Треба дякувати Богу за все”. Але ми казали це без особливого ентузіазму, і наші слова суперечили нашим постійним ремствуванням, коли гасло світло.

Але одного дня наша віра в те, що “треба дякувати Богу за все”, набула нового значення. Коли я повернувся з роботи, то побачив, що наша сусідка, знаходячись в стані шоку, плаче й каже: “Слава Ісусу за те, що не стало світла, інакше наш будинок згорів би, і я б напевно загинула з усією моєю сім’єю!” Сталося, що сміттєвоз зачепив стовп, через що високовольтні кабелі впали прямо на її будинок. Якби в цих кабелях була напруга, напевно сталася б трагедія.

За важких обставин не легко буває сказати: “Дякуємо, Господи”. Але маємо завжди дякувати Богу, тому що будь-яка проблемна ситуація – то можливість вчитися довіряти Йому, навіть якщо ми не розуміємо Його цілей.

Отче, ми шануємо Тебе своїми словами, але дуже часто наші дії викривають нашу недовіру Тобі. Допоможи бачити Твою працю у будь-якій ситуації – якою б важкою вона не була.
Божою ласкою ми можемо бути вдячними Богу за все.
Автор: Лоренс Дармані

Послання Павла до римських церков наповнене глибоким розумінням природи Бога, сили хресної смерті Ісуса і того, як це впливає на наше життя. На початку листа Павло дає своїм читачам кілька узагальнювальних тверджень, перш ніж зануритися в його зміст.

У Римлян 1:16-17 Павло починає обговорювати одну з головних центральних ідей послання до Римлян.

Він починає з Євангелія. Євангельське послання полягає в тому, що коли людство було поневолене гріхом, Ісус прийшов і прожив досконале людське життя, а потім помер на хресті замість нас. Він взяв на Себе покарання, на яке ми заслужили, і повністю заплатив за це ціну.

Тепер справжнє життя і спасіння доступне кожному, хто вірить у цю євангельську звістку. Тільки через послання Євангелія ми можемо бути по-справжньому врятовані.

Крім того, всі мають однаковий доступ до спасіння. Ніхто не має особливих привілеїв чи статусу перед Богом, щоб отримати спасіння першим. Кожна людина на землі може отримати спасіння від Бога, повіривши в Ісуса як свого Господа і Спасителя.

Павло каже, що спочатку ця звістка прийшла до євреїв, оскільки місія Ісуса на землі почалася з Божого народу. Однак через Ісуса та апостолів ця звістка поширилася і до язичників. Таким чином, кожна людина має доступ до спасительної Божої сили через Ісуса.

Якщо це послання є новим для вас, щодня проводьте деякий час у Божому Слові, дізнаючись про звістку та надію Євангелія. Дякуйте Богові за те, що Він послав Ісуса, щоб зробити спасіння доступним для всіх людей, в тому числі й для вас. А тепер живіть з упевненістю, що ви врятовані та відкуплені Богом.

Невпинно слідуєте за Ісусом? Збилися зі шляху, що веде до Ісуса? Чи сумніваєтеся в Ісусі?

Правда, що ви важливі для Ісуса. Так, ви.

Для Божої любові та прагнення до вас немає жодних умов. Ви маєте значення для Ісуса; Він кличе вас на ім’я, щоб ви прийшли до Нього і бажає, щоб ви були з Ним.

Перечитайте ці слова: Він бажає, щоб ви були з Ним. В Євангелії від Матвія 18:12 Ісус ділиться цією притчею:
“Як ви думаєте, коли хтось із вас має сто овець, і одна з них заблукає, то чи не залишить він оті дев’яносто дев’ять на схилі гори й чи не піде шукати її?” (UMT)

Це не просто історія; це обнадійлива реальність любові Ісуса та зобов’язань щодо кожного зі Своїх. Ісус, Добрий Пастир, ніколи не відмовляється від Своїх овець. Ніколи. Він старанно шукає загублених.

У всіх нас бувають моменти, коли ми почуваємо себе вівцями, що заблукали. Іноді нам здається, що ми збилися зі шляху. Але пам’ятайте: ви не забуті й ви маєте значення для Ісуса. Він піклується про тих, що заблукали, так само як і про дев’яносто дев’ятьох, які залишилися поруч (Матвія 18:13). Отже, наблизьтеся до Нього сьогодні.

Тому, де б ви не знаходилися на своєму духовному шляху, Ісус шукає вас, кличе вас на ім’я не тільки слідувати за Ним, але й бути з Ним.

Якою буде ваша відповідь сьогодні?

Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? — Римлян 8:35
Ми служимо Богу, Який більше любить нас, ніж нашу працю.

Звісно, Бог чекає від нас, щоб ми працювали, годували наші сім’ї, турбувались з відповідальністю про цей світ, що Він створив. Він також бажає, щоб ми піклувались про слабких, голодних, спраглих, нужденних і взагалі нещасних людей – хоча при цьому й не забували про долю тих, хто ще не відповіли на голос Святого Духа в їхньому житті.

І все-таки ми служимо Богу, Який більше любить нас, ніж нашу працю.

Не потрібно про це забувати, тому що може прийти час, коли здібність “щось робити для Бога” відніметься від нас – через хворобу, різні проблеми або непередбачувану катастрофу. Саме в такі часи Бог хоче, щоб ми пам’ятали: Він любить нас не за те, що ми робимо для Нього, а за те, хто ми є – Його діти! З того моменту, як ми покликали Ім’я Христове для спасіння, ніщо – “недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч” – й ніколи вже не відлучить нас “від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:35, 39).

Якщо прийде час, коли відніметься від нас все, що ми маємо або можемо, тоді пам’ятаймо: все, що Бог тепер чекає від нас, – просто покладатися на нашу ідентичність в Ньому.

Отче, допоможи нам ніколи не втрачати з поля зору Твою безумовну любов до нас. Дай сили ціпко триматись цієї надії, коли вже не зможемо працювати для Тебе і бачити плід свого служіння.
Сенс нашого існування – спілкування з Богом.
Автор: Ренді Кілгор

Уявіть, що ви працюєте в чиємусь домі. Одного дня господар дому йде й доручає вам доглядати за його майном, а ви не знаєте, коли він повернеться. Що б ви робили?

Взяли б дрімоту? Влаштували вечірку? З’їли б усю їжу з комори? Ігнорували б інструкції?

Ні. Вірний слуга дотримувався б указів свого господаря і тримав би дім у готовності до його повернення.

Притча Ісуса у Марка 13:32-37 ілюструє, що те саме стосується того, що наш Господар, Ісус, довірив нам — майно, дари, таланти та інше. Зрештою, це все не наше — Він залишив це нам тимчасово. Ми не знаємо, коли Він повернеться: "увечорі, чи опівночі, чи як півні співатимуть, чи ранком (Марка 13:35) ". Але Боже Слово каже нам, що ми маємо робити в цей час. Ось кілька завдань, які наш Господар доручив нам, поки ми чекаємо:

– Будьте пильними й уважними. (Марка 13:33)
– Моліться за всіх Господніх людей. (Ефесян 6:18)
– Служіть одне одному своїми духовними дарами. (1 Петра 4:10)
– Піклуйтеся про нужденних. (Якова 2:14–17)
– Практикуйте смирення. (Филип’ян 2:3–4)

Будьмо на варті, адже «колись» може стати «сьогодні».

Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі! — 1 Коринтян 15:58
Один мій знайомий фінансовий консультант одним реченням описав реальність інвестицій: “Сподівайся на найкраще, але будь готовий до найгіршого”. Майже в кожному рішенні в житті є місце для невпевненості щодо результату. Однак, є один шлях, на якому, що б не трапилось, ми точно знатимемо, що зрештою всі наші зусилля будуть недаремними.

Апостол Павло провів цілий рік з віруючими міста Коринт. Це місто було відоме моральною зіпсованістю жителів, які мешкали там. Залишивши віруючих, він невдовзі написав листа, в якому підбадьорював їх, щоб не засмучувались і не думали, що їхнє свідоцтво про Христа нікому не потрібне. Він запевняв коринтян, що прийде день, коли Господь повернеться і навіть смерть буде поглинута Божою перемогою (1 Кор. 15:52-55).

Хто залишається вірним Ісусу Христу, той може стикатися з труднощами, смутком і навіть небезпекою, але така вірність ніколи не буває безглуздою або марною. Якщо крокуємо з Господом і засвідчуємо Його присутність і силу, то живемо недаремно. Навіть не сумнівайтесь в цьому!

Господи, тепер, коли всі почуваються невпевненими, ми міцно тримаємося Твоєї обітниці, що наша праця для Тебе досягне цілей і має велику цінність у Твоїх очах.
Життя для Христа й свідоцтво про Нього не бувають даремними.
Автор: Давид Маккасланд

У Матвія 13:44 міститься одна з найяскравіших метафор у всьому Писанні. Уявіть собі: ви йдете полем і раптом знаходите давній скарб, про який усі забули. Ви дізнаєтеся, що цю ділянку землі можна купити. Що б ви зробили? Як швидко ви продали б усе, що маєте, щоб придбати цю землю зі скарбом? Швидко? Звичайно! Ви знайшли щось надзвичайно цінне, що переважує все, що ви мали раніше.

Ісус використовує цю метафору, щоб показати Царство Небесне. Коли ви відкриваєте справжню цінність чогось подібного, ви віддаєте все, що маєте, щоб здобути це, стати частиною цього, зробити це своїм.

А що таке Царство Небесне?

Царство Небесне — це воля Божа на землі. Це Євангеліє Ісуса Христа, добра звістка про те, що ми можемо бути звільнені від гріха і ходити в Його милості та благодаті. Царство Небесне — це тут і зараз. Це запрошення для вас.

Чи відкрили ви це для себе? Радість, енергія, захоплення від знаходження неоціненного скарбу в полі — саме це відчуття охоплює, коли усвідомлюєш, що тебе запрошують бути частиною Царства Божого. Зупиніться на мить і усвідомте це. Ви запрошені. Ви вже сказали “так”? Скажете?

Адже коли ви відповідаєте “так”, цінність будь-чого іншого просто не може зрівнятися з цінністю цього Царства. У Писанні не сказано, що чоловік пішов продавати все, що мав, із сумом, невпевненістю чи страхом. Сказано, що він пішов із радістю.

Він пішов із радістю, тому що скарб, який він знайшов, був неймовірним. І він став частиною цього. Ви також можете.

Ви створені для спільноти. Коли Бог створив людей, Він створив нас з наміром помістити нас у люблячу сім’ю. Сьогодні ми називаємо цю сім’ю Церквою.

Початковий намір Бога полягав у тому, щоб ми існували в родині інших вірян. Він не хотів, щоб ми існували в ізоляції або окремо від інших людей. Життя не було призначене для того, щоб жити самотньо.

Незалежно від досвіду вашої сім’ї, Бог хотів, щоб Його сім’я була люблячою та турботливою. І це якості Божої сім’ї, про які Павло пише в Римлян 12.

Павло каже бути відданими одне одному в любові. Це означає, що ми маємо йти разом з іншими людьми в різні періоди життя. Ми ніколи не повинні залишати людей, коли життя стає важким.

Павло також заохочує нас шанувати інших. Замість того, щоб шукати самовизнання, ми повинні шанувати та підбадьорювати одне одного. Замість того, щоб шукати те, що здається найкращим для нас, ми повинні спочатку шукати добра іншим людям.

Відданість і шана — це лише два аспекти доброї любові до людей, але Ісус сказав, що світ визнає нас Його учнями за тим, як ми любимо. Це означає, що ми повинні щиро любити інших, а не просто вдавати, що любимо їх. І те місце, де ми маємо почати виявляти щиру шану, — наша духовна родина. Замість того, щоб самореклама розділяла сім’ю Бога, нашою метою має бути шанування тих, хто нас оточує.

Якщо ми не навчимося любити людей, які слідують за Ісусом, ми не будемо знати, як любити людей, які цього не роблять.

Ось чому нам слід часто зупинятися й оцінювати, як ми справляємося з любов’ю до інших. Тож знайдіть хвилинку зараз, щоб подумати про те, як ви любили та шанували людей минулого тижня. Запишіть дві-три речі, які ви можете зробити, щоб продовжувати виявляти любов тим, хто у вашому житті.

Давид, який був ізраїльським царем близько 1000 року до нашої ери, є споглядальною душею, яка написала наш вірш для цього дня:

«… то й там мене б Ти взяв правицею й повів».
Псалми 139:10

Примітка: щоразу, коли вірш починається з середини речення, доцільно досліджувати ширший контекст історії. У цьому випадку Девід досліджує приголомшливий факт, що він ніколи не зможе уникнути присутності Бога.

Девід усвідомлює, що не має значення, сидить він чи стоїть, подорожує за кордон чи відпочиває вдома, на небесах чи в могилі, висловлює свою думку чи тримає свої думки при собі, або навіть якщо він якимось чином опиняється поруч із найвіддаленішим океаном на землі.

Саме тоді Давид продовжує:

«… то й там мене б Ти взяв правицею й повів».

Навіть там, навіть тут, навіть скрізь—Бог завжди присутній, щоб вести та направляти, зміцнювати та підтримувати.

Навіть якщо ми намагаємося уникати Бога або тікаємо від Його покликання в нашому житті, Він терплячий і не полишає нас, виправляє нас, направляє нас.

Одне можна сказати напевно: Він ніколи не покине нас.

Отже, коли ви миєте посуд, дивитеся в телефон або приймаєте складне рішення; коли ви важко працюєте, ледарюєте вдома або проводите час з людьми, яких любите; коли ви розбиті серцем, коли радієте, коли сумніваєтеся, коли маєте надію, і навіть коли прийняли жахливе рішення …

“… то й там мене б Ти взяв правицею й повів».

Де б ви не опинилися сьогодні, знайте, що ви не самотні. Ви не в безвиході. Ви не без того, хто піклується і хто може врятувати. Слава Богу, від Його присутності не втекти.

Бо живу Я і ви жити будете! — Івана 14:19
Слова батька глибоко ранили серце Раві. “Ти нікчема. Ти – тягар для нашої родини”, – сказав він. У порівнянні з іншими талановитими братами Раві здавався цілковитим невдахою. Він намагався досягти успіхів у спорті – і досяг. Але все одно почувався неповноцінним. “Що з мене вийде? – переймався він. – Я цілковитий нікчема? Може мені піти з цього життя якимось безболісним способом?” Ці думки переслідували його, але він нікому про них не казав. Це було неприйнятним у його культурі. Його вчили особисту біль тримати при собі й нікого не впускати у свій внутрішній зруйнований світ.

Отже, Раві самотньо страждав. А потім сталося, що після невдалої спроби самогубства він опинився у лікарні, і один відвідувач приніс йому Біблію. Він відкрив йому 14 розділ Євангелія від Івана. І мати прочитала йому слова Христа: “Бо живу Я і ви жити будете!” (Ів. 14:19).

“Мабуть, це моя єдина надія, – подумав Раві. – Це шлях до нового життя. Такого життя, яким його задумав Творець”. І він помолився так: “Ісусе, якщо Ти справді є Той, Хто дарує таке життя, яким воно має бути, то я хочу такого життя”.

В житті бувають відчайдушні моменти, але ми можемо знайти надію тільки в Ісусі, Хто є “дорога, і правда, і життя” (Ів. 14:9).

Дорогий Господи, я визнаю себе грішником і потребую Твого прощення. Дякую, Ісусе, за те, що Ти вмер за мене і пропонуєш вічне життя. Зміни моє життя, щоб Тобі єдиному я міг приносити славу і честь.
Лише Ісус може дати нове життя.
Автор: По Фанг Хіа