“І сили адові не переможуть її”. — Матвія 16:18
“Церква скінчилась?” – запитала молода мати, яка з двома маленькими дітьми прибула до молитовного дому вже майже під кінець недільного богослужіння. Натомість чоловік, який усіх вітав біля входу, сказав, що в іншій церкві неподалік проводиться два недільних богослужіння, і друге невдовзі має розпочатися. “Можливо, краще підвезти вас туди?” – запитав він. Молода мати погодилась і схоже була рада можливості відвідати іншу церкву усього за декілька кварталів. Згодом, розмірковуючи над цим випадком, чоловік сказав: “Церква скінчилась? Ні, ніколи. Божа Церква вічна”.
Церква – це не хитка споруда. Апостол Павло писав, що церква є вірною Божою родиною. Її члени – “домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу” (Еф. 2:19-22).
Ісус навіки заснував Свою Церкву. Він оголосив, що попри будь-які виклики або труднощі, яких зазнає Церква, “сили адові не переможуть її” (Мт. 16:18).
Ці обітниці надають нам можливість поглянути на помісні церкви і на всіх нас, як на частину Божої вселенської Церкви, збудованої “в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки” (Еф. 3:21).
За що ви вдячні у вашій помісній церкві? Як ви можете сприяти зростанню Божої вселенської Церкви?
Дорогий Ісусе, дякую, що я належу до Твоєї Церкви.
Автор: Патриція Рейбон
“Утішайте… один одного, і збудовуйте один одного”. — 1 Солунян 5:11
“Твої бджоли рояться!” Моя дружина зазирнула до мене в кімнату і сповістила новину, яку не хоче почути жодний бджоляр. Я вибіг на двір і побачив, як з вулика вилітав рій бджіл, направляючись до верхівки високої сосни. Все, вже ніколи не повернуться.
Я не звернув увагу на те, що у вулику може незабаром початися роїння. Крім того, дощі, які тривали понад тиждень, завадили моїм перевіркам. Ранком, коли закінчились дощі, бджоли полетіли. То була нова і здорова сім’я. “Не будь надто суворим до себе, – підбадьорливо сказав мені досвідчений бджоляр, побачивши моє розчарування. – Це може статися з кожним!”
Підбадьорення – це чудовий дар. Коли Давид був пригнічений від намагань Саула вбити його, Саулів син Йонатан підбадьорив Давида. “Не бійся, – сказав Йонатан, – бо не знайде тебе рука мого батька Саула! І ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду тобі заступником. І це знає й батько мій Саул” (1 Сам. 23:17).
Неймовірний прояв безкорисливості від того, хто є наступником трону! Йонатан, імовірно, усвідомив, що з Давидом був Бог, тому його слова йшли зі смиренного серця.
Усі потребують підбадьорення, і Бог допоможе нам підбадьорити інших. Нам лише треба смирятись перед Ним і просити, аби Він зробив нас знаряддям прояву Його любові до інших людей.
Хто потребує вашого підбадьорення? Як ви можете смиренно їм послужити?
Дорогий Боже, Ти дарував мені вічне підбадьорення і добру надію. Допоможи мені сьогодні виявити до когось Твою любов.
Автор: Джеймс Бенкс
? 20.08.2023 10:04 На каналі Церкви Божої Слави розпочалася #трансляція «Війна на трьох фронтах» | Пастор Колтуков Олександр| 20.08.2023: https://youtu.be/RiRRk-YftPE
“І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого”. — Вихід 33:11
У книзі “Межа” д-р Річард Свінсон пише: “Нам потрібне місце, де ми можемо перевести подих. Нам потрібна свобода мислити і дозвіл на зцілення. Постійна швидкість знекровлює наші стосунки… Наші діти поранені лежать на землі, збиті нашими швидкісними добрими намірами. Хіба Бог заохочує виснаження? Хіба Він більше не провадить Свій народ до тихих вод? Хто позбавив нас широко відкритих просторів минулого, і як нам їх повернути?” Свінсон каже, що нам у житті потрібна тиха родюча “земля”, де ми можемо зустрітись з Богом і заспокоїтись у Ньому.
Вам це знайоме? Мойсей також шукав відкриті простори. Будучи вождем “твердошийого” народу (Вих. 33:5), він часто усамітнювався, аби віднайти заспокоєння і провід у Божій присутності. В “скинії заповіту” (в. 7) Господь говорив до Мойсея “лице в лице, як говорить хто до друга свого” (в. 11). Ісус також часто “відходив на місце самотнє й молився” (Лк. 5:16). І Спаситель, і Мойсей усвідомлювали важливість проводити час наодинці з Небесним Отцем.
Нам також потрібно знаходити широкі й відкриті простори в Божій присутності. Час, проведений із Богом, допоможе нам приймати кращі рішення і створювати належні межі в нашому житті, аби в нас було достатньо любові до Бога і до людей.
Шукаймо Бога на відритих просторах.
Чому вам потрібні певні межі в житті? Як виділяти у своєму розкладі час для спілкування з Богом?
Господи Ісусе, допоможи мені щодня знаходити тихі миті для спілкування з Тобою.
Автор: Адам Хольц
“Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?” — Марка 4:41
У 2013 році приблизно шістсот глядачів спостерігали, як акробат Нік Валленда ішов по канату над величезною ущелиною в 470 метрів завширшки біля Гранд-Каньйону. Валленда ступив на сталевий трос товщиною в 5 сантиметрів і подякував Ісусу за чудовий краєвид. До його голови була прикріплена відеокамера, яка знімала все, що відбувалось. Він молився і славив Ісуса, ідучи над ущелиною настільки спокійно, наче він ішов по тротуару. Відчувши пориви вітру, Нік зупинився і присів. Потім він знову підвівся, відновивши рівновагу, і подякував Богу за те, що “заспокоїв трос”. З кожним наступним кроком по канату Нік показував усім глядачам, що покладається на силу Христа. Зняте тоді відео і досі переглядають в усьому світі.
Коли сильний вітер спричинив шторм на Галілейському морі, учні у відчаї почали благати про допомогу (Мр. 4:35-38). Після того як Ісус заспокоїв бурю, учні пізнали, що Він має владу над вітрами і над усім іншим (вв. 39-41). Поступово вони вчилися покладатись на Нього. Їхній особистий досвід може допомогти іншим усвідомити близьку присутність Ісуса і Його надзвичайну силу.
Потрапляючи в життєві бурі або ідучи по канатам довіри над глибокими ущелинами страждання, ми можемо виявляти непохитну віру в силу Христа. Бог через прояв нашої віри надихне інших покладатися на Нього.
Як прояв сили Христа в житті інших людей зміцнив вашу віру? Як молитва може допомогти вам іти з непохитною вірою?
Небесний Отче, дякую, що заспокоюєш моє серце, коли я покладаюсь на Тебе в період життєвих штормів.
Автор: Сошіль Діксон
“І будеш радіти перед лицем Господа, Бога свого… в місці, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там перебувало Ім’я Його”. — Повторення Закону 16:11
Участь у масштабному заході може змінити нас несподіваним чином. Після спілкування з понад 1200 людьми під час багатоденних зібрань у Великобританії та США дослідник Деніел Юдкін та його колеги дійшли висновку, що великі фестивалі можуть змінити наші моральні орієнтири і навіть вплинути на готовність ділитися власними ресурсами з іншими. Згідно з дослідженням, 63% відвідувачів отримали на фестивалі “трансформаційний” досвід, який також надав їм відчуття більшої пов’язаності з людством і бажання виявляти більше щедрості до друзів, родини і навіть до абсолютно незнайомих людей.
Збираючись з іншими людьми для поклоніння Богу, ми отримуємо не просто соціальний “трансформаційний” досвід, як на світському фестивалі; ми єднаємось із Самим Господом. Божий народ, безсумнівно, відчував це єднання, коли в давні часи збирався в Єрусалимі на щорічні урочисті свята. Ізраїльтяни подорожували (без сучасних зручностей), аби тричі на рік бути присутніми в храмі “у свято Опрісноків, і в свято Тижнів, і в свято Кучок” (Повт. 16:16). Ці зібрання були часом священних спогадів, поклоніння і хвали “перед лицем Господа” разом з родиною, слугами та приходьками (в. 11).
Отже, збираймося разом з іншими людьми для спільного поклоніння, допомагаючи один одному радіти в Бозі і покладатись на Його вірність.
Яким було ваше відчуття єднання з Богом, коли ви збирались з іншими для спільного поклоніння? Як вам допомагала присутність інших людей?
Боже, дякую, що закликаєш Свій народ до спільного поклоніння Тобі.
Автор: Кірстен Холмберг
“Оце ми як посли замість Христа… благаємо замість Христа: примиріться з Богом!” — 2 Коринтян 5:20
В епоху інтернету конкуренція стала особливо гострою. Компанії постійно розробляють нові способи приваблення клієнтів. Візьмемо, наприклад, автомобілі Subaru. Власники цих автомобілів, як відомо, особливо віддані цьому бренду; тому компанія запропонувала “палким шанувальникам” стати “послами бренду”.
На веб-сайті компанії мовиться: “Посли Subaru – це виняткова група енергійних особистостей, які готові з усією пристрастю та ентузіазмом розповідати про ці автомобілі та про майбутнє бренду”. Компанія хоче, аби машини Subaru стали частиною ідентичності людей; вона настільки цього прагне, що не може про це не говорити.
У 5-му розділі Другого послання до коринтян апостол Павло описує іншу “посольську” програму, мета якої – запросити інших слідувати за Господом Ісусом. “Відаючи страх Господній, ми людей переконуємо” (в. 11). Далі Павло додає: “Бог… поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!” (вв. 19-20).
Чимало виробників продуктів обіцяють задоволення найглибших потреб, відчуття щастя, цілісності і значимості. Втім лише одне послання, послання примирення, довірене віруючим, є дійсно доброю звісткою. І ми маємо привілей виголошувати це послання відчайдушному світу.
Що ви думаєте про ідею бути послом Ісуса? Як на практиці виконувати це покликання?
Дорогий Ісусе, дякую за запрошення бути Твоїм послом.
Автор: Адам Хольц
“Треба молитися завжди, і не занепадати духом”. — Луки 18:1
У 1917 році молода кравчиня дуже зраділа, коли її прийняли до однієї з престижних нью-йоркських шкіл моди. Втім коли Енн Кон прибула для реєстрації, директор школи сказав, що їй тут не раді: “Будемо відверті, міс Кон, ми не знали, що ви негритянка”. Рішуче відмовившись повертатися назад, вона прошепотіла молитву: “Будь ласка, дозволь мені тут залишитись”. Побачивши наполегливість Енн, директор врешті дозволив їй залишитись, однак відокремив від решти студентів, які були білими, і залишав відкритими двері в аудиторію, аби Енн “могла слухати” з коридору.
Будучи неймовірно талановитою, Енн закінчила навчання на шість місяців раніше і привабила клієнтів з вищих світських прошарків, у тому числі колишню першу леді США Жаклін Кеннеді; саме Енн розробила дизайн її весільної сукні. Насправді Енн шила сукню двічі, шукаючи Божої допомоги, після того як над її ательє стався прорив трубопроводу, який пошкодив першу сукню.
Наполегливість справляє значний вплив, особливо в молитві. Ісус розповів притчу про вдову, яка настійливо благала неправедного суддю допомогти їй. Спочатку він відмовляв їй, однак потім вирішив: “Через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її” (Лк. 18:5).
“А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч?” (в. 7). Так, Він це зробить (в. 8). Отож, наполегливо молімося і ніколи не знеохочуймося.
Що допомагає вам виявляти наполегливість у молитві? З якими проханнями ви ще й досі звертаєтесь до Бога?
Дорогий Ісусе, дякую, що відповідаєш на мої наполегливі молитви.
Автор: Патриція Рейбон
“Не соромиться Він звати братами їх”. — Євреїв 2:11
Бриджеру Волкеру було лише шість років, коли грізна собака кинулась на його молодшу сестру. Бриджер інстинктивно стрибнув перед сестрою, захищаючи її від нападу розлюченої тварини. Після того, як Бриджеру надали невідкладну медичну допомогу і наклали дев’яносто швів на обличчя, він пояснив свої дії: “Якщо комусь загрожувала смерть, я думав, що померти мав я”. На щастя, пластичні хірурги змогли відновити обличчя хлопця. Водночас його сильна братська любов, відображена в нещодавніх фотографіях, де він обіймає сестру, залишається незмінною.
В ідеалі члени родини мають наглядати за нами і піклуватись про нас. Справжні брати надають допомогу, якщо ми в біді, і перебувають поряд, якщо нам страшно або самотньо. Водночас навіть найкращі брати бувають недосконалі; дехто з них може навіть образити нас. Втім у нас є один брат, який завжди на нашому боці; це Ісус. У Посланні до євреїв сказано, що Христос у прояві смиренної любові приєднався до людської родини, ставши “[спільником] тіла та крови” і “у всьому подібний братам” (Євр. 2:14, 17). Ісус є нашим найсправжнісіньким Братом, Який радо називає нас Своїми “братами” (в. 11).
Ми називаємо Ісуса Спасителем, Другом і Царем, і це правда. Водночас Він також є нашим Братом, Який відчув усі людські страхи та спокуси, увесь відчай та смуток. Наш Брат завжди поряд із нами!
Яким є ваш досвід стосунків із людськими братами? Чи вважаєте ви Ісуса своїм справжнім Братом?
Дорогий Ісусе, мене захоплює думка, що Ти – мій Брат. Дякую за те, що любиш мене, навчаєш мене і показуєш мені Свій шлях.
Автор: Уїнн Коллієр
“Та начальник чашників не пам’ятав про Йосипа, та й забув за нього”. — Буття 40:23
Слухаючи історії в’язнів, стає зрозумілим, що, ймовірно, найскладнішим для них є ізоляція та самотність. Згідно з дослідженням, до більшості в’язнів, незалежно від часу їхнього перебування за ґратами, друзі або родичі навідуються лише два рази. Для них самотність є постійною дійсністю.
Можна лише уявити, який біль відчував Йосип, сидячи у в’язниці через несправедливе звинувачення в злочині. Втім для нього з’явився проблиск надії. Бог допоміг Йосипу правильно розтлумачити сон в’язня, який виявився слугою фараона. Йосип сказав, що його поновлять на посаді, і попросив, аби той згадав про нього перед фараоном, щоб Йосип міг здобути свободу (Бут. 40:14). Однак слуга фараона “не пам’ятав про Йосипа, та й забув за нього” (в. 23). Отже, Йосип мусив чекати ще два роки. Втім у період очікування, без жодної ознаки на зміну його обставин, Йосип ніколи не був цілковито самотнім, тому що з ним був Бог. Зрештою, слуга фараона згадав про свою обіцянку, і Йосипа звільнили, після того як він правильно розтлумачив сон фараона (Бут. 41:9-14).
Незалежно від обставин, через які ми почуваємося забутими, та почуття самотності, що закрадається в серце, ми можемо триматися за Божу обнадійливу обітницю, дану Його дітям: “Я не забуду про тебе!” (Іс. 49:15).
А ви відчували біль від забутості? Як нагадування про Божу постійну присутність надає втіху?
Небесний Отче, допоможи мені звертатись до Тебе, якщо я почуваюсь забутою, і пам’ятати, що Ти завжди зі мною.
Автор: Ліза Самра
