“Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого”. — Матвія 5:37
Коли Гандальф Сірий зіткнувся з Саруманом Білим, стало зрозуміло, що останній відійшов від того, що мав би робити – допомагати захищати Середзем’я від влади злого Саурона. Більше того, Саруман вступив у союз із Сауроном! У цій сцені з фільму “Братство персня”, заснованого на класичному творі Толкіна, двоє колишніх друзів вступають в епічну битву добра проти зла. Якби ж то Саруман не збився з курсу і робив те, що було правильним!
Цар Саул також не зміг втриматись на правильному шляху. В одній з історій розповідається, що він “повиганяв [з Ізраїлю] ворожбитів та віщунів” (1 Сам. 28:3). То був правильний крок, адже Бог оголосив, що захоплення окультизмом є “гидотою” (Повт. 18:9-12). Втім, коли Бог не відповів на благання царя (через його ж попередні гріхи) стосовно того, як впоратись з величезною филистимською армією, Саул звелів: “Пошукайте мені жінку-ворожку, і я піду до неї, і запитаю її” (1 Сам. 28:7). Яка зміна курсу! Зрештою, Саул зазнав поразки, оскільки сам порушив свій же попередній наказ, який був правильним.
Через тисячоліття Ісус сказав Своїм учням: “Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого” (Мт. 5:37). Іншими словами, якщо ми зобов’язались слухатись Христа, життєво важливо дотримуватись цієї обіцянки. Отже, залишаймося в Христі, з Божою допомогою!
Що допомагає вам дотримуватись власних зобов’язань? Чому так важливо не відступати від правильного шляху?
Дорогий Ісусе, будь ласка, допоможи мені йти Твоїми шляхами.
Чого найбільше не вистачає в нашій країні сьогодні? Як це не прикро – миру. Навіть сьогоднішнє свято Воскресіння Ісуса Христа затьмарене тим, що багато родин святкують його не у себе вдома. А ще багато чоловіків, синів і дочок це свято зустрічають в окопах на нулі. Саме тому сьогоднішня Пасха в Україні має піксельні кольори. Бо саме завдяки нашим захисникам ми можемо бути в церкві і святкувати це велике свято.
Що ж такого особливого є в мирі, що коли він є, ми сприймаємо його як щось звичне, а коли його втрачаємо – то все навколо стає безрадісним і тривожним?
Війна, що поки триває в нашій країні, нагадала наскільки цінним є мир. Бо коли наші сусіди вирішили принести свій «руський мир», для багатьох людей все поділилося на «до» і після». І ось так виглядали деякі міста до приходу «руського миру» і після.
Київ, Харків, Ірпінь… Багато красивих і зелених міст перетворилися на попелища і руїни. Чому? Бо вони втратили справжній мир, а натомість до них прийшов диявольський, бісовський «руський мир».
Насправді мир – це той стан, для якого нас створив Господь. Тому жити без миру дуже важко і я би сказав – неможливо. Про це нагадує нам сьогоднішнє свято, бо саме для цього прийшов наш Господь Ісус Христос.
Чи знаєте ви, які перші слова сказав Ісус після воскресіння своїм учням? Так, ви не помилились, Він сказав: «Мир вам».
Про це ми можемо прочитати в Євангелії від Івана у 20 розділі:
«Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з’явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам!» (Iван.20:19)
Але виникає логічне запитання, про який саме мир говорить нам Господь Ісус? Він каже про той мир який потрібен кожній людині і без якого ми не можемо мати справжнього миру. Це те, заради чого він пішов на хрест, заради чого пролив Свою кров і заради чого віддав життя. Що це за мир? Це мир з нашим Творцем – Небесним Батьком.
Якщо цей мир такий важливий, що Ісус віддав Своє життя, то як його ми можемо отримати? Про це Христос каже трохи далі у цьому Євангелії:
«Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!» (Iван.20:31)
То як саме ми можемо мати Божий мир? Тільки через віру в Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя. Цей мир починається з покаяння і саме через нього ми отримуємо прощення гріхів і примирення з Небесним Батьком. Саме цей мир потрібен кожному і особливо в нашій країні. І саме без цього миру не буде по справжньому щасливого життя, навіть тоді, коли війна в нашій країні закінчиться.
Тому Ісус каже сьогодні: Мир вам! Хай цей мир буде між тобою і Богом. Між тобою і твоїми рідними. Між тобою і твоїми сусідами. І хай Господь допоможе, що цей мир прийшов також і для нашої країни.
Сто років тому пишні ліси вкривали приблизно 40 відсотків території Ефіопії, а сьогодні – лише 4 відсотки. Розчищення площ для сільськогосподарських потреб без належного захисту дерев призвело до екологічної кризи. Переважна більшість невеликих ділянок зелених насаджень, що залишилися, охороняються церквами. Протягом століть місцеві ефіопські православні церкви плекали ці оазиси посеред безплідної пустелі. Якщо ви подивитесь на аерофотознімки, то побачите зелені острівці, оточені коричневим піском. Церковні лідери наполягають, що догляд за деревами є частиною їхнього послуху Богу як управителів Його творіння.
Пророк Ісая писав до ізраїльського народу, який жив у посушливій місцевості. Він указав на задумане Богом майбутнє, в якому “звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте” (Іс. 35:1). Бог хоче зцілити не лише Свій народ, але й усю землю. “Я створю нове небо та землю нову” (Іс. 65:17). У Божому новому світі “пустиня… зацвіте, мов троянда” (Іс. 35:1).
Божа турбота про творіння, включно з людьми, спонукає нас також піклуватися про нього. Ми можемо жити в гармонії з Його планом щодо остаточного зцілення світу, піклуючись про те, що Він створив. Ми також можемо долучитися до Божої справи, аби всі види пустель зацвіли життям і красою.
Де ви бачите безплідне і страждаюче творіння? Як посприяти тому, аби пустелі зацвіли?
Господи Боже, будь ласка, покажи, як допомогти в зціленні та відновленні того, що зламано у світі.
“Ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам”. — Римлян 12:6
Десять років тому я був присутнім на ретриті в коледжі, де всі говорили про особистісний тест. “Я ISTJ!” – казав один. “Я ENFP”, – промовив інший. Я в цьому зовсім не розбирався, тому, жартуючи, сказав: “А я АБВГД”.
З того часу я багато чого дізнався про тести на тип особистості. Наведені вище літерні позначення – це результати тесту Майєрса-Бріггса. Є й інші, наприклад, DiSC. Я знаходжу їх цікавими, оскільки з їхньою допомогою можна краще зрозуміти себе, дізнатися про свої сильні та слабкі сторони. За умови, що ми не зловживаємо ними, вони можуть стати корисним інструментом, який Бог використовує для нашого розвитку.
Святе Письмо не пропонує нам особистісних тестів. Однак воно стверджує унікальність кожної людини в Божих очах (див. Пс. 138:14-16; Єр. 1:5) і показує, як Бог наділяє кожного з нас унікальними дарами для служіння іншим у Його Царстві. У Посланні до римлян апостол Павло починає розкривати цю ідею, коли говорить: “Ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам” (Рим. 12:6).
Павло пояснює, що ці дари призначені не для нас самих, а для служіння Божому народу, тілу Христа (в. 5). Вони є відображенням Його благодаті та доброти, що діють у кожному з нас і через нас. Вони спонукають кожного християнина бути унікальною “посудиною” в служінні Богу.
Якими дарами Бог вас обдарував для служіння іншим? Якщо ви не впевнені, які саме у вас дари, хто може допомогти вам розпізнати їх?
Небесний Отче, дякую за дари, які Ти мені дав. Будь ласка, допоможи мені використовувати їх у служінні Тобі.
“Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене”. — Івана 14:21
Під час нашої весільної церемонії пастор запитав мене: “Чи обіцяєш ти любити, шанувати і слухатися свого чоловіка, поки смерть не розлучить вас?” Дивлячись на свого нареченого, я прошепотіла: “Слухатися?” Ми будували наші стосунки на любові та повазі, а не на сліпій покірності, як це випливало з весільної обітниці. Батько мого чоловіка зняв на відео той момент, коли я з широко розплющеними очима обмірковувала слово “слухатися” і потім сказала: “Так”.
З роками Бог показав мені, що мій опір слову “слухатися” не мав нічого спільного з неймовірно складними стосунками між чоловіком та дружиною. Я думала, що воно означає “насильницьке підпорядкування”, однак Святе Письмо не підтримує такого тлумачення. Навпаки, слово “слухатися” в Біблії виражає багато способів, якими ми можемо любити Бога. Ми з чоловіком святкуємо тридцять років шлюбу, і за допомогою Святого Духа ми ще вчимося любити Господа та один одного.
Коли Ісус сказав: “Якщо ви Мене любите, – Мої заповіді зберігайте” (Ів. 14:15), то Він показав, що виконання Писання є наслідком наших люблячих і близьких стосунків із Ним (вв. 16-21).
Любов Ісуса безкорислива і ніколи не буває насильницькою чи жорстокою. Якщо ми йдемо за Ним і шануємо Його в усіх наших стосунках, Святий Дух допоможе нам сприймати послух Йому як мудрий і люблячий акт довіри та поклоніння.
Як сприйняття покірності Богу, як акту любові та довіри, змінює ваше розуміння Божого заклику до прояву покірності? Як Бог довів, що ви можете Йому довіряти?
Господи Ісусе, будь ласка, допоможи мені любити Тебе та інших через послух Твоєму Слову.
“Вони прийдуть з плачем, та Я їх попроваджу в утіхах”. — Єремії 31:9
Одного ранку, вийшовши з дому, Дін побачив друзів, які чекали на нього з повітряними кульками. Його друг Джош вийшов вперед і сказав, простягнувши Діну конверт: “Ми надіслали твої вірші на конкурс”. Всередині була картка з написом “Перше місце”, і незабаром усі плакали від радості. Друзі Діна зробили прекрасну справу, підтвердивши його талант.
Плач від радості є парадоксальним досвідом. Сльози зазвичай є реакцією на біль, а радість виражається сміхом, а не сльозами. Італійські психологи зауважили, що сльози радості з’являються в миті відчуття глибокого особистісного сенсу, наприклад, коли ми відчуваємо, що нас глибоко люблять, або коли ми досягаємо великої мети. Це спостереження привело їх до висновку, що сльози радості вказують на сенс нашого життя.
Я уявляю сльози радості, що лилися скрізь, куди б не йшов Ісус. Як могли не плакати від радості батьки сліпонародженого, коли Ісус його зцілив (Ів. 9:1-9), або Марія і Марфа, коли Він воскресив їхнього брата? (Ів. 11:38-44). Бог каже, що коли Його народ потрапить у відновлений світ, “вони прийдуть з плачем, та Я їх попроваджу в утіхах” (Єр. 31:9).
Якщо сльози радості показують нам сенс нашого життя, уявіть собі той майбутній великий день. Коли сльози потечуть по наших обличчях, ми без сумніву зрозуміємо, що сенс життя завжди полягав у тому, щоб ми жили в близьких стосунках із Богом.
Коли ви востаннє плакали від радості? У чому, на вашу думку, полягає сенс життя?
Небесний Отче, дякую за радість, що чекає на люблячих Тебе.
Сьогодні Пасха виглядає так.
Коли Ісус воскрес та явився своїм учням, перше що Він сказав, було: “Мир вам!”
Цей мир не прийшов сам собою, а був куплений жертвою Христа – Його смертю і воскресінням.
Сьогодні мир також купується кров’ю і жертовністю наших воїнів. І саме тому сьогодні Пасха має колір піксель.
“Коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу”. — Псалом 55:4
Під час планового медичного огляду в чотирирічного Келвіна було виявлено на тілі декілька плям. Йому зробили укол, а місце ін’єкції заклеїли пластиром. Вдома, коли прийшов час знімати невелику клейку плівку, хлопець злякано заскиглив. Прагнучи заспокоїти сина, батько сказав Келвіну: “Ти ж знаєш, що я ніколи не зроблю тобі нічого поганого”. Батько хотів, аби довіра сина до нього була більшою за страх зняти пластир.
Чотирирічні діти не єдині, хто боїться дискомфорту. Операції, розлука з близькими, розумові чи психологічні проблеми викликають у нас страхи, зітхання, плач і стогін.
Одним із страшних моментів у житті Давида був період, коли він опинився на території філістимлян, намагаючись втекти від заздрісного царя Саула. Коли Давида впізнали, він занепокоївся через те, що з ним може статися (див. 1 Сам. 21:11-12). “Давид… сильно боявся Ахіша, царя ґатського” (в. 13). Розмірковуючи про ті небезпечні обставини, Давид написав псалом, у якому є такі слова: “Коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу, – я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, – що тіло учинить мені?” (Пс. 55:4-5).
Що ж робити, якщо життєві негаразди викликають у нас страхи? Ми повинні довіряти Небесному Отцю.
Які теперішні обставини викликають у вас страх? Як можна покладатися на Божу турботу, приносячи свої страхи до люблячого Небесного Отця?
Дорогий Боже, через свою людську природу та слабкість я боюся. Допоможи мені бачити та відчувати Твою любов і турботу навіть серед випробувань та дискомфорту.
“Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу твою! Ось Я вилікую тебе!” — 2 Царів 20:5
“На мене чекає томографія мозку. Помоліться, щоб це обстеження пройшло успішно”. “Помоліться, щоб мої діти повернулися до церкви”. “Будь ласка, моліться за Дейва, який втратив дружину”. Наша команда щотижня отримує список подібних молитовних прохань, аби ми помолились і відправили кожній людині листівку, написану від руки. Прохань надходить дуже багато, і наші зусилля можуть здаватися незначними і непоміченими. Такі думки змінилися після того, як я отримала від Дейва, чоловіка, який нещодавно втратив дружину, листівку вдячності і копію некролога з приводу смерті його коханої дружини.
Ісус надав приклад того, що ми повинні молитися щиро. Він завжди знаходив час, аби усамітнитись для молитви (Мр. 1:35; 6:46; 14:32).
Сотні років тому юдейський цар Єзекія також засвоїв цей урок. Йому було сказано, що хвороба незабаром забере його життя (2 Цар. 20:1). У розпачі та гірких сльозах Єзекія “відвернув обличчя своє до стіни, і помолився до Господа” (в. 2). Божа відповідь була негайною. Він зцілив Єзекію, додав йому п’ятнадцять років життя і пообіцяв врятувати царство від ворога (вв. 5-6). Бог відповів на його молитву не тому, що Єзекія жив добрим життям, а “ради Себе та ради раба Свого Давида” (в. 6). Ми не завжди отримуємо те, про що просимо, однак можемо бути впевнені, що Бог діє через кожну молитву.
Хто з вашого оточення потребує сьогодні молитовної підтримки? Як нагадувати собі частіше зупинятися і молитися?
“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого”. — Івана 3:16
“Чудовисько” з роману Мері Шеллі “Франкенштейн” – один з найвідоміших літературних персонажів, який полонить нашу культурну уяву. Однак уважні читачі улюбленого роману знають, що можна навести вагомі аргументи на користь того, що Шеллі насправді зображує монстром самого Віктора Франкенштейна, схибленого вченого, який, створивши розумну істоту, відмовляє їй у будь-якому керівництві, товаристві чи надії на щастя, що, здавалося б, гарантує занурення істоти у відчай та лють. Під час зустрічі з Віктором його створіння нарікає: “Ти, мій творець, розірвав би мене на шматки і тріумфував”.
Писання показує, наскільки іншим є справжній Творець з незмінною і невтомною любов’ю до Свого творіння. Бог творив не з примхи. Він з любові створив прекрасний і “вельми добрий” світ (Бут. 1:31). І навіть коли людство відвернулося від Бога, обравши замість Нього жахливе зло, Божа прихильність і любов до людства не змінилися.
Як Ісус пояснив Никодиму, Божа любов до Свого творіння була настільки великою, що Він був готовий віддати навіть найдорожче – “Сина Свого Однородженого” (Ів. 3:16). Ісус приніс Себе в жертву, взявши на Себе наслідки наших гріхів, аби “кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя” (в. 15).
У нас є Творець, Якому ми можемо довірити свої серця і життя.
Як на вас впливає Божа прихильність до Свого творіння? Яким буде ваш відгук на Його любов до вас?
Дорогий Боже, дякую, що Ти добрий Творець, Якому я можу довіряти.
