Церква Божої Слави

Фіатира – невелике мусульманське місто, що торгувало багряницею, тобто вовною, пофарбованою в багряний, яскраво-червоний, пурпуровий колір. Пурпур був у давнину дуже дорогою фарбою багряного кольору, що добувалась з так званого «пурпурового равлика». З Фіатири походила Лідія, торгівля багряницею (Дії 16,14).

У місті Фіатір були знамениті мідеплавильні печі. Фіатира не мала жодного особливого релігійного значення. Вона була ні центром культу кесаря, ні центром будь-якого грецького культу. Єдиною релігійною пам’яткою Фіатир була святиня, в якій людям передбачала майбутнє жінка – пророчиця оракул Самбате.

“І Ангелові Церкви Фіатирської напиши: так говорить Син Божий, у Якого очі, як полум’я вогненний, і ноги подібні до халколівану:” (Об’явл. 2:18).

Слово [halkolianon] означає – чиста мідь, щось подібне до золотої руди. У місті Фіатір були знамениті плавильні печі, і тому Господь застосовує звичні для того міста образи вогню та розпеченої міді та бронзи. Господь каже їм зрозуміло; “Так говорить подібний до вогню плавильного і чиї ноги як чиста мідь”.

«знаю твої справи і любов, і служіння, і віру, і терпіння твоє, і те, що останні твої справи більші за перші». (Об’явл. 2:18).

За словами Ісуса, церква мала і справи і віру і головне “любов”, яку залишила церква в Ефесі і навіть мала прогрес і зростання у служінні “справи твої більше перших”. З цього, мабуть, можна зробити такий висновок: на перший погляд, Фіатирська церква була сильною і процвітаючою.

“Але маю трохи проти тебе, тому що ти попускаєш дружині Єзавелі, яка називає себе пророчицею, вчити і вводити в оману рабів Моїх, любодіяти і є ідоложертвене” (Об’явл. 2:20).

Ця Єзавель мала великий вплив у Фіатирській церкві так, що церква чомусь навчалася від неї. Саме церква дозволила дозволити цьому вченню бути. Кожна церква несе відповідальність за те, яким вченням вони випливають, що приймає, а що відкидає. Особливо небезпечно вчитися чогось у “світу” та застосовувати це у церкві.

Ми знаємо, що Єзавель – шанувальниця язичницьких божеств Ваала та Астарти – вжила всі свої сили, щоб відвернути Ізраїлю від віри в живого Бога і схилити його до служіння мертвим богам. Можливо навіть, що пророчиця у Фіатирі була єврейкою, тому що за часів античної давнини багато юдеїв займалися цим ремеслом – передбачали майбутнє. «Єзавель» у Фіатирській церкві, як і в усіх інших церквах, вводила в оману дітей Господніх, проповідуючи лжевчення і відводячи віруючих від живого Христа, до поганських понять та до язичницького способу життя.

Церква повинна бути стовпом і утвердженням істини (1Тим.3:15) Не церква повинна наслідувати цей язичницький світ і використовувати його розуміння і вчення, але приносити в цей світ справжнє вчення. Не ми повинні будувати наші вчення з одкровень і книг цього світу, але світ повинен змінювати своє мислення згідно з написаним у Біблії. Однією з визначних пам’яток Фіатир була оракул – провісниця Самбате, жінка-пророчиця. Саме від цієї Самбаті йшов порочний вплив на фіатирську церкву.

З розкопаних написів у Фіатирі ми знаємо, що там було багато ремісничих гільдій: сукновальники, шкіряники, бронзових справ майстра, прядильники, барвники, горщики, пекарі та работоргівці. Було вигідно та престижно перебувати в одному з таких об’єднань.

Відмовитися приєднатися до такої гільдії, це означало пожертвувати всякою повагою та підтримкою у ділових колах. У них практикувалися громадські трапези, які дуже часто проводилися в храмі, а якщо навіть і не в храмі, вони починалися і закінчувалися формальним жертвопринесенням богам, а м’ясо, що йшло в їжу, було тим самим м’ясом. Крім того, такі суспільні трапези часто перетворювалися на пиятики і пиятики, що розкладали моральність. Те, що було вигідно на перший погляд, було по суті прямим шляхом до компромісу та відступу від віри.

М’ясо, принесене в жертву ідолам, було однією з великих проблем Церкви і християни стикалися з нею щодня.

Коли у грецькому храмі приносили жертву, на вівтарі спалювали лише невелику частину м’яса; іноді це були, власне, лише пучок волосся, взятого з чола тварини. Частину м’яса тварини отримували жерці, як свого роду чайові або випадковий доробок, а решту отримував жертвуючий. З цим м’ясом він міг влаштовувати бенкет із друзями у стінах храму.

У цьому була для християн проблема: чи може християнин у храмі, чи взагалі десь, їсти м’ясо, принесене в жертву ідолам?

Ще проблема полягала в тому, що жерці в храмі не могли з’їсти все м’ясо, що їм перепадало, і тому перепродавали добру частину своєї частки в м’ясні лавки, а це було найкраще м’ясо.

Існувала сильна тенденція, що прямувала жінкою “Єзавель”, яка захищала в інтересах ремесла та комерційного процвітання, компроміс із мирськими нормами життя, стверджуючи, поза всяким сумнівом, що Бог зможе захистити їх від усілякого псування.

Сьогодні, як і тоді у Фіатирі, Господь закликає вас і мене не йти на компроміси зі світом заради якоїсь сумнівної вигоди та визнання. Ми маємо впливати на світ, а не навпаки.

Саме про це каже Ісус у завершенні цього послання:

«Хто перемагає і дотримується Моїх справ до кінця, тому дам владу над язичниками, і буде пасти їх залізним жезлом; як посуд глиняний, вони руйнуються, як і Я отримав [владу] від Отця Мого…» (Об’явл. 2:26-27).

Господь тут говорить про обітницю (Пс. 2:9). Вийшло так, що церква у Фіатирі опинилася під владою язичницької пророчиці та ремісничих гільдій міста. Але, не нас повинні пасти язичники, але ми повинні пасти народи жезлом залізним. Хто кого переміг, той того й пасе!