Присвячується моєму братові, який досі розчарований
Предмова
Коли я почав роботу над цією книгою, мені все частіше стали дзвонити парафіяни моєї церкви, які почули про цей проект. «Ви справді пишете книгу про розчарування у Бозі? – Запитували на іншому кінці дроту. – Якщо так, то мені хотілося б про це з Вами поговорити. Раніше я на цю тему ні з ким не розмовляв, але у християнському житті мені довелося пережити чимало розчарувань». З деякими з тих, хто дзвонив, я таки зустрівся, і те, про що вони мені розповіли, багато в чому допомогло направити ідею книги в потрібне русло.
Я зрозумів: для багатьох людей уявлення про християнську віру докорінно відрізняються від того, що вони бачать у реальному житті. Завдяки книгам, проповідям і особистим свідченням, що обіцяють успіх і процвітання, люди починають вважати, що Бог неодмінно повинен здійснити в їхньому житті безліч чудес і знамень. Якщо ж чудеса не трапляються, з’являється почуття розчарування, зради, а часом провини. Одна жінка сказала: «Я чула фразу: «Особисте спілкування з Ісусом Христом». Однак на свій жах зрозуміла, що це спілкування не має нічого спільного з будь-яким іншим видом особистого спілкування. Бога я не бачила, не чула, не відчувала і взагалі не відчувала якихось складових нормального спілкування. Висновок один: або мені сказали неправду, або причина сама в мені».
Розчарування настає тоді, коли те, що ми бачимо в реальному житті, значно відрізняється від наших очікувань. Тому перша частина цієї книги має на меті вивчити біблійний погляд на те, чого нам слід очікувати від Бога. Я вагався, чи варто починати саме з цього, бо знаю, що багато людей, що особливо розчарувалися, читають Біблію з небажанням. Однак, чи не краще почати з того, щоб надати вступне слово Самому Богу? Я спробував відкинути упередження убік і читав Біблію як звичайну розповідь, яка має свій «сюжет». Результат мене вразив: ця розповідь була зовсім не схожа на те, що мені розповідали все життя.
Взагалі-то я збирався написати відразу дві книги. Так я й зробив, проте обидві вони випустили під однією обкладинкою. Друга книга розповідає про практичні засоби застосування розкритих мною думок у реальних життєвих ситуаціях – тоді, коли з’являється розчарування. Я вирішив, що обидві ці книги необхідно випустити разом, окремо вони були б незакінченими.
Якось я розповів про цю книгу одному своєму знайомому. Нахмурившись, він похитав головою і сказав: “М-м-так, я ще жодного разу не пробував піддавати Бога психоаналізу”. Сподіваюся, у моїй книзі ви цього не знайдете! Але все ж таки, в ній я прагну краще зрозуміти Бога і дізнатися, чому іноді Він веде Себе дуже загадково, а то й зовсім, як нам здається, нічого не робить.
До того ж, вважаю за потрібне зробити кілька застережень. Це не апологетична книга, тому в ній немає детальних досліджень щодо доказів буття Бога. Багато інших авторів вже досить переконливо це зробили до мене, тим більше, що я маю справу з сумнівами, які можна віднести швидше до емоційних, ніж до інтелектуальних. Під розчаруванням мається на увазі надія на взаємини, яка з якоїсь причини не виправдалася.
Я також не збираюся ставити під сумнів питання: «Чи творить Бог чудеса?» Я впевнений, що Він має надприродну силу і користується нею. Бог дійсно може безпосередньо втручатися в наше життя. Чому ж Він робить це так рідко? Навіщо обмежувати Себе, коли довкола стільки скептиків, які з радістю повірять, варто лише явити знамення з небес? Чому Бог допускає на землі стільки страждань та несправедливості? Чому кожен Його прояв для нас – скоріше «диво», ніж «звичайне явище»?
Остання застереження: я жодним чином не намагався показати зразок істинної християнської віри. Зрештою, цю книгу я писав для тих, хто будь-коли переживав мовчання Бога. Уявіть, що буде, якщо ми вивчатимемо історію цивілізації за одними лише війнами. Те саме станеться, якщо ми будемо ставити за приклад віри тільки таких людей, як Йов. З іншого боку, нині видано неймовірну кількість книг, де немає жодного слова про війни, зате є лише обіцянки перемог. Ця книга про віру, але вона дивиться на віру очима тих, хто має сумніви.
Остання, на чому хотілося б загострити увагу, це біблійні посилання. Я свідомо не виділяв їх у тексті дужками і не робив виносок – все це заважає сприйняттю при читанні, подібно до того, як важко слухати людину, що заїкається. Натомість я відзначав точні місця посилань наприкінці кожного розділу. Всі, хто бажає, гадаю, з легкістю зможуть по них зорієнтуватися в Біблії.
