«Спершу серце, потім тіло» — недільна проповідь від 27 вересня 2026 року

Добрий ранок всім, дорога церква. Давайте ми встанемо для молитви, помолимось, запросимо, щоб наш Господь Ісус Христос був тут з нами, на цьому місці. Батько Небесний, ми дякуємо тобі, дякуємо, що ти кожного з нас зберіг, кожного з нас привів на це місце. Дякуємо, Господи, за те, що Ти благословляєш нас дійсно бачити Твоє опікування, Твой захист. І ми вдячні Тобі за те, що цієї ночі, цим ранком Ти оберігав нас від всіх цих обстрілів. Дякуємо за тих людей, хто вночі і зараз протягом дня захищає наше небо від всіх цих дронів, ракет. Ми благословляємо Тебе в нашому житті. Благословляємо Тебе, Господи, в житті кожної людини, хто дивиться, буде дивитися це служіння онлайн або в запису І хай, Боже, Твій Дух Святий, Він веде це служіння і направляє, Боже, наш зір до небес І ми вдячні Тобі, Ісус, за те, що Ти все зробив, щоб ми були тут, щоб ми мали спасіння, мали прощення і мали мир від Тебе І довіряємо Тобі це служіння і дякуємо Тобі за все, Небесний Батько, амінь Твої обладна повнена земля, веде мене в житті Твоя рука, більше надбання, до правопізнання, хрест життя, хрест сусу. Наші серця хвалою тобі, Господь, щоби поміняти скорботу на радість, Господь, ми обираємо це, Господь, бо це твій шлях, Господь, і ти, Дух Святий, допоможи нам в цьому, Боже, і подолай наших ворогів, Господь, через хвалу тобі, через поклоніння, через зміріння перед тобою, Господь, через покаяння, Господи, допоможи нашому народові, Господь, покаяться перед тобою, Боже, щоб мати цю перемогу в тобі, Боже. Дякую тобі, Господь, Боже, і дари нам Твою радість, Боже, нам, Господь, наш Господь, Творець, Дух Святий, Боже, нехай Твоя втіха пройде по цьому залу, Господи, Боже, нехай, Господь, кожна людина відчує Твою втіху, Господи, Твою радість, Боже. Хто втомлений, прийдіть до Господа. Хто турбується, хто хвилюється, все покладіть на Господа, бо це, Боже, це Твоя воля і це Ти хочеш дати нам цей мир, мир, який понад нашим розумом, Боже. Дякуємо, Господи, за Твій мир, наш Творець. Господи, всі. Господи, ми дякуємо Тобі за те, що Твій трон на небі. Ти Бог, Богів і Царь царів. Ти над всім і над кожним. І ми дякуємо, Господи, за те, що Ти є царем нашої житті. Ми дякуємо Тобі за те, що Твоє царство, воно всередині нас. І ми просимо Тебе, Господь Ісус, царю в нашому житті, царю в наших обставинах. І хай, Боже, лише Тобі, як нашому Господу і Спасителю буде вся слава, вся честь і все поклоніння. І ми сьогодні, як церква Твоя, як діти Твої, ми проголошуємо, Господи, проголошуємо Твоє спасіння над нами і над нашою країною. Ми проголошуємо Твою милість над нами і над кожною людиною, яка ще сьогодні не довірила своє життя Тобі. І ми проголошуємо, Господь, що Тобі буде вся честь, вся слава і все поклоніння в моєму житті. Я обираю сьогодні величати Тебе. Я обираю сьогодні славити Тебе, бо Ти більше обставин, більше хвороб, більше війн, більше зла, яке нас оточує. Господи ми дячні тобі за те що ти прийшов на цю землю і ти зробив все щоб ми мали спасіння і вічне життя ти зробив все щоб ми мали мир який вище нашого розуму вище нашого розуміння яким чином вирішиться ті чи інші обставини ти Бог миру і миру цьогось фізичного і миру якого кожен нас потрубує, миру нашій душі, в нашому дусі. Господи, благословляємо Тебе. І довіряємо далі це служіння, довіряємо далі, Господи, наше життя. Довіряємо в Твої міцні, люблячі, добрі, милосердні руки. Дякую Тобі, наш Непесний Батько, Сус Христос, який є на цьому місці через Духа Святого. Амінь. Сідайте, будь ласка, дорога церква. Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служіння. Слава Богу за кожного з вас, кого я вже бачив, з тих, хто підійшов трошки пізніше. Ми також вітаємо всіх, хто доєднався до нашого служіння зараз через онлайн-трансляцію, або буде дивитися це служіння у запасі. і хай Господь поблагословить вас своїм миром, і хай Господь дасть вам бачити Його руку, Його опікування у вашому житті. І, знаєте, сьогодні особливий день. Біблія каже, що взагалі в житті віруючих людей, коли ми приходимо до Бога, кожен день він особливий, тому що Біблія каже, що ось сьогодні день спасіння, ось сьогодні цей час благоприятний. Тому що ми часто, як люди, ми схильні чекати якогось особливого часу, якихось обставин, що вони там складуться, щось вирішиться в нашому житті, а Бог каже тобі і мені, сьогодні вже є той час, коли Бог буде вирішувати твої потреби. Скажіть комусь своєму сусіду, сьогодні цей час, коли Бог буде вирішувати твої потреби. Не завтра, не завтра. Ви сьогодні не випадково в Божій церкві, на цьому служині, і сьогодні є оцей час. І давайте ми перед тим, як ми звернемось до Божого Слова, ми про всяк випадок перевіримо наші мобільні телефони, щоб вони у вас були або вимкнені, або на беззвучному режимі, або є такий зверху режим польоту, який вимикає всі голосові повідомлення, всі гучні звуки, на деякий час вимикає інтернет, щоб у вас ніхто не потурбував. І назва сьогоднішньої проповіді – те, про що я хотів би сьогодні говорити до вас, дорога церква, до тих, хто буде дивитися нас і дивиться нас онлайн – «З першу серце, потім тіло». Спершу серце, потім тіло. Якщо ви роздивилися цю картинку, бо трошечки вона засвідчена, то я думаю, що ви вже зрозуміли, яку історію ми будемо сьогодні читати. Знаєте, більшість людей, коли вони стикаються з якимись перешкодами, що вони роблять? Ну, що ви робите, я не скажу, що в більшості випадків, но, можливо, досить часто, коли ви стикаєтесь з якоюсь перешкодою, ви не розумієте, як це вирішити. От ви до якихось дверей в своєму житті дійшли, а вони заперти, а у вас ключів немає. Що ви робите? Ну, якщо це фізичні двері, і ви дійсно забули ключі, то що? Ви вертаєтесь там, де ви ці ключі залишили. Якщо це якісь обставини, якась хвороба, якась проблема, якісь стосунки, і ви не бачите, як це вирішити, ви що робите? Ми розвертаємось теж, можливо, не фізично, але ми так думаємо. Значить, не судьба, не вийде якось це вирішити. І знаєте, саме про це сьогоднішня історія. Це історія про людей, які мали проблему, вони бачили двері, в які їм треба попасти, але вони прийшли і вони стикнулися з тим, що ці двері для них були зачинені. І як ви думаєте, що вони зробили? Ну, хто ще не догадався, що вони зробили? Вони розвернули і сказали, ну, значить, не судьба, значить, іншим якимось часом, іншим якимось днем. Ні, вони взяли і вони буквально розібрали дах. І давайте ми прочитаємо цю історію, вона записана в Євангелії від Луки, в п’ятому розділі, я буду читати з 17 по 20 вірші. Луки, п’ятий розділ, з 17 по 20 вірші, у вас буде зараз на екрані в сучасному перекладі, ви зможете за мною слідкувати. Там написано, і сталося одного дня, коли він, тобто Ісус, навчав, сиділи фарісеї і законовчителі, які поприходили з усіх сіл галілейських і юдейських та з Єрусалима. І сила Господня була в ньому, щоб оздоровляти. Скажіть своєму сусіду, сила Господня є в Ісусі. Скажіть, скажіть, нагадайте. Ми інколи про це забуваємо, і ми тому в нашому житті не бачимо, що є якесь рішення, є якийсь вихід. Але тут з чого починається ця історія, що автор, євангелист Лука, який сам був за світою лікарем, він акцентує, як би зосереджує нашу увагу, що сила була в Ісусі. У Ісуса є, у Ісуса була і сьогодні так само є сила, щоб допомагати тобі і мені. І ось що ми читаємо в продовженні цієї історії. І ось люди принесли на насилках чоловіка, який був паралізований, і намагалися внести його і покласти перед ним. І не знайшовши, а точніше їх просто банально не пропустили, і не знайшовши, як пронести його крізь натовп, вони вилізли на дах та і крізь черепицю опустили його з насилками насередину перед ним. Ісусом. Побачивши їхню віру, він сказав, чоловічі, прощаються тобі твої гріхи. На що ви звернули увагу в цій історії? Я думаю, що багато з нас не один раз її чули, читали, і, в принципі, ми собі якось уявляємо. Я хочу просто, щоб ви на декілька секунд закрили свої очі, уявили, що ви сидите тут на служині, і тут ви чуєте, що над вами стеля починає якось там ворушитися, і вам на голову усиплеться, спочатку штукатурка, потім глина, шматки якихось там цих балок, які розбирали ці, і, можливо, комусь навіть на потилицю впала одна з черепиць, і та людина благословила тих людей, які розбирали цю стелю. Знаєте, я ніколи не звертав на це увагу, але і всі сучасні переклади, і переклад куліша, вони кажуть, що ця криша була щирепиці. Про що це говорить? Зазвичай, ну, звичайні будинки того часу, вони, ну, то є там вкладалося якісь перекриття, застилалося якимись гіллям, і вони замазувалися глиною. Я собі думав, ну, нескладно розібрати, так, таку глиняну кришу, то є можна було легко її поламати. Але ця криша була щирепиці, і це говорить про те, що людина, в домі якої проводив служіння Господь Ісус, вона була дуже заможень. Ну, хто міг сьогодні і в ті часи дозволити собі зробити кришу з черепиці? Це людина, яка мала певні статки. І я напевне, я в цьому впевнений, що вони знали, що це за людина. І вони знали, що можуть бути різні наслідки. Ця людина, скоріше за все, була дотична до влади або цивільної, або релігійної, або навіть мала якийсь стосунок до римської влади. І точно би ця людина, і їм би не подякували. Я не знаю, як вони потім там вирішували, це питання після того, як вони цю кришу розібрали. Може, вони потім одразу хазяйну пообіцяли, що ми все відремонтуємо, зробимо. Ну, не знаю, Біблія про це умовчує. Але те, що вони зробили, і те, що вони пішли на цей крок, воно говорить про те, що вони в своєму житті не побоялися наслідків. Знаєте, часто, чому я і, можливо, чому ви якісь речі в своєму житті не робили або не робили? Чому? Ми собі прораховуємо наслідки, чого це нам буде коштувати, ну, ладно, я і так, так сказати, переб’юся, щоб потім не вирішувати ці проблеми з цією людиною, або якщо це виливається, ну, якісь фінанси, щоб не витрачати на це гроші, ну, я якось так жив до цього і якось далі проживу. Знаєте, ці люди, вони не погодилися з цим. Вони не погодилися з тим, що їхній сусід, знайомий чи співробітник, якого вони принесли на цих насилках, а Біблія не каже, що це були його родичі. Скоріше за все, це були його або друзі, або якісь, можливо, сусіди, знайомі, які настільки переживали за цю людину, що коли вони почули, що є якийсь Ісус, який стілює, який підіймає навіть людей паралізованих, вони прибигли до цього свого сусіда, поклали його на ці ноші, хтось ці ноші ще знайшов, навряд чи вони в нього прямо вдома лежали, і вони понесли його до цього будинку, де проводив служення Ісус Христос. Про що, напевше, говорить вам і мені ця історія? Про те, що наша віра вимірюється невідсутністю труднощів. Знаєте, ми інколи думаємо, я інколи думаю, можливо, ви не так думаєте, я інколи думаю, що якщо це від Бога, то не повинно бути ніяких перешкод. Хто так думав хоч раз? Ну, є такі люди, давайте будемо чесні. Ну, в більшості випадків, думаю, якщо Бог мене в цьому хоче благословити, ну, всі двері повинні відкриватися, всі обставини повинні складатися, і ми думаємо, якщо це від Бога, перешкод не повинен бути. Як ви думаєте, те, що втрапилося, ми знаємо, чим закінчилася ця історія. Ну, ми знаємо, що відбулося дива, ця людина сілилася, це було шоком для всіх оточуючих, але це було від Бога чи не від Бога? Ну, от те, що врешті-решт ця людина отримала сілення. Як ви думаєте? Це від Бога чи не від Бога? Ну, коли людина сілюється. Це від Бога чи не від Бога? Ви якісь не впевнені. Ви не хворієте, мабуть, да? Ви ніколи не хотіли одужати. Це було від Бога, 100%. Але те, що було від Бога, воно стикнулося з перешкодами, які могли взагалі завадити цьому чуду. Тому наша віра не вимірюється відсутністю труднощів, а нашою готовністю долати їх заради зустрічі з Христом. Ну, ухопіть це, я не робив просто ці слайди, постарайтеся їх якби ухопити, що наша віра – це не відсутність труднощів. Наша віра – це ваша і моя способність подолати труднощі на шляху до Христа. Розумієте? І перше, що я бачу в цій історії, чому взагалі ця історія відбулася, чому ми про неї читаємо в писанні, те, що тут показана сила жертовної дружби. Знаєте, ми інколи недооцінюємо дружбу. Є люди, які переоцінюють дружбу, вони думають, якщо в них є зв’язки якісь у владі з певними людьми, то всі їхні питання будуть вирішені. Інколи люди переоцінюють дружбу до грошей, дружбу до людей, але інколи ми, давайте будемо чесні, недооцінюємо силу дружби, що ми маємо братів і сестер, що ми можемо комусь подзвонити або написати і попросити, що мені зараз погано, мене зараз така проблема, просто помолись зі мною. Навіть якщо немає можливості, ну, якби вживу там по телефону, інколи можна просто подзвонити і погодитися по телефону, ну, попросити, давай помолимось, і людина там за тебе помолиться. Інколи, ну, так і буває та вставлення, що ти там десь сидиш, знаходишся в якійсь установі, ну, ти не можеш фізично комусь зателефонувати і з кимось поговорити, але ти можеш написати. І ми інколи недооцінюємо силу цієї дружби. Але те, що стало, зробило реальним це диво, про яке ми сьогодні читаємо, воно почалося банально з дружби. Те, що у цієї людини паралізованої в неї були друзі, які про неї не забули. Я не знаю, чи це були сусіди, чи можливо він там дружив на роботі, були гарні стосунки. І коли він зліг, в нього стався інсульт чи параліч, чи що ще від якоїсь хвороби, ці люди, вони 100% до нього приходили, провідували. І коли вони побачили можливість для свого друга отримати це сілення, вони взяли руки в ноги, вони взяли ці насилки і прийшли до нього. Знаєте, по суті, якщо їх так назвати, то це були такі насилки любові. Бо в тому, що вони зробили до свого товариша, проявилася їхня любов. Знаєте, їхню любов можна було пощупати буквально. В тому, що вони прийшли, його взяли з його ліжка, поклали на ці насилки і понесли. А ця людина, вона була не тільки паралізована фізично, в неї також був параліч самотності. Хто з вас хоч раз відчував себе самотнім? Ну, от якихось останніх. Є такі люди? Знаєте, інколи оцей параліч самотності, він каже тобі, ти нікому не потрібен, ніхто про тебе не згадає, ніхто тобі не подзвонить. І знаєте, я 100% впевнений, що ця людина не один раз переживала оцей параліч самотності. Крім того, що вона фізично лежала, я думаю, дуже часто, ну, рідні, коли це відбувається не один місяць, вже роками, вони вже не так часто до тебе підходять, не так часто питають, як тебе справа, і ти лежиш і думаєш, ну коли ж мені хтось там зателефонує, коли ж хтось про мене згадає. І знаєте, ці люди, вони допомогли йому звільнитися від цього паралічу самотності. Просто ввідь собі таку ситуацію. Я думаю, що для нас це не складно, бо ми живемо, це наші реалі. Людина, яка має якусь певну інвалідність, вона прикована до інвалідного візочка, чи вона, в буквальному сенсі, лежить у себе в квартирі на ліжку, вона паралізована. І так чомусь сталося, що в неї немає близьких людей, які б разом з нею жили. І от коли зараз часто бувають блокаути, вибирають світло, а людина, допустимо, живе на 16-му поверсі, ну, не на 16-му, пускай на 14-му поверсі. Як ця людина сходить в магазин? Як ця людина спуститься взагалі банально вниз, якщо там щось таке відбувається, десь приліт, треба просто реально з цього будинку вибратися? Знаєте, ця людина зможе потрапити зверху зі своєї квартири вниз, тільки якщо хтось візьме її і по сходах знесе. Ця людина зможе отримати буханку хліба чи якийсь продукт тільки тоді, коли в неї є друзі, яким вона може зателефонувати, і вони сходять в магазин і ножками по сходах на 14 поверх цій людині цю їжу занесуть. А якщо вона буквально паралізована, лежить ліжко, ще цю їжу приготують. Розумієте? Наскільки важливо, коли в нашому житті є такі друзі. А я хочу сказати, наскільки добре, коли ви самі стаєте таким другом для когось. Коли ви самі берете оце насилки любові і до когось йдете, і комусь допомагаєте. Я думаю, що 100% кожен з нас знає хоча б одну чи дві таких людини, яким ви можете допомогти. Можливо, не на постійній, як би так сказати, кожного дня, тому що такі люди, зазвичай, вони вже навчилися зі свого життя когось визвонювати, когось доставати, їх, можливо, і слухавку не бере, коли бачить, що висвічується номер цієї людини. Але ці люди поруч з нами, ці люди потребують Божої і вашої любові. Друге, що я бачу в цій історії, що мали ці четверо друзів, вони мали віру, яка мислить нестандартно. Чи стикалися вони з такою ситуацією, з якою вони стикнулися раніше в своєму житті, як ви думаєте? Коли вони кудись приходили, двері були закриті, і там, наприклад, поліклініка, якась лікарня, повітряна тривога, лікар не приймає. Чи там кудись прийшли, і кабінет, де вам треба вирішити якісь питання, він закритий. Знаєте, вони сто відсотків не стикалися. Вони йшли і несли ці ноші з яким очікуванням? Як ви думаєте? Що їм сказати? Та йдіть. Що вони очікували? Вони були впевнені, що не потраплять до Ісуса. Їх ніяка інша відповідь не влаштовувала. Тому коли я сто відсотків тут просто Лука не описую, що там відбувалося, може він не був безпосередньо свідком, він був там всередині, він тільки бачив, коли вже там ця черепиця почала падати на голову, але він описує, що коли вони прийшли і намагалися, вони точно розмовляли з тими людьми, люди точно бачили, що вони прийшли не просто так, щоб просто, як зіваки, подивитися на Ісуса, вони бачили цього паралізованого, вони бачили, що вони там захекані, потні, тому що вони несли якусь півкілометр, кілометр, а може і більше цього паралізовано. І вони точно просили, вони підходили до людей, які там стояли в дверях, біля вікон, і вони просили їх, що пропустіть нас, нам треба до Ісуса. І що люди сказали? Будь ласка, заходьте. Що люди сказали? Що вони сказали? А ми раніше прийшли. Займайте чергу. Тобто ми тут стояли з самого ранку вже тут. Тільки коли там десь перший анонс, Телеграм кинув посилання, що сьогодні за такою адресою буде Ісус. Ми одразу прибігли, вже в дом не попали, хоча б біля дверей, біля вікон зайняли якусь. Вони їх просто не пропустили. Що б ви відчували в такій ситуації? Ви прийшли, у вас проблема. Чи з вами людина, у якої проблема? У цих чотирьох людей, слава Богу, все було добре. Але з ними був їхній друг, у якого була серйозна проблема. І що їм сказали? ідіть, ідіть геть, да? Ви запізнилися, служіння починалося 10.00, все, місць немає, да? І що зробили ці друзі? Що вони зробили? Ну, не судьба, да? Ну, не час, ну, коли ми так думаємо, ну, можливо, не час, можливо, ну, там, пізніше якось Бог це допоможе вирішити. Що вони зробили? Вони подивилися на гори, зрозуміли, якщо входу немає, на першому поверсі вхід можна зробити, з другого поверха, і якимось чином, ну точно сходи були всередині будинку на кришу, але якимось чином, чи вони знайшли там якусь там приставну цю дробину, чи хтось один там спочатку по вікнам, по дверям, заверх, наверх, потім затягнув інших і вони якось цього затягнули, то є вони якимось чином потрапили на цю кришу, це ще був той, так сказати, детектив екшн КВС, і вони, ну криша ж понятна, вони розуміли, що там немає якоїсь там вікна, як буває такі, Ну, можливо, у когось багатих і були такі, які на горі. І вони взяли і просто банально цю кришу зруйнували, розібрали. Ну, якщо вони були гарними будівельниками, розбиралися, що там як кріпиться, то, можливо, вони якось там охайно розібрали. Але я не дуже впевнений, що це виглядало так дуже, так сказати, обережно. Знаєте, хто став на перешкоді у цих людей? Хто став? Хто був уважним? Ми читали про це. Хто там зібрався? Люди невіруючі, які Бога не знали, які перший раз були в церкві. Хто там зібрався? Сиділи фарисеї, законовчителі, які приходили з усіх галілейських, юдейських сіл та з Єрусалима. Тобто там зібралися віруючі. Про що це говорить? що інколи ми, я, ви, ми інколи є перешкодою для того, щоб нові люди прийшли до Ісуса. Ми настільки вже привикли, як у нас там йде служіння, який порядок, що коли хтось приходить і там починає щось сипатися на нас, інколи буквально сипатися з цих людей, тому що люди різні можуть приходити. І нас це не влаштовує. Ми хочемо, щоб ці люди, як скоріше, кудись там ділися, щоб вони не заважали проводити Ісусу служіння. Але, знаєте, слава Богу, що ці люди мали віру. І ця віра, вона їх підштовхнула до такого радикального рішення, зупинити служіння. Точно Ісус не міг вже далі проповідувати, коли там щось зі стелі сипалося, вони до себе привернули увагу, не просто привернули увагу, вони забрали певний час у Ісуса, поки він пояснював, чому він робить, як він робить і що повинно відбутися. Але вони це зробили чому? Чому? З чого ми починали? Тому що в них була віра. Віра. У них не було знайомства з Ісусом. Вони його перший раз бачили. Ну, чули точно про нього, але вони не могли сказати, а Ісус там наш кум, брат, сват, він, так сказати, зобов’язаний нас прийняти. Тобто, в них не було зв’язків. Навіть в толпі, в тому направі не знайшлося людей, знайомих, які би їм допомогли, так сказати, потрапити в будинок. Але в них була віра, в них був найголовніший зв’язок. З ким? З ким? З Богом. З Богом. Найголовніший зв’язок, який ви і я можемо мати в своїй житті, це зв’язок з Богом. І тоді, навіть якщо перешкоди в нашому житті трапляються, ми зможемо їх подолати. Розкажу вам одну історію, що можна, наступний слайд. Я думаю, що ви одразу цю людину пізнаєте. Як ви думаєте, як звуть цю людину? Нікуч. Але я сьогодні хочу розказати вам не про Ніка Вуичича, а про його батьків, вони от Льворич, мама і його батька. Знаєте, коли Нік Вуйчич народився 4 грудня 1982 року, то лікарі, вони одразу побачили, ну це неможливо не побачити, що він народився з таким рідкісним генетичним захворюванням, синдромом тетрамелії, пробачте, якщо я якось так прочитав не дуже зрозуміло. Це коли у дитини на той момент відсутні всі кінцівки. Лікарі навіть не показали Ніка його мамі, коли він народився, боялися його травмувати. Вони радили батькам, його батькам, які були віруючі, вони радили відмовитися від нього. Ну, то що вони казали? Ну, це, ну, обуза, ви здорові люди, ви ще народите, ви бачите, на фотографії, я не знаю, скільки в них взагалі дітей, але тут, як мінімум, троє є. Тобто, ви народите здорових дітей, у них інші діти, бачите, вони молодші, вони здорові, з руками, з ногами, все добре. Ну, отак от трапилося. І вони вмовляли просто батьків його, ну, якщо така дитина, то залишити її, вона буде там зростати в інтернаті, ну, про неї там якось будуть піклуватися. Але батьки, вони не відмовилися від Ніка. Вони піклувалися для нього, вкладалися. І знаєте, коли прийшов час Ніку йти до школи, ну, щоб ви розуміли, це було 80-те роки, законодавство Австралії, ну, там, де вони проживали, і, ну, в принципі, це законодавство більшості всіх країн, які так називають себе цивілізованими, Воно забороняло, щоб такі діти з такими важкими інвалідностями, вони навчалися в школах зі звичайними дітьми. У нас в нашій країні це було так само, тому ми не можемо сказати, що в нас щось гірше. І знаєте, що зробили його батьки? Він сказав, ну, такі закони, він повинен навчатися або вдома, от у нас ви знаєте Олексія Авдєєва, який теж з дитинства у нього ДЦП, він навчався вдома. Вчитель приходив до нього, він навіть не десь там в якійсь інтернаті, в якійсь такій школі. Вони казали, віддайте його в інтернат, є інтернати, там де такі діти навчаються, і хай він там навчається. Але батьки хотіли, щоб їхня дитина була соціалізована, щоб вона жила, як всі інші діти. І знаєте, що зробила його мама, бо цим більше його мама? Вона почала стукати в усі двері, вона почала доставати чиновників, вона почала добиватися, ну, можливо, вона, думаю, що навіть це не одна робила, а когось підключила, щоб змінили знакони. Ну, для того, щоб школи почали брати таких дітей, ну, повинно бути, щоб законодавство це дозволяло, бо є певні закони, і школи, як державні установи, вони керуються, навіть частні школи, вони повинні керуватися, ну, так сказати, виконувати певні закони в нашій країні. І знаєте, вона домоглася того, що закони в Австралії були змінені, і Нік став одним з перших дітей, хто почав вчитися в загальноосвітній школі разом з іншими дітьми. Ну, я вам скажу, що хто читав його книгу, хто бачив його проповіді, що це не було так для нього легко, що його там і буліли, і він там теж переживав певні такі життєві випробування, вплоть до того, що навіть були думки про суїцид, але Бог допоміг йому всіх обставин, все це пережити, і Бог допоміг йому чому? Тому що в нього були батько і мама, які його буквально по життю несли на цих насилках. І тому сьогодні, ви бачите, праворуч, фотографії, Нік Вуйчич, він надружений, в нього вже як мінімум на той момент, коли ця фотографія, в нього четверо дітей. Він всесвітньо відомий християнський спікер, мотиваційний спікер, має декілька вищих освіт, він забезпечує себе, свою родину, він навчився повністю себе обслуговувати, не маючи ні рук, ні ніг. І він їздить по різним країнам, він не один раз приїжджав в Україну, тут служив. Я мав можливість бути присутнім, коли він приїжджав на Олімпійські стадіони, там проводив таке служіння для людей з інвалідністю, для військових, які там теж втратили кінцівки, стали інвалідами. Тобто людина, яка б могла сидіти в себе вдома і очікувати, що хтось до неї прийде і принесе буханку хліба чи тарілку супу їй зробить. Ця людина піклується, ця людина служить іншим, ця людина виклик іншим. Таких, ви скажете, людей багато. Не всім, я вам чесно скажу, повезло, як з батьками Ніка Вучича. Багато з них, коли вони народились, їх здали в інтернат, тому що батьки зрозуміли, що їм буде як мінімум важко. Але батьки Ніка Вучича, вони, слава Богу, були віричі, його батько, до речі, пастор. І вони все зробили, щоб їхній син, маючи фізичні обмеження, він не відчував себе покинутим, залишеним. Вони його буквально на цих ношах любові принесли до Ісуса. І повиклувалися, щоб він сам виріс віруючою людиною, щоб він мав в своєму серці бажання іншим людям напомагати. Бо одне діло – просто залишитися з Богом, маючи якісь такі фізичні недоліки, якихось обставин. Інше діло, попри всі ці обставини, а цей фізичний недолік, він з ним залишається по життю. Він нікуди не дівся. Знаєте, що змінилося в житті Ніка? Змінилося його мислення, його ставлення до себе і до Бога, який його чомусь створив таким. І я виртаю, що дуже-дуже важливу роль в його житті зіграли його батьки. Вони стали цими друзями. Їх було не чотири, всього двоє, але вони змогли принести свого сина до Христа. Знаєте, він написав декілька книг, ви можете їх, у нас вони продаються, до речі, прочитати, дуже гарні книжки. «Життя без кордонів», «Нестринний», «Кохання без кордонів». Він навіть знявся у фільмі «Цирк метеликів». Подивіться, дуже гарний фільм, дуже гарний фільм. Це по реальним історіям, про реальну людину, яка в свій час виступала в цирку. Знаєте, який урок ми можемо взяти? Життя нікого іншого. Знаєте, натовп навколо нас, якась втома, осад інших людей, брак часу, розчарування того, що ми щось робили, у нас не вийшло. Воно може нас спонукати до одної простої думки – прийдеш іншим разом. Ну, я думаю, що кожен з нас з такою думкою стикався. Ми приходимо до Бога, ми щось шукаємо, ми потребуємо якихось відповідей, а питання не вирішуються. І знаєте, такий зміночок проколидається туди, він каже, прийдеш іншим разом. Ну, просто не час, ну, просто, ну, не судьба. Бувало у вас такі думки? Я думаю, що бувало. Знаєте, що робить справжня віра? Чи вона здається? Знаєте, справжня віра, вона ігнорує ці бар’єри. Справжня віра спонукає молитися, справжня віра спонукає до діл. Ти інколи йдеш, як ці друзі, на маня, ніхто тебе не запрошував, ти не знаєш, як люди поставляться до того, що ти робиш, а люди поставилися, так сказати, не по-доброму, м’яко кажучи. Але справжня віра йде попри ці бар’єри. Знаєте, колись відома служительниця, ви точно про неї знаєте, мати Тереза сказала, найстрашніша бідність – це самотність і відчуття, що ти нікому не потрібен. Задумайтесь, я думаю, що ви зрозумієте. Найстрашніша бідність – це самотність і відчуття, що ти нікому не потрібен. Коли ми беремося за край носилок ближнього, ми лікуємо цю бідність. Як вилікувати цю бідність самотності? От стань одним з тих друзів. Візьмись за край чийсь носилок. Комусь почни служити. Знаєте, 100%, я думаю, не один раз, і навіть сьогодні, я думаю, Нікучич, особливо, коли, можливо, в житті він десь себе не дуже гарно почуває, я думаю, в нього є спокуса сказати, ну, я ж людина, інвалід, в мене немає нерукніх, хай хтось мені допоможе, попіклується, я думаю, 100% він дуже часто стикається з цією спокусою. Якщо ви сьогодні так само сидите, ви розумієте, що ця спокуса, вона вас час від часу стукає в ваші двері і каже, ну тобі ж погано, а тебе, так сказати, ніхто не дзвонить, всі про тебе забули. Знаєте, станьте тою людиною, станьте тою людиною, тим другим, хто візьметься за край цих насилок. Ще одне важливе, що я бачу в цій історії – це те, що бача або те, на що звертає свою увагу Ісус. Чу віру побачив Ісус в цій історії? Хто був уважний? Можна повернути? А, тут є. Їх віру. Якщо ви були уважні і прочитаєте до кінця цю історію, там зовсім нічого не сказано про віру цього людини. Він був про своєму вмі. Скоріше за все, він міг спілкуватися. Але Ісус зовсім нічого не каже про його віру. Він побачив чию віру? Віру оцих друзів. І навіть коли він звертається до цього чоловіка і каже, що його гріхи прощені, то він каже, завдяки кому він отримує прощення. Завдяки тому, що він прийшов на служіння. Завдяки тому, що в нього була віра. Так? Ні. Він каже, прощається, рихітує. Чому? Бачачи віру їх. І Ісус побачив віру його друзів. І по їх вірі в житті цієї людини сталося диво. Спочатку диво прощення, спасіння, а потім далі ми не читали завершення цієї історії. Ісус сказав йому, стань, візьми ці ноші і йди додому. Знаєте, віру цих людей можна було буквально побачити і навіть до неї доторкнутися, коли вони ці ноші несли. Це приклад для нас з вами. Якщо вашу і мою віру не видно в наших справах, в нашому відношенні, в наших якихось ділах, які ми робимо, то що? Є ця віра чи немає? Скоріше за все, її немає. Можливо, є сумніви, можливо, є гарні, як би там, прагнення, плани, ми щось плануємо зробити те чи інше. Але віру видно тоді, коли ми щось робимо. Яков, пам’ятаєте, він каже в своєму посланні, що покажи мені свою віру безділ, а я покажу тобі свою віру з того, що я роблю. Нашу віру, справжню віру, вона стає видимою, віра як повітря, її не видно, її не можна пощупати. Але її можна побачити, коли ми робимо певні кроки, приходимо на служіння, за когось молимось, когось провідимо, комусь допомагаємо, служимо і робимо це до тих пір, поки в життя цієї людини приходить Ісус. Знаєте, на що це схоже? Це схоже на те, що коли, я думаю, ви не один раз з тим стикалися, На жаль, це є в нашій країні. Коли хворіє якась людина або якась дитина, і їй призначають якусь дороговартнішню операцію, навіть не в Україні, а десь за кордоном, чи якісь дороговартні ліки, які коштують тисячі, а інколи сотні тисяч доларів, на наші гроші це мільйони гривень буває. І коли ти дізнаєшся про такі обставини, то думаєш, ну як, як це вирішити? Коли батьки їм озвучують, що вам може допомогти це лікування, ця операція, але треба трошечки, з декільками нулями. І знаєте, слава Богу за батьків. Багатьох батьків, у більшості батьків, в них цей момент якось включається, навіть якщо вони не ходять в церкву, в них якось десь з’являється ця віра, незгода з тим, що якісь гроші, якісь паперці можуть позбавити їхню дитину чи їхніх рідних життя. І вони там об’являють через волонтерів, чи самі там збор, і ти читаєш, і ти думаєш, ну, я не можу там 10 тисяч, 20 тисяч, чи скількись там тисяч гривень пожертвувати, можу там зараз 50, 100, 200 гривень зі свого бюджету сімейного виділення. Ти думаєш, ну що це таке? Це ж крапля в море. А потім через тиждень, через два, чи до тої дати, коли там вже назначено, якщо домовились за якесь лікування, операцію, ти дізнаєшся, ці батьки чи волонтери вивішують скріншот з цими пожертвами, і ти дізнаєшся, що цю суму зібрали по 50, по 100, по 20, по 30, можливо, по тисячі гривень. Про що це говорить? Це говорить про те, що і батьки, і ті люди, які все-таки не сказали, на що мої гроші, вони нічого не вирішили, але вони вирішили, хоча б ці 50 гривень, хоча б ці 100 гривень, але я пожертвую. Про що це говорить? Що віра цих людей, вона стала, що? Вона стала видимою, вона матеріалізувалася. вирішення, коли вони дізнаються потім, що ця операція допомогла, це лікування допомогло, що людина каже, ой, як жалко цих 50 гривень. Ця людина що? Ну, якщо ви щось жертвували, ви що ділили? Ви радієте. Навіть це не ваші родичі, навіть це не ваша дитина. Але якщо ви дізнаєтеся, і ви до цього були дотичні, ми радіємо. Ми радіємо, що ми змогли там десь потриматися за ці ноши, десь там збоку трошечки когось там, поки один з цих друзів відпочивав, там десь 50-100 метрів пронести. Ми цьому радіємо. Це здорово. Знаєте, німецький пастор і богослов Дітрих Бонхофер, це пастор, який протистояв нацизму, він писав в одній зі своїх книг про природу справжньої віри. Ось що він говорить. Тільки той, хто вірить, є слухняний. І тільки той, хто слухняний, вірить. Знаєте, на прикладі друзів паралізованого, ми бачимо, що віра не чекає ідеальних умов. Ми інколи думаємо, ну, коли там, отак складеться обставини, оця людина мені позвонить, оцей, скажі, там, ну, там, знайомий якийсь, який має певні стосунки до влади, що от можеш тому подзвонити. І ми чекаємо якихось певних умов. Але знаєте, справжня віра, справжня віра, вона не чекає умов. Вона діє попри ці, вона просто слухняна і довіряє Божому Слову. Просто слухняна і довіряє Божому Слову. І останнє. Останнє – це якраз до назви нашої проповіді. Які були цінності у Христа? Які були цінності у Христа? Які в нього були пріоритети? Ну, ми їх бачимо. Для чого прийшли ці друзі до нього? Просто, щоб Ісус попроповідував їхньому другу, так? Щоб він сказав йому якусь надихаючу таку проповідь, що ти зможеш, що тебе все вийде, ти обов’язково колись зцілишся. Цього очікували його друзі, правда ж? Ні, вони за чим прийшли? Щоб Ісус цю людину, їхнього друга, зцілив. Але ми дочитали, я спеціально зупинився посеред цієї історії, навіть не читав той момент, коли Ісус вже зцілив цю людину спеціально. Тому що на чому тут акцентує увагу Ісус? Що Він найперше зробив для цієї людини? От 20-й вірш. Що Він зробив? Побачивши, що Ігор сказав, вставай, будь здоров, що Він сказав? Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи. Знаєте, про що це говорить? Це говорить про цінності Ісуса, про те, що для Нього важливе, і Він хоче, щоб ми це теж ухопили для себе, щоб для нас це теж стало важливим. Хворий чекав, і його друзі чекали фізичного сілення, але Ісус каже, чоловіче, врештяються тобі твої гріхи. Знаєте, Ісус бачить не просто квіточки чи плоди проблеми, Він бачить корінь проблеми. Корінь проблеми. Я ніколи над цим не задумався, але вчора теж пастор Микола Савчук цю історію у своїй проповіді згадував, і він каже, що скоріше за все, чому Ісус з цього почав. Тому що ця хвороба була наслідком тих гріхів, того образу життя, яке було у цій людині. Тому Ісус розумів, що якщо не вирвати те, що привело, оце чи щось інше, то людина, навіть якщо вона піде з цього місця здорового, вона через деякий час опять почне відвідувати не те, що треба, і в неї опять що? Постукає та сама проблема, а можливо ще гірше. Тому Бог не починає з косметичного ремонту. Ми приходимо до Бога і просимо, Боже, зцілий мене, Боже, дай мені грошей, Боже, вирішіть ці проблеми. Знаєте, наш Бог, він хірург, навіть якщо вам це не подобається. Він не вирішує, не просто помаже зверху вам зі льонечка, він прибирає і за чого цей нарив, ця проблема утворилася в тому житті. Тому Ісус, він спочатку прибирав проблему, вирвав корінь, а тільки потім цю людину зцілив. Тому Ісус, він зцілює наше серце, а потім він вже вирішує все інше. Розкажу вам ще одну історію. Можливо, ви не всі знаєте про цю жінку, про цю дівчину, але багато з вас, хто вже давно в церкві, 100% про неї чули, якщо можна, наступний слайд. Цю дівчину, на сьогодні це вже жінка в літах, вона ще жива до сьогодні, її звуть Джонні Еріксон. Хтось чув про неї, чули чи ні? Ну, я вам рекомендую, є книжка Джонні, по-моєму, навіть у нас в бібліотеці є, прочитайте. В 1967 році оця 17-річна дівчина через нещасний випадок під час пірнання зламала шийний хребець і залишилася повністю паралізовано нижчі шиї на все життя. От уявіть собі, 17 років, бродлива дівчина, пішла з друзями просто попірнати, ну, на узбережжі вона жила, попірнати там залівчику, і, ну, не розрахувала, ну, діти, підлітки хочуть показати, як ти гарно пірнаєш, як ти гарно плаваєш. І вона пірнула, але там виявилося дуже, в тому місці, мілко. І в один момент здорова дівчина, яка закінчувала школу, в неї були точно плани, багато всього, мрії якісь, і вона стала повністю паралізованою. Тобто від шиї і до носу. Тобто руки, ноги, тільки в неї працювала голова, обличчя, все, що стосується. Знаєте, перші роки вона жила лише однією думкою. Як ви думаєте, якою? Отримати зцілення. Вона, до речі, з дитинства виросла теж в родині віруючих, дитина віруючих батьків. Вони об’їздили всі служення зцілення, за нею молилися сотні, без перебільшення, сотні людей за її зцілею. І знаєте, що трапилося? Нічого. Нічого в її житті не змінилося. Вона як була паралізована, вона так і залишилася паралізована. Як ви думаєте, які думки її відвідували в цей час? Вона молиться, вона просить інших людей молитися, вона приїжджає на служення, де інші люди поруч з нею стають з коляски, чи ще якась їхня видима, така хвороба, то є Бог з цілею. Як ви думаєте, що починає думати така людина? Як ви думаєте? Да, вона, дівчина, яка виросла в віручій родині, ходила весь час в церкву, вона почала думати, що Бога немає, що Богу на неї, так сказати, все рівно, що вона нікому не потрібна. В неї з’явилися, увіруючи людини, думки про суїцид. І знаєте, слава Богу, знову ж таки, за друзів. В неї була одна подружка, яка її підтримувала, провідувала. І одного дня вона просто разом, поруч цієї Джоні, вона молилась. І знаєте, Джоні раптом усвідомила, що найбільший її параліч – це нерухомі руки і ноги, а її гнів образа на Бога, її ігоїзм, і бунт. Вона розплакалася і попросила у Бога прощення за свій внутрішній стан і пережила неймовірне духовне сілення. Її серце вперше за роки наповнив надприродній мир. Нічого зовні, ну, фізично, не вирішилося, не змінилося, але змінилося її серце. Вона отримала мир від Бога. Вона отримала прощення від Бога. Вона почула, не знаю, своєму серці, своєму разумі, як почув цей чоловік. Прощаються тобі твої гріхи. І знаєте, що відбулося? Її життя кардинально після цього змінилося. Тобто фізично Джоні залишилася у візку. Тобто на сьогоднішній день вона вже майже 60 років, більше 50 років паралізована. Але духовно вона стала вилетня. Вона навчилася малювати ртом. Тут є, ну там спеціально, якщо ви загуляєте, в неї є фотографії різних років. Це от вона сьогодні, а це от вона тоді, ну буквально, не знаю, через декілька років після того, як вона навчилася ртом малювати картини. Ну, якщо ви подивитеся, шикарнючі картини, тінкали руками такі, не намалюючи. Це людина, вона ртом малює. Вона написала десятки книг. Вона заснувала міжнародне служіння «Джоні і друзі», яке допомагає людям в схожих обставинах, паралізованим, калясочникам. І знаєте, що вона каже? На сьогодні, можливо, це в якійсь книзі вона спише. Вона каже, я швидше буду у кріслі колісному, знаючи Бога, ніж ходитиму на власних ногах, але буду далекою від Нього. Просто задумайтесь, наскільки цінності людини, вони змінилися. Вона каже, я краще буду все життя в кріслі із Богом, ніж з руками, з ногами, там, десь бігати, але без Бога. Знаєте, тілесний параліч привів мене до духовного зцілення, яке є вічним. Це говорить оця Джоні. Сьогодні Джоні і її команда займаються порятунком українців з обмеженими можливостями, навіть тих, хто знаходиться у найгарячіших точках. На одному шоу вона сказала наступне. Просто уявіть, що ви паралізовані, як і я. Я не можу повноцінно управляти своїм тілом. Уявіть, що ви в інвалідному кріслі і знаходитесь на верхньому поверсі житлового будинку. Вас почали бомбити десь в Маріуполі, але ви не можете вскочити з ліжка, схопити декілька речей, вибігти через парадні двері і кинутися втікати. Саме тому багато людей з обмеженими можливостями застряли в своїх будинках. Знаєте, ця людина, яка вже до цього багато кому послужила, служить, вона би могла лишатися в себе в Америці, що там та Україна. А ця людина, вона піклується сьогодні, я думаю, що про неї точно ви ніде не читали, на нашому марафоні теж про неї не згадували, там говорять, обіцяють про мільйон дронів, про балістику, про що завгодно, але не про тих людей, які сьогодні десь кинуться в Олешках, чи не обов’язково в Олешках, про Олешки згадують. Але є багато таких Олешок, і великих, і маленьких, там, де люди, особливо з обмеженими можливостями, інваліди, вони просто покинуті. Чому там багато людей лишається? Тому що вони лишаються з такими своїми родичами, вони не можуть нікуди виїхати. І для них єдина можливість якось попікуватися про своїх рідних, просто бути з ними там під окупацією. І ця людина, ця жінка, яка сама не просто без рук, без ніг, але вона паралізована повністю. Тобто вона повністю залежить від інших людей. Вона служить і там у себе в Америці, і сьогодні у нас в Україні. Знаєте, про що говорить ця історія? Ця історія, вона живий доказ слів Ісуса. Христа насамперед цікавить стан вашої моєї душі. Це найголовніше. Знаєте, можна бути фізично зовні здоровим, але настільки всередині хворим і розбитим, що твоє фізичне, так сказати, зовнішнє здоров’я чи благополучня, воно тебе зовсім не радить. Але можна бути обмеженим. Не потрібно, я не кажу, що нам всім треба бути паралізованими, чи без рук, без ніг. Це як виклик. Це виклик для тебе і для мене. В мене є руки, в мене є ноги, я сам пересуваюся, коли все добре, не хворію. І якщо я не роблю хоча б чогось схожого, що роблять ці люди, які взагалі без рук, без ніг або паралізовані, ну щось в моєму житті не так. Ну 100%. Щось в моєму житті не так. Знаєте, що сказав інший відомий письменник, богослов Клайв Степлс-Люіс? Ось що він написав в одній зі своїх книг. Чому Ісус найперше зцілив паралізоване серце грішника? Він написав наступне. Диявол полюбляє зцілювати менші вади, наділяючи натомість більшими. Диявол теж полюбляє зцілювати. Поспілкуйтеся з людьми залежними. От тут у нас час від часу приходить такий Руслан Безхатченко, він каже, я сам кинув наркотики. Кажу, ну ти ж підсів на інше, ти зараз повністю на цьому ділі і нічому в твоєму житті, по суті, ти нібито кинув, але ти, так сказати, інших бєсів в босі запросив. Тобто люди так живуть, вони кажуть, я сам, я сам це вирішив. Явел тебе нагородив ще чимось, ще гірше. Знаєте, Ісус діє інакше. Він стілює наше серце і нашу душу, а вже на додачу, на додачу. Ісус каже, що все інше, що вам додасться, коли ми що? Шукаємо кого? Грошей, здоров’я, роботи гарні. Коли ми що шукаємо? Щось ми не впевнені. Царство Божого і правди Його. Божого царства в своєму житті і правильного розуміння, як жити в цьому житті. Правди від Бога. Не нашої правди, не нашого розуміння, а те, що тобі говорить Господь. Коли ми цього шукаємо, все інше що? Ісус каже, додається, додається, тому Ісус цілює спочатку нашу душу, наше серце, а фізичне додається. Як ви думаєте, ця людина, вона з часом потім померла, чи ні, чи вона жила вічно? Померла, і потім перейшла на небеса. Всі люди, яких цілював Ісус, живучі тут на землі, вони всі колись, і Лазар, якого він не дискусив, І інші люди, вони що? Вони померли, перейшли в вічність. Про що це говорить? Що вирішення всіх наших, навіть важливих проблем, здоров’я якихось інших, вони всі тимчасові. Тимчасові. Все одно ми це не встримаємо. Ні грошей, ні здоров’я. В один момент все це залишиться тут на землі. Але якщо ми зустрілися з Христом, якщо ми почули від Нього, що прощається тобі твої гріхи, це найдорожчий скарб, який ми змогли надбати в цьому житті. Тому в цій історії, це не середина історії, на чому ми сьогодні закінчили. Це не середина. Я вам скажу, це кульмінація цієї історії. Це головне в цій історії, що Ісус, побачивши їхню віру, сказав чоловіку, прощаються тобі твої гріхи. Це найголовніше, що ми сьогодні можемо почути. Якщо ви все інше забудете, просто запам’ятайте, що Ісус зробив все для тебе і для мене, щоби твої і мої гріхи були що? Прощення. Це фундамент, це основа. Без цього все інше не має ніякого значення. За що я хотів би, щоб ми зараз наприкінці цього служення помилилися? Я хочу помилитися разом з вами. Перше, щоб всі, хто зараз потребує цього прощення, навіть якщо ви колись просили Бога, каялися, але ви розумієте, що якийсь гріх вас сьогодні достає. Він вас весь час, як той гачок, ту рибку чіпляє і намагається витягнути з Божого середовища, з Божої присутності на повітря, де ви не зможете жити. Я хочу молитися, перш за все, за цих людей і тих, хто тут на служенні, і тих, хто дивиться нас онлайн, тому що це найважливіше. Просто зрозумійте, все інше, що ми будемо молитися, воно теж важливе, але воно вже другорядне. Другорядне. І от що ще я хотів би разом з вами помолитися? Я хотів би помилитися з вами, щоб ви, я, ми не зупинялися перед нафтовхом. Знаєте, це може бути не фізичний нафтовх, але тут були люди. В вашому житті це може бути обставини. Це може бути, що ви вже тривалий час, хворієте, щось не вирішуєте, і у вас вже внутрішнє таке розчарування. Ви думаєте, як думала ця Джонні, як думав Нік Вуйчич, що Бог про тебе забув, Бог тобі не допоможе, Бог чомусь в твоїй ситуації не хоче тобі допомогти. Але я хочу з вами помолитися, щоб ви і я перед цим натовпом проблем не зупинилися. Щоб ви, я, ми руйнували оці духовні дахи, розбирали ці духовні дахи. Бо батьки нікавуючись, що вони зробили? Вони розібрали дах, тої системи, законів, людей неприйняття, просто небажання щось змінювати. Тому що люди, ми звикли так жити, там десь інвалідів не видно, їх немає. А те, що вони просто сидять там у себе, вдома, не можуть вийти, тому що пандусу немає, банально, щоб їх вивезти. Тому я хочу помолитися, щоб ви і я ми руйнували оці духовні дохи. Друге, за що я хочу разом з вами ще помолитися, щоб ви і я ми стали цими вірними друзями, щоб ми були готові розділити чужий біль. Знаєте, інколи, ну я чесно скажу, коли я хворів, мені хочеться, щоб хтось подзвонив і хтось питав, Саш, як тебе справи, може помолитися, а чомусь ніхто не дзвонить, і ти думаєш, ну, не дзвоню, тому що теж хтось очікує, що ти йому подзвониш, думаю, що тебе все добре, ти не хворієш, ніколи в тебе проблем не буває, ти ж пастор. Пастор теж хворіє, пастора теж бувають проблеми. І ми от такі замкнути коло. Я чекаю, щоб мені позвонив, хтось чекає, що я йому позвоню. І ніхто нікому врешті-решт не дзвонить, і ми один одному не допомагаємо, не підтримуємо. Я хочу разом з вами помолитися, щоб ми стали цими друзями. Не чекали, що нам хтось подзвонить. Ну, щоб Бог нам дав цю силу благодать самим позвонити, і щоб ми взяли свій край у цих насилах. І останнє, за що я хочу разом з вами молитися, щоб Ісус, а Він тут є на цьому служенні, щоб Він зазирнув ваше і в моє серце. Це останнє, але це найголовніше в цій молитві. Щоб Він дав нам розуміння, як зрозуміла Джоні, як зрозуміла Цинік Вучич, що найголовніше, що нам треба, це треба прийняти Христа. Коли ми Його приймемо в наше серце, коли ми отримаємо від Нього це стілення духовне, душевне, тоді приходить свобода, щоб робити якісь правильні речі, щоб щось робити по вірі. Давайте ми станемо для молитви. А після цього, як я вже об’являв, ми ще помолимось за фізичне сілення. Якщо комусь треба сьогодні, щоб Бог вас фізично від цього сілив, то після завершення молитви ви можете сюди наперед проходити. Наші левіти будуть вести нас в поклонінні. І ви просто до мене підходьте, і я буду вас помажувати. Єлеєм викажіть свою потребу, і я разом з вами буду погоджуватися, помазувати Єлеєм, щоби Бог вам допоміг. Я хочу, щоб ви зрозуміли. Знаєте, що ключове? Ключове не Єлей, не я, навіть не молитва. Ключовий в усьому цьому Ісус. Ключовий, до кого ми приходимо, до кого принесли друзі свого паралізованого товариша, це Ісус. Тільки Він може допомогти тобі і мені. Тільки Він цілює. Наша задача – до нього прийти, або ваша задача – когось до нього принести. Моя задача – як його представника за вас помолитися. Але допомагає, зцілює, звільнює, змінює ваші обставини Ісус. Тому давайте разом зараз спочатку помолимось. Я попрошу вас закрити свої очі і ті, хто тут присутні, хто відчуває, що вам треба якомусь гріхі покайтеся або примиритися з Богом, я хочу, щоб всі закрили свої руки, просто підніміть свої руки, щоб я бачив, з ким я теж погоджуюсь в молитві. От комусь сьогодні треба, ви відчуваєте, це Боже прощення, це звільнення від когось гріха, просто підніміть свою руку, я разом з вами буду молитися, і ті, хто онлайн дивиться, теж просто звершуйте цю молитву. Давайте ми зараз прийдемо до Христа. Господь Ісус, я дякую тобі за те, що ти зробив все можливе і неможливе, щоб кожен з тут присутніх, він мав прощення своїх гріхів і дар вічного життя. І я зараз погоджуюсь з тими людьми, хто був щирий перед Тобою, хто підняв свою руку і сказав, Господь, я потребую Твоєї допомоги, я потребую Твого прощення, я потребую Твого змістення. Я прошу, допоможи кожному моєму брату, кожній моїй сестрі. Хай прощення від Тебе, хай звільнення від всякої влади, від всякого впливу гріха прийде в їхнє життя. Хай вони почують зараз в своєму серці і в своєму розумі ці слова, які ти сказав цьому чоловіку. прощаються тобі твої гріхи. Ісус каже тобі сьогодні, прощаються тобі твої гріхи. Я помер за тебе на хресті. Я воскрес для того, щоб ти мав життя вічне. Я все зробив, щоб ти мав прощення своїх гріхів, щоб ти мав це духовне зцілення. І Господь Ісус, ми зараз ці молитви згоди. Ми просимо, допоможи нам. Допоможи нам мати живу віру, яка допоможе нам долати ті перешкоди, ті обставини, з якими ми сьогодні стикаємося. Господи, я прошу благослови кожного брата, кожного сестру. Кожен сьогодні в своєму серці відчуває це розчарування, думає про мене всі забули. Ніхто мені не дзвонить і Бог мені якось не допомагає. Можливо, він мене не любить. Можливо, його немає. Але сьогодні ти кажеш до кожного я люблю тебе. Ти мій син, ти моя дочка В тобі моє благовоління Я хочу тобі допомогти Все, що треба, просто приходь до мене Все, що треба, просто продовжуй молитися і шукати мене Все, що треба, продовжуй робити ці кроки по вірі Я молюсь сьогодні також за кожного, хто тут присутній За кожну людину, хто дивиться нас на відео Допоможи нам стати цими друзями Цими людьми, які Візьмуть свій край Цієї насилки І когось понесуть до тебе В молитві, в допомозі Через те, що Знову-знову запрошувати Казати, пішли в церкву Бог допоможе тобі І ще, Боже, я прошу Допоможи нам Отримати в тебе Найголовніше Сцілення нашого серця Сцілення нашої души Допоможи нам сьогодні отримати цей безумовний твій мир, який отримала ця дівчина Джонні, який отримав цей нік в участь. І попри всі обмеження, які вони мають фізичні, вони стали повноцінними людьми, які служать сотням і тисячам інших людей. Допоможи мені бути такою людиною, щоб мої обмеження не стали перешкодою в тому, щоб жити з тобою, щоб любити тебе і служити іншим. Але дай мені побачити твою любов, твоє піклування посеред всіх тих моїх життєвих негараздів і впробувань, які я проходжу. Ми благословляємо Тебе, наш Небесний Батько, ми благословляємо Тебе, наш Господь Ісус Христос, ми благословляємо Тебе, Дух Святий, за те, що Ти є вчителем, Ти є порадником, Ти є тим, хто сьогодні лікуєш наші серця. І я прошу, Господи, поблагослови зараз кожну людину, яка буде виходити для молитви, яка потребує Твого зцілення фізичного, яка потребує від Тебе вирішення якихось Твоїх фізичних проблем, реальних проблем. Боже, ми потребуємо, як потребував цей паралізований, ми потребуємо дива від Тебе. Ми живемо на цій землі, і ми хворіємо, ми так само стикаємося з різним злом і випробуванням. І ми просимо, Господи, допоможи нам, дай нам відповідь від Тебе, хай Дух Твій Святий, Він сілює нас, хай Дух Твій Святий відновлює нас, і хай віра в Тебе, вона нам допоможе отримати те диво, якого ми потребуємо. Зараз давайте ми будемо поклонятися разом з лівітами. Якщо вам потрібна така особиста молитва, виходьте сюди наперед і кажіть свою потребу, я буду звершувати за вас молитву з помазанням. Ісус, ми ще раз на завершенні цього служення, ми кажемо тобі, ти гідний, ти гідний всієї честі, всієї хвилини, ти гідний того, щоб ми довіряли тобі всі наші немочі, всі наші негаразди. Це, що нас сьогодні турбує, бо ти сам сказав, приходьте до мене, всі страджені, приходьте до мене всі втомлені, приходьте до мене всі, хто сьогодні потребує мого зцілення, звільнення, моєї допомоги. І тому, Ісус, ми кажемо в своєму житті, що ми обираємо, обираємо приходити до Тебе знову і знову. Ми обираємо, коли в нас є сили фізичні і духовні, щоб стати цими друзями, які візьмуть ці ноші і когось понесуть на цих ношах любові до Тебе. від сомотності, від цього паралічу розчарування до Тебе, хто дає мир, хто дає радість, хто дає надію. Тому ми вклоняємось Тобі і ми просимо, Господи, допоможи нам бути такими друзями. Допоможи нам бути для когось відповіддю. І за все, Господи, ми дякуємо Тобі. І ми молились до Тебе, наш Небесний Батько, в ім’я Сина Того, Ісуса Христа. Амінь. Амінь. Сідайте, будь ласка, дорога церква. Ще буквально ненадовго. Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служення, за те, що ви допомагаєте нам входити в Божі ворота, в Божі двори зі хвилою. Тому що інколи обставини кажуть, та за що дякувати? Все ж погано. Нічого не міняється. Але ті, хто обирають хвалити Бога, вони обов’язково побачать зміни і побачать Божі відповіді в своєму житті. Амінь. А на завершення хочу нагадати про ті події, які у нас будуть сьогодні, будуть наступного тижня, будуть в наступному також місяці. А зараз, після служіння, ви можете принести свої десятини, пожертви. І сьогодні останній день, коли ви можете також щось пожертвувати на лікування Андрія Розіта, бо вже на наступному тижні вівторок, так, буде операція. Ми зараз от якраз молилися, Я вірю, що Бог благословить, що Андрій буде свідчити тут про те, що його зір повністю відновився, він гарно бачить. Тому, якщо ви хочете його підтримати фінансами, бо операція вона там коштовна, то ви можете сьогодні також це зробити, ця друга коробочка, яка без напису. А також по завершенні цього служення в нас чаювання, смаколики. тому теж будьте для когось другом, когось питайте, як справи, помоліться, разом випійте чай, порозпілкуйтеся. Також після цього у нас підліткова група, у нас сьогодні буде виїзд на пікнік, тому теж всіх запрошую, не тікайте, хто є, і будемо раді бачити, хто підійде. Завтра в понеділок о 19.00 молитовне служіння, ми продовжимо молитися за нашу країну, за ті потреби, які ми маємо як церква, за особисті потреби. Тому давайте будемо теж в цьому проявляти постійність. На тижні домашні групи не пропускайте, спитайте, де, коли буде група. Це теж час, коли ми один одного несемо на цих ношах любові, підтримуємо один одного. Також нагадую, що у нас є от сторіночки нові в соціальних мережах в Інстаграмі, в Тік-Токі. Тому, якщо ви користуєтесь цими соцмережами, підписуйтесь. Коли анонс буде вже, вистави, яка от у нас була, лялькова, нова, будуть також деякі з цих останніх подій. Тобто, Юля, можна буде подивитися і поділитися. Також, якщо ви маєте потребу в особистій молитві, якоїсь консультації, можете до мене або до моєї дружини звертатися. І нагадую, Юля писала в наш чат в Вайбері, що ми зараз бираємо посилечку для нашого брата, для Олександра тошотної гітарі Графа Барнацького. Він зараз проходить службу, якраз наше небо захищає від цього-то залізячого. Тому, якщо у вас є бажання щось йому передати, одразу скажу, що воно повинно бути не в склі і гарно запаковано, або в якийсь пластмасовий гітарі, або, ну, тому що, розумієте, там умови не такі, як у нас. Треба, щоб туди мінімум всякого пилу, грязі попало. Тому, якщо ви хочете принести, ми на цьому тижні будемо відправляти. Можете завтра, якщо ви вже знаєте, нам готові щось піднести або з нами зв’язатися і передати якось особисто. А також такий анонс, що ми хочемо в наступному місяці, в суботу, зробити на півдня таку артвечірку, щоб ще послужити всім нашим дітям, які приходили, батькам, нагадати про себе, запросити ще раз. Це буде 17 жовтня, це буде 3 субота жовтня і ми молимося, щоб була гарна погода, я надію, що якраз буде бабі літо, тому всі, хто хочуть в цьому прийняти участь, будемо раді вашої допомозі. Всі, хто може підтримати молитвою, я просто вас підбадьорюю, молитва – це те, з чого все починається. Без молити все це просто людські зусилля, які, ну, нічого не варть. Тому на цьому наше служення, воно закінчується. Я вам бажаю Божого миру, Божої благодаті, і вас ще раз підбадьорюю, станьте цим другом для когось, ну, візьміть не повністю тягніть носилки. Їх було четверо, одному інколи тяжко. Але хоча б за один куточок візьміться, щоб когось підтримати. З миром Божим бути благословені.