Два учні, недільна проповідь від 12 квітня 2026 року

Знаєте, свята Господнього Воскресіння – це свята, коли дійсно Бог радий бачити вас на цьому місці. І важливо також, щоб ми раділи, тому що наш брат, сестра, наш друг, знайомий, а можливо не знайомий, він теж сьогодні разом з нами, він теж сьогодні на цьому місці. І назва сьогоднішньої проповіді, якщо можна, цей слайд на екрані, проповідь називається «Два учні». Два учні. Хто з вас взагалі любив, або якщо ви ще вчитесь в школі або в якомусь вищому навчальному закладі, хто з вас любив вчитися? Чи любить вчитися? Не всі, слава Богу. Дякую вам за чесність. Ну, це така справа, розважатися, якось гарно проводити час, відпочивати, ми всі любимо, а є речі, які ми так робимо, ми розуміємо, що це потрібно, воно там в житті, можливо, знадобиться, в магазині здачу порахувати або в якійсь майбутній твоїй професії, певні знання, вони знадобляться. Але, в принципі, є речі, які ми знаємо, вони корисні, але вони нам не дуже подобаються, якщо бути чесними. А хотів би вас запитати, що приходить вам на згадку або який образ постає перед вами, коли вас вітають або сьогодні вітали і казали «Христос воскрес». Що ви згадували з івангельської історії? Які події ви згадували? Хтось просто відповідав, вистану вас крест. А хтось, можливо, згадував якісь кадри, якщо ви дивилися, зараз, слава Богу, багато чудових фільмів, екранізацій про життя Ісуса Христа. І хтось з вас згадував момент, коли відкочується камінь, і ця порожна гробниця, то є Сяйво, стоять всі воїни такі завмерші. Хтось з вас, можливо, уявляє картину, як жінки, які йшли помазати тіло Ісуса Христа до гроба, вони приходять і бачать оцей відбалений камінь, бачать ангелів, і вони теж стоять такі, ну, оторопіли, не розуміють, що їм робити, як на це реагувати. Можливо, хтось з вас згадує Голгофу, да, і три Христа, можливо, момент, коли Ісус ще був распятий, або вже момент, коли Голгофа пуста, і просто стоять три порожні Христа, які якраз і говорять про те, що передувало цьому святу, що перед Воскресінням насправді були страждання, були муки, були розп’яття, і хрест, на якому висів Христос, він нагадує нам, що ціна викуплення вона була достатньо велика. Це було життя святого, безгрішного Божого Сина. Неважливо, що саме, який образ повстає в вашому голові, в ваших думках, я вірю, що те, що приходить нам найперше на згадку, воно якраз і є найважливіше саме для вас. Або порожня гробниця, або христина, яких були розп’яті Ісус і розбійники. Але спробуйте відчути ці події трохи з іншого ракурсу. Сьогодні ми дивимося на таку історію, яку знають майже всі. Хтось більше, хтось менше, але в принципі в нашій країні, яка вважається християнською, всі знають, що був такий, була така людина Ісус Христос, по-різному до нього ставиться. хтось просто його сприймає як якогось великого вчителя або пророка, хтось дійсно вірить, що це Божий син, але, в принципі, більшість людей визнають, що це історична особистість, історичні події. Але давайте поглянемо на ці події, якщо би ви нічого цього не знали. Ви би були одним з учнів Ісуса Христа, і ви би проживали ці події, і ви не знали, що Христос насправді воскрес. Ви бачили розп’яття, коли Ісуса розп’яли на хресті, ви бачили Його смерть, ви бачили, як Його тіло поклали в труну, але ви не бачили Його воскресіння. І ось настає ранок третього дня, жінки пішли до гробу і вертаються переполохані і кажуть, що ми бачили ангела, ми бачили відвалений камінь і ми бачили порожню труну. Що би ви в цей момент подумали? Ви нічого не знаєте. Ви бачили все, що передувало тому, що Христос був розп’ятий, він помер, його поклали в турну, але ви ще нічого не знаєте про Воскресіння. Що би ви подумали, почувши таку звізку? Ну, мабуть, найперше у вас була би така думка, ну, щось там жінки, вони такі, ну, на емоціях щось наплутали, кудись не туди прийшли, не до тої гробниці, щось не те побачили. Скоріше за все у вас і у мене, ну, давайте будемо чесними, ми би це сприйняли скептично. Ми ж всі розумні люди, так? Ну, хто бачив колись, щоб людина, яка померла, і померла ще не вчора, ні позавчора, а вже три дні назад, щоб вона оживала і воскрешала. Знаєте, єдина людина серед усіх учнів, хто був в той ранок присутній при цих подіях, коли жінки повернулися, і хто не ставився до цього скептично, це була Марія Магдалина Знаєте чому? Хто знає чому? Тому що вона вже зістрілася з Ісусом, вона вже його побачила, воскресла Але як ви думаєте, на цю звізку, коли Марія Магдалина повернулася трошки пізніше, ніж інші жінки, і сказала, я бачила Господа, воскресла Як ви думаєте, як до цього поставилися інші учні? Вони повірили Марії? Вони сказали, Марія, класно, це така гарна новина, це така гарна звістка. Як ви думаєте, як вони це сприйняли? Вони їй не повірили. Вони знали вже багато-багато часу. Вони знали, що Марія дуже емоційна людина, і щось в неї подумали, ну якась фантазія розігралася дуже бурхлива, і щось вона там побачила, те, що вона хотіла побачити. Ніхто їй не повірив. І знаєте, всі учні, вони перебували, я думаю, в той час в смутку, тому що вони втратили для себе найдорожчу для них людину. Вони були всі розчаровані, тому що в них були певні очікування стосовно Ісуса Христа. І ці очікування, вони померли разом зі смертю Ісуса Христа. І вони також були всі розгублені, хоча вони перебували разом, але вони зовсім не знали, що їм далі робити. Чи залишатися, чи кудись іти, чи чогось чекати. Знаєте, насправді серед усієї цієї групи учнів тільки дві людини знали, що їм робити. Вони для себе вже все вирішили. Вони вирішили повернутися до себе, додому. І про це ми сьогодні прочитаємо. Давайте ми разом відкриємо. Євангелія від Луки, 24 розділ. Знаєте, дуже важко в житті, коли ти не знаєш, що тобі робити. Коли ти знаєш, що тобі робити сьогодні, завтра, післязавтра, набагато простіше жити, правда? І от просто вивіть собі таку ситуацію, оці учні зібрані, вони все ще перебувають в смутку, вони все ще розгублені, вони не розуміють, куди мити, що робити. І оці двоє учнів побалакали, хтось з них жив поруч з Єрусалимом, і він каже, доста горювати, пішли додому. І давайте ми прочитаємо з 13 по 17 верші. Ось що там написано. Двоє з них ішли того дня, ну це, нагадую, це третій день, якраз день Воскресіння, ішли того дня до села, віддаленого на 60 стадій від Єрусалима. 60 стадій – це приблизно 10-12 кілометрів. Тобто це неподалеку від Єрусалима було. До селища, яке називалося Емаус. Вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони розмовляли і обмірковували, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними. Та очі їхні були стримані, щоб його не впізнали. Тож він запитав їх, що це за справа, над якою міркуєте між собою ідучи, І чого ви сумні? Чому ці учні пішли з Єрусалиму? Чому вони були засмучені? Чому втікали від того, що сталося? Що було причиною їхнього розчарування? Вони самі про це говорять трохи далі у 21-му вірші. Я трошки пропускаю і просто прочитаю їхню відповідь на запитання Ісуса Христа. Ось що вони кажуть. А ми сподівалися, що він той, хто має визволити Ізраїля. І до того ж, оце третій день, відколи те сталося. А ми сподівалися, а ми очікували, а ми так цього чекали, що Він визволить Ізраїль. А на що сьогодні сподіваєшся ти? Чого ти сьогодні очікуєш від Бога в своєму житті? Ці учні очікували того, що Ісус як Месія звільнить Ізраїль від римської окупації. Їхні очікування що? Не справдилися. Вони померли разом з розп’яттям Ісуса Христа. Вони очікували, вони навіть прочекали три дні після Його смерті, і вони подумали, ну, скільки можна ще чекати? Дома, дружина, діти, хазяйство, якийсь бізнес, робота. Треба вертатися до звичайного життя. Поки Ісус був живий, можна було чогось сподіватися. Поки Він ходив з нами, проповідував, за ними йшли товпи народу, можна було очікувати, що зараз Він проголосить себе царем, піднімить повстання і звільнить Ізраїль. Але вже все. Все скінчилося. Ісус помер. Пройшло три дні. Щось там жінки розказують, щось там Марія Магдаліна каже, що Він живий. Але хто це бачив? Знаєте, минулого разу я говорив, що твої мої сподівання щодо Бога, яким Він має бути і що має робити, дуже легко можуть привести до розчарування. Чому? Тому що Бог, Він, нічого ні вам, ні мені не винен. Він не повинен здійснювати всі наші сподівання. Він не повинен здійснювати всі наші мрії, навіть якщо нам здається, що ці мрії чудові, найкращі для нас особисто, для когось. Чому? Тому що Бог знає набагато краще, що буде дійсно найкращим для вас і для мене. В чому ти зараз переживаєш розчарування у відносинах із Богом? І чи насправді Він має бути таким, як ти хочеш? От задайте собі таке питання. У нас у всіх є уявлення, яким повинен бути Бог, і що Він повинен для нас зробити. А чи насправді Бог повинен це зробити для тебе, і чи насправді Він повинен бути таким, як ти собі Його сьогодні уявляєш? Чи повинен Він виконувати твої плани та бажання? Минуло вже три дні. Ці два учні вирішили, що нема чого чекати, що їх сподівання були марними. І саме тому вони залишили Єрусалим. Залишили інших учнів, залишили церкву і пішли додому. Знаєте, так трапляється. Особливо, коли ми в своєму житті з чомусь розчаровуємося, ми залишаємо. Щось залишаємо. Залишаємо роботу, де ми довгий час працювали. Залишаємо людину, з якої довгий час ми мали якісь стосунки, але ми чомусь там посварилися, десь розчарувалися в цій людині. Залишаємо навіть спільноту, хтось залишає церкву, тому що десь в чомусь розчарувався, або в своєму житті, або в стосунках з іншими людьми, хтось щось там пообіцяв, не зробив, хтось навпаки там зробив щось погане. І ми це залишаємо. А що вирішив ти сьогодні? Можливо, ти ще в церкві. Або якраз прийшов в церкву, бо сьогодні ж свято. І, в принципі, нормально в нас країна, коли люди приходять в церкву, по суті, 2-3 рази на рік. На Різдво, на Пасху і хтось ще приходить на Трійцю. Тобто, так буває. Але в серці, важливо, що в твоєму серці? Яке рішення ти прийняв? Чи схоже воно на рішення цих учнів? В цьому тексті евангеліст підкреслює, що вони розмовляли між собою. Він двічі про це каже. Вони розмовляли про те, що сталося між собою. Вони знову і знову повторювали і переказували одне на одному те, що сталося. Знаєте, це як люди, які мають якусь хворобу і сидять у черзі поліклініці чи в лікарні. Про що вони часто говорять? Не про щось хороше, про свої хвороби один одному. Вони вже по-другому, по-третєму коло, особливо, якщо там довго чекати, вже переказали один одному ці хвороби. Люди, які розчаровані, про що вони говорять, якщо вони знаходять таку саму розчаровану людину? Про своє розчарування. Люди, які в чомусь зазнали якусь біль, якусь зраду, і вони зустрічають таку саму людину, яка пережила біль, якусь зраду, хтось там когось кинув. Про що вони будуть говорити? Як ви думаєте? Про цю біль і зраду. Але чи може одна розчарована людина надихнути іншу розчаровану людину? Як ви думаєте? Ні. Чи може одна хвора людина допомогти вірити іншій хворій людині? Ну, навряд чи. Ну, тільки якщо в неї вже є якась віра, щось вона в своєму житті пережила. Знаєте, так само вам і мені. Нам треба не між собою, не сам з собою, як я говорю, тихо, сам з собою, я веду бесіду. Нам треба розмовляти про свої тривоги, про свої страждання, про свої болі з Богом. Бо що сталося, коли вони розмовляли між собою про те, що сталося? Навіть коли до них підійшов Ісус, вони сказали, клас, Ісус прийшов, все, зараз все розпитаємо, все вирішимо. Що сталося? Хто був важливий? Вони його навіть не впізнали. Сам Бог прийшов до них і пішов з ними, а вони були настільки зосереджені на своїй проблемі, на тому, що сталося, що вони його просто не впізнали. Це як буває, знаєте, ми інколи ображаємось, ми йдемо по вулиці, бачимо якусь нею людину, помахали, привіталися, а людина там пройшла, така хмура, щось собі там під ноги дивиться. Ми думаємо, як так? Навіть на мене не подивився. А от людина, вона тіха сам з собою, про щось розмовляє, вона вас навіть не бачить. Ну, взагалі нікого не бачить, щоб ви розуміли в цей момент. Знаєте, ще важливо, на що я хочу звернути вашу увагу. Слово «дорога», тут написано, що вони йшли дорогою від Єрусалиму до цього селища Емаус. Це слово «дорога» в цьому тексті перекладається з грецькою також як «іти», «прямувати», «відходити», «віддалятися». Чому це важливо знати? Бо учні гадали, що залишивши Єрусалим, вони пішли з того місця смутку, в якому вони знаходились з іншими учнями. Але насправді, коли вони залишили Єрусалим, вони почали віддалятися від церкви, від інших учнів і ледь не залишили Христа. Тому що дорога може бути як в правильному напрямку, ми розуміємо, але якщо вона десь не в той напрямок, нам указує, то ми не наближаємося, що ми йдемо дорогою. Нібито все добре, але ми в цей момент йдемо не до Бога, не до вирішення нашої проблеми, а ми йдемо від Бога, і навпаки, наша проблема, вона ще поглиблюється. Тому перша важлива істина в цій історії, яку я бачу, вона така. Не вирішуй проблеми сам із собою, бо це шлях від Христа. Скажіть комусь своїх сусідів, не вирішуй проблеми сам із собою. Я розумію, ми всі професіонали і спеціалісти. Знаєте, коли я кажу своїм дітям, або ви кажете своїм дітям, і ми в це все переживали, і ми кажемо, ну ти так не роби. І нам часто, що діти кажуть? Мам, папа, я сам знаю, я сама знаю. Ну, ми самі так казали, давайте будемо чесними. Ми самі своїм батькам так казали, якщо ми вже сьогодні там бабуся або дідусі, або мама, або папа. Ми самі так казали, ми самі все знаємо, нас не треба вчити, правда ж? Але проблема в тому, що лікар, який зламав руку, він може бути найкращим травматологом і ортопедом, але коли у нього зламана рука, кого він потребує? Він потребує іншого лікаря. Так, наші військові, і якщо ти навчений тактичною медициною, це зараз дуже важливий момент в сучасній війні, ти можеш собі накласти турнікет, жгут, оказати першу медичну допомогу, але ти ніколи не зможеш зробити щось більше, щоб по-справжньому себе вилікувати. і якщо там потрібно якесь хірургічне втручання, вправити кіску, ще щось зробити, ти цього не зможеш зробити. Навіть якщо ти закінчив університет, ти найкращий хірург, ще якийсь спеціаліст, і ти це вмієш, і знаєш, як робити. Але проблема в тому, що сьогодні в тебе ця проблема, і ти потребуєш, щоб хтось ззовні тобі допоміг. Коли ми свої проблеми, клопоти і переживання вирішуємо із собою, то насправді ми йдемо, як ці учні, від Єрусаліму. Ми йдемо від Христа, йдемо із церкви. Ми шукаємо таких самих, як я, десь в чомусь ображених, десь в чомусь зраджених, таких самих, як я, хворих. І коли ми знаходимо таку рідну душу, ми що починаємо? Починаємо їй жалітися і плакатися, яке життя несправедливе. І що це нам допомагає? Ну, ми пар випустили, на певний час нам здається, що нам стало легше. Але нічого ж не рішається. Правда ж? Давайте будемо чесними. Ми пожалілися, поплакали, як то кажуть, сіли та й заплакали. Але нічого не змінилося. Знаєте, ви скажете, пастор, ну це ж нереально, щоб жити і зовсім не розчаруватися. Так? Це нереально. Це нереально. Це життя, воно буде завжди вас і мене приводити до розчарувань. До розчарувань в людях, до розчарувань в наших очікуваннях, до розчарувань навіть в тому, що ми очікували від Бога, і ми думали, що от Бог мені обов’язково в цьому повинен допомогти або це дати. Як з цим розібратися? Чи є вихід сьогодні для вас і для мене? Насправді він є. Він у Христі. Він є. Він у тому, хто знаходиться поза нашою проблемою, хто знаходиться зовні, хто має всі навички, чи хто є спеціаліст, не тільки в медицині, не тільки в вирішенні сімейних проблем, чи якихось проблем у стосунках. Він є тим лікарем, тим порадником, тим другом, який може допомогти вам і мені саме в тій проблемі, яку ми сьогодні переживаємо. Бо він помер на Христі, але не тільки помер, але й воскрес. Знаєте, нам всім потрібна особиста зустріч з Христом. І саме це відбулося з цими двома учнями. Вони пішли з Єрусалиму, вони пішли з церкви, вони пішли від інших учнів, але Христос не пішов від них. Сам Христос прийшов до них і пішов разом з ними. Той дороги, якою вони йшли. Хоча Ісус не планував йти з Єрусалиму, але Він пішов з ними цю дорогу, щоб розділити частину їхнього життя. І знаєте, коли Христос пішов разом з ними, коли він їх розпитав, і вони пожалілися йому, розказали все, що сталося, і спитали, ну як ти не знаєш? Ти ж нібито теж йдеш з Єрусалиму. І він їм почав пояснювати з Писання і показувати з пророків всі ті пророцтва, які здійснилися через його смерть, через його розп’яття і через його розкресління. І знаєте, кульмінація всього, що трапилося, вона сталася, коли вони вже прийшли в Імаус, і хтось з цих учнів, хто в цьому Імаусі жив, запросив Ісуса, бо вже вечоріло, вже сонце сідало, і кудись далі йти, хоча Ісус там, написано, показував, що він хоче продовжувати шлях. Але вони його вмовили і сказали, ні-ні-ні, заходь, повечерям, переночуєш, а потім далі підеш. І давайте ми прочитаємо, що сталося вже, коли вони сіли вечеряти в цьому домі, в цьому невеличкому селищі Емаус. 24 розділ, і я прочитаю з 30 по 33 вірші. Там написано. І сталося, як сів він за столом з ними, то взявши хліб, поблагословив і проломивши, дав їм. І тут відкрилися їхні очі, і вони впізнали його. Та він став невидимий для них. І сказали вони один одному, хіба не палало наше серце, коли він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання. Вставши тієї ж години, вони повернулися до Єрусалиму та знайшли зібраних одинадцять і тих, які були з ними. що сталося коли ці два учні запросили Христа до себе додому що сталося що сталося відкрилися у них очі Ісус вже пройшов з ними шлях десь годину півтори або дві бо ну дорога від Єрусалима до Йомаусу вона займала приблизно дві години Я не знаю на якої ну якби ділянці їхнього шляху Ісус до них приєднався але скоріш за все недалеко десь від Єрусалима він же з ними майже дві години не проспілкувався. Вони вже прийшли до когось з цих учнів додому, вже накрили стіл, сіли вечерять. І їхні очі коли відкрилися? Коли Ісус взяв хліб, поблагосовив і приламив. Коли ми на нього примовляли, як ви думаєте, що вони побачили? Вони побачили рани на його руках. Вони згадали ту нещодавню, ми називаємо, тайну вечерю, коли Ісус поблагосовивши хліб, дав своїм учням і сказав, прийміть їжте, це тіло моє за вас ламімоє. Сіє робіть на згадку про мене. Коли вони його запросили до себе додому, їхні очі, вони відкрилися. Вони зовсім по-іншому подивилися на все, що відбулося з ними раніше. Чи змінилися події, що сталося в їхньому житті перед цим? Змінилися події? Щось змінилося? Чи Бог щось переграв? Ні. Нічого, що трапилося, те, що до цього їх якраз і призвело до розчарування, до смутку, до депресії, нічого з цих подій не змінилося. А що ж змінив Бог? Що змінив Христос, коли він з ними спілкувався? Він змінив їхнє ставлення до цих подій. Те, що раніше привело їх до зневіри, смерть Христа, його погребіння і нерозуміння, що робити далі. Це стало фундаментом їхньої віри. Розумієте? Бог не міняє наше минуле. Він відкриває вам і мені, для чого це сталося з тобою. Минуле не міняється. Може змінитися, якщо твої очі, мої очі відкриються. Може змінитися моє ставлення до минулого. І те, що мене раніше привело в депресію, в розчарування, і я поставив жирний хрест на людях, на якісь ситуації в своєму житті і сказав, ну, все, значить, нічого в моєму житті не зміниться. Але коли Бог міняє наш погляд на ці події, ми розуміємо, для чого це сталося. Це може стати фундаментом, як це сталося в житті цих учнів. Все, що він змінив, як я вже казав, це відкрив, для чого це все сталося. І саме в цьому я бачу другу важливу істину на сьогодні. Бог не змінює минуле Він відкриває, для чого це сталося з нами Бог не змінює минуле Бог може змінити майбутнє І це так, і амінь Бог навіть може повпливати на наші сьогоднішні обставини Якщо ми йому довіряємо І це так, і амінь Але Бог ніколи не міняє минуле Це вже історія Але Бог може змінити сьогодні Ваше і моє ставлення до цієї історії Для когось сьогодні історія про смерті, воскресіння Ісуса Христа – це просто історія. Просто історія. Хороша історія з хеппі-ендом. А для когось це сьогодні історія, яка міняє його життя. Приносить прощення від ірхів, приносить звільнення від залежності, приносить зцілення, свободу. Розумієте? Одна та сама історія. Але те, як ми на неї дивимося, це міняє все кардинально. Чи знаєте ви, як звали другого учня, ім’я якого євангеліст навіть не згадує в цій історії? Хто знає? Хто для себе цікавився? Одного називає, ну, учень, він навіть називається по ім’я Кліопа. Таке цікаве ім’я Кліопа. А другий якось так от скромно не згадується. Як ви думаєте, як звали другого учня? Більше ж біблістів і досліджуючи Біблію, вони сходяться до думки, що цього другого учня звали Лука. Той самий Лука, який написав Євангеліє від Луки. Це як апостол Іван, коли він пишить в своєму Євангелії, він каже, учень якого більше всього любив учень. Учень, він теж себе не називає по ім’я. Так само Лука, він скромно умолчав про свою участь в цих подіях. А як ви думаєте, чи читали б ми сьогодні Євангеліє від Луки, якщо б Ісус не підійшов до цих двох учнів по дорозі в Імаус, і якщо б вони потім не повернулися в Єрусалим. Як ви думаєте? Чи читали б ми сьогодні взагалі Евангелію від Луки? Я думаю, що ні. Саме тому Ісус підійшов до Луки, до Кліопи по дорозі в Імаус. Тому що Лука ще щось не зробив в своєму житті. Він ще не написав своє Евангеліє, він ще не написав книгу дій святих апостолів. Так він був досить поважною людиною, він був лікарем за професією, він міг повернутися до свого звичайного життя і заробляти непогані гроші і жити, в принципі, без Бога, як сьогодні живуть багато людей. Але це насправді дорога в нікуди. Це дорога з Ірусалиму, дорога від Бога. Бог сьогодні хоче, щоб ти почав писати своє Івангеліє. Я впевнений, що і ви, і я, ми ще не написали своє Івангеліє. Ми ще не написали свою книгу дій святих апостолів. І тому Ісус виходить сьогодні до тебе. Ти не випадково сьогодні в церкві. Ці учні, вони думали, ну, хтось там третій прибився, ну, добре, ще йому, так сказати, по ушам поїздимо, розповімо, що з нами трапилось, ще йому пожалімося про все, що з нами трапилось. Але насправді Ісус прийшов до них, щоб вони зрозуміли, для чого все це сталося в їхньому житті. Ісус сьогодні прийшов до тебе, щоб ти зрозумів або ти зрозуміла, для чого те, що сталося вже в тому житті. Для чого те, що відбувається в твоєму житті? Для чого все це? Чому це Бог допускає? Знаєте, ви скажете, пастор, а де я в цій історії? Я не Лука, я не Кліопа. Знаєте, в цій історії ще було дві людини, яким Ісус з’явився особисто. Це Марія Магдалина і це Петро. І він им з’явився навіть до того, як він прийшов до цих двох учнів. Що переживала Марія Магдаліна, коли Ісус прийшов до неї? Інші жінки побіжали вже назад, а вона стояла, написано, і просто плакала. Вона була в такому сумі, в такій депресії, в такому розчаруванні. Людина, яка настільки кардинально змінила її життя. Ісус звільнив її від демонів, Ісус звільнив її від блуду, Ісус подарував їй надію і сенс для життя. Вона стала одною з послідовниць тих 70 учнів, учнів, які, ну, крім 12-ти ще були разом з Христом. І тут все померло. Разом з Христом. І вона не розуміла, для чого жити, як далі жити. І Ісус найперше до кого прийшов? До Марії Магдаліни. Якщо ти себе сьогодні так відчуваєш, ти розчарований, ти йдеш в депресії, в тебе якісь невирішені проблеми в житті, ти не знаєш, як з цим розібратися. Ісус сьогодні іде до тебе. Навіть якщо ти один або одна. До цих двох учнів, я нагадую, він прийшов окремо до Марії Магдалини, а потім до Петра. Що переживав Петро? Хто пам’ятає? Людина, яка така. Мені би шашку і коня, і я би тут всіх порішав, і з цими рімлянами би розібрався. Що відчував Петро після смерті Христа і після того, як його поклали у гроб? Який він себе відчував? зрадником, нікчемою. Він обіцяв, що навіть якщо всі інші відрикуються від Христа, він ніколи не відричається. І що він зробив? Хто пам’ятає? Три рази превселюдно відрикся від Христа. І знаєте, що йому у ці три дні казав дияво? Казав, от такий ти віручий, от такий ти Божий служитель, от такий ти учень Христа. А хто обіцяв? А хто показав, що я… І знаєте, він всі ці три дні ходив з цією однією думкою, що він не здара, він нікчема і взагалі. Йому, мабуть, як юді, треба піти і закінчити своє життя нікчемне. І Ісус до другого приходить до Петра, до зрадника, до людини, яка вже на собі сама поставила хрест, до людини, яка вирішила, що вже вона ніякий не учень, ніякий не служитель, ніякий не старший серед інших апостолів, І Ісус приходить до Петра. Як ви думаєте, для чого? Щоб сказати Петру, а я казав. А ти ж обіцяв, але не здійснив свою обіцянку. Що зробив Ісус? Він Петра відновив. Не написано в жодному Євангелії. Просто згадується, що Ісус являвся Петру. Просто як згадується. І навіть Петро нікому не розказав з інших учнів. Ні Луке, ні Марку, ні комусь з євангелістів, хто описував. Він нікому про це не розказав. Це було його настільки особисто, що він не хотів ні з ким ділитися. Але те, що він повернувся до інших учнів, те, що після цього він дійсно став старшим серед апостолів, він прийняв цю відповідальність, це говорить про те, що Ісус щось для нього зробив особисто. Ісус показав, що Петро для нього важливий. Попри його зраду, попри те, що він виявився слабким, попри те, що він виявився людиною, яка не тримає свого слова, Ісус його від цього-цього звіднив, тягаря, і дозволив йому далі служити. Як я вже казав, можливо, сьогодні ви або я, ми схожі на Клеопу, можливо, сьогодні ми схожі на Луку, але Бог не хоче, щоб ми були схожі в тому, що ми йдемо від Нього. Він хоче, щоб ми повернулися до Єрусалиму і розказали іншим про те, що Ісус зробив саме для тебе. Для чого? Тому що Ісус запланував, щоб ви і я, щоб ми сьогодні писали вже своє Євангеліє. Євангеліє – це добра новина. Сьогодні багато поганих новин. Якщо ви сьогодні, я сьогодні не дивився новини, але якщо ви сьогодні відкривали новини, я впевнений, що навіть попри те, що зараз пасхальне перемір’я, я думаю, що було достатньо багато таких новин не дуже гарних. Але Ісус хоче, щоб ви і я, ми приносили в життя інших людей гарні і добрі новини. Сьогодні Ісус вийшов на зустріч тобі. Вийшов через Своє Воскресіння, бо саме через Нього Він хоче воскресити тебе. Знаєте, свято Воскресіння – це не тільки про те, що сталося, це також про те, що ще має статися в вашому і моєму житті. Бо те, що сьогодні померло, або воно вже десь так от близько помирає в вашому житті, Ісус хоче це воскресити, Ісус хоче це змінити. Для чого? Щоб ми стали оцими учнями, які також понесуть іншим цю добру новину. І давайте ми разом станемо зараз для молитви, і ми помолимось. Я хотів би попросити наших лавітів, щоб вони також нас ввели зараз в молитві, в поклонінні. Помолимось за ці дві речі, про які я сьогодні казав. Про те, щоби Бог допоміг нам ніколи не вирішувати ці проблеми, ці життєві негаразди, які сьогодні нас добивають або вже добили, щоб ми їх не вирішували сам на сам. Бо для цього ви сьогодні в церкві Для цього ви сьогодні чуєте цю проповідь І це нагадування І я хочу вам ще розказати Ісус виходить вам на зустріч Як він сам підійшов до цих двох учнів Щоб підтримати їх, щоб підбадьорити їх Щоб дати їм зумшим інший погляд На все, що відбулося в їхньому житті І я сьогодні хочу помолитися разом з вами Щоб Бог відкрив Відкрив ваші і мої очі Щоб ми подивилися на ті самі події в нашому минулому, які до цього ми згадували, і це тільки наганяло на нас смуток. Це тільки заставляло нас ще більше поглиблюватися в депресію. Щоб Бог допоміг вам подивитися на все це і зрозуміти, для чого це сталося з тобою. Я вірю, що як змінився погляд цих учнів на смерть Христа, і вони зрозуміли, що це є фундамент, ця трагедія є фундаментом віри, ця трагедія є обітницею, що кожен, хто прийде до Христа, він отримує прощення своїх грехів через його смерть і дар вічного життя через його воскресіння. І я хочу, щоб Бог сьогодні вам і мені допоміг побачити зовсім по-іншому ті трагедії, ті обставини, які сталися в вашому житті. Господь Ісус, ми дякуємо тобі за цю евангельську історію. Ми дякуємо тобі, що саме ти був ініціатором цієї зустрічі. Ти підійшов до Клеопи, ти підійшов до Луки, ти пішов разом з ними тим шляхом, який ми знайшли. Хоча вони йшли з Ірусалиму, вони йшли з церкви, вони йшли від тих стосунків, які ти запланував для них. Вони, по суті, йшли від тебе. Але ти розділив з ними цей шлях для того, щоб пояснити їм, для чого все, що відбулося, для чого це сталося в їхньому житті. І я сьогодні молюся за кожного присутнього на цьому місці, за кожну людину, яка дивиться це служіння онлайна, буде дивитися у запису. Допоможи нам не вирішувати наші проблеми самим із собою. Допоможи нам не залишатися на одинці, але завжди нам допоможи шукати допомоги у Тобі. Шукати підтримки церкві у братів і сестер. Просити, щоб за нас молилися. Просити поради і відкривати, відкривати все, що нам болить перед Тобою, перед нашим Небесним Батьком. І я сьогодні молюся за кожного тут присутнього. Дай нам побачити все, що засталося в нашому житті. Всі ті болі і страждання, які ми вже пережили, дай нам побачити їх твоїми очима. Дай нам зрозуміти, для чого це сталося. Господи, і хай зміна нашого погляду на всі ці обставини, вона допоможе нам іти далі по життю з Тобою. говорити іншим людям цю добру звістку, що в Ісусі Христі є воскресіння, в Ісусі Христі є прощення, в Ісусі Христі є той шлях, шлях і тут на землі, який принесе нам благосовіння. І найголовніше, що в Ісусі Христі є шлях на небо до вічного життя, яке ми отримуємо через Його смерть. І ми сьогодні, Господи, я молюсь тими людьми, хто потребує сьогодні цієї молитви, ми сьогодні просимо, щоби ти прости всі наші гріхи, щоби ти прости все, що ми робили, чинили, живучи без тебе, прости нас, очисти наш гріх. І допоможи нам жити з тобою, допоможи нам слідувати за тобою, і допоможи нам дійсно по-новому подивитися на це свято Воскресіння, щоб це не була просто якась цікава історія, а щоб це була наша особиста історія, історія нашого особистого Воскресіння, історія нашої особистої зустрічі з тобою. Хай в цьому прославишся Ти, наш Небесний Бог, Бог Отець, Син і Дух Святий. Амінь.