Церква Божої Слави

“Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося”. — Євреїв 10:25

Коли я тривалий час переживала емоційний і духовний біль через складні життєві обставини, мені було легко відійти від церкви. Іноді я справді думала: “Навіщо все це?” Але я відчувала, що повинна і далі щонеділі відвідувати церкву.

Хоча обставини залишалися незмінними довгі роки, поклоніння і спілкування з іншими віруючими на богослужіннях, молитовних зустрічах та малих групах з вивчення Біблії надавали мені підтримку, необхідну для того, аби вистояти і не втратити надію. Часто я чула не лише словесне підбадьорення, але й отримувала розраду, вислуховування та обійми, яких потребувала від інших.

У Посланні до євреїв сказано: “Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той” (Євр. 10:25). Автор знав, що у випадку життєвих труднощів ми потребуватимемо підбадьорення від інших, як і інші потребуватимуть його від нас. Отже, автор нагадав читачам про необхідність тримати “непохитне визнання надії” та заохочувати один одного “до любові й до добрих учинків” (вв. 23-24). І це суттєва складова підбадьорення. Саме тому Бог спонукає нас продовжувати зустрічатися разом. Хтось потребує вашої люблячої підтримки, і ви приємно здивуєтесь тим, що отримаєте у відповідь.

Коли після богослужіння вас сповнювало відчуття натхнення? З якої причини? Хто потребує підтримки та підбадьорення з вашого боку?

Люблячий Боже, допоможи мені не залишати спільні зустрічі з іншими віруючими, але усім разом наповнюватись Твоїм миром і любов’ю.

Автор: Елісон Кіеда | Дивіться інших авторів