Церква Божої Слави

Коли ви гуляєте з другом, ви повинні не відставати одне від одного. Якщо один із вас поспішає попереду або відстає, ви більше не йдете разом. Щось подібне відбувається, коли йдеться про ходіння з Богом.

Апостол Павло сказав так:

«Раз Дух є джерелом нашого нового життя, слідуймо Духові».
Галатів 5:25

Коли ми довіряємо Ісусу як нашому Спасителю, нам дається дар благодаті та дар Святого Духа. Простіше кажучи, Святий Дух є Богом. Нам даний Бог! Святий Дух веде, направляє і діє в нас і через нас.

Бувають часи, коли ми відчуваємо спокусу випередити Духа. Тому що, якщо ми чесні, Він не завжди рухається так швидко, як нам би хотілося. Ми можемо навіть поставити під сумнів, чи Він рухається, чи Йому не байдуже. Ось чому ходіння з Богом вимагає терпіння.

Бувають інші часи, коли ми відчуваємо спокусу відставати від Духа. Тому що іноді Він може вести нас кудись, де нам може бути трохи дискомфортно. Це вимагає зусиль, цілеспрямованості, фізичної та емоційної сили. Ось чому ходіння з Богом вимагає мужності.

Ми можемо йти в ногу з Духом, тримаючись поруч з Ним — уважно, розмовляючи з Ним, читаючи Його Слово та перебуваючи в спільноті з тими, хто любить Його.

Тому що, коли ми зобов’язуємося триматися близько Нього, одне можна сказати напевно: Святий Дух направлятиме вас на кожному кроці.

У світі, що постійно змінюється, постійно рухається, постійно перемикається, ми можемо розраховувати на незмінну природу Бога.

Під натхненням Святого Духа автор Послання до Євреїв сказав це так:

«Ісус Христос — незмінний вчора, сьогодні й завжди».
Євреїв 13:8

Назва для трьох окремих частин, або «Осіб» Бога, є Трійця: Отець, Син і Святий Дух. А Син — Ісус Христос — є найчистішим відображенням Батька, Який ніколи не змінюється.

Коли ви розкриєте приголомшливу таємницю, якою є Бог, Котрий став тілом в Особі Ісуса Христа, ви помітите, що Він сказав такі сміливі речі, як: «Я і Отець — одне» (Іоана 10:30 НУП). «Хто бачив Мене, той і Отця бачив» (Іоана 14:9) і «А зараз даруй Мені славу разом з Тобою, Отче, славу, яку Я мав з Тобою ще до існування світу». (Іоана 17:5)

Іоан описав Ісуса як Слово: «Ще до існування світу було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було Бог». (Іоана 1:1)

Бог сказав про Себе: «Тому що Я — ваш Господь Бог, і Я не змінююся» (Малахія 3:6 УТТ). Ця незмінна якість називається незмінністю Бога.

З покоління в покоління Бог є непорушною скелею, де ми можемо міцно укріпити нашу віру.

Бог не може брехати. Він не може бути несправедливим. Він завжди хороший. Він завжди вірний. Він повністю ідеальний. Він самодостатній. Він постійно стійкий і постійний, витривалий і вічний.

Якщо ваш світ похитнувся, або якщо здається, що все навколо вас змінюється, або якщо вам важко розрізнити, що є тверда скеля, а що рухливий пісок, ви можете довіряти, розраховувати на Ісуса та покладати свою надію на Нього.

Він не лише ваш праведний Спаситель, але й ваш незмінний Бог.

Упродовж Біблії є різні моменти, коли Бог каже комусь не боятися. Кожен з цих моментів відбувається тоді, коли слухач має всі підстави бути дуже наляканим.

Один із таких випадків стосується Ісуса Навина, лідера Ізраїлю після смерті Мойсея, який вів ізраїльтян до обіцяної землі (див. Вихід 3). Йому довелося вести понад мільйон людей до місця, яке обіцяв Бог, і це означало проходження через непрості та страхітливі ситуації.

Посеред усього цього Бог наказав Ісусу Навину зробити дві речі:

Дотримуватися Слова Божого та бути сильним і мужнім, бо Господь був з ним. (Див.: Ісус Навин 1:7-9)

У Євангелії від Матвія 28 розділі Ісус говорить щось подібне одразу після Свого воскресіння. Він був зі Своїми одинадцятьма учнями й сказав їм:

«Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Отож, ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповідав. І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку».
Матвія 28:18-20 (переклад Турконяка)

Ісус говорить Своїм учням дві основні речі:

Дотримуватися Його слова («ідіть і навчіть усі народи») та запевняє, що Він буде з ними.

Бог завжди той самий. Він був тим самим Богом, коли давав Ісусу Навину Своє слово та обіцянку присутності, і Він є тим самим Богом, Який дає нам Своє Слово і запевняє нас у Своїй присутності. Ми відомі, улюблені й доглянуті вірним, постійним Богом — і Він ніколи не покине нас.

Сьогодні подумайте про те, як ви можете навчати інших про Ісуса та Його слова. Як Його Слово та Його присутність роблять вас сильними й мужніми? Перед завершенням цього часу подякуйте Богові за Його обіцянку завжди бути з вами.

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. — Івана 3:16
У газеті “Вашингтон Пост” з’явилась стаття під заголовком “Виклик смерті: новітній проект технологічних титанів”. В ній журналістка Аріана Ча розповідає про великі спроби Пітера Тля та інших магнатів збільшити тривалість людського життя до нескінченності. Вони готові були витратити на цей проект мільярди доларів.

Але вони трішки спізнились. Смерть вже давно переможена! Ісус сказав: “Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре” (Ів. 11:25-26).

Треба, однак, дещо прояснити: наші тіла помруть – і ніщо цього не змінить. Але ніколи не помре та частка нашого єства, що мислить, міркує, пам’ятає, любить. Йдеться про найбільш важливу складову нашої природи – про те, що ми називаємо “я”.

А тепер найголовніше: таке життя – Божий дар! Все, що потрібно для отримання цього дарунка, – просто прийняти спасіння, що його пропонує Ісус. Клайв Льюїс, розважаючи про цю духовну істину, порівнює дар спасіння зі “сміхом у темряві”, тобто з чимось таким, на що дуже легко відреагувати, відповісти. “Це занадто просто”, – скаже хто-небудь. Саме так. Бог дуже сильно полюбив нас ще до нашого народження і бажає, щоб ми перебували з Ним вічно.

Дорогий Ісусе, я вірю, що Ти вмер за мої гріхи і повстав із мертвих. Я хочу прийняти Тебе як свого Господа і Спасителя – і слідувати за Тобою. Прости, будь ласка, мої гріхи і допоможи мені, починаючи з цього моменту, жити життям угодним Тобі.
Христос замінив чорні двері смерті на сяючу браму життя.
Автор: Давид Роупер

Згадайте час, коли ви хвилювалися. Як ви з цим упоралися? Можливо, ви намагалися відволіктися або, можливо, дозволили своєму розуму пробігтися по своїх проблемах. Природно хотіти реагувати на наші турботи таким чином, але Бог показує нам найкращий спосіб реагувати.

Незадовго до того, як Ісус пішов на хрест, Він сказав Своїм учням, що залишає їх. Стурбовані життям без Нього, учні хотіли отримати відповіді. Але замість того, щоб дати їм відповідь, на яку вони сподівалися, Ісус сказав Своїм учням бути у світі й не дозволяти своїм серцям бентежитися.

Уявіть, як це, мабуть, розчаровувало Його послідовників. Вони відчували, що Ісус іде, але намагались узгодити те, що Він казав, зі своїми уявленнями про майбутнє.

Вони піддавали сумніву Його слова, тому що не могли їх зрозуміти.

Так само ми можемо швидко спробувати знайти вирішення наших проблем, коли ми стурбовані. Ми можемо дозволити нашому розумінню поточних подій затуманювати наше мислення та впливати на наші розмови з Богом. Але Божі цілі знаходяться поза тим, що ми можемо побачити і зрозуміти.

Коли Ісус сказав учням бути в спокої і не хвилюватися, Ісус бачив за хрестом Його воскресіння, Його повернення на небеса і пришестя Божого Святого Духа.

Так само Він бачить далі наших ситуацій.

Оскільки ми живемо в недосконалому світі, ми стикатимемося з розчаруваннями та труднощами, але оскільки ми служимо доброму Богу, Він бачить далі того поганого, через що ми проходимо. Він бачить наше майбутнє сповненим надії.

Ісус сказав Своїм учням заспокоїтись, тому що Він хотів, щоб вони довіряли Йому. Так само Бог хоче, щоб ми були у мирі в будь-якій ситуації, оскільки ми довіряємо Йому, щоб Він залагодив усе для нашого блага та Його слави.

Тому знайдіть сьогодні час, щоб подумати про деякі ситуації, які викликають у вас занепокоєння. Потім знайдіть хвилинку, щоб сказати Богові, що ви довіряєте Йому в кожній з цих обставин. Уявіть, що ви передаєте Йому кожну тривогу, і дозвольте Йому у відповідь передати вам Свій мир.

Ми зайняті люди.

Між роботою та домом, сім’єю та друзями, насиченими розкладами та нескінченними завданнями виникає спокуса поспішати крізь наші дні, навіть не зупиняючись, щоб підняти очі.

Але, промовляючи через псалмоспівця, Бог сказав:

«Доволі боротьби, — Він каже, — знайте, Я Бог Ваш. Я народів переможець, то Я землі Господь».
Псалми 46:10

Коли востаннє ви навмисно були нерухомі (а не лише тоді, коли ви спали)? Коли ваше тіло і розум були достатньо спокійними, щоб визнати, що Бог є Бог?

Всупереч минулому, що ви виберете сьогодні? Ви можете закрити цей застосунок, поставити галочку «Час із Богом» у своєму списку справ і продовжити роботу, як зазвичай. Або ви можете дозволити знанню та істині про Бога принести мир у ваше неспокійне серце.

Є щось у тиші, що змушує нас вийти за межі самих себе. У тиші є щось таке, що посилює наше усвідомлення і потребу в Богові.

Одна справа — визнавати Бога нашими словами, але інша — ставити Його вище за все хороше, погане й відвабливе у нашому житті — жити так, щоб шанувати й звеличувати Його.

Прийде день, коли, незалежно від того, чи будемо ми готові, Бог відкриє Себе повністю. Прийде день, коли, хочемо чи ні, кожна таємниця стане відкритою. Прийде день, коли, подобається це чи ні, Він буде піднесений над народами й шанований у всьому світі.

Але вам не потрібно чекати, щоб поклонятися Йому. Вам не потрібно чекати, щоб назвати Його своїм Богом. Вам не потрібно чекати, щоб зробити Його Господом і Царем вашого життя.

Можете бути спокійними прямо зараз і знати, що Він є Бог.

Згадайте ситуацію, яку ви хотіли б змінити, і уявіть собі, через що, мабуть, проходив апостол Павло у 2 Коринтян 12.

Павло страждав і тому постійно благав Бога позбавити його від болю. Але Бог не змінює ситуацію Павла. Натомість Бог каже Павлу, що Його благодаті достатньо для нього.

Давньогрецьке слово charis, що означає благодать, відображає благовоління, яке Бог висловив людству, коли Він послав Ісуса на землю за нас.

До Ісуса люди не могли самостійно наблизитись до Бога. Але Ісус проклав шлях, що дозволяє кожному з нас пережити близькість до Бога. Стосунки з Богом неможливо заслужити – це безплатний дар, який ми отримуємо, коли визнаємо, що Ісус помер за нас і воскрес із мертвих.

Отже, коли Бог каже Павлу, що Його “благодаті достатньо”, Він, по суті, каже: “Мене достатньо для тебе”.

Бог міг задовольнити потребу Павла, тому що Бог був єдиним, чого Павло потребував, і Бог був з ним. Павло мав вплив лише тому, що Бог вирішив продемонструвати через нього Свою силу.

Бог сказав: “Із темряви засяє світло». Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа. Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам.”
2 Коринтян 4:6-7

Ми подібні до “глиняних глечиків” – простих і не таких уже виняткових. Але, підкоряючи своє життя Богу, ми стаємо посудинами, які демонструють Його силу.

Потім, подібно до Павла, ми можемо хвалитися власною слабкістю, щоб таким чином усе добре, що з нами відбувається, було заслугою Бога.

Наша ситуація може залишатися незмінною, але наш крик часто змінюється від “Боже, будь ласка, позбав мене від цих страждань!” до “Боже, коли я страждаю, покажи мені, як Ти використовуєш ці страждання Собі на славу і мені на благо!”

Тому, через що б ви не проходили, знайте, що Бог поруч. Він бачить вас та любить вас. Знайдіть сьогодні час, щоб попросити Бога показати вам, як Він наділяє вас силою. Наблизьтеся до Нього і дозвольте Йому зміцнити вас.

Як би навколишній світ не намагався спонукати нас до самозалежності, Бог створив нас одне для одного. Для спільноти. Для життя не на самоті.

Автор Приказок сказав:

«Друг залишається другом завжди, а брат народжується, щоб розділити нещастя».
Приказки 17:17 UMT

Всі ми зіткнемося з важкими часами — іноді тоді, коли найменше цього очікуємо. Але щира турбота друга може означати все, безумовну любов брата чи сестри неможливо замінити, а практична допомога сусіда неоціненна.

Ми потрібні одне одному більше, ніж ми усвідомлюємо: емоційно, практично та духовно.

Якщо ви переживаєте важкі часи, коли ненавмисно знехтували своїми справжніми друзями або були занадто зайняті для родини, зараз настав час змінити пріоритети.

Якщо є невирішений конфлікт із другом або членом родини, і це повільно погіршує стосунки, зараз настав час відкинути свою гордість і вирішити все виправити.

Якщо ви мовчки боретеся самі, зараз саме час впустити когось. Зателефонуйте їм, надішліть смс або з’явіться на порозі. Якщо ви не можете бути чесними і чутливими, вам буде важко отримати допомогу.

Не тільки ви потребуєте людей, але ці люди теж потребують вас.

У вас є сильні сторони, здібності, таланти та особистість, яка є унікальною для вас і корисною для них, і навпаки. Навіщо ховати їх у землю в ім’я автономії, коли вони можуть принести користь іншим?

Іноді нам потрібно попросити про допомогу, а іноді ми повинні самі допомогти.

Вам потрібна допомога, чи можете ви її запропонувати? Чи могли б ви допомогти, або у вас є додатковий час, гроші, поради чи досвід?

Якщо у вас виникла спокуса самоізолюватися, не забувайте: нам судилося жити разом.

Коли ми садимо насіння яблуні, ми очікуємо, що яблуня виросте. Саме насіння і коріння вирішують, яке дерево росте в ґрунті.

Подібним чином, коли ми належимо Богу, ми очікуємо, що добро і праведність зростатимуть у нашому житті. Саме плід наших дій каже нам, яке насіння ми посіяли.

Один зі способів визначити роботу Бога в нашому житті — спостерігати за тим, які плоди ми приносимо. Ознакою зростального та побожного життя є серце, яке бажає жити та діяти згідно з Божим Словом. Тільки той, хто провів час із Богом, зробить таку дію у своєму житті.

Іван застерігає нас пам’ятати про те, які плоди приносить наше життя. Коли ми справді належимо Богові й проводимо час з Ним, наше життя природним чином породжуватиме добро і правильне існування.

Мета полягає не в тому, щоб пишатися тим, скільки добрих справ ми робимо, а натомість у тому, щоб розвивати серце, яке хоче безкорисливо робити добро іншим в ім’я Ісуса. Можливо, ми не досконалі, але наші серця повинні бажати йти за Богом.

Знайдіть хвилинку, щоб подумати про свої думки та дії за останній тиждень. Чи вони відображають серце, яке було в близьких стосунках з Богом? Подумайте про кілька кроків, які ви можете зробити, щоб створити регулярний ритм проведення часу з Богом.

Бо ходимо вірою, а не видінням. — 2 Коринтян 5:7
Я люблю милуватись безхмарним голубим небом. Небо – то один із шедеврів нашого великого Творця, що даний нам для радості. Пілоти користуються різними висловами, що описують найкращий для польоту стан неба. Але мені найбільше подобається наступний: “Таке чисте небо, що можна побачити «завтра»!”

Побачити своє “завтра” – це те, що насправді поза можливостями нашого зору. Інколи нам важко побачити сенс того, що життя посилає нам навіть сьогодні. “Не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!” (Як. 4:14).

Але наша нездатність бачити своє “завтра” не є приводом для відчаю. Навіть навпаки: маємо добру нагоду довіряти Богу, Хто має довершений зір і бачить наше майбутнє. Він знає все те, чого ми потребуємо для здолання випробувань, що на нас чекають попереду. Апостол Павло добре це розумів. Тому й підбадьорює нас наступними обнадійливими словами: “Бо ходимо вірою, а не видінням” (2 Кор. 5:7).

Якщо ввіряємо Богу як теперішній день, що бачимо його, так і день прийдешній, якого не бачимо, то можемо не хвилюватись стосовно того, що життя готує нам попереду. Ми крокуємо в житті з Тим, Хто знає все, що нас спіткає, і має достатньо сили й мудрості впоратись з усім тим, що може статися на нашому шляху.

Господи, знаю, що можу ввірити Тобі своє “сьогодні” і своє “завтра”, тому що Ти є добрий, благий, люблячий, мудрий і всемогутній Бог. Навчи мене не хвилюватись зайве.
Бог бачить наш життєвий шлях від початку до кінця.
Автор: Білл Краудер