Церква Божої Слави

“Нерозумний же гнівається та сміливий”. — Приповістей 14:16

Ліндісфарн, також відомий як Святий острів, – це припливний острів у Англії, що з’єднаний з материком вузькою дорогою. Двічі на день море накриває дамбу. Знаки попереджають відвідувачів про небезпеку перетину під час припливу. Проте туристи регулярно ігнорують попередження і часто опиняються на дахах затоплених автомобілів або пливуть до рятувальних будиночків. Приплив передбачуваний, як і схід сонця. Попередження є скрізь, їх неможливо не помітити. Проте, як сказав один письменник, Ліндісфарн – це “місце, де безрозсудні намагаються випередити приплив”.

У Книзі приповістей говориться, наскільки небезпечно бути безрозсудними та необережними (Пр. 14:16). Безрозсудна людина мало зважає на мудрість чи мудру пораду і не проявляє уважності чи старанної турботи про інших (вв. 7-8). Однак мудрість допомагає нам слухати і розмірковувати, аби ми не були захоплені поспішними емоціями чи половинчастими ідеями (в. 6). Мудрість вчить нас ставити правильні запитання і враховувати наслідки наших дій. У той час як безрозсудний іде вперед, не зважаючи на стосунки або наслідки, “мудрий зважає на кроки свої” (в. 15).

Хоч іноді нам потрібно діяти рішуче і швидко, ми можемо протистояти нерозсудливості. Якщо ми приймаємо та практикуємо Божу мудрість, Він дасть нам потрібне керівництво, коли ми цього потребуємо.

Чи були ви свідком безрозсудного життя? Як можна уникнути такого способу життя?

Дорогий Боже, ми живемо в нерозважливому світі. Будь ласка, допоможи мені бути мудрим і жити розважливо.

Автор: Уїнн Коллієр

“Так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени”. — Римлян 12:5
Більшість із трьохсот мешканців містечка Віттьєра, штат Аляска, живуть в одному багатоквартирному комплексі, і саме тому Віттьєр називають “містом під одним дахом”. Емі, колишня мешканка, розповідає: “Мені не доводилося навіть виходити за межі будинку. Продуктовий магазин, нотаріус, школа і пошта знаходилися на першому поверсі. Спустився на ліфті – і ти вже там!”

“Через те, що життя там було надзвичайно комфортним, я вважала, що мені більше ніхто не потрібний, – ділиться Емі. – Але мешканці міста такі привітні. Вони піклуються один про одного. І я зрозуміла, що я потрібна їм, а вони – мені”.

Нам також іноді хочеться уникати спілкування з іншими людьми. Натомість у Святому Письмі сказано, що християни повинні мати здоровий баланс усамітнення та спілкування з іншими віруючими. Апостол Павло порівнює церкву з людським тілом. Подібно до того, як кожен орган тіла виконує певну функцію, так і кожен віруючий має свою роль (Рим. 12:4). Як окрема частина тіла не може існувати автономно, так і віруючий не може жити життям віри в ізоляції (в. 5). Лише в громаді ми використовуємо наші дари (вв. 6-8; 1 Петр. 4:10) і зростаємо, уподібнюючись до Ісуса (Рим. 12:9-21).

Ми потребуємо один одного; наша спільність – у Христі (в. 5). Дбаючи один про одного, ми можемо розвивати глибші стосунки з Богом і показувати іншим Його любов.

Як громада в Ісусі Христі допомогла вам у вашому ходінні з Богом? Як підбадьорювали вас інші віруючі?
Дорогий Боже, дякую за моїх братів та сестер.
Автор: Карен Х’юанг

“Ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога”. — Ефесян 2:19
“Вам тут не місце”. Ці слова розбили серце восьмирічної дівчинки, а завданий біль залишився з нею назавжди. Її родина емігрувала з табору біженців в охопленій війною країні до іншої країни, і в її імміграційній картці було написано: “Іноземка” . Вона відчувала, що їй тут не місце.

У дорослому віці, хоча вона і повірила в Ісуса, однак все ще відчувала себе відчуженою. Її не покидала думка, що вона небажаний гість у новій країні. Читаючи Біблію, жінка відкрила для себе обітниці, записані в 2-му розділі Послання до ефесян. У 12-му вірші вона побачила те старе, тривожне слово: “Чужі”. “Ви того часу були без Христа, відлучені від громади ізраїльської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі”. Однак, продовжуючи читати, вона побачила, як жертва Христа змінила її статус. Жінка дійшла до 19-го вірша, в якому говорилось: “Ви вже не чужі й не приходьки”. Вона стала “співгорожанкою” Божого народу. Усвідомлення того, що вона стала громадянкою Небес, викликало в неї величезну радість. Вона більше ніколи не буде чужинкою. Її прийняв Бог.

Через наші гріхи ми відчужені від Бога. Але ми не повинні залишатися такими. Ісус приніс мир усім, і “далеким” у тому числі (в. 17), зробивши всіх, хто Йому довіряє, співгромадянами Свого вічного Царства, об’єднаним у Тіло Христове.

В якому сенсі ви почуваєтеся відчуженими? Що для вас означає усвідомлення того, що Бог покликав усіх Своїх дітей до єдності в Ньому?
Дорогий Небесний Отче, дякую за можливість спілкуватися з Тобою та з іншими людьми, які люблять Тебе і довіряють Тобі.
Автор: Давид Бренон

“Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені”. — Івана 16:33

У соціальній мережі “Facebook” з’явилась фотографія моєї п’ятирічної доньки, яка тріумфально перемогла у веселій змагальній грі “Жолоби і сходи”. Ми також часто грали в цю настільну гру, коли були дітьми. Гра, яку придумали в древній Індії, допомагає людям навчитися рахувати і дарує гострі відчуття від можливості піднятися по сходах та перемогти, швидше за інших діставшись до позначки 100. Але будьте обережні! Якщо ви приземлитесь на позначці 98, то скотитесь далеко вниз по жолобу, відтерміновуючи або навіть унеможливлюючи перемогу.

Хіба це не схоже на життя? Господь Ісус з любов’ю підготував нас до злетів та падінь у нашому житті. Він попередив: “Страждання зазнаєте в світі, – але будьте відважні: Я світ переміг!” (Ів. 16:33). Ми не повинні боятися випробувань. Чому? Тому що Христос переміг світ! Немає нічого більшого за Його силу. Отож, ми можемо зустріти все, що трапляється на нашому шляху, з проявом “потужної сили Його”, яку Він нам дав (Еф. 1:19).

Як і в грі “Жолоби і сходи”, життя іноді підносить нам сходи, якими ми щасливо піднімаємося вгору, а іноді падаємо зі слизької гори. Однак ми не повинні грати в гру життя без надії. У нас є сила Ісуса, яка допоможе нам все це подолати.

У подоланні яких викликів ви потребуєте допомоги? Як вас може підбадьорити зосередженість на силі Ісуса в подоланні життєвих випробувань та труднощів?

Дорогий Ісусе, дякую за нагадування, що Ти переміг світ! Допоможи мені покладатися на Твою силу, аби впоратись зі злетами та падіннями в житті.

Автор: Катара Паттон

“Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою”. — Псалом 15:11

Пандемія перемагала. Саме так це виглядало для Джейсона Персоффа, лікаря відділення невідкладної допомоги, який присвятив себе порятунку пацієнтів хворих на коронавірус. Що допомагало йому викладатися “на повну”? У неробочий час він розслаблявся, фотографуючи щось маленьке, наприклад, окремі сніжинки. “Можливо, це звучить доволі дивно, – каже доктор Персофф, – але знаходити радість у чомусь маленькому, втім прекрасному, – це можливість возз’єднатися з Творцем, а також побачити світ таким, яким його мало хто бачить”.

Мудрий пошук радості, аби зменшити рівень стресу та підвищити стійкість, є високою цінністю в медичній професії, вважає лікар. І всім нам він дає наступну пораду: “Ви повинні дихати. Ви повинні знайти спосіб зробити вдих і насолоджуватися життям”.

Цю думку висловив псалмоспівець Давид у Псалмі 15, коли проголошував мудрість пошуку радості в Бозі: “Господь – то частина спадку мого та чаші моєї… Через те моє серце радіє та дух веселиться, – і тіло моє спочиває безпечно” (вв. 5, 9) .

Люди у спробі розслабитись роблять багато нерозумних речей. Натомість доктор Персофф віднайшов мудрий шлях – той, що вказав йому на Творця, Який дарує нам радість Своєї присутності. “Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй” (в. 11). У Ньому ми знаходимо вічну радість.

Як пошук мудрої радості благословляє ваше життя? Як читання Псалма 15 може надихнути вас визначити шляхи, якими ви знаходите радість у Бозі?

Боже, благослови мене на життєвому шляху, щоб мені мудро знаходити радість, яка бере початок у Тобі.

Автор: Патриція Рейбон

“Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить”. — Ісаї 42:3

Коли я гладжу нашу пухнасту норвезьку лісову кішку Містік, коли граюся з нею або коли вона ввечері засинає в мене на колінах, то важко повірити, що це та сама кішка, яку ми зустріли багато років тому. Раніше вона жила на вулиці, мала недостатню вагу й усіх боялася. Однак це поступово змінилося, коли я почала щодня приносити для неї їжу. Одного разу вона нарешті дозволила мені погладити себе, а решта – то вже історія.

Перетворення Містік є нагадуванням про зцілення, яке може прийти з терпінням та любов’ю. Це нагадує мені про Боже серце, описане в 42-му розділі Книги пророка Ісаї. Там розповідається про Раба, сповненого Божим Духом (в. 1), Який невтомно працюватиме над встановленням Божої “правди” (вв. 3-4).

Однак цей Раб, Ісус (Мт. 12:18-20), не буде здійснювати Божу справедливість через насильство чи гонитву за владою. Натомість Він буде тихим та лагідним (Іс. 42:2), ніжно і терпляче піклуючись про тих, кого відкинули інші – “надломлених” та поранених (в. 3).

Бог ніколи не залишає Своїх дітей. Він має достатньо часу, щоб піклуватися про наші зранені серця, поки вони нарешті не почнуть зцілюватись. Завдяки Його лагідній, терплячій любові ми поступово вчимося знову любити і довіряти.

Яким ви бачили перетворення завдяки прояву терплячої любові? Як ви можете зростати у відчутті Божої любові та в прояві її до інших?

Дорогий Боже, дякую, що Ти ніколи не залишаєш мене, а терпляче любиш та піклуєшся про моє зранене серце. Допоможи й мені з терпінням любити інших.

Автор: Моніка Ла Роуз

“І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний”. — 1 Петра 2:5

У світі існує безліч назв для груп тварин. Без сумніву, ви чули про отару овечок, стадо великої рогатої худоби чи навіть зграю гусей. Але деякі назви можуть вас здивувати. Наприклад, чи чули ви про будівлю граків (євразійських ворон)?

Насправді, будівля – це одна з біблійних назв для спільноти віруючих в Ісуса Христа. “Ви… Божа будівля”, – писав апостол Павло (1 Кор. 3:9). Є й інші назви для віруючих: “отара” (Дії 20:28), “тіло Христове” (1 Кор. 12:27), “браття” (1 Сол. 2:14) тощо.

Метафора будівлі повторюється в 1-му Посланні апостола Петра, де він говорить християнам: “І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний” (1 Петр. 2:5). Потім у шостому вірші Петро цитує слова пророка Ісаї: “Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного” (Іс. 28:16). Ісус є фундаментом Своєї будівлі.

Нам може здаватися, що будувати церкву – це наша робота, однак Ісус сказав: “Побудую Я Церкву Свою” (Мт. 16:18). Ми ж обрані Богом, щоб “звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр. 2:9). Виголошуючи цю хвалу, ми стаємо інструментами в Божих руках, коли Він робить Свою добру справу.

Як Господь Ісус будує Свою Церкву? Як ви можете долучитися до цієї праці?

Дорогий Боже, прости мене за те, що іноді думаю: все залежить від мене. Використай мене для Твоєї слави та користі моїх ближніх у побудові Своєї церкви.

Автор: Білл Краудер

“І зійшов він, і занурився в Йордані сім раз, за словом Божого чоловіка”. — 2 Царів 5:14

Найкраще в кіоску Джоселін продавалася її рисова каша. Вона дуже ретельно розмішувала рис, поки той не набував однорідної консистенції. Тому Джоселін була здивована, коли постійний покупець одного разу сказав: “Сьогодні ваша каша має інший смак. Текстура не така однорідна”.

Цього разу кашу приготувала нова помічниця Джоселін, і вона пояснила, чому ця страва відрізняється: “Я не розмішувала її так довго, як зазначено в рецепті, оскільки саме так я готую її вдома. А ще я додала більше кунжутної олії. На мою думку, так смачніше”. Вона вирішила проігнорувати рецепт і зробити все по-своєму.

Саме так я іноді реагую на Божі настанови. Замість того, щоб повністю підкоритися Його заповідям, записаним у Святому Письмі, я йду своїм шляхом.

Нааман, командувач сирійської армії, був на межі подібної помилки. Отримавши Божу вказівку через пророка Єлисея омитися сім разів у Йордані, щоб зцілитися від прокази, гордий воїн розгнівався. Він мав свої власні очікування щодо того, як слід задовольнити його потребу, вважаючи, що його думка вища за Божий наказ (2 Цар. 5:11-12). Однак слуги переконали його прислухатися до слів Єлисея (в. 13). В результаті Нааман був зцілений.

Якщо ми вчиняємо по-Божому, то відчуваємо мир, який неможливо описати. Отож, співпрацюймо з Господом у виконанні Його цілей.

Чи дозволяєте ви своїм власним поглядам ставити під загрозу ваш послух Богу? Як це впливає на Його працю у вашому житті?

Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені виявляти Тобі цілковитий послух, оскільки Твої повеління набагато важливіші за мої власні думки.

Автор: Карен Х’юанг

“Пам’ятай день суботній”. — Вихід 20:8
У вас були випадки, що ви розповідали історію, а потім зупинялися, застрягши на якійсь деталі, наприклад, на імені чи даті, яку не могли згадати? Ми часто списуємо це на вік, вважаючи, що з часом пам’ять слабшає. Але останні дослідження вказують на те, що проблема не в нашій пам’яті, а в здатності відновлювати ці спогади. Без регулярного повторення спогади стають менш доступними.

Один із способів покращити цю здатність – це регулярні заплановані дії або досвід пригадування певних подій. Наш Творець знав про це, тому Він наказав Ізраїлевим синам виділяти один день на тиждень для поклоніння та відпочинку. Крім фізичного відновлення, що приходить від такого перепочинку, ми отримуємо можливість для розумового тренування, аби пригадати, що “шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них” (Вих. 20:11). Це допомагає нам пам’ятати, що в центрі Всесвіту знаходиться Бог, а не ми.

У поспіху життя ми іноді забуваємо про те, що Бог зробив для нас і для інших. Забуваємо, Хто пильно стежить за нашим життям та обіцяє Свою присутність, коли ми почуваємось пригніченими і самотніми. Перерва в нашій щоденній рутині дає можливість для такої необхідної “практики відновлення” – свідомого рішення зупинитись, згадати про нашого Творця і не забувати про “всі добродійства Його” (Пс. 102:2).

Що спокушає вас пропускати відпочинок? Як відпочинок може наблизити вас до Бога?
Дорогий Боже, будь ласка, дай мені мудрість зупинятись і пам’ятати про Тебе.
Автор: Джон Блейз

“І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі”. — Буття 9:15
Одинадцятого вересня 2023 року, у двадцять другу річницю атак на Сполучені Штати, небо над Нью-Йорком прикрасила приголомшлива подвійна веселка. Це місто, де були розташовані колишні вежі-близнюки, зазнало найбільших втрат від тих терактів. Минуло понад два десятиліття після тих подій, і ця подвійна веселка принесла відчуття надії та зцілення тим, хто був там, аби її побачити. Відео зафіксувало той момент, коли веселка, здавалося, виходила саме з того місця, де раніше стояв Всесвітній торговий центр.

Веселка в небі приносить запевнення в Божій вірності ще з часів Ноя. Після Божого суду над гріхом, який призвів до неймовірних руйнувань, Він встановив кольоровий “маяк” як візуальне нагадування про “вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею” (Бут. 9:16). Після сорока похмурих днів дощу та місяців повені (Бут. 7:17-24) можна тільки уявити, яким радісним був “знак заповіту” для Ноя та його родини (Бут. 9:12-13). Він нагадував про Божу вірність, що “більш не буде потопу, щоб землю нищити” (в. 11).

Коли ми стикаємось з похмурими днями і трагічними втратами – чи то через стихійне лихо, фізичний або емоційний біль, чи то через хворобу, – звернімося до Бога за надією. Навіть якщо не побачимо Його “знака” в ці моменти, ми можемо бути впевнені в Його вірності Своїм обітницям.

Як Бог виявив вам Свою присутність у важкі періоди життя? Кому сьогодні варто почути вашу історію?
Боже, будь ласка, допоможи мені побачити Твою руку сьогодні посеред моїх труднощів.
Автор: Кірстен Холмберг