Церква Божої Слави

Віра кожного християнина час від часу піддається випробуванням. У такі моменти християни нерідко (вони мають у цьому зізнатися) починають сумніватися у Бозі. Це відбувається через суперечності: між вірою і розумом, теорією, що міститься в Біблії і практикою, тобто тим, що ми бачимо в реальності. Тоді ми починаємо ставити Богові питання, на які Він не завжди відповідає.
Кожного з нас турбують власні суперечності. Наприклад, дехто каже: «Якщо Бог справді всемогутній і всім керує, то як Він допускає, щоб у світі й у нас панувала ця плутанина? Таке враження, що диявол захопив владу на землі й усім керує». Інші сумніваються в Божій любові. Вони запитують: «Якщо Бог добрий і справедливий, то чому так багато несправедливості і чому праведні страждають, а злочинці живуть щасливо?»
Чи є відповіді на ці запитання? Так вони є, і Писання говорить про них. У 72 псалмі Асаф теж зіштовхнувся із протиріччям: реальність спростовувала те, у що він вірив. Віра Асафа похитнулася. “Як благ Бог до Ізраїлю, до чистих сердець!” (ст. 1) Він вірив, що Бог добрий до тих, хто прагне жити праведно, до тих, хто дотримується Божих заповідей. Згадаймо, чим благословляв Бог у Старому Завіті. Насамперед, здоров’ям, потомством, багатством і світом у країні. Багато юдеїв вірили, що живучи праведно, вони можуть вимагати від Бога цих благословень. Згадаймо Йова, який мав усі ці благословення. І коли Бог їх забрав, Йов не міг зрозуміти, що до чого. Його “хороші” друзі сказали, що є лише одна причина та одне пояснення усьому – гріх. Якщо Бог забрав у тебе благословення, то ти згрішив.
“А я – ледь не похитнулися ноги мої, ледь не посковзнулися стопи мої”. (Ст. 2) Віра Асафа піддалася випробуванню. Він мало не зневірився, знайома всім нам картина. Що ж спричинило? “… я позаздрив божевільним, бачачи благоденство безбожних, бо їм немає страждань до їхньої смерті, і міцні сили їх…” (ст. 7-12) Асаф у тих віршах розповідає у тому, що він бачив у дійсності, і що абсолютно суперечило його вірі. Не праведники, а безбожні користуються благословеннями. Вони мають здоров’я до самої старості. Ці люди не знають, що таке злидні, голод і важка праця. Вони все є і їм все вдається. Ці люди горді і марнославні, що живуть тільки на своє задоволення. Вони не думають про Бога і доходять у своїй зухвалості до того, що кажуть, що Бог нічого не бачить і нічого не знає. “Якщо ви кажете, що Бог нас покарає, то чому він цього не робить? Отже, Бог нічого не бачить”. “Тому туди звертається народ Його, і п’ють воду повною чашею” (ст. 10). Народ, бачачи безкарність безбожних, слідує їхньому прикладу. Ось що побачив Асаф. Він ніби каже: “Давайте подивимося правді в очі. Бог говорить одне, але в житті все по-іншому. Теорія не реалізується на практиці”. Асаф сумнівається, чи справді Бог благий до чистого серця?
“То чи не даремно я очищав моє серце і омив у невинності руки мої, і піддав себе ранам кожен день і викривленням щоранку?” (Ст. 13-14) Асаф не приховує свого обурення. Він висловлює все Богові. “А чи не брехня все, що ти казав? Ти, мабуть, ошуканець?” Якби це почули друзі Асафа, то вони б подумали: “Та він невіруючий. Стільки років він співав у хорі, а тут так зухвало говорить про Бога!” Але Асаф нікому нічого не казав. Своїми сумнівами він ділився з Богом і ділиться з нами, які сьогодні читають цей псалом.
Чому ж Асаф обурювався? Можливо, він був просто патріотом, і йому не подобалося те, що відбувалося у його країні: політична та економічна ситуація. Його не влаштовувало ставлення до бідних та сирот. Але все це не сталося одного дня. Беззаконня творилися і раніше. Чому ж тоді Асаф не обурювався? Сам Асаф зізнається, що стало причиною його обурення. І мені подобається вона за свою чесність. “Я позаздрив безумним, бачачи благоденство безбожних” (ст. 3). Причиною став злочин. Заздрість. Практично Асаф каже: “Якби я жив трохи краще, трохи багатше, якби Бог благословив мене, як інших, то я б і не подумав обурюватися. Чому нещастя впали саме на мою голову? Чому я?” З усіма цими роздумами та питаннями Асаф пішов у храм, щоби помолитися. І Бог відповів йому. Господь просвітив розум Асафа. “Але якби я сказав: “розважатиму так”, – то я винен був би перед родом синів Твоїх. І думав я, як би це зрозуміти, але це важко було в очах моїх, доки не ввійшов я до святилища Божого і не зрозумів кінця їх … “(ст. 15-22). Асаф зрозумів, що до цієї молитви, він міркував як невіруючий, але коли глянув на все очима Бога, то побачив, як то кажуть, далі обрій. А так можна дивитися лише маючи віру. Бог вирішив протиріччя Асафа.
Якого ж висновку Господь привів Асафа? Виявляється, безбожні люди нещасні, бо загинуть. Псалмоспівець порівнює їхнє життя з прекрасним сном, який рано чи пізно закінчиться, і настане жахливе пробудження. Уявіть, що вам надали можливість вибирати між прекрасним сном із сумним пробудженням та кошмарним сном із радісним та щасливим пробудженням. Який би ви зробили вибір? Асаф каже, що невіруючі обирають першу. Вони воліють гарний солодкий сон, тому що не вірять, що є Бог, пекло та рай, суд, покарання та нагорода. Асаф подивився на свою проблему у перспективі вічності. Він зрозумів, що безбожним краще не заздрити. Вони не мають майбутнього.
Бог дає Асафу відповідь на питання, які справжні благословення для віруючих. «Але я завжди з Тобою: Ти тримаєш мене за правицю, провадиш мене Твоєю порадою, і тоді приймеш мене до слави» (ст. 23-24). У цих віршах ми знаходимо чотири переваги. По-перше, Бог обіцяє, що Він завжди буде поруч. По-друге, Бог не тільки буде поруч, Він міцно обійме нас і ніколи не покине нас. По-третє, Господь веде нас у цьому житті і знає, якою дорогою вести кожного віруючого. По-четверте, Бог буде з нами не тільки на землі, а й у вічності. Це справжні блага для віруючих, про які Асаф мав співати.

У статті використано фрагмент проповіді Ігоря Прокопова «Парадокс віри».