Церква Божої Слави

“Твоя віра, о дочко, спасла тебе”. — Марка 5:34

Під час вивчення Біблії суботнім ранком один батько був спантеличений тим, що його улюблена, втім норовлива донька повернулася до міста, і через її поведінку йому було некомфортно перебувати з нею у своєму домі. Інша учасниця цієї малої групи з вивчення Біблії почувалася не дуже добре, оскільки фізичні наслідки тривалої хвороби і старіння давалися взнаки. Численні візити до лікарів не принесли жодного результату. Жінка була зневірена. За Божим задумом, саме 5-й розділ Євангелія від Марка був тим уривком, який вони вивчали того дня. І після завершення біблійного вивчення вони нарешті відчули надію та радість.

У цьому розділі говориться, що Яір, батько хворої дитини, вигукнув: “Моя донька помирає!” По дорозі до дівчинки Ісус зцілив жінку від її тривалої хвороби, сказавши: “Твоя віра, о дочко, спасла тебе” (в. 34). Яір та жінка, вірячи в Ісуса, шукали Його і не розчарувалися. Однак в обох випадках до зустрічі з Ісусом справи йшли від “поганого до гіршого”.

Незалежно від статі, віку, раси чи класу, ми всі стикаємося з ситуаціями, які ставлять нас у глухий кут і змушують шукати відповіді. Замість того, щоб дозволяти труднощам віддаляти нас від Ісуса, намагаймося, аби вони спонукали нас до глибшої віри в Того, Хто відчуває нашу віру, коли ми торкаємось до Нього (в. 30), і Хто може нас зцілити.

Яка ситуація спонукає вас шукати Ісуса? Про що ви сьогодні щиро молитесь?

Дорогий Ісусе, Ти знаєш кожну болючу ситуацію в моєму житті. Попри складність життєвих обставин, будь ласка, зроби мене сильним у вірі.

Автор: Артур Джексон

“Але ти будь пильний у всьому… виконуй працю благовісника, сповняй свою службу”. — 2 Тимофія 4:5

Коли у квітні 1912 року “Титанік” зіткнувся з айсбергом, пастор Джон Харпер знайшов місце для своєї шестирічної доньки в одній із рятувальних шлюпок. Потім він віддав свій рятувальний жилет одному з пасажирів і почав ділитись Євангелієм з усіма, хто його слухав. Коли судно тонуло і сотні людей чекали на малоймовірний порятунок, Харпер плавав від однієї людини до іншої і говорив: “Віруй у Господа Ісуса, – і будеш спасений” (Дії 16:31).

Під час зустрічі тих, хто вижив на “Титаніку”, в Онтаріо, Канада, один чоловік назвав себе “останнім наверненим Джона Харпера”. Відкинувши перший заклик Харпера, він прийняв Христа, коли проповідник закликав його знову. Він бачив, як Харпер присвятив останні хвилини свого життя свідоцтву про Ісуса, перш ніж зазнав переохолодження та пішов на дно крижаної води.

Звертаючись до Тимофія, апостол Павло заохочує його до такої ж самовідданої євангелізації. Він доручає Тимофію проповідувати з терпінням та пильністю (2 Тим. 4:1-2). Апостол нагадує молодому проповіднику, аби він залишався зосередженим, незважаючи на те, що дехто буде відкидати Ісуса (вв. 3-5).

Наші дні обмежені, тому важлива кожна мить. Ми можемо бути впевнені, що наш Отець приготував для нас місце на небесах, у той час як ми проголошуємо: “Ісус спасає!”

Як усвідомлення того, що наші дні обмежені, збільшує вашу готовність ділитися Доброю Звісткою про любов Ісуса? Як ви простягнете руку допомоги ближнім сьогодні?

Господи Ісусе, будь ласка, дай мені можливість ділитися Твоєю любов’ю з іншими.

Автор: Сошіль Діксон

“Нехай кожен дає, як серце йому призволяє”. — 2 Коринтян 9:7

У позашкільному біблійному клубі, де моя дружина Сью служить раз на тиждень, учнів попросили пожертвувати гроші на допомогу дітям в охопленій війною Україні. Приблизно через тиждень, після того як Сью розповіла нашій одинадцятирічній онуці Меггі про цей проєкт, ми отримали від неї поштою конверт. У ньому було $3,45 і записка: “Це все, що я маю для дітей в Україні. Пізніше вишлю більше”.

Сью не пропонувала Меггі допомогти, але, можливо, її спонукав зробити це Господь. І Меггі, яка любить Ісуса і прагне жити для Нього, відгукнулась.

Ми можемо багато чому навчитися, коли думаємо про цей маленький дарунок від щирого серця. У ньому відображені деякі настанови стосовно дарування, надані Павлом у 2-му Посланні до коринтян (2 Кор. 9). По-перше, апостол закликав нас сіяти “щедро” (в. 6). Дарувати “все, що маю”, – безумовно, щедрий дар. Павло також писав, що наші дари слід давати з радістю, відповідно до Божого проводу і нашої здатності, а “не з примусу” (в. 7). Крім того, він згадав і про цінність дарів “вбогим” (в. 9), процитувавши Псалом 111:9 .

Коли випадає нагода зробити дарунки, запитаймо, якого відгуку Бог чекає від нас. Якщо ми щедрі й радісно спрямовуємо свої дари на потреби нужденним, то через свій дар чинимо “Богові дяку” (2 Кор. 9:11). Це дар від щирого серця.

Що мотивує вас виявляти щедрість до інших? Як ви прагнете задовольнити їхні справжні потреби?

Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені бути таким щедрим дарувальником, яким Ти хочеш мене бачити – віддзеркаленням Твого щедрого серця.

Автор: Давид Бренон

“Блаженніше давати, ніж брати”. — Дії 20:35

Коли маленький син проходив черговий етап лікування, пов’язаного з м’язовою дистрофією, Кері захотілось відволіктися від проблем своєї родини і зробити щось корисне для когось іншого. Тому вона зібрала взуття свого сина, яке стало для нього замалим, однак було в хорошому стані, і пожертвувала на служіння. Її пожертва спонукала друзів, членів родини і навіть сусідів долучитися до цієї ініціативи, і незабаром було зібрано більше двохсот пар взуття!

Хоча мета збору взуття полягала в тому, щоб благословити інших, Кері відчувала, що найбільше благословіння отримала саме її родина: “Увесь цей досвід дійсно підняв наш дух і допоміг нам зосередитись на зовнішньому світі”.

Апостол Павло розумів, наскільки важливо для послідовників Ісуса виявляти щедрість. По дорозі в Єрусалим Павло зупинився в Ефесі. Він знав, що це, ймовірно, буде його остання зустріч з віруючими церкви, яку він там заснував. У своєму прощальному зверненні до пресвітерів Павло нагадав, наскільки старанно він служив Богу (Дії 20:17-20), і заохотив їх робити те ж саме (в. 35). На завершення він процитував слова Ісуса: “Блаженніше давати, ніж брати” (в. 35).

Господь хоче, аби ми жертвували щиро і смиренно (Лк. 6:38). Якщо довіряємо Його керівництву, Він дасть нам можливості для цього, і ми будемо здивовані радістю, яку відчуємо.

Яким чином Бог може закликати вас до прояву щедрості? Коли ви були обдаровані чиєюсь щедрістю?

Дорогий Отче, допоможи мені щиро жертвувати своїм часом та ресурсами для інших.

Автор: Елісон Кіеда

“Коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав”. — Луки 24:30

Після напруженої роботи в лікарні моя подруга поспішала додому, міркуючи, що приготувати на вечерю до того, як її чоловік також повернеться з роботи. У неділю вона приготувала курку, а в понеділок подала на стіл те, що залишилося від неї. У вівторок вона знову приготувала курку, але цього разу запечену. Прибувши додому, моя подруга знайшла в морозильній камері два шматки риби, однак знала, що рибне філе не було улюбленою стравою її чоловіка. Не знайшовши нічого іншого, вона вирішила, що приготує рибу.

Поставивши страву на стіл, вона дещо вибачливо промовила до чоловіка, який щойно повернувся додому: “Я знаю, що це не твоя улюблена страва”. Натомість її чоловік підняв очі і сказав: “Люба, я просто щасливий, що в нас є їжа на столі”.

Його ставлення нагадує мені, наскільки важливо бути вдячними за те, що ми щоденно отримуємо від Бога. Подяка за хліб насущний, за всю їжу моделює приклад Ісуса. Під час спільної трапези з двома учнями після Свого воскресіння Христос “взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав” (Лк. 24:30). Він подякував Своєму Отцю, як і тоді, коли нагодував п’ять тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибками (Ів. 6:9). Коли ми дякуємо за нашу щоденну їжу та інше забезпечення, ми наслідуємо приклад Ісуса і вшановуємо Небесного Отця. Подякуймо Богу сьогодні.

Як часто ви дякуєте Ісусу? Як це Його прославляє?

Боже, дякую Тобі за хліб насущний і за задоволення всіх інших потреб.

Автор: Катара Паттон

“Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив”. — Єремії 1:5

Здається, що “вподобайки” – ті маленькі сердечка чи пальці вгору на Facebook – завжди були з нами. Але виявляється, що цей віртуальний символ схвалення з’явився лише у 2009 році.

Дизайнер “вподобайок” Джастін Розенштейн казав, що хотів допомогти створити “світ, у якому люди піднімають один одного, а не знищують”. Втім згодом Розенштейн зауважив, що його винахід, можливо, спричинив нездорову залежність користувачів від соціальних мереж.

Я ж вважаю, що винахід Розенштейна відображає нашу вроджену потребу в самоствердженні та зв’язках. Ми хочемо впевнитись, що інші знають нас, помічають нас, і ми їм подобаємось. “Вподобайка” – це досить нове поняття. Втім наше бажання пізнавати та бути пізнаними таке ж давнє, як і створення людини Богом.

Проте кнопка “подобається” не зовсім виконує свою роботу, чи не так? На щастя, ми служимо Богу, чия любов набагато глибша, ніж цифровий символ. У Книзі пророка Єремії ми бачимо Божий глибокий зв’язок із пророком, якого Він покликав до Себе. “Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив” (Єр. 1:5).

Бог знав пророка ще до його зачаття і призначив для життя, сповненого сенсу та місії (вв. 8-10). Бог і нас закликає до цілеспрямованого життя, коли ми пізнаємо Отця, Який так близько знає нас і любить.

Як глибоке пізнання Бога впливає на ваше ставлення до інших? Як цілеспрямоване життя може принести мир?

Небесний Отче, допоможи мені спочивати у Твоїй любові та в покликанні, знаючи, що Ти сильно піклуєшся про мене і формуєш для кожного дня, який Ти для мене запланував.

Автор: Адам Хольц | Дивіться інших авторів

“Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя”. — Псалом 41:2

Ми з друзями збиралися виконати один із пунктів нашого списку бажань – похід до Великого Каньйону. Однак вже на початку нашого походу ми замислились: чи нам вистачить води, запаси якої, зрештою, швидко вичерпались; а до краю каньйону було ще далеко. Нам стало важко дихати. Потім ми завернули за ріг, і сталося те, що ми вважаємо дивом. Ми побачили три пляшки з водою, заховані в ущелині скелі, із запискою: “Я знав, що вам це знадобиться. Насолоджуйтесь!” Ми здивовано подивилися один на одного, прошепотіли подяку Богу, зробили пару таких необхідних нам ковтків, а потім вирушили на останній відрізок свого шляху. Я ніколи в житті не відчував такої спраги і водночас такої вдячності.

Псалмоспівець не був у Великому Каньйоні, однак він напевно знав, як поводиться олень, коли його мучить спрага і коли він, можливо, наляканий. Слово “лине” (Пс. 41:2) говорить про спрагу такої міри, що якщо ви її не втамуєте, то можете померти. Автор прирівнює ступінь спраги оленя до свого прагнення до Бога: “Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя” (в. 2).

Бог є нашою постійною допомогою. Ми прагнемо Його, бо Він приносить нову силу та свіжість у наше втомлене життя, споряджаючи нас для всього, що чекає на нас у дорозі.

А ви відчували сильну спрагу, голод або страх? Чому ви прагнете Божої присутності?

Люблячий Боже, дякую за оновлену силу, яку я відчуваю, коли Ти наповнюєш моє життя. Прости, що шукав інше джерело, крім Тебе.

Автор: Джон Блейз

“Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас”. — 1 Івана 1:9

Моя перша короткострокова місіонерська поїздка була в джунглі Амазонки в Бразилії, де я допомагала будувати церкву на березі річки. Одного дня ми відвідали будинок у цій місцевості, де був фільтр для води. Коли господар налив каламутну колодязну воду у верхню частину приладу, за лічені хвилини всі домішки були видалені: з’явилася чиста, прозора питна вода. Прямо там, у вітальні цього чоловіка, я побачила образ того, що означає бути очищеними Христом.

Коли ми вперше приходимо до Ісуса зі своєю провиною та соромом, просимо Його простити нас і приймаємо Його як свого Спасителя, Він очищає нас від наших гріхів і робить новими. Ми очищаємось так само, як каламутна вода перетворилася на чисту питну воду. Як же радісно усвідомлювати, що завдяки жертві Ісуса Христа ми перебуваємо в належному стані перед Богом (2 Кор. 5:21), і Бог видаляє наші гріхи настільки далеко, “як далекий від заходу схід” (Пс. 102:12).

Водночас апостол Іван нагадує, що це не означає, що ми більше ніколи не будемо грішити. Якщо ми згрішимо, то можемо бути впевнені в дієвості “водяного фільтра” та втішатися, знаючи: “коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1 Ів. 1:9).

Отож, живімо зі впевненістю, знаючи, що ми постійно очищаємося Христом.

Чому так важливо звернутися до Ісуса з проханням простити наші гріхи? Що ви відчуваєте, усвідомлюючи, що вам більше не потрібно бути в’язнем гріха?

Дорогий Боже, дякую, що Ти вірний та справедливий, і прощаєш мені, якщо я сповідую Тобі свої гріхи.

Автор: Ненсі Гавіланес

Вже завтра наше недільне служіння буде в новому приміщенні за адресою:
вул. Володимира Покотило, 7/2,
вхід з тильної сторони.
Будемо раді всіх вас бачити!🙂

“Що нас спас і покликав святим покликом, – не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті”. — 2 Тимофія 1:9

В дитинстві моя донька любила гратися швейцарським сиром під час обіду. Вона клала жовтий квадратик собі на обличчя і казала: “Поглянь, мамо”, а її блискучі зелені очі визирали з двох дірочок у сирі. Коли я була молодою матір’ю, ця маска зі швейцарського сиру якнайкраще відображала моє ставлення до моїх зусиль – щира любов, втім така недосконала.

О, як ми прагнемо жити святим життям – життям присвяченим Богу, яке характеризується нашим уподібненням Ісусу. Втім час минає, а наша святість так і здається недосяжною. Замість неї залишається наша “дірчастість”.

У 2-му Посланні до Тимофія 1:6-7 апостол Павло закликає його жити відповідно до свого святого покликання. Далі Павло пояснює: “[Бог] нас спас і покликав святим покликом, – не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті” (в. 9). Святе життя можливе, втім не завдяки нашому характеру, а завдяки Божій благодаті. Павло продовжує: “[Ця благодать] нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів” (в. 9). Чи можемо ми прийняти Божу благодать і жити, спираючись на силу, яку вона нам дає?

У вихованні дітей, у шлюбі, у праці чи у вияві любові до ближнього Бог закликає нас до святого життя, яке стає можливим не завдяки нашим зусиллям бути досконалими, а завдяки Його благодаті.

Як ви розумієте особисту святість? Яким чином ви будете просити Бога нагадувати вам про Його всеохоплюючу благодать, яка приносить святість у ваше життя?

Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені покладатися на Твою благодать, а не на свої зусилля жити святим життям.

Автор: Еліза Морган