Церква Божої Слави

“Оберну Я пустиню на озеро водне, а землю суху – на джерела”. — Ісаї 41:18

Після руйнівного урагану “Катріна” у 2005 році розпочалася поступова відбудова Нового Орлеану. Одним із найбільш постраждалих районів був Нижній дев’ятий округ, де протягом багатьох років після урагану мешканці не мали доступу до основних ресурсів. Своїх зусиль, аби це змінити, докладав і Бернелл Котлон. У листопаді 2014 року він відкрив перший продуктовий магазин у цьому окрузі. “Коли я купив будівлю, всі думали, що я божевільний”, – згадує Котлон. Але “найперша клієнтка заплакала, бо вона… думала, що життя більше ніколи не повернеться в цей район”. Мати Котлона казала, що її син “побачив те, чого я не бачила. І я рада, що він… скористався цим шансом”.

Бог дав можливість пророку Ісаї побачити неочікуване майбутнє перед обличчям спустошення. Побачивши, що “убогі та бідні шукають води, та нема” (Ісаї 41:17), Бог пообіцяв: “Оберну Я пустиню на озеро водне, а землю суху – на джерела” (в. 18). Коли замість голоду і спраги Його народ знову відчує процвітання, то зрозуміє, що “Господня рука це зробила” (в. 20).

Бог є Автором відновлення і працює над створенням майбутнього, в якому “саме створіння визволиться від неволі тління” (Рим. 8:21). Якщо ми довіряємо Божій доброті, Він допомагає нам побачити майбутнє, сповнене надії.

Коли ви були свідками відновлення після руйнування? Як ви можете стати частиною Божої відновлювальної роботи?

Боже, будь ласка, допоможи мені свідчити своїм життям про надію, знайдену в Тобі, і про майбутнє, яке Ти даруєш.

Автор: Моніка Ла Роуз

“Не перестаю за вас дякувати, і в молитвах своїх за вас згадую”. — Ефесян 1:16

Вони не думали, що Йорн, орендар, який обробляв землю, зможе багато чого досягти. Проте, незважаючи на слабкий зір та інші фізичні обмеження, він присвячував себе людям у своєму селі в Норвегії, молячись ночами, коли біль не давав йому спати. У молитві він переходив від хати до хати, називаючи кожну людину окремо, навіть дітей, яких він ще не знав. Люди любили його за лагідний характер і зверталися до нього за мудрістю та порадою. Навіть якщо він не міг допомогти їм практично, люди все одно відчували себе благословенними, отримавши його любов. Коли Йорн помер, його похорон був найбільшим за всю історію цієї громади, хоча в нього не було родини. Його молитви принесли плоди, яких він навіть не міг собі уявити.

Цей смиренний чоловік наслідував приклад апостола Павла, який любив тих, кому служив, і молився за них, навіть будучи ув’язненим. Він писав до ефесян, перебуваючи у в’язниці в Римі, і молився, щоб Бог дав їм “Духа премудрості та відкриття”, і щоб Він “просвітив” очі їхніх сердець (Еф. 1:17-18). Павло прагнув, аби вони пізнали Ісуса і жили в любові та єдності через силу Духа.

Йорн і апостол Павло віддано молилися Богу за тих, кого вони любили і кому служили. Нехай вони стануть для нас прикладом для наслідування в тому, як ми любимо і служимо іншим сьогодні.

Чи знаєте ви когось, хто є лагідним воїном молитви? Як ця людина відображає серце Христа?

Господи Ісусе, Ти служив іншим і ставив їхні потреби на перше місце. Будь ласка, допоможи мені щодня любити і служити Тобі з радістю.

Автор: Емі Бушер Пай

“Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом”. — 1 Коринтян 1:31

Колись Джеймса Морріса називали “неосвіченим мирянином з гарячим серцем”, однак Бог використав його, аби привести Огастеса Топладі до рятівної віри в Ісуса Христа. Топладі, автор відомого християнського гімну “Благодатна Скеля ця”, так описував почуту ним проповідь Морріса: “Дивно, що я… наблизився до Бога… серед невеликої групи віруючих, які зібралися в сараї, і через служіння того, хто ледве міг вимовити власне ім’я. Безумовно, це діло рук Господніх, і воно дивовижне”.

Бог дійсно робить дивовижні речі в найбільш несподіваних місцях і через тих, кого ми можемо вважати “некваліфікованими” або просто звичайними людьми. У 1-му Посланні до коринтян апостол Павло нагадує нам: “Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато хто мудрі за тілом, небагато хто сильні, небагато хто шляхетні” (1 Кор. 1:26). Хоча коринтські віруючі були пересічними громадянами, з Божої благодаті їм не бракувало обдарованості та корисності (див. в. 7). І Бог, Який знає, як поставити хвальків на місце (вв. 27-29), діяв серед них і через них.

Ви вважаєте себе “звичайним” або навіть думаєте, що ви гірші за інших? Не турбуйтесь. Якщо ви з Господом і хочете, щоб Він діяв через вас, цього достатньо. Нехай у вашій молитві частіше звучать слова: “Боже, використовуй мене!”

Хто приходить вам на думку, коли ви думаєте про тих, кого Бог ефективно використав? Що ви можете зробити, аби змістити свій фокус з того, що ви маєте чи не маєте, на те, що Бог може через вас зробити?

Небесний Отче, прости мене за те, що я більше зосереджуюся на собі, а не на Тобі. Використовуй мене у Твоєму святому служінні.

Автор: Артур Джексон

“Бо не покінчилось Його милосердя, – нове воно кожного ранку”. — Плач Єремії 3:22-23

Протягом трьох років Сьюзен нічого собі не купувала, окрім предметів першої необхідності. Пандемія Covid-19 вплинула на дохід моєї подруги, і вона перейшла до економного способу життя. “Одного разу, прибираючи в квартирі, я помітила, наскільки пошарпаними та вицвілими виглядають мої речі, – поділилася вона. – Саме тоді я почала сумувати за новими речами, за відчуттям свіжості та захоплення. Все навкруги здалося тьмяним і наче натякало на те, що немає чого чекати в майбутньому”.

Несподівано для себе Сьюзен знайшла підбадьорення в книзі Плач Єремії, яку пророк написав після падіння Єрусалима. У ній Єремія описує незагоєну рану горя, яку зазнав сам пророк і його народ. Однак посеред відчаю скорботи лежить надійний ґрунт для надії – Божа любов. “Бо не покінчилось Його милосердя, – нове воно кожного ранку” (Плач. 3:22-23).

Сьюзен зрозуміла, що глибока Божа любов невпинно проривається назовні кожного дня. Коли обставини змушують нас відчувати, що нам більше немає на що сподіватись, ми можемо згадати про Божу вірність і очікувати Його забезпечення. Ми можемо впевнено сподіватися на Бога, знаючи, що наша надія ніколи не буде марною (вв. 24-25), тому що вона заснована на Його непохитній любові та милосерді.

“Божа любов – це моє «щось нове» кожного дня, – каже Сьюзен. – І я можу з надією дивитися вперед”.

Коли вам здавалося, що ваші обставини безнадійні? Як обітниця незмінної Божої любові дає вам надію?

Дорогий Боже, дякую, що кожен день приносить з собою Твою непохитну любов.

Автор: Карен Х’юанг

“Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих”. — Вихід 3:10

Минуло два з половиною роки після того, як президент Авраам Лінкольн звільнив людей, які перебували в рабстві, а Конфедерація капітулювала, проте штат Техас все ще не визнавав свободу поневолених людей. Отож, 19 червня 1865 року генерал армії Союзу Гордон Грейнджер прибув до Галвестона, штат Техас, і зажадав звільнення всіх невільників. Уявіть собі шок та радість, коли кайдани впали і ті, хто перебував у рабстві, почули проголошення свободи.

Бог бачить пригноблених, і Він, зрештою, проголосить свободу тим, хто перебуває під тягарем несправедливості. Це така сама істина, якою вона була і за часів Мойсея. Бог з’явився йому в палаючому кущі з нагальним посланням: “Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті” (Вих. 3:7). Господь не лише бачив жорстокість Єгипту стосовно Ізраїлю, Він також планував дещо зробити: “Я зійшов, щоб визволити його… та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого” (в. 8). Він мав намір проголосити свободу Ізраїлю, а Мойсей мав стати Його “рупором”. “Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих” (в. 10).

Хоча Божий час може настати не так швидко, як ми сподіваємось, одного дня Він звільнить нас від усякого рабства та несправедливості. Він дарує надію та звільнення всім пригнобленим.

Чи бачили ви, як Бог допомагає пригнобленим? Як Він запрошує вас долучитися до Його праці?

Дорогий Боже, в історії нашого світу так багато пригноблення, що легко впасти у відчай. Будь ласка, допоможи мені залишатися налаштованим на Твій намір звіщати свободу.

Автор: Уїнн Коллієр

“Коли будеш жати жниво своє на своїм полі, і забудеш на полі снопа, не вернешся взяти його, – він буде приходькові, сироті та вдові”. — Повторення Закону 24:19

Декілька років тому нашу церкву попросили прийняти біженців, які тікали зі своєї країни після бурхливої зміни політичного керівництва. Приїжджали цілі родини, маючи при собі лише невелику сумку речей. Декілька родин із нашої церкви відкрили для біженців свої домівки, у тому числі і ті, у кого було мало вільного місця.

Їхня гостинність нагадує про Божу заповідь, дану ізраїльтянам, коли ті входили в Землю Обітовану (Повт. 24:19-21). Будучи землеробами, вони розуміли важливість урожаю, який був необхідний для того, аби прожити до наступного року. Тому Боже повеління: “коли будеш жати жниво своє на своїм полі, і забудеш на полі снопа, не вернешся взяти його, – він буде приходькові, сироті та вдові” (в. 19), є закликом довіряти Богу. Ізраїльтяни повинні були практикувати щедрість не тоді, коли вони знали, що мають достатньо, а тоді, коли давали від щирого серця.

Прояв такої щедрості був також нагадуванням, що ізраїльтяни самі були рабами в Єгипті (вв. 18, 22) . Колись вони були пригноблені та знедолені, але Божа милість звільнила їх від рабства.

Християни також покликані бути щедрими. Апостол Павло нагадує: “[Христос], бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом” (2 Кор. 8:9). Ми даємо, бо Він дав нам.

А вам хтось допомагав у період скрути? Як ви будете допомагати іншим, покладаючись на Боже забезпечення?

Дорогий Отче, будь ласка, відкрий мої очі на потреби знедолених у моїй громаді.

Автор: Метью Лукас

“Щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному”. — Галатів 5:13

Коли мій дядько Еморі відійшов у вічність, прощання з ним було величним. Однак уся ця шана відображала одну ідею: Еморі виявляв свою любов до Бога через служіння іншим. Ніде це не проявлялося так яскраво, як у контексті його військової служби санітаром під час Другої світової війни. За свою хоробрість він отримав високі військові нагороди. Але найбільше Еморі запам’ятався своїм милосердним служінням, як під час війни, так і після неї.

Самовідданість Еморі відповідала заклику апостола Павла до галатів. Він писав: “Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному” (Гал. 5:13). Але як? По нашій гріховній природі ми запрограмовані ставити на перше місце себе, а не інших. Тож звідки береться ця неприродна самовідданість?

У Посланні до филип’ян апостол Павло заохочує: “Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі” (Фил. 2:5). Павло описує готовність Христа навіть пережити смерть на хресті через Його велику любов до нас. Тільки тоді, коли Його Дух формує в нас розум Христа, ми стаємо відокремленими та отримуємо можливість жертвувати для інших, відображаючи найвищу жертву, яку приніс Ісус, коли віддав Себе за нас. Отже, слідуймо за дією Духа в нас.

Коли хтось жертовно послужив вам? Як ви можете послужити іншим, починаючи з власної родини?

Люблячий Отче, дякую за досконалий приклад Ісуса і Його жертву. Будь ласка, допоможи мені мати розум Христа.

Автор: Білл Краудер

“Твоя віра, о дочко, спасла тебе”. — Марка 5:34

Під час вивчення Біблії суботнім ранком один батько був спантеличений тим, що його улюблена, втім норовлива донька повернулася до міста, і через її поведінку йому було некомфортно перебувати з нею у своєму домі. Інша учасниця цієї малої групи з вивчення Біблії почувалася не дуже добре, оскільки фізичні наслідки тривалої хвороби і старіння давалися взнаки. Численні візити до лікарів не принесли жодного результату. Жінка була зневірена. За Божим задумом, саме 5-й розділ Євангелія від Марка був тим уривком, який вони вивчали того дня. І після завершення біблійного вивчення вони нарешті відчули надію та радість.

У цьому розділі говориться, що Яір, батько хворої дитини, вигукнув: “Моя донька помирає!” По дорозі до дівчинки Ісус зцілив жінку від її тривалої хвороби, сказавши: “Твоя віра, о дочко, спасла тебе” (в. 34). Яір та жінка, вірячи в Ісуса, шукали Його і не розчарувалися. Однак в обох випадках до зустрічі з Ісусом справи йшли від “поганого до гіршого”.

Незалежно від статі, віку, раси чи класу, ми всі стикаємося з ситуаціями, які ставлять нас у глухий кут і змушують шукати відповіді. Замість того, щоб дозволяти труднощам віддаляти нас від Ісуса, намагаймося, аби вони спонукали нас до глибшої віри в Того, Хто відчуває нашу віру, коли ми торкаємось до Нього (в. 30), і Хто може нас зцілити.

Яка ситуація спонукає вас шукати Ісуса? Про що ви сьогодні щиро молитесь?

Дорогий Ісусе, Ти знаєш кожну болючу ситуацію в моєму житті. Попри складність життєвих обставин, будь ласка, зроби мене сильним у вірі.

Автор: Артур Джексон

“Але ти будь пильний у всьому… виконуй працю благовісника, сповняй свою службу”. — 2 Тимофія 4:5

Коли у квітні 1912 року “Титанік” зіткнувся з айсбергом, пастор Джон Харпер знайшов місце для своєї шестирічної доньки в одній із рятувальних шлюпок. Потім він віддав свій рятувальний жилет одному з пасажирів і почав ділитись Євангелієм з усіма, хто його слухав. Коли судно тонуло і сотні людей чекали на малоймовірний порятунок, Харпер плавав від однієї людини до іншої і говорив: “Віруй у Господа Ісуса, – і будеш спасений” (Дії 16:31).

Під час зустрічі тих, хто вижив на “Титаніку”, в Онтаріо, Канада, один чоловік назвав себе “останнім наверненим Джона Харпера”. Відкинувши перший заклик Харпера, він прийняв Христа, коли проповідник закликав його знову. Він бачив, як Харпер присвятив останні хвилини свого життя свідоцтву про Ісуса, перш ніж зазнав переохолодження та пішов на дно крижаної води.

Звертаючись до Тимофія, апостол Павло заохочує його до такої ж самовідданої євангелізації. Він доручає Тимофію проповідувати з терпінням та пильністю (2 Тим. 4:1-2). Апостол нагадує молодому проповіднику, аби він залишався зосередженим, незважаючи на те, що дехто буде відкидати Ісуса (вв. 3-5).

Наші дні обмежені, тому важлива кожна мить. Ми можемо бути впевнені, що наш Отець приготував для нас місце на небесах, у той час як ми проголошуємо: “Ісус спасає!”

Як усвідомлення того, що наші дні обмежені, збільшує вашу готовність ділитися Доброю Звісткою про любов Ісуса? Як ви простягнете руку допомоги ближнім сьогодні?

Господи Ісусе, будь ласка, дай мені можливість ділитися Твоєю любов’ю з іншими.

Автор: Сошіль Діксон

“Нехай кожен дає, як серце йому призволяє”. — 2 Коринтян 9:7

У позашкільному біблійному клубі, де моя дружина Сью служить раз на тиждень, учнів попросили пожертвувати гроші на допомогу дітям в охопленій війною Україні. Приблизно через тиждень, після того як Сью розповіла нашій одинадцятирічній онуці Меггі про цей проєкт, ми отримали від неї поштою конверт. У ньому було $3,45 і записка: “Це все, що я маю для дітей в Україні. Пізніше вишлю більше”.

Сью не пропонувала Меггі допомогти, але, можливо, її спонукав зробити це Господь. І Меггі, яка любить Ісуса і прагне жити для Нього, відгукнулась.

Ми можемо багато чому навчитися, коли думаємо про цей маленький дарунок від щирого серця. У ньому відображені деякі настанови стосовно дарування, надані Павлом у 2-му Посланні до коринтян (2 Кор. 9). По-перше, апостол закликав нас сіяти “щедро” (в. 6). Дарувати “все, що маю”, – безумовно, щедрий дар. Павло також писав, що наші дари слід давати з радістю, відповідно до Божого проводу і нашої здатності, а “не з примусу” (в. 7). Крім того, він згадав і про цінність дарів “вбогим” (в. 9), процитувавши Псалом 111:9 .

Коли випадає нагода зробити дарунки, запитаймо, якого відгуку Бог чекає від нас. Якщо ми щедрі й радісно спрямовуємо свої дари на потреби нужденним, то через свій дар чинимо “Богові дяку” (2 Кор. 9:11). Це дар від щирого серця.

Що мотивує вас виявляти щедрість до інших? Як ви прагнете задовольнити їхні справжні потреби?

Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені бути таким щедрим дарувальником, яким Ти хочеш мене бачити – віддзеркаленням Твого щедрого серця.

Автор: Давид Бренон