Сутність формування християнського характеру
Формування християнського характеру відбувається не в ізоляції від світу, а під час проходження практичних випробувань і повсякденного служіння. Спільний досвід подолання побутових викликів, служіння дітям та взаємодопомога є наочною ілюстрацією духовного шляху віруючого — від виходу з «міста погибелі» до досягнення вічної мети.
Усі людські уявлення про мораль, праведність чи «правильність» мають постійно перевірятися та коригуватися Божим Словом. Єдиним непохитним і досконалим Орієнтиром є Ісус Христос. На відміну від будь-яких земних авторитетів чи духовних лідерів, які через людську обмеженість можуть помилятися чи падати, Христос є Тим, Хто ніколи не зраджує, не розчаровує та завжди зберігає вірність.
Вірність як критична умова для вічності
Серед багатьох ривоносних рис християнського характеру існує одна фундаментальна якість, без якої людина не здатна увійти до Небесного Царства — це вірність. Вона є не просто емоційним поривом чи вибором за сприятливих обставин, а випробовується у часи тиску, випробувань та переслідувань.
«Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол кидатиме декого з вас до в’язниці, щоб ви були випробувані, і матимете утиски протягом десяти днів. Будь вірний аж до смерті, і Я дам тобі вінець життя!»
Об’явлення 2:10 УТТ
Заклик бути вірним «аж до смерті» означає збереження відданості Богові протягом усього земного шляху, незалежно від зовнішнього середовища чи безпекових умов. Земні корони, володіння та статус лишаються в матеріальному світі після смерті людини, тоді як вінець вічного життя — це єдина нагорода, що зберігає абсолютну цінність у вічності.
Валюта вічності: Вірність у малому
Справжнє духовне випробування полягає у щоденній вірності в речах, які здаються незначними. Людина схильна класифікувати справи на «великі» та «малі», фокусуючи зусилля там, де є миттєвий зиск чи земне визнання. Проте в Божій системі координат діє протилежний принцип.
«Вірний у найменшому — і у великому вірний; а несправедливий у найменшому — і у великому несправедливий».
від Луки 16:10 УТТ
Валюта вічності — це вірність у малому. У небесному вимірі матеріальні статки знецінюються, але найвищу вартість мають щоденні рішення: ранкова молитва, заглиблення в Слово Боже та готовність коригувати власні плани заради Божої волі.
Вірність — це не поодинокий героїчний акт, а послідовний ланцюг щоденних виборів підпорядковувати своє життя Творцю.
Видима якість християнського характеру
Вірність не може залишатися прихованою чи абстрактною; вона обов’язково матеріалізується у вчинках, ставленні до ближніх та дотриманні наведеного слова. Якщо людина не здатна бути вірною у стосунках із тими, кого бачить поруч, її твердження про вірність невидимому Богу є ілюзією.
«Якщо хтось каже: Я люблю Бога! — але ненавидить свого брата, той неправдомовець. Адже хто не любить свого брата, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачит?»
1 Івана 4:20 УТТ
Практичні вияви вірності Богові:
- Бог на першому місці: Підпорядкування власних амбіцій, ресурсів, часу та талантів Божій волі.
- Виконання заповідей: Прояв любові до Бога через практичну турботу про ближнього.
- Постійність у повсякденності: Щоденна праця, молитва та наповнення серця Божим Словом задля захисту від гріха.
«Як юнак збереже чистою свою дорогу? Лише дотриманням Твого слова! Усім своїм серцем шукаю Тебе, не дай мені ухилитися від Твоїх заповідей! Я бережу Твоє слово у своєму серці, щоб мені не грішити проти Тебе».
Псалом 119:9-11 УТТ
Історичне втілення принципу: Подвиг сєра Ніколаса Вінтона
Яскравим прикладом вірності у малому та відмови від власного комфорту ради порятунку інших є історія сєра Ніколаса Вінтона. У 1938 році, скасувавши відпустку на лижному курорті, він поїхав до Праги і, побачивши табори біженців, взяв на себе відповідальність за порятунок дітей від нацистської загрози.
Незважаючи на відсутність офіційного статусу та державної підтримки, Вінтон разом із однодумцями організував вивезення 669 дітей до прийомних сімей у Великій Британії. Протягом 50 років він зберігав цю таємницю, не шукаючи земної слави чи нагород, аж поки випадково не було знайдено його записник у 1988 році. Його вчинок став порятунком для тисяч нащадків врятованих дітей, підтверджуючи мудрість: «Хто врятує одне життя — врятує увесь світ».
Час рішень: як застосувати вірність у своєму житті
Вірність вимагає активного рішення діяти за принципом: «Якщо не я, то хто?». Вона випробовується у повсякденних справах, коли ми відкладаємо власний егоїзм ради виконання Божого покликання. Запрошення до вірності — це заклик щоденно шукати Божого лиця, наповнювати серце Словом і бути вірним до кінця, щоб отримати вічний, непідкупний вінець життя з рук Христа.
Найближчі події
- Благодійні пожертування: можливість проявити вірність через матеріальне служіння церкви.
- Спільне чаювання: час для спілкування та зміцнення братських стосунків одразу після служіння.
- Молитовне зібрання: щопонеділка о
19:00— постійна молитва за перемогу та мир в Україні. - Домашні групи: зібрання протягом тижня для поглиблення віри та підтримки.
- Недільне служіння: наступна неділя о
10:00— молитовне зібрання та Хліболамання (спомин страждань Христа). - Інформаційне служіння: підтримка церковних сторінок в Instagram та TikTok (лайки, коментарі) як засіб свідчення у цифровому просторі.
- Душпастирська підтримка: можливість звернутися за молитвою чи консультацією до Олександра або його дружини.
Сідайте, будь ласка, дорога церква.
Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служіння.
Ще раз вітаю всіх, хто є на цьому місці, хто підійшов трошки пізніше.
Ми раді вас бачити.
Дітки, ви можете піти зараз на недільну школу, там будуть зараз з вами займатися.
Тому приходьте.
Давайте, поки ми розсаджуємося, повернемося до наших сусідів справа і зліва, привітаємося, скажемо: «Я радий бачити тебе сьогодні».
Слава Богу за вас.
Слава Богу, що ви тут разом з нами, хай Бог вас поблагословить!
І зараз, перед тим як ми звернемося до Божого Слова, у нас буде такий невеличкий ролик.
Минулого тижня у нас пройшов наш табір — наметовий табір на Київському морі.
І на сьогодні Олександр якраз підготував відео.
На ту неділю ми трошечки не встигали, бо тільки в суботу ми повернулися.
Хочу попросити: Ігор, можеш вимкнути світло, щоб ми могли подивитися?
Так, дякую.
Якщо готово, то можна запускати.
Як завжди.
Частіше за все гріх, щось неправильне — це зробити легше, ніж, наприклад, сказати правду, коли можуть тебе за це не сприйняти.
Останню, якщо можна, останню вимкни.
Так, ага.
Тоді передостанню, дякую.
Ага, дякую.
Такий от у нас був табір.
Я теж дякую всім, хто молився.
Особливо дякую тим, хто робив і зробив цей табір реальним: Олександру Пасечнику, який допомагав в організації, в проведенні; Люді Мойле (Ludmila Mouele), Люді Пасечник, Тані Тхарук, які у нас займалися кухнею, і у нас не боліла голова, що ми будемо їсти на сніданок, на обід, на вечерю.
Усе було дуже смачно.
Дуже дякую Анатолію і Саші, які допомагали зі своїм транспортом, служили, завозили нас туди і назад.
Якщо б Толік зі своєю машиною нам не допоміг, то нам би прийшлося з Сашою точно дві ходки робити, бо речей було багато, і Толіка цей мінівен, якщо я правильно кажу, дуже виручив, бо там було багато місця і якраз усе влізло.
У нас, як ви вже бачили, була така карта, по якій ми подорожували, і тема табору була, як і в Пустоварівці, «Подорож пілігрима».
Тобто ми по цій книзі проходили різні такі станції: вийшли з Міста Погибелі, потім пройшли через Вузьку Браму до Христа, потім пройшли через Долину Смертної Тіні, пройшли випробування цим світом на Ярмарку Марнославства і, врешті-решт, дійшли до Небес.
І це дійсно був такий і непростий шлях, але я вірю, що кожен щось для себе отримав, бо в цей раз ми молилися, щоб була гарна погода, щоб не було дощу, бо минулого разу ми заїжджали під дощем, майже цілий день, перший день був дощ, виїжджали під дощем, не змогли багато всього зробити з того, що планували.
У цей раз, слава Богу, майже все ми змогли реалізувати.
Єдине, що ми так гарно, мабуть, і ви так гарно молилися, що було дуже спекотно, і вдень те, що ми планували, ми нічого не могли робити.
Між обідом і вечерею майже неможливо було якісь там активності проводити.
Тільки можна було, коли спека спадала, купатися в морі.
Але слава Богу за те, що гарна була погода, не було дощу.
Робили також кожного дня такі, ви теж бачили, цікаві різні вироби, які нам нагадували про ті теми дня, про вірші, які ми вчили.
Оце такий старовинний рукопис, там якраз вірш — те, що сказав Іван фарисеям і іншим людям, які приходили до нього на хрещення: «Хто підказав вам тікати від майбутнього гніву? Тож приносьте плід, гідний покаяння».
Тобто у нас навіть вийшло два таких сувої.
Один більше постраждав від пожежі, інший трошки в кращому вигляді зберігся.
Тому я дякую всім вам, хто допомагав, хто молився, хто жертвував, бо це теж потребувало і певних грошей, щоб у це вкластися.
І слава Богу за те, що була і гарна погода, і майже у всіх був гарний настрій.
У кого, може, настрій був не дуже гарний, Бог поправляв, виправляв.
Було в цьому році дуже багато мурашок.
У тому році, мабуть, їх менше було, тому що дощі були, а в цьому році просто вони скрізь снували, до декого навіть там у намети заповзали, але так, у принципі, ми із цим випробуванням теж справилися.
Тому слава Богу за все, що Він робить, за те, що Він дає можливості проводити табори, що ми змогли провести табір у Пустоварівці перед цим, на позаминулому тижні, на минулому тижні наш табір пройшов.
І давайте ми звернемося до Божого Слова, а перед тим як ми до нього звернемося, про всяк випадок перевіримо наші мобільні телефони, щоб вони у вас були на беззвучному режимі, бо я минулого разу не вимкнув, і якраз якийсь спам або реклама під час служіння зателефонували.
Довелося швиденько вимикати.
Якщо ви пам’ятаєте, то весь цей місяць ми говорили і він був присвячений характеру християнина — яким повинен бути характер справжньої віруючої людини.
Я думаю, що у кожного з нас є свої якісь певні уявлення про те, яким повинен бути віруючий, що він повинен робити, чого він не повинен робити.
І, знаєте, не завжди наші уявлення співпадають з Божим Словом, і дуже важливо все, що ми для себе уявили — якими ми повинні бути, яким повинен бути наш брат або сестра, пастор або служитель — дуже правильно перевіряти наші уявлення з Божим Словом.
І, знаєте, ми говорили, що найкращий приклад, або той, з кого найкраще брати приклад, якими ми повинні бути як віруючі — це наш Господь Ісус Христос.
У Посланні до євреїв автор пише, що ми маємо взагалі навколо себе цілу хмару, багато-багато людей, які жили до нас, які сьогодні живуть і які дійсно можуть бути для нас гарним, добрим прикладом у тому, що вони роблять для Бога, у тому, що вони зробили для Бога.
Але найкращий приклад, досконалий приклад — це саме Господь Ісус Христос.
Бо будь-яка людина, що б вона не зробила у своєму житті, великого або маленького, вона може помилятися, вона може спотикатися, і ми можемо розчаровуватися, думаючи: «Ось такий служитель, а він вчинив такий гріх, він впав, він у чомусь був невірний».
Але Господь Ісус Христос — чому Він найкращий приклад?
Тому що Він ніколи не зраджує, ніколи не підводить і завжди на Нього можна орієнтуватися.
Також ми говорили, що нам важливо у своєму житті слідувати не за бажаннями свого тіла, не за бажаннями своєї плоті, не за своїм «я», а слідувати за Духом, за Божим Духом, який Він вклав у нас.
Але є ще одна риса, про яку я хочу сьогодні поговорити, і я, забігаючи наперед, одразу скажу, що без цієї риси, якщо її не буде у вашому житті, і ви, і я — ми не зможемо потрапити на небеса.
Як ви думаєте, що це за риса?
Риса характеру, яку вам і мені треба мати.
І без цієї риси ми не зможемо потрапити на небеса.
Є варіанти?
Яка риса дуже важлива?
Бог хоче, щоб вона була у вас, Бог хоче, щоб вона була в мене, і всі ми хочемо, щоб вона була в тих людях, які нас оточують.
Є варіанти?
Чисте серце, але це не зовсім риса, це наш стан, наш стан у стосунках з Богом.
Що-що?
Віра?
Ну, це теж не зовсім риса, це саме риса, яка присутня в характері людини.
Любов?
Любов потрібно, не буду сперечатися.
Що?
Вірність!
Вірність, ви прямо в десяточку, в яблучко влучили.
Це та риса, якої потребуєте ви і я сьогодні.
Це та риса, яку Господь очікує від вас і від мене сьогодні.
І ось що про це каже наш Господь у Своєму Слові.
Це книга Об’явлення, 2-й розділ, 10-й вірш.
Я буду читати в сучасному перекладі, і у вас буде зараз цей вірш на екрані.
«Не бійся того, що будеш страждати».
Це говорить Господь Ісус Христос до церкви.
«Ось диявол кидатиме декого з вас до в’язниці, щоб ви були випробувані, і матимете утиски протягом десяти днів».
І отут увага.
Це продовження або закінчення цього вірша: «Будь вірний аж до смерті, і Я дам тобі вінець життя».
Про що говорить наш Господь Ісус Христос у цьому невеличкому тексті, який ми прочитали?
Чи каже Він: будь вірним, поки тобі це зручно, так?
Або: будь вірний, поки тобі це приносить якусь користь, так?
Це Він каже?
А можливо, Він каже, що будь вірним один рік після твого хрещення?
Про це Він каже в цьому вірші?
Ні.
Про що ж говорить наш Господь у цьому вірші?
Ісус закликає нас зберігати вірність — що?
Аж до смерті.
Тобто в усі дні нашого життя.
От скільки Господь вам і мені дасть прожити на цій землі, Ісус каже: будь вірний завжди.
Не по настрою, не тому, що сьогодні вночі не було обстрілів, не тому, що мир наступив або, навпаки, ще не наступив.
Будь вірний завжди, незалежно від обставин.
І Господь навіть у цьому вірші каже, що особливо це потрібно вам і мені, коли обставини зовсім для нас не добрі.
Бо Він каже до цієї церкви, що буде для них?
Вам це буде добре?
Вас будуть вітати на вулиці, казати, як здорово, що ти покаявся і пішов у церкву?
Він каже: у вас диявол що буде робити?
Кидати у в’язницю.
Тобто ця церква вже на той момент, коли Іван писав їй листа, стикалася з гоніннями.
І віруючі цієї церкви за те, що вони вірили в Ісуса Христа і від цього не відмовлялися, сповідували свою віру — що вони отримували?
Нагороди, так?
Медалі отримували, грамоти почесні від римлян або від інших людей, які разом з ними жили?
Ні, їх кидали до в’язниць.
Знаєте, Ісус порівнює дар вічного життя, який Він обіцяє дати віруючим за вірність, з вінцем.
На минулому тижні ми разом з дітьми в таборі робили отакі от корони.
Ну, я не буду її одягати, бо трошки зачіску собі зіпсую, поки буду одягати.
Але для чого цей образ?
Чому Ісус сказав вам і мені: будь вірний до смерті, і Я дам тобі цей вінець?
Чому?
Що він означає?
Що він говорить для вас і для мене?
Ісус говорить, що найголовніша нагорода, яку ми можемо отримати, буде не тут на землі.
Вона буде не у вигляді якихось матеріальних благ, не тому, що ми завжди будемо здорові і себе будемо гарно почувати, не тому, що у нас усе буде добре в стосунках.
Він каже, що найголовніша нагорода, яку ви і я отримаємо за свою вірність — це буде вінець вічного життя, який Він нам дасть, коли ми перейдемо, переступимо цей поріг смерті.
І, знаєте, Ісус часто в Біблії різні образи, аналогії проводить.
Для чого?
Щоб ми як люди зрозуміли, що те, що цінується тут на землі — всі ці корони всіх імператорів, усіх сьогоднішніх царів, у яких там сотні, можливо, тисячі діамантів, смарагдів і інших коштовностей — всі ці корони залишаться тут на землі.
І єдина корона, яка варта того, щоб до неї прагнути, яка варта того, щоб ми докладали своїх зусиль — це вінець вічного життя.
Це єдина корона, до якої ми повинні прагнути.
Знаєте, чи завжди легко бути вірним Богу?
От просто згадайте якісь ситуації нещодавні у своєму житті.
Чи завжди легко бути вірним Богу?
Я вам скажу, що дуже нелегко.
Інколи в найпростіших, здавалося б, банальних речах нам дуже важко залишатися вірними Богу.
У моєму житті було дуже багато ситуацій, і мені не дуже приємно про них згадувати, де я проявив невірність.
І, знаєте, після цього я ніколи не радів.
Після цього мій настрій не піднімався через те, що я пішов на якийсь компроміс або когось зрадив.
Я вам розкажу тільки одну історію.
Вона була давно, тому мені її не так важко згадувати.
Ми всі навчалися в школах, в училищах, у якихось інститутах, коледжах.
І ми всі стикалися в стосунках, коли ми там навчалися, з різними спокусами: десь там списати, десь там прогуляти.
І, знаєте, одна така ситуація трапилася зі мною, коли я навчався тут у 38-му училищі (ПТУ №38 у Києві на вулиці Сім’ї Сосніних, 13 нині функціонує як Київський професійний коледж артдизайну раніше — Міжрегіональний центр ювелірного мистецтва), у нас на Сім’ї Сосніних — зараз не пам’ятаю, як називається ця вулиця, перейменували її.
І я вже був на третьому курсі, уже навчання доходило до кінця, і я вже на той момент десь приблизно рік ходив у церкву.
І, знаєте, трапилося те, що дуже часто трапляється в школах, в училищах, в інститутах: група вирішила прогуляти пари.
Тобто у нас були пари до обіду, і після обіду була зазвичай одна-дві пари.
І якраз після обіду повинна була бути пара з хімії, яку проводив завуч нашого училища.
І всі домовилися, що вони після обіду не повертаються, не приходять на цю пару.
А я і не погодився, і нічого не сказав.
Думаю: ну, я не збирався прогулювати, думаю, повернуся після обіду, я тут недалеко жив, на Якуба Коласа, пішки туди-назад хвилин 20 до училища.
І, знаєте, я повернувся, я побачив, що нікого з моєї групи немає, і я простояв десь 10–15 хвилин під дверима аудиторії.
Я чув, що там знаходяться вчителі, хтось усе ж таки з нашої групи прийшов, але я так і не зайшов в аудиторію.
Чому?
Тому що я боявся.
І те, що трапилося потім пізніше з тим хлопцем, який усе ж таки прийшов — я боявся, що мене будуть за це цькувати, що почнеться булінг.
І, знаєте, ми не любимо, коли всі проти тебе виступають.
І, знаєте, хоча я повернувся, хоча я не збирався прогулювати цю пару, але я так і не зайшов і потім пішов додому.
І, знаєте, яку нагороду ми всі як група отримали?
Як ви думаєте?
Завуч викладав хімію.
Нас, усю групу, позбавили стипендії за ці місяці.
Знаєте, коли ми не отримуємо нагороду від Бога, ми отримуємо трошечки інші нагороди, тільки вони не дуже приємні.
Як ви гадаєте, після цієї ситуації я свідчив про Бога моїм одногрупникам?
Мені було взагалі легко говорити, що я віруючий, коли я так вчинив?
Ні, я їм не свідчив.
Я не свідчив.
Тільки вже коли навчання закінчувалося, після навчання з деякими, з ким я мав більш дружні стосунки, то я розповідав про Бога.
Але через те, що я пішов на компроміс, через те, що я проявив невірність, це мені ніяк не допомогло.
Ніяк не допомогло.
Але є ще один дуже важливий аспект у вірності.
Про нього нам говорить Ісус в Євангелії від Луки.
Давайте разом подивимося.
Євангеліє від Луки, 16-й розділ, 10-й вірш.
Ви всі його дуже багато разів чули, але в контексті сьогоднішньої проповіді він дуже важливий, тому я не міг його не згадати.
Там написано: «Вірний у найменшому — і у великому вірний. Несправедливий (або невірний в інших перекладах) у найменшому — і у великому несправедливий (або невірний)».
Про що говорить Ісус у цьому тексті Святого Письма?
Про що Він говорить?
Він говорить, що треба бути вірними, тільки коли це стосується якихось великих, глобальних речей твого життя, так?
Так?
Ісус говорить, що треба бути вірними Йому тільки тоді, коли це питання життя і смерті, так?
Про це говорить Ісус?
Він каже: будь вірний у чому?
У найменшому.
У тому, що ви для себе вважаєте сьогодні найменшим.
Найменше — це що?
Це оцінка, так?
Я, наприклад, дивлюся на піаніно і дивлюся на педаль під піаніно.
Що для мене найменше, як ви думаєте?
Педаль, бо вона реально за розмірами менша.
Тобто ми весь час у своєму житті оцінюємо: оце важливо, оце неважливо.
Оце маленьке, оце велике.
І ми як обираємо пріоритети, у чому ми скоріше будемо вірними і більше будемо докладати зусиль?
Там, де більша зарплата, більший якийсь зиск, чи там, де менше, чи там, де нам навіть «спасибі» не скажуть?
Ми будемо більше докладати зусиль там, де ми отримаємо більше нагород.
Ну, думаємо, що отримаємо.
А Ісус каже: будь вірним у найменшому.
Чому?
Тому що якщо ти в цьому не можеш бути вірним, коли у твоє життя прийде якесь велике випробування, де тобі треба буде докласти в сто разів, у десять разів більше зусиль, ти думаєш, що ти зможеш бути вірним, але насправді ти цей екзамен, цей іспит не складеш.
Знаєте, наша вірність — це не одноразовий і героїчний вчинок.
Це серія щоденних рішень робити добрі справи і виконувати те, що Господь вам і мені відкрив.
Тому перша важлива думка на сьогодні вона така: валюта вічності — вірність у малому.
Валюта вічності — те, що цінується у вічності.
Знаєте, у вічності цінуються не долари, не євро, не франки або фунти стерлінгів, хоча вони тут на землі вважаються досить-таки вільно конвертованими валютами.
Куди б ти не поїхав, ти зможеш їх обміняти.
І якщо в тебе є гарна сума якоїсь із цих валют, ти зможеш якийсь час, навіть не маючи роботи, не маючи на перший момент житла або якогось прихистку, за ці гроші прожити.
Але у вічності цінується що?
Вірність.
У вічності цінується вірність у маленьких речах, у маленьких твоїх виборах.
Кожного ранку, коли ти прокидаєшся, ти робиш вибір, незалежно від настрою: я буду молитися, я буду шукати відповіді для себе в Божому Слові, я буду питати у Бога, що Він хоче, щоб я робив у цьому дні.
Я нещодавно запитував, а на групі якраз запитував: чи є у вас плани на сьогоднішній день або на завтрашній?
Усі сказали: так, є.
Але, знаєте, вірність Богу в чому полягає?
Що навіть якщо у тебе і в мене є плани на сьогоднішній день — ми запланували, що ми прийдемо в церкву, після церкви ми прийдемо додому, проведемо час із сім’єю, хтось планує кудись поїхати, когось провідати, щось інше зробити…
Але, знаєте, вірність Богу полягає в тому, коли ми, маючи ці плани, кажемо: «Господь, а що Ти хочеш, щоб я робив у цьому дні?
Як Ти хочеш, щоб, можливо, я ці плани трошечки підкоригував»?
І, знаєте, справжньою вашою і моєю вірністю буде тоді, коли, якщо Бог вам проговорить і скаже: «От зроби оце», а це у ваші плани не входить, і вірність буде в тому, коли ви скажете: «Добрий Господь, я відкладаю свої плани і роблю те, що Ти від мене очікуєш».
Знаєте, наша вірність Богові вимірюється не тим, як ми починаємо шлях, а тим, що ми робимо із дня в день, і тим, яким буде наш фініш.
Оцим вимірюється наша вірність.
Яку і від кого ми корону отримаємо?
Чи ми отримаємо вінець від Бога, чи ми разом з дияволом отримаємо вінець смерті у пеклі?
Знаєте, вірність не побачиш без справ.
Так само, як не можна побачити без справ совість або милосердя.
Апостол Петро, коли він говорить про хрещення, каже, що ми повинні показати своє сумління в чому?
У своєму завіті з Богом через хрещення.
Тобто повинна бути якась видима дія.
І так само Петро каже, що ваше сумління повинно проявитися в добрих справах, у добрих ділах, бо сумління не можна помацати.
Я не бачу Толіка сумління, не бачу Юліного сумління, Андрія, Наталі, Люді…
Ну, взагалі не бачу вашого сумління, але це не означає, що його немає.
Ви не бачите мого сумління.
Як його можна побачити?
Через те, що я роблю, через те, що я обираю.
І так само вірність — її неможливо побачити до тих пір, поки ми щось не обираємо і не починаємо робити у своєму житті.
Є всім відомі прислів’я, які говорять про вірність, я декілька згадаю:
«У важку годину пізнаєш вірну людину».
«Вірність справі — міра честі».
«Вірний друг любить до смерті» (не тільки коли все йому подобається, вигідно і зручно).
«У малому невірний — у великому невірний».
Ми навіть читали, звідки це прислів’я має коріння.
Про що говорять ці прислів’я?
Вони говорять, що наша вірність повинна стати видимою у нашому ставленні до ближнього і до того, що ми робимо.
Ваша і моя вірність повинна стати видимою.
Чи можливо побачити вірність?
Так, вірність можна побачити, коли ми даємо обіцянку Богові або іншій людині.
І потім що?
Кажемо: «Боже, я забув, такий був заклопотаний, такий був заклопотаний, що я забув», так?
Ні, коли ми даємо обіцянку Богові чи іншій людині, Біблія каже — навіть злому, і ми цю обіцянку виконуємо.
Ось що про це каже Боже Слово.
Це Перше послання Івана, апостол Іван пише, 4-й розділ, 20-й вірш: «Якщо хтось каже: “Я люблю Бога”, але ненавидить свого брата, той неправдомовець. Адже хто не любить свого брата, якого бачить, як може він любити Бога, Якого не бачить?»
Дозвольте мені трошечки перефразувати цей вірш і замінити слово «любов» на слово «вірність».
Якщо хтось каже: «Я вірний Богові», але невірний своєму братові, той неправдомовець.
Адже хто невірний своєму братові, якого бачить, як може бути вірним Богові, Якого не бачить?
Бачите цю закономірність?
Вірність — вона завжди повинна бути видимою.
Іван каже, що наша вірність Богу, наша любовь до Бога повинна в чому проявлятися?
У нашій вірності і любові до свого ближнього.
Інакше ти ніяк вірність не помацаєш.
Інакше ти ніяк любов не побачиш.
Любов — теж така штука, що поки вона не проявиться в нашому ставленні, у наших словах, у наших ділах, її теж не видно.
Ви теж звернули на це увагу.
Іван пише: «Хто скаже: “Я люблю Бога…”»
Насправді сказати можна все що завгодно, правда ж?
Я можу вам зараз пообіцяти всім, що ви будете мільйонерами.
Ти скажеш: «Пастор, а де ти ці мільйони візьмеш для нас, да?»
Обіцянка-цяцянка, як то кажуть.
Тобто ми можемо пообіцяти іншій людині, якщо ми навіть, тим паче, думаємо від цієї людини отримати якусь користь — ми можемо пообіцяти все що завгодно.
Інколи ми так і Богові обіцяємо: наобіцяємо, а потім, коли Бог приходить і каже: «Давай, Саша, виконуй свою обіцянку»…
«Ой, Боже, Ти бачиш, у мене такі обставини, у мене зараз проблеми в родині, зі здоров’ям так не дуже, грошей не вистачає, треба більше працювати…»
І в нас з’являється купа-купа таких причин, щоби нашу обіцянку не виконувати.
Тому наступна дуже важлива думка на сьогодні така: наша вірність повинна стати видимою.
Поверніться до свого сусіда, скажіть: «Твоя вірність повинна стати видимою».
Знаєте, я вам скажу по секрету, тільки нікому не розповідайте.
Ви вмієте таємниці тримати, правда?
Ну, ми любимо таємниці.
Я вам скажу: якщо твоєї вірності не видно, скоріше за все, її просто немає.
Тільки нікому не розповідайте!
Якщо твоєї вірності не видно, її просто немає.
Її просто немає.
Чи ми любимо Бога, чи любимо свою дружину або чоловіка, чи маємо любов до своїх дітей, чи любимо свого сусіда або товариша по роботі — як це можна побачити?
Тільки через вашу і мою вірність.
Чи проявляємо ми цю вірність у роботі, у себе в родині, у церкві, у служінні, у тому, що ми робимо для Бога?
Чи ми проявляємо цю вірність?
Якщо її видно у наших справах, тоді так, вона є.
Якщо її не видно — таємниця за сімома замками, її просто немає.
У чому проявляється наша вірність Богу?
Перше: коли Бог стає на перше місце в нашому житті.
Що це означає?
Це коли ми наші амбіції, наші плани, наші цілі, наші цінності підкоряємо Богові.
Ми перевіряємо все, що для нас сьогодні важливо, те, у що ми вкладаємо свій час, свої гроші, свої зусилля, свої дари і таланти.
Якщо ми це перевіряємо і розуміємо, що Господь нас не просив це робити, скоріше за все, у цьому немає ніякої вірності Богові.
Це вірність нашим амбіціям, це вірність тому, що ми хочемо більше грошей заробити, це вірність тому, що ми хочемо сподобатися якійсь людині, яка для нас важлива.
Але це зовсім не про вірність Богу.
Друге: через що проявляється наша вірність?
Через виконання Його заповідей.
Пам’ятаєте, коли Ісуса спитали, яка заповідь найважливіша?
Знаєте, є 10 заповідей, і сказати, яка з них найважливіша — ну, важко.
Ну, правильно сказати — перша заповідь.
А от далі… І з’явилася одна людина, яка правильно відповіла.
Пам’ятаєте, Ісус навіть похвалив цю людину.
І які дві заповіді Він сказав, що вам і мені треба виконувати?
Люби Бога і люби ближнього свого, як самого себе.
У цьому і є вірність Богу: коли ми любимо Бога і нашу любов до Бога ми виявляємо в тому, що ми любимо свого ближнього.
Бо без любові до Бога, я вам чесно скажу, ми не зможемо любити свого ближнього.
Ми зможемо тільки тоді, коли в нас гарний настрій, ми себе добре почуваємо.
Коли ми встали не з тієї ноги, коли вночі обстрілювали, ми не виспалися, коли щось трапилося погане в нашому житті — я вам чесно скажу, ми будемо любити тільки самих себе.
А нашому ближньому залишиться тільки те, що там, можливо, у нас якийсь залишок.
І ще в чому ми можемо проявляти вірність Богу?
Через постійність у повсякденності.
Через те, що ми робимо кожного дня.
Коли ми кожного дня молимося, коли ми кожного дня чесно працюємо, коли ми кожного дня служимо Богу.
У Псалмі 119, у 9-му вірші, там написано цікавий принцип, і псалмоспівець його розкриває для всіх віруючих.
Він каже: «Як юнаку зберегти чистою свою дорогу життя? Лише дотриманням Твого Слова».
і ще 1Як вам і мені зберегти чистою дорогу свого життя?
Тільки коли ми дотримуємося Божого Слова.
А як ми будемо знати, чого нам потрібно дотримуватися, як ви думаєте, якщо ми Боже Слово не читаємо, якщо нас немає в церкві, у неділю ми не слухаємо проповідь, якщо ми не приходимо на домашню групу, якщо ми не маємо особистих стосунків з Богом?
Чи зможемо ми зберігати чистою свою дорогу, як ви думаєте?
Ні.
Далі, у 10–11 віршах — це вже для нас усіх, якщо ви подумали, що ви вже не дуже такі юні серцем, ви трошечки старші або трошечки молодші — псалмоспівець каже: «Усім своїм серцем шукаю Тебе, не дай мені ухилитися від Твоїх заповідей.
Я бережу Твоє слово у своєму серці, щоб мені не грішити проти Тебе».
Знаєте, що допоможе вам і мені бути вірними Богу?
Берегти Боже Слово у своєму серці, щоб нам не грішити проти Бога.
У мене немає — і у вас, я вас розчарую, немає такої сили, щоб взагалі не грішити.
Тільки коли ви покладаєте свою надію на Бога, тільки коли ви зберігаєте Боже Слово у своєму серці…А для того, щоб воно там зберігалося, його треба спочатку туди що?
Покласти.
Воно само собою там не з’явиться.
Якщо ви цілий день слухали новини — хто там повинен бути прем’єр-міністром або міністром оборони, хто правий, хто винуватий — то, чесно вам скажу, Боже Слово не з’явиться у вашому серці.
Ви будете думати про що завгодно, але не про те, що Бог очікує від вас.
І, знаєте, ми завжди любимо якісь такі історії, приклади вірності, приклади віри.
І я сьогодні, коли готувався до цієї проповіді, знайшов одну таку історію, яка особисто мене надихнула, особливо в контексті того, що ми зараз влітку робимо табори для дітей, ми проводили цього тижня таку в парку на Потапова артвечірку для дітей, для дорослих — тобто ми служили, ми робили щось для них гарне.
І я сьогодні хотів би розказати історію однієї людини.
Це майже наш сучасник, він буквально нещодавно перейшов у вічність.
Це історія сєра Ніколаса Вінтона — людини, що врятувала від смерті 669 дітей.
Знаєте, батьки Ніколаса Вінтона були німецькими євреями, які на початку ХХ століття емігрували з Німеччини до Англії.
Там вони змінили прізвище на таке більш англійське.
І також вони увірували в Бога, прийняли хрещення, стали християнами.
І вони свого сина, цього Вінтона, теж ростили як християнина, він теж прийняв хрещення в англіканській церкві.
І цей англієць 50 років ні слова нікому не розповідав про те, як у 1939 році він вивіз з окупованої німцями Чехословаччини приречених на смерть 669 дітей.
Про його подвиг стало відомо випадково в 1988 році.
Його дружина щось шукала на горищі і знайшла записну книжку, де були фотокартки цих дітей, записи родин, які їх приймали в Англії, та інші відомості.
Ніхто не знав би про цю дивовижну рятувальну операцію, якби дружина випадково не знайшла цей записничок.
Він навіть своїй дружині про це не розповів!
Ішов 1938 рік.
Ніколас працював біржовим маклером у Лондоні.
Він планував відпустку у Швейцарії, зимову відпустку, тобто любив покататися на лижах.
І раптом йому зателефонував його давній шкільний товариш Мартін Блейк, який працював у Празі в Британському комітеті у справах біженців з Чехословаччини.
Блейк попросив Вінтона скасувати відпустку і приїхати в Прагу.
Є, мовляв, дуже важлива справа, а лижі, каже, можеш не брати.
У Празі дійсно виявилося не до лиж.
Приїхавши туди, Вінтон побачив величезні табори біженців.
На той момент Гітлер уже окупував Судетську область, і всі євреї, які проживали на той час у Судетській області, тікали в сусідню Чехословаччину, на іншу територію Чехословаччини, яка ще на той момент була не окупована.
Потім пізніше відбулася «Кришталева ніч», коли в Німеччині були розгромлені всі єврейські магазини, синагоги, навчальні заклади, будинки.
І євреї з Німеччини, з Австрії, з сусідніх країн, де фашисти прийшли до влади, теж тікали до Чехословаччини, бо вважали, що там ще більш-менш можна якось вижити.
Знаєте, він практично самотужки створив програму з вивезення дітей з Чехословаччини.
У готельному номері в Празі він влаштував щось на зразок приймальні.
До нього приходили батьки, які були готові залишити своїх дітей — тобто у буквальному розумінні слова залишити, віддати їх Вінтону, щоб він організував їхній переїзд (тільки діти могли цим скористатися), щоб він організував їхній переїзд до Англії.
Ніколас записував імена дітей, збирав їхні фотографії, вибудовував у голові способи вивезення дітей.
До його номера стояли величезні черги.
Не дивно, що нацисти почали за ним стежити.
Знаєте, для того, щоб якось вирішити цю проблему з нацистами, він давав хабарі, щоб ви розуміли — відкуповувався, по суті, від цих фашистських чиновників, щоб вони його не чіпали, щоб була можливість врятувати цих дітей.
Йому вдалося зареєструвати близько 900 дітей, яких потрібно було терміново вивозити з Чехословаччини.
На початку 1939 року він, залишивши замість себе двох друзів, повернувся в Лондон.
Там він і ще кілька добровольців, у тому числі його мама (це до того, наскільки важливо, щоб ті люди, які нас оточують, нас підтримували), організували комітет, який назвали Британським комітетом у справах біженців з Чехословаччини.
Щоб ви розуміли, вони не мали ніякого офіційного статусу.
Держава не допомагала їм від слова «зовсім».
Він давав оголошення в газетах, шукав прийомні сім’ї, шукав спонсорів, шукав людей, які могли або грошима, або своїми домівками прийняти цих дітей.
Він там взявся за пошуки оцих прийомних сімей та грошей, яких було потрібно дуже багато.
14 березня 1939 року перший потяг з дітьми покинув Прагу.
Ніколас Вінтон і його товариші організували 8 таких потягів, якими вивозили дітей.
Потяги йшли до Лондона, де Вінтон і прийомні сім’ї зустрічали цих дітей, і потім ці діти розселялися по цих домівках.
Щоб ви розуміли, більшість сімей, які їх приймали — це були віруючі люди, християни.
Вони приймали їх, часто будучи дуже небагатими, дуже бідними, але вони у своєму серці вирішили, що вони щось зроблять хоча б для однієї дитини.
Так урятувалося 669 дітей.
Близько 250 дітей… Останнє відділення було вже у вагонах, коли 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу.
Кордони були закриті, і доля цих дітей невідома.
Скоріше за все, більшість цих дітей загинули у концтаборах.
Щоб ви розуміли, на кінець війни майже всі діти, яких урятував Вінтон, стали повними сиротами, бо за час війни їхні батьки загинули в концтаборах: в Освенцимі, Берген-Бельзені, Терезієнштадті.
Знаєте, багато років ніхто не згадував про те, що зробив Вінтон.
Про нього згадали через 50 років, після того як дружина Вінтона випадково виявила в 1988 році його записну книжку з адресами англійських сімей, які взяли врятованих дітей.
За всіма адресами були надіслані листи, і близько 80 врятованих дітей були таким чином знайдені.
Про це дізналося ток-шоу BBC «That’s Life!», і вони запросили Вінтона в якості глядача в студію, де несподівано для нього ведуча розповіла його історію.
Після чого попросила підвестися в студії тих людей, які завдячують Вінтону своїм порятунком — і в невеличкій студії підвелося більше 20 людей.
Це ті діти, яких Вінтон урятував перед початком Другої світової війни.
Саме тоді про таємницю Ніколаса Вінтона дізнався увесь світ, а самого героя прозвали «британським Шиндлером».
Чули, був такий теж чоловік, який рятував євреїв?
Фільм є «Список Шиндлера», книга є «Список Шиндлера».
Його назвали за те, що він зробив для цих дітей, «британським Шиндлером».
На сьогодні налічується більше 6 тисяч нащадків тих дітей, яких урятував Вінтон.
Знаєте, це є живе свідчення, що одна відмова від поїздки на лижний курорт може змінити життя багатьох людей.
Знаєте, коли Бог просить вас і мене від чогось відмовитися, ми думаємо: «Ну, Боже, я так давно цього хотів, я так давно планував цю відпустку, я так давно відкладав гроші, щоб це купити…»
Ми думаємо: «Ну, Боже, ну як так, це ж несправедливо».
Знаєте, ця людина відмовилася від свого відпочинку, від цього курорту, і завдяки цьому врятувалися 669 дітей.
Чи отримав він там якусь нагороду за те, що зробив для цих дітей?
До певного часу ніякої нагороди він не отримав.
Але насправді вже через 50 років він отримав нагороду.
У 2002 році королева Єлизавета ІІ посвятила його в лицарі.
А в 2014 році, у віці 105 років, він був нагороджений найвищою нагородою Чехії — орденом Білого Лева.
Він помер у віці 106 років уранці 1 липня 2015 року.
Це майже наші часи.
Бог йому дав дожити до тієї нагороди, яку Він готував йому тут на землі, щоб побачити всіх тих врятованих дітей та їхніх нащадків.
І, найголовніше, я вірю — найголовніша нагорода його чекала на небесах, коли у віці 106 років його зустрів Ісус і сказав: «Сину мій, увійди в радість пана свого».
Неймовірну історію Вінтона розповідає також художній фільм «Одне життя» з Ентоні Гопкінсом у головній ролі, який був знятий у 2023 році.
Назва походить від вислову в Талмуді, у книзі єврейських законів: «Хто врятує одне життя — врятує увесь світ».
Знаєте, можливо, ви сидите тут і думаєте: «Я не можу реально врятувати 670 людей».
Ось вам задача-мінімум, щоб ви були вірними в малому: хто врятує одне життя — врятує увесь світ.
Хто вірний у тому, щоб служити сьогодні Богові в чомусь маленькому, той зможе в свій час… І тому Бог у свій час довірить щось велике.
Хто зможе відмовитися від маленького відпочинку, від маленької якоїсь користі, від своїх амбіцій, від своєї правоти — той у свій час зможе пожати, як ця людина, сєр Вінтон, пожати спасіння багатьох людей.
Чи можливо, щоб ви і я стали такою людиною, як він?
Так!
Бо все, що він зробив — це проявив вірність Богу.
Він міг сказати: «Хто я такий?
Я просто біржовий маклер.
У мене немає ніяких зв’язків у владі, я не маю грошей, що я можу зробити?
Що я можу запропонувати цим дітям?»
Але, знаєте, коли його запитували, чому він так вчинив, чому він став рятувати цих дітей, не маючи ніяких зв’язків, не маючи, ну, насправді, не будучи ніяким комітетом у справах біженців (це була просто його вигадка, щоб якось представляти і позиціонувати себе в пресі і мати якийсь, можна сказати, напівофіційний статус)…Він сказав: «Просто цього ніхто не робить.
Просто цього ніхто не робить.
Я вирішив: якщо не я, цього ніхто не буде робити».
Знаєте, сьогодні просто хтось не робить, тому що він думає, що це замаленьке або завелике.
Але Господь каже тобі, Господь каже мені: «Будь вірний!
Будь вірний у цьому маленькому, і Я довірю тобі більше.
Будь вірний Мені кожного ранку.
Коли ти прокидаєшся, незалежно від настрою, починай Мене шукати.
Особливо коли в тебе немає настрою — тоді ще більше починай шукати Бога».
Настрій сам по собі не виправиться, не вирівняється, якщо ти не знайдеш для себе відповіді, натхнення, сили у Христі.
Але якщо ти вибереш шукати Бога, молитися, наповнити своє серце Його Словом, шукати Його планів — Господь поблагословить тебе і дасть тобі бути вірним Йому.
Давайте ми разом встанемо для молитви.
Ми на завершення помолимося.
Попросимо Бога, щоб Господь допоміг нам.
Допоміг нам бути вірними Йому.
Ісус у цьому першому вірші, який ми читали, сказав: «Будь вірний до смерті, і Я дам…» що?
«…вінець життя».
Будь вірний у тих обставинах, які ти сьогодні проходиш, і Бог дасть тобі вінець життя.
Будь вірним у маленькому, у тому, що Бог тобі довірив: у твоїй родині, на роботі, у служінні церкви.
Будь вірний Богові, і Бог дасть тобі вінець життя!
Господь Ісус, ми дякуємо Тобі!
Дякуємо Тобі за це послання, яке Ти залишив через апостола Івана церкві Своїй.
Ти сказав: «Будь вірний!
Будь вірний попри обставини, попри все те, що сьогодні намагається зруйнувати твоє життя і вкрасти твою віру».
І ми сьогодні приходимо до Тебе як до Того, Хто є джерелом віри, як до Того, Хто проявив вірність, був вірний до смерті — і смерті хресної, заради мене, заради кожного, хто є на цьому служінні, заради кожної людини, яка дивиться нас зараз онлайн або буде дивитися у цьому записі, заради кожної людини, яка ще сьогодні навіть не шукає Тебе.
Ти кажеш: «Будь вірний Мені».
Господи, допоможи нам бути вірними Тобі в маленьких речах, у нашій посвяті, у нашому особистому ходженні перед Тобою.
Щоб кожен день, кожен наш день, незалежно від нашого настрою, незалежно від нашого самопочуття — дай нам починати його з Тобою.
Дай нам починати з Твого Слова, з того, що ми шукаємо Тебе в молитві, у тому, щоб питати: «Господь, ось я, що Ти хочеш, щоб я робив у цьому дні?»
Боже, поблагослови нас бачити себе відповіддю, як побачив цей Вінтон, відповіддю для тих людей, хто сьогодні приречений — приречений дияволом або приречений якимись обставинами, або сам себе прирік на якесь таке жалюгідне існування.
Господи, дай нам сказати: «Якщо не я, то хто?
Якщо я не проявлю свою вірність цьому брату, сестрі, чоловіку, дружині, дітям, сусіду, то хто проявить цю вірність?
Якщо я кажу, що я люблю Тебе, Бога, а не люблю свого ближнього, то в чому моя вірність?»
І, Господи, я сьогодні прошу: допоможи нам являти Твою вірність кожного дня нашого життя і аж до смерті.
До смерті!
Ми благословляємо Тебе, вклоняємось Тобі.
І дякуємо, Господи, за Твою вірність, за те, що Ти є вірним, і в цьому є найкращий приклад.
У цьому є те натхнення, якого ми потребуємо: Твоя вірність Своєму Слову, Твоя вірність Своїм обіцянкам і Твоя вірність в усьому, що Ти робиш для нас як наш Творець.
Вклоняємось Тобі, наш Небесний Батько, і ми молилися до Тебе в ім’я Сина Твого, Ісуса Христа.
Амінь.
Ісус, ми ще раз просимо: хай наша любов, хай наша вірність до Тебе стане видимою.
Хай вона буде видимою через наше ставлення до Тебе, до всього, що Ти сьогодні очікуєш від нас, у нашій посвяті, у наших стосунках з Тобою.
І хай вона стане видимою через наше служіння своїм ближнім.
Хай ця любов, ця вірність проявиться в наших повсякденних справах і в тому, що ми можемо зробити, у тому, чим ми можемо допомогти людям, які поруч з нами, особливо тим, які ще сьогодні не знають Тебе.
Благословляємо Тебе, вклоняємося Тобі, наш Господь Ісус Христос.
Амінь, амінь.
Присядьте, будь ласка, буквально ще на хвилинку.
На завершення хочу нагадати про ті події, які у нас будуть найближчим часом.
Зараз після служіння ви можете проявити свою вірність вашими пожертвами в цьому матеріальному служінні.
Це теж важлива частина і служіння церкви, і вашого та мого служіння.
Тому хай Бог благословить нас у цьому.
Також по завершенні служіння у нас буде чаювання: чай, кава, сік, смаколики.
Теж не тікайте, це важливий час, щоб поспілкуватися, проявити вірність у тому, щоб бути добрими, щирими один до одного.
У понеділок о 19:00 ми збираємося тут на молитву, ми продовжуємо молитися за припинення війни, за мир для нашої країни — це теж прояв нашої вірності, постійність у молитві.
На тижні — домашні групи, не пропускайте, хай Бог благословить вас через це теж переживати Божу турботу і Божу вірність у своєму житті.
І в наступну неділю, як завжди, у нас о 10:00 тут буде служіння.
Це буде початок нового місяця, це буде молитовне служіння, тому теж давайте готувати свої серця до молитви, до Хліболамання, щоб у цьому служити Богові.
Також нагадую, що у нас є нові сторіночки в Інстаграмі, у ТікТоці.
Якщо ви користуєтеся цими соцмережами, підписуйтесь, залишайте свої коментарі, лайки — це можливість свідчити теж вашому оточенню про Бога.
І нагадую, що якщо вам потрібна якась молитовна підтримка, консультація — теж можете звертатися до мене або до моєї дружини.
На цьому наше служіння закінчується, і хай Бог благословить вас і мене бути вірними Йому сьогодні і в усі дні нашого життя.
Амінь.
Дякую вам, дорогі левіти, за ваше служіння.
Ще раз вітаю всіх, хто є на цьому місці, хто підійшов трошки пізніше.
Ми раді вас бачити.
Дітки, ви можете піти зараз на недільну школу, там будуть зараз з вами займатися.
Тому приходьте.
Давайте, поки ми розсаджуємося, повернемося до наших сусідів справа і зліва, привітаємося, скажемо: «Я радий бачити тебе сьогодні».
Слава Богу за вас.
Слава Богу, що ви тут разом з нами, хай Бог вас поблагословить!
І зараз, перед тим як ми звернемося до Божого Слова, у нас буде такий невеличкий ролик.
Минулого тижня у нас пройшов наш табір — наметовий табір на Київському морі.
І на сьогодні Олександр якраз підготував відео.
На ту неділю ми трошечки не встигали, бо тільки в суботу ми повернулися.
Хочу попросити: Ігор, можеш вимкнути світло, щоб ми могли подивитися?
Так, дякую.
Якщо готово, то можна запускати.
Як завжди.
Частіше за все гріх, щось неправильне — це зробити легше, ніж, наприклад, сказати правду, коли можуть тебе за це не сприйняти.
Останню, якщо можна, останню вимкни.
Так, ага.
Тоді передостанню, дякую.
Ага, дякую.
Такий от у нас був табір.
Я теж дякую всім, хто молився.
Особливо дякую тим, хто робив і зробив цей табір реальним: Олександру Пасечнику, який допомагав в організації, в проведенні; Люді Мойле (Ludmila Mouele), Люді Пасечник, Тані Тхарук, які у нас займалися кухнею, і у нас не боліла голова, що ми будемо їсти на сніданок, на обід, на вечерю.
Усе було дуже смачно.
Дуже дякую Анатолію і Саші, які допомагали зі своїм транспортом, служили, завозили нас туди і назад.
Якщо б Толік зі своєю машиною нам не допоміг, то нам би прийшлося з Сашою точно дві ходки робити, бо речей було багато, і Толіка цей мінівен, якщо я правильно кажу, дуже виручив, бо там було багато місця і якраз усе влізло.
У нас, як ви вже бачили, була така карта, по якій ми подорожували, і тема табору була, як і в Пустоварівці, «Подорож пілігрима».
Тобто ми по цій книзі проходили різні такі станції: вийшли з Міста Погибелі, потім пройшли через Вузьку Браму до Христа, потім пройшли через Долину Смертної Тіні, пройшли випробування цим світом на Ярмарку Марнославства і, врешті-решт, дійшли до Небес.
І це дійсно був такий і непростий шлях, але я вірю, що кожен щось для себе отримав, бо в цей раз ми молилися, щоб була гарна погода, щоб не було дощу, бо минулого разу ми заїжджали під дощем, майже цілий день, перший день був дощ, виїжджали під дощем, не змогли багато всього зробити з того, що планували.
У цей раз, слава Богу, майже все ми змогли реалізувати.
Єдине, що ми так гарно, мабуть, і ви так гарно молилися, що було дуже спекотно, і вдень те, що ми планували, ми нічого не могли робити.
Між обідом і вечерею майже неможливо було якісь там активності проводити.
Тільки можна було, коли спека спадала, купатися в морі.
Але слава Богу за те, що гарна була погода, не було дощу.
Робили також кожного дня такі, ви теж бачили, цікаві різні вироби, які нам нагадували про ті теми дня, про вірші, які ми вчили.
Оце такий старовинний рукопис, там якраз вірш — те, що сказав Іван фарисеям і іншим людям, які приходили до нього на хрещення: «Хто підказав вам тікати від майбутнього гніву? Тож приносьте плід, гідний покаяння».
Тобто у нас навіть вийшло два таких сувої.
Один більше постраждав від пожежі, інший трошки в кращому вигляді зберігся.
Тому я дякую всім вам, хто допомагав, хто молився, хто жертвував, бо це теж потребувало і певних грошей, щоб у це вкластися.
І слава Богу за те, що була і гарна погода, і майже у всіх був гарний настрій.
У кого, може, настрій був не дуже гарний, Бог поправляв, виправляв.
Було в цьому році дуже багато мурашок.
У тому році, мабуть, їх менше було, тому що дощі були, а в цьому році просто вони скрізь снували, до декого навіть там у намети заповзали, але так, у принципі, ми із цим випробуванням теж справилися.
Тому слава Богу за все, що Він робить, за те, що Він дає можливості проводити табори, що ми змогли провести табір у Пустоварівці перед цим, на позаминулому тижні, на минулому тижні наш табір пройшов.
І давайте ми звернемося до Божого Слова, а перед тим як ми до нього звернемося, про всяк випадок перевіримо наші мобільні телефони, щоб вони у вас були на беззвучному режимі, бо я минулого разу не вимкнув, і якраз якийсь спам або реклама під час служіння зателефонували.
Довелося швиденько вимикати.
Якщо ви пам’ятаєте, то весь цей місяць ми говорили і він був присвячений характеру християнина — яким повинен бути характер справжньої віруючої людини.
Я думаю, що у кожного з нас є свої якісь певні уявлення про те, яким повинен бути віруючий, що він повинен робити, чого він не повинен робити.
І, знаєте, не завжди наші уявлення співпадають з Божим Словом, і дуже важливо все, що ми для себе уявили — якими ми повинні бути, яким повинен бути наш брат або сестра, пастор або служитель — дуже правильно перевіряти наші уявлення з Божим Словом.
І, знаєте, ми говорили, що найкращий приклад, або той, з кого найкраще брати приклад, якими ми повинні бути як віруючі — це наш Господь Ісус Христос.
У Посланні до євреїв автор пише, що ми маємо взагалі навколо себе цілу хмару, багато-багато людей, які жили до нас, які сьогодні живуть і які дійсно можуть бути для нас гарним, добрим прикладом у тому, що вони роблять для Бога, у тому, що вони зробили для Бога.
Але найкращий приклад, досконалий приклад — це саме Господь Ісус Христос.
Бо будь-яка людина, що б вона не зробила у своєму житті, великого або маленького, вона може помилятися, вона може спотикатися, і ми можемо розчаровуватися, думаючи: «Ось такий служитель, а він вчинив такий гріх, він впав, він у чомусь був невірний».
Але Господь Ісус Христос — чому Він найкращий приклад?
Тому що Він ніколи не зраджує, ніколи не підводить і завжди на Нього можна орієнтуватися.
Також ми говорили, що нам важливо у своєму житті слідувати не за бажаннями свого тіла, не за бажаннями своєї плоті, не за своїм «я», а слідувати за Духом, за Божим Духом, який Він вклав у нас.
Але є ще одна риса, про яку я хочу сьогодні поговорити, і я, забігаючи наперед, одразу скажу, що без цієї риси, якщо її не буде у вашому житті, і ви, і я — ми не зможемо потрапити на небеса.
Як ви думаєте, що це за риса?
Риса характеру, яку вам і мені треба мати.
І без цієї риси ми не зможемо потрапити на небеса.
Є варіанти?
Яка риса дуже важлива?
Бог хоче, щоб вона була у вас, Бог хоче, щоб вона була в мене, і всі ми хочемо, щоб вона була в тих людях, які нас оточують.
Є варіанти?
Чисте серце, але це не зовсім риса, це наш стан, наш стан у стосунках з Богом.
Що-що?
Віра?
Ну, це теж не зовсім риса, це саме риса, яка присутня в характері людини.
Любов?
Любов потрібно, не буду сперечатися.
Що?
Вірність!
Вірність, ви прямо в десяточку, в яблучко влучили.
Це та риса, якої потребуєте ви і я сьогодні.
Це та риса, яку Господь очікує від вас і від мене сьогодні.
І ось що про це каже наш Господь у Своєму Слові.
Це книга Об’явлення, 2-й розділ, 10-й вірш.
Я буду читати в сучасному перекладі, і у вас буде зараз цей вірш на екрані.
«Не бійся того, що будеш страждати».
Це говорить Господь Ісус Христос до церкви.
«Ось диявол кидатиме декого з вас до в’язниці, щоб ви були випробувані, і матимете утиски протягом десяти днів».
І отут увага.
Це продовження або закінчення цього вірша: «Будь вірний аж до смерті, і Я дам тобі вінець життя».
Про що говорить наш Господь Ісус Христос у цьому невеличкому тексті, який ми прочитали?
Чи каже Він: будь вірним, поки тобі це зручно, так?
Або: будь вірний, поки тобі це приносить якусь користь, так?
Це Він каже?
А можливо, Він каже, що будь вірним один рік після твого хрещення?
Про це Він каже в цьому вірші?
Ні.
Про що ж говорить наш Господь у цьому вірші?
Ісус закликає нас зберігати вірність — що?
Аж до смерті.
Тобто в усі дні нашого життя.
От скільки Господь вам і мені дасть прожити на цій землі, Ісус каже: будь вірний завжди.
Не по настрою, не тому, що сьогодні вночі не було обстрілів, не тому, що мир наступив або, навпаки, ще не наступив.
Будь вірний завжди, незалежно від обставин.
І Господь навіть у цьому вірші каже, що особливо це потрібно вам і мені, коли обставини зовсім для нас не добрі.
Бо Він каже до цієї церкви, що буде для них?
Вам це буде добре?
Вас будуть вітати на вулиці, казати, як здорово, що ти покаявся і пішов у церкву?
Він каже: у вас диявол що буде робити?
Кидати у в’язницю.
Тобто ця церква вже на той момент, коли Іван писав їй листа, стикалася з гоніннями.
І віруючі цієї церкви за те, що вони вірили в Ісуса Христа і від цього не відмовлялися, сповідували свою віру — що вони отримували?
Нагороди, так?
Медалі отримували, грамоти почесні від римлян або від інших людей, які разом з ними жили?
Ні, їх кидали до в’язниць.
Знаєте, Ісус порівнює дар вічного життя, який Він обіцяє дати віруючим за вірність, з вінцем.
На минулому тижні ми разом з дітьми в таборі робили отакі от корони.
Ну, я не буду її одягати, бо трошки зачіску собі зіпсую, поки буду одягати.
Але для чого цей образ?
Чому Ісус сказав вам і мені: будь вірний до смерті, і Я дам тобі цей вінець?
Чому?
Що він означає?
Що він говорить для вас і для мене?
Ісус говорить, що найголовніша нагорода, яку ми можемо отримати, буде не тут на землі.
Вона буде не у вигляді якихось матеріальних благ, не тому, що ми завжди будемо здорові і себе будемо гарно почувати, не тому, що у нас усе буде добре в стосунках.
Він каже, що найголовніша нагорода, яку ви і я отримаємо за свою вірність — це буде вінець вічного життя, який Він нам дасть, коли ми перейдемо, переступимо цей поріг смерті.
І, знаєте, Ісус часто в Біблії різні образи, аналогії проводить.
Для чого?
Щоб ми як люди зрозуміли, що те, що цінується тут на землі — всі ці корони всіх імператорів, усіх сьогоднішніх царів, у яких там сотні, можливо, тисячі діамантів, смарагдів і інших коштовностей — всі ці корони залишаться тут на землі.
І єдина корона, яка варта того, щоб до неї прагнути, яка варта того, щоб ми докладали своїх зусиль — це вінець вічного життя.
Це єдина корона, до якої ми повинні прагнути.
Знаєте, чи завжди легко бути вірним Богу?
От просто згадайте якісь ситуації нещодавні у своєму житті.
Чи завжди легко бути вірним Богу?
Я вам скажу, що дуже нелегко.
Інколи в найпростіших, здавалося б, банальних речах нам дуже важко залишатися вірними Богу.
У моєму житті було дуже багато ситуацій, і мені не дуже приємно про них згадувати, де я проявив невірність.
І, знаєте, після цього я ніколи не радів.
Після цього мій настрій не піднімався через те, що я пішов на якийсь компроміс або когось зрадив.
Я вам розкажу тільки одну історію.
Вона була давно, тому мені її не так важко згадувати.
Ми всі навчалися в школах, в училищах, у якихось інститутах, коледжах.
І ми всі стикалися в стосунках, коли ми там навчалися, з різними спокусами: десь там списати, десь там прогуляти.
І, знаєте, одна така ситуація трапилася зі мною, коли я навчався тут у 38-му училищі (ПТУ №38 у Києві на вулиці Сім’ї Сосніних, 13 нині функціонує як Київський професійний коледж артдизайну раніше — Міжрегіональний центр ювелірного мистецтва), у нас на Сім’ї Сосніних — зараз не пам’ятаю, як називається ця вулиця, перейменували її.
І я вже був на третьому курсі, уже навчання доходило до кінця, і я вже на той момент десь приблизно рік ходив у церкву.
І, знаєте, трапилося те, що дуже часто трапляється в школах, в училищах, в інститутах: група вирішила прогуляти пари.
Тобто у нас були пари до обіду, і після обіду була зазвичай одна-дві пари.
І якраз після обіду повинна була бути пара з хімії, яку проводив завуч нашого училища.
І всі домовилися, що вони після обіду не повертаються, не приходять на цю пару.
А я і не погодився, і нічого не сказав.
Думаю: ну, я не збирався прогулювати, думаю, повернуся після обіду, я тут недалеко жив, на Якуба Коласа, пішки туди-назад хвилин 20 до училища.
І, знаєте, я повернувся, я побачив, що нікого з моєї групи немає, і я простояв десь 10–15 хвилин під дверима аудиторії.
Я чув, що там знаходяться вчителі, хтось усе ж таки з нашої групи прийшов, але я так і не зайшов в аудиторію.
Чому?
Тому що я боявся.
І те, що трапилося потім пізніше з тим хлопцем, який усе ж таки прийшов — я боявся, що мене будуть за це цькувати, що почнеться булінг.
І, знаєте, ми не любимо, коли всі проти тебе виступають.
І, знаєте, хоча я повернувся, хоча я не збирався прогулювати цю пару, але я так і не зайшов і потім пішов додому.
І, знаєте, яку нагороду ми всі як група отримали?
Як ви думаєте?
Завуч викладав хімію.
Нас, усю групу, позбавили стипендії за ці місяці.
Знаєте, коли ми не отримуємо нагороду від Бога, ми отримуємо трошечки інші нагороди, тільки вони не дуже приємні.
Як ви гадаєте, після цієї ситуації я свідчив про Бога моїм одногрупникам?
Мені було взагалі легко говорити, що я віруючий, коли я так вчинив?
Ні, я їм не свідчив.
Я не свідчив.
Тільки вже коли навчання закінчувалося, після навчання з деякими, з ким я мав більш дружні стосунки, то я розповідав про Бога.
Але через те, що я пішов на компроміс, через те, що я проявив невірність, це мені ніяк не допомогло.
Ніяк не допомогло.
Але є ще один дуже важливий аспект у вірності.
Про нього нам говорить Ісус в Євангелії від Луки.
Давайте разом подивимося.
Євангеліє від Луки, 16-й розділ, 10-й вірш.
Ви всі його дуже багато разів чули, але в контексті сьогоднішньої проповіді він дуже важливий, тому я не міг його не згадати.
Там написано: «Вірний у найменшому — і у великому вірний. Несправедливий (або невірний в інших перекладах) у найменшому — і у великому несправедливий (або невірний)».
Про що говорить Ісус у цьому тексті Святого Письма?
Про що Він говорить?
Він говорить, що треба бути вірними, тільки коли це стосується якихось великих, глобальних речей твого життя, так?
Так?
Ісус говорить, що треба бути вірними Йому тільки тоді, коли це питання життя і смерті, так?
Про це говорить Ісус?
Він каже: будь вірний у чому?
У найменшому.
У тому, що ви для себе вважаєте сьогодні найменшим.
Найменше — це що?
Це оцінка, так?
Я, наприклад, дивлюся на піаніно і дивлюся на педаль під піаніно.
Що для мене найменше, як ви думаєте?
Педаль, бо вона реально за розмірами менша.
Тобто ми весь час у своєму житті оцінюємо: оце важливо, оце неважливо.
Оце маленьке, оце велике.
І ми як обираємо пріоритети, у чому ми скоріше будемо вірними і більше будемо докладати зусиль?
Там, де більша зарплата, більший якийсь зиск, чи там, де менше, чи там, де нам навіть «спасибі» не скажуть?
Ми будемо більше докладати зусиль там, де ми отримаємо більше нагород.
Ну, думаємо, що отримаємо.
А Ісус каже: будь вірним у найменшому.
Чому?
Тому що якщо ти в цьому не можеш бути вірним, коли у твоє життя прийде якесь велике випробування, де тобі треба буде докласти в сто разів, у десять разів більше зусиль, ти думаєш, що ти зможеш бути вірним, але насправді ти цей екзамен, цей іспит не складеш.
Знаєте, наша вірність — це не одноразовий і героїчний вчинок.
Це серія щоденних рішень робити добрі справи і виконувати те, що Господь вам і мені відкрив.
Тому перша важлива думка на сьогодні вона така: валюта вічності — вірність у малому.
Валюта вічності — те, що цінується у вічності.
Знаєте, у вічності цінуються не долари, не євро, не франки або фунти стерлінгів, хоча вони тут на землі вважаються досить-таки вільно конвертованими валютами.
Куди б ти не поїхав, ти зможеш їх обміняти.
І якщо в тебе є гарна сума якоїсь із цих валют, ти зможеш якийсь час, навіть не маючи роботи, не маючи на перший момент житла або якогось прихистку, за ці гроші прожити.
Але у вічності цінується що?
Вірність.
У вічності цінується вірність у маленьких речах, у маленьких твоїх виборах.
Кожного ранку, коли ти прокидаєшся, ти робиш вибір, незалежно від настрою: я буду молитися, я буду шукати відповіді для себе в Божому Слові, я буду питати у Бога, що Він хоче, щоб я робив у цьому дні.
Я нещодавно запитував, а на групі якраз запитував: чи є у вас плани на сьогоднішній день або на завтрашній?
Усі сказали: так, є.
Але, знаєте, вірність Богу в чому полягає?
Що навіть якщо у тебе і в мене є плани на сьогоднішній день — ми запланували, що ми прийдемо в церкву, після церкви ми прийдемо додому, проведемо час із сім’єю, хтось планує кудись поїхати, когось провідати, щось інше зробити…
Але, знаєте, вірність Богу полягає в тому, коли ми, маючи ці плани, кажемо: «Господь, а що Ти хочеш, щоб я робив у цьому дні?
Як Ти хочеш, щоб, можливо, я ці плани трошечки підкоригував»?
І, знаєте, справжньою вашою і моєю вірністю буде тоді, коли, якщо Бог вам проговорить і скаже: «От зроби оце», а це у ваші плани не входить, і вірність буде в тому, коли ви скажете: «Добрий Господь, я відкладаю свої плани і роблю те, що Ти від мене очікуєш».
Знаєте, наша вірність Богові вимірюється не тим, як ми починаємо шлях, а тим, що ми робимо із дня в день, і тим, яким буде наш фініш.
Оцим вимірюється наша вірність.
Яку і від кого ми корону отримаємо?
Чи ми отримаємо вінець від Бога, чи ми разом з дияволом отримаємо вінець смерті у пеклі?
Знаєте, вірність не побачиш без справ.
Так само, як не можна побачити без справ совість або милосердя.
Апостол Петро, коли він говорить про хрещення, каже, що ми повинні показати своє сумління в чому?
У своєму завіті з Богом через хрещення.
Тобто повинна бути якась видима дія.
І так само Петро каже, що ваше сумління повинно проявитися в добрих справах, у добрих ділах, бо сумління не можна помацати.
Я не бачу Толіка сумління, не бачу Юліного сумління, Андрія, Наталі, Люді…
Ну, взагалі не бачу вашого сумління, але це не означає, що його немає.
Ви не бачите мого сумління.
Як його можна побачити?
Через те, що я роблю, через те, що я обираю.
І так само вірність — її неможливо побачити до тих пір, поки ми щось не обираємо і не починаємо робити у своєму житті.
Є всім відомі прислів’я, які говорять про вірність, я декілька згадаю:
«У важку годину пізнаєш вірну людину».
«Вірність справі — міра честі».
«Вірний друг любить до смерті» (не тільки коли все йому подобається, вигідно і зручно).
«У малому невірний — у великому невірний».
Ми навіть читали, звідки це прислів’я має коріння.
Про що говорять ці прислів’я?
Вони говорять, що наша вірність повинна стати видимою у нашому ставленні до ближнього і до того, що ми робимо.
Ваша і моя вірність повинна стати видимою.
Чи можливо побачити вірність?
Так, вірність можна побачити, коли ми даємо обіцянку Богові або іншій людині.
І потім що?
Кажемо: «Боже, я забув, такий був заклопотаний, такий був заклопотаний, що я забув», так?
Ні, коли ми даємо обіцянку Богові чи іншій людині, Біблія каже — навіть злому, і ми цю обіцянку виконуємо.
Ось що про це каже Боже Слово.
Це Перше послання Івана, апостол Іван пише, 4-й розділ, 20-й вірш: «Якщо хтось каже: “Я люблю Бога”, але ненавидить свого брата, той неправдомовець. Адже хто не любить свого брата, якого бачить, як може він любити Бога, Якого не бачить?»
Дозвольте мені трошечки перефразувати цей вірш і замінити слово «любов» на слово «вірність».
Якщо хтось каже: «Я вірний Богові», але невірний своєму братові, той неправдомовець.
Адже хто невірний своєму братові, якого бачить, як може бути вірним Богові, Якого не бачить?
Бачите цю закономірність?
Вірність — вона завжди повинна бути видимою.
Іван каже, що наша вірність Богу, наша любовь до Бога повинна в чому проявлятися?
У нашій вірності і любові до свого ближнього.
Інакше ти ніяк вірність не помацаєш.
Інакше ти ніяк любов не побачиш.
Любов — теж така штука, що поки вона не проявиться в нашому ставленні, у наших словах, у наших ділах, її теж не видно.
Ви теж звернули на це увагу.
Іван пише: «Хто скаже: “Я люблю Бога…”»
Насправді сказати можна все що завгодно, правда ж?
Я можу вам зараз пообіцяти всім, що ви будете мільйонерами.
Ти скажеш: «Пастор, а де ти ці мільйони візьмеш для нас, да?»
Обіцянка-цяцянка, як то кажуть.
Тобто ми можемо пообіцяти іншій людині, якщо ми навіть, тим паче, думаємо від цієї людини отримати якусь користь — ми можемо пообіцяти все що завгодно.
Інколи ми так і Богові обіцяємо: наобіцяємо, а потім, коли Бог приходить і каже: «Давай, Саша, виконуй свою обіцянку»…
«Ой, Боже, Ти бачиш, у мене такі обставини, у мене зараз проблеми в родині, зі здоров’ям так не дуже, грошей не вистачає, треба більше працювати…»
І в нас з’являється купа-купа таких причин, щоби нашу обіцянку не виконувати.
Тому наступна дуже важлива думка на сьогодні така: наша вірність повинна стати видимою.
Поверніться до свого сусіда, скажіть: «Твоя вірність повинна стати видимою».
Знаєте, я вам скажу по секрету, тільки нікому не розповідайте.
Ви вмієте таємниці тримати, правда?
Ну, ми любимо таємниці.
Я вам скажу: якщо твоєї вірності не видно, скоріше за все, її просто немає.
Тільки нікому не розповідайте!
Якщо твоєї вірності не видно, її просто немає.
Її просто немає.
Чи ми любимо Бога, чи любимо свою дружину або чоловіка, чи маємо любов до своїх дітей, чи любимо свого сусіда або товариша по роботі — як це можна побачити?
Тільки через вашу і мою вірність.
Чи проявляємо ми цю вірність у роботі, у себе в родині, у церкві, у служінні, у тому, що ми робимо для Бога?
Чи ми проявляємо цю вірність?
Якщо її видно у наших справах, тоді так, вона є.
Якщо її не видно — таємниця за сімома замками, її просто немає.
У чому проявляється наша вірність Богу?
Перше: коли Бог стає на перше місце в нашому житті.
Що це означає?
Це коли ми наші амбіції, наші плани, наші цілі, наші цінності підкоряємо Богові.
Ми перевіряємо все, що для нас сьогодні важливо, те, у що ми вкладаємо свій час, свої гроші, свої зусилля, свої дари і таланти.
Якщо ми це перевіряємо і розуміємо, що Господь нас не просив це робити, скоріше за все, у цьому немає ніякої вірності Богові.
Це вірність нашим амбіціям, це вірність тому, що ми хочемо більше грошей заробити, це вірність тому, що ми хочемо сподобатися якійсь людині, яка для нас важлива.
Але це зовсім не про вірність Богу.
Друге: через що проявляється наша вірність?
Через виконання Його заповідей.
Пам’ятаєте, коли Ісуса спитали, яка заповідь найважливіша?
Знаєте, є 10 заповідей, і сказати, яка з них найважливіша — ну, важко.
Ну, правильно сказати — перша заповідь.
А от далі… І з’явилася одна людина, яка правильно відповіла.
Пам’ятаєте, Ісус навіть похвалив цю людину.
І які дві заповіді Він сказав, що вам і мені треба виконувати?
Люби Бога і люби ближнього свого, як самого себе.
У цьому і є вірність Богу: коли ми любимо Бога і нашу любов до Бога ми виявляємо в тому, що ми любимо свого ближнього.
Бо без любові до Бога, я вам чесно скажу, ми не зможемо любити свого ближнього.
Ми зможемо тільки тоді, коли в нас гарний настрій, ми себе добре почуваємо.
Коли ми встали не з тієї ноги, коли вночі обстрілювали, ми не виспалися, коли щось трапилося погане в нашому житті — я вам чесно скажу, ми будемо любити тільки самих себе.
А нашому ближньому залишиться тільки те, що там, можливо, у нас якийсь залишок.
І ще в чому ми можемо проявляти вірність Богу?
Через постійність у повсякденності.
Через те, що ми робимо кожного дня.
Коли ми кожного дня молимося, коли ми кожного дня чесно працюємо, коли ми кожного дня служимо Богу.
У Псалмі 119, у 9-му вірші, там написано цікавий принцип, і псалмоспівець його розкриває для всіх віруючих.
Він каже: «Як юнаку зберегти чистою свою дорогу життя? Лише дотриманням Твого Слова».
і ще 1Як вам і мені зберегти чистою дорогу свого життя?
Тільки коли ми дотримуємося Божого Слова.
А як ми будемо знати, чого нам потрібно дотримуватися, як ви думаєте, якщо ми Боже Слово не читаємо, якщо нас немає в церкві, у неділю ми не слухаємо проповідь, якщо ми не приходимо на домашню групу, якщо ми не маємо особистих стосунків з Богом?
Чи зможемо ми зберігати чистою свою дорогу, як ви думаєте?
Ні.
Далі, у 10–11 віршах — це вже для нас усіх, якщо ви подумали, що ви вже не дуже такі юні серцем, ви трошечки старші або трошечки молодші — псалмоспівець каже: «Усім своїм серцем шукаю Тебе, не дай мені ухилитися від Твоїх заповідей.
Я бережу Твоє слово у своєму серці, щоб мені не грішити проти Тебе».
Знаєте, що допоможе вам і мені бути вірними Богу?
Берегти Боже Слово у своєму серці, щоб нам не грішити проти Бога.
У мене немає — і у вас, я вас розчарую, немає такої сили, щоб взагалі не грішити.
Тільки коли ви покладаєте свою надію на Бога, тільки коли ви зберігаєте Боже Слово у своєму серці…А для того, щоб воно там зберігалося, його треба спочатку туди що?
Покласти.
Воно само собою там не з’явиться.
Якщо ви цілий день слухали новини — хто там повинен бути прем’єр-міністром або міністром оборони, хто правий, хто винуватий — то, чесно вам скажу, Боже Слово не з’явиться у вашому серці.
Ви будете думати про що завгодно, але не про те, що Бог очікує від вас.
І, знаєте, ми завжди любимо якісь такі історії, приклади вірності, приклади віри.
І я сьогодні, коли готувався до цієї проповіді, знайшов одну таку історію, яка особисто мене надихнула, особливо в контексті того, що ми зараз влітку робимо табори для дітей, ми проводили цього тижня таку в парку на Потапова артвечірку для дітей, для дорослих — тобто ми служили, ми робили щось для них гарне.
І я сьогодні хотів би розказати історію однієї людини.
Це майже наш сучасник, він буквально нещодавно перейшов у вічність.
Це історія сєра Ніколаса Вінтона — людини, що врятувала від смерті 669 дітей.
Знаєте, батьки Ніколаса Вінтона були німецькими євреями, які на початку ХХ століття емігрували з Німеччини до Англії.
Там вони змінили прізвище на таке більш англійське.
І також вони увірували в Бога, прийняли хрещення, стали християнами.
І вони свого сина, цього Вінтона, теж ростили як християнина, він теж прийняв хрещення в англіканській церкві.
І цей англієць 50 років ні слова нікому не розповідав про те, як у 1939 році він вивіз з окупованої німцями Чехословаччини приречених на смерть 669 дітей.
Про його подвиг стало відомо випадково в 1988 році.
Його дружина щось шукала на горищі і знайшла записну книжку, де були фотокартки цих дітей, записи родин, які їх приймали в Англії, та інші відомості.
Ніхто не знав би про цю дивовижну рятувальну операцію, якби дружина випадково не знайшла цей записничок.
Він навіть своїй дружині про це не розповів!
Ішов 1938 рік.
Ніколас працював біржовим маклером у Лондоні.
Він планував відпустку у Швейцарії, зимову відпустку, тобто любив покататися на лижах.
І раптом йому зателефонував його давній шкільний товариш Мартін Блейк, який працював у Празі в Британському комітеті у справах біженців з Чехословаччини.
Блейк попросив Вінтона скасувати відпустку і приїхати в Прагу.
Є, мовляв, дуже важлива справа, а лижі, каже, можеш не брати.
У Празі дійсно виявилося не до лиж.
Приїхавши туди, Вінтон побачив величезні табори біженців.
На той момент Гітлер уже окупував Судетську область, і всі євреї, які проживали на той час у Судетській області, тікали в сусідню Чехословаччину, на іншу територію Чехословаччини, яка ще на той момент була не окупована.
Потім пізніше відбулася «Кришталева ніч», коли в Німеччині були розгромлені всі єврейські магазини, синагоги, навчальні заклади, будинки.
І євреї з Німеччини, з Австрії, з сусідніх країн, де фашисти прийшли до влади, теж тікали до Чехословаччини, бо вважали, що там ще більш-менш можна якось вижити.
Знаєте, він практично самотужки створив програму з вивезення дітей з Чехословаччини.
У готельному номері в Празі він влаштував щось на зразок приймальні.
До нього приходили батьки, які були готові залишити своїх дітей — тобто у буквальному розумінні слова залишити, віддати їх Вінтону, щоб він організував їхній переїзд (тільки діти могли цим скористатися), щоб він організував їхній переїзд до Англії.
Ніколас записував імена дітей, збирав їхні фотографії, вибудовував у голові способи вивезення дітей.
До його номера стояли величезні черги.
Не дивно, що нацисти почали за ним стежити.
Знаєте, для того, щоб якось вирішити цю проблему з нацистами, він давав хабарі, щоб ви розуміли — відкуповувався, по суті, від цих фашистських чиновників, щоб вони його не чіпали, щоб була можливість врятувати цих дітей.
Йому вдалося зареєструвати близько 900 дітей, яких потрібно було терміново вивозити з Чехословаччини.
На початку 1939 року він, залишивши замість себе двох друзів, повернувся в Лондон.
Там він і ще кілька добровольців, у тому числі його мама (це до того, наскільки важливо, щоб ті люди, які нас оточують, нас підтримували), організували комітет, який назвали Британським комітетом у справах біженців з Чехословаччини.
Щоб ви розуміли, вони не мали ніякого офіційного статусу.
Держава не допомагала їм від слова «зовсім».
Він давав оголошення в газетах, шукав прийомні сім’ї, шукав спонсорів, шукав людей, які могли або грошима, або своїми домівками прийняти цих дітей.
Він там взявся за пошуки оцих прийомних сімей та грошей, яких було потрібно дуже багато.
14 березня 1939 року перший потяг з дітьми покинув Прагу.
Ніколас Вінтон і його товариші організували 8 таких потягів, якими вивозили дітей.
Потяги йшли до Лондона, де Вінтон і прийомні сім’ї зустрічали цих дітей, і потім ці діти розселялися по цих домівках.
Щоб ви розуміли, більшість сімей, які їх приймали — це були віруючі люди, християни.
Вони приймали їх, часто будучи дуже небагатими, дуже бідними, але вони у своєму серці вирішили, що вони щось зроблять хоча б для однієї дитини.
Так урятувалося 669 дітей.
Близько 250 дітей… Останнє відділення було вже у вагонах, коли 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу.
Кордони були закриті, і доля цих дітей невідома.
Скоріше за все, більшість цих дітей загинули у концтаборах.
Щоб ви розуміли, на кінець війни майже всі діти, яких урятував Вінтон, стали повними сиротами, бо за час війни їхні батьки загинули в концтаборах: в Освенцимі, Берген-Бельзені, Терезієнштадті.
Знаєте, багато років ніхто не згадував про те, що зробив Вінтон.
Про нього згадали через 50 років, після того як дружина Вінтона випадково виявила в 1988 році його записну книжку з адресами англійських сімей, які взяли врятованих дітей.
За всіма адресами були надіслані листи, і близько 80 врятованих дітей були таким чином знайдені.
Про це дізналося ток-шоу BBC «That’s Life!», і вони запросили Вінтона в якості глядача в студію, де несподівано для нього ведуча розповіла його історію.
Після чого попросила підвестися в студії тих людей, які завдячують Вінтону своїм порятунком — і в невеличкій студії підвелося більше 20 людей.
Це ті діти, яких Вінтон урятував перед початком Другої світової війни.
Саме тоді про таємницю Ніколаса Вінтона дізнався увесь світ, а самого героя прозвали «британським Шиндлером».
Чули, був такий теж чоловік, який рятував євреїв?
Фільм є «Список Шиндлера», книга є «Список Шиндлера».
Його назвали за те, що він зробив для цих дітей, «британським Шиндлером».
На сьогодні налічується більше 6 тисяч нащадків тих дітей, яких урятував Вінтон.
Знаєте, це є живе свідчення, що одна відмова від поїздки на лижний курорт може змінити життя багатьох людей.
Знаєте, коли Бог просить вас і мене від чогось відмовитися, ми думаємо: «Ну, Боже, я так давно цього хотів, я так давно планував цю відпустку, я так давно відкладав гроші, щоб це купити…»
Ми думаємо: «Ну, Боже, ну як так, це ж несправедливо».
Знаєте, ця людина відмовилася від свого відпочинку, від цього курорту, і завдяки цьому врятувалися 669 дітей.
Чи отримав він там якусь нагороду за те, що зробив для цих дітей?
До певного часу ніякої нагороди він не отримав.
Але насправді вже через 50 років він отримав нагороду.
У 2002 році королева Єлизавета ІІ посвятила його в лицарі.
А в 2014 році, у віці 105 років, він був нагороджений найвищою нагородою Чехії — орденом Білого Лева.
Він помер у віці 106 років уранці 1 липня 2015 року.
Це майже наші часи.
Бог йому дав дожити до тієї нагороди, яку Він готував йому тут на землі, щоб побачити всіх тих врятованих дітей та їхніх нащадків.
І, найголовніше, я вірю — найголовніша нагорода його чекала на небесах, коли у віці 106 років його зустрів Ісус і сказав: «Сину мій, увійди в радість пана свого».
Неймовірну історію Вінтона розповідає також художній фільм «Одне життя» з Ентоні Гопкінсом у головній ролі, який був знятий у 2023 році.
Назва походить від вислову в Талмуді, у книзі єврейських законів: «Хто врятує одне життя — врятує увесь світ».
Знаєте, можливо, ви сидите тут і думаєте: «Я не можу реально врятувати 670 людей».
Ось вам задача-мінімум, щоб ви були вірними в малому: хто врятує одне життя — врятує увесь світ.
Хто вірний у тому, щоб служити сьогодні Богові в чомусь маленькому, той зможе в свій час… І тому Бог у свій час довірить щось велике.
Хто зможе відмовитися від маленького відпочинку, від маленької якоїсь користі, від своїх амбіцій, від своєї правоти — той у свій час зможе пожати, як ця людина, сєр Вінтон, пожати спасіння багатьох людей.
Чи можливо, щоб ви і я стали такою людиною, як він?
Так!
Бо все, що він зробив — це проявив вірність Богу.
Він міг сказати: «Хто я такий?
Я просто біржовий маклер.
У мене немає ніяких зв’язків у владі, я не маю грошей, що я можу зробити?
Що я можу запропонувати цим дітям?»
Але, знаєте, коли його запитували, чому він так вчинив, чому він став рятувати цих дітей, не маючи ніяких зв’язків, не маючи, ну, насправді, не будучи ніяким комітетом у справах біженців (це була просто його вигадка, щоб якось представляти і позиціонувати себе в пресі і мати якийсь, можна сказати, напівофіційний статус)…Він сказав: «Просто цього ніхто не робить.
Просто цього ніхто не робить.
Я вирішив: якщо не я, цього ніхто не буде робити».
Знаєте, сьогодні просто хтось не робить, тому що він думає, що це замаленьке або завелике.
Але Господь каже тобі, Господь каже мені: «Будь вірний!
Будь вірний у цьому маленькому, і Я довірю тобі більше.
Будь вірний Мені кожного ранку.
Коли ти прокидаєшся, незалежно від настрою, починай Мене шукати.
Особливо коли в тебе немає настрою — тоді ще більше починай шукати Бога».
Настрій сам по собі не виправиться, не вирівняється, якщо ти не знайдеш для себе відповіді, натхнення, сили у Христі.
Але якщо ти вибереш шукати Бога, молитися, наповнити своє серце Його Словом, шукати Його планів — Господь поблагословить тебе і дасть тобі бути вірним Йому.
Давайте ми разом встанемо для молитви.
Ми на завершення помолимося.
Попросимо Бога, щоб Господь допоміг нам.
Допоміг нам бути вірними Йому.
Ісус у цьому першому вірші, який ми читали, сказав: «Будь вірний до смерті, і Я дам…» що?
«…вінець життя».
Будь вірний у тих обставинах, які ти сьогодні проходиш, і Бог дасть тобі вінець життя.
Будь вірним у маленькому, у тому, що Бог тобі довірив: у твоїй родині, на роботі, у служінні церкви.
Будь вірний Богові, і Бог дасть тобі вінець життя!
Господь Ісус, ми дякуємо Тобі!
Дякуємо Тобі за це послання, яке Ти залишив через апостола Івана церкві Своїй.
Ти сказав: «Будь вірний!
Будь вірний попри обставини, попри все те, що сьогодні намагається зруйнувати твоє життя і вкрасти твою віру».
І ми сьогодні приходимо до Тебе як до Того, Хто є джерелом віри, як до Того, Хто проявив вірність, був вірний до смерті — і смерті хресної, заради мене, заради кожного, хто є на цьому служінні, заради кожної людини, яка дивиться нас зараз онлайн або буде дивитися у цьому записі, заради кожної людини, яка ще сьогодні навіть не шукає Тебе.
Ти кажеш: «Будь вірний Мені».
Господи, допоможи нам бути вірними Тобі в маленьких речах, у нашій посвяті, у нашому особистому ходженні перед Тобою.
Щоб кожен день, кожен наш день, незалежно від нашого настрою, незалежно від нашого самопочуття — дай нам починати його з Тобою.
Дай нам починати з Твого Слова, з того, що ми шукаємо Тебе в молитві, у тому, щоб питати: «Господь, ось я, що Ти хочеш, щоб я робив у цьому дні?»
Боже, поблагослови нас бачити себе відповіддю, як побачив цей Вінтон, відповіддю для тих людей, хто сьогодні приречений — приречений дияволом або приречений якимись обставинами, або сам себе прирік на якесь таке жалюгідне існування.
Господи, дай нам сказати: «Якщо не я, то хто?
Якщо я не проявлю свою вірність цьому брату, сестрі, чоловіку, дружині, дітям, сусіду, то хто проявить цю вірність?
Якщо я кажу, що я люблю Тебе, Бога, а не люблю свого ближнього, то в чому моя вірність?»
І, Господи, я сьогодні прошу: допоможи нам являти Твою вірність кожного дня нашого життя і аж до смерті.
До смерті!
Ми благословляємо Тебе, вклоняємось Тобі.
І дякуємо, Господи, за Твою вірність, за те, що Ти є вірним, і в цьому є найкращий приклад.
У цьому є те натхнення, якого ми потребуємо: Твоя вірність Своєму Слову, Твоя вірність Своїм обіцянкам і Твоя вірність в усьому, що Ти робиш для нас як наш Творець.
Вклоняємось Тобі, наш Небесний Батько, і ми молилися до Тебе в ім’я Сина Твого, Ісуса Христа.
Амінь.
Ісус, ми ще раз просимо: хай наша любов, хай наша вірність до Тебе стане видимою.
Хай вона буде видимою через наше ставлення до Тебе, до всього, що Ти сьогодні очікуєш від нас, у нашій посвяті, у наших стосунках з Тобою.
І хай вона стане видимою через наше служіння своїм ближнім.
Хай ця любов, ця вірність проявиться в наших повсякденних справах і в тому, що ми можемо зробити, у тому, чим ми можемо допомогти людям, які поруч з нами, особливо тим, які ще сьогодні не знають Тебе.
Благословляємо Тебе, вклоняємося Тобі, наш Господь Ісус Христос.
Амінь, амінь.
Присядьте, будь ласка, буквально ще на хвилинку.
На завершення хочу нагадати про ті події, які у нас будуть найближчим часом.
Зараз після служіння ви можете проявити свою вірність вашими пожертвами в цьому матеріальному служінні.
Це теж важлива частина і служіння церкви, і вашого та мого служіння.
Тому хай Бог благословить нас у цьому.
Також по завершенні служіння у нас буде чаювання: чай, кава, сік, смаколики.
Теж не тікайте, це важливий час, щоб поспілкуватися, проявити вірність у тому, щоб бути добрими, щирими один до одного.
У понеділок о 19:00 ми збираємося тут на молитву, ми продовжуємо молитися за припинення війни, за мир для нашої країни — це теж прояв нашої вірності, постійність у молитві.
На тижні — домашні групи, не пропускайте, хай Бог благословить вас через це теж переживати Божу турботу і Божу вірність у своєму житті.
І в наступну неділю, як завжди, у нас о 10:00 тут буде служіння.
Це буде початок нового місяця, це буде молитовне служіння, тому теж давайте готувати свої серця до молитви, до Хліболамання, щоб у цьому служити Богові.
Також нагадую, що у нас є нові сторіночки в Інстаграмі, у ТікТоці.
Якщо ви користуєтеся цими соцмережами, підписуйтесь, залишайте свої коментарі, лайки — це можливість свідчити теж вашому оточенню про Бога.
І нагадую, що якщо вам потрібна якась молитовна підтримка, консультація — теж можете звертатися до мене або до моєї дружини.
На цьому наше служіння закінчується, і хай Бог благословить вас і мене бути вірними Йому сьогодні і в усі дні нашого життя.
Амінь.
Теги:# валюта вічності# Від Луки# вінець життя# вірність# вірність у малому# Лука 16:10# недільне служіння# Ніколас Вінтон# Об'явлення 2:10# Об’явлення# Олександр Колтуков# проповідь# християнський характер
