Життя під час шторму, проповідь від 29 березня 2026 року

Слава Господу! Я сьогодні трошки не тільки духовно вооружилася, а вооружилася одежою, так що слава Богу. Я хочу подякувати Богу, незалежно нічого. Перевели годинники, часів, не перевели Господь на цьому місці. Амінь! І хай Господь нас поблагословить активно сьогодні чути, бачить, переживати не тільки зустріч з одним, а й з Господом, тому що Як би воно не було, але Господь сьогодні вибрав саме нас, і ми сьогодні прийшли на це місце, щоб те слово, яке Господь хоче нам проговорити через Святе Письмо, воно було почуте нами, тому що я розумію, що воно дуже необхідне для нас. І я сьогодні буду говорити про шторм в нашому житті. І це не просто так вибрана тема. Я вам розказую, з чого це починалося. Знаєте, Бог так цікаво веде мене, коли я думаю, на яку тему поділитися. І в селі такий є звичай. Якщо щось трапляється, вони кажуть слово «штормить». І от буквально на тій неділі прибігає до мене сусідка Миколаївна, мене штормить. І я розумію, що щось трапилося. Оказується, в неї захворіли діти, і вона чотири місяці не отримує заробітну плату. І в неї проблема — вести дітей, лікувати і все. «Миколаївна, або моліться, бо мене штормить». І я вже до такого шторміння привикла, що ми так активно з Льоню попрацювали два дні назад, я прийшла, не замічаючи сама, кажу, ти знаєш, мене так штормить. Це значить, я вдумилася. Але Бог, мабуть, бачив і ці шторми, що відбуваються сьогодні, і що колись були. Тому що, на саме ділі, життя людське на землі – це боротьба. Боротьба з різними штормами – це криза, яка приходить через ті бурі, через ті обставини, які приходять в нашому житті. І спокій він не залежить від того, є буря чи нема бурі, він залежить від того, чи є Господь на троні серця в нас, чи він відсутній. Так важливо, щоб був спокій. І не завжди він є, тому що як би ми не хотіли, якщо приходять якісь обставини, що вони роблять? Вони ж крадуть цей спокій. Вони крадуть, і ми переводимо, яке вже на цьому ділилося, Любов Павловна, вони переводять наш погляд на що? На ті обставини. Про якийсь спокій можна говорити, якщо нехватка грошей. Ще що робити, там бувають якісь різні обставини. І ми переводимося, і тільки ми перевели погляд на обставини, все, Бог десь на якусь мить, день, два, можливо, на час десь зникає в нашої орбіти. І я буду саме про це говорити сьогодні. Частково говорив пастор про спокуси, я не дуже багато буду про них говорити, але нагадаю. І сьогодні разом з вами я хочу прочитати одне таке, знаєте, місце із Святого Письма, ми його дуже добре знаємо, і я не просто так взяла, я люблю брати ті місця із Святого Письма, які вже ми десь трошки знаємо, нам легше тоді почути те, що я кажу, і, знаєте, зложити в пазли, щоб було нам зрозуміло. І це буде Марка. Там буде така історія, коли Ісус з учнями був, і Він, ще це відкрию, і коли учні були з Ісусом, вони бачили Його чудеса, Він годує людей, з чим Він годує, клібом, рибом, все умножив чудово. Вони все це бачать. І тут він їм говорить, мої хороші, я ще хочу поспілкуватися з людьми, а ви беріть човен, сідайте і на той берег перепливайте, а я вас там зустрінемся з вами. І що відбувається? Мені дуже ця історія, ну так подобається, бо вона дуже похожа на нас з вами, ну на мене так точно. Вони сіли в човен, попливли, і саме цікаве починається. Це був вечір. Я зараз прочитаю. Це буде шостий розділ, і я буду читати зразу із 47-го вірша. А як вечір настав, човен був серед моря, а він сам один на землі. Дивіться, Господь залишається, де слово говорить? На землі. Ми потім складемо це, дуже цікаво буде. Коли ж він побачив, як вони висловали, то є мордуються, висловані, мордуються, мені от гарний перевод, думає, слава Богу, одне таке, знаєте, правильний перевод, бо вітер їх був супротивний. І о четвертій сторожій вночі підійшов Він до них по морю йдучи і хотів їх минути. Дивіться, Ісус створив небо, землю, воду, все. Він одночасно обозріває все. Він на землі, але бачить, що відбувається на воді. І вже чотири часи ранку, а вони все в страданнях не можуть добратися до берега. Що пишеться далі? А вони, як побачили, що йде він по морю, подумали, що то Мара, а, Мара, правильно, та й стали кричати. Як буває, дуже так інтересно. Тут бачили Ісуса, тут вони знали, мабуть, чому він був одіти, яке в нього волосся, ну, все бачили. Він мав пройти мимо, він навіть не думав до них заходити, в човен їхній, який вони плили І що відбувається далі? Якщо вони його всі побачили та налякались, а він зараз до них обізвався і сказав Будьте сміливі, це я, не лякайтесь, увійшов він у човен до них і вітер затих А вони здивувалися дуже в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби, про серце Бо серце їхнє було затверділе дивіться коли в людини немає віри вона стає сліпа в них віри не було що вони це вже було друге випробування другий шторм їхньому житті але не було віри вони сліпі а серце кам’яне каже що Господь так і не зайняв своє місце на троні тому що коли серце тверде воно іще не бачить і чує Бога такого, якого Господь чекав, щоб вони Його впізнали, щоб вони не боялися, але не було віри. І коли приходять якісь такі обставини, ми десь похоже на них. Ісуса знаємо, десь Господь когось ізцілив, десь Господь провів через якісь такі проблеми в своєму житті. Наших дітей, рідних, близьких бачимо. Я теж бачила дуже багато таких речей, І для мене навіть те, що Валіна, моя сестра-дочка, яка перенесла 9 годин операції ОНКО, вона сьогодні найчудові всі аналізи, вона прийняла Господа. Бог зробив чудо. Але, розказую, два дні назад дзвонить мені, Аня, у мене проблема. Я говорю, що ж случилося? Представляєш, треба виграти тендер, щоб праця була. Вони вікна й двері ставлять. А ми ж не дуже велика організація. Я говорю, ну і що, зато Бог великий. Ви організація невеличка, скільки чоловік? П’ять у вас. Так вже все, ви команда. Вона каже, ну ні, якщо ти не помолишся, то ми тендер не виграємо. Слухайте, а перед цим поїхала до лікаря в березні місяці, вона проходить на Святощину там вонку. І лікар каже, рідненька, що з тобою? Я не вірю, що ти колись у мене на операційному столі лежала 9 годин. Ти прекрасно виглядиш, ти здорова. Вона каже, я ж так молилася, думаю, я хай прийду, хай вона побачить, яка я здорова. Де ж твоя віра ділася в цю хвилину, коли ти тендер не виграла? І ми їдемо на лідерський семінар, це було в середу, і буквально ми доїжджаємо до Вишневого, смс-ка, Аня, ти віриш? Господь живий. Ми виграли тендер. Слухайте, сьогодні так, кожна людина хоче бачити силу і славу Божу, але вони його не впізнали. Коли приходить страх, будеш, отакі очі, кажуться, вони широкі стали, треба більше бачити, а ти нічого не бачиш. Взагалі в упор не бачиш нічого. Я вам розкажу ще одну історію, далі будемо читати, бо хочу з усім поділитися. Що таке страх? Хтось боявся коли-небудь в житті своєму? О, я запросто. Я настільки була така швидка і кругом мене було багато, скільки й боялася. І, знаєте, колись таке, у нас озеро таке, копанка, кажуть, і його викопали штучно, там рибу розводить, і такий насип здоровений насипали. Ну, може, ближче цього. І от дівчата пішли же на Івана Купала вінки кидати. А ми ж малі, треба ж провірити, як опит приймати, як там заміж вийти вовремя, як побачать, куди вінок попливе. І хтось кинув камінчика. І я дивлюся всіх, як побігли, а я одна на цю гору. І що я вилізу? По піску сповзла. Я вже доповзалась до такого, що вже згусіла, і страх пройшов. І тоді зрозуміла, що треба йти десь в другу сторону. Я вам хочу сказати, у кожній людині живе такий спокій, він має громаднішу силу, і він заражає людину, цією силою, спокою. А можна так же точно передати страх. Один злякався, і всі побігли. Слухайте, я навіть не бачила, що там булькнуло в ту воду, але кричали всі, і я побігла разом з усіма. Отак працює страх. І я хочу сказати таку річ, що от вони в страху не впізнали Господа. Як часто, коли приходять обставини в наше життя, і ми перестаємо бачити Господа. Ми його не впізнаємо. Він говорив, говорив учора до нас, в молитвах ми чули, що він нам казав, а сьогодні я його не чую, тому що гора. Отака виросла проблема, і ти тільки бачиш гору. Буря має ціль для кожної людини, і не треба проклинати свою бурю, вона багато чому нас вчить. Зачастую, ми зговорили, у нас там є такі, поприходили брати до нас, ну, так в кавичках брати, бо вони ще, ну, скажемо так, щоб прихожани прийшли. І от вони бояться. Оставить один, каже, ви знаєте, що? Я боюся пить залишити. А я говорю, а чого? Бо білка схватить. Я говорю, та вже тебе вона, по-моєму, давно схватила. Давай відпустимо її куди-небудь, цю білку. Ну як можна, ну в лісі ще пару бєлочок можна знайти, ну цю бєлку, яка залізла в тебе, давай відпустимо вже. Живе людина в страху. Я кажу, буря ця, оця проблема має для тебе ціль, щоб тебе потрясти, щоб вовремя цієї бурі все воно випало з тебе, спали всі ти гріхи. що робить буря вона показує все те що ми не бачили в тишині спокої коли все в спокій ми не замічаємо що десь якийсь гріх нас контролює щось іще в нашому житті не так буря ми ж були на березі моря бачили коли починається буря вода стає мутною все викидає на берег отак буря викидує з нас всякий гріх все те що нам мішало все те що ми не бачили коли ми були спокійні і я кажу що шторм не тільки руйнує, але він що? І ще й показує, що треба змінити в нашому житті. І випробовує перш за все нашу віру. І, як я вже сказала, цей шторм, що відбувався в Човні, ми розуміємо, Човен – це заповідь Господа з християнами, що він сказав, що я завжди буду з вами. І як важливо, що в нашому човні, на троні нашого серця завжди був Господь. А вода – це наше життя. І воно будуть ці шторми, по-любому будуть. І те, що я прочитала, як я вже сказала, воно похоже на наше життя. Приходять шторми, приходять. Перші які? Фінансові. Потім діточки. Потім робота. Служіння. Потім іще що-небудь. І саме, знаєте, і тут же приходять думки, як таракани лізуть, ну просто так, щоб когось звинуватить у цій проблемі, яка прийшла до тебе. От у тебе нема грошей, а хто ж тобі винувати, Аня, що ти пішла, накупила ковбаси, вміст того, щоб на салі посидіти, або щось на олійки, в пості зараз люди, щось таке, ніхто не винувати. Але ж ми хочемо щось крайнього знайти. Ну так хочеться, щоб хтось був винуватий в наших якихось обставинах. І думки пішли, пішли, пішли. Вони так уже, знаєте, згущаються, згущаються. А Господь хоче, щоб проговорити до тебе, щоб у тебе ж мир був у серці. Тому що коли ти втрачаєш мир, ти втрачаєш Господа. І саме страшність покуси в цю хвилину – це суди. Ми починаємо судити. На роботі щось не так? Це ж начальство таке. В церкві щось не так? Пастир, а ви взагалі бачили, що робиться в церкві? Діти не слухаються? Це ж треба таке наказання. І ми починаємо, в судах переходимо в бунт, і як я казала, не проклинать свою не судьбу, не цю бурю, вона чомусь нас учить. І якщо ми зрозуміємо, що під час бурі будуть спокуси, то ми будемо щось з ними робити. А якщо людина, ну, вона так, згласилася, ну, так воно і буде вже. Вона так і не зрозуміє. Ця буря їй буде колошмати 24 часа в сутки. І часто люди звикають до цього, що їм так класно, і вони нічого міняти не хочуть. Я хочу розказати одну історію. Один чоловік дуже захворів, він і по санаторіях їздив, де він тільки не був. Але в нього такий був характер цікавий, він дуже любив розказати, що він хворий. От він йде в магазин, розказує, що він хворий, прийшов у лікарню, сидить до окуліста, посидів коло окуліста, вже там пройшов, Він цілий день по врачах ходить, йому ж спілкування треба. І отут говорять, що якийсь суперлікар приїхав. Він приходить до нього і каже, представляєте, я такий хворий, я такий хворий. Ця хвороба влізла в мене, вона живе 24 сутки, вона штормить, вона мені не дає жити. І лікар його вислухав гарно, скільки років ви болієте, тоді каже, я вас вилікую. А тепер давайте подивимося, чи ви готові залишити вашу хворобу. А він каже, як її залишити? Ну, каже, завтра заберуть у вас інвалідність, потім вам прийдеться йти на роботу, потім ви вже не повинні, прошу ви, як далі, ви вже повинні навчитися жити, як здорова людина. Він постоїв, подумав, каже, хай я краще буду жити з нею. Інколи нас штормить, ну ми нічого не хочемо міняти в своєму житті, ну нам класно, понимаєте. Коли я сяду на лавочку і буду розказувати, і всі, так є що послухати, як ти ж нічого не будеш розказувати, з тобою цікаво не буде, хто з тобою буде дружити, ніхто. А так ти ж розкажеш і всі діагнози, знаю все, як треба. Тому я хочу сказати, що коли ми бачимо, що заповзає якийсь гріх, через якісь спокуси до нас, нам треба зрозуміти, або я хочу з ним жити далі, хай мене штурмить, або щось треба з ним робити. І ми якось оце їхали з Льонієм, в нас зараз трошки проблема з машиною, і от я дивлюся, він нажимає на газ, і машина має їхати швидко, а вона дуже цікаво їде, вроді би хтось ззаду нас хоче притримати. І от я так невольно себе сьогодні піймала, дивлюся на цей спідометр, і думаю, от які розумні інженери, все зробили для безпеки, щоб більше 300 кілометрів не поїхав, бо вже там цифр більше немає, що є ремень, що там якісь подушки в сучасних машинах. А настільки великий Бог, Він стільки придумав захисних для нас речей, щоб ми могли пройти шторми, щоб ми могли пройти всі спокуси. Як ви думаєте, в чому Він нам показав приклад в 10 заповнях перших? Він каже, я даю вам заповіді, не вбий, от пробуй пройти, щоб не спокушитися, хоч щось таке не зроби, не вкради, не побажай ближнього, не ходи на зібрання нечистивих, люби Бога, не сотвори собі ідола і так далі. можемо читати дуже багато і отут приходять до нас спокуси коли кажуть не вкради я вам розкажу одну історію я мені вже каялась мільйон раз ми ми Вроді без Льоні і не согрішили але ж ми такі праведні і вірили всьому тільки приїхали в село і ми ж хазяйни зразу Хазяйство ж давай заводить і а годувати нема і ми все разом з торбочкою на базар їдемо, щоб прокормити те, що купили. І один таку подсказочку нам каже, слухайте, тут в селі дають усе не грошима, а, ну, допустимо, нам треба якась кукурудза, от вам можуть дати товаром цим. Він каже, цей чоловік може вам завтра допомогти. Приходить, каже, з вас 100 гривень і мішок пустий. Ми даємо 100 гривень, пустий мішок, ввечері приносять кукурудзу нам. Ми ж не крали, ми ж нічого не робили, ну ми соблазнилися на таку класну річ. Ну нам так розказали, от як важливо прислухатися до серця і до свого розуму на те, що сказали. На другий день він приходить і знов стукає в калітку. Льоня каже, о, прийшов і знов каже, 100 гривень і мішок. Кажу, ну на 100 гривень і мішок був у нас, ми ж двох поросят уже купили. Зроду не держали, не знаємо, що з ними робити, ну придбали. По сьогоднішній день, не 100 гривень, не мішка. І він відійшов в вічності. Слухайте, я вам хочу сказати, отак ми випробуємося, отакі спокуси. Теж перед тим, ти купляв, іди купи. Воно тобі треба. І я вам хочу сказати, що це таке серйозне було. і ми вкаялися, і ми стояли перед Богом на колінах, кажуть, Боже, прости нас. Як важливо чути, що говорить Господь. І, як я вже сказала, в кожній із цих заповідей є те, що говорить, про які спокуси ми будемо проходити, як ми це все будемо проходити, щоб, саме главное, щоб не согрішити. І як зробити якусь дурницю, Треба сто разів подумати, що Господь за нас заплатив велику ціну, що ми вже на той період християни були, що нам треба подумати, що будуть не просто Бог думати про нас, а які відчуття всередині потім в нас залишаться. І я хочу прочитати, надіну свої ще допоміжні окуляри. Як я вже сказала, перш ніж щось зробити, подумай, що тобі принесеться. Тому що Господь не раз буде провіряти нас. Будуть шторми, і що ми будемо робити? І як важливо пам’ятати, що був час, коли ми грішили, і Він простив нам. Коли Він помирав на Христі, щоб ми були очищені від всякого гріха, і кров’ю Його ми умилися, і ранами Його ми зцілилися. Господь говорить, що все Він зробив для нас. Згадай ціну крові, згадай, яка ціна за тебе була заплочена. І пам’ятай свої невдачі і печалі, про які стидно навіть багатьом людям слух щось сказати. Я зараз хочу прочитати Римлянам 6 розділ і 21 вірш. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх – то смерть, а тепер, звільнившися від гріха і ставши рабами Бога, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя – вічне. Тобто я хочу сказати, що перш, щоб щось робити неправильне, коли штормить, Коли тобі хочеться, знаєте, сказали погане слово, і не подумаєш, буває таке відповідь досі, і сам собі викопав ту могилу. І потім думаєш, що до мене прийшли на розборки? Тому що ти за спиною засудив когось. За спиною можна тільки молитися. Засуджувати – це робота Господа, не людей. Наша, будь свідками Бога живого. І я знову ж хочу сказати, ми коїмо багато гріхів, які заповзають у нас і живуть в нас не тому, що ми їм дозволили. І з ними треба боротися. І я зараз хочу, знаєте, для себе я взяла такі, як правильно сказати, підсказки, як боротися з ними. Я дуже часто говорю за ісповідь, що треба сповідувати гріхи своїм. У мене була розмова, буквально недавно, одна людина підійшла до мене і каже, ви знаєте, там же модно слово «штормитька», мене так штормить, от проходить місяць-два, і знову мене, каже, цей шторм накриває, проходить місяць-два, і знову шторм накриває. І ми почали, кажу, давай корінь будемо шукати. Ми знайшли цей корінь. І я кажу, треба молитися, треба пуститися, але треба звертатися до людей, які пройшли вже ці обставини. Не пройдеш ти це сам. Він каже, так, не хватало, щоб і ще пів церкви знало. Слухайте, до тих пір, поки ми будемо ховати свій гріх, він буде наш. Він ніде не вдінеться. Треба набратися сміливості, підійти до тієї людини і сказати, слушай, брат, слушай, сестра, в мене такі проблеми, я сам не справлюся. І довго думав, довго голову опустив, мовчав, і я не буду ховатись від нікого. Можливо, у когось така є. Це пернографія. І людина дуже багато років цим мучається. Причому сім’я, все добре, а воно його не покидає. І це така буря, що він говорить, бувають такі дні, що я так ненавижу себе, я готовий, каже, не знаю, що з собою робити. І я хочу розказати, я поділила з ним цю історію, хочу поділитися цією історією з вами. Зараз весна, і дуже багато летять журавлів. Ось недавно над нами гусі пролітали, вони кружляли над нашим будинком. Ми з Льонієм фотографували. От летіла одна така стая, і в кінці летить лебедь. Летять качки чи гусі, я не розумію, бо високо. Ззаду здоровий лебедь летить. І я розумію, що у нього проблема. Він не летить із своїми, він не летить впереді, тому що ми знаємо, що впереді дуже тяжко летить, треба розсікати це повітря. Він не летить останній, і так тяжко летить. Але він приєднався до цієї стаї. Він приєднався, у нього була проблема, скоріше всього, або він, може, сили втратив, або ще щось, але гордість лебедя, де зділася, він став за тими качками, летить взаді один, більше там не було. Сьогодні, якщо прийшла проблема, і є люди, які можуть летіти впереді, які мають силу тобі допомогти вийти з тої бурі, можливо, нам кажеться, що таке буря? Це коли ти всередині цієї бурі, і хто бачив, і небо темне, і дощ іде, і не розумієш, що робити. Так от, що тебе на дно зовсім не затягнуло, звернися до брата і до сестри. Хочу одну цікаву річ ще сказати, що Бог діє якраз через любов брата або сестри, які пройшли цю бурю. І цей брат або сестра за тебе не вирішать цю проблему, вони словом тебе не втішать, але вони будуть рядом з тобою, вони будуть іти і розсікати цю бурю, вони допоможуть тобі, я можу себе сказати, з свого життя, що я так точно ж проходила, і дуже важливо, щоб були ти люди. знаєте я ще раз нагадаю історію коли в нас були проблеми і в домі була молитвіна приходили просто помолиться і всі йшли по домам це молитва 7-10 хвилин і нема нікого я сиділа мовчала я взагалі нічого не говорила ми з Льонію просто сиділи мовчки але я розказую таку річ що вони розсікали молитвою. Ті бурі, ті хмари, які нависли над нами. І прийшла свобода. Так, люба буря залишає шрами. Але це шлях. Він дуже болючий, але він нам потрібний. Ми стаємо сильнішими. Ми учимося терпіння. Ми починаємо дивитися на ці бурі іншими очима. І пам’ятаючи, що Бог сказав, що я вас не полишу, я не покину. Він за кожним словом стоїть, щоб швидко його виконати. І тому я кажу, слідуючи, про що хочу сказати, як підказку, якщо щось таке мутне в вашому житті є, з каламутній воді нічого не побачиш, правда ж? От так, як ми, 100 гривень і мішок, нічого, вроді би ж все класно, це каламутна вода, ні, нічого не побачиш, зразу каже ні, зразу каже ні, і на які компроміси не йди, тому що обов’язково потім пожалієш. Інше, про що я хочу сказати, як підказка. Не забувай, що прийде семеро злічних. І вони зроблять, викрутять тебе ще хуже, чим було тобі до цього. І не ходи шляхами, тими, якими ти ходив, або я ходила до цього. Тому що вони приведуть тебе знову ж туди, де ти є, будеш кричати, Боже, поможи. А чи буде Бог цю хвилину коло тебе? Чи буде він, чи не буде? Чи почує, чи не почує? Бог почує, я сто процентів знаю, але твої гріхи дозволять тобі піти до Господа. У нас знову ж про цих чоловіків, які прийшли, він каже, підходить до мене та й каже, от скажіть мені, от як мені пройти через Генделик, щоб не зайти туди. А ви знаєте, у кого що болить, той про те ж і говорить. А я кажу, а чого ж ти ходиш через той Генделик? Ти живеш тут. Отак, як, так, розумієте, мені в магазин треба пройти. Ну, спочатку я так йду, а потім в магазин. Я кажу, то ти йди через складовище. Він каже, так, там же покойники. А я говорю, та ти що? І що ж вони тобі зроблять? Вони мирно лежать, вони нікому зла не роблять. Точно. От, якщо ти научишся ходити через складовище, я, каже, боюся. Я кажу, от, найшов, кажуть, кого бояться. А ти не боїшся, що ти колись зайдеш в ганделик і не вийдеш уже з нього? І в нас така була вчора з Льонією поїздка вечерня. От дійшов, а назад треба було завозити. Якраз з пастирем ми поговорили, пастир каже, хорошого вечора, ну ми завезли. Але ж свої, свої, своїх не кидають, хоч таких, що вже і лежать, треба везти. Льонія каже, вийшли, бачу, провітрює, провітрює, бо сьогодні ж їхати, яка жена служіння, щоб благоухало в машині. І я кажу, і слава Богу, слава Богу, що це для нас теж шторм, це нас теж, ну, я то так, знаєте, Альоні трохи штормило, він каже, ну ти глянь, машину помил, все приготовив на Київ їхати, а тут треба розвозчиком бути. Теж треба змиритися Теж треба змиритися І проявити заботу Тому я хочу сказати, що хай Господь нас благословляє Можливо, у когось ще якісь підказки є Підказуйте один одному Можливо, хтось бачив більше, знає, як це робити Я от не хочу сказати Треба не боятися шторму Якщо прийшло в твоє життя, не бійтеся його Він взагалі не кусається Він просто отам перетрусить нас і розчистить наше серце для Господа. І тоді натроні серце, коли Господь вже живе, ми вже по-іншому дивимося на цей світ. Тому що в мене сусідка прийшла зразу, на що його жить на цьому світі? Зайшла, а гречка 60, а була 45. Да, жить не надо, бо гречки немає. Понімаєте, як ми так оцінюємо цю бурю. Та, слухайте, сьогодні ще ніхто з голоду ж не помер. Я не бачила, ми проїхали скільки, ніхто не лежав, не спук, не де по дорозі. Але ми попривикали до чогось такого, знаєте, тільки чуть-чуть нічого, щоб казати, Господь, а я дякую тобі за це, що ти Бог, який ніде не сказав, що християнин буде стояти з протянутою рукою. Ні, стоять, ми ось приїжджали, заїжджали до Толі, під капличкою стоять люди, ну це така робота, розумієте, це їхній заробіток, і вони теж молодці навчилися колядувати, ну у нас є друге, коли ми звертаємося до Бога, коли ми протягуємо руку туди, то в цю руку падає благословіння, в 30, 60 і 100 крат більше. Тому не забувайте протягувати руку до неба, щоб отримати благословіння, яке Господь приготував нам на землі. І, як я вже сказала, що будуть свідки, будуть свідки, які будуть дивитися на нас, як ми що робимо. Тому що в нас зараз ще трошки затримаю. Зараз пора, коли палять все. Ми позавчора купили мені цитрин, бо в мене алергій на дим страшно. А Льоня каже, ти б краще протівогаз зразу купила, коли б не продавався. Не було. Я серйозно питала, думала, може в аптекі є. Невозможна вийти. І що саме цікаве, день – нічого. День, воно розлітається, ми остатки донюхуємо. а ось коли вже тільки темніє димова зав’язка така висить і я ви знаєте я просто ну дихнуть нема чим але ж я кажу Льоні так мені хочеться запалити дождаться коли буде вітер у ту сторону дуть хай і на них подує Ну це так я подумала тоді бистренько покаялася тому що я знаю і дякую Богу що на нас дивляться наші невіруючі люди наші брати і сестри як ми себе будемо вести і слово Боже каже Це 1 Петра 2,12. Поводьтеся між поганими, добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, не мов би злочинці, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання. Слухайте, як треба нам вистояти. Як треба пройти цей шлях і не забутися, що ми приклад для тих людей. Штормить мене, штормить, позакривали всі форточки, все. І сидимо, сім часу вечора я вже сижу, так хочеться вийти на вулицю. Пташечки співають, красота така на вулиці. Сижу, в мене ще період адаптації до вдиму. Тому хай Господь благословляє кожної з нас бути людьми, які Господь випробовує через ці шторми. Я знаю, що процес шторма забирає зайве. все в нас забирає зайво. І бунт, і так хочеться щось на зло комусь зробити. І ще якісь такі речі. І Слово Боже каже, я повторююся просто, буря має ціль для нас. Це процес болючий для нас, але він нам потрібний. І в цю хвилину довірять Господу. Псалом 5, 12-13 пишеться, Бог не кидає тих, хто надіється на Господа. Як я казала, будуть сліди і шрами від бурь. Можливо, хтось сьогодні проходить бурю. Можливо, хтось сьогодні переживає або проблеми з дітьми, або можливо якась втрата, або може якась хвороба прийшла. Бурі бувають різними, але наші очі повинні підніматися до неба. Господь для кожної з нас приготував слово втіхи і не забувати, що човен – це заповідь Господа нашому з нами, де він завжди говорить Не бійся, не смущайся, я Бог твій, я вивів тебе, я не покину тебе, я до савини буду з тобою, де Бог каже, я тримаю тебе за руку. І ми повинні для себе ще іще раз передивитися, який шторм ми пройшли, а який ще нам треба пройти. Але в будь-якому випадку, якщо ми дозволимо Богу бути поруч з нами, пройдемо будь-який шторм, і я вас благословляю, і хочу побажати, хай спокій від Господа несе мир. А ми будемо тими спокійними людьми, які будемо дарити цей спокій іншим, які сьогодні, можливо, переживають щось, можливо, не знають виходу. Хай Господь нас у цьому благословляє. І я дякую Богу, що ми вже пройшли шторми. Будуть шторми, але ми вже набрали мудрості, терпіння, сили і знання Божі. І саме головне – Господь в нашому човні. Хай Господь благословляє вас, дорога церква, з міром Божим.