Церква Божої Слави

“Утішайте тому один одного, і збудовуйте один одного”. — 1 Солунян 5:11

Я не знаю, хто відповідальний за те, щоб вимкнути світло і замкнути церковне приміщення після недільного богослужіння, але знаю одну річ про цю людину – недільний обід у неї буде відкладений. Чому? Тому що багато людей люблять залишатися в церкві після богослужіння і говорити про життєві проблеми, труднощі та багато чого іншого. Приємно озирнутися через двадцять хвилин після богослужіння і побачити так багато людей, які все ще насолоджуються спілкуванням одне з одним.

Спілкування є ключовим компонентом християнського життя. Без зв’язку, який виникає під час проведення часу з іншими віруючими, ми б втратили багато переваг віри.

Наприклад, апостол Павло закликає: “Утішайте… один одного, і збудовуйте один одного” (1 Сол. 5:11). Автор Послання до євреїв закликає не нехтувати спільними зборами, бо нам потрібна взаємна підтримка (Євр. 10:25). Він також каже, що коли ми разом, то заохочуємо один одного “до любові й до добрих учинків” (в. 24).

Присвятивши своє життя Ісусу, ми готуємось до прояву вірності та служіння, підтримуючи слабких та виявляючи терпіння до кожного (1 Сол. 5:14). Такий спосіб життя дає можливість розвивати справжню спільність і дбати “про добро один для одного й для всіх” (в. 15).

Яку користь ви отримуєте від спілкування з віруючими? Як ви можете допомогти іншим відчути спільність у Христі?

Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені підбадьорювати інших у любові та милосерді.

Автор: Давид Бренон

“Він-бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу”. — Ефесян 2:14

Починаючи з 1961 року, сім’ї та друзі були розділені Берлінським муром. Зведений східнонімецьким урядом бар’єр утримував громадян від втечі до Західної Німеччини. За оцінками дослідників, з 1949 року до дня зведення стіни на Захід втекли понад 2,5 мільйони східних німців. У 1987 році біля стіни стояв президент США Рональд Рейган, який промовив: “Знесіть цю стіну!” Його слова відобразили хвилю змін, кульмінацією яких стало зруйнування стіни в 1989 році, що призвело до радісного возз’єднання Німеччини.

Апостол Павло написав про те, що Ісус “зруйнував серединну перегороду, ворожнечу” (Еф. 2:14). Стіна існувала між євреями (Божим обраним народом) і язичниками (всіма іншими людьми). Її символом була “серединна перегорода” у стародавньому храмі, зведеному Іродом Великим в Єрусалимі. Вона не дозволяла язичникам виходити за межі зовнішніх дворів храму, хоча вони могли бачити внутрішні двори. Ісус же приніс “мир” і примирення між євреями та язичниками, а також між Богом і всіма людьми. Задля цього Він “зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом” (в. 14). Євангеліє миру надало можливість усім об’єднатись через віру в Христа (вв. 17-18).

Нас може багато що розділити. Втім намагаймося жити в мирі та єдності в Ісусі Христі (вв. 19-22).

Які “перегородки” бачите ви? Як ви можете допомогти їх зруйнувати силою Ісуса?

Господи Ісусе, будь ласка, допоможи мені зруйнувати стіни, що перегороджують шлях Твоїй істині та любові.

Автор: Том Фелтен

“Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати, за спасіння Його, мого Бога!” — Псалом 41:12

Блискучий червоний хрестик моєї мами мав би висіти біля її ліжка в онкологічному центрі. А я мала би готуватися до святкових візитів у перервах між плановими процедурами. Все, чого я хотіла на Різдво, – це провести ще один день з мамою. Натомість я була вдома… і вішала її хрестик на ялинку.

Коли мій син Ксав’єр увімкнув гірлянди, я прошепотіла: “Дякую”. Він відповів: “Будь ласка”. Мій син не знав, що я дякувала Богові, за те що Він використовував мерехтливі лампочки, щоб звернути мої очі до вічного Світла надії – Ісуса Христа.

Автор Псалма 41 висловив Богу свої щирі емоції (вв. 2-5). Потім характер його промови змінюється, і він каже: “Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його” (в. 6). Попри те, що псалмоспівець охоплений смутком і стражданням, його надія оживає від згадки про Божу вірність у минулому (вв. 7-11). В кінці псалма він відкидає сумніви і стверджує стійкість очищеної віри: “Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога” (в. 12).

Для багатьох із нас різдвяний період викликає як радість, так і смуток. На щастя, навіть ці змішані емоції можуть бути осяяні обітницями істинного Світла надії – Господа Ісуса Христа.

Як Господь Ісус допоміг вам пережити горе під час святкування Різдва? Як ви можете підтримати того, хто сумує в цей час?

Дорогий Ісусе, дякую, що цілий рік Ти проводиш мене через часи горя і радості.

Автор: Сошіль Діксон

“Я є Той, Хто стирає провини твої… а гріхів твоїх не пам’ятає”. — Ісаї 43:25

Джилл Прайс народилася з гіпертимезією – здатністю пам’ятати в найдрібніших подробицях усе, що з нею коли-небудь траплялося. Вона може відтворити у своїй уяві точну картину будь-якої події, яку пережила за своє життя.

Телесеріал “Незабутнє” заснований на історії жінки-офіцера поліції з гіпертимезією, яка давала їй велику перевагу в іграх на запам’ятовування дрібниць і в розкритті злочинів. Однак для Джилл Прайс цей стан не такий вже й радісний. Вона не може забути моменти життя, коли її критикували, коли вона пережила втрату або зробила щось таке, про що дуже шкодує. Вона знову і знову відтворює ці сцени у своїй голові.

Наш Бог всезнаючий. Святе Письмо говорить, що Його розуміння не має меж. І все ж ми знаходимо в Книзі пророка Ісаї дуже обнадійливу річ: “Я є Той, Хто стирає провини твої… а гріхів твоїх не пам’ятає” (Іс. 43:25). Текст Послання до євреїв 10:10, 17 лише підсилює цю думку: “Ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа… А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю”.

Сповідуючи свої гріхи перед Богом, ми можемо припинити повертатись до них подумки знову й знову. Нам треба відкинути їх: “Не згадуйте вже про минуле, і про давнє не думайте” (Іс. 43:18). У Своїй великій любові Бог вирішує не згадувати наші гріхи. Пам’ятаймо про це .

Які провини ви зберігаєте у своїй пам’яті і згадуєте їх знову й знову? Як ви можете віддати їх Богу і відпустити минуле?

Дорогий Боже, дякую, що Ти прощаєш і забуваєш мої гріхи.

Автор: Кеннет Петерсен

“І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно”. — Буття 32:32

Фей торкнулася шрамів на своєму животі. Вона перенесла чергову операцію з видалення ракової пухлини. Цього разу лікарі видалили частину шлунка і залишили нерівний шрам, який свідчив про масштаби їхньої роботи. Фей сказала своєму чоловікові: “Шрами – це символи страждання або зцілення. Я вибираю друге. Це знаки мого зцілення”.

Яків зіткнувся з подібним вибором після своєї нічної боротьби з Богом. Ангел пошкодив йому стегно, залишивши Якова виснаженим і з помітною кульгавістю. Коли Яків місяцями пізніше масажував своє стегно, цікаво, про що він думав?

Чи був він сповнений жалю через свій багаторічний обман, який призвів до цього доленосного поєдинку? Божий посланець намагався добитися від нього правди, відмовляючись благословити його, допоки Яків не визнає, ким він є насправді. Він зізнався, що був Яковом, “тим, хто тримається за п’яту” (див. Бут. 25:26). Він обманював свого брата Ісава і тестя Лавана, аби отримати перевагу. Божий борець сказав, що новим ім’ям Якова буде “Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, – і подужав” (в. 29).

Кульгавість Якова символізувала смерть його старого життя в обмані і початок нового життя з Богом. Кінець Якова і початок Ізраїля. Кульгавість змусила його опертися на Бога, Який тепер потужно діяв у ньому і через нього.

Які духовні шрами є у вас? Як вони можуть символізувати кінець чогось поганого і початок чогось нового?

Небесний Отче, моя кульгавість – це знак Твоєї любові.

Автор: Майк Уїттмер

“Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання”. — Филип’ян 4:5-6

Понад тридцять років Лурдес, викладачка вокалу в Манілі, навчала студентів віч-на-віч. Але коли її попросили проводити заняття онлайн, вона занепокоїлась. “Я не дуже добре розбираюся в комп’ютерах, – сказала вона. – Мій ноутбук старий, і я не знайома з платформами для відеоконференцій”.

Для когось це може здатися дрібницею, а для неї то був справжній стрес. “Я живу сама, тож нікому допомогти мені, – розповідала вона. – Я боюся, що мої студенти кинуть навчання, а мені потрібен дохід”.

Перед кожним заняттям Лурдес молилась, аби її ноутбук працював належним чином. “Заставкою на моєму екрані був текст із Послання до филип’ян 4:5-6, – казала вона. – Як я трималась за ці слова!”

Апостол Павло закликає нас ні про що не турбуватись, бо “Господь близько” (Фил. 4:5). Божа обітниця про Його присутність – це те, за що ми повинні триматись. Якщо ми спочиваємо в Божій близькості, Його мир “береже серця… та… думки у Христі Ісусі” (в. 7).

“Бог привів мене на веб-сайти з усунення комп’ютерних збоїв, – розповідала Лурдес. – Він також дав мені терплячих учнів, які розуміли мої технологічні обмеження”. Божа присутність, Його допомога і мир – це те, чим ми можемо насолоджуватись у прагненні йти за Ним усі дні нашого життя. Ми можемо з упевненістю сказати: “Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!” (в. 4).

Як ви заспокоюєтеся у присутності Бога? З якими конкретними проханнями ви можете звернутись до Нього сьогодні?

Дорогий Боже, дякую, що Ти поруч зі мною. У твоїй присутності мені не потрібно ні про що турбуватися.

Автор: Карен Х’юанг

“Бо бридить Господь крутіями, а з праведними в Нього дружба”. — Приповістей 3:32

Девід та Енджі відчули покликання переїхати за океан, і подальше плідне служіння, здавалось, лише підтверджувало правильність рішення. Життя затьмарювала лише одна неприємність: літні батьки Девіда були змушені проводити Різдво на самоті.

Девід та Енджі намагались пом’якшити самотність його батьків, надсилаючи подарунки і телефонуючи вранці на Різдво. Однак чого насправді хотіли його батьки: їхньої особистої присутності. Дохід Девіда дозволяв йому лише зрідка приїжджати додому. Що ще вони могли зробити? Девід потребував мудрості.

Третій розділ Книги приповістей – це короткий курс пошуку мудрості. Він показує, як її отримати, звертаючись до Бога (вв. 5-6), описує різні її якості, зокрема любов та вірність (вв. 3-4, 7-12) , а також її переваги, такі як мир і довголіття (вв. 13-18). “Бо бридить Господь крутіями, а з праведними в Нього дружба” (в. 32). Він підказує Свої рішення тим, хто близький до Нього.

Одного вечора, коли Девід молився про свою проблему, йому спала на думку ідея. Наступного Різдва вони з Енджі вдягли свій найкращий одяг і накрили стіл. Батьки Девіда зробили те саме. Потім, поставивши ноутбуки, вони увімкнули відео-зв’язок. Було таке відчуття, що вони знаходяться в одній кімнаті. Відтоді це стало сімейною традицією.

Бог дав Девіду Свою мудрість. Він любить підказувати креативні рішення наших проблем.

З якою дилемою ви стикаєтесь? Яке любляче рішення може запропонувати вам Бог?

Отче Небесний, будь ласка, підкажи моєму серцю творче вирішення проблем.

Автор: Шерідан Войсі

“І вони перебували… в спільноті братерській”. — Дії 2:42

На півдні Багамських островів розташований невеликий клаптик землі під назвою Раггед-Айленд. У 19-му столітті тут активно видобували сіль, але через занепад цієї галузі багато людей емігрували на сусідні острови. У 2016 році на острові проживало менше вісімдесяти осіб. І хоча серед них були представники трьох релігійних конфесій, люди щотижня збиралися разом в одному місці для поклоніння і спілкування. З такою малою кількістю мешканців відчуття спільноти для них було особливо важливим.

Віруючі ранньої церкви також відчували гостру потребу і бажання спільноти. Вони були схвильовані своєю новознайденою вірою, яка стала можливою завдяки смерті та воскресінню Ісуса Христа. Однак Він більше не був фізично присутнім із ними, тому вони розуміли, що потребують один одного. Християни присвятили себе навчанню в апостолів, спілкуванню та спільному причастю (Дії 2:42). Вони збиралися по домівках на богослужіння та спільну трапезу, і дбали про потреби інших. “Люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу” (Дії 4:32). Сповнені Духом Святим, вони постійно прославляли Бога і в молитві приносили Йому свої потреби.

Спільнота необхідна для нашого зростання та підтримки. Не намагайтесь пройти цей шлях наодинці. Бог буде розвивати це почуття спільноти, якщо ви будете ділитися своїми труднощами та радощами з іншими і разом наближатися до Нього.

Як ви можете взяти на себе зобов’язання проводити час з іншими віруючими? Де і коли ви будете це робити?

Боже, я потребую Тебе та інших віруючих, аби мати змогу жити повноцінним життям для Тебе.

Автор: Енн Сітас

“Багатий та вбогий стрічаються, – Господь їх обох створив”. — Приповістей 22:2

Під час відпустки ми з дружиною щоранку їздили на велосипедах. Один маршрут пролягав через багатий район, будинки в якому коштували мільйони доларів. Ми бачили різних людей: мешканців, які вигулювали своїх собак, велосипедистів та численних робітників, які будували нові будинки або доглядали за ландшафтом. Там була суміш людей з усіх верств суспільства, і це нагадало мені про справжню реальність. Насправді між нами не було жодної різниці. Багаті чи бідні. Заможні спеціалісти чи робітничий клас. Відомі чи невідомі. Ми всі на тій вулиці того ранку були однакові. “Багатий та вбогий стрічаються, – Господь їх обох створив” (Пр. 22:2). Незважаючи на відмінності, ми всі створені за Божим образом (Бут. 1:27).

Втім є ще дещо. Рівність перед Богом також означає, що незалежно від нашого економічного, соціального або етнічного становища, ми всі народжуємося грішниками: “Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим. 3:23). Ми всі непокірні та однаково винні перед Ним, і потребуємо Ісуса Христа.

Ми часто ділимо людей на групи з різних причин. Втім насправді всі ми є частиною людського роду. І хоча ми всі є грішниками, які потребують Спасителя, завдяки Божій благодаті можемо отримати виправдання, примирення з Богом (в. 24).

Як усвідомлення того, що ми всі рівні перед Богом, допомагає вам краще любити інших? Як Ісус задовольнив вашу найбільшу потребу?

Дорогий Боже, дякую за Ісуса, Якого Ти послав на землю, щоб Він прожив досконале життя і добровільно віддав Себе в жертву за мої гріхи.

Автор: Давид Бренон

“Таж я втихомирював і заспокоював душу свою, як дитя…” — Псалом 130:2

Я поклав телефон на місце, втомившись від численних фотографій, ідей та сповіщень, які транслював маленький екран. Потім я взяв його й увімкнув знову. Навіщо?

У книзі “Мілководдя” Ніколас Карр описує, як інтернет сформував наші стосунки з тишею: “Здається, що мережа руйнує мою здатність до концентрації та спокійного споглядання. Незалежно від того, в мережі я чи ні, мій мозок очікує, що інформація буде сприйматися так, як її поширює мережа: у швидко рухомому потоці частинок. Колись я був аквалангістом у морі слів. Тепер я ковзаю по поверхні, як хлопець на водному мотоциклі”.

Життя на ментальному водному мотоциклі звучить нездорово. Але як нам почати сповільнюватись, глибоко занурюватись у тихі духовні води?

У Псалмі 130 Давид пише: “Я втихомирював і заспокоював душу свою, як дитя, від перс мами своєї відлучене” (в. 2). Слова Давида нагадують мені, що я маю відповідальність. Зміна звичок починається з мого вибору бути спокійним, навіть якщо мені доведеться робити цей вибір знову і знову. Втім поступово ми починаємо відчувати Божу доброту, яка задовольняє нас. Ми, як маленькі діти, відпочиваємо в задоволенні, пам’ятаючи, що лише Бог пропонує справжню надію (в. 3), душевне задоволення, якого не може дарувати жоден додаток у смартфоні і жодна соціальна мережа.

Як технології впливають на вашу здатність спокійно відпочивати в Бозі? Чи сприяє ваш телефон вашому задоволенню? Чому так або ні?

Небесний Отче, світ переповнений відволікаючими факторами, які не задовольняють мою душу. Допоможи мені довіритись Тобі. Наповни мене справжнім задоволенням.

Автор: Адам Хольц