Церква Божої Слави

“Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди?” — Псалом 12:2

Великобританія “переповнена” історією. Куди б ви не пішли, скрізь розвішені меморіальні дошки на честь історичних діячів та важливих подій. Водночас одна з таких пам’яток відображає британське почуття гумору. На вивітреній меморіальній дошці біля невеликого готелю у місті Сендвіч написано: “На цьому місці 5 вересня 1782 року нічого не сталося”.

Іноді нам здається, що після наших молитов нічого не відбувається. Ми молимось і молимось, приносячи свої прохання до Небесного Отця в очікуванні, що Він відповість прямо зараз. Псалмоспівець Давид висловив таке ж розчарування, коли молився: “Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя Своє?” (Пс. 12:2). У нас так само можуть виникати думки: “Господи, скільки ще чекати, поки Ти відповіси?”

Втім Бог досконалий не лише у Своїй мудрості, але і в часових термінах. Давид зміг сказати: “Я надію на милість Твою покладаю, моє серце радіє спасінням Твоїм!” (в. 6). У книзі Еклезіяста 3:11 говориться: “Усе Він прегарним зробив свого часу”. Слово прегарний означає “красивий” або “приємний”. Бог не завжди відповідає на молитви тоді, коли ми цього хочемо, однак Він завжди працює над втіленням Своїх мудрих намірів. Тому не сумніваймося, що Його відповідь прийде саме тоді, коли це буде правильно, добре і гарно.

Коли ви про щось молились, чи здавалось вам, що Бог ігнорував ваші прохання? Чого ви навчились за час очікування?

Люблячий Боже, будь ласка, допоможи мені виявляти в молитві терпіння, народжене з довіри Тобі.

Автор: Білл Краудер