Церква Божої Слави

“Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах”. — 1 Петра 4:7

У червні 1965 року шестеро підлітків із острівного Королівства Тонга, що в південній частині Тихого океану, вирушили в море в пошуках пригод. Ті не змусили на себе чекати. У першу ж ніч шторм зламав щоглу та кермо. Декілька днів вони дрейфували без їжі та води, перш ніж дісталися до безлюдного острова Ата, де вони провели 15 місяців, поки не прийшла допомога.

Хлопці розуміли, що повинні боротися за виживання. Вони насадили город, видовбали кілька дерев’яних стволів для зберігання дощової води і навіть збудували імпровізований спортзал. Коли один із них упав зі скелі й зламав ногу, інші зафіксували її за допомогою палиць та листя. Сварки завершувалися обов’язковим примиренням, а кожен день починався і закінчувався співом та молитвою. Коли хлопці повернулися додому цілими і неушкодженими, родичі були шоковані: вони вже організували їхній похорон.

Християнам у першому столітті доводилося непросто. Апостол Петро втішав гнаних братів і сестер, закликаючи їх бути розсудливими, молитися (1 Петра 4:7), виявляти взаємну турботу (в. 8) і використовувати свої обдарування для служіння один одному (вв. 10-11). Тоді всупереч усім лихам Бог “упевнить” їх, “зміцнить” і “уґрунтує” (1 Пет. 5:10).

За часів випробувань нам потрібна “віра вигнанців”. Будемо разом молитись і працювати, а Господь проведе нас через будь-які негаразди.

Коли приходить лихо, ви просите допомоги в інших чи намагаєтеся впоратися з ним самотужки? Хто з віруючих потребує вашої підтримки?

Боже, даруй мені віру, щоб я гідно міг зустріти труднощі.

Автор: Шерідан Войсі