Церква Божої Слави

“Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?” — Псалом 138:7

Офіцер обшукав мене, а потім я увійшла до окружної в’язниці, розписалася в журналі відвідувань і сіла в переповненому вестибюлі. Тихо молячись, я дивилась, як дорослі нервують і зітхають, а діти скаржаться, що їм нудно.

Приблизно за годину озброєний охоронець зачитав список імен, серед яких було і моє. Наша група пішла за ним у кімнату та розмістилася на стільцях. Коли мій пасинок опустився на стілець з того боку товстого скла і підняв трубку, на мене накотилася хвиля важкої безнадійності. Я розплакалася. І в той же час у моєму серці з’явилася переконаність, що цей молодий хлопець все ще залишається в межах Божої досяжності.

У Псалмі 138 Давид говорить: “Господи, випробував Ти мене та й пізнав… і Ти всі путі мої знаєш” (Пс. 138:1-3). Після проголошення Божого всезнання він переходить до прославлення Його турботи та захисту (в. 5). Приголомшений безмірністю Божого знання і глибиною Його проникнення в людську сутність, Давид ставить два риторичні запитання: “Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?” (в. 7).

Коли ми або дорогі нам люди опиняємось у ситуаціях, у яких ми усвідомлюємо свою безпорадність і безнадійність, Божа рука залишається сильною та твердою. Навіть якщо нам здається, що зайшли надто далеко, ми все одно залишаємося в межах Його досяжності.

Як усвідомлення того, що Бог усюдисущий, вплинуло на вашу віру? Як Він утішав вас, коли ви відчували безпорадність і безнадійність?

Люблячий Небесний Отче, допоможи мені пам’ятати, що Ти завжди можеш і хочеш допомогти мені та тим, хто мені дорогий.

Автор: Сошіль Діксон