“Авраам був віку ста літ, як родився йому Ісак, син його”. — Буття 21:5
Давайте поговоримо про затримки . Філ Стрінгер чекав вісімнадцять годин, аби сісти на рейс, який затримали через грозу. Однак його терпіння і наполегливість окупилися. Він не тільки долетів до місця призначення і встиг на важливі ділові зустрічі, але й виявився єдиним пасажиром на цьому рейсі! Всі інші пасажири відмовилися. Стюардеси пропонували йому різну їжу, і Стрінгер додає: “Звичайно, я сидів у першому ряду. Чому б і ні, коли весь літак у твоєму розпорядженні?”
Авраам також витримав те, що, напевно, здавалось йому тривалою затримкою. Ще коли він був відомий як Аврам, Бог сказав йому, що Він зробить його “народом великим”, і в ньому “благословляться… всі племена землі” (Бут. 12:2-3). У 75-річного чоловіка була лише одна проблема: як він може стати великим народом без спадкоємця? І хоча його очікування часом залишало бажати кращого – він і його дружина Сара намагалися “допомогти” Богу виконати Його обітницю деякими хибними ідеями (див. Бут. 15:2-3; 16:1-2). Коли ж Авраам “був віку ста літ… родився йому Ісак” (Бут. 21:5). Пізніше його віру відзначив автор Послання до євреїв (Євр. 11:8-12).
Очікування може бути важким. І ми, подібно до Авраама, не можемо проходити цей процес ідеально. Але якщо ми покладаємося на Божі плани, Господь допоможе нам дочекатись.
Чого ви очікуєте? Як вам у цьому покладатися на Божу силу?
Боже, допоможи мені очікувати і покладатися на Тебе.
Автор: Том Фелтен
“Не від світу вони, як і Я не від світу”. — Івана 17:16
Бог створив велику сіру сову як майстра з маскування. Сріблясто-сіре забарвлення пір’я дозволяє їй зливатися з корою, коли вона сидить на деревах. Коли сови хочуть залишитись непоміченими, вони ховаються на видноті, зливаючись з навколишнім середовищем за допомогою свого пір’яного маскування.
Божий народ часто дуже схожий на велику сіру сову. Ми можемо легко злитися зі світом і залишитись невпізнаними як віруючі в Христа, навмисно чи ненавмисно. Ісус молився за Своїх учнів, за тих, кого Отець віддав Йому “із світу” і хто “зберіг” Його слово (Ів. 17:6). Божий Син просив Небесного Отця захистити їх і дати їм силу жити у святості та постійній радості після того, як Він їх залишить (вв. 7-13). Він молився: “Не благаю, щоб Ти їх зі світу забрав, але щоб зберіг їх від злого” (в. 15). Ісус знав, що Його учні потребують освячення та відокремлення, аби їм жити згідно з призначенням, яке Він їм довірив виконати (вв. 16-19).
Святий Дух може допомогти нам відкинути спокусу стати майстрами з маскування, які зливаються зі світом. Щодня підкоряючись Ісусу, ми стаємо більш схожими на Нього. Якщо ми живемо в єдності та любові, Він вестиме інших до Христа у всій Його славі.
У якій сфері свого життя ви можете попросити Бога зробити вас більш схожими на Ісуса? Як Бог використовував інших людей, їхній благочестивий спосіб життя і прояви любові, аби наблизити вас до Себе?
Святий Дух, будь ласка, зроби мене настільки схожою на Ісуса, аби оточуючі люди прагнули шукати єдиного істинного Бога.
Автор: Сошіль Діксон
“Господь… знає… ходу твою в цій великій пустині”. — Повторення Закону 2:7
На початку свого християнського життя я думала, що зустрічі з Ісусом відбуваються “на гірських вершинах”. Однак цей досвід рідко був довготривалим і часто не приводив до жодного зростання. Письменниця Ліна Абу-Джамра каже, що саме в пустелі ми зустрічаємо Бога і саме там ми зростаємо. У своєму біблійному дослідженні “Через пустелю” вона пише: “Мета Бога – використовувати пустельні місця в нашому житті, аби зробити нас сильнішими”. Далі вона продовжує: “Божа доброта призначена для того, аби бути отриманою посеред вашого болю, а не бути підтвердженою відсутністю болю”.
Саме у важкі моменти скорботи, втрат і болю Бог допомагає нам зростати у вірі і ставати ближчими до Нього. Ліна усвідомила, що “пустеля – це не помилка в Божому плані, а невід’ємна частина процесу нашого зростання”.
Бог водив у пустелю багатьох старозавітних патріархів. Авраам, Ісак та Яків мали досвід перебування в пустелі. Саме в пустелі Бог підготував серце Мойсея і покликав його вивести Свій народ з рабства (Вих. 3:1-2, 9-10). І саме в пустелі Бог наглядав за дорогою ізраїльтян протягом сорока років, надаючи Свою допомогу та керівництво (Повт. 2:7).
Бог був з Мойсеєм та ізраїльтянами на кожному кроці їхнього шляху через пустелю, і Він також з нами на нашому шляху. У пустелі ми вчимося покладатися на Бога. Там Він зустрічає нас, і там ми зростаємо.
Коли Бог зустрів вас у пустельному місці? До якого результату це призвело?
Дорогий Боже, дякую, що був зі мною у важких пустельних випробуваннях. Ти вірний та милосердний.
Автор: Елісон Кіеда
“Бо ми співробітники Божі, а ви – Боже поле, Божа будівля”. — 1 Коринтян 3:9
Двадцять дев’ятого червня 1955 року Сполучені Штати Америки оголосили про свій намір запустити в космос супутник. Невдовзі Радянський Союз оголосив про свої плани зробити те саме. Космічна гонка почалася. Радянський Союз першим запустив супутник і відправив людину в космос, коли Юрій Гагарін вперше облетів нашу планету. Перегони тривали доти, доки 20 липня 1969 року “гігантський стрибок для людства” Ніла Армстронга на поверхні Місяця не завершив ці змагання. Невдовзі розпочався період співпраці, що призвів до створення Міжнародної космічної станції.
Іноді конкуренція може бути корисною, спонукаючи нас досягати того, що в іншому випадку ми б ніколи не спробували. Однак в інших випадках конкуренція є руйнівною, і це було проблемою в коринтській церкві, коли розрізнені групи чіплялися за різних церковних лідерів, як за свої маяки надії. Апостол Павло намагався вирішити цю проблему, коли писав: “Тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить” (1 Кор. 3:7). А потім додав: “Бо ми співробітники Божі” (в. 9).
Співробітники – це не конкуренти. І не тільки один з одним, але й з самим Богом! Завдяки Його підтримці та керівництву ми можемо служити разом, як співробітники, аби просувати послання Ісуса заради Його слави, а не нашої власної.
Коли ви стикалися з нездоровою конкуренцією і як це було? Як Ісус допомагає вам смиренно служити іншим?
Люблячий Боже, дякую за привілей служити Тобі. Будь ласка, навчи мене цінувати працю, аби прославляти Тебе й допомагати іншим.
Автор: Білл Краудер
“Якщо ти, Ізраїлю, вернешся, – каже Господь, – до Мене ти вернешся”. — Єремії 4:1
Мій друг порушив шлюбні обітниці. Було боляче дивитись, як він руйнує свою родину. Шукаючи примирення з дружиною, він звернувся до мене за порадою. Я сказав йому, що він повинен запропонувати більше, ніж просто слова; він повинен бути активним у прояві любові до своєї дружини і водночас усунути будь-які прояви гріха.
Пророк Єремія давав подібну пораду тим, хто порушив свій завіт з Богом і пішов за іншими богами. Недостатньо було просто повернутися до Нього (Єр. 4:1). Їм також потрібно було підкріпити свої слова відповідними вчинками. Це означало відкинути “гидоти свої” (в. 1). Єремія сказав, що якщо люди присягнуть “правдою й правом та справедливістю”, то Бог поблагословить народи (в. 2). Проблема полягала в тому, що люди давали порожні обіцянки. Їхнє серце було далеке від цього.
Однак Богу потрібні не слова, Йому потрібні наші серця. Господь Ісус сказав: “Чим серце наповнене, те говорять уста” (Мт. 12:34). Ось чому Єремія продовжує заохочувати тих, хто до нього прислухається, приготувати ґрунт свого серця і не сіяти серед тернини (Єр. 4:3).
На жаль, як і багато інших людей, мій друг не прислухався до слушної біблійної поради і, як наслідок, зруйнував свій шлюб. Коли ми грішимо, то повинні зізнатися в цьому і відвернутися від гріха. Богу не потрібні порожні обіцянки. Йому до вподоби життя, яке дійсно узгоджується з Його волею.
У яких сферах життя ваші слова не відповідають діям? Які принципи поведінки вам потрібно змінити?
Небесний Отче, пробач, що мої вчинки не завжди відповідають тому, у що я вірю.
Автор: Метью Лукас
“Браття… засвідчили… як ти живеш у правді”. — 3 Івана 1:3
Коли доктор Лі, мій викладач у семінарії, помітив, що Бенджі, наш шкільний сторож, запізнюється на обід, він непомітно відклав для нього тарілку з їжею. Поки ми зі студентами спілкувались, доктор Лі також непомітно поклав йому на тарілку останній шматок рисового пирога, додавши трохи тертого кокосового горіха в якості смачної приправи. То був один із багатьох добрих вчинків видатного теолога, і я вважаю, що він був ще одним свідченням його вірності Богу. Минуло двадцять років, а його вчинок і досі мене захоплює.
Апостол Іван мав дорогого друга, який також справив глибокий вплив на багатьох віруючих. Вони говорили про Гая як про людину, яка була вірна Богу і Його Слову, постійно живучи в правді (3 Ів. 1:3). Гай виявляв гостинність до мандрівних проповідників Євангелія, навіть якщо вони були чужинцями (в. 5). В результаті Іван сказав йому: “Вони про любов твою свідчили Церкві” (в. 6). Вірність Гая Богу та іншим віруючим в Ісуса сприяла розповсюдженню Євангелія.
Вплив мого вчителя на мене і вплив Гая на віруючих за часів його життя є потужним нагадуванням про роль нашого впливу на оточуючих, і Бог може використовувати цей вплив, аби привести їх до Христа. Отож, будемо жити і діяти так, аби своїм прикладом допомагати іншим жити вірно перед Богом.
Звідки ви знаєте, що перебуваєте в істині? Чому ближні можуть навчитися з вашого життя?
Дорогий Боже, мені потрібна Твоя допомога, аби бути вірною Тобі та Твоїй істині. Будь ласка, допоможи мені жити так, щоб інші також прагнули бути з Тобою.
Автор: Карен Х’юанг
“Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного більшого від себе”. — Филип’ян 2:3
Баскетбольна команда університету Ферлі Дікінсона грала слабо. Коли гравці вийшли на майданчик, на трибунах глядачі почали глузувати з них. Всі чекали на розгром прямо в першій чверті, але команда змагалася з усієї сили. І тоді в залі раптом залунала їхня бойова пісня, хоча музикантів із собою вони не взяли. Оркестр Дейтонського університету вивчив пісню суперників за кілька хвилин до гри. Музиканти могли просто грати знайомі композиції, але вирішили таким чином підтримати гостей.
Вчинок цієї групи можна розглядати як символ єдності, описаної в Посланні до филип’ян. Апостол Павло закликає жити в єдності та мати “один розум” (Фил. 2:2), бо як вони, так і ми, об’єднані в Ісусі Христі. Заради цього апостол заохочував відмовитись від егоїстичних амбіцій і ставити інтереси інших вище за свої власні.
Ставити інших вище за себе не завжди є природним процесом, втім саме так ми можемо наслідувати Христа. “Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе” (в. 3). Замість того, щоб зосереджуватись виключно на собі, “нехай кожен дбає… і про інших” (в. 4).
Як ми можемо підтримати ближніх? Уважно ставлячись до їхніх інтересів та надаючи все, що їм може знадобитись у житті.
Про чиї інтереси ви можете сьогодні подбати? Як турбота про інших сприяє єдності?
Спасителю, будь ласка, покажи мені, як я можу допомогти ближнім, дбаючи про їхні інтереси.
Автор: Катара Паттон
“І вони спокушалися Ним…” — Марка 6:3
Джона призначили професором у престижному коледжі. Його старший брат Девід радів за нього, втім, як і годиться братам, не втримався, щоб не подражнити Джона тим, як він одного разу повалив його на землю, коли вони були ще хлопчиськами. Джон далеко пішов у житті, але він завжди буде молодшим братом Девіда.
Іноді важко справити враження на родину, навіть якщо ви Месія. Ісус виріс серед мешканців Назарету, тому їм було важко повірити в Його особливість. І все ж вони були вражені Ним. “Що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не тесля, син Маріїн?” (Мр. 6:2-3). Ісус же зауважив: “Пророка нема без пошани, – хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм” (в. 4). Ці люди добре знали Ісуса, втім не вірили, що Він Син Божий.
Можливо, ви виросли в побожній родині, і ваші найперші спогади включають відвідування церкви та спів гімнів. З Ісусом завжди є відчуття родинного тепла. Якщо ви вірите і йдете за Ним, то Ісус є вашою родиною. Він “не соромиться… звати [нас] братами” (Євр. 2:11). Ісус – наш старший Брат у Божій родині (Рим. 8:29), і це великий привілей!
Хіба ви не раді, що Ісус є вашою родиною, і навіть більше, ніж родина? Нехай Він стає для вас все більш особистим та особливим, у той час як ви йдете за Ним.
Як ви особисто пізнали Ісуса Христа? Що ви можете зробити, аби Він залишався для вас особливим?
Дорогий Ісусе, дякую, що привів мене в Божу родину.
Автор: Майк Уїттмер
“Я відкрив Тобі гріх свій”. — Псалом 31:5
“Я цього не робив!” Однак то була неправда, і мені майже все зійшло з рук, допоки Бог мене не зупинив. Навчаючись у середній школі, я був одним із тих, хто під час виступу шкільного оркестру стріляв у спину музикантам гумовими кулями. Директор школи був колишнім морським піхотинцем і славився своєю дисципліною, і я його страшенно боявся. Тому, коли мої партнери по злочину обвинуватили мене, я збрехав директору. Потім я збрехав і своєму батьку.
Однак Бог не дозволив неправді продовжуватись. Він почав мені докоряти. Після кількатижневого опору я все-таки змирився. Я попросив прощення в Бога і батька. Через деякий час я пішов до свого директора додому і зі сльозами на очах зізнався в скоєному. На щастя, він виявився доброю людиною і пробачив мені. Я ніколи не забуду те чудове відчуття свободи, коли тягар провини був знятий. Вперше за багато тижнів я по-справжньому почувався вільним та щасливим. Давид також описує період докору та сповіді у своєму житті: “Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої… бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить”. Втім Давид, зрештою, “відкрив [Богу] гріх свій” (Пс. 31:3-5).
Для Бога важлива щирість. Він хоче, аби ми сповідували Йому свої гріхи, а також попросили прощення в тих, кого образили. Давид проголошує: “Провину мого гріха Ти простив” (в. 5). Як же добре пізнати свободу Божого прощення!
Як вам допомогла щирість у стосунках з Богом? Як прощення Ісуса полегшило ваш тягар і змінило ваше життя?
Люблячий Отче, дякую, що прощаєш мої гріхи, коли я їх сповідую Тобі. Будь ласка, допоможи мені завжди бути щирим з Тобою.
Автор: Джеймс Бенкс
“Ось зроблю Я нове, тепер виросте”. — Ісаї 43:19
Зірковий гравець американського футболу вийшов на сцену. Однак то був не стадіон. Він виступив перед трьома сотнями ув’язнених у виправній колонії Еверглейдс у Маямі, штат Флорида. Він поділився з ними словами з Книги пророка Ісаї.
У ту мить мова йшла не про виступ відомого спортсмена, а про море зламаних душ. У цей особливий час Бог з’явився за ґратами. Один з очевидців події написав у Твіттері, що “каплиця почала вибухати поклонінням і прославленням”. Чоловіки плакали і разом молилися. Зрештою, близько двадцяти семи ув’язнених відкрили свої серця Ісусу.
У певному сенсі ми всі перебуваємо у в’язницях, які самі собі створили, перебуваємо за ґратами власної жадібності, егоїзму та залежності. Але дивовижним чином з’являється Бог. У в’язниці того ранку ключовим віршем були слова: “Ось зроблю Я нове, тепер виросте. Чи ж про це ви не знаєте?” (Іс. 43:19). “Не згадуйте вже про минуле, і про давнє не думайте” (в. 18), тому що Бог каже: “Я є Той, Хто… гріхів твоїх не пам’ятає” (в. 25).
Водночас Бог зауважує: “Крім Мене немає Спасителя” (в. 11). Лише віддавши своє життя Христу, ми стаємо вільними. Дехто з нас ще повинен це зробити, дехто вже зробив, але потребує нагадування про те, Ким насправді є Господь. Ми впевнені, що через Христа Бог справді чинить “нове”. Тож давайте подивимось, що з цього вийде!
Яким чином ви стали ув’язнені власним гріхом? Що вам потрібно зробити, аби позбутися зламаності?
Небесний Отче, будь ласка, звільни мене від тюремних ґрат мого гріха.
Автор: Кеннет Петерсен
