“І будьте для мене святі, бо святий Я, Господь” —Левит 20:26
На занятті по вивченню Біблії ми розбирали книгу Левит. “Я пропустив більшу частину, – зізнався я. – Не розумію, навіщо мені читати про цю проказу”.
Тоді мій друг Дейв сказав: “Я знаю людину, яка увірувала завдяки цьому тексту”. Я здивовано подивився на нього. Тоді Дейв розповів, що його друг лікар був атеїстом. Але він вирішив, що перш ніж відкидати Біблію, її варто спочатку прочитати. Розділ у книзі Левит, присвячений шкірним захворюванням, захопив його. Там містилися дивовижні подробиці про заразні та незаразні хвороби (Лев. 13:1-46), а також про те, як їх лікувати (Лев. 14:8-9). Він знав, що на той час рівень медицини був низький. Але ж у книзі Левит усе було правильно! “Не може бути, щоб Мойсей це знав”, – подумав він. Звідки він тоді отримав інформацію? Невже від Бога? Зрештою, він увірував у Христа.
Якщо деякі місця в Біблії здаються вам нудними, ви не самотні. Але все, що в ній написано, там не просто так. Бог дав цю книгу ізраїльтянам, щоб вони знали, як жити з Ним та для Нього. Дізнаючись більше про стосунки між Богом та Його народом, ми дізнаємося більше про Бога.
“Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності”, – писав апостол Павло (2 Тим. 3:16). Отже, читаймо його від початку до кінця. У тому числі і книгу Левит.
Які частини Біблії видаються вам нудними чи неактуальними? Як навчитися бачити їхню цінність?
Небесний Отче, навчи мене цінувати Біблію. Нехай кожна її частина навчає мене Твоєї істини.
Автор: Тім Густавсон
“Зараз батько хлоп’яти зі слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, – поможи недовірству моєму!»” — Марка 9:24
“Де моя віра? Навіть у глибині душі немає нічого, крім порожнечі і темряви… Боже, якщо ти є, будь ласка, пробач мені”.
Ви можете здивуватись, дізнавшись, хто автор цих слів. Мати Тереза. Улюблена і відома як невтомна помічниця бідних у Калькутті, вона тихо вела відчайдушну війну за свою віру впродовж п’яти десятиліть. Після її смерті в 1997 році про цю війну стало відомо, коли фрагменти її щоденника були опубліковані в книзі “Прийди та будь моїм світлом”.
Що ми робимо з нашими сумнівами або з відчуттям відсутності Бога? Ці моменти можуть дошкуляти одним віруючим більше, ніж іншим. Втім багато вірних християн можуть у певний момент свого життя переживати миті таких сумнівів.
Я вдячний, що Біблія містить чудовий приклад парадоксальної молитви, у якій висловлюється як віра, так і її відсутність. У 9-му розділі Євангелія від Марка розповідається, як Ісус зустрічається з батьком, чий син з дитинства зазнавав демонічних мук (в. 21). Коли Ісус сказав, що людина повинна мати віру (“тому, хто вірує, все можливе”, в. 23), чоловік відповів: “Вірую, Господи, – поможи недовірству моєму” (в. 24).
Це чесне і щире благання закликає тих, хто намагається впоратись із сумнівами, віддати їх Богу, вірячи, що Він може зміцнити нашу віру та міцно тримати нас, поки ми проходимо через найглибші і найтемніші долини.
Коли ви намагались впоратись із сумнівами у своїй духовній подорожі? Які духовні ресурси допомогли вам не втратити віру?
Дорогий Отче, я іноді сумніваюсь. Будь ласка, допоможи мені постійно відчувати Твою присутність.
Автор: Адам Хольц
“І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів”. — Луки 18:40
Кілька днів хворий кіт жалібно нявкав, сховавшись у коробці біля місця моєї роботи. Покинутий на вулиці котик залишався непоміченим для тих, хто проходив повз нього, аж поки не з’явився Джун. Двірник приніс тварину додому, де він жив з двома собаками, колишніми безпритульними.
“Я піклуюся про них, тому що вони істоти, яких ніхто не помічає, – сказав Джун. – Я бачу в них себе. Зрештою, ніхто не помічає вуличного двірника”.
Прямуючи в Єрусалим, Ісус наближався до Єрихону, де на узбіччі дороги сидів сліпий чоловік і просив милостиню. Він теж почувався непоміченим, особливо в цей день, коли проходив натовп, і всі погляди були зосереджені на Христі. Ніхто не зупинився, щоб допомогти жебраку.
Ніхто, крім Ісуса. Посеред галасливого натовпу Господь почув крик забутого чоловіка. “Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі?” – запитав Христос. Сліпий жебрак у відповідь сказав: “Господи, – нехай стану видющим!” Тоді Ісус сказав: “Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!” (Лк. 18:41-42).
Чи почуваєтесь ви іноді непоміченими? Ваші благання тонуть у галасі оточуючих людей? Спаситель помічає тих, кого світ не помічає. Зверніться до Нього по допомогу! Хоч інші проходять повз, Він зупиниться.
Як усвідомлення того, що Ісус бачить вас, змінило б ваше ставлення до себе і до свого життя? Хто з оточуючих, можливо, потребує, аби їх помітили, і як ви можете “зупинитись”, щоб підбадьорити їх любов’ю Спасителя?
Дорогий Ісусе, дякую, що чуєш мене, коли я кличу до Тебе. Допоможи мені, як сліпому чоловіку, який отримав зір, іти за Тобою і славити Тебе все моє життя.
Автор: Карен Х’юанг
“Я лягаю і сплю, і пробуджуюся, бо Господь підпирає мене”. — Псалом 3:6
Погані спогади та докори сумління заполонили свідомість Села. Страх переповнював серце, а піт виступав на чолі. То була ніч перед його хрищенням, і він ніяк не міг зупинити натиск темних думок. Сел отримав спасіння в Ісусі і знав, що його гріхи були прощені, однак духовна битва тривала. Тоді дружина взяла його за руку і помолилася за нього. За мить на зміну страху в серце Села прийшов мир. Він встав і написав слова, якими хотів поділитися перед хрищенням, те, що не зміг зробити до цього. Написавши текст, він заснув солодким сном.
Цар Давид також знав, що таке неспокійна ніч. Тікаючи від свого сина Авесалома, який хотів захопити його трон (2 Сам. 15–17), він знав, що “десять тисяч люду… навколо [нього] отаборились” (Пс. 3:7). Давид зі стогоном говорив: “Як багато моїх ворогів” (в. 2). Попри страх та сумніви він кликав до Бога, до свого “щита” (в. 4). Однак пізніше Давид усвідомив і сказав: “Я лягаю і сплю… бо Господь підпирає мене” (в. 6).
Якщо страхи та труднощі охоплюють наш розум, а відпочинок змінюється на неспокій, ми відновлюємо надію, якщо в молитві звертаємось до Бога. Навіть якщо ми одразу не зануримось у солодкий сон, як Сел і Давид, у спокої ми ляжемо, і заснемо… і будемо жити безпечно. Бог із нами, і Він буде нашим відпочинком.
Що пригнічує ваше серце та розум? Як у молитві принести цей тягар Богу?
Дорогий Боже, дякую, що коли я з молитвою приходжу до Тебе, Ти сповнюєш моє серце надією та миром.
Автор: Том Фелтен
“Він є перший від усього, і все Ним стоїть”. — Колосян 1:17
Згідно журналу “Discover”, у Всесвіті існує близько 700 квінтильйонів (це цифра 7 із 20 нулями) планет, але серед них немає жодної, яка схожа на Землю. Астрофізик Ерік Закріссон каже, що однією з вимог до планети, яка може підтримувати життя, є її орбіта в “золотій зоні” з відповідною температурою та можливістю для існування води. З 700 квінтильйонів планет Земля – єдина планета, де умови є саме такими. Закріссон дійшов висновку, що планеті Земля якимось чином “дуже пощастило”.
Апостол Павло запевняв віруючих у Колосах, що Всесвіт існує не завдяки “пані Вдачі”, а завдяки праці Ісуса. Апостол представляє Христа як Творця світу: “Бо то Ним створено все” (Кол. 1:16). Ісус не лише є могутнім Творцем світу, але і “все Ним стоїть” (в. 17). Він зберігає у світі належну температуру, необхідну для існування людей. Ісус підтримує світ, виявляючи досконалу мудрість і безмежну силу.
Насолоджуючись красою світу і живучи посеред цієї краси, звертаймо увагу не на випадковий збіг обставин, а на цілеспрямовану, суверенну, могутню та люблячу діяльність Господа Ісуса Христа, в Якому “вся [Божа] повнота” (в. 19).
Що для вас означає знати, що Ісус контролює природний світ і ваш особистий світ? У чому проявляється ваша залежність від Нього?
Дорогий Ісусе, дякую, що мудро з любов’ю створив цей світ і підтримуєш його.
Автор: Марвін Уїльямс
“Краще двом, як одному… і якби вони впали, підійме одне свого друга”. — Еклезіястова 4:9-10
Сьорен Солкер роками фотографував шпаків та захоплююче видовище, коли сотні тисяч птахів плавно рухаються небом як єдине ціле. Спостерігати за цим дивом – все одно, що сидіти під вируючою хвилею або під масивним мазком пензля, що перетікає в калейдоскоп візерунків. У Данії це явище називають “чорне сонце” (це також назва приголомшливої книги з фотографіями Солкера). Найбільш вражаючим є те, як шпаки інстинктивно слідують за своїм найближчим товаришем, літаючи так близько, що якщо один з них пропустить такт, то це призведе до масової катастрофи. Однак шпаки використовують бурмотіння, щоб захистити один одного. Коли спускається яструб, ці крихітні створіння стають у щільний стрій і рухаються колективно, відбиваючись від хижака, який легко міг би їх схопити, якби вони були поодинці.
Разом краще, ніж поодинці. Еклезіяст каже: “Краще двом, як одному… і якби вони впали, підійме одне свого друга… Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде” (Екл. 4:9-11). На самоті ми можемо стати легкою здобиччю. Ми вразливі без утіхи та захисту з боку інших людей.
Втім з товаришами ми надаємо та отримуємо допомогу. Еклезіяст говорить: “А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, – і нитка потрійна не скоро пірветься” (в. 12). Разом краще під Божим керівництвом.
Чому ви більш вразливі, якщо відокремлені один від одного? Як вам наблизитись до інших?
Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені перебувати в громаді і виявляти Твою любов.
Автор: Уїнн Коллієр
“Ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога”. — Ефесян 2:19
У книзі “Все сумне – неправда” Даніель Найєрі описує свою жахливу втечу з матір’ю та сестрою від переслідувань через табір для біженців до безпечного місця в США. Літня пара погодилася взяти їх під свою опіку, хоча й не знала їх. Минули роки, однак Даніель і досі не може прийти до тями. Він пише: “Ви можете в це повірити? Абсолютно наосліп вони зробили це. Вони навіть ніколи нас не бачили. Якби ми виявились лиходіями, їм би довелося за це заплатити. Я навіть не можу уявити більш сміливого, доброго і відчайдушного вчинку”.
Однак Бог бажає, аби ми виявляли такий самий рівень турботи про інших. Він звелів Ізраїлю бути добрим до чужоземців. “Будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї” (Лев. 19:34). Апостол Павло нагадує віруючим у Христа язичникам, тобто нам із вами, що колись ми “були без Христа… чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі” (Еф. 2:12). Отже, Він наказує всім нам, колишнім чужинцям, євреям та язичникам: “Не забувайте любові до приходнів” (Євр. 13:2).
Тепер, живучи з власною родиною, Даніель вихваляє Джима і Джін Досан, “які були справжніми християнами, дозволивши родині біженців жити разом із ними, допоки вони не знайдуть собі власне житло”.
Бог вітає незнайомців і спонукає нас чинити так само.
Хто є аутсайдером у вашому світі? Як запросити цих людей у ваш простір?
Господи Ісусе, покажи мені незнайомця, до якого Ти хочеш, аби я виявив любов.
Автор: Майк Уїттмер
“Зодягніться… у щире милосердя”. — Колосян 3:12
Що відчуває людина, коли вона ходить у взутті членів королівської родини? Анжела Келлі, дочка портового вантажника та медичної сестри, знає про це не з чуток. Вона була офіційним гардеробником покійної королеви Єлизавети упродовж останніх двох десятиліть життя монархині. Один з її обов’язків полягав у необхідності розношувати нові туфлі для похилої королеви, прогулюючись у них по території палацу. Для цього була причина: співчуття до літньої жінки, якій іноді доводилося довго стояти на церемоніях. Завдяки тому, що вони носили однаковий розмір взуття, Келлі змогла врятувати королеву від дискомфорту.
Особистий підхід Келлі до королеви Єлизавети нагадав мені тепле заохочення апостола Павла до церкви в Колосах: “Зодягніться… у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння” (Кол. 3:12). Якщо наші життя “збудовані на” Ісусі (Кол. 2:7), ми стаємо, “як Божі вибранці, святі та улюблені” (Кол. 3:12). Він допомагає нам скинути з себе “людину стародавню” та “зодягнутися в нову” (вв. 9-10), стати тими, хто любить і прощає інших, тому що Бог полюбив і простив нас (вв. 13-14).
Навколо нас усі ті, хто потребує, аби ми виявляли до них співчуття в щоденних життєвих труднощах. Якщо ми це робимо, то ходимо у взутті Царя, Ісуса, Який завжди виявляє до нас співчуття.
Як Бог виявив до вас співчуття? Кому ви сьогодні можете виявити Його любов?
Господи Ісусе, дякую за прощення і любов. Допоможи мені не тільки приймати їх від Тебе, а й віддавати іншим.
Автор: Джеймс Бенкс
“Ось Я перед тобою дверей не зачинив”. — Об’явлення 3:8
Коли я перейшла на роботу в нову школу поблизу великого міста, завуч призначив мене в клас з найнижчою успішністю з англійської мови. До цього я працювала в школі в центрі міста з чудовими результатами тестів, відмінними оцінками і навіть з нагородою директора за написання творів. Однак двері до “найкращого” класу з літератури в новій школі були зачинені для мене, бо завуч вирішив, що я не підходжу і не готова.
Церква в стародавній Філадельфії цілком зрозуміла б такі невдачі. Невелика і скромна громада; її місто за останні роки пережило землетруси, які залишили по собі великі руйнування. Крім того, віруючі зіткнулися з сатанинською протидією (Об. 3:9). Така знехтувана церква мала “малу… силу”, втім воскреслий Ісус сказав: “Слово Моє ти зберіг, і від Ймення Мого не відкинувся” (в. 8). Саме тому Бог “дверей не зачинив” перед церквою (в. 8). Дійсно, “що Він відчиняє, – і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, – і ніхто не відчинить” (в. 7).
Те саме стосується і зусиль у служінні. Деякі двері не відчиняються. Водночас Бог дійсно відкрив двері для моєї літературної діяльності для Нього, дозволивши досягти міжнародної аудиторії. Зачинені двері не стануть вам на заваді, тому що Ісус сказав: “Я – двері” (Ів. 10:9). Отже, ввійдемо у двері, які Він відчиняє, і підемо за Ним.
Які двері Бог відчинив для вас? Як процвітає ваше служіння і життя, поки ви чекаєте, коли Він відчинить двері?
Дорогий Боже, якщо двері зачинені для мене, допоможи мені звертатися до Тебе і йти за Тобою.
Автор: Патриція Рейбон
“Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди?” — Псалом 12:2
Великобританія “переповнена” історією. Куди б ви не пішли, скрізь розвішені меморіальні дошки на честь історичних діячів та важливих подій. Водночас одна з таких пам’яток відображає британське почуття гумору. На вивітреній меморіальній дошці біля невеликого готелю у місті Сендвіч написано: “На цьому місці 5 вересня 1782 року нічого не сталося”.
Іноді нам здається, що після наших молитов нічого не відбувається. Ми молимось і молимось, приносячи свої прохання до Небесного Отця в очікуванні, що Він відповість прямо зараз. Псалмоспівець Давид висловив таке ж розчарування, коли молився: “Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя Своє?” (Пс. 12:2). У нас так само можуть виникати думки: “Господи, скільки ще чекати, поки Ти відповіси?”
Втім Бог досконалий не лише у Своїй мудрості, але і в часових термінах. Давид зміг сказати: “Я надію на милість Твою покладаю, моє серце радіє спасінням Твоїм!” (в. 6). У книзі Еклезіяста 3:11 говориться: “Усе Він прегарним зробив свого часу”. Слово прегарний означає “красивий” або “приємний”. Бог не завжди відповідає на молитви тоді, коли ми цього хочемо, однак Він завжди працює над втіленням Своїх мудрих намірів. Тому не сумніваймося, що Його відповідь прийде саме тоді, коли це буде правильно, добре і гарно.
Коли ви про щось молились, чи здавалось вам, що Бог ігнорував ваші прохання? Чого ви навчились за час очікування?
Люблячий Боже, будь ласка, допоможи мені виявляти в молитві терпіння, народжене з довіри Тобі.
Автор: Білл Краудер
