Церква Божої Слави

“Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного”. — Рим. 13:8

У віці тридцяти років я вірою прийняла у своє серце Ісуса Христа, і в мене виникло багато питань. А коли я почала читати Біблію, переді мною постало ще більше питань. Я звернулась до подруги: “Хіба можна виконати всі Божі заповіді? Я ж тільки сьогодні вранці накричала на чоловіка!”

“Просто продовжуй читати Біблію, – сказала вона, – і проси Святого Духа допомогти тобі любити так, як тебе любить Ісус”.

Тепер я з Господом уже більше двадцяти років, і ця проста, але мудра порада, як і раніше, допомагає мені виконувати три кроки, які я називаю “циклом Божої любові”. По-перше, апостол Павло стверджував, що любов займає центральне місце в житті християнина. По-друге, продовжуючи сплачувати “борг любові один до одного”, послідовники Христа виявляють Йому покірність, “бо хто іншого любить, той виконав Закон” (Рим. 13:8). Зрештою, ми виконуємо закон, бо “любов не чинить зла ближньому” (в. 10).

Відчуваючи глибину Божої любові до нас, виявлену через хресну жертву Христа, ми можемо відповісти вдячністю. Наша вдячна відданість Ісусу спонукає нас любити інших своїми словами, вчинками і ставленням. Справжня любов походить від єдиного істинного Бога, Який Сам є любов’ю (1 Ів. 4:16, 19).

Люблячий Боже, допоможи нам слідувати шляхом Твоєї великої любові!

Коли ви намагалися відчути, що Ісус вас любить, або ж намагалися любити так, як любить Він? Як розуміння того, що Ісус вас любить цілковито і безумовно, впливає на прояв вашої любові до інших?

Дорогий Ісусе, будь ласка, допоможи мені вірити, що Ти мене любиш, і далі виявляти цю любов до інших.

Автор: Сошіль Діксон

“Гординя людини її понижає, а чести набуває покірливий духом”. — Приповістей 29:23

Гордість передує приниженню і часто призводить до нього. В цьому добре переконався один чоловік у Норвегії. Навіть не одягнений у спортивний одяг, він зухвало викликав на забіг Карстена Вархольма, світового рекордсмена з бігу на 400 метрів з бар’єрами. Вархольм прийняв виклик. На фініші дворазовий чемпіон світу усміхнувся, коли його суперник, пояснюючи свій програш, твердив, що в нього просто був поганий старт, і він хотів би спробувати ще раз!

У Книзі приповістей 29:23 написано: “Гординя людини її понижає, а чести набуває покірливий духом”. Божі стосунки з гордими є однією з улюблених тем Соломона в цій книзі (Пр. 11:2; 16:18; 18:12). Слово “гординя” в цих віршах означає “роздутий” або “надутий”, тобто привласнення собі того, що по праву належить Богу. Коли нас сповняє гордість, ми думаємо про себе більше, ніж повинні. Господь Ісус одного разу сказав: “Хто-бо підноситься, – буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться” (Мт. 23:12). Святе Письмо спонукає нас прагнути смирення. Це не хибна скромність, а належне самосприйняття та визнання, що саме Бог дарує нам усе, що в нас є. Це означає виявляти мудрість і не казати зарозуміло й “квапливо” (Пр. 29:20).

Просімо Бога дарувати нам мудре серце, аби упокорювати себе заради Його слави та уникати самоприниження.

Коли ви відчували смирення, яке прославляло Бога? Як упокорювати себе перед Богом?

Дорогий Боже, нагадуй мені, що смирення є шляхом до Твоєї слави.

Автор: Марвін Уїльямс

“І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторожу вдень та вночі”. — Неемії 4:3

Уоллес та Мері Браун вирішили переїхати до бідного району Бірмінгема (Англія). Невелика церква потребувала пастора. Але подружжя не знало, що на території, що прилягає до церкви і будинку, в якому їм належить жити, орудувала місцева банда. Браунам кидали цеглу у вікна, підпалювали паркани, погрожували їхнім дітям. Насильство тривало місяцями, і поліція не могла нічого вдіяти.

Книга пророка Неемії розповідає, як ізраїльтяни відбудували зруйновані стіни Єрусалима. Коли вороги “змовилися… учинити… замішання” (Неем. 4:2), ізраїльтяни “молилися до… Бога, і поставили проти них сторожу” (в. 3). Відчуваючи, що Бог за допомогою цього тексту з Біблії направляє їх, Брауни, їхні діти та ще декілька людей обійшли навколо стін церкви, молячись, щоб Він поставив ангелів на сторожі задля їхнього захисту. Бандити насміхалися, але наступного дня з’явилася лише половина цієї банди. Потім бандитів було лише п’ятеро, а ще через один день взагалі ніхто не прийшов. Пізніше Брауни почули, що банда припинила тероризувати людей.

Ця чудесна відповідь на молитву не є формулою нашого власного захисту, але вона нагадує, що протидія Божій справі прийде, і її треба усувати зброєю молитви. “Згадайте Господа великого та грізного”, – сказав Неемія ізраїльтянам (в. 8). Він може змінити навіть жорстокі серця.

Як би ви вчинили на місці родини Браун? Хто сьогодні потребує ваших молитов про порятунок?

Дивовижний Боже, пошли на захист Свого народу Твоїх могутніх ангелів і зміни серця ворогів.

Автор: Шерідан Войсі

“І назвав Авраам ім’я місця того: «Господь нагледить»”. — Буття 22:14

Джадсон Ван ДеВентер народився на фермі, де вчився малювати і вивчав мистецтво. Зрештою, він став учителем малювання. Однак у Бога для нього був зовсім інший план. Друзі цінували його працю в церкві і закликали зайнятися євангелізацією. Джадсон також відчував, що Бог його до цього кликав, але йому було важко відмовитись від мистецтва. Однак, за його словами, “нарешті настала вирішальна година мого життя, і я віддав Йому все”.

Ми не можемо собі уявити розбите серце Авраама, коли Бог закликав його віддати свого сина Ісака. Читаючи Боже повеління “принеси… його в цілопалення” (Бут. 22:2), ми запитуємо самих себе: “А чим цінним Бог закликає нас пожертвувати?” Ми знаємо, що, зрештою, Бог помилував Ісака (в. 12), втім суть зрозуміла: Авраам був готовий віддати те, що для нього було найціннішим. Він вірив, що Бог допоможе йому під час виконання найскладнішого покликання.

Ми говоримо, що любимо Бога, однак чи готові пожертвувати найдорожчим? Джадсон Ван ДеВентер пішов за Божим покликом благовістити і написав гімн “Все Тобі віддати прагну”. Згодом Бог покликав Джадсона до викладання, і одним з його учнів став молодий чоловік на ім’я Біллі Грем.

Божий план для нашого життя має цілі, які ми не можемо собі уявити. Він прагне, щоб ми були готові віддати найдорожче. Схоже, це найменше, що ми можемо зробити. Зрештою, Він віддав за нас Свого Однородженого Сина.

Яким є Боже покликання для вас? Чим вам, можливо, треба пожертвувати заради Нього?

Дорогий Боже, мені складно віддати Тобі всі сфери мого життя. Будь ласка, допоможи мені довіряти Тобі.

Автор: Кеннет Петерсен

“Чи ніхто тебе не засудив?” — Івана 8:10

Молода подруга Меггі з’явилась у церкві в шокуючому вбранні. Втім це нікого не мало дивувати, бо вона була повією. Відвідувачка неспокійно совалася на своєму місці, часто смикаючи за надто коротку спідницю і сором’язливо обхоплюючи себе руками.

“О, тобі холодно? – запитала Меггі, спритно відволікаючи увагу від того, як була одягнена її подруга. – Ось! Візьми мою шаль”.

Меггі познайомила з Ісусом десятки людей, просто запрошуючи їх до церкви і допомагаючи їм почуватися комфортно. Її ефективні методи давали можливість засяяти Євангелію. Меггі ставилась до всіх із повагою.

Коли релігійні лідери привели до Ісуса жінку із суворим (і справедливим) звинуваченням у перелюбі, Христос не звертав на неї увагу, доки не відіслав усіх її обвинувачів. Залишившись наодинці з жінкою, Він міг би просто посварити її. Натомість Він поставив їй лише два простих запитання: “Де ж ті… що тебе оскаржали?” і “Чи ніхто тебе не засудив?” (Ів. 8:10). Відповіддю на останнє питання було “ні”. Тоді Ісус виклав їй Євангеліє в одному короткому реченні: “Не засуджую і Я тебе”. А потім додав: “Іди собі, але більш не гріши!” (в. 11).

Ніколи не недооцінюйте силу щирої любові до людей, любові, яка відмовляється засуджувати, і натомість виявляє до кожного повагу та прощення.

Як ви реагуєте, коли бачите чийсь поганий спосіб життя? Кого ви можете запросити до церкви на цьому тижні, і як ви можете допомогти їм прийти?

Милостивий Боже, будь ласка, прости мене за осуд і допоможи виявляти іншим Твою любов і благодать.

Автор: Тім Густавсон

“Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його!”— Псалом 102:2

У Христини Коста діагностували пухлину мозку. Провівши деякий час у клініці, вона помітила, що в розмовах про рак переважає войовнича риторика. Хворі “борються” або навіть “воюють” зі своєю недугою. Христину ця метафора швидко втомила. Їй “не хотілося більше року воювати з власним тілом”. Натомість вона знайшла інший підхід: щоденні вправи подяки. Дівчина щодня знаходила привід для цього. Вона дякувала за команду лікарів, за те, що їй стало краще. На власному досвіді Христина переконалася, що якою б важкою не була боротьба, подяка допомагає протистояти депресії та “підключати мозок” до одужання.

Ця історія нагадала мені, що практика вдячності – це не просто наш обов’язок. Так, Бог заслуговує на нашу вдячність, однак це дуже корисно і для нас самих. Коли ми возносимо свої серця, промовляючи: “Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його” (Пс. 102:2), то згадуємо про численні способи Божої праці: про запевнення в прощенні, про зцілення наших тіл та душ, про досвід Його “милості та милосердя” і про безмежне “добро”, проявлене в Його творінні (вв. 3-5).

Не всі, хто страждає, отримають цілковите зцілення в земному житті, втім наші серця завжди можуть відновитися проявом вдячності, тому що Божа любов з нами “відвіку й довіку” (в. 17).

Як ви отримали зцілення через вдячність? За що ви сьогодні вдячні?

Дорогий Боже, дякую, що завжди даєш мені підстави для вдячності та надії.

Автор: Моніка Ла Роуз

“Дехто щедро дає, та ще додається йому”. — Приповістей 11:24

У день свого весілля Гвендолін Стулгіс одягла весільну сукню своєї мрії, а потім вона віддала її незнайомці. Стулгіс вважала, що сукня заслуговує більшого, ніж просто припадати пилом у шафі. З нею погодились також інші наречені. Тепер десятки жінок об’єдналися на її сторінці в соціальній мережі, щоб дарувати та отримувати весільні сукні. Одна дарувальниця сказала: “Я сподіваюся, що ця сукня буде передаватися від нареченої до нареченої, аж допоки вона не зноситься і не розірветься на шматки через усі святкування, які в ній відбулися”.

Подарунки приємно не лише отримувати, а й дарувати. У Святому Письмі сказано: “Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє. Душа, яка благословляє, насичена буде, а хто поїть інших, – напоєний буде і він” (Пр. 11:24-25).

Апостол Павло також навчав цьому принципу. Прощаючись із віруючими в Ефесі, він благословив їх (Дії 20:32) і нагадав про важливість щедрості. У приклад для наслідування він поставив себе: “Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа, бо Він Сам проказав: «Блаженніше давати, ніж брати»” (в. 35).

Прояв щедрості відображає Бога. “Так-бо Бог полюбив світ, що дав…” (Ів. 3:16). Отже, наслідуймо Його славний приклад!

Який добрий подарунок ви нещодавно зробили? Як ваш подарунок допоміг іншій людині?

Дорогий Отче, будь ласка, відкрий мої руки, аби давати іншим з Твоєю любов’ю в серці.

Автор: Патриція Рейбон

“Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім’я… нехай буде аж навіки”. — 1 Самуїлова 20:42

У каплиці коледжу Христа в Кембриджі є пам’ятник, присвячений двом лікарям сімнадцятого століття – Джону Фінчу і Томасу Бейнсу. Відомі як “нерозлучні друзі”, Фінч і Бейнс співпрацювали над медичними дослідженнями і разом звершували дипломатичні поїздки. Коли Бейнс помер у 1680 році, Фінч оплакував їхній “нерозривний шлюб душ”, який тривав тридцять шість років. Це була дружба, заснована на любові, вірності та відданості.

Давид і Йонатан мали таку саму близьку дружбу. Вони поділяли глибоку взаємну прихильність (1 Сам. 20:41), і навіть склали обітницю вірності один одному (вв. 8-17, 42). Їхня дружба була позначена цілковитою вірністю (1 Сам. 19:1-2; 20:13). Йонатан навіть пожертвував своїм правом на трон, аби Давид міг стати царем (1 Сам. 20:30-31; див. 1 Сам. 23:15-18). Коли Йонатан помер, Давид у жалобі сказав, що любов Йонатана до нього була “розкішнішою… від кохання жіночого” (2 Сам. 1:26).

Можливо, нам сьогодні незручно порівнювати дружбу зі шлюбом, втім такі дружні стосунки, як у Фінча і Бейнса, Давида і Йонатана, можуть допомогти нашій дружбі досягти більшої глибини. Ісус запрошував Своїх друзів пригорнутися до Нього (Ів. 13:23-25), і прихильність, вірність та відданість, які Він демонструє нам, можуть стати основою глибокої дружби, яку ми будуємо разом.

Як, на вашу думку, віра в Христа може поглибити дружбу? Як ви можете виявляти більше прихильності, вірності та відданості своїм друзям?

Дорогий Ісусе, будь ласка, допоможи мені будувати справжні дружні стосунки.

Автор: Шерідан Войсі

“Але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба”. — Филип’ян 2:7

Після гри спортсмен, зірка студентського баскетболу, залишився, щоб допомогти працівникам прибрати порожні стаканчики та обгортки з-під їжі. Коли один із фанатів виклав відповідне відео, його переглянули понад 80 тисяч людей. Одна людина прокоментувала так: “Молодий чоловік – один із найскромніших хлопців, яких ви коли-небудь зустрічали у своєму житті”. Баскетболісту було б простіше піти з товаришами по команді й відсвяткувати свою роль у перемозі команди. Натомість він зголосився на невдячну роботу.

Найвищий прояв смирення ми бачимо в Ісусі Христі, Який залишив Своє високе становище на небі, щоб прийняти роль раба на землі (Фил. 2:7). Ісус добровільно упокорив Себе. Його земне служіння охоплювало навчання, зцілення і прояв любові до всіх людей, а також смерть і воскресіння заради їхнього спасіння.

Хоча приклад Христа може надихнути нас підмести підлогу, взяти до рук молоток або накрити стіл, його наслідування стає найбільш сильним, коли відображається в нашому ставленні до інших. Справжнє смирення – це внутрішня риса, яка не тільки змінює наші дії, але й змінює те, що для нас є важливим. Воно мотивує нас цінувати “один одного за більшого від себе” (в. 3).

Автор і проповідник Ендрю Мюррей сказав: “Смирення – це цвіт та краса святості”. Отже, нехай наші життя відображають цю красу, тоді як ми за допомогою Святого Духа відображаємо серце Христа (вв. 2-5).

Як на вас вплинуло смирення Ісуса Христа? У яких сферах вам хочеться виявити гордість?

Дорогий Ісусе, дякую, що упокорив Себе заради мене. Допоможи наслідувати Твій приклад сприймати потреби інших вищими за власні.

Автор: Дженіфер Бенсон Шульдт

“Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?” — Марка 8:36

У 1920 році Джон Сунг, шоста дитина в сім’ї китайського пастора, отримав стипендію для навчання в одному з університетів США. Він закінчив університет з відзнакою, завершив магістерську програму і здобув ступінь доктора філософії. На жаль, під час навчання він віддалився від Бога. Однак потім, у 1927 році, він знову присвятив своє життя Христу і відчув покликання стати проповідником.

У Китаї на нього чекали безліч високооплачуваних посад, але, пливучи на кораблі додому, він викинув у море всі свої нагороди, залишивши тільки диплом доктора, щоб віддати його батькам на знак поваги.

Джон Сунг зрозумів слова Ісуса про те, як стати Його учнем: “Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?” (Мр. 8:36). Якщо ми відкинемо себе і залишимо колишнє життя, щоб слідувати за Христом (вв. 34-35 ), нам, можливо, потрібно буде принести в жертву особисті бажання та матеріальні інтереси, які заважатимуть у дорозі.

Протягом наступних дванадцяти років Джон був повністю присвячений даному йому Богом дорученню, проповідуючи Євангеліє тисячам людей по всьому Китаю та Південно-Східній Азії. А як щодо вас? Можливо, ви не покликані бути проповідником чи місіонером. Але на яке б служіння Господь вас не призначив, нехай Його Дух допоможе вам повністю віддатися Йому.

Що вам потрібно залишити, аби по-справжньому піти за Ісусом? За які особисті амбіції ви, можливо, тримаєтеся?

Небесний Отче, допоможи мені відкинути все, що заважає мені повністю віддатися Тобі на служіння.

Автор: Жасмін Гох (гість)