Церква Божої Слави

“Помолися Отцеві своєму”. — Матвія 6:6

Відома дитяча письменниця Мадлен Л’Енгл взяла за правило раз на тиждень дзвонити матері. Коли та досягла похилого віку, дочка почала дзвонити ще частіше, “просто аби бути на зв’язку”. Так само Мадлен любила, коли її власні діти дзвонили їй. Іноді були довгі розмови на важливі теми. А іноді дзвінок здійснювався тільки для того, щоб переконатися, що все гаразд. У своїй книзі “Ходіння по воді” Мадлен писала: “Добре, якщо діти підтримують зв’язок із нами. Ще краще, якщо всі діти Божі підтримують зв’язок із Небесним Отцем”.

Більшість із нас знайомі з молитвою “Отче наш” (Мт. 6:9-13). Але слова, які йдуть перед нею, не менш важливі. Вони задають тон усьому наступному. Наші молитви не повинні бути демонстративними, ми не вимовляємо їх для того, щоб показатися перед людьми (в. 5). І хоча за тривалістю молитва не має обмежень, багатослівність (в. 7) не означає високої якості. Краще подбати про регулярне спілкування з Небесним Отцем, Який знає наші потреби ще до нашого прохання (в. 8). Ісус підкреслює, наскільки важливо для нас залишатися на зв’язку з Богом. А потім вчить: “Моліться отак” (в. 9).

Молитва є однією з найважливіших справ, яка допомагає нам підтримувати зв’язок із Богом.

Яким чином ви можете підтримувати зв’язок з іншими людьми? Як ви підтримуєте зв’язок із Небесним Отцем?

Господи, дякую, що Ти знаєш мої потреби ще до мого прохання.

Автор: Джон Блейз

“Він нахилив Своє ухо до мене”. — Псалом 114:2

У книзі “Фізика” Чарльз Манн та Джордж Твісс запитують: “Коли в глухому лісі падає дерево, а поблизу немає жодної тварини, яка могла б почути, чи видає воно звук?” Протягом багатьох років це питання викликало філософські та наукові дискусії про звук, сприйняття і навіть реальність світу. Проте остаточної відповіді на нього досі немає.

Якось увечері, коли мені було самотньо і тужливо через проблему, якою я не могла ні з ким поділитися, я згадала це питання і перефразувала його так: “Коли я кличу на допомогу, але нікого немає поблизу, чи чує мене Бог?”

Зустрівшись із загрозою смерті, автор Псалма відчув себе всіма відкинутим. Тому він покликав Бога, знаючи, що Господь почує і допоможе. “Він почув голос мій у благаннях моїх, бо Він нахилив Своє ухо до мене”, – пише він (Пс. 114:1-2). Коли ми нікому не можемо розповісти про свій біль, про нього знає Бог. Коли ніхто не чує нашого крику, його чує Творець.

Знаючи, що Бог проявить нам Свою любов і захист (в. 5-6), ми можемо бути спокійними в скрутні часи (в. 7). Єврейське слово, перекладене як “відпочинок”, використовується для опису тихого та безпечного місця. Нехай у нашому серці панує Божий мир, підкріплений упевненістю в Його присутності та допомозі.

На запитання, поставлене Манном і Твіссом, пропонувалося безліч відповідей. Але відповідь на запитання: “Чи чує Бог?” проста: “Так, чує!”

Що ви робите, коли почуваєтеся самотнім та забутим? Про що ви попросите Творця, Який чує кожне ваше слово і піклується про вас?

Небесний Отче, дякую, що Ти чуєш поклик мого серця. Твоя допомога та присутність заспокоюють мене.

Автор: Карен Х’юанг

“Господь, Бог твій… у радості буде втішатись тобою…” — Софонії 3:17

Дослідники з Університету Еморі вирішили вивчити мозок бабусь за допомогою МРТ. Вони вимірювали реакцію жінок похилого віку на зображення, серед яких були фотографії їхніх власних дорослих дітей, онуків та сторонніх малюків. Дослідження показало, що найсильніші почуття бабусі відчували, побачивши онуків. Вчені назвали це “фактором чарівності”. До маленьких онуків бабусі відчувають сильніші почуття, ніж до своїх дорослих дітей.

Перш ніж сказати: “Дійсно так”, поміркуймо над словами Джеймса Ріллінга, який проводив дослідження: “Якщо онук усміхається, бабуся відчуває радість дитини, а якщо він плаче, їй передається його біль”.

Один із біблійних пророків ніби представляє читачам знімок почуттів Бога, Який дивиться на Свій народ:

“Господь, Бог твій… у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом втішатися буде тобою!” (Соф. 3:17). В іншому перекладі сказано так: “Його серце переповниться радістю… Він голосно співатиме про тебе”. Немов любляча бабуся, Господь відчуває наш біль і поділяє нашу радість.

Коли ми журимося, згадаймо, що Господь відчуває по відношенню до нас сильні почуття. Він не байдужий і не відсторонений Бог, але Той, Хто любить нас і радіє за нас. Наблизьмося до Нього, відчуймо Його любов і послухаємо Його пісню.

Чому ви вважаєте, що Бог виявляє прихильність до вас? Які почуття у вас від цього?

Боже, допоможи мені завжди пам’ятати про Твої почуття.

Автор: Кеннет Петерсен (гість)

“Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти!” — Ісаї 43:1

У першу неділю після того, як я почала працювати з молоддю в церкві й познайомилася з деякими з них, я заговорила з сором’язливою дівчинкою, яка сиділа біля мами. Я посміхнулася, звернулася до неї на ім’я і спитала, як у неї справи. Дівчинка підвела голову і подивилася на мене широко розплющеними карими очима. “Ви пам’ятаєте, як мене звуть!” – сказала вона тихим голосом. Просто вимовивши ім’я дівчинки, яка, мабуть, відчувала себе незначною серед безлічі дорослих у церкві, я завоювала її довіру. Вона відчула увагу та турботу.

У Книзі пророка Ісаї Бог повідомляє ізраїльтянам щось подібне: їх знають і цінують. Навіть у полоні та в пустелі Бог бачив їх і кликав на ім’я. (Іс. 43:1). Вони не були мандрівниками, вони належали Йому. Хоча їм здавалося, що вони нікому не потрібні, в очах Божих вони були дорогоцінними (в. 4). Разом із нагадуванням, що Він знає їх за іменами, Бог розповів про все, що Він для них зробить, особливо у важкі часи. Коли вони проходитимуть через випробування, Він буде поруч (в. 2). Їм не слід боятися чи турбуватися. Адже Господь неба та землі знав їхні імена.

Бог знає ім’я кожного зі Своїх дітей. І це чудова новина, особливо якщо ми проходимо через бурхливі води життя.

З якими випробуваннями ви зіткнулися останнім часом? Як той факт, що Бог знає вас на ім’я, допомагає вам впевнено долати труднощі?

Боже, дякую, що Ти знаєш мене на ім’я.

Автор: Катара Паттон

“А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати…” — Івана 1:12

У 1859 році Джошуа Абрагам Нортон оголосив себе імператором Сполучених Штатів. Він надбав статки на судноплавстві в Сан-Франциско, але цього йому здалося мало, і він захотів стати першим імператором Америки. Коли місцева газета надрукувала “імператорське” оголошення Нортона, читачі просто посміялися, але сам він був рішуче налаштований. Серед іншого новоспечений “імператор” виступав із заявами, покликаними виправити вади суспільства, друкував власну валюту і навіть писав листи до королеви Вікторії, пропонуючи вийти за нього заміж і об’єднати володіння. Він носив королівську військову форму, пошиту місцевими кравцями. Але, звичайно, ніяким королем він не був.

Багато хто з нас проводить роки у пошуках власної значущості. Ми намагаємося знайти своє місце в житті, “вчинити собі ім’я” (Бут. 11:4), але тільки Бог знає, хто ми є насправді. І якщо ми приймаємо спасіння в Його Сині Ісусі Христі, Він називає нас Своїми синами та дочками. Іван пише: “А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати…” (Ів. 1:12). Ця приналежність є даром Його благодаті. Ми – діти, “що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога” (в. 13).

Бог дає нам нове ім’я та нову природу в Ісусі Христі. Більше немає потреби змагатися та порівнювати себе з іншими. Господь каже нам, хто ми є.

Чому ви вважаєте, що обрані Богом? Як приналежність до Його дітей допомагає вам зрозуміти вашу справжню сутність?

Боже, я знаю, що належу Тобі. Допоможи мені бути впевненим у тому, що я народився від Тебе, що я дитя Царя.

Автор: Уїнн Коллієр

“Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом…” — Ісая 40:26

У 2021 після багатьох років напруженої праці в космос був запущений телескоп “Джеймс Вебб”. Розташований за півтора мільйони кілометрів від Землі, він допомагає людям досліджувати далекий космос, вивчати зірки та інші дива Всесвіту.

Це насправді дивовижний зразок космічних технологій. Якщо з ним все буде гаразд, ми отримаємо чудові фотографії, а також багато нової інформації. Але місія цього телескопа не є новою. Пророк Ісая говорив про вивчення зірок тисячі років тому. “Підійміть у височину ваші очі й побачте, Хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом…” – писав він (Іс. 40:26). Щоночі вони говорять про Творця, Який дав початок нашому неосяжному Всесвіту (Пс. 18:3) і незліченним світилам, що безмовно прикрашають нічне небо.

І Сам Господь вирішує, скільки сяючих небесних тіл там має бути. “Вираховує Він число зорям, і кожній із них дає ймення” (Пс. 146:4). Коли людство запускає складні космічні апарати для дослідження Всесвіту, ми із захопленням стежимо за їхніми відкриттями, тому що всі вони вказують на Того, Хто створив Сонячну систему та все, що знаходиться за її межами. Так, “небо звіщає про Божую славу” (Пс. 18:2).

Що Всесвіт говорить про Бога та Його творчу силу? Які думки і почуття наповнюють вас, коли ви думаєте про Його могутність?

Небесний Отче, дякую за дивовижний Всесвіт, який Ти створив для нас.

Автор: Давид Бренон

🎥 14.05.2023 10:02 На каналі Церкви Божої Слави розпочалася #трансляція «Втрачене покоління» | Пастор Олександр Колтуков | 14.05.2023: https://youtu.be/0diVKYBR6ss

“Бо ж знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних, просили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом”. — 1 Солунян 2:11-12

Популярний відеоролик, у якому ведмедиця намагається перевести чотирьох непосидючих ведмежат через вулицю зі жвавим рухом, викликав у мене посмішку з розумінням. Було зворушливо спостерігати, як вона одного за одним бере ведмежат і переносить їх через дорогу, а ті одразу прямують назад. Після низки безуспішних спроб мама ведмедиця нарешті змогла зігнати всіх чотирьох до купи, і перешкода була успішно подолана.

Невтомна праця батьків при вихованні дітей також послужила ілюстрацією для апостола Павла, який описував свою турботу про церкву в Солунах. Замість того, щоб стверджувати свій авторитет, апостол порівняв своє служіння солунянам із тим, як батько та мати піклуються про дітей (1 Сол. 2:7, 11). Глибока любов до новонавернених (в. 8) спонукала Павла просити, переконувати і навіть благати їх, щоб “гідно поводилися перед Богом” (в. 12). Цей палкий заклик був продиктований щирим бажанням бачити, як вони прославляють Бога у всіх сферах свого життя.

Ставлення Павла може стати добрим прикладом, особливо коли обов’язки по керівництву починають стомлювати. Натхненні Святим Духом, ми можемо дбайливо і наполегливо виявляти любов до тих, хто перебуває під нашою опікою, підбадьорюючи їх і спрямовуючи до Христа.

Вам знайомий досвід керівництва, мотивованого любов’ю? Як ви можете підтримати тих, про кого покликані піклуватися?

Небесний Отче, допоможи мені ставитись до людей з любов’ю та турботою, які Ти виявив до мене.

Автор: Ліза Самра

“Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною!” — Римлян 12:10

Марафонський забіг – тяжке випробування. Щоб пробігти його, спортсмен повинен постійно фізично та емоційно підштовхувати себе. А для однієї старшокласниці змагання з бігу по пересіченій місцевості – це можливість підштовхувати не себе, а іншого. На тренуваннях та забігах 14-річна Сьюзен Бергман котить перед собою інвалідний візок зі своїм старшим братом. Джефрі не виповнилося ще й двох років, коли в нього сталася зупинка серця. В результаті хлопчик отримав серйозне пошкодження мозку та церебральний параліч. Сьогодні Сьюзен жертвує власними спортивними цілями, щоб Джефрі міг брати участь у змаганнях разом із нею. Яка любов і жертовність!

Апостол Павло теж думав про любов і жертовність, коли закликав своїх читачів бути братолюбними один до одного (Рим. 12:10). Він знав, що римські християни стикалися з проблемами заздрості, гніву та розбіжностей (в. 18). Тому він переконував їх впустити у свої серця божественну любов. Любов, яка виходить із любові Христа, діятиме на благо інших. Вона буде щирою та щедрою (в. 13). Ті, хто любить такою любов’ю, ставлять інтереси інших вище за власні (в. 16).

Ми, християни, беремо участь у забігу любові, допомагаючи іншим дійти до фінішу. Хоча така участь буває складною, зате вона приносить славу Ісусу Христу. Тому в ім’я любови покладатимемося на те, що Він пошле нам силу любити і служити.

Що для вас означає любити людей так, як їх любить Бог? Як Ісус показує, що така любов – більше, ніж почуття?

Боже, в ім’я любови і для Твоєї слави допоможи мені ставити інших вище за себе.

Автор: Марвін Уїльямс

“Нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить правди Божої”. — Якова 1:19-20

“Куди ти преш!” – вирвалося в мене, коли мою машину підрізала вантажівка. Я ледве уникнув зіткнення і раптом побачив у нього на бампері напис: “Не подобається, як я кермую? Зателефонуйте!” та номер телефона. Як не подзвонити? Набравши вказаний номер, я висловив оператору все, що думав щодо того, що сталося. Вона записала номер вантажівки і втомлено сказала: “Знаєте, ви також можете повідомляти і про тих, хто кермує добре”.

Ці слова зробили пролом у моїй гордовитій самоправедності. Накотила хвиля сорому. Домагаючись “справедливості”, я не замислився над тим, як мій гнівний тон міг вплинути на цю жінку в її нелегкій роботі. Розрив між моєю вірою і поведінкою в той момент здався мені величезним.

Тему відповідності переконань і вчинків порушує і Яків у своєму посланні: “Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить правди Божої” (Як. 1:19-20). А потім додає: “Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють” (в. 22).

Ніхто з нас не є досконалим. Іноді наше “кермування” по життю потребує коригування. Воно починається зі сповідання та молитви про Божу допомогу. Тільки Він може згладити гострі кути нашого характеру.

Чому слова, сказані поспішно та в гніві, можуть створити проблеми? Як ви можете краще застосовувати те, у що вірите?

Небесний Отче, іноді гнів у мені перемагає, і я кажу те, чого не повинен. Допоможи мені духовно зростати і змінюватись.

Автор: Адам Хольц