Церква Божої Слави

На початку Біблії ми читаємо: «На початку створив Бог небо і землю. Земля була безвидна і порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий гасав над водою». (Буття 1:1-2)

Те, що Бог створив на самому початку, на перший погляд було сіро і непривабливо. Сам Господь про це каже нам: «Земля була безвидна і порожня, і темрява над безоднею…» Ти можеш сьогодні дивитися на свої справи і вони, можливо, саме так і виглядають для тебе.

Але одкровення в тому, що фундамент не може розкрити всю красу та задум архітектора, він лише основа для майбутнього шедевра.

Чи був у Бога чудовий задум? Так, був. Але чи виглядав він чудово, коли Господь почав його втілювати? Ні, котлован – виглядав, як котлован – сумно і непривабливо.

Давайте подивимося кілька слайдів котлованів із фундаментом та завершених архітектурних шедеврів.
1) Дамба Гувера — унікальна гідротехнічна споруда в США, бетонна гребля заввишки 221 м і гідроелектростанція, споруджена в нижній течії річки Колорадо. Будівництво греблі почалося в 1931 році і закінчилося в 1936, на два роки раніше запланованого терміну. Будівництво греблі Гувера стало першим будівництвом, будівельниками якого використовувалися захисні каски.

2) Тауерський міст — комбінований підйомний та розвідний міст у центрі Лондона над річкою Темзою, недалеко від Лондонського Тауера. Будівельні роботи розпочалися 21 червня 1886 року та тривали протягом 8 років. 30 червня 1894 року міст був урочисто відкритий принцом Уельським Едуардом та його дружиною принцесою Олександрою. Являє собою розвідний міст довжиною 244 м з двома поставленими на проміжні опори вежами заввишки 65 м. Центральний проліт між вежами, довжиною 61 м, розбитий на два підйомні крила вагою понад тисячу тонн, які для пропуску суден можуть бути підняті на кут 83°.

3) Ейфелева вежа – металева вежа в центрі Парижа, найвідоміша його архітектурна пам’ятка. Названа на честь головного конструктора Ґюстава Ейфеля; сам Ейфель називав її просто “300-метровою вежею”.

Башта, що згодом стала символом Парижа, була побудована в 1889 році і спочатку замислювалася як тимчасова споруда, яка служила вхідною аркою паризької Всесвітньої виставки 1889 року. Будівельні роботи протягом двох років, двох місяців та п’яти днів (з 28 січня 1887 року по 31 березня 1889 року) виконували 300 робітників. Рекордним термінам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості із зазначенням точних розмірів 18 038 металевих деталей, для збирання яких використовували 2,5 млн. заклепок. Маса металевої конструкції – 7300 тонн (повна маса 10100 тонн). Сьогодні з цього металу можна було б звести одразу три вежі. Фундамент виведений із бетонних масивів. Коливання вежі під час бур не перевищують 15 см.

Дивлячись на всі ці архітектурні шедеври, добре поставити собі сьогодні питання: чи є в моєму серці Божий задум, який я хочу реалізувати цього нового року? Відразу дозвольте мені зробити уточнення – Бог не буде благословляти вашу та мою самодіяльність. Якщо я придумаю сам собі рожеві мрії і почну в них вкладати свій час, гроші та сили, то в результаті я опинюся, як героїня однієї з казок – у розбитого корита. Скажу вам по секрету, що розбите корито – це дуже хороший результат. Найчастіше ми можемо залишитися з розбитими мріями, розбитим серцем, померлою вірою, інколи ж ще й з розбитою головою. Так і говорять про сильно віруючих, яким Бог дуже винен: «Примусь дурня Богу молитися він і лоба розб’є».
Чому Бог має відповісти на твої молитви? Який у тебе сьогодні фундамент? На чому ґрунтується твоя віра? Це хороші питання, щоб дозволити Господу зважити ваші та мої плани на своє життя.

Трохи далі у книзі Буття ми читаємо:

«І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло вдень, а темряву вночі. І був вечір, і був ранок: один день». (Буття 1:3-5)

Хто чи що є світлом нашого життя? Писання про це говорить дуже ясно, що Ісус є світлом і Його одкровенням, просвітлює наше життя.

У євангелії від Івана ми читаємо слова Христа:

«Доки Я у світі, Я світло світові». (Івана 9:5)

Так само в одному з послань апостола Івана написано:

«Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло і розум, нехай пізнаємо Бога істинного і нехай будемо в істинному Сині Його Ісуса Христа. Це є істинний Бог і життя вічне». (1Ів.5:20)

Апостол Іван про це знав. Ви і я можемо про це знати. Нам усім потрібне Боже світло. Нам важливо мати одкровення про Христа, як про Спасителя та Господа. І нам важливо мати одкровення від Нього, як будувати своє життя і які цілі ставити перед собою.

Бог побачив, що світло добре. Що ж такого гарного у світі? Світло дає життя та тепло. Світло просвічує всяку темряву. Він відокремлює посереднє та сіре, від того, що дійсно гідно Бога і прославляє Його. Бог відокремив світло від темряви. Тому є справи світла, які зроблені у світлі Божому, згідно з Його планами та одкровенням, а є справи темряви і вони втілюють плани трохи іншої особистості.

Світло є окрасою для цього світу, він осяює красу творіння і він просвічує темряву, коли навколо ніч і нічого не видно (кілька слайдів).

Ви і я покликані бути світлом для цього світу, але для цього треба, щоб наші справи були насправді світлом для інших.

Христос говорить нам у євангелії від Матвія:

«Ви – світло світу. Не може сховатися місто, що стоїть на вершині гори. І запаливши свічку, не ставлять її під посудиною, але на свічнику, і світить усім у домі. Так нехай світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і прославляли Отця вашого Небесного». (Матв.5:14-16)

Як перевірити свої плани та цілі? Хороші вони чи погані? Від Бога вони чи ми самі їх придумали на свою голову? Якщо твої плани націлені на досягнення твоїх бажань і в них немає місця для Божої слави, то це лише твої особисті плани. Бог може дозволити їх тобі досягти, але Він не зобов’язаний тебе благословляти в цьому.
Приклад наших з Юлею планів у роботі та обіцяння Богу давати ще більше пожертв на служіння церкві та на придбання власного приміщення.

Давайте подивимося, що ще говориться нам про Боже творіння:

«І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відокремлює вона воду від води. І створив Бог твердь, і відокремив воду, що під твердю, від води, що над твердю. І сталося так. І назвав Бог твердь небом. І був вечір, і був ранок: другий день». (Буття 1:6-8)

Те слово, яке ми говоримо сьогодні у своє життя, обов’язково стане видимим.

Сам Бог створив цей світ Своїм Словом і заклав у нас здатність впливати на себе і навіть на оточуючих через слова.
Слово віри – зміцнить нашу віру та надихне інших. Слово підтримки – підбадьорить тебе і того, хто поруч із тобою. Слово сказане з любов’ю – зігріє та зцілить поранене серце і обов’язково повернеться до тебе сторицею. Слово умовляння – виправить криві шляхи та направить на правильну дорогу.

Нещодавно у новорічному зверненні наш президент сказав: «Яка різниця, як названа вулиця, чи яка пам’ятка стоїть на цій вулиці?». Боже слово стверджує, що є велика різниця в тому, що ми говоримо і як ми називаємо ті чи інші речі! Не можна назвати гріх – особистим переконанням. Не можна називати пропаганду гомосексуалізму у школах – свободою думки. Не можна називати обстріл Маріуполя з російських градів – гуманітарною допомогою українського народу. А саме так Росія називає свої воєнні операції в інших країнах світу. Тому толерантність до гріха та небажання називати агресора – агресором не може призвести до благословення ні політиків, ні нас як народ зокрема.

Всім відомий нам поет – Тарас Шевченко, в одному своєму вірші так висловив свою думку з цього приводу (слайд із портретом та рукописом вірша):

Мені однаково, чи буду
Я жити в Україні чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене у снігу на чужині –
Протевисінько мені.
У неволі виріс між чужими,
І, не оплакань своїми,
У неволі, плачучи, помру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі,
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його закатували колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і у вогні
Її, обкраденою, збудити…
Ох, не однаково мені.

Дуже важливо у що ти віриш. Важливо, що і як ти говориш у своє життя і в життя оточуючих тебе людей. Є багато добрих слів, які творять наше життя і допомагають нам бути благословенням для інших. Де брати ці слова? Їхнє джерело в Слові Божому!

Тому добре запитати себе: як часто я наповнюю свій розум і свої уста словами з Писання? Чи шукаю я в Слові Божому одкровення та відповіді для себе? Чи шукаю я в ньому слова для підбадьорення тим, хто поряд зі мною? Якщо так, то мої слова стануть причиною добрих змін цього нового року. Якщо ні, то цілком можливо, що в моєму житті буде ще багато потрясінь та похмурих днів.

Хочу прочитати ще кілька віршів із першого розділу книги Буття:

«І сказав Бог: створимо людину за образом Нашим за подобою Нашою, і нехай вони володарюють над морськими рибами, і над птахами небесними, і над худобою, і над всією землею, і над усіма гадами, що плазуні по землі. І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив його; чоловіка і жінку створив їх. І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і пануйте над рибами морськими і над птахами небесними, і над всякою твариною, що плазуна по землі». (Буття 1:26-28)

Ми створені за Божим образом, тому наше покликання бути найбільше схожими на Свого Творця.
Ми можемо дуже відрізнятися часом у своєму житті від нашого Творця, але це відбувається лише тоді, коли ми не прагнемо бути схожими на Нього. Є діти, які настільки соромляться своїх батьків, що поводяться настільки зухвало, одягаються і виглядають настільки вульгарно, і все для того, щоб не бути схожими на ненависних «предків». Я вірю, що в нашому житті все має бути навпаки. Нехай через все, що ми робимо, говоримо і те, як ми живемо, буде видно образ нашого Батька.

І на завершення дозвольте розповісти вам про одного непересічного спортсмена:
Вперше за свою 101-річну історію велогонка «Джиро д’Італія» стартувала 4 травня 2018 року за межами Європи – у Єрусалимі. Вона була присвячена легендарному велогоннику Джино Барталі. Маршрут проходив повз меморіал Голокосту «Яд ва-Шем». У 2013 році Джино Барталі посмертно визнано Праведником світу.
Джино Барталі народився 18 липня 1914 року в Понте а Ема, у передмісті Флоренції регіону Тоскана. Барталі був третім із чотирьох дітей. Дуже релігійна сім’я протягом усього життя вклала у нього суворі моральні принципи та глибоку віру. Барталі навіть прозвали «Джин благочестивий». Він був обурений, якщо хтось із гонщиків дозволяв собі лайки і богохульства, він молився перед їжею. Одним із найрадісніших моментів для нього стало прохання навчити кататися на велосипеді тодішнього папи римського Іоанна XXIII.

Він був найкращим. Не лише за результатами, а й за людськими якостями. До його імені не чіплявся ніякий бруд. До цього дня італієць Джино Барталі – легенда світового велоспорту. Він вигравав найпрестижніші змагання, включаючи, звичайно, «Тур де Франс», і якби не сталася світова війна, перемог було б ще більше. Цей флорентієць був
відомий не менше, ніж сам Муссоліні, але любили його точно сильніше. А нещодавно відкрилися факти, що дозволяють з ще більшою підставою говорити про його велич.
У роки Другої світової війни Муссоліні не був схильний до репресій проти євреїв, але коли війська Німеччини окупували Італію, почалися справжні погроми та депортації до концтаборів.

Якось Джино викликали до Флоренції на зустріч із кардиналом Тоскани Елією делла Коста. Ця людина, яка займала високе місце в ієрархії католицької церкви, попросила Барталі приєднатися до організації, яка рятувала євреїв. Кардинал попередив: Це небезпечно. Спіймають – повісять».
Барталі було про що подумати. Він на той час став сімейною людиною – дружина, маленька дитина, але все ж таки прийняв пропозицію кардинала. Барталі був глибоко віруючою людиною, котрій слово духовника багато значило. До його обов’язків входила доставка підроблених документів та талонів на харчування для євреїв, що ховалися у всіх кінцях Італії. Не кажучи нічого дружині, Барталі сідав на велосипед, сховавши заздалегідь документи в трубки своєї машини або під сідло, і вирушав у дорогу.

Барталі таємно провозив документи та фотографії на паспорти, курсуючи сотні кілометрів між Ассизі, Флоренцією, Генуєю та Римом. Він регулярно проходив шлях у 180 кілометрів між Ассизі та Римом. Завдяки друкарським верстатам євреї наразі ставали християнами. Набуваючи нової «особистості», вони отримували шанс не бути виявленими. Оскільки велогонщик мав тренуватися щодня, доглядачі на численних контрольних постах ні в чому його не підозрювали.

Джино Барталі неодноразово зупиняли для перевірки, маючи намір при цьому зняти сидіння та кермо – у них були заховані документи. Проте Барталі вдавалося переконати доглядачів, що гоночний велосипед був ідеально відкалібрований і в жодному разі не можна було змінювати.

Двічі переможцю «Джиро д’Італія» охоче вірили.
У той же час Барталі ховав у своєму підвалі єврейську родину, а одного разу навіть перевіз у причепі кількох біженців через кордон у Швейцарських Альпах. Велосипедом. Пояснення: «З метою тренування» – додаткова вага мала поліпшити його результати в горах.

1944 року дивна активність велосипедиста потрапила в поле зору влади. Джино Барталі був заарештований за підозрою у пособництві Ватикану, підданий тортурам, але в результаті його врятував один із слідчих – шанувальник велосипедного спорту, який доручився за чемпіона. У результаті Барталі вийшов із катівень сумно відомої в Італії Вілли Трісті, яку ніхто не називав інакше, як «Будинок скорботи», живим.

До кінця війни Джино Барталі врятував у такий спосіб від вірної смерті 800 євреїв. Крім цього, велогонщик розвідував потенційно можливі шляхи для втечі. Він не завжди корився наказом зупинитися, тому в нього неодноразово стріляли.
Про те, що він робив, Джіно розповів лише своєму синові Андреа Барталі, який мав пообіцяти мовчати про це до смерті батька. Джино помер 2000 року у віці 85 років. Він просив, щоб його не вважали героєм. Якось ще за життя Джіно Барталі сказав: «Я хочу, щоб мене пам’ятали як спортсмена. Реальні герої – це інші. А я… просто велосипедист. Але деякі медалі прикріплені до вашої душі, а не до куртки». Він був такий герой віри, який назавжди залишиться у пам’яті. Незадовго до початку велогонки «Джиро д’Італія» 22 квітня 2018 року Джино Барталі був удостоєний звання почесного громадянина Ізраїлю.

Сьогодні добрий день для нового початку у твоїм житті. Перевір фундамент своїх діл і життя, хай Боже світло і Його одкровення стануть основою для твоїх вір і твоїх діл, і нехай твої діла відображають Твого Творця.

Пастор, Олександр Колтуков.